Семінарське заняття №21 ЗДІБНОСТІ 1ч
Роль вчителя в розвитку здібностей учнів.
Що таке задатки? В якому зв’язку перебувають вони із здібностями?
Проаналізуйте думку П. Антокольського: “Бездарність дитини - завжди наслідок відсутності виховання”.
Співвідношення та якісна характеристика понять: геніальність, обдарованість, талант і майстерність.
Взаємодія та взаємокомпенсація здібностей?
Яке значення мають здібності в профорієнтації учнів?
В чому виявляються індивідуальні відмінності в здібностях людей?
1. РОЛЬ ВЧИТЕЛЯ В РОЗВИТКУ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ.
Метою професійної діяльності педагога є створення умов для всебічного гармонійного розвитку особистості учня, його самореалізації, розкриття індивідуальності, творчого потенціалу. Вчитель має усвідомлювати унікальність і неповторність учня як індивідуальності, зважати на складність і неоднозначність процесу його становлення свою відповідальність як фахівця.
Як визначає Зайченко І.B., для формування активної позиції школяра вчитель може використовувати:
словесне навіювання, зокрема, відчуття належного ставлення до навчання, до школи;
необхідно забезпечити ситуації особистого вибору завдання, вправи (яку задачу вирішуватимеш: про яблука або про будиночки?); ступеню складності завдання (легке або цікаве); числа завдань (скільки завдань берешся вирішити: одне або два?);
створити ситуацію активного впливу в спільній учбовій діяльності (діти самі розбиваються на пари і виконують запропоновані завдання).
Творчий вчитель – це творча особистість з високим ступенем розвиненості мотивів, характерологічних особливостей і творчих умінь, що сприяють успішній творчій педагогічній діяльності, і яка, внаслідок спеціальної професійної підготовки та постійного самовдосконалення набуває знань, умінь і навичок педагогічної праці, оволодіває уміннями формування творчої особистості учня у навчальновиховному процесі.
Психолог Я.О. Пономарьов виділив якості людей з великим творчим потенціалом: надзвичайна напруженість уваги; висока вразливість; цілісність сприйняття; інтуїція; фантазія, вигадка; дар передбачення; великі за обсягом знання.
Творче мислення разом із творчою уявою – це психологічна основа людської творчості, джерело інновацій у всіх сферах діяльності людини.
Творчій особистості властивий ансамбль, своєрідне поєднання здібностей. Правильне виховання сприяє інтелектуальному, творчому розвитку особистості. Мисленнєві здібності краще розвиваються там, де вчитель правильно організовує навчальну діяльність, залучаючи до процесу навчання проблемні ситуації, сприяючи самостійному вирішенню творчих задач, спонукаючи учнів до постановки гострих питань.
Ш.О.Амонашвілі зазначав, що з метою створення творчої атмосфери духовної єдності з дітьми, для того, щоб учні йшли на заняття з радістю та інтересом, почували себе активно й вільно, вчитель має:
• демонструвати повну довіру до дітей, будувати відкриті, емоційно насичені взаємовідносини зі школярами;
• допомагати учням у формулюванні, уточненні цілей і завдань діяльності, не підвищуватися над дітьми, а разом з ними в спільній діяльності проходити шлях до відкриття істини;
• бути джерелом різноманітного досвіду, до якого можна звертатися з труднощами, вчити учнів міркувати, обговорювати, виявляти власне ставлення;
• виявляти і підтримувати інтереси, ідеї та творчі задуми учнів, допомагати реалізовувати потенціал їхніх індивідуальних можливостей;
• допомагати учням зберегти живий інтерес, допитливість до навколишнього світу і самого себе, забезпечувати надходження таких матеріалів, які були б цікавими, відповідали різним нахилам і здібностям учнів, могли б забезпечити їх вільний вибір, навчання із задоволенням;
• створювати атмосферу взаємоповаги і свободи самовираження, поважати право дітей на власну думку;
• сприяти досягненню успіху, заохочувати прагнення учнів до вирішення складних завдань, допомагати їм перевершувати самих себе, самовдосконалюватись.
Реалізація означених положень сприятиме подоланню суперечностей особистісного і людського факторів, максимальній активізації всіх сфер особистості учня.
Таким чином, організація навчальнотворчої діяльності школярів є цілеспрямованою взаємодією вчителя й учнів на засадах діалогу, співробітництва і співтворчості з метою активізації та розвитку мислення, почуттів, волі, творчого потенціалу, узгодження мотивів, цінностей, знань, умінь та рефлексивної поведінки учнів, поступового їх переведення на рівень самоорганізації власної діяльності завдяки створенню і розширенню творчого мікросередовища в навчальному процесі шляхом упорядкування мети, принципів, змісту.
Творчою особистістю є індивід, який має високий рівень знань, потяг до нового, оригінального, вміє відкинути звичайне, шаблонне їй притаманні творчі здібності, які є умовою творчої діяльності.
Технологія формування творчої особистості вимагає дотримання вчителем таких принципів:
— принцип розвитку, який передбачає врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів;
— принцип самодіяльності, за якого учні відчувають себе співучасниками навчального процесу;
— принцип самоорганізації, який передбачає самостійну зосередженість учня на вирішенні навчального завдання.
2. ЩО ТАКЕ ЗАДАТКИ? В ЯКОМУ ЗВ’ЯЗКУ ПЕРЕБУВАЮТЬ ВОНИ ІЗ ЗДІБНОСТЯМИ?
Задатки як психофізіологічна основа здібностей детерміновані властивостями нервової системи. Сила, врівноваженість і рухливість нервових процесів, сприяючи комунікативним і вольовим якостям, поліпшують діяльність, де ці якості необхідні, а слабка (чутлива) нервова система сприятлива для занять мистецтвами. Задатки виявляються у схильностях до певного виду діяльності, підвищеній допитливості, пов'язуючи здібності і темперамент.
Задатки здібностей - генетично детерміновані анатомофізіологічні особливості мозку і нервової системи, що є індивідуально-природною передумовою формування і розвитку здібностей.
Будучи лише однією з умов формування здібностей, задатки не зумовлюють їх автоматичного розвитку. Задатками загальних і спеціальних здібностей можуть бути:
1) властивості нервової системи (передусім ті, що характеризують роботу різних аналізаторів, ділянок кори великих півкуль), від яких залежить швидкість утворення тимчасових нервових зв'язків, їх міцність, легкість диференціювань, сила зосередженої уваги, розумова працездатність тощо;
2) індивідуальні особливості будови аналізаторів, окремих ділянок кори головного мозку тощо.
Дані сучасних психогенетичних досліджень свідчать, що здібності, вимірювані тестами, мають більший коефіцієнт спадкової детермінації, ніж їх передбачувані психофізіологічні задатки - властивості нервової системи.
Успішність діяльності обумовлюють мотивація, особистісні властивості, що спонукало деяких дослідників зарахувати до здібностей властивості психіки, які визначають успіх у конкретній діяльності. Проте Б. Теплов стверджував, що, крім успіху в діяльності, здібність детермінує швидкість і легкість оволодіння діяльністю. Тому швидкість навчання може залежати від мотивації, але відчуття легкості при навчанні ("суб'єктивна ціна") радше обернено пропорційне до мотиваційної напруги.
Отже, що розвинутіша в людини здібність, то успішніше вона виконує певну діяльність, швидше її опановує. А процес оволодіння діяльністю і сама діяльність даються їй суб'єктивно легше, ніж навчання або робота в галузі, до якої вона не має здібності. Цій формулі здібності можна надати об'єктивну форму:
Вивчаючи здібності, В. Шадриков дійшов висновку, що поняття "здібність" є психологічною конкретизацією категорії "властивість". Найзагальніше описує психологічну реальність психічна функціональна система, процес функціонування якої забезпечує досягнення певного корисного результату. На цій підставі здібності можна розглядати як властивості функціональних систем, що реалізують окремі психічні функції, мають індивідуальний ступінь вираження, що виявляється в успішності і якісній своєрідності засвоєння і реалізації цих функцій. Індивідуальний ступінь вираженості здібностей можна визначити і за параметрами, що характеризують діяльність: продуктивність, якість і надійність (функції).
Оскільки будь-який психічний процес (у т. ч. пізнавальний) є часовою характеристикою функціонування відповідної системи, В. Шадриков виокремив здібності мислительні, перцептивні, мнемічні тощо. Здібності, на його думку, є загальними в сенсі спорідненості з конкретними видами діяльності: не існує кулінарних, музичних, педагогічних тощо здібностей. Він запровадив поняття "загальна обдарованість" на означення здатності до різних видів діяльності, поєднання здібностей.
Розрізняючи спеціальні і загальні здібності, Д. Завалішина пов'язує загальні здібності з загальними умовами провідних форм людської діяльності, а спеціальні - з окремими видами діяльності, структуруючи здібності не за видами психічних функціональних систем, а за видами діяльності.
Логічно припустити, що здібності пов'язані з загальними аспектами функціонування психіки, які виявляються в загальних формах зовнішньої активності (поведінки) людини. На основі трьох функцій психіки (комунікативної, регуляторної, пізнавальної) Б. Попов розрізняє комунікативні, регуляторні і пізнавальні здібності.
Основні концепції здібностей безпосередньо пов'язані з методами їх діагностики. Факторно-аналітичні концепції загальних здібностей ґрунтуються на даних статистичної обробки результатів масового тестування учнів і представників різних професій. Більшість емпіричних досліджень спрямовані на виявлення загальних здібностей, від рівня розвитку яких залежить успішність діяльності. Набула популярності теорія інтелектуального порогу, відповідно до якої для успішного оволодіння кожною діяльністю необхідний певний рівень інтелекту, а подальший успіх зумовлений іншими індивідуально-психологічними особливостями.
Результати психогенетичних досліджень свідчать про високий рівень успадкування загального інтелекту і деяких спеціальних здібностей, зокрема математичних. Креативність, імовірно, більше залежить від впливу соціального мікросередовища. Існують теорії, що спираються на середовищний підхід до розвитку здібностей (теорія інтелектуального клімату сім'ї).
Високий рівень розвитку загальних або спеціальних здібностей характеризують як загальну або спеціальну обдарованість.
Загальна обдарованість - рівень розвитку загальних здібностей, що визначає діапазон діяльностей, у яких людина може досягти великих успіхів.
Якщо розглядати її тільки в кількісному контексті, то втрачається якісна, змістова сутність обдарованості як психічної реальності. Загальна обдарованість є основою розвитку спеціальних здібностей, але не залежить від них.
Припущення про існування загальної обдарованості висунув у середині XIX ст. Ф. Гальтон. У 1929 р. Ч. Спірмен запропонував двофакторну теорію інтелекту, яка пояснювала високі кореляції різнорідних тестів наявністю загального чинника розумової енергії. Безліч спеціальних чинників визначає успішність виконання конкретного тесту. Щодо цього тривалий час дискутували прихильники теорії множинності первинних здібностей (Е. Торндайк, Л. Терстоун) і теорії "загального фактора" (Г. Айзенк, С. Берт та ін.). Нині утвердилось уявлення про наявність інтелектуальної і творчої загальної обдарованості.
У результаті факторно-аналітичних досліджень виявлено незалежні типи художньої і практичної обдарованості. Ознаки цих типів поєднують люди, наділені науковою обдарованістю.
У наукових джерелах поширені такі тлумачення обдарованисті:
- якісно своєрідне поєднання здібностей, що забезпечує успішність діяльності. Брак окремих здібностей компенсується переважальним розвитком інших;
- загальні здібності, що зумовлюють можливості людини, рівень і своєрідність її діяльності;
- розумовий потенціал (інтелект); цілісна індивідуальна характеристика пізнавальних можливостей і здібностей до навчання;
- сукупність задатків, природних даних; характеристика ступеня вираженості і своєрідності природних передумов здібностей;
- талановитість; наявність внутрішніх умов для видатних досягнень у діяльності.
Багатозначність феномена зумовлює багатоаспектність проблеми цілісного підходу до сфери здібностей. Обдарованість як найзагальніша характеристика сфери здібностей є передумовою комплексного вивчення - психофізіологічного, диференціально-психологічного і соціально-психологічного.
3. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ДУМКУ П. АНТОКОЛЬСЬКОГО: “БЕЗДАРНІСТЬ ДИТИНИ - ЗАВЖДИ НАСЛІДОК ВІДСУТНОСТІ ВИХОВАННЯ”.
Я вважаю, що бездарних дітей немає. Є неуважні батьки, які просто не помічають і не хочуть допомогти розвинути творчий потенціал своєї дитини. Розвиток дитячих здібностей – це завдання дорослих.
Якщо батьки не будуть допомагати своїй дитині розкрити талант, то ця дитина сама його і не розкриє.
4. СПІВВІДНОШЕННЯ ТА ЯКІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОНЯТЬ: ГЕНІАЛЬНІСТЬ, ОБДАРОВАНІСТЬ, ТАЛАНТ І МАЙСТЕРНІСТЬ.
Крім розмежування на загальні та спеціальні, навчальні та творчі і т.п., здібності також ділять за рівнем їх розвитку на обдарованість, майстерність, талант і геніальність. Обдарованих людей дуже багато. Можна сказати навіть, що людей, які не мають можливості проявити свою обдарованість ні до чого на світі, немає взагалі (якщо тільки дана людина не страждає серйозним психічним розладом). Вся справа в тому, як допомогти йому знайти своє покликання. Талановитих ж людей, тобто досягають особливо високого рівня розвитку здібностей, значно менше. Ну, а генії зустрічаються виключно рідко.
Обдарованістю називається своєрідне поєднання здібностей, яке забезпечує людині можливість успішного виконання будь-якої діяльності. У цьому визначенні необхідно підкреслити те, що від обдарованості залежить не успішне виконання діяльності, а лише можливість такого успішного виконання. Для успішного виконання будь-якої діяльності потрібно не тільки наявність відповідного сполучення здібностей, але й оволодіння необхідними знаннями та навичками. Яку б феноменальну математичну обдарованість не мав чоловік, але якщо він ніколи не вчився математики, він не зможе успішно виконувати функції самого пересічного фахівця в цій області. Обдарованість визначає тільки можливість досягнення успіху в тій чи іншій діяльності, реалізація ж цієї можливості залежить від того, якою мірою будуть розвинені відповідні здібності і які будуть придбані знання і навики.
Індивідуальні відмінності обдарованих людей виявляються головним чином у спрямованості інтересів. Одні люди, наприклад, зупиняються на математиці, інші - на історії, треті - на громадській роботі. Подальший розвиток здібностей відбувається в конкретній діяльності.
Характеризуючи здібності людини, часто виділяють такий рівень їх розвитку, як майстерність, тобто досконалість у конкретному виді діяльності. Коли говорять про майстерність людини, в першу чергу мають на увазі його здатність успішно займатися продуктивною діяльністю. Майстерність у будь-якій професії передбачає психологічну готовність до творчих рішень виникаючих проблем.
Високий ступінь здібностей особистості до певної діяльності, яка виявляється в оригінальності і новизні підходу, що супроводжуються досягненнями найбільш високих результатів, називають талантом. Талант людини, прямуючи вираженою потребою у творчості, завжди відображає певні суспільні запити. Розвиток талантів вирішальним чином залежить від суспільно-історичних умов. Талант може проявлятися в будь-якій людській діяльності, не тільки в галузі науки чи мистецтва. Тому талановитим може бути і лікуючий лікар, і вчитель, і льотчик, і новатор сільськогосподарського виробництва, і кваліфікований робітник. Як правило, талант завжди поєднується з винятковою працездатністю і працьовитістю. Недарма всі талановиті люди підкреслюють, що талант - це праця, помножений на терпіння, талант - це схильність до нескінченного праці. Пробудження таланту, так само як і здібностей взагалі, суспільно обумовлено. Те, які дарування одержать найбільш сприятливі умови для повноцінного розвитку, залежить від потреб епохи та особливостей конкретних завдань, які стоять перед даним суспільством
Геніальність - це вища ступінь обдарованості. Про геніальність говорять, коли творчі досягнення людини становлять цілу епоху в житті суспільства, у розвитку культури. Прийнято вважати, що за всю історію цивілізації п'ятитисячного їх було не більше 400 осіб. Так, ми говоримо про геніальність Моцарта в музиці, Ч. Дарвіна в природознавстві, М. В. Ломоносова у фізиці і механіці, Д. І. Менделєєва в хімії і т. д. Високий рівень обдарованості, який характеризує генія, неминуче пов'язаний з обдарованістю в різних областях діяльності.
5. ВЗАЄМОДІЯ ТА ВЗАЄМОКОМПЕНСАЦІЯ ЗДІБНОСТЕЙ?
З проблеми впливу відвідування дитячих дошкільних закладів або дитячих садків на наступний розумовий розвиток дитини було проведено понад п'ятдесят досліджень. Задовільна процедура буде тоді, коли проводиться тестування групи дитячого садку до і після його відвідування; разом з відповідним тестуванням контрольної групи; через той же самий часовий інтервал.
Аналізуючи ріст значень IQ у дітей, що відвідують дитячу школу протягом двох або трьох років, можна сказати, що цей зріст пов'язаний, насамперед, з навчанням і тестовими помилками. У цілому, чим довше дитина залишається в дитячій школі, тим частіше її тестують. Дослідники Джонс і Йоргенсен у Каліфорнійському університеті, знайшли кореляцію 0,34 між зростом IQ і тривалістю перебування в дитячій школі. Коли кількість тестових іспитів, завдяки техніці часткової кореляції, стало константним, кореляція між зростом IQ і тривалістю навчання в дитячій школі фактично була рівна нулю.
Зростання показників при проходженні тесту відвідуючи дитячу школу може бути також результатом кращої емоційної і мотиваційної пристосованості до ситуації тестування. Під час ретельно підготовленого дослідження дитячої школи, проведеного Гудинаф і Маурером у Міннесотском університеті, була зроблена спроба усунути цей фактор, не проводили тестування дітей, коли вони демонстрували негативну поведінку. Більш того, якщо дитина при наступних зустрічах продовжувала займати деструктивну позицію, вона виключалася зі складу експериментальної групи.
Подальші методологічні труднощі пов'язані з практикою використання раніше диференційної популяцій, у яких відбувається процес «самосортування». В ідеалі парні групи повинні вибиратися експериментатором заздалегідь і з єдиної популяції. Коли експериментатор набирає дітей у групу дитячої школи й у контрольну групу методом випадкової вибірки, будь-які неконтрольовані ознаки будуть у тенденції розподілятися в двох групах рівно.
Ще більш серйозне заперечення у відношенні використання парних груп, набраних з попередньо диференційних популяцій, пов'язане з тим, що статистики називають регресивним ефектом. Регресія виникає тоді, коли починають порівнювати дві величини, недостатньо корелювати один з одним. Це справедливо для будь-якого повторного тестування, — при цьому не має значення, чи повторюється перший тест цілком або ж у другому випадку досліджуваному пропонується пройти його близький варіант. Добре відомо, що жоден з тестів не має коефіцієнта надійності 1,0. Іншими словами, показники індивідів при повторному тестуванні будуть завжди показувати деякі імовірні відхилення.
Отже, фактор випадковості грає більш важливу роль в одержанні результатів у дошкільні роки, коли регресивний ефект відповідно порівняно великий.
У світі тих методологічних труднощів, з якими зштовхнулися дослідники з Айови, а також з погляду негативних результатів, отриманих у ході інших подібних досліджень, стало очевидним, що відвідування дитячої школи не робить на IQ ніякого впливу. Фактично, діти, записані в такі дитячі школи, є членами кращих родин, що мінімізує ефект відвідування ними дитячої школи. Якщо діти вже мають найвищою мірою сприятливе оточення для інтелектуального розвитку, то додаткове навчання в дитячій школі не є ефективним. Саме з цієї причини саме з привілейованими дітьми дослідники проводять вирішальні тести, що визначають ефективність відвідування дитячих шкіл.
Вплив навчання у школі на інтелектуальний розвиток також досліджувалося за допомогою аналізу відносин між освітою і показниками тесту на розумовий розвиток серед дорослих. Наприклад, дослідження, які були проведені в американській армії під час обох світових воєн, виявили кореляції 0,73 і 0,74 між тестами на розумовий розвиток (Армійськ-альфа, або AGCT) і кращими оцінками, отриманими в школі. Існує, звичайно, два альтернативних пояснення таким кореляціям: освіта піднімає інтелектуальний рівень і самі розумні індивіди з більшою імовірністю проходять усе більш посилюючий відбір на кожному новому ступіні освіти. Те, що тривалість освіти якийсь людини не цілком залежить від його здібностей, досить очевидно. На тривалість освіти впливають також фінансові можливості, сімейні традиції і погляди, можливості одержання освіти в різних областях і безліч різних неінтелектуальних факторів. З іншого боку, серйозний інтелектуальний відбір, безсумнівно, має місце при послідовному проходженні рівнів освіти, що виходить за рамки обов'язкових класів.
В одному дослідженні дітей, які навчалися в перших трьох класах невеликих сільських шкіл, порівнювали з дітьми, що відвідували районної школи, розташовані в тій же місцевості. Щоосені і весну протягом двох років діти проходили тестування по шкалі Стенфорд-Біне, які показували значимий зріст IQ у декілька дітей, які навчалися в районній школі, і лише невелике підвищення IQ або навіть його зниження у дітей, які навчалися в сільських школах. Причиною цих відмінностей автор дослідження вважав не сімейні корені або домашнє оточення, але великі можливості для одержання освіти, що могла надати районна школа.
Цікавим також є дослідження дітей в школах Голландії. Показники тесту на розумовий розвиток, застосованого в індустріальній школі, під час війни істотно знизилися. Знання умов, у яких приходилося займатися в школах під час війни й окупації, дозволило припустити, що таке зниження показників відбулося через низьку якість навчання. Ця гіпотеза одержала підтвердження в тому, що в період з 1949 по 1951 рік, під час відновлення мирних умов освіта, значення IQ зросли до довоєнного рівня.
6. ЯКЕ ЗНАЧЕННЯ МАЮТЬ ЗДІБНОСТІ В ПРОФОРІЄНТАЦІЇ УЧНІВ?
Профорієнтація – це можливість визначити унікальні задатки та здібності.
Для того щоб обрати професію, необхідно, насамперед, пізнати себе. Ти напевно часто ставиш собі запитання: «Який я?», «Хто я в цьому світі?», «Навіщо я живу?». Твій характер поки тільки формується, тому не треба наклеювати собі ж ярлик і відмовлятися від професії артиста тільки тому, що ти нібито «сором’язливий». Борися, працюй над собою, пізнавай себе. І пам’ятай, що психологічні властивості людини (будь-то здібності, інтереси або риси характеру) – досить гнучкі, мінливі якості. Відомо чимало випадків, коли людині, яка не має здібностей до музики, але жагуче бажала нею займатися, вдавалося розвити музичний слух. Головне – інтерес. Запам'ятай: здібності формуються у діяльності. Звикай працювати, трудитися. На одних здібностях далеко не виїдеш. З іншого боку, інтерес – річ теж не зовсім стійка. Безліч підлітків думають, що люблять якийсь навчальний предмет, а насправді їм дуже подобається вчитель. Крім того, важко зрозуміти, чи сподобається тобі психологія або та ж економіка – адже ти в школі не вивчав нічого подібного.... Для того щоб не помилитися, треба розширювати свій кругозір стосовно світу професій. Став дорослим людям запитання про їхню професійну діяльність – як правило, люди із задоволенням розповідають про свою роботу й про студентські роки. Тоді ти зможеш усвідомлено вирішити, чи цікава тобі ця область, або все, що ти знаєш про спеціальність, на яку подаєш документи – це її назва...
Отже, розібравшись у своїх здібностях, інтересах й особистісних рисах, ти приступаєш до вибору вже не професії – а вузу або факультету. З'ясуй, які спеціальності й спеціалізації відповідають виду діяльності, що цікавить тебе. Це не завжди однозначна відповідність (наприклад, щоб ремонтувати комп'ютери, потрібно отримати спеціальність «Радіоелектроніка»). Обрання рішення має ґрунтуватися на багатьох факторах уже не психологічного характеру: репутація вузу й конкурс, думка друзів, батьків, вартість навчання. Не полінуйся й випиши на окремому аркушу паперу плюси й мінуси кожного з варіантів. Проаналізуйте дані разом із друзями й родичами. І завжди пам’ятай: остаточний вибір тільки за тобою, тому що, обираючи професію, ти обираєш долю. Професія має приносити задоволення (позитивні емоції тобі), давати адекватну фінансову винагороду (добробут твоїй родині) і забезпечувати максимальну реалізацію твоїх можливостей (користь суспільству).
7. В ЧОМУ ВИЯВЛЯЮТЬСЯ ІНДИВІДУАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ В ЗДІБНОСТЯХ ЛЮДЕЙ?
Спостереження за діяльністю людей показує, що у їхніх здібностях є певні відмінності. Здібності — це загальнолюдські властивості. Людина може те, чого не зможе найбільш організована тварина. Разом із тим у здібностях виявляється й індивідуальна своєрідність кожної людини.
Наявність індивідуальних відмінностей у здібностях людини є незаперечним фактом. Вони виявляються в тому, до чого особливо здатна певна людина і якою мірою виявляються у неї здібності. Тут може виявитись якісна характеристика здібності, рівень її розвитку у людини. Так, одна людина здібна до музики, друга — до техніки, третя — до наукової роботи, четверта — до малювання тощо.
В межах однієї здібності люди можуть виявляти різний рівень здібностей — низький, посередній, високий. Чим зумовлюються такі відмінності? Вони не є природженими, хоча ми іноді чуємо, наприклад, що «ця дитина здібна» чи «не здібна» від природи.
Як і всі інші індивідуально-психологічні особливості, здібності не даються людині в готовому вигляді як щось властиве їй від природи. Здібності кожної людини, її індивідуальні особливості є результатом її розвитку. Обстоювати такий погляд необхідно, оскільки існували різні тлумачення ролі спадкового у здібностях людей. Так, ще Платон стверджував, що здібності є природженими, і всі знання, якими користується людина, — це її спомини про перебування в ідеальному світі «абсолютних знань». У Р. Декарта є вчення про природженість здібностей, відоме як вчення про природжені ідеї.
На думку Ф. Галля, рівень розвитку психічних якостей пов’язаний з розміром окремих частин мозку, і якщо кістки черепа повністю відповідають вигинам та западинам у мозку, то за черепом людини можна визначити її здібності. Ф. Галль склав навіть так звану френологічну карту (від грецьк. рЬгеп — розум), де поверхня черепа була поділена на 27 частин, і кожна з цих частин відповідала певним психічним здібностям.