1   2   3   4   5   6
Ім'я файлу: семантика (2).doc
Розширення: doc
Розмір: 347кб.
Дата: 21.01.2021

3.2. Поетична семантика, значення образності сучасної української поезії в мас-медійному дискурсі
Феномен метафори, її сутність типи й функції в різних сферах мовленнєвої діяльності стали об’єктом наукових пошуків ще в часи античності (зокрема у працях Аристотеля, Квинтиліана, Платона, Цицерона) й досі залишаються в колі зацікавлень сучасних лінгвістів. З початком лібералізації газетного мовлення в другій половинні ХХ століття метафора стала важливим джерелом експресії та комунікативним механізмом у газетно-публіцистичному дискурсі, її прагматичний потенціал у сучасних друкованих ЗМІ стало важливим завданням сучасної лінгвістики.

Останнім часом спостерігаємо чимало наукових праць (дисертації, монографії, статті), об’єктом дослідження яких є метафора. Таке розмаїття наукових пошуків пояснюється не тільки традиційним серед філологів трактуванням метафори як тропа, засобу увиразнення мови, а й наявністю нових підходів у тлумаченні цього художнього засобу. Особливого вивчення метафора набуває в публіцистичному стилі, сферою використання якого є громадсько-політична діяльність, суспільно-виробнича, культурно-освітня та навчання.

У сучасному інформаційному просторі велику роль відіграють засоби масової інформації, які історично впливають на формування світогляду сучасноїлюдини. Мова засобів масової інформації як різновид національної мови еволюціонує одночасно з етнічною свідомістю та перебуває під впливом суспільно-політичних процесів. Тому мова сучасних засобів масової інформації багата на метафори, які сформовані на архетипах та мають різноманітне стилістичне значення.

Проблема функціонування метафори в мас-медіа є однією з ключових у сучасній лінгвістиці. Метафора – це один із найпродуктивніших інструментів збагачення мови, водночас це засіб концептуалізації дійсності і формування суспільних поглядів.

Першочергова потреба в підборі загально зрозумілих форм вираження, якіб одночасно відрізнялися свіжістю й новизною, спостерігається в публіцистичних текстах. Саме в них бачимо високий ступінь насиченості ідеями, що підтверджує аксіому про те, що «мова публіцистики – це мова і думок, і почуттів». Метафора є результатом цього універсального двостороннього ресурсу в поєднанні раціонального та творчого мислення, який не тільки поповнює лексичний склад мови, а й дає поштовхи для побудови нових парадигм, що формують можливість пізнання та оцінки повідомленого.

За аристотелівською концепцією, метафора – це лише «прикраса тексту, звичайне перенесення значення з одного предмета на інший», або ж у риторичних ученнях, це «дещо на кшталт удалого виверту, що ґрунтується на гнучкості слів, як дещо доречне лише в певних випадках, що потребує особливого мистецтва й обережності. Але на сьогодні, завдяки розробці багатьох підходів до її тлумачення та тематичного спектру дослідження, метафора розширила свої концептуальні межі.Сформувався новий погляд на поняття в ширшому евристичному контексті, ніж власне мовознавчий. Метафора «пронизує все наше повсякденне життя й проявляється не лише в мові, а й у мисленні й діях, наша звичайна поняттєва система є метафоричною за своєю природою. Метафори як мовне вираження стають можливими саме тому, що вони існують у поняттєвій системі людини.

Метафора як прояв креативності мислення присутня практично в усіх типах дискурсів незалежно від їхньої типологізації (політичному, медичному, інституційному, педагогічному, постмодерністському, феміністському та ін.). Однак у кожному з дискурсів сукупність функцій метафори є особливою в залежності від різноманітних ознак актуального дискурсу.

Різні метафори мають різне функціональне навантаження в засобах масової інформації. Використання журналістами різних концептуальних метафор допомагає впливати на сприйняття людиною певних явищ і подій, формувати її світогляд, структурувати людське мислення, навчати прогнозувати альтернативні вирішення тієї чи тієї суспільно-політичної проблеми.

Суспільно-політичні події країни часто змінюються, тому для їх характеристики використовують метафори. Кожен суспільно-політичний процес в країні супроводжується творенням та функціонуванням низки нових метафор.Журналісти чи публіцисти в своїх виступах, статтях зображують політиків і політику в різних образах.

Найпродуктивнішим різновидом концептуальних метафор у мові засобів масової інформації є соціоморфна, у якій світ репрезентується як модель соціальних відношень в суспільстві, як людську соціальну діяльність.

Найбільш активно метафоризуються загальновідомі прізвища політичних і суспільних діячів. У сучасному газетному мовленні у зв’язку ззагально відомими політичними подіями простежуємо тенденцію до маніпуляції іменем і прізвищем чинного президента Російської Федерації Володимира Путіна. Спостерігаємо експліцитну й імпліцитну вказівку на цей антропонім з моделюванням іронії чи негативної оцінки, що стосується як антропоніма, так і лексем, похідних від нього.

Для моделювання метафори-перифрази на основі актуалізації відповідних власних назв активно використовують контамінацію прізвищ політичних діячів сучасності й минулого на основі врахування чинника «аналогія їх поведінки» (актуалізуються прецедентні імена й прецедентна ситуація), що ілюструвалося на прикладі оказіоналізму Путлер. На основі актуалізації цієї ж моделі утворено антитезу, метафору-онім, що репрезентує мовну гру: це метафоричне словосполучення торкається екс-президента України В.Януковича: в одному прізвищі поєднуються два – Янукович і Чаушеску, напр.: Янушеск.

На різних етапах існування економічного тексту ці два типи метафорвідіграють різні ролі. Так, якщо у процесі інтерпретації адресант спочатку звертається до візуальної метафори, то у процесі породження тексту вербальна метафора є первинною. Візуальні метафори взагалі можливі лише тому, щоспираються на вже існуючу вербальну.

Наукова література з управлінського консультування породжувала надію, що в «правильному» формуванні організаційної культури ховається ключ до економічного успіху. При цьому, однак, упускати з виду неодноразово підкреслюваний Е.Шайном факт, що організаційна культура, як правило, не усвідомлюється її носіями. Культурна метафора висуває на передній план спільні інтерпретації, колективні цінності і норми, а також міфи та ритуали. Згідно із символічним інтеракціонізмом, якщо людина визначає для себеситуацію як реальну, то і її наслідки будуть для нього реальними. Отже, напротивагу бюрократичної моделі люди в організації відіграють більш активну роль: завдяки взаємодії та інтерпретації вони конструюють соціальну реальність своєї організації у складному сплетінні символічних і матеріальних дій і вчинків. З кінця 80-х років минулого століття метафора культури стимулює величезну кількість організаційних досліджень, в яких використання якісних методів дозволяло зробити видимою «внутрішнє життя організації». У цих дослідженнях було виявлено, що всупереч очікуванням, не існує єдиної культури однієї, окремо взятої організації. Швидше за все мова йде про співіснування інтегрованих (тобто східних), диференційованих (тобто протилежних) і фрагментованих (тобто розрізняються) способів сприйняття і розуміння в організації, які детермінуються громадськими, професійними, функціональними і насамперед ієрархічними відмінностями.

Метафоричні вирази мови не тільки відображають і експлікують метафоричне сприйняття дійсності, а й значною мірою формують його, оскільки означає або допоміжним суб'єктом метафори стають явища, вже концептуалізовані й відображені в значеннях слів.

Тому вивчення системності метафоричних переносів в рамках різних сфердосвіду дозволяє проникнути в структури людського мислення і зрозуміти, яким чином ми уявляємо собі навколишній світ і своє місце в ньому.

Метафору можна розглядати як інструмент дослідження картини світу. Вдумайтеся, ми як би відстороняємося від своїх власних органів, наділяємо їх самостійної волею і характером. Одна справа сказати – у мене заболіло серце або печінка. Інше – серце пустує, печінка пустує, та щедодати – зараза така, докорив хворий орган за погану поведінку. Виходить, це не я недосконалий, а так, хтось трохи з боку. У таких випадках спрацьовує захисна реакція психіки.

Характеризуючи сьогодення, насамперед, в аспекті візуально-смислових конструктів культури, неможливо оминути питання того, що домінуючий впливна світоглядні орієнтири людини має медіа реальність. Отже, необхідним стає виявлення принципів метафоричності самої медіакомунікації, яка у значних тенденціях базується на зоровій репрезентації та сприйнятті інформації. Основа подібності зображеного на електронних носіях інформації видимим об’єктам дійсної реальності є настільки традиційним елементом візуальної ідентифікації, що ми про це і не замислюємось. Образотворчі мистецтва у різній мір (міметичній, символічній) виходили із цього принципу. І якщо базові смисли попередніх періодів культури були в кодовані у візуальні символи та метафоричні образи скульптури, архітектури тощо, то їх історично-набута поліфонічність у кінці ХІХ – початку ХХІ століть потребує профільних знань ідентифікації. Однак на допомогу візуальному мисленню у повсякденності приходить фотографія та інші винаходи, в яких зорова метафора ініціює утворення нових значень. Проте важливим є зауваження, що поступово зображувальний контекст технологічно-сучасної візуальної комунікації дедалі частіше сприймається реципієнтом з точки зору хронікальності, фактажності і, зрештою, фактичності бачення світу. У цій оптиці формується діалектичне поставання–від бачення світу до світобачення. Медіареальність формує сьогодні значну долю візуального досвіду людини, проте нівелюється усвідомлення того, що зображена реальність є по-перше, фрагментом, монтажем та, по-друге, у цілісності сприйняття суб’єктом видимого медіаряду становить метафору дійсної реальності як оптично-перенесений смислзображеного і наявну за визначенням, однак винесену за дужки медіаконтексту, необхідність певної інтелектуально-чуттєвої, інтуїтивної процедури доконструювання вказаної цілісності. Йдеться насамперед про сучасний етап розвитку аудіовізуальної комунікації, яка забезпечує створення «самодостатнього» образу світу в інформаційно-медійному бутті особистості.Сам феномен віртуалізації реальності є предметом рефлексії різних наук й, відповідно, комплекс проблем, що досліджується, відкриває багато спектрівцього явища. Однак і нині одним із складно-прогнозованих аспектів залишається питання переформатування чуттєвого сприйняття людиною світу в русло метафорично-всепоглинаючої медійної його презентації та рецепції.Складно сьогодні назвати той прояв нашого буття, який би не знайшов відображення в Інтернет-мережі або інших інформаційних сегментах медіакомунікації. Не перебільшеною буде констатація такої тенденції, що дійсна реальність сприймається як привід, аргумент її віртуалізованої інтерпретації.Осмислення цієї проблеми в контексті історичної логіки розвитку суспільства вказує на очевидний вибір людини на користь зручного, комфортного й малобюджетного ознайомлення із світом, отже, крізь призму екрана монітору.Тобто формування індивідуального візуального досвіду через побачене, відображене, й трансльоване медіа посередником.

Адресат, його статус та конкретні риси в ситуації текстотворення значною мірою впливають на текст. За твердженням О.Сербенської, «соціальна природа газетного мовлення, підхід до нього як функціонального різновиду національноїмови, що перебуває в складних відносинах зі суспільством і особистістю, вимагає постійної уваги до проблеми людської психіки». Окрім номінативної функції, метаформа має помітну експресивно-оцінну грань, є сильним засобом впливу на емоційно-психологічний стан читача. Теоретичні дані психології і психолінгвістики та численні спостереження за виявленням смислів тексту реципієнтами дозволяють припустити, що емоція, фіксована в тексті, відіграє не лише регулюючу, але і сугестивну роль у розумінні авторських смислів. Для аргументації висунутого припущення наведемо приклад формування яскравих актуальних емоцій, але і сугестивну роль у розумінні авторських смислів. Для аргументації висунутого припущення наведемо приклад формування яскравих актуальних емоцій, що виникають навіть на тлі різних суб’єктивних мотивацій.Асоціативно-смислове поле номінативної емоції «печать» відображене в метафоричному заголовку статті про смерть В.Лобановського «За ним дощем заплакала Вкраїна». «Національне горе», «величезна втрата», «сум всієї країни» – ось які емоційні асоціації виникають у будь-якого адресата. Скорбота країни передається такими фразами, що розгортають окреслену заголовком тему: «важка втрата», «мороз по шкірі», «чорний день українського футболу». Таким чином, експлікація авторських емоцій шляхом метафоризації важлива нескільки сама по собі, скільки тому, що емоції здачі закріплювати домінантні особливості смислу тексту.

Образність термінів виникає внаслідок метафоричності значень і так самоне сприймається в ролі об’єктивного критерію через досить тривале використання загальновживаного слова в контексті української криміналістичної термінології. Наприклад: лама (іспанський автоматичний пістолет калібру 9 мм і 7, 65 мм), боксер (бразильський шестизарядний револьвер 38 спеціального калібру), лось (радянський п’ятизарядний магазинний мисливський карабін калібру 9 мм). Закріплення професійної лексеми чи словосполучення в активі фахівців конкретної галузі знань уже єповноправним критерієм термінної стійкості словосполучень на зразок «свіжий» слід, «жирний» слід, «сліпий» слід, сліди взуття з малюнком «у ялинку», розшук по «гарячих» слідах у мікротерміносистемі «сліди локомоційних навичок людини». Подібні терміни, оминувши етап перенесення зі сфери функціонування на сферу фіксації й закріплення, принаймні в спеціальній науковій та методичній літературі з криміналістики, засвідчили свій термінологічний статус, мотивованість і водночас продуктивність термінотворення способом вторинної номінації.

Метафоризація як джерело збагачення літературної мови має важливезначення і в утворенні одиниць, що мають специфічну сферу вживання, зокремав терміносистемах, однією з яких є термінологія криміналістики. Дослідження формування терміносистеми криміналістики дає підстави стверджувати, що на початковій стадії становлення криміналістичної термінології вторинна номінація є одним із продуктивних способів термінотворення. Дослідження таких термінологічних лексем має велике практичне значення з огляду на те, що «важливо постійно переглядати терміносистеми з погляду їх адекватності сутіномінативних понять, з’ясовувати активні моделі термінотворення», тому подальше дослідження термінологіїсприятиме розкриттю логіки побудови термінополів у межах терміносистеми криміналістики, а також системи української сучасної термінології загалом.

Отже, метафора виступає одним із найважливіших компонентів друкованих та електронних комунікацій. У мові засобів масової інформаціїконцептуальну метафору використовують для досягнення різних ефектів. Її вживання може бути зумовлене бажанням зробити друковане словоемоційнішим, впливовішим. За допомогою метафори журналіст може змусити читача замислитися над актуальними питаннями сьогодення, сприяти ствердженню певних світоглядних орієнтирів громадян.

Метафора є одним з яскравих засобів творення публіцистичного образу держави, зафіксованого в публіцистичних текстах. Використання метафор зазвичай продиктоване бажанням досягти ефективності друкованого слова, його дієвості, оскільки публіцистика формує суспільну думку. У будь-якому випадку активне використання метафор у мові засобів масової інформації супроводжується процесами подолання одних стереотипів сприймання тих чиінших реалій і заміщення їх новими, моделювання певної мовної картини світу – своєрідної надбудови над реальністю. Таким чином, метафора є найпродуктивнішим засобом збагачення мови та інструментом впливу налюдське мислення.
3.3. Текстотвірні значення й художній смисл окремих ключових образів сучасної української поезії для розвитку мас-медіа
Засоби масової комунікації, за спостереженням сучасних лінгвістів, найактивніше реагують на всі репрезентативні інновації в різноманітних сферах людської діяльності, що відповідно вербально реалізується в мові. Саме мас-медіа, на думку сучасних медіалінгвістів [2], відіграють ключову роль в оновленні лексико-фразеологічного складу сучасних мов, зокрема й української.

Наукові проблеми вивчення фразеологічних інновацій у різних сферах суспільної комунікації, зокрема медійній, розробляються в сучасних роботах українських вчених: і О. Стишова [5], і О. Тараненка [6], і Л. Пашинської [3] та ін.; серія статей про неофразеологію, яка твориться в українському медіапросторі, вийшла й у міжнародних наукових збірниках - польському "Stylistyka" (вип. 24), російському "Медиалингвистика" (вип. 4), українському "Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика" (вип. 2933) та ін. Це вказує на особливий інтерес до цієї стилістичної проблеми з боку лінгвістів та підштовхує дослідників аналізувати механізми функціонування традиційних і трансформованих одиниць, а також шукати нові фразеологізми в мас-медійних текстах та описувати їх широкий комунікативний потенціал.

Виникнення нових фразеологізмів у медіа та їх широке тиражування спричинене як екстра-, так й інтралінгвальними факторами.

Зокрема, екстралінгвальні чинники (зовнішні, позамовні), що стосуються виникнення фразеологічних інновацій в українській мові, за нашими спостереженнями, такі:

• глобалізаційні процеси в соціумі (зокрема йдеться про політичні, економічні, культурні та ін. процеси) та подальша логічна поява нових фразеологізмів у кожній зі сфер суспільної діяльності. Так, останнім часом у медійному просторі з'явилися фразеологізми чорний піар, мильна опера, кредит довіри, відтік мізків та ін.;

• науково-технічний прогрес, пов'язаний з інформатизацією суспільства, що спричинює до "калькування" стійких словосполучень з інших мов, перехід з однієї сфери в іншу, поява транслітерованих елементів у мові (круте піке, вивести на орбіту, зоряні війни, зробити мейк-ап, пінг-понгова дипломатія, взяти тайм-аут та ін.);

• розширення геолінгвістичної картини світу, причиною якої є економічні, політичні та культурні взаємозв'язки в світі (фразеологічні одиниці в цьому контексті з'являтимуться без вказівки на ментальну сутність);

• полікультурність, яка впливає на формування принципово нового лексико-фразеологічного фонду (тут важливо наголосити на розширенні меж нових економічно- культурних зон - США, Європи, Китаю);

• концепція "мовного імперіалізму" (media or information imperialism), що виявляється у медіа, на думку Т. Добросклонської, впливовістю інших мов, зокрема англійської [1]. В інформаційній політиці це виражається у вигляді запозичених іншомовних форм, зокрема в лексичному та фразеологічному плані [4]. Тому в медіапросторі України ми зустрічаємо багато запозичень, що виявляються в нових мовних одиницях / фразеологізмах (пор.: гаряча лінія - hot line, шокова терапія - shok therapy, чорна діра - blak hole та ін.);

• розширення кордону комунікативно-інформаційного поля, основні функції якого передбачають не тільки інформування, але і вплив на масову мовну свідомість (досягнення цього ефекту за допомогою фразеології очевидна). Можемо говорити про домінантність трансформованих фразеологічних одиниць у медійному контексті: Альфа і Омега українського політикуму, мати депутатський імунітет, "язик" до Києва доведе та ін.;

• інтеграційність міжнародних інформаційних систем, де функції нового фразеологізма розширюються за допомогою мультиінформаційності (наголосимо на німецькомовних працях з медіалінгвістики, в яких цей аспект висвітлено максимально повно [8]). Останнім часом цю функцію виконують трансформовані семантично та варіативні смислово неофраземи. Їх глибший аналіз дозволяє проникнути у функціональні особливості фразеологізованих номінацій і в те мовне середовище, де вони вживаються;

• розширення медіапростору до різних сфер людського буття (входження до мови фразеологізмів професійного характеру, позалітературної лексики, з нових сфер життя людини). Так, до медійної сфери проникають та активно тиражуються фразеологізми зі спортивної (гра в одні ворота, тримати удар, гра без правил, перебувати у гарній формі та ін.), медичної (штучне дихання, викликає алергію, виробити імунітет та ін.), культурної (провідна роль, вихід на сцену, дійові особи та ін.) сфер, які найбільше близькі масовому реципієнту;

• поява нових медіаканалів та жанрів. Цей чинник набуває особливої актуальності в мові медійної Інтернет- індустрії (Інтернет-портали, інформаційні агенції, інформагентства та ін.), основним критерієм якої є "швидкоплинність змінюваної інформації та динамізм розширення інформаційного поля" [7, с. 23]. Наприклад, соціальні мережі продукують нові фразеологізми, породжені розмовним стилем з домішками позалітературної мови - молодіжного сленгу, жаргону, просторіч (падсталом у значенні `здивований', усе по фігу у значенні `байдужість', повний капець у значенні `незрозумілість, жахливість', рубити бабло - у значенні `заробляти' та ін.);

• поширення явища т.зв. мовної моди - вживання в медійній комунікації нових лексем та фразеологічних одиниць, які використовуються в нових інформаційних реаліях з оновленою семантикою і функціями. Цікаво, що ЗМІ часто тиражують ці фразеологізми, які закарбувались в масовій свідомості: бути на контакті, не гальмувати, лягти на дно, дати старт, ловити момент та ін.

• економія мовних засобів, що спричинена шукати нові "короткі" вербальні форми для позначення нових реалій (фразеологія як усталена мовна одиниця може яскраво виконувати це завдання).

Серед інтралінгвальних чинників (внутрішньомовних, власне лінгвальних), що впливають на розвиток лексико- семантичної системи мови сучасних мас-медіа, ми виділяємо:

• мовну естетизацію, що полягає в забарвленні лексичних одиниць додатковими відтінками та значеннями (фразеологія як ментальний код слугує естетизацією власне українського медійного тексту). Пор.: перший млин комом - перший млинець нанівець; годувати "завтраками" - годувати жданиками; шарити очима -- перебігати (нишпорити) очима та ін.

• специфічність стилістичних норм, властивих стилю масової інформації (очевидно, це підштовхує авторів шукати нові мовні тактики для опису реалій, залучаючи широку стилістичну палітру фразеології);

• свідоме тиражування вдалих словесних каламбурів, авторських неологізмів, номінацій, крилатих висловів, фразеологізмів народно-поетичного, літературного та індивідуально-авторського походження, медіа фразеологізмів тощо;

• функціонування нетипових для мови ЗМІ складних синтаксичних конструкцій, описових зворотів та ін., що сприяє використанню в медіакомунікації сталих словосполучень (фразеологізмів);

• розповсюдження норм розмовного стилю в медіамовленні, що особливо виявляється в Інтернет-комунікації, блогах та форумах з використанням нових лексико- фразеологічних ресурсів: бути он-лайн (оф-лайн), прикольнутися, гнати понти, в'їжджати в питання та ін.;

• мовна експресія, що виявляється у використанні емоційно-забарвлених мовних одиниць, стилістичних фігур та тропів (експресія досягається і використанням фразеологічних одиниць, які її (експресію) всіляко підсилюють);

• оцінна номінація та стилістична конотація (фразеологія в цьому контексті слугує засобом влучної інформаційної номінації та слугує певним смисловим центром). Напр., у заголовках ЗМІ автори часто вдаються до влучних фразеологізмів (часто стилістично трансформованих), які максимально повно передають зміст медіаповідомлення: Влучити в яблучко (стаття про новий iPhone від компанії "Apple"); Гордіїв вузол (стаття про конкурс голови Антикорупційного бюро України); Бути на сьомому небі (стаття про входження дешевого авіаперевізника Ryanair на український ринок) та ін.

• мовна економія (закон економії мовних ресурсів), що виявляється у пошуках більш вдалих (коротких) мовних конструкцій, що відповідає сучасній медійній комунікації - просто й доступно доносити думку реципієнту;

• тенденція до стирання меж між функціональними стилями. Так, наприклад, сучасний медіадискурс складається з елементів не тільки стилю масової інформації, а й розмовного, наукового, художнього та інших стилів. Саме тому фразеологія посідає важливу нішу в мовно-стилістичному плані, бо її ресурс безмежно широкий.

Засоби масової інформації виступають, як відомо, дзеркалом актуальних подій сучасності. Мовний матеріал, зокрема й фразеологія, що тиражується у ЗМІ, фактично є його інструментом, певним маркером в описі подій та явищ. Тому медіа, без перебільшення, вважається головним джерелом нових слів та словосполучень. Такими джерелами НОВИХ фразеологізмів, враховуючи наш зібраний матеріал, є:

- друковані та електронні медійні тексти, які тиражують в медійній комунікації сталі словосполучення (фразеологізми), які відображаються в масовій свідомості та стають універсальними мовними одиницями медіадискурсу. Так, останнім часом у ЗМІ активно тиражуються медійні фразеологізми типу політичні переслідування; тіньова економіка; зустріч без краваток; чорний долар; диктаторські закони; голосувати ногами; чистий бізнес та ін.;

- рекламні тексти та слогани, які, виконуючи маніпулятивну функцію, творять нові медійні фразеологізми: "Не гальмуй - снікерсуй”; "McDonalds. Я це люблю”; ”Roshen. Солодкий знак якості ”, "Оболонь. Об'єднані футболом"; "Nuts. Міцний горішок" "Coca-Cola. Свято наближається"та ін. Часто такі рекламні тексти наближаються до прецедентних, адже враховують фонові знання реципієнта та відомий широкому загалу контекст;

- політичні рекламні тексти, які виникають під час

передвиборчої кампанії. В політичній лінгвістиці такі сталі словосполучення називають ідіоматичними, адже вони породжують нові смисли та ідеї, що активно тиражуються та впливають на потенційного реципієнта (виборця): Вона - працює (про Ю. Тимошенко); "Жити по-новому”; "Сильний Президент - сильна країна”; "Стабільність передусім”;

"Захистимо українське ” та ін.

- суспільно-політичні гасла, які відбиваються в масовій свідомості й тиражуються в контексті суспільно-політичного життя країни: "Разом нас багато”; "Схід і Захід - разом!” (Помаранчева революція, 2004 р.); "Ми - є”;”Україна - це Європа!” ("Революція гідності", 2014 р.); "Україна для людей”, "Голосую за українське” та ін.;

- крилаті вислови та афоризми відомих діячів культури, мистецтва, кіно та телебачення: Де правди шукати, коли брат на брата (А. Кузьменко, лідер музичної групи "Скрябін"); Я не здамся без бою (С. Вакарчук, лідер музичної групи "Океан Ельзи"); Нації вмирають не від інфаркту (Л. Костенко); Як добре те, що смерті не боюсь я (В. Стус) та ін. Такі медійні цитати, в семантику яких включений образний смисл та експресія, ми слідом за світовими дослідниками називаємо авторськими медійними фразеологізмами (див. роботи М. Шанського, Дж. Дудека, Ф. Фідлера та ін.). До цієї ж групи логічно входять і нові сталі вислови з мовлення українських політиків: Маємо те, що маємо (Л. Кравчук); Україна - не Росія! (Л. Кучма); Любі друзі; Ці руки нічого не крали; Бандитам - тюрми (В. Ющенко); Якщо куля в лоб, то куля в лоб (А. Яценюк) та ін. У медіалінгвістичних контекстах ці одиниці широко тиражуються й набувають додаткового емоційного забарвлення.

Отже, фразеологічні одиниці, за нашим фаховими спостереженнями, виникають у мас-медіа та активно тиражуються, ураховуючи екстра- й інтралінгвістичні особливості. Медійні фразеологізми допомагають авторам текстів ЗМІ створювати комплексне уявлення про реальність завдяки впливу на реципієнта, образному узагальненню та емоційному опису навколишньої дійсності. Саме виразові особливості фразеологізмів спираються на високий ступінь узагальненості значення, наявність стилістичної забарвленості й образності, на експресивну наповненість, що, у свою чергу, зумовлює широкі можливості використання фразеологізмів у мові масової української комунікації.
1   2   3   4   5   6

скачати

© Усі права захищені
написати до нас