Семке. Шпаргалка
51. Поняття «соціальна норма», «соціальний порядок» і «соціальний контроль».
Соціальна норма — це система поглядів, що являє собою певний шаблон поведінки, поділюваний членами соціальної групи й необхідний для здійснення спільних погоджених дій.
Соціальний порядок — це система, що включає в себе індивідів, взаємозв'язки між ними, звички звичаї, що діють непомітно, але сприяють виконанню роботи, необхідної для успішного функціонування цієї системи
Соціальний контроль — це особливий механізм соціальної регуляції поведінки й підтримки громадського порядку. Він включає два головні елементи: норми й санкції.
Норми — це наказ, як треба правильно поводитися в суспільстві.
Санкції — засоби заохочення й покарання, що стимулюють людей дотримуватися норм.
Виділяють чотири типи санкцій: позитивні й негативні, формальні й неформальні.
Формальні позитивні санкції — публічне схвалення з боку офіційних організацій (уряду, установи, творчого союзу): урядові нагороди, державні премії й стипендії, надані титули, учені стулені й звання, спорудження пам'ятника, вручення почесних гра мот, допуск до високих посад і почесних функцій (наприклад, обрання головою правління)
Неформальні позитивні санкції — публічне схвалення, що не виходить від офіційних організацій дружня похвала, компліменти, мовчазне визнання, доброзичливе ставлення, оплески, слава пошана, похвальні відгуки, визнання лідерських або експертних якостей
Формальні негативні санкції— покарання, передбачені юридичними законами, урядовими указами, адміністративними інструкціями, указами, розпорядженнями: позбавлення цивільних прав, тюремне ув'язнення, арешт, звільнення, штраф, депреміювання. конфіскація майна, зниження на посаді, розжалування відлучення від церкви.
Неформальні негативні санкції -— покарання, не передбачені офіційними інстанціями осудження, зауваження глузування, злий жарт, невтішні прізвиська зневага, відмова подати руку або підтримувати відносини, розпускання чуток, наклеп, недоброзичливий відгук, скарга; написання фейлетону викривальної статті.
Застосування соціальних санкцій в одних випадках потребує присутності сторонніх осіб, в інших не потребує. Звільнення оформлюється відділом кадрів установи й передбачає попереднє видання розпорядження або наказу. Тюремне ув'язнення вимагає складної процедури судового розгляду, на підставі якого виноситься судове рішення. Присвоєння вченого ступеня передбачає складну процедуру захисту наукової дисертації й рішення вченої ради.
Класифікувати норми можна за різними підставами.
За суб'єктами—носіями норм виділяють загальнолюдські норми, норми суспільства, групові, колективні.
За об'єктами або сферами діяльності розмежовуються норми, що діють в області певних видів відносин: політичні, економічні, естетичні, релігійні тощо.
За змістом — норми, що регулюють майнові відносини, спілкування, що забезпечують права й свободи особи, що регламентують діяльність установ, взаємини між державами й т.п. За місцем в нормативно-ціннісній ієрархії — основні й другорядні, загальні й конкретні.
За формою утворення й фіксації — жорстко фіксовані й гнучкі. За масштабами застосування — загальні й локальні.
За способами забезпечення —ті, які спираються на внутрішнє переконання, громадську думку або на примус, на силу державного апарату.
За функціями — норми оцінки, такі, що орієнтують, контролюють регламентують, карають, заохочують.
За ступенем стійкості — норми, що опираються на соціальну звичку, на звичаї традиції, і які не мають такого підґрунтя, та ін.
52. Функції, способи здійснення й механізми соціального контролю
Соціальний контроль стосовно суспільства виконує дві основні функції:
а) охоронну;
б) стабілізуючу.
Соціальний контроль — найефективніший спосіб, за допомогою якого інститути суспільства організують життєдіяльність простих громадян.
Способи здійснення соціального контролю відрізняються величезною розмаїтістю, вони залежать від ситуації, цілей і характеру конкретної групи, у відношенні якої вживаються. Діапазон їхнього застосування величезний: від з'ясування стосунків «віч-на-віч» між конкретними людьми до психологічного тиску, фізичного насильства, економічного примусу людини з боку суспільства.
Виділяють внутрішній (самоконтроль) і зовнішній соціальний контроль.
Самоконтроль ґрунтується на тому, що індивід самостійно регулює свою поведінку, погоджуючи її із загальноприйнятими нормами У процесі соціалізації норми засвоюються настільки міцно, що люди порушуючи їх. почувають себе незручно У таких випадках у людини зазвичай виникає почуття провини, і тоді говорять про муки совісті. Совість — прояв внутрішнього контролю.
Чим вище розвинений самоконтроль у членів суспільства, тим менше цьому суспільству доводиться вдаватися до зовнішнього контролю.
Зовнішній контроль — це сукупність інститутів і механізмів, що гарантують дотримання загальноприйнятих норм поведінки й законів Він підрозділяється на формальний (інституціональний) і неформальний (внутрішньогруповий)
Формальний контроль заснований на схваленні або осуді з боку офіційних органів влади й адміністрації.
Неформальний контроль заснований на схваленні або осуді з боку групи родичів, друзів, колег, знайомих, а також з боку громадської
думки, що виражається через традиції й звичаї або засоби масової інформації.
Традиційна сільська громада контролювала всі аспекти життя своїх членів: вибір нареченої, способи залицяння, визначення імені немовляти, методи розв'язання суперечки й конфліктів і багато чого іншого Ніяких писаних норм не існувало. Як контролер виступала громадська думка, що найчастіше спиралася на думку, найстарших членів громади. У єдину систему соціального контролю органічно впліталися релігійні вимоги.
У компактних первинних групах постійно діють надзвичайно ефективні й одночасно дуже тонкі механізми контролю, такі, як переконання, глузування, плітки й презирство. На відміну від методів формального контролю, наприклад, догани або зниження на посаді, неформальні методи доступні практично всім.
Формальний контроль історично виник пізніше неформального — у період зародження складних суспільств і держав.
У сучасному суспільстві значення формального контролю постійно зростає, оскільки в країнах з багатомільйонним населенням набагато сутужніше підтримувати стабільність і порядок Адже неформальний контроль за індивідом з боку такого суспільства обмежений невеликою групою людей. У великій групі він неефективний Тому його називають локальним (місцевим). Формальний контроль носить всеохоплюючий характер, він діє на всій території країни. Він глобальний, і його завжди здійснюють особливі люди — агенти формального контролю. Це професіонали, тобто особи, спеціально навчені й одержуючі зарплату за виконання контрольних функцій. До них відносять суддів, поліцейських, лікарів-психіатрів. соціальних працівників, спеціальних посадових осіб церкви тощо. Якщо в традиційному суспільстві соціальний контроль тримався на неписаних правилах, то в сучасних суспільствах його основою Виступають писані норми: інструкції, укази, постанови, закони. Соціальний контроль набув інституціональної підтримки.
Формальний контроль здійснюють таю інститути сучасного суспільства, як суди, установи, армія, виробництво, засоби масової інформації політичні партії, парламент, уряд.
Городяненко
Система соціального контролю
Соціальні відносини між індивідами і суспільством формуються в умовах соціального контролю, який передбачає контрольовану діяльність індивідів і контролюючу діяльність соціальних інститутів.
Соціальний контроль — засіб саморегуляції соціальної системи, що забезпечує впорядковану взаємодію її елементів шляхом нормативного (у тому числі й правового) регулювання.
Взаємодія індивіда і суспільства виявляє внутрішню суперечність соціального контролю, оскільки людина не може набути своєї індивідуальності, соціальних якостей поза суспільством. Водночас особистість не може розвинути свою індивідуальність, сліпо, автоматично пристосовуючись до зразків культури.
Динамічна модель соціального контролю включає такі основні елементи: індивід, соціальна спільнота (група, клас, соціальна організація, суспільство), індивідуальна дія, соціальна (групова) дія.
Відомо, що індивідуальна і соціальна дії співвідносяться як контрольоване і контролююче. Йдеться саме про взаємодію, а не про односпрямований контроль. Акт соціальної (групової) дії, виступаючи в системі соціального контролю у формі реакції на індивідуальну поведінку, виконує функцію соціального стимулу (позитивного або негативного), який визначає особливості подальших індивідуальних актів. Індивід (індивідуальна дія) і соціальна група (соціальна дія) є вхідними елементами системи соціального контролю. До неї також належать соціально-психологічні чинники, які, перебуваючи у структурі суб'єктів дії (індивіда і соціальної групи), безпосередньо впливають на характер і спрямування відповідно індивідуальної і соціальної дій. Це самооцінка суб'єкта (індивіда, соціальної групи); сприймання і оцінка суб'єктом соціальної ситуації (соціальна концепція), у межах якої діють відповідно як індивід, так і соціальна група.
За твердженням Т. Парсонса, основними методами соціального контролю є ізоляція, відокремлення, реабілітація, які різняться дистанцією між людиною, яка порушує соціальні норми (девіантом), і суспільством.
Основними компонентами типової системи соціального контролю є індивідуальні дії, соціальна шкала оцінок, категоризація (соціальне схвалення чи осуд), характер суспільної самосвідомості (соціальна перцепція), санкціонування, індивідуальна шкала оцінок (самооцінка), самокатегоризація індивіда (прийняття ролі, само-ідентифікація), характер індивідуальної свідомості.
Важливими атрибутами та елементами соціального контролю є цінності, норми, звички, звичаї, санкції, які виникають та існують внаслідок дії соціальних інститутів.
Соціальна цінність — значущість явищ і предметів з точки зору їх відповідності (невідповідності) потребам суспільства, соціальних груп, особистості.
Існує вона у формі когнітивних уявлень, суб'єктивних уподобань, орієнтирів у діяльності людини.
Культура кожного суспільства та спільноти має свої цінності. Поряд з ними існують загальнолюдські цінності, котрі забезпечують цілісність соціальних систем, здатність їх до виживання у перехідні періоди.
Соціальна норма — загальновизнане правило, зразок поведінки, дій індивідів, соціальних груп.
Соціальні цінності і норми є інструментами соціального регулювання в суспільстві, проміжною ланкою, що пов'язує поведінку індивіда і найважливіші соціальні інститути. Тому соціальна норма визначає межу допустимої поведінки індивіда, соціальної групи або організації, що історично склалася у конкретному суспільстві. Як немає суспільства без вільної та доцільної поведінки людини, так немає і суспільства без загальних правил, які забезпечують координацію цих вільних дій. Найважливішою характеристикою будь-якої норми є її корисність, обов'язковість і фактична реалізація в поведінці людей.
Соціальні норми класифікують за такими критеріями:
— за походженням: автогенні (незалежні від зовнішніх умов) й гетерогенні (породжені зовнішніми чинниками), спонтанні та декретивні (оголошені);
— за характером зміни структури: інтенсивні та екстенсивні, прогресивні та регресивні;
— залежно від періоду існування: ті, що народжуються, розвиваються, сформувалися;
— за схильністю: елементарні й складні, динамічні й статичні;
— за механізмом детермінації: збуджуючі, стимулюючі тощо;
— з точки зору організації та управління системними процесами: інституційні й неінституційні;
— за умовами функціонування: інтегративні та дезінтегративні;
— за масовістю: масові, групові, індивідуальні;
— за кореспондентом: державні, адміністративні тощо;
— за часовою координатою: загальноісторичні, формаційні, міжформаційні, перехідні та ін.;
— за просторовою координатою: регіональні, глобальні тощо.
Найчастіше соціальні норми поділяють на соціальні приписи і технічні правила.
Соціальні приписи — норми, що визначають соціальне становище індивіда.
До соціальних приписів відносять: право, звичаї, правила пристойності, моду, мораль, які сприяють реалізації загальної мети, що відповідає інтересам широкої спільноти, навіть усупереч інтересам окремих її членів. Поважне ставлення до них у суспільстві забезпечують різні чинники — від виховання до санкцій. Соціальний припис має дві частини: диспозицію і санкцію. Важливим є й опосередкований вплив санкції на поведінку людей. Адже, знаючи про певні санкції, люди, як правило, утримуються від порушення приписів.
Для правових норм характерні: текстуальне закріплення, офіційне опублікування або відміна органом держави, чіткий і однозначний опис варіанта поведінки або її меж, наявність чітко сформульованої санкції, забезпечення їх дотримання силою держави.
Норми моралі діють передусім через внутрішні психологічні механізми. їх характеризують: відсутність текстуального закріплення; вагоме значення при оцінюванні вчинку внутрішніх мотивів, забезпечення їх дотримання авторитетом громадськості; санкція за порушення у формі громадського осуду. Норми моралі формуються з розвитком суспільства, висувають до особистості вищі вимоги, ніж правові. Сфера моралі ширша, ніж сфера права, а тривалість моральних санкцій довша, ніж правових. Мораль відіграє визначну роль у забезпеченні соціальної солідарності.
Технічні правила — норми, що регулюють відношення людини і природи.
До них належать технічні інструкції, правила безпеки життєдіяльності тощо.
Важливу роль у механізмі соціального контролю виконують звички.
Звичка — встановлений спосіб поведінки у певних ситуаціях, який не викликає негативної реакції соціальної групи.
Вони виникають на основі навичок, закріплюються традиціями, в одних випадках визнаються як терпимі, в інших — як шановані.
У кожної людини є свої звички, позитивні з них приймаються, схвалюються всією соціальною групою. На основі звичок формуються певні звичаї.
Звичай — встановлений спосіб поведінки, з яким пов'язані певні моральні цінності, порушення яких викликає негативні санкції групи чи суспільства.
Звичай пов'язаний з традиціями та обрядами (ритуалами). Однак «традиція» — ширше поняття, ніж «звичай», охоплює різноманітні об'єкти соціальної спадщини (матеріальні й моральні цінності). Обряд є різновидом звичаю, символом певних соціальних відносин, а звичай може бути і засобом практичного перетворення.
Одним з важливих елементів соціальних норм є санкція, за допомогою якої забезпечується реалізація правил поведінки.
Санкція (лат. sanctio — непорушна постанова) — стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної для забезпечення внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя.
Хоча зазвичай санкція сприймається негативно, існують негативні і позитивні санкції. Відповідно до норм, покладених в основу санкцій, та соціальних інститутів, що їх виробляють, санкції можуть бути неформальними, що реалізуються безпосередньо соціальною групою через певні форми її поведінки, і формальними (юридичними, політичними, економічними та ін.), що реалізуються через діяльність соціальних інститутів. За змістом тиску санкції поділяють на правові (покарання та заохочення за певні дії, передбачені законом); етичні (покарання та заохочення згідно з моральними принципами); сатиричні (насмішки, глузування, презирство); релігійні (анафема). Якщо санкції взаємодоповнюють одна одну, їх дія ефективніша, ніж коли між ними виникають суперечності.
Соціальні санкції встановлюються і застосовуються суспільством або окремою соціальною групою як засіб захисту соціальної організації, забезпечення дотримання норм поведінки.
Система санкцій, відображаючи розвиток соціальної реальності, не є законсервованою схемою жорстко фіксованих заходів і засобів соціальної регуляції. Навпаки, санкції забезпечують конкретизацію поведінки на певному етапі історичного розвитку суспільства. Від них залежить соціальний порядок. Якщо за порушення соціальних норм санкції не застосовуються, виникають правовий нігілізм, різноманітні види девіантної поведінки.
Девіація як соціальне явище буває різноманітною, присутня в суспільстві будь-якого типу і притаманна кожній соціальній спільноті. Особливо вона виявляється на етапі трансформації соціальної системи, під час зміни ціннісних орієнтацій. Оскільки функціонування кожної соціальної системи пов'язане з людською життєдіяльністю, соціальні девіації реалізуються через девіантну поведінку.
Девіантна (лат. deviatio — ухилення) поведінка — вчинок, дія людини, групи людей, які не відповідають офіційно встановленим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).
Соціальні відхилення мають для суспільства різне значення. Позитивні є засобом прогресивного розвитку системи, підвищення рівня її організованості, подолання застарілих, консервативних, реакційних стандартів поведінки. Це соціальна творчість — наукова, технічна, художня, суспільно-політична. Негативні відхилення дезорганізують систему, руйнуючи іноді її основи. До них належать соціальна патологія: злочинність, наркоманія, проституція, алкоголізм. Межі між позитивною і негативною девіантною поведінкою рухомі в часі й просторі. Водночас співіснують різноманітні «нормативні субкультури».
Залежно від амплітуди відхилення від норми і характеру норм, що порушуються, розрізняють девіантну (незначні відхилення від моральних норм) і делінквентну (незначні порушення норм права), злочинну (передбачає кримінальну відповідальність) поведінку.
Девіантну поведінку вдало класифікував, на думку соціологів, Р. Мертон, який розрізняв такі типи пристосування до соціально і культурно заданих цілей і засобів, стверджуючи, що базовою причиною будь-якої девіації є розрив між інституціональними культурними цілями і доступністю соціально схвалюваних засобів для досягнення цих цілей:
а) конформізм: пасивне прийняття стандартів поведінки, безумовне визнання існуючих порядків, норм, правил, схиляння перед авторитетами. Чим стабільніше суспільство, тим поширеніша аномія;
б) інновація: допускає згоду з певною культурною метою, але заперечує засоби її досягнення, які схвалюються соціально;
в) ритуалізм: заперечує мету певної культури, але згодна використати засоби, що схвалюються соціально;
г) ретретизм (втеча від дійсності): спостерігається, коли людина одночасно заперечує цілі й соціально схвалені засоби їх досягнення. Особи, які вдаються до цього засобу, перебувають у суспільстві, але не належать йому;
ґ) заколот: виявляється у неприйнятті актів громадської непокори.
Деформація соціальних норм є основним чинником формування різноманітних форм девіантної поведінки і відповідних їм поведінкових настанов. Ця деформація може виявлятися у:
— відриві соціальної норми від конкретних умов життєдіяльності;
— застарілості або незбігу їх з реаліями суспільного життя;
— викривленому або неповному відображенні у свідомості людей об'єктивних закономірностей функціонування суспільства;
— нестабільності, нестійкості й невизначеності норми, яка внаслідок цього не може виконувати функцію соціального регулятора;
— руйнуванні взаємозв'язку її структурних компонентів;
— послабленні або незастосуванні санкцій, функціональній неефективності соціальних норм.
Соціальні норми деформуються під тиском соціальних криз, соціальних конфліктів, трансформаційних процесів у суспільстві, наслідком чого буває викривлення ціннісних орієнтацій у різноманітних верств населення.
Запитання. Завдання
1. Розкрийте і порівняйте зміст понять «соціальний зв'язок», «соціальний контакт», «соціальні відносини».
2. У чому полягає суть соціальної дії?
3. Розкрийте сутність соціальної взаємодії.
4. Охарактеризуйте девіацію як соціальне явище та наведіть класифікацію девіантної поведінки.
5. Перелічіть основні елементи соціального контролю та зробіть їх порівняльний аналіз.
6. Розкрийте зміст поняття «соціальний конфлікт» та наведіть типологію конфліктів.
Пшеничнюк
Соціальний контроль як спосіб саморегуляції суспільства
Суспільство є багаторівневою системою, що складається з різних підсистем, соціальних спільнот і груп. Що ж утримує їх разом? Чому суспільство, в якому кожна спільнота має свої специфічні потреби й інтереси, не руйнується, не розпадається, а постійно відтворюється, зберігається як цілісний організм? Упорядкованість суспільства базується на взаємопов'язаних ролях, відповідно до яких особистість приймає на себе обов'язки стосовно інших й одночасно вимагає від інших виконання своїх обов'язків. Для пояснення цього явища в соціології використовують поняття соціального контролю.
Соціальний контроль - це особливий механізм регуляції поведінки та підтримання суспільного порядку, котрий дає можливість зберегти традиції, звичаї, норми моралі, відтворити соціальні відносини в межах нормативної системи, усталеної в суспільстві. Нормативно обмежуючи стиль життя своїх членів, група здійснює контроль за тим, щоб ніхто суттєво не відхилявся від узвичаєних правил.
Механізми соціального контролю за членами суспільства:
• соціалізація - процес засвоєння соціальних ролей і культурних норм, який передбачає, що люди будуть виконувати свої ролі несвідомо, за звичкою, традицією, перевагами. Людина має бажати впорядкувати своє життя, добровільно підкорятися законам суспільства та відчувати розгубленість і роздратування, якщо ці закони порушуються;
• груповий тиск - кожна людина є членом якоїсь первинної групи (сімї, студентської групи тощо). Група має свої неписані норми взаємодії, поведінки. Член такої групи повинен дотримуватися хоча б мінімуму тих вимог, норм, які існують у ній. Якщо це не відбувається, до порушника застосовують неформальні санкції - це може бути суспільний осуд або ізоляція. Ступінь групового тиску залежить також від згуртованості групи: чим вона вища, тим сильніший тиск. Група виконує функцію нормативного обмеження індивідуальної поведінки.
Основними структурними елементами соціального контролю є норми та санкції.
Норми - це приписи, вимоги й очікування відповідної поведінки.
Норми можуть існувати на двох рівнях:
- норми, що існують у суспільстві чи у великих соціальних групах (звичаї, традиції, закони);
- норми, які існують у малих групах - "групові звички".
Норми можуть існувати як стандарти поведінки чи як очікувана поведінка. Незалежно від форми існування, норми виконують такі функції:
• інтеграційну - полягає в об'єднанні членів групи;
• контрольну - проявляється в контролі за поведінкою членів групи;
• еталонну - полягає у виробленні зразків і стандартів поведінки.
У кожному суспільстві трапляється певне порушення норм. Щодо порушників використовуються санкції. За А. Кравченком, санкції можуть бути чотирьох типів:
• формальні позитивні санкції - це засіб соціального контролю, тобто визнання з боку офіційних структур (почесні звання, нагороди та ін.);
• неформальні позитивні санкції-засіб соціального контролю чи публічне схвалення, не пов'язане з офіційними структурами (визнання, слава, визнання лідерських рис тощо);
• формальні негативні санкції-засіб соціального контролю у формі покарань, визначених юридичними нормами (арешт, ув'язнення, штраф, звільнення та ін.);
• неформальні негативні санкції - засіб соціального контролю у формі покарань, не передбачених офіційними установами (зневага, осуд, зауваження тощо).
У сучасному суспільстві соціальний контроль здійснюється переважно формальними нормами (накази, постанови, закони).
Він набув інституційної підтримки, котру здійснюють основні соціальні інституції (армія, освіта, правосуддя, уряд тощо).