МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ
Дисципліна: Трудове право
РЕФЕРАТ
На тему:
“Система трудового права і законодавства про працю”
Підготувала студентка 1 курсу 129 групи
Клочкова Крістіна
Система трудового права
Для юридичних норм характерною є їх системність. Тобто вони діють не кожна сама собою, а переважно в комплексах, асоціаціях, у складі цілих правових інститутів і у більш широких підрозділах - галузях права. Система галузі права - це сукупність елементів, які певним чином зв'язані між собою та утворюють певну цілісність.
Системність - закономірна, неодмінна властивість об'єктивного права. її деформація, руйнування - аномалія, "хвороба" права, яка може звести нанівець його регулятивні можливості, перешкодити очікуваному законодавцем соціальному результату. Соціальне призначення, соціальна сутність системи права - слугувати нормативною базою, підмурівком державного забезпечення певних суспільних відносин, цілеспрямованого впливу на них (Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. - К., 1994. - С. 94-96).
Структура будь-якого суспільного явища, у тому числі й галузі права, являє собою внутрішню будову, закономірну організацію змістовних компонентів системного цілого. Структура системи трудового права втілюється у внутрішній організації цієї галузі права, в єдності, узгодженості, розподілі правових норм за інститутами та іншими галузевими структурними утвореннями, в їх зв'язках та взаємодії. Елементом системи права виступає норма права, яка регулює будь-яку одну сторону суспільних відносин. Для правової регламентації відносин у цілому необхідна взаємодія комплексу норм (матеріальних, процесуальних, норм-принципів, норм-дефініцій).
Норми права об'єднуються в інститут права, який становить відособлену групу юридичних норм, які регулюють суспільні відносини певного виду.
Система трудового права є сукупністю об'єктивно пов'язаних правових інститутів і норм, які розподіляються у певній структурованій послідовності та у відповідності до специфіки суспільних відносин, що ними регулюються.
У науці трудового права склалася загальна думка про те, що система трудового права структурно складається із Загальної та Особливої частин, хоча між авторами немає єдності з приводу належності окремих правових інститутів до Загальної або Особливої частини.
Є й інші думки. Так, П.Д. Пилипенко вважає, що поділ трудового права на Загальну і Особливу частини має штучний характер (див.: Трудове право України: Курс лекцій для студентів / За ред. П.Д. Пилипенка. - Л.: В-во Львів, нац. ун-ту імені Івана Франка, 2002. - С. 22).
Розвиток трудового права в постсоціалістичних та індустріально розвинутих державах свідчить про новий підхід до системи трудового права. Він набув практичного застосування, зокрема у Трудовому кодексі Угорщини (1992 р.), про який згадувалося вище, котрий синтезував усі позитивні надбання попереднього угорського трудового права і положення трудового законодавства розвинутих країн Заходу, передусім ФРН, і становить собою європейський тип трудового права, для якого характерним є одночасне визнання ролі капіталу, приватної власності, прерогативи підприємців і не менш важливої ролі праці, профспілок, трудових колективів, встановлення численних обмежень господарської влади (Киселев И.Я. Цит. соч. - С. 214). Цей Кодекс складається з таких частин: загальні положення; колективні трудові відносини; індивідуальні трудові відносини, трудові спори; заключні та перехідні положення.
І.Я. Кисельов на підставі аналізу досвіду зарубіжних країн у регулювання трудових відносин визначає структуру сучасного трудового права як таку, що складається із загальних положень; індивідуального трудового права; колективного трудового права; процесуального трудового права; колізійного трудового права.
Ці ідеї відповідають і реальному розвиткові трудових відносин в Україні, а також тенденції до уніфікації моделей правового регулювання на міжнародному рівні, зокрема європейському.
Під час обговорення концепції проекту нового Трудового кодексу України українські вчені-трудовики мали нагоду ознайомитися з думкою зарубіжних колег щодо системи трудового права, представленою у доповіді польського професора, доктора юридичних наук Марії Матей-Тирович, яка детально виклала позицію щодо розмежування індивідуального і колективного трудового права як "загальновизнаного і глибоко вкоріненого". М. Матей-Тирович зазначила, що підставою для такого розмежування є відмінність прав та інтересів, що потребують захисту: індивідуальні права та інтереси працюючих утворюють основу індивідуального трудового права, а предметом колективного трудового права є колективні трудові відносини, змістом яких виступають колективні права та інтереси працівників і роботодавців. При цьому автор навела широкий перелік робіт науковців країн Західної Європи, які підтримують цю позицію.
Нині в Польщі відбувається рекодифікація трудового законодавства, що ґрунтується на концепції, згідно з якою між індивідуальними та колективними трудовими відносинами є тісний генетичний і функціональний зв'язок, оскільки без індивідуальних трудових відносин не можуть з'явитися колективні трудові відносини, а останні служать реалізації індивідуальних трудових відносин - і тому належать до спільної галузі трудового права, - проте відособленість предмета і принципів колективного трудового права є підставою для його регулювання в окремому законі, можливо, навіть, піднесеному до рангу "кодексу колективного права". Звертається увага на те, що таке інтегральне регулювання зробило б свій внесок у піднесення ваги цієї юридичної сфери, з огляду на важливу роль, яку відіграє колективне трудове право в політичному, економічному та суспільному житті. У зв'язку з такою концепцією готується Кодекс індивідуального трудового права, після ухвалення якого буде підготовлено кодекс або окремий закон колективного трудового права (див.: Zielinski Т. Pojecie і przedmiot zbiorowego prawa pracy; Gozdiewicz G. Podstawowe zasady zbiorowego prawa pracy // Zbiorowe prawo pracy w spolecznej gos pod arce rynkowej. - Torun, 2000; M. Sewerynski. Problemy rekodyfikacji prawa pracy // Prawo pracy a wyzwania XXI-go wieku. - Warsawa, 2002).
Норми трудового права, які регламентують колективні трудові відносини, зокрема щодо діяльності профспілок та їхнього правового статусу, щодо утворення та діяльності організацій роботодавців, щодо укладення колективних договорів та угод, проведення колективних переговорів, консультацій, розв'язання колективних трудових спорів - містяться в окремих законах КЗпП, підзаконних нормативно-правових актах. Такі норми містять визначення термінів і понять, завдання, цілі, принципи регулювання колективних трудових відносин, порядок утворення організацій, набуття ними представницьких повноважень, процедури арбітражно-третейського розгляду колективних трудових спорів. І хоча сьогодні формування колективного трудового законодавства ще не завершено, вважаємо, є підстави стверджувати, що в національному трудовому законодавстві утворюється відносно відособлена частина - колективне трудове право.
З урахуванням викладеної аргументації вважаємо, що структура трудового права України, що формується, складається з трьох частин: загальні положення; індивідуальне трудове право; колективне трудове право.
Загальні положення містять норми, які закріплюють право на працю, його поняття, зміст, гарантії, що визначають предмет, сферу дії, функції трудового права, принципи правового регулювання, єдність і диференціацію, суб'єктів трудового права, їхній правовий статус.
Індивідуальне трудове право включає такі правові інститути: трудовий договір; нормування праці; оплата праці; робочий час; час відпочинку; охорона здоров'я працівників на виробництві; дисципліна праці; дисциплінарна відповідальність працівників; оцінка результатів праці та атестація працівників; навчання і підвищення кваліфікації працівників; матеріальна відповідальність сторін трудового договору; індивідуальні трудові спори.
Колективне трудове право включає такі правові інститути: соціальне партнерство; правовий статус трудових колективів; правовий статус профспілок та інших органів представництва трудового колективу; правовий статус організації роботодавців та їх об'єднань; колективний договір і колективні угоди; вирішення колективних трудових спорів.
Нині, на нашу думку, ще не має підстав вважати, що норми про розгляд індивідуальних і колективних трудових спорів об'єднуються в єдиний самостійний правовий інститут "процесуальне трудове право".
Не важко помітити, що правові інститути не завжди збігаються з видами трудових відносин, які становлять предмет трудового права і викладені у відповідному розділі підручника. Це, на нашу думку, пояснюється тим, що окремі правові інститути здійснюють правову регламентацію кількох видів трудових відносин. Так, у рамках правового інституту трудового договору здійснюється правове регулювання відносин професійної орієнтації та професійного добору кадрів, яке проводиться роботодавцем, укладання, зміни і припинення трудового договору, відсторонення працівника від роботи. Водночас деякі відносини перебувають під впливом не одного, а декількох правових інститутів.
Наведена структура трудового права викладена з урахуванням нового законодавства і тенденцій розвитку сучасного трудового права. Система трудового права не є застиглим конгломератом правових норм, вона - динамічна, розвивається під впливом нових економічних і соціальних відносин і зазнає змін. Переважна більшість дослідників поділяють думку про те, що система права має об'єктивний характер, у зв'язку з чим її розвиток зумовлює відповідну трансформацію системи законодавства, що створюється законодавцем (Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.К. Бабаева. - М.: Юристъ, 1999. - С. 406). Трансформація системи трудового права під впливом процесів інтеграції, диференціації, поширення сфери правового регулювання тягне за собою зміни системи трудового законодавства.
Система законодавства про працю
Система трудового законодавства, на відміну від системи трудового права, що містить правові норми, становить собою сукупність нормативно-правових актів про працю. Система трудового права співвідноситься із системою трудового законодавства як зміст і форма. Слід констатувати, що сучасна система трудового права вийшла за рамки структури, відображеної в КЗпП. Це, звичайно, не дивно, адже КЗпП було прийнято більше ніж 30 років тому. Зміни, що вносилися до нього, не вплинули на структуру основного трудового закону, яка залишилася "старомодною", мов сукня, що вийшла з моди. Значною мірою нові умови праці регламентуються більш сучасними законами та підзаконними нормативно-правовими актами, тому далеко не всі названі правові інститути відображені у КЗпП. Проте не було і немає чистого збігу між системою права і системою законодавства у традиційному його розумінні, якщо навіть відкинути усі нові тенденції. Так, у системі трудового права є інститут "Охорона праці", а в КЗпП йому відповідають три глави - "Охорона праці" (глава XI), "Праця жінок" (глава XII) і "Праця молоді" (глава XIII). Не є самостійним інститутом глава VII "Оплата праці". Правовому інституту "Матеріальна відповідальність сторін трудового договору" не відповідає глава КЗпП. До глави IX входять норми про матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, тоді як норми про матеріальну відповідальність власника або уповноваженого ним органу за шкоду, заподіяну працівникові, містяться у різних главах КЗпП (глава VII "Оплата праці", глава XI "Охорона праці", глава XV "Індивідуальні трудові спори"). Слід також врахувати, що відповідальність роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я нині регулюється спеціальним актом - Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням" від 23 вересня 1999 р. (Офіційний вісник України. - 1999. - N° 42. - С. 2080).
Підбиваючи підсумки, слід визнати, що прийняття нового Трудового кодексу - нагальна потреба нинішнього стану суспільних відносин у сфері застосування праці, і в його структурі має знайти відображення структура сучасного трудового права, яка відповідає принципам демократичного суспільства і соціальної ринкової економіки.
Наука трудового права вивчає трудове право шляхом комплексної розробки ефективності правових норм, відповідності правових моделей реальним суспільним відносинам. Великий внесок у становлення та розвиток науки трудового права зробили відомі російські вчені В.М. Догадов, Ф.М. Левіант, М.О. Александров, A.A. Абрамова, B.C. Андреев, Б.К. Бегічев, Л.Я. Гшцбург, К.П. Горшенін, B.B. Глазирін, К.Н. Гусов, СО. Іванов, С.С. Каринський, І.Я. Кисельов, Р.З. Лівшиць, СП. Маврін, M.B. Молодцов, В.І. Нікітінський, Ю.П. Орловський, A.C. Пашерстник, O.C Пашков, A.B. П'ятаков, В.М. Скобєлкин, O.B. Смирнов, В.І. Смоляр-чук, І.О. Снігірьова, О.І. Ставцева, Л.А. Сироватська, В.М. Толкунова, К.П. Уржинський, A.A. Фатуев, О.С Хохрякова, О.І. Цепін, українські вчені - М.Й. Бару, О.Т. Барабаш, ЯЛ. Безугла, B.C. Венедиктов, Г.С.Гончарова, О. Єрьоменко, М.І. Інший, П.І.Жигалкін, В.В. Жернаков, І.В. Зуб, Д.О. Карпенко, Р.І. Кондратьев, І.П. Лаврінчук, Л.І. Лазор, В.В. Лазор, А.Р. Мацюк, О.І. Процевський, В.І. Прокопенко, СМ. Прилипко, П.Д. Пилипенко, В.Г. Ротань, З.К. Симорот, П.Р. Стависький, Б.С. Стичинський, Н.М. Хуторян, Г.Л. Чанишева, О.М. Ярошенко та ін.
Система науки ширша за систему трудового права, оскільки вона вивчає трудове право як галузь права не тільки "зсередини", а й "зовні", тобто досліджує найближчі суспільні зв'язки, які забезпечують функціонування чинної правової моделі. Зокрема, це стосується проблем забезпечення зайнятості та працевлаштування, що здійснюється органами державної служби зайнятості, а також посередницькими фірмами недержавної форми власності; відносин щодо державного нагляду за додержанням трудового законодавства; розгляду трудових спорів поза рамками підприємств, тобто у судовому порядку. Актуальним є встановлення зв'язків з правом соціального захисту та в цілому визначення місця трудового права у соціальному праві. Надзвичайно важливою проблемою науки сучасного трудового права є встановлення рівня відповідності трудових прав, закріплених законодавством України, міжнародним стандартам прав людини в галузі праці та вироблення на цій основі рекомендацій щодо нормотворчості й правозастосування. Об'єктами дослідження є предмет, метод, джерела трудового права, історія його розвитку, порівняльний аналіз із законодавством зарубіжних країн, перспективи розвитку тощо. Система науки трудового права в основному відповідає системі трудового права, однак вона ширша за системи галузі трудового права за своїм предметом та змістом.
Система навчального курсу "Трудове право України" ширша за систему трудового права. Вона включає розділи про предмет, метод, принципи трудового права, його систему, проблеми формування індивідуального і колективного трудового права. Крім того, в навчальному курсі вивчаються правові питання забезпечення зайнятості Й працевлаштування, а також нагляду і контролю за додержанням трудового законодавства. Під час розгляду конкретних правових інститутів проводиться порівняльно-правовий аналіз національного законодавства про працю із законодавством зарубіжних країн.