Шахтинська справа
Шахтинська справа У травні 1928 р. радянські органи державної безпеки провели операцію з арешту понад 100 «шкідників» у вугільній промисловості Донбасу, спрямовану проти дореволюційних технічних кадрів. У справі зазначалося, що шкідницький осередок був створений на початку 1930 року завідувачем виробничим відділом П. Ліфшицем за завданням головного інженера Машхімтресту Гатова.
Справи СВУ
Спілка визволення України — показова справа, сфабрикована Об'єднане державне політичне управління УСРР наприкінці 1920-тих років, яка викривала вигадану антирадянську організацію серед української наукової та церковної інтелігенції. Мета — дискредитація провідних діячів української культури та громадського життя в рамках централізованої політики геноциду української нації, здійсненого урядом СРСР у 1932–1933 роках.
Основними підсудними на процесі «СВУ» були 45 осіб, ще 700 було арештовано невдовзі у зв’язку з цією справою. Загалом під час та після процесу «СВУ» радянськими органами було заарештовано, знищено або заслано понад 30 тис. осіб. За звинуваченням в «українському націоналізмі» та «шовінізмі» були арештовані вчителі української мови у школах, викладачі, письменники, науковці. Фабрикація «справи СВУ» і підготовка відкритого судового процесу були вирішальним етапом дискредитації політики «українізації».
Справи УНЦ
Ще однією резонансною справою стала справа «Українського національного центру» (лютий 1932 р.). До неї, зокрема, були втягнуті академіки Михайло Грушевський та Матвій Яворський. Ця справа започаткувала справжнє полювання за вихідцями з Галичини і її було вміло використано для посилення антиукраїнізаційних заходів.
Чистки у червоній армії
Ще до початку «великого терору» об’єктом уваги чекістів стали військові. У 1929 р. у Червоній армії розпочалася велика «чистка» командного складу. Працівники особливих органів у владі викрили низку контрреволюційних організацій та угрупувань серед молодшого, середнього і навіть старшого командного складу.
Боротьба зі скрипніківщиною
У 1933 р. радянські органи державної безпеки сповістили про викриття «Української військової організації» («УВО»), яка, за твердженням голови державного політичного управління УСРР В. Балицького, «очолювала повстанську, шпигунську і диверсійну роботу, а також саботаж у сільському господарстві». Серед арештованих у справі опинилися працівники системи освіти, представники творчої та наукової інтелігенції, які були прихильниками «українізації».
Партійні чистки
Партійні чистки З партії виключали за: «пасивне перебування в партії», «порушення партійної і державної дисципліни», «прояв ворожих класових настроїв». Своєрідним прологом «великого терору» була чергова «чистка» партії, яка розпочалася у 1933 р. У Донецькій, Київській, Вінницькій та Одеській областях «чистку» пройшли 267 тис. 907 осіб, виключено з партії 51 тис. 713, або 19%. З партії, а наступного 1934 р. – у Харківській, Дніпропетровській, Чернігівській областях і в Молдавській АСРР. Прийом у партію тимчасово припинили
Хартія терору
1 грудня 1934 р. після вбивства у Ленінграді С. Кірова за пропозицією Сталіна була прийнята постанова ЦВК СРСР «Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів». Згідно з цієїю постановою термін розслідування зменшувався до 10-ти днів, розгляд справ у суді проводився без участі адвоката і прокурора, оскарження вироку та клопотання про помилування не дозволялося, а вирок виконувався негайно після винесення. 9 грудня 1934 р. згадані вище положення були адаптовані у кримінально-процесуальний кодекс УСРР. Ця постанова стала справжньою «Хартією терору».
Репресії проти національних меншин
Після масових партійних кампаній з викриття «шкідників» серед національних меншин у квітні–липні 1934 р. ДПУ(державне політичне управління) УСРР, як зазначалось в одному з чекістських документів, «завдало значного удару по найбільш активних фашистських елементах, які проводили контрреволюційну роботу... У порядку оперативного натиску проведені репресії стосовно фашистського активу в національних колоніях і районах».