1   2   3   4   5   6
Ім'я файлу: семантика (2).doc
Розширення: doc
Розмір: 347кб.
Дата: 21.01.2021

Феномен соціальних мереж в сучасності


Сьогодні спілкування між людьми постає у максимально спрощеній формі. Нині тисячі кілометрів не є перешкодою для спілкування завдяки появі Інтернету у кожної людини в руках. Жодна сучасна людина не уявляє себе без Інтернету, адже соціальні мережі міцно закріпилися у нашому повсякденному житті. Користувачів Інтернету вимірюють мільйонами. Спочатку соціальні мережі використовували для розваг, ігор та звичайних переписок. Проте нині спостерігається те, що соціальні мережі стають також повноцінним інструментом і для бізнесу.
Отож сьогодні історічний шлях та розвиток, шляхи удосконалення соціальних мереж стають актуальним напрямком досліджень і викликає зацікавленість не тільки зі сторони науковців, але і кожної людини.
Саме Д. Белл, М. Кастельс, А. Тоффлер, А. Турен, Дж. Гэлбрейт, Р. Інгельгарт вивчали особливості мережевого суспільства. Соціологи Н. Бейм, П. Коллок, С. Кайзлер, Г. Рейнгольд, Л. Спрелла, С. Херрінг розкривали проблемні питання соціальної взаємодії в Інтернеті. Багато американських вчених досліджують питання виникнення соціальних мереж, розвивають думки про основні положення та принципи їхнього використання, а також прогнозують їхнє майбутнє, це: Джозеф Б. Вальтер, Д. Вестерман, Б. Ван Дер Хейд, C. Тонг, Л. Лангвелл, Дж. Кім, Дж. Антоні. Р. Абдєєв, С. Афанасьєв, В. Біанкі, С. Дука, В. Іноземцев, С. Дятлов, Н. Моісєєв – відчизняні дослідники павутинної комунікації. Чимало українських та російських вчених досліджували роль Інтернет у різних його проявах, а саме С. Бікбаєва, А. Біккулов, В. Іванов, А. Рунов.

ХХІ століття завдячує своїм формуванням комунікаційно-інформаційним зв'язкам. Але термінова необхідність вивчення інформації як інноваційного ресурсу у сфері комунікації та в якості одного з основних факторів розвитку людського суспільства в цілому постало ще у ХХ столітті. Очевидно, що інформаційні технології забезпечують базові функціональні залежності в системі соціальних зв'язків і відносин [17].
Аналізуючи вплив мережевих технологій на соціум найголовніше значення набуває мережа Інтернет, пронизуючи всі сфери суспільства як на локальному, регіональному, так на більш масштабному, глобальному рівні. На локальному рівні користувачі мережі обмінюються між собою файлами, інформацією, вступають в процес комунікації. На більш широкому рівні вони отримують вже більше можливостей комунікації і в пошуку інформації. Вони стають законодавцями мережевого простору. І найважливішим завданням тепер стає задоволення широкого кола інтересів і потреб кожної людини, що може бути здійснене за допомогою віртуального мультимедійного простору Інтернету.
Значне розширення та поширення мереж, масштаби їхнього використання призводять до того, що люди, об'єднуючись мережами, стають членами нового типу суспільства – мережевого [18]. Формування мережевого суспільства є історичною відповіддю на ситуацію комунікаційного надлишку.
Суспільство, ключову комунікативну роль в якому починають грати мережі, вільно формує об'єднання людей і групи за інтересами. На відміну від традиційних соціальних структур мережі здатні сприймати і самостійно створювати нові комунікативні конфігурації, недоступні для традиційних інститутів. Сучасні комунікаційні технології дозволяють створювати соціальні спільноти (Інтернетком'юніті) з практично будь-якими заданими характеристиками − освітніми, професійними, віковими. Вони формуються на тлі акселерації соціального часу і посилення динаміки комунікаційних форм у процесі суспільного відтворення. При цьому стійкі відносини поступаються місцем постійної зміни, а суспільство стає схожим на рефлексивні та комунікаційні спільноти [17].
Найбільшу популярність у даний час у літературі стосовно мережевого суспільства мають роботи М. Кастельса. Свої роздуми про мережеве суспільство Кастельс вбудовує в більш широкий контекст технологічної революції і теорії інформаційного суспільства. Кастельс констатує факт трансформації соціальності в сучасному суспільстві. Він використовує визначення спільноти Б. Велмана, що включає в себе поняття мережі: співтовариства – це мережі міжособистісних зв'язків, що забезпечують соціальну взаємодію, підтримку, інформацію, почуття приналежності до групи і соціальну ідентичність. Цей принцип побудови співтовариств М. Кастельс називає мережевим індивідуалізмом. Теоретичні результати досліджень Кастельса є найбільш вдалим узагальненням інновацій у традиції соціологічної теорії модерну, що йде від Д. Гелбрейта, Д. Белла, Е. Тоффлера, А. Турена.
Серед інших концепцій осмислення деяких важливих аспектів мережі є соціологічна концепція П. Бурдьє. Він не звертається спеціально до проблематики мереж. Він намагається запропонувати архітектуру соціального простору. Тим не менше саме мережеві комунікації пропонують інженерні рішення того, що міститься в архітектурному задумі Бурдьє.
Мережа – один з основних способів, за допомогою яких досягається ефект структурування соціальних впливів у просторі суспільства [19, с. 65].
А.В. Назарчук під мережевим суспільством розуміє виникнення «абсолютно нової якості соціальної комунікації, стрімким чином трансформує інститути і практики сучасного суспільства» [19, с. 61]. Також мережеве співтовариство визначають як локальну мережу, що самоорганізується, реально взаємодіючих в Інтернеті людей, які використовують для цього той чи інший, але загальний для всієї групи засіб спілкування. Вони об'єднані в спільноту за принципом більш-менш постійних контактів, які є наслідком загального для них інтересу. Крім того, можна говорити про певну форму регулювання внутрішніх відносин в співтоваристві [20, с. 51].
У рамках виникнення теорії мережевого суспільства були розроблені такі базові поняття, як «соціальна» та «інформаційна мережа», «мережевий вузол», «мережева структура». На думку М. Кастельса, традиційні вертикальні зв'язки в побудові усіляких структур поступаються місцем мережевим горизонтальним структурам [21, с. 254]. Глобалізація, яка призводить до виникнення численних спільнот на локальному рівні, стимулює всесвітні зв'язки цих співтовариств по горизонталі. Такі спільноти, що будуються за єдністю або близькістю інтересів і мотивацій їхніх учасників, зв'язуються один з одним подібно осередкам мережі.
Причому «мережі» виникають на всіх рівнях, що призводить до різкого зниження вертикальних процесів у політиці, економіці та культурі. Аналізуючи мережі, можна сказати, що ключовим, хоча далеко не єдиним механізмом формування мереж є Інтернет. Ніяким традиційним інститутам не під силу формування таких широких і різноманітних мережевих спільнот.
Інтернет породив новий тип «соціальних мереж». Поняття «мережа» інтерпретується по-різному М. Кастельс визначає мережу як «сукупність пов'язаних між собою вузлів» [21, с. 155]. А.В. Назарчук дає визначення мережі як полімагістральної структури, в якій дві точки завжди зв'язуються безліччю магістралей, а кожна магістраль складається з безлічі відрізків і шляхів [19, с. 63]. Ж. Дельоз і Ф. Гваттарі під мережею розуміють «ризомну» освіту, що не має центрального стержня, але має розгалужену структуру. На їхню думку, в широкому розумінні поняття «ризома» може бути застосовано до опису сучасного світу, який характеризується відсутністю централізації, впорядкованості і симетрії. Його можна використовувати для пояснення феномену «мережа» [22].
Мережа − це завжди конгломерати об'єктів, це взаємодія між ними за допомогою повідомлень. Сучасна мережа – це динамічна система, сенс існування якої комунікація. У ході комунікації по мережі передається інформація, яка стає самостійною реальністю, що передує смисловим навантаженням [23, с. 239]. Мережа здатна охоплювати весь світ, використовуючи механізми міжособистісної комунікації. Мережа дає можливість фрагментувати комунікацію, адаптуючи її під фізіологічні умови людського існування: існуючи в континуумі часу і простору, що став щільним і замкнутим, мережа залишає відкритими горизонти і проекції комунікації.

Мережева комунікація має низку особливостей і властивостей, що виділяють її з інших типів комунікації. Як у всякої мережі, основна властивість комунікаційної мережі – багатоканальність, висока щільність логістичних шляхів переміщення інформації. Якщо якась ланка випадає з мережі, комунікація легко знаходить інші шляхи, альтернативні ланцюжки комунікаційних ланок [19, с. 63].

Соціальні мережі співставні в сучасній соціокультурній ситуації із засобами масової комунікації, тому вони виконують всі функції засобів масових комунікацій. За критерієм періодичності, доступності, фінансовому критерію мережева комунікація є найбільш ефективною в сучасному комунікативному просторі. Традиційні засоби масової комунікації виступають в якості центрів, спочатку акумулюють інформацію, потім її сортують і розповсюджують.
Соціальні мережі характеризуються потенційно нескінченним числом незалежних центрів акумуляції і поширення інформації, що визначає її глобальність, демократичність, але й безконтрольність. Ці характеристики закладають нові смислові конструкти в організації комунікативного простору сучасного суспільства [24].
Треба зазначити, що поняття «соціальна мережа» має кілька значень у понятійнокатегоріальному апараті соціології. Основне, широке значення припускає трактування соціальної мережі як структури, що складається з вузлових елементів і зв’язків між ними − соціальної павутини. Навколо цього поняття сформувався відносно самостійний напрям, так званий «мережевий підхід» (С. Вассерман, Б. Веллман, Л. Фріман та ін.). Однак з появою і поширенням в Інтернеті нового типу сайтів (соціальних мереж) у соціології виникло друге, більш вузьке значення цього терміна, а саме його трактування як веб-сервісу, що забезпечує можливість комунікації великих груп людей та їхнє об’єднання у віртуальні спільноти за інтересами.
Особливістю побудови соціальних мереж стало те, що їхній зміст наповнюється самими користувачами, а крім спілкування та комунікації у акторів з’являється можливість споживати медіа-контент та весь спектр розважальних продуктів, вести економічну, політичну та іншу діяльності [25, с. 155].
Виділяють різні види соціальних мереж. Наприклад − публічні (з відкритим доступом для усіх бажаючих) або закриті, лише для співробітників певної компанії, корпорації, де працівники обговорюють власні проекти та розміщують конфіденційну інформацію. Соціальні мережі також поділяють за спрямованістю: для розваги та відпочинку (загального характеру), для пошуку роботи, професійного зростання, наукового спрямування тощо. Соціальні мережі вивчаються з різних точок зору, наприклад, деякі дослідження розглядають використання соціальних мереж з врахуванням таких факторів, як частота відвідування. Підраховується час, витрачений на відвідування соціальної мережі або частота відвідувань сайту в середньому за тиждень (чи інший встановлений дослідником період часу) [26].
Соціальні аналітики намагаються прогнозувати розвиток соціальних мереж, зокрема, Д. Армано вважає, що соціальні мережі будуть все більш популярними, більш мобільними і більш закритими для «не членів соціальної групи». При цьому виділяють такі тенденції:
1. Соціальні мережі стануть менш «соціальними» у міру того, як групи починають відсіювати «непотрібних» членів;
2. Корпорації будуть прагнути використовувати цей механізм, тому що все більше компаній переконалося, що в соціальних мережах можна краще й ефективніше організувати обслуговування клієнтів;
3. В міру того, як бізнес буде усвідомлювати значимість використання внутрішніх і зовнішніх мереж, соціальні мережі будуть ставати більш небезпечними;
4. Компанії формалізують політику використання соціальних мереж, включивши до неї правила взаємодії працівників один з одним;
5. Мобільність стане невід’ємною рисою соціального спілкування, особливо для службовців тих компаній, в яких забороняється використання соціальних мереж в робочий час [25, с. 158].
На думку дослідників, соціальні мережі – основна причина, по якій сьогодні росте кількість часу, проведеного в Інтернеті. Головні їхні переваги − можливість користувачів заявляти про свої інтереси і розділяти їх з оточуючими.
І це дає підстави стверджувати, що соціальні мережі є не тільки засобом для спілкування, але й потужним маркетинговим інструментом, більш того, дослідники вважають, що незабаром вони стануть необхідним інструментом для ведення діяльності.
Соціальні мережі служать майданчиком для неформального спілкування, допомагають створювати нову музику, служать серйозним інструментом для пошуку співробітників і партнерів. Незважаючи на різницю в трактуваннях даного поняття, всі дослідники сходяться на тому, що мережа має розгалужену структуру, що має безліч взаємопов'язаних і рівнозначних шляхів, і охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства.

У даний час активно розвиваються мережеві технології, які характеризуються низкою особливостей:
– в основі мереж лежить комунікація індивідів;
– мережа існує як певна середа, в якій взаємодіють учасники;
– продукти, породжувані мережею, віртуальні і можуть існувати відносно самостійно;
– мережа не ієрархічна, має розгалужену структуру [19, с. 72].
Однією з характерних рис соціальної мережі є соціабельність, яку можна визначити як почуття легкості та невимушеності в соціальних взаєминах особистості, засноване на оволодінні ефективними навичками соціальної взаємодії. В основі соціабельності лежить феномен довіри, який нерідко розглядається «як продукт стійких соціальних зв'язків, які складають основу соціального капіталу». Соціабельність – можливість суб'єкта підтримувати певне число контактів, а деяка сумарна сумісність з тими суб'єктами, з якими встановлені контакти, показує оптимальність використання цих контактів − обмін інформацією та ресурсами, або конфронтацію [24]. Ці особливості мереж проявляються у всіх сферах людської діяльності: економіці, політиці, освіті, культурі, інформаційному просторі, технології і управлінні і т. д. Таким чином, мережа має тотальне значення і поширюється на всі явища соціуму [22, c. 72].
Соціальна мережа, що володіє конструктивним потенціалом в динаміці масових інформаційних потоків і функціями, наприклад, як накопичення і реалізація соціального капіталу, безумовно, має аксіологічний статус у сучасному суспільстві. Основна цінність соціальної мережі полягає в тому, що вона в сучасних умовах вже є не просто засобом комунікації, а проявляє себе як механізм конструювання комунікативного простору сучасно суспільства.
Широке розповсюдження мережевих технологій стає панівним у соціумі і сприяє формуванню мережевої парадигми. Цей феномен пояснюється тим, що даний період часу характеризується стрімким розвитком високих технологій, що призводить до якісної зміни в соціально-економічній сфері життя суспільства. Сутність мережевої парадигми розкривають її ідеали, норми, методи наукового дослідження і понятійний апарат [27, с. 71].


    1. Особливості Інтернет-культури


Світова павутина створила та забезпечила особливу комунікативну
ситуацію, а також являє собою революційним фактором розвитку сучасного суспільства. Явища інтеграції Інтернету в суспільство та його культурне середовище максимально збільшили масштаб, тобто тепер необхідно говорити про впровадження культури Інтернету. Інтернет-комунікація породила певний, динамічний та неусталений тип культури, який формується на перетині багатьох напрямів людського існування, відтак потребує окреслення власних меж.

Сьогодні не існує жодного підходу до визначення Інтернет-культури. Але саме слово «культура» від латинського cultura означає «обробіток, догляд, освіта, виховання». У широких масах культурою називають усе, що створено людською працею, сюди ж відносяться матеріальні та духовні досягнення людства, також досягнення людства в сферах науки, мистецтва, освіти, накопичені знання (духовна культура), а також сукупність знарядь праці, засобів виробництва, продуктів виробництва (матеріальна культура). А Інтернет для широких мас - це всесвітню інформаційну систему чи об’єднання мереж, безперервно зв’язаних між собою так, що будь-який комп’ютер у Мережі може миттєво зв’язатися з будь-яким іншим [28, с. 240].
Г. Вежбицька вважає, що «Інтернет» (Internet) на разі є розумінням ядерних цінностей культури людства. Культура Інтернету є окремим сегментом культури інформаційного суспільства. Концепт «культура інформаційного суспільства» розкривається у теоріях інформаційного суспільства, розроблених Д. Беллом [29], Й. Масудою [30], О. Тоффлером [31], Д. Тапскоттом [32], А. Туреном [33], Ф. Уебстером [34] та іншими дослідниками.
Культурою інформаційного суспільства - це особливий тип культури постіндустріального суспільства, смисловим ядром і системоутворюючим фактором якого виступає інформаційна складова.
Як вважає М. Кастельс, культура Інтернету – це культура, заснована на техномерітократичній вірі у прогрес людства під впливом техніки, прийнятої співтовариством хакерів, що розвивається на засадах свободної й відкритої технічної творчості, впровадженої у віртуальних Мережах, що мають на меті побудову нового суспільства, і матеріалізована натхненними прибутками підприємців й творіннями нової економіки» [21, с. 80]. Необхідно розрізняти зміст понять «культура Інтернету» та «Інтернет-культура». Культура Інтернету має Інтернет культуру, втім синонімічне розуміння цих понять призводить до звуження змісту та обсягу першого.
Інтернет-культура, часто зазначається як культура подачі інформації та спілкування в Інтернеті, що є невіддільною від ціннісних пріоритетів користувачів Мережі. Інтернет-культура є складовою більш широкого явища – інформаційної культури. А інформаційна культура являє собою широку сферу культурного життя, пов’язану з одержанням, передачею та зберіганням інформації (соціальний рівень), а також сукупність інформаційних компетенцій певного індивіда (індивідуальний рівень).
На рахунок Інтернет-культури можна говорити про застосування певних комунікативних принципів, серед яких виділяють:

  • принцип ввічливості, принцип інформування; п

  • ринцип співробітництва, принцип економії;

  • принцип ясності;

  • принцип зручності сприйняття, принцип виразності.

Перший принцип - ввічливості застосовується в особливих правилах мовленнєвого етикету в Мережі, відомого як нетикет. Зокрема, ці правила стосуються коректного й толерантного поводження в Мережі, підтримки співрозмовника, обмеження електронного повідомлення однією темою та виділення цієї теми спеціальним рядком. Елементами стратегії ввічливості виступають рекомендовані до застосування клішовані фрази й, навпаки, заборона використовувати певні вирази. Емоційність цих виразів є широкими, що свідчить про різні вияви формату: від дружніх до суто формальних і офіційних стосунків.

Суть принципу інформування полягає в максимальному сприянні пошуку і знаходженні об’єктивної інформації на засадах кооперації, тобто взаємодопомоги один одному. Необхідна інформація повинна подаватися максимально правдиво й об’єктивно. Інший варіант – вказування відповідного гіперпосилання – ключа до інформації. Принцип інформування пов'язаний із принципом співробітництва, який необхідний для сумісної діяльності заради створення континууму електронних текстів. За допомогою цього принципу працює співтовариство користувачів і авторів електронних текстів.
Звернути увагу необхідно на принцип виразності, який реалізується за допомогою інтеграції тексту з невербальними носіями та наявності системи спеціальних знаків – смайлів, а також фото, картинок, звукоімітації та інших емоційно-насичених кодів. Таким чином комунікатори розставляють необхідні смислові акценти, що надає спілкуванню емоційного забарвлення та полегшує сприйняття інформації.
Важливим є і принцип зручності сприйняття, який в свою чергу передбачає зрозумілий для більшості формат подачі інформації. Тобто адаптація лексичного матеріалу до вимог аудиторії. Цей принцип пов'язаний із принципом ясності, що полягає у використанні в мовленнєвому акті мовних структур, зрозумілих для всіх учасників комунікації.
Принцип ясності діє на конвенційних засадах, а його застосування уточнюється залежно від кола спілкування. Найчастіше із спілкування виключаються ідіоми, сленг, а також слова іноземною мовою, незрозумілі широкому загалу.
Популярний принцип економії походить із особливостей письмової комунікації, яка вимагає мовної економії та чітких, насичених інформацією формулювань. Щодо Інтернет-комунікацій, цей принцип фунеціонує через об’єктивні обмеження, що накладають комп’ютерні технології на спілкування (наприклад, неможливістю постійно перебувати в Мережі), а також через динаміку мовленнєвих актів в Інтернеті. Принцип характеризується гіповербалізацією, абревіацією та акронімією.
Отже, комунікація у світовій павутині реалізується за допомогою застосування класичних комунікативних принципів, які адаптуються Інтернет-спільнотою до формату електронної комунікації.
Доцільно уточнити ширше поняття – «медіакультура». Сучасне поняття медіакультури є широким, розповсюдженим та неоднозначним. «Медіа» (латин. «media», «medium» – засіб, посередник) як термін зявився у науковому обігу у ХХ ст., коли необхідним стало позначення феномену масової культури.
Явище медіакультури трактується різносторонньо: по-перше, як комунікативний «продукт», по-друге – як результат діяльності мас-медіа.
Як вважає М. Маклюен, Інтернетсередовище, власноруч створює особливу культурну ситуацію і є революційним фактором розвитку сучасного суспільства. Отже, культура Інтернету є багатостороннім та широким явищем, який виник в результаті коеволюції культури та комунікації. Поняття культури Інтернету визначається через низку споріднених понять, які різняться від нього за змістом й обсягом, але не схоплюють всієї своєрідності означеного феномену. А культура Інтернету – це своєрідний сегмент медіакультури, детермінований розвитком репродуктивних інформаційно-комунікаційних технологій, що, окрім матеріального (технологічного) компоненту, містить у собі культуру передачі, сприйняття та розуміння інформації, а також етичні засади, на основі яких відбуваються ці процеси.

1   2   3   4   5   6

скачати

© Усі права захищені
написати до нас