КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ
ОБОРСЬКА Світлана Валентинівна
УДК 7.03(043.3)
СИНТЕЗ МИСТЕЦТВ У ПРЕДМЕТНОМУ СЕРЕДОВИЩІ
СТИЛЮ МОДЕРН
26.00.01 – теорія та історія культури
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства
Київ – 2009
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Київському національному університеті культури і мистецтв, Міністерство культури і туризму України, м. Київ.
Науковий керівник:
доктор педагогічних наук, професор Поплавський Михайло Михайлович, Київський національний університет культури і мистецтв, ректор
Офіційні опоненти:
доктор філософських наук, професор Афанасьєв Юрій Львович, Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, завідувач кафедри мистецтвознавства і експертної діяльності
кандидат мистецтвознавства Шестопалова Юлія Анатоліївна, доцент кафедри декоративно-прикладного мистецтва Миколаївської філії Київського національного університету культури і мистецтв
Захист відбудеться „06” листопада 2009 р. о 17-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.807.02 у Київському національному університеті культури і мистецтв (01601, м. Київ, вул. Щорса, 36, ауд. 209).
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету культури і мистецтв (01601, м. Київ, вул. Щорса, 36).
Автореферат розісланий 5 жовтня 2009 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Л.Г. Петрова
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. На рубежі XX – XXІ століть у зв'язку зі зміною духовної парадигми суспільства виникла необхідність критичного осмислення художнього стилю модерн з його потужним потягом до краси, гармонії людини і природи; до пошуків монументально-декоративних форм, здатних естетизувати людське середовище.
Модерн (фр. modernе – новітній, сучасний) органічно тяжів до синтезу мистецтв й у цьому полягала його визначна історична заслуга. Він вчинив опір абсолютній перевазі станкових форм, в яких мистецтво розвивалося після епохи Відродження, дав поштовх монументально-декоративним пошукам, спроможним естетизувати середовище людського існування. Майстри модерну нерідко були одночасно архітекторами, графіками, дизайнерами, декораторами. Вони відродили чимало забутих галузей і технік мистецької праці; фреску, мозаїку, розписне скло, інкрустацію. Синтез мистецтв став центром стильової програми і в Україні кінця ХІХ – початку ХХ ст. Модерн запропонував, зокрема, нові принципи ансамблевості в архітектурі. Якщо раніше ансамблевість розумілась як використання споріднених стильових форм, то для архітектора модерну домінуючою методикою включення будинків до міського середовища ставала узгодженість масштабів, ритміки, подібність об’ємів та силуетів існуючої й нової забудови, тобто принцип просторових взаємозв’язків, а також принцип живописно-ритмічної композиції. Утверджувався дизайн (від англ. design – замисел, проект, креслення, малюнок) – особливий вид проектувальної діяльності, покликаний конструювати принципово нові естетичні й функціональні якості предметного середовища.
Вагомий внесок у дослідження історії російського та українського модерну здійснили відомі мистецтвознавці: А.А. Федоров-Давидов, Є.І. Кириченко, Г.Ю. Стернін, Є.А. Борисов, Т.П. Каждан, В.В.Кирилов, А.Л. Лунін, Д.В. Сарабьянов, Н.Ф. Хомутецький та ін. Вони розглядали стиль модерн у контексті соціокультурних завдань життєдіяльності людини. Зазначеними авторами було акцентовано увагу на вмінні вітчизняних митців синтезувати специфіку живопису, літератури, музики, театру тощо. Проте й донині залишається недостатньо дослідженою проблема синтезу мистецтв як іманентної риси доби модерну. Практично поза полем уваги сучасних дослідників перебувають плідні російсько-українсько-західноєвропейські взаємовпливи зазначеної мистецької доби.
Зазначені обставини й зумовили обрання теми дисертаційної роботи «Синтез мистецтв у предметному середовищі стилю модерн».
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконана дисертаційна робота є складовою цільової комплексної програми наукових досліджень Київського національного університету культури і мистецтв „Трансформаційні процеси в культурі та мистецтвах України” (Державний реєстраційний №0107И009539), зокрема, плану наукової роботи кафедри культурології.
Хронологічні межі дослідження охоплюють останню третину XІХ – початок XX століття – період поширення модерну в мистецтвах європейських країн.
Об'єктом дослідження є предметне середовище стилю модерн.
Предмет дослідження є синтез мистецтв у предметному середовищі стилю модерн.
Мета дослідження – виявити особливості синтезу мистецтв в предметному середовищі стилю модерн.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання низки завдань:
• з’ясувати стан наукової розробки теми;
• уточнити ключові поняття дослідження;
• виявити сутнісні ознаки синтезу мистецтв в європейському середовищі стилю модерн;
• здійснити науковий аналіз стилістики формотворення у предметному середовищі стилю модерн;
• з’ясувати роль кольору в синтезованому предметному середовищі стилю модерн;
• виявити особливості стилю модерн в українському інтер’єрі кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є загальнонаукові методи (аналізу і синтезу, індукції і дедукції, єдності історичного і логічного) та принципи (історизму, наукової об’єктивності, системності), а також мистецтвознавчі (компаративний, типологічний та описовий) методи аналізу стильової ідентифікації внутрішнього предметного середовища.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому
• узагальнено науково-методичні й теоретичні підходи до вивчення синтезу мистецтв внутрішнього предметного середовища стилю модерн;
• уточнено зміст ключових понять дослідження: синтез мистецтв, предметне середовище, проектна культура, стиль, модерн, дизайн тощо;
• виявлені характерні ознаки синтезу мистецтв в європейському модерні;
• охарактеризовано європейську стилістику формотворення модерну предметного середовища як синтезу мистецтв;
• з’ясовано роль кольору в синтезованому предметному середовищі стилю модерн;
• виявлено особливості стилю модерн українського інтер’єру кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані: у викладанні курсів “Історія дизайну предметного середовища” та “Мистецтво модерну”; при підготовці навчальних посібників та підручників з теорії та історії вітчизняної культури; а також як навчально-методичний матеріал у фаховій підготовці художників-дизайнерів. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження можуть стати теоретико-методологічним підґрунтям подальшого культурологічного дослідження процесів моделювання внутрішнього предметного середовища.
Апробація і впровадження результатів дослідження здійснювалася шляхом оприлюднення матеріалів у доповідях та повідомленнях на: Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій пам'яті професора Володимира Кірсанова «Фундаментальні та прикладні дослідження культурології» (К., 2009); ІV Всеукраїнській науково-практичній конференції „Культура ХХІ століття: стан, проблеми, перспективи. ” (Рівне, 2008); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Мистецька освіта України: історія, сьогодення, поступ» (Київ, 2008), а також за програмою “Днів науки” Київського національного університету культури і мистецтв (Київ, 2008). Матеріали дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі на кафедрі дизайну середовища Київського національного університету культури і мистецтв.
Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри культурології Київського національного університету культури і мистецтв.
Публікації. Основні положення дисертації викладено у 7 одноосібних публікаціях автора, 4 з яких – у спеціалізованих наукових виданнях.
Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження й складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 197 стор. Список використаних джерел – 22 стор. (229 найменувань).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У Вступі визначається актуальність проблеми, що розглядається, формулюється мета і завдання дослідження, визначається його об’єкт і предмет, наводяться дані про зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами, характеризуються методи дослідницької діяльності, розкривається наукова новизна і практичне значення дисертації, подаються відомості про апробацію та впровадження отриманих результатів у практику, а також про публікації.
У розділі першому «Теоретико-методологічні засади дослідження» аналізується історіографія та ступінь наукової розробки проблеми, обґрунтовується категоріально-понятійний апарат дослідження.
Підрозділ 1.1. «Історіографія та ступінь наукової розробки проблеми» присвячено аналізу напрямів наукового вивчення проблематики дослідження.
Митецький модерн як стиль художнього світосприйняття на зламі ХІХ й ХХ ст. супроводжувався докорінною зміною світоглядних орієнтирів у напрямку побудови некласичної парадигми. Переосмисленню світоглядних засад західноєвропейської культури зазначеної історичної доби сприяла філософська творчість А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, З. Фрейда, К. Юнґа, А. Берґсона, М. Гайдеґґера, яка справила також вагомий вплив на професійну діяльність представників західноєвропейської та української мистецької еліт.
Помітним явищем мистецтвознавчої думки 20-х рр. минулого століття стала праця А.А. Федорова-Давидова "Російське мистецтво промислового капіталізму", в якій уперше здійснена спроба проаналізувати формально-стильові особливості модерну у загальному контексті розвитку мистецтва початку XX століття. Автором наголошується на спільності стилеутворення у різних видах мистецтва, зокрема, у галузі живопису. Автор прийшов до висновку, що специфіка архітектури модерну полягає не в його внутрішній сконструйованості, а в декоративно-образному вимірі зовнішніх просторових цінностей скульптурно-живописного порядку. Й донині книга А.А. Федорова-Давидова сприймається як фундаментальне дослідження архітектури модерну, у якому проблема стилю розглядається з формологічних позицій.
Мистецтвознавчі праці радянського періоду історії протягом тривалого часу були позначені негативним ставленням до модерну як мистецького стилю, особливо стосовно архітектури. Зазначений аспект проблеми стає предметом спеціального дослідження у наукових розвідках О.О.Борисової, В.В. Кириллова, О.І. Кириченко, О.Л.Пуніна, С.О. Хан-Магометова та ін. Причому переважна більшість праць названих авторів присвячена архітектурі російського модерну. У працях С.О. Хан-Магометова окреслено загальносвітові закономірності процесу становлення стилю модерн, але одночасно з характеристикою його регіональних особливостей на матеріалах історичного розвитку архітектурних форм.
Серед культурологічних праць слід особливо виокремити низку статей О.Л.Пуніна, який досліджує феномен стилю модерн у російській архітектурі спеціально у контексті синтезу мистецтв.
Дослідниця Є.І. Кириченко аналізує динаміку архітектурного процесу в Росії на рубежі XІХ й XX ст. крізь призму фундаментальних особливостей стилю модерн. Розвиток тогочасної архітектурної системи характеризується цим мистецтвознавцем у контексті взаємодії змістовної та формальної структур. Значна увагу Є.І. Кириченко приділяє специфіці конструювання інтер'єрів міських помешкань тогочасної дворянської знаті й російської буржуазії.
Наукова розвідка В.В.Кирилова "Архітектура російського модерну" висвітлює специфіку цього мистецького явища у контексті його формологічного аналізу. Автор ґрунтовно дослідив історію становлення російського модерну, звернувши увагу не тільки на архітектуру, але й суміжні сфери, зокрема виробництво ужиткових речей.
Г.Ю. Стернін у роботі «Художнє життя Росії на рубежі XІХ – XX ст.» аналізує синтезованість архітектури й образотворчого мистецтва в рамках стилю модерн. Дослідник прагне не тільки до характеристики самого стилю як такого, але й розкриває історико-культурну ситуацію, у якій він закономірно виникає.
Програмні публікації Є. Борисової та Г. Стерніна вміщують аналіз взаємозв’язків неоросійського стилю з мистецтвом модерну.
Загальні питання художньо-стилістичного розвитку кінця XІХ – XX століття були розглянуті у фундаментальних працях Д. Сарабьянова.
Належне місце у вивченні феномену дизайну посідають філософсько-культурологічні дослідження проектної культури у контексті соціокультурної природи дизайну О. Генісаретського, А Камінського, Ю. Легенького, В.Лисенкової, Л.Ткаченко та ін. Дослідження дизайну в українській культурології початку ХХІ ст. репрезентовано працями Ю.Білодіда, В.Даниленка, Ю.Легенького, О.Хмельовського. Динаміку модерну в історичній еволюції одягу досліджує сучасний український культуролог Ю.Г.Легенький. Ґрунтовні дослідження М.Кагана та В.Михальова виводять дизайн і мистецтво з єдиного кореня – процесу естетичного освоєння дійсності. У монографії В. Даниленка «Дизайн України у світовому контексті художньо-проектної культури» здійснено спробу дослідження розвитку вітчизняного дизайну протягом ХХ ст. при синхронному зіставленні його головних компонентів з відповідниками в розвинутих країнах світу.
Дослідниця А.А. Пригорницька аргументовано доводить, що процес інституалізації дизайну в епоху модерну сприяв його трансформації у спеціальний предмет наукової рефлексії.
Дослідниця О. Гладун констатує наявність принципово нової системи синтезу мистецтв, яка складається в умовах сучасної інформаційної цивілізації під формотворчим впливом дизайну. У контексті синтетичності дизайну мистецтвознавцем Т.А. Дешко досліджено феномен архітектурного простору, який базується на сприйнятті та формуванні емоційно-художнього образу. Із залученням значного масиву емпіричних даних нею ж здійснена спроба вивчення архітектурного простору як конструктивної основи дизайну.
У колективній праці «Засоби монументально-декоративного мистецтва та дизайну в міському середовищі» розглянуто специфіку взаємодії різних видів мистецтва при оздобленні цивільних будівель та споруд з використанням технологій монументально-декоративного мистецтва (фресками, розписом, керамічними панно, вітражами, гобеленами, скульптурою й керамічними виробами) та дизайном (гончарними і ткацькими виробами, меблями, малими архітектурними формами, світильниками й рекламними установками).
Загалом сучасні науковці розглядають стиль модерн передовсім у синтетичному тлумаченні завдань соціокультурного життєвлаштування людини, коли численні природні та технічні фактори (характер освітлення, температура, колористика тощо ) формують олюднене зовнішнє та внутрішнє середовище. Але при безумовній актуальності даної теми й наявності напрацювань попередніх дослідників продовжує залишатися недостатньо розробленою проблема синтезу мистецтв в предметному середовищі стилю модерн на теренах України і Європи.
У підрозділі 1.2. «Категоріально-понятійний апарат дослідження» досліджуються терміни та поняття, які становлять науковий інструментарій дослідження: синтез мистецтв, предметне середовище, проектна культура, стиль, модерн, дизайн тощо. Зазначені поняття характеризуються генетичною приналежністю до певної художньо-естетичної системи й до загальнолюдської культури в цілому;
Загальновідомо, що будь-який вияв художньої творчості є явищем синтетичним, а кожен художній образ (твір) є своєрідним синтезом людських почуттів, уявлень та думок, підпорядкованих реалізації авторського задуму.
Художній синтез передбачає поєднання різних видів мистецтв у певне художнє ціле, яке естетично організовує матеріальне й духовне середовище життєдіяльності людини. Синтез мистецтв передбачає не будь-яке поєднання, а органічний сплав, компоненти якого, володіючи певним ступенем відносної самостійності, набувають нового, особливого художнього значення, підпорядковуючись загальному ідейному замислові твору. Наприклад, декорація до театральної вистави або віршований текст пісні, маючи самостійне значення, набувають свого завершеного ідейно-художнього смислу у рамках єдиного цілого – спектаклю або пісні. Художній образ, що виникає у процесі синтезу мистецтв, означає нову якість як за змістом, так і за своєю формою, володіючи специфічними засобами впливу на людину.
Ідея синтезу мистецтв пронизує художній стиль модерн у європейському та американському мистецтві кінця XІХ – початку XX ст. як мистецько-світоглядне втілення тогочасної кризи традиційних цінностей.
У відповідності з концепцією ідеолога модерну Х. К. Ван де Вельде, стиль модерн мав стати запорукою нової якості життя, за наявності сприятливого для людини, естетизованого просторово-предметного середовища. Найбільш послідовно модерн утілив свої принципи у вузькій сфері створення багатого індивідуального житла. Проте в стилі модерну, як універсального стилю свого часу, зводилися численні ділові, промислові та портові споруди, вокзали, театри, мости тощо.
Як відомо, поняття стиль походить від латинського слова stilos (загострена паличка для писання літер на вкритій воском дощечці) і загалом означає сукупність ознак, які характеризують художні твори певної історичної доби, напряму, індивідуальну манеру художника або письменника. В дисертації розглядається поняття цього терміну у мові та мистецтві.
Вагомим фактором формування сутнісних характеристик художнього стилю модерн, як і в інших мистецьких течіях, є інтер’єр й оточуюче предметне середовище.
Інтер’єр (фр. intérieur – внутрішній) у соціокультурному контексті є художньо оздобленим внутрішнім простором будівлі (приміщення), який забезпечує людині сприятливі умови життєдіяльності. Його архітектурне вирішення завжди визначається конкретним функціональним призначенням. Зазначене поняття стосується зовнішніх виявів комфортності транспортних засобів: автомобіля, літака, потягу та ін. Під інтер’єром мається на увазі також картина або малюнок, на яких зображена внутрішня наповненість будь-якого приміщення.
Що ж стосується предметного середовища, то ним вважається сукупність просторово пов’язаних об’єктів, котрі оточують людину, які вона використовує для організації процесів своєї соціокультурної життєдіяльності і задоволення матеріальних та духовних потреб.
На вдосконалення предметного середовища спрямована творча проектно-конструкторська діяльність – дизайн (англ. – проект, план, малюнок). Теорія дизайну є еволюційно заглибленою у європейську культуру доби Нового часу в утопії подолання розриву між красою і корисністю. З 1980-х рр. у теорії дизайну є домінуючою ідея проектної культури, позбавлена жорсткого поділу на «мистецтво» і «техніку».
Зміст терміну «проектна культура» охоплює комплекс засобів та форм інституціонально організованої проектної діяльності, яка функціонально пов’язана з системами управління, планування і є особливого роду продукуванням проектної документації, в якій передбачається очікування результативних дій й окреслюється образ майбутнього об’єкта – речі, предметного середовища, системи діяльності, способу життя в цілому тощо. Таке трактування проектної культури надає термінові «дизайн» широкого розуміння як будь-якого прояву проектного мислення у культурному комплексі сучасного суспільства.
У підсумку зазначається, що зазначені поняття характеризуються генетичною приналежністю до певної художньо-естетичної системи й до загальнолюдської культури в цілому. Проте вони вирізняються відносною самостійністю та феноменологічною визначеністю. Завдяки цьому складається цілісне уявлення про естетику культурного середовища життєдіяльності людини, вимагаючи сучасного рівня проектування та прогнозування.
1 2 3