1   2   3   4   5
Ім'я файлу: реферат тема №2.docx
Розширення: docx
Розмір: 1995кб.
Дата: 10.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
Контрольна робота Природознавство.docx
Презентация1проєкт кирил.pptx
Вимоги естетики до сервірування столів.doc
Обмін вуглеводів (1).docx
Лекція 5. Правила і техніка подавання солодких став, напоїв та к
Барвінок і калина.docx





На тему: Рушійні сили єкономічного прогрессу: протиріччя,

потреби, стимули, інтереси

Виконав: студент групи ХТ 9/11-31

Шимон Максим

1. Сутність і критерії єкономічного прогресу.
3 виникнення політичної економи представники її різних напрямів, шкіл і течій намагалися з'ясувати рушійні сили розвитку економіки. Так, причини розвитку суспільства, в тому числі економіки, вони вбачали у зростанні населення, географіч­ному середовищі, прогресі техніки, психобіологічних, соціаль­но-правових факторах тощо. З'ясування цих причин має велике теоретико-пізнавальне та практичне значення, зокрема допома­гає виробити науково-практичні рекомендації для виходу еконо­міки України з глибокої економічної кризи, а відтак прискоре­ного розвитку суспільства.

Сутність і критерії економічного прогресу


Сутність економічного прогресу. Поняття "прогрес" походить від латинського слова "progressive", що означає рух вперед, поступальний розвиток суспільства по висхідній лінії, від менш досконалих до більш досконалих форм.

Економічний прогрес — поступальний розвиток усієї економічної системи, кожного її елемента: продуктивних сил і техніко-економічних відносин (а водночас технологічного способу виробництва), організаційно-економічних відносин, виробничих відносин, або відно­син економічної власності, та господарського механізму.

Конкретніше прогрес технологічного способу виробництва виражається в переході від способу виробництва, заснованому на ручній праці, до способу виробництва, що базується на ма­шинній праці, а від нього — до технологічного способу вироб­ництва, в основі якого лежить автоматизована праця. Рух уперед у межах виробничих відносин знаходить свій концентрований вияв у еволюції форм власності: від індивідуальної до колектив­ної (в різних її видах і ступенях зрілості), від колективної — до державної та наддержавної (або інтегрованої) форми власності.

Прогрес організаційно-економічних відносин виражається у вдосконаленні процесу управління підприємством, покращенні маркетингових досліджень тощо. Прогрес господарського механізму передбачає еволюцію ринкових важелів управління економікою, поступовий перехід до раціонального поєднання державних і ринкових важелів, а згодом до наднаціональних форм і методів управління економікою в межах регіональних об'єднань.

Економічний прогрес — основа суспільного прогресу, еле­ментами якого (крім економічного) є прогрес правовий, полі­тичний, національний, культурний, духовний та ін. Загалом та­кий рух уперед виражається в послідовній зміні суспільно-економічних формацій. Загальною тенденцією історичного розвитку є поступовий перехід від суспільних систем, зумовлених при­родними факторами (географічним середовищем, кількістю населення), до складніших систем, прогрес яких забезпечується зростанням кількості факторів і джерел розвитку. Так, у сучасних умовах якісно новими факторами суспільного, зокрема еконо­мічного, прогресу є дух народу, енергія й активність нації, націо­нальна психологія та свідомість людей.

Розрізняють два основні типи економічного розвитку — екстенсивний та інтенсивний.

За екстенсивного типу економічне зростання досягається внас­лідок кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, на­самперед факторів виробництва, за незмінного рівня технічної осно­ви виробництва. Основними факторами цього типу економічного зростання є: 1) збільшення обсягу інвестицій за збереження існуючого рівня технології; 2) збільшення кількості працівників; 3) зростання обсягів оборотних фондів (сировини, матеріалів то­що). Так, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводиться вдвічі більше машин, верстатів, устаткування такої ж якості, зас­тосовується вдвічі більше робочої сили такої ж кваліфікації і рівня освіти, такі ж форми організації праці, сировина тощо. У цьому разі продуктивність праці й ефективність незмінні.

За інтенсивного типу економічного зростання збільшення мас­штабів випуску продукції досягається внаслідок якісного вдоско­налення всієї системи продуктивних сил, насамперед речових і особистих факторів виробництва. Основою інтенсифікації є нау­ково-технічний прогрес, а в наш час радикальна форма його роз­витку — НТР, що розгортається. Основними факторами цього ти­пу економічного зростання є: 1) впровадження нової техніки і тех­нології на основі передових досягнень науково-технічного прог­ресу, основою яких є процес інвестування виробництва; 2) під­вищення загальноосвітнього і професійного рівнів працівників; 3) покращення використання основних і оборотних фондів; 4) впровадження нових прогресивних форм організації виробництва і праці; 5) розвиток підприємницьких здібностей; 6) випереджаючий

Прогрес організаційно-економічних відносин виражається у вдосконаленні процесу управління підприємством, покращенні маркетингових досліджень тощо. Прогрес господарського механізму передбачає еволюцію ринкових важелів управління економікою, поступовий перехід до раціонального поєднання державних і ринкових важелів, а згодом до наднаціональних форм і методів управління економікою в межах регіональних об'єднань.

Економічний прогрес — основа суспільного прогресу, еле­ментами якого (крім економічного) є прогрес правовий, полі­тичний, національний, культурний, духовний та ін. Загалом та­кий рух уперед виражається в послідовній зміні суспільно-економічних формацій. Загальною тенденцією історичного розвитку є поступовий перехід від суспільних систем, зумовлених при­родними факторами (географічним середовищем, кількістю населення), до складніших систем, прогрес яких забезпечується зростанням кількості факторів і джерел розвитку. Так, у сучасних умовах якісно новими факторами суспільного, зокрема еконо­мічного, прогресу є дух народу, енергія й активність нації, націо­нальна психологія та свідомість людей.

Розрізняють два основні типи економічного розвитку — екстенсивний та інтенсивний.

За екстенсивного типу економічне зростання досягається внас­лідок кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, на­самперед факторів виробництва, за незмінного рівня технічної осно­ви виробництва. Основними факторами цього типу економічного зростання є: 1) збільшення обсягу інвестицій за збереження існуючого рівня технології; 2) збільшення кількості працівників; 3) зростання обсягів оборотних фондів (сировини, матеріалів то­що). Так, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводиться вдвічі більше машин, верстатів, устаткування такої ж якості, зас­тосовується вдвічі більше робочої сили такої ж кваліфікації і рівня освіти, такі ж форми організації праці, сировина тощо. У цьому разі продуктивність праці й ефективність незмінні.

За інтенсивного типу економічного зростання збільшення мас­штабів випуску продукції досягається внаслідок якісного вдоско­налення всієї системи продуктивних сил, насамперед речових і особистих факторів виробництва. Основою інтенсифікації є нау­ково-технічний прогрес, а в наш час радикальна форма його роз­витку — НТР, що розгортається. Основними факторами цього ти­пу економічного зростання є: 1) впровадження нової техніки і тех­нології на основі передових досягнень науково-технічного прог­ресу, основою яких є процес інвестування виробництва; 2) під­вищення загальноосвітнього і професійного рівнів працівників; 3) покращення використання основних і оборотних фондів; 4) впровадження нових прогресивних форм організації виробництва і праці; 5) розвиток підприємницьких здібностей; 6) випереджаючий розвиток інформаційної сфери, інформатизація господарської діяльності. Інтенсифікація виробництва виявляється у зростанні сус­пільної продуктивності праці (тобто у збільшенні виходу кінцевої продукції з кожної одиниці залучених у виробництво ресурсів за економії живої, уречевленої праці), у підвищенні якості продукції, ефективності виробництва.

У процесі розширеного відтворення відбувається поєднання інтенсивних і екстенсивних факторів економічного зростання. Тому розрізняють переважно інтенсивний або переважно екстенсивний тип такого зростання. Оскільки більшість джерел екстен­сивного зростання (земля, корисні копалини тощо) украй обме­жені, а для суспільства властиве прогресивне економічне зрос­тання, необхідно переходити до переважно інтенсивного його ти­пу. Це означає рішучий перехід до працезаощаджуючих, фондозаощаджуючих і ресурсозаощаджуючих технологій зростання ефек­тивності виробництва.

Основними формами інтенсивного типу розвитку, або інтен­сифікації виробництва, є: 1) заощаджуюча, за якої внаслідок впровадження нової техніки і технології зменшується потреба в робо­чій силі за одноразового зростання складної праці; 2) працезаощаджуюча, за якої виконання такого ж обсягу робіт здійснюєть­ся меншою кількістю працюючих вищої кваліфікації; 3) матеріало- і ресурсозаощаджуюча (застосовуються економічніші пред­мети праці- наприклад, композитні матеріали, або раціональ­ніше використовуються старі предмети праці, споживається менша кількість електроенергії тощо); 4) всебічна, за якої раціонально поєднуються всі названі форми і найшвидше зростає ефектив­ність суспільного виробництва.

Впровадження фондозаощаджуючої форми в умовах сучас­ного етапу НТР пов'язано з автоматизацією виробництва, використанням технологічного устаткування з програмним управлін­ням, комп'ютерних систем і мікропроцесорів, гнучких виробни­чих систем тощо.

Основними показниками динаміки економічного зростання на макроекономічному рівні є зростання обсягів валового внутріш­нього продукту або національного доходу; темпи зростання цих показників у розрахунку на душу населення та ін. Конкретніші показники — коефіцієнт зростання (визначається як відношення показника певного року, що вивчається, до базового), темп зрос­тання (дорівнює коефіцієнту зростання помноженому на 100%) і темп приросту (дорівнює темпові зростання мінус 100).

Основні критерії економічного прогресу. Результат еко­номічного прогресу — реальні досягнення в процесі економічно­го зростання. Такі досягнення є критеріями соціально-економіч­ного прогресу.

Критерії економічного прогресу — ознака, показник, на основі яких обґрунтовується оцінка сутності та якості поступального розвитку економічної системи і передусім головної продуктивної сили — людини.

Оскільки суспільний спосіб виробництва складається зі струк­турних елементів, то економічний прогрес має різні критерії ви­міру.

Дві основні сторони суспільного способу виробництва, як уже зазначалося, — продуктивні сили і виробничі відносини, або від­носини економічної власності. Оскільки продуктивні сили є його змістом, відносини власності — формою, а визначальним у спів­відношенні цієї пари категорій є зміст, то розвиток продуктивних сил — найбільш загальний критерій економічного прогресу. Це зу­мовлено тим, що змістом продуктивних сил є ставлення людини до природи в процесі праці, що від рівня їх розвитку залежить обсяг створюваних матеріальних і духовних благ, а отже, й життє­вий рівень населення, що до складу продуктивних сил входять людина, засоби виробництва, наука, інформація та інші елементи.

Важливим критерієм розвитку продуктивних сил є співвід­ношення між масою застосовуваних засобів виробництва і кіль­кістю зайнятих у виробництві робітників, або технічна будова виробництва. Іншими словами, йдеться про кількість засобів ви­робництва, яку приводить у рух один працівник, її зростання виявляється у збільшенні фондоозброєності, енергоозброєності, машиноозброєності, а в умовах НТР — в автоматизації, комп'ютеризації праці. Залежно від цього відбувається перехід від одного суспільного ладу до іншого. З розвитком продуктивних сил зрос­тають продуктивність праці, національне багатство, з'являються нові виробництва, джерела енергії, продукти тощо.

Залежно від структури всієї системи продуктивних сил відбу­вається конкретизація найвищого, узагальнюючого критерію. Тому слід розрізняти такі критерії економічного прогресу: рівень роз­витку робочої сили, засобів праці, науки, форм і методів органі­зації виробництва, використовуваних людьми сил природи, інфор­мації. Так, рівень розвитку робочої сили визначається її загаль­ноосвітньою та професійною підготовкою, ступенем розвитку ро­зумових здібностей тощо. Рівень розвитку засобів праці характе­ризується продуктивністю, здатністю замінювати працю людини та іншими показниками.

Водночас розвиток продуктивних сил як найбільш загальний критерій економічного прогресу характеризує лише одну, хоч і провідну, сторону суспільного способу виробництва. Тому слід визначити основний, або вищий, критерій прогресу суспільного способу виробництва. Оскільки головна продуктивна сила — це робоча сила, працівник, а людина водночас є і продуктивнок силою, і носієм виробничих відносин, суб'єктом відносин влас­ності, то головний критерій суспільного способу виробництва — розвиток людини, її потреб, інтересів, цілей. З цього погляду від­мінність між різними способами виробництва полягає в тому, що у деяких із них економічний прогрес підпорядковується пе­реважно розвитку лише певного класу (навіть окремої верстви, прошарку), а в інших прогрес продуктивних сил може підпоряд­ковуватися розвитку більшості населення. Ця мета реалізується в дії основного економічного закону.

Оскільки сутністю людини є вся сукупність суспільних відно­син (економічні, юридичні та ін.), то розвиток людини — голов­ний критерій усього суспільного прогресу. Особа повинна розви­нути всі свої сутнісні сили, здібності не лише в економічній систе­мі, а й у сфері соціальних, політичних, культурних відносин.

Фактори, що належать до продуктивних сил, групуються за­лежно від рівня технічної озброєності праці, розвитку науково-технічного прогресу, глибини спеціалізації, кооперації праці, інтенсивності, ступеня розвитку сутнісних сил людини, її здіб­ностей тощо. Тому зростання продуктивності праці є лише іншим виразом економії часу, яку Маркс називав першим економічним законом, що відображає найбільш загальну основу й внутрішню логіку економічного прогресу, джерела і спосіб підвищення ефек­тивності виробництва.

Оскільки закон економії часу — це загальний економічний закон (тобто діє в усіх суспільних способах виробництва), а отже, розкриває сутність прогресивного розвитку лише технологічного способу виробництва, то його змістом є економія живої та уре­чевленої праці. Залежно від ступеня розвитку технологічного спо­собу виробництва, і насамперед системи продуктивних сил, еко­номію робочого часу зумовлюють зміни в кожному з елементів цієї системи (засобах праці, робочій силі, науці, формах і мето­дах організації праці, інформації, використовуваних людьми си­лах природи), а також зміни в її речовій формі — спеціалізації, кооперації, комбінуванні виробництва, його концентрації тощо. У свою чергу, в межах кожного елемента системи продуктивних сил і техніко-економічних відносин можна виділити фактори, які зумовлюють економію робочого часу. Щодо основної продук­тивної сили така економія залежить від рівня освіти, кваліфіка­ції, розвитку творчих здібностей людини, її психологічного, емо­ційного стану тощо.

Безпосередньо впливають на економію живої та уречевленої праці заходи, спрямовані на перехід від відсталих, відживаючих форм власності до нових, прогресивних форм. Так, перехід бага­тьох підприємств до трудових колективів у США зумовив авто­матичне зростання продуктивності праці на 15—20%. З цього пог­ляду прогресивною формою власності є та, яка сприяє скороченню живої та уречевленої праці на одиницю створюваного блага (товару або послуги).

Внаслідок дії закону економії часу, підвищення продуктив­ності праці зростає додатковий продукт. Це створює умови для розширеного відтворення речових і особистих факторів вироб­ництва, всієї системи продуктивних сил, для збільшення віль­ного часу, розвитку культури, мистецтва, а отже, для здійснен­ня не лише економічного, а й соціального прогресу, для вдос­коналення всієї системи суспільних відносин. Тому зростання додаткового продукту є важливим критерієм економічного прог­ресу, збільшення багатства суспільства, конкретизує його попе­редні критерії. Ще точнішим критерієм такого прогресу є від­ношення додаткового продукту до необхідного. Одним із кри­теріїв ефективності економічних систем, а отже, й економічного прогресу, американський учений Р.Кроуз вважає рівень трансакційних витрат.

Критерії техніко-економічного прогресу завжди перебувають у суперечності з критеріями соціально-економічного й суспільного прогресу. До критеріїв соціально-економічного прогресу, які відображають розвиток виробничих відносин, належать: роз­ширене відтворення відносин власності; ступінь економічної сво­боди безпосередніх виробників; їх власність на свою робочу си­лу; самостійність (відносна) підприємств; участь в управлінні тих, хто створює матеріальні й нематеріальні блага; частка безпосередніх виробників у національному доході, національному багатстві країни; розвиток розумових, творчих здібностей людини, її потреб, інтересів та ін. До критеріїв соціального прогресу, які відображають розвиток всієї системи суспільних відносин, нале­жать: ступінь соціальної, політичної, юридичної свободи безпо­середніх виробників; їх можливість впливати на ідеологію, націо­нальні відносини; користування багатствами культури, надбан­нями мистецтва тощо.

Упродовж розвитку людського суспільства суперечність між критеріями техніко-економічного прогресу неодноразово набу­вала антагоністичних форм. Так, відсутність у рабів власності на свою робочу силу, економічної свободи, жорстока експлуатація рабської праці супроводжувалися розквітом культури і мистецт­ва у Давній Греції та Давньому Римі. Проте примусове поєднан­ня безпосередніх виробників із засобами виробництва, відсут­ність у них матеріальної заінтересованості в результатах своєї пра­ці, зумовлена відсутністю власності на робочу силу, власності на засоби виробництва, призвели до загибелі рабовласницького ла­ду в Римській імперії, до занепаду її культури та мистецтва.

Техніко-економічний прогрес, зростання продуктивності праці, досягнуті на стадії домонополістичного капіталізму за рахунок вузької, однобічної спеціалізації найманих робітників (мануфактурний період і машинне виробництво), увійшли в антаго­нізм з такими критеріями соціально-економічного прогресу, як необхідність всебічного розвитку людини, її творчих здібностей, надзвичайно низька частка найманої праці у створеному нею на­ціональному доході тощо.

На сучасному етапі НТР особливо актуальною є проблема гуманізації техніко-економічного прогресу, органічного поєднання економічної та соціальної ефективності, відновлення, збережен­ня і примноження загальнолюдських цінностей. Для досягнення органічної єдності техніко-економічного, соціально-економічного і соціального прогресу необхідно, щоб головною метою їх роз­витку була людина, її потреби, інтереси, добробут, розквіт її сутнісних сил. Тому не випадково 00Н запровадила такий узагаль­нюючий показник людського прогресу, як індекс людського розвитку, який містить обсяг ВВП на душу населення, грамотність і тривалість життя.


  1   2   3   4   5

скачати

© Усі права захищені
написати до нас