МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ
КАФЕДРА ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ
НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА
«ПЕДАГОГІКА»
РЕФЕРАТ
ТЕМА: «Система дидактичних принципів»
Виконав:
Студент(ка)навчальної групи ФВС -11 Мельник Ольга Аркадіївна
(студент, навчальна група, прізвище, ім’я, по батькові)
Перевірив: доцент Красильник Юрій Семенович
(посада, прізвище, ім’я, по батькові)
| ДАТА | ОЦІНКА | ||
| Бал | Оцінка ЄКТС | Оцінка за національною шкалою для заліку | |
| | | | |
Київ 2022
Зміст
ВСТУП…………………………………………………………………….3
1. Поняття про принципи навчання в дидактиці ………………... …5
2. Класифікація принципів навчання ……………………………………9
3. Реалізація сучасних загально дидактичних принципів в навчально-
виховному процесі ……………………………………………………….20
ВИСНОВКИ………………………………………………………………28
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ (ДЖЕРЕЛ)……………....30
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Дидактика прагне, перш за все, відкрити об'єктивні закони, що відображають істотні й необхідні зв'язки між явищами і факторами навчання. Ці закони дають вчителям розуміння загальної картини об'єктивного розвитку дидактичних процесів. Однак вони не містять безпосередніх вказівок для практичної діяльності, а є лише теоретичною основою для розробки і розробки та вдосконалення її технології. Практичні вказівки по здійсненню навчання закріплені переважно в принципах і правилах їх реалізації, що носять назву дидактичних принципів і правил.
Вагомий внесок у розроблення питання принципів навчання, обґрунтування сутності й характерних ознак, створення їх системи і втілення в практику навчання зробили вітчизняні й зарубіжні педагоги (Алексюк А., Бабанський Ю., Данилов М., Дистервег А., Загвязинський А., Коменський Я., Корф М., Лернер І., Онищук В., Окунь В., Песталоцці І., Савченко О., Скаткін М. та ін.) і методисти (Біляєв О., Буслаєв Ф., Вашуленко М., Масальський В., Медушевський А., Мельничайко В., Пентилюк М., Плиско К., Срезневський І., Текучов О., Ушинський К., Федоренко Л., Чавдаров С. та ін.).
На початку ІІІ тисячоліття утвердилася чітка переорієнтація освіти на формування особистості учня, переосмислення сутності дидактичних принципів, інтерпретації їх до вимог шкільної освіти й удосконаленого впровадження в практику сучасного уроку. Принципи навчання в аспекті педагогіки й лінгводидактики визначають як «найбільш загальні вихідні положення, що лежать в основі змісту, організації й проведення процесу навчання в школі (М. Данилов) [10, с. 118]»; «своєрідні правила діяльності, шляхи взаємодії вчителя й учнів, вихідні положення, на яких ґрунтується зміст навчання, використання методів і прийомів, побудови системи вправ, підготовки і проведення уроків» (М. Пентилюк) [12, с.37].
Об’єкт дослідження ‒ навчання, як головна складова навчального процесу.
Предмет дослідження ‒ принципи навчання та дидактичні правила їх реалізації.
Метою роботи є теоретично обґрунтувати основні принципи навчання та проаналізувати сучасні загально дидактичні принципи навчання, визначити їх особливості, у формі дидактичних правил, схарактеризувати шляхи реалізації нових загально дидактичних принципів.
Завдання дослідження:
дати характеристику основним принципів навчання у вимірах сучасної педагогіки;
ознайомитися із класифікацією принципів навчання;
проаналізувати сучасні загально дидактичні принципи навчання.
Методи дослідження - теоретичні: аналіз та узагальнення наукової інформації з проблеми дослідження; аналіз, синтез, узагальнення і систематизація теоретичних та практичних даних.
Поняття принципів навчання в сучасній дидактиці.
Закономірності навчання достатньо обґрунтовані у науковому відношенні, отже вони повинні виступати в якості вихідних вимог до організації навчального процесу. Ці вимоги в педагогіці прийнято називати дидактичними принципами.
Ю. Бабанський принципами навчання (принципами дидактики) називав певну систему вихідних, основних дидактичних вимог до процесу навчання, дотримання яких забезпечує його необхідну ефективність [22, с.154].
Під термінами «дидактичні принципи», «принципи навчання» й «принципи дидактики» ці вчені розуміють одну й ту ж сутність – основні вимоги до процесу та його організації.
Принцип – це те, що лежить в основі сукупності фактів, теорій, науки.
З XVI-XVII ст. В європейській філософії принцип тлумачили як теоретико-пізнавальну категорію. Ще з тих часів філософи почали розрізняти те, що лежить в основі дійсності, - принципи буття, і те, що лежить в основі пізнання цієї дійсності – принципи пізнання, побудови теорії [21, c. 455].
Пізніше принципи почали розглядати не тільки як необхідність розгортання дійсності, як закон руху, а і як логічний вираз пізнання, в якому принцип є центральним поняттям, вихідною ідеєю, яка пронизує певну систему знання.
Отже, коли йдеться про навчання, доцільно вживати термін «принципи навчання», або «дидактичні принципи». Коли ж йдеться про теоретичну систему знання, тобто про дидактику як науку, яка займається побудовою дидактичних теорій, досліджує їх цілісно чи по-компонентно, то доцільно вживати термін і поняття «принципи дидактики».
До останніх слід віднести: принцип сходження від абстрактного до конкретного, відповідності логічного та історичного, єдності протилежностей, диференціації та інтеграції, структурування, діяльний принцип, особистісно орієнтований принцип, принцип актуальності, цілеспрямованості, гіпотетичності, обґрунтованості, репрезентативності, достовірності, новизни, значимості, системності, міжпредметності, результативності, впроваджуваності тощо.
Принципи навчання, або дидактичні принципи – це спрямовуючі положення, нормативні вимоги до організації та проведення дидактичного процесу, які мають характер загальних вказівок, правил і норм, що випливають із його закономірностей [3, с. 143].
Вони виконують регулятивну функцію в двох аспектах:
• як спосіб побудови, організації та аналізу навчального процесу, тобто як вимоги, що ставляться до вчителя чи спеціаліста, який аналізує на ефективність перебіг процесу навчання у формі уроку, факультативу тощо.
• як спосіб регуляції діяльності учнів у процесі засвоєння ними знань, умінь і навичок на різному рівні їх активності та самостійності.
Вони стосуються не лише викладання, а й учіння й випливають із закономірностей і законів навчання як двобічного процесу.
Принципи дидактики, або наукові принципи означають вимоги до розгортання знання в систему, в якій теоретичні положення певним чином пов’язані між собою й випливають одне з одного. Вони виконують логічну функцію систематизації науково-теоретичного знання, а також методологічно-евристичну функцію й виступають як вихідні положення, загальні вимоги до організації дослідження, або як кінцевий науковий результат.
Виходячи з цього, принципи навчання, або дидактичні принципи, реалізують закони і закономірності навчання, з них випливають, а принципи дидактики, або наукові принципи, як вихідні положення описуються на етапі розробки теоретико-методологічних засад дослідження або виводяться з нього я к результат. Закони діалектики – це універсальні закони розвитку природи, суспільства й мислення: єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін в якісні, заперечення заперечення. Ці закони як загальні для всіх наук діють і в педагогіці. Але педагогіка як суспільна наука має й свої особливі закони, до яких можна віднести такі:
• об’єктивність мети освіти й виховання, конкретизація якої зумовлена запитами особистості та потребами подальшого розвитку суспільства;
• визначальна роль старшого (вчителя й батьків) у вихованні підростаючого покоління, у передачі досвіду старших молодшому поколінню та ін...
Оскільки педагогіка – це наука про освіту, навчання й виховання підростаючих поколінь, а процеси навчання й виховання мають свої особливості, то логічно, що вони залежать від окремих закономірностей і принципів.
Для конкретної регуляції функціонування навчального процесу в цілому й кожного компонента зокрема дидактика розглядає цілісну систему принципів. Врахування дидактичних принципів, які випливають з відповідних закономірностей, створює об’єктивні передумови для ефективного функціонування процесу освіти й навчання [15, c. 45].
Принцип навчання – це основоположні ідеї, вихідні положення, які визначають зміст, форми і методи навчальної роботи відповідно до мети виховання і закономірностей процесу навчання. Принципи навчання виконують регулятивну функцію з погляду моделювання дидактичних теорій і способу регуляції практики навчання. На них ґрунтуються підходи до навчання усіх дисциплін, визначаючи певною мірою їх зміст, засоби, прийоми навчальної роботи [22, c. 265]. Види принципів навчання зображено на рис. 1.1.
Рис. 1.1. Структура принципів навчанняПринципи тісно пов’язані із закономірностями навчання. Вони відображають дидактичні закони і закономірності. Останні об’єктивно існують і діють в навчальному процесі. На рівні гносеологічного явища принципи правильно відображають сутність законів і закономірностей навчально-виховного процесу, виконуючи суто регулятивну функцію.
На основі загально дидактичних принципів розробляють принципи фахових методик. Тут відбувається певна конкретизація принципів вивчення окремих дисциплін з урахуванням їх особливостей.
У педагогіці була спроба сформувати так звані загально педагогічні принципи як уніфіковані основоположні ідеї педагогічної діяльності. Та навряд чи такий підхід можна назвати реалістичним.
Вимоги певних принципів реалізуються через систему правил. Правила – це регулятивні судження про конкретні дії вчителя та учнів з метою реалізації вимог того чи іншого принципу. Відомі педагоги Я. А. Коменський, К. Д. Ушинський та інші схильні були виділяти такі правила. Розуміння їх особливо важливе для молодого вчителя [3, c.175].
Отже, дидактичні правила формулюються в імперативній формі, та в кожному разі вони мають відображати сутність конкретного процесу, його вимоги і вказувати на можливі шляхи, методи і прийоми їх реалізації у практиці навчання. У цьому певною мірою проявляється педагогічна майстерність учителя.
2. Класифікація принципів навчання
Ефективність принципів навчання залежить від знання їх суті, класифікацій, уміння розробляти раціональні способи їх реалізації. У педагогічній літературі висвітлюються декілька класифікацій дидактичних принципів. Їх обґрунтування і трактовка обумовлені зміною парадигм освіти, навчання і виховання підростаючого покоління на тому чи іншому етапі розвитку суспільства, умов функціонування та розвитку системи освіти, проблем і перспективи наукових досліджень, потреб вимог практики.
В основу класифікацій принципів навчання вченими-дидактами покладені ті ідеї та наукові підходи, які стали предметом їх фундаментального дослідження На основі ідеї оптимізації навчально-виховного процесу Ю.К. Бабанський дав таку класифікацію принципів навчання: принцип науковості, зв'язку навчання з життям, послідовності, стимулювання позитивного ставлення учнів до учіння свідомості, активності у навчанні при керівній ролі педагога, наочності, оптимального поєднання фронтальних, групових і індивідуальних форм організації навчального процесу; створення сприятливих умов для ефективного навчання, оперативний контроль за ходом засвоєння учнями знань, умінь, навичок спеціального та загально-навчального характеру, міцності результатів навчального процесу.
Вітчизняні дидакти В.О. Оніщук та К.О. Паламарчук в основу класифікації принципів навчання поклали ідею забезпечення єдності освітньої, виховної та розвивальної функцій навчання. Вони запропонували таку класифікацію принципів навчання: принцип виховуючого навчання, розвивального навчання, науковості, зв'язку теорії з практикою, навчання з життям, наочності, доступності, систематичності і послідовності. самостійності й активності учнів у навчанні, цілеспрямованості і мотивації, індивідуального підходу до учнів, оптимізації навчального процесу [15, c. 87].
У практиці роботи загальноосвітніх навчальних закладів широко впроваджуються й інші класифікації принципів навчання До них відноситься класифікаціям. М Скаткіна, яка включає принцип всебічного розвитку особистості школяра в процесі навчання, науковості і посильної трудності, свідомості й творчої активності учнів при керівній ролі вчителя, наочності навчання і розвитку творчого мислення, систематичності, зв'язку навчання з життям, переходу від навчання до самоосвіти, міцності результатів навчання і розвитку пізнавальних сил учнів, колективного характеру навчання і врахування індивідуальних особливостей учнів, позитивного емоційного фону навчання. [14, c. 76]
І. Ф. Харламов науково обґрунтував систему дидактичних закономірностей, а принципи розглядає як похідну від них. До дидактичних закономірностей він відносить: науковість і ідейно-політичну спрямованість навчання; проблемність, наочність, активність і свідомість учнів у процесі навчання; доступність, систематичність і послідовність, циклічність навчання; єдність освітньої, розвивальної і виховної функцій навчання.
Існує низка й інших класифікацій принципів навчання, висвітлених у зарубіжній та вітчизняній психолого-педагогічній літературі. Оцінюючи їх в основному позитивно, нам видається доцільною така класифікація: принцип науковості і доступності навчання, проблемності, наочності, активності і свідомості учнів у процесі навчання, систематичності і послідовності, зв'язку теорії з практикою, навчання з життям, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів у процесі навчання; єдності освітньої, розвивальної і виховної функцій навчання [18].
Учителям та керівникам загальноосвітніх навчальних закладів необхідно бути обізнаними у питаннях існуючих класифікацій принципів навчання, вміти раціонально їх використовувати у своїй практичній діяльності. При цьому слід пам'ятати, що не всі принципи навчання реалізуються на уроці разом і рівною мірою. Як правило, серед кількох принципів, що реалізуються на уроці, виділяються один-два домінуючі. Вибір і ступінь їх реалізації об'єктивно обумовлюються метою, завданнями та змістом навчального матеріалу, що вивчається на уроці.
Учителеві необхідно знати суть кожного принципу навчання, його характерні ознаки та оптимальні шляхи реалізації. При підготовці до уроку слід проаналізувати навчальний матеріал і з'ясувати ступінь вираженості в ньому того чи іншого принципу навчання. В разі необхідності добирати чи розробляти навчальний матеріал з метою більш повної та ефективної їх реалізації на уроці. Розглянемо сутність принципів навчання і способів їх реалізації на уроці.
Згідно з розробленою концепцією системного підходу до уроку та його аналізу принципи навчання відносяться до основних компонентів дидактичного аспекту уроку. Ефективність аналізу стану їх реалізації на уроці забезпечується знанням характерних ознак кожного принципу навчання і способів їх реалізації [7, c. 163].
Принцип науковості навчання спирається на закономірні зв'язки змісту науки та навчального предмета. Він передбачає включення в зміст навчання об'єктивних наукових фактів, понять, законів та закономірностей, теорій відповідних галузей науки, розкриття їх з позицій сучасного рівня науково-технічного прогресу. Принцип науковості навчання реалізується вчителем у конкретній навчальній ситуації з урахуванням вікових та індивідуальних пізнавальних можливостей учнів, рівня їх інтелектуального розвитку. У процесі викладання навчального предмета учні знайомляться з основними науковими ідеями, їх сутністю та соціально-практичною значущістю. В результаті у них збуджується інтерес до вивчення певної галузі науки, формується творчий підхід до розв'язку науково-практичних проблем. Формуючи в учнів наукові уявлення про оточуючий світ, учитель розкриває факти і явища оточуючого світу у взаємозв'язку та взаємообумовленості, роль науки для підвищення продуктивності праці, могутність людського розуму та його творчої сили. Принцип науковості сприяє розкриттю єдності науки, освіти та виробництва.
Способи реалізації принципу науковості навчання:
— проаналізувати програмний матеріал і виявити його науковий потенціал;
— в разі необхідності посилити науковий рівень навчального матеріалу за рахунок добору інформації з додаткових джерел чи самостійної розробки;
— забезпечити діалектичний підхід до вивчення явищ, процесів оточуючої дійсності, законів природи і розвитку суспільства;
— у процесі викладання навчального предмета, конкретної теми уроку формувати в учнів науковий світогляд, озброювати їх методами наукового пізнання і науково-пошукової діяльності;
— диференціювати та інтегрувати наукові знання в процесі навчання;
— розкривати суть та хибність антинаукових теорій, течій, ідей тощо, формувати критичне ставлення учнів до псевдонауки.
Принцип доступності навчання передбачає вибір та реалізацію змісту і методів навчання з урахуванням вікових і індивідуальних особливостей учнів. Його реалізація зумовлює необхідність вибору вчителем навчального матеріалу, оптимального за обсягом, складністю і трудністю з урахуванням здібностей, інтересів та нахилів учнів. Доступність навчання ніякою мірою не означає зниження його наукового рівня. Цей принцип покликаний забезпечити оптимальність поєднання науковості і посильної трудності змісту, методів і засобів навчання, форм організації навчально-пізнавальної діяльності учнів. Сфера доступності навчання може розширюватися чи звужуватися залежно від рівня навчальної підготовленості учнів. У забезпеченні доступності навчання важливу роль відіграє чіткість та логічність викладу навчального матеріалу, ясність думки, правильність і емоційність мови, використання цікавих фактів, прикладів, ілюстративного матеріалу, розкриття зв'язку теоретичних знань з практичною діяльністю. Доступність навчання не допускає його спрощення, зниження темпу і ритму навчальної діяльності учнів.
Способи реалізації принципу доступності навчання:
— підготувати навчальний матеріал, доступний для сприйняття і засвоєння учнями з урахуванням їх вікових та індивідуальних особливостей:
— забезпечити доступність форм, методів, засобів навчання, що використовуються на уроці;
— підібрати (розробити) і реалізувати диференційований навчальний матеріал з метою усунення прогалин у знаннях учнів і способах діяльності з метою переведення їх на більш високі рівні засвоєння: із зони ближнього розвитку в зону актуального розвитку;
— озброювати учнів раціональними способами діяльності і наукової організації навчальної праці;
— забезпечити відповідність загального темпу просування учнів у навчанні та індивідуальної швидкості просування в учінні окремих учнів;
— підібрати доступний та оптимальний зміст і обсяг домашнього завдання;
—визначити і використати комплекс інших принципів навчання, що сприяють успішній реалізації доступності засвоєння учнями навчального матеріалу.
Принцип наочності навчання спирається на діалектико-матеріалістичну теорію пізнання, суть якої полягає у сходженні від живого споглядання до абстрактного мислення, а від нього до практики. Реалізація принципу наочності забезпечує єдність чуттєвого і раціонального, конкретного і абстрактного, емпіричного і теоретичного. У навчальному процесі цей зв'язок здійснюється шляхом оптимального використання засобів наочності [22, c.233].
Наочність — це спеціально організоване в ході навчальної діяльності використання вчителем реальних об'єктів дійсності чи їх зображень. Фізіологічна основа наочності розкрита І.І. Павловим у його працях про взаємодію першої і другої сигнальних систем як основи людського мислення. Правильне використання різних видів наочних посібників сприяє формуванню в учнів наукових понять, явищ, процесів, законів, закономірностей та ін.; розвитку пізнавальних інтересів, мобілізації їх активності та розвитку творчості. На уроці важливо забезпечити доцільне поєднання різних засобів наочності, що діють на аналізатори дитини і забезпечують якість сприйняття і засвоєння навчального матеріалу. К. Д. Ушинський стверджував, що наочне навчання — це не тільки сприйняття учнями конкретних предметів чи їх зображень, але й використання "готових образів” — зорових, слухових та інших уявлень. Необхідна також помірність поєднання на уроці слова вчителя та наочності.
Способи реалізації принципу наочності навчання:
— вибрати необхідні засоби наочності (ТЗН, таблиці, графіки, схеми, малюнки, транспаранти, комп'ютер) і раціонально використати їх на уроці з метою оптимального розвитку слухових, зорових, тактильних та інших відчуттів учнів,
— раціонально використовувати засоби наочності для концентрації уваги учнів на основному, істинному у навчальному матеріалі,
— засобами наочності формувати і розвивати конкретне та образне мислення учнів у процесі навчання,
— забезпечити раціональне поєднання в процесі навчання різних засобів наочності (натуральні об'єкти, образотворчі, схематичні, аудіовізуальні тощо),
— забезпечити педагогічно доцільне поєднання слова вчителя і наочності.
Принцип проблемності навчання сприяє активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів, формуванню їх творчих здібностей «Проблемне навчання — це особливий тип навчання, характерною рисою якого є його розвиваюча, по відношенню до творчих здібностей учнів, функція» [11, c.45]. Проблемність навчання за своєю суттю є теорією розвиваючого навчання. Вона забезпечує «зближення» процесів учіння та наукового пізнання. Принцип проблемності навчання зумовлює необхідність постановки перед учнями пізнавальних проблем та завдань, створення проблемних ситуацій, які спонукають їх до пошуково-пізна-вальної діяльності У процесі пошуково-пізнавальної діяльності формуються самостійність учнів, зокрема уміння бачити поставлену перед ними проблему вникнути в їх суть, окреслити низку конкретних завдань, спрямованих на й розв'язання, неординарних шляхів вирішення проблеми. Правильна постановка проблемного питання, на думку І.Ф. Харламова, виводить учнів за межі набутих знань, тобто створює протиріччя між знаннями і незнаннями, що підвищує інтерес до проблеми. Автор справедливо стверджує: «У принципі з постановки пізнавальних питань, завдань і проблем повинно починатися вивчення будь-якого нового матеріалу» [6, c.76]. Реалізація принципу проблемності навчання забезпечує розвиток мислення учнів. «Мислення, як правило, починається з проблеми чи питання, з подиву чи нерозуміння з протиріччя. Цією проблемною ситуацією визначається прилучення особистості до процесів мислення». Мислення — це пошук нового невідомого. Творчий процес мислення спонукає учнів до перетворюючої діяльності, в результаті якої з'являється новий суспільно-значущий продукт самостійного творчого мислення
Способи реалізації принципу проблемності навчання:
— аналіз програмного матеріалу з метою визначення тих тем, які доцільно реалізувати проблемним способом,
— виділення тієї частини, блоку дози навчального матеріалу, на основі якого буде висунута проблема, поставлені проблемні питання,
— створення проблемної ситуації в процесі вивчення нового матеріалу,
— здійснення педагогічного керівництва процесом розв'язання поставленої проблеми, тобто управління пошуково-пізнавальною діяльністю учнів,
— дотримання послідовності етапів проблемного навчання як творчого процесу (постановка проблемних завдань, сприйняття і усвідомлення проблеми учнями, власне вирішення проблеми з використанням неординарних способів),
— вибір і реалізація раціональних методів і засобів, форм організації пошуково-пізнавальної діяльності учнів.
Реалізація даного принципу навчання забезпечує умови для оптимального прояву учнями пізнавальної і творчої активності в процесі засвоєння знань, вироблення умінь та навичок застосування їх у практичній діяльності. Самостійність і активність учнів значною мірою формуються в процесі виконання ними самостійної навчальної роботи, головного метою якої є розвиток їх пізнавальних сил, здібностей, ініціативи і творчості. Під активністю особистості слід розуміти, перш за все, творчу продуктивну діяльність, спрямовану на розв'язання проблемних завдань та яка проявляється у самостійному мисленні [3, c.233-265].
Відрізняють чотири рівні самостійної продуктивної діяльності учнів перший рівень — копіюючи дії учнів за заданим зразком; другий рівень — репродуктивна діяльність, спрямована на відтворення інформації про різні властивості об'єкту вивчення; третій рівень — продуктивна діяльність самостійного застосування набутих знань для розв'язання навчальних завдань; четвертий рівень — самостійна діяльність, спрямована на перенос знань при розв'язанні навчальних завдань в абсолютно нових ситуаціях. Відповідно до рівнів сформованості умінь і навичок самостійної роботи учнів виділяються чотири її типи: репродуктивна, реконструктивна-варіативна, евристична і творча [3, 355].
Самостійність і активність учнів є передумовою самоосвіти та самовдосконалення. Завдання вчителя полягає в тому, щоб з'ясувати причини пасивності і інертності учнів у процесі навчання. Здійснюючи керівництво самостійною роботою учнів, учитель формує їх інтереси і потреби до самоосвіти, озброює відповідними уміннями та навичками систематично, самостійно поповнювати свої знання; збуджує інтерес учнів до певної галузі науки, техніки, культури, мистецтва; формує позитивне емоційне ставлення учнів до способів та засобів отримання знань і до процесу пізнання; розкриває роль і значення самоосвіти в житті людини, озброює способами самоосвітньої діяльності [11].
Особливу роль у розвитку активності учнів відіграють самостійні роботи творчого характеру, які включають рецептурні, детермінуючі та нівелюючі вказівки вчителя. Одна з важливих проблем перебудови школи — інтенсифікація навчальної роботи, пов'язана, перш за все, з рівнем активності мислення і самостійності суджень, логікою аргументації тих чи інших положень, оцінкою і узагальненням вивчених фактів, явищ, процесів.
Ефективність реалізації принципу самостійності і активності учнів залежить від вибору змісту, форм, методів і засобів навчання, що забезпечують активність сприйняття й усвідомлення учнями мети і завдань навчально-пізнавальної діяльності.
Способи реалізації принципу самостійності і активності учнів у процесі навчання:
— посилення соціально-педагогічної мотивації уміння та набуття освіти учнями;
— раціональний вибір змісту, методів, засобів навчання та форм організації самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів;
— максимальне включення учнів на уроці в різні види самостійної діяльності щодо оволодіння і застосування знань, умінь та навичок;
— формування в учнів умінь та навичок бачити проблему, осмислити її суть, розробляти гіпотези та знаходити раціональні шляхи її розв'язання;
— озброєння учнів навичками самостійного одержання інформації, обробки та її аналізу, використання в практичній діяльності;
— формування в учнів стійкої потреби у самоосвіті та оволодінні способами її здійснення.
Принцип систематичності і послідовності навчання передбачає формування знань, умінь та навичок учнів таким чином, щоб нові знання спиралися на раніше засвоєні і в свою чергу стали фундаментом для засвоєння наступних. Систематичність навчання означає: а) послідовно побудований на логіці науки і обумовлений віковими особливостями учнів виклад змісту навчального матеріалу; б) планомірний порядок навчання, де кожний етап спільної діяльності вчителя та учнів базується на попередніх етапах і відкриває шлях до подальшого руху вперед [1].
Реалізація принципу систематичності і послідовності навчання передбачає виявлення внутрішньо предметних і міжпредметних зв'язків, формування системних знань учнів про оточуючу дійсність. Він тісно пов'язаний з наступністю в навчанні, тобто з забезпеченням послідовності і неперервності, переходу від нижчого до вищого ступеня навчання і учіння. Систематичність і послідовність повинні бути перш за все закладені у змісті, відповідних методах і засобах навчання. Систематичність учіння залежить від систематичності викладання навчального матеріалу. Тільки чітка система викладання може забезпечити свідоме сприйняття навчального матеріалу на уроці, запам'ятовування і успішне засвоєння знань. Даний принцип передбачає викладання навчального матеріалу в системі, послідовність формування умінь та навичок учнів, нарощування трудності і складності знань та способів діяльності, що формуються в процесі навчання.
У тісному взаємозв'язку з вимогами систематичності .знань знаходиться вимога системності знань. «Системні знання — це знання, які шикуються у свідомості учнів за схемою: основні наукові поняття — основні положення теорії — наслідки — результати» [6, c. 45]. Якщо учні засвоїли основні поняття, положення теорії, наслідки і вміють їх застосовувати у практичній діяльності, то можна говорити про наявність системних знань.
Принципу систематичності і послідовності слід дотримуватися в процесі контролю і самоконтролю знань, умінь та навичок учнів, підготовки й виконання домашніх завдань.
Способи реалізації принципу систематичності і послідовності навчання:
— формування знань, умінь і навичок учнів у логічній послідовності (кожен елемент навчального матеріалу логічно позв'язується з іншими, наступне спирається на попереднє, є базою для засвоєння нового, забезпечує послідовність розвитку мислення, пізнавальних сил та потенційних можливостей учнів);
— дотримання логічних зв'язків між формами і методами навчання, контролю навчально-пізнавальної діяльності учнів та її результативності;
— вироблення навичок раціонального планування навчальної діяльності (побудова логічно струнких планів відповідей, написання творів, виконання лабораторних робіт, прогнозування);
— систематизація і узагальнення способів діяльності (формування в учнів обдуманих прийомів порівняння, систематизації, узагальнення і абстрагування);
— координування діяльності учнів відповідно до вимог та дій учителів різних навчальних предметів;
— виявлення та реалізація міжпредметних і внутрішньо предметних зв'язків у процесі навчання;
— реалізація вимог до засвоєння системних знань учнів про об'єкт вивчення;
—здійснення систематичного і послідовного контролю навчальних досягнень учнів.
Отже, існує низка й інших класифікацій принципів навчання, висвітлених у зарубіжній та вітчизняній психолого-педагогічній літературі. Оцінюючи їх, в основному доцільна така класифікація: принцип науковості і доступності навчання, проблемності, наочності, активності і свідомості учнів у процесі навчання, систематичності і послідовності, зв'язку теорії з практикою, навчання з життям, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів у процесі навчання; єдності освітньої, розвивальної і виховної функцій навчання.
1 2