«Руська правда», її списки, структура, загальний зміст та історичне значення
Руська правда (термін «правда» тут означає закон) – перший кодифікований юридичний збірник давньоруського права, Оригінал Руської правди не зберігся. Вона дійшла до нас у 106 списках, які містяться у літописах та юридичних збірниках XIII-XVII ст. Руська Правда містить норми кримінального, спадкового, торгового і процесуального законодавства.
Руська правда — важливе джерело для дослідження середньовічної історії права та суспільних відносин Русі і суміжних слов'янських народів.
Списки Руської правди поділяють на три редакції – коротку, просторову або широку та скорочену.
Коротка Руська правда (43 статті)
Найдавнішою є Коротка редакція Руської правди, яка відображає державну організацію і давньоруське право періоду становлення феодального ладу. Вона складається з Правди Ярослава (1–18 ст.), Правди Ярославичів (19–41 ст.), Покону вирного (ст. 42), Уроку мостикам (ст.43).
Вважають, що Правда Ярослава з’явилась у 10–30-ті роки ХI ст. (за деякими даними — близько 1016 р). Вона регулювала суспільні відносини ранньофеодального періоду. У Правді Ярослава подано найдавнішу норму ще з додержавного періоду про порядок здійснення кровної помсти (ст. 1). Предметом правового захисту є життя і тілесна недоторканність феодалів і князівських дружинників; вона регулює питання власності, володіння, спадкоємства. Чітко простежується специфіка феодального права як права привілею панівних станів.
Заголовок Правди Ярославичів свідчить про те, що вона розроблялася трьома синами Ярослава Мудрого (князьма Ізяславом, Всеволодом і Святославом) з участю осіб з найближчого князівського оточення. За аналізом тексту можна вважати, що збірник був затверджений не раніше 1054 р. і не пізніше 1072 р. Зміни й доповнення Правди Ярославичів спрямовані на захист князівського маєтку і князівської земельної власності. Навіть заміна кровної помсти системою грошових стягнень передбачала збільшення надходжень до державної скарбниці. Норми Правди Ярославичів з особливою увагою охороняють інтереси князя, його домінальне господарство, урядовців і майно. Різні грошові кари за вбивство, залежно від суспільного становища вбитого, вказують на розшарування суспільства. Найбільше норм коротка Руська правда присвячує охороні життя, здоров'я і майна; вона складається з норм карного й карно-процесуального права.
Покон вирний стосується розподілу надходжень від вир (сплати штрафів за злочини) та продажу (натуральної чи грошової винагороди, яку повинен отримати вирник при вилученні вири). Урок мостикам регулює оплату ремонту міських мостових.
Просторова редакція або Широка «Руська правда» (121 стаття) почала формуватися у другій половині ХІ ст. і остаточно склалася у ХІІ ст.
Широка «Руська правда» була найбільш поширена. Віднайдені близько 100 списків поділяються на три групи: Синодально-Тіроїцьку, Пушкінську і Карамзінську.
Просторова редакція (121 стаття за Троїцьким списком) відображає еволюцію феодального права внаслідок подальшого соціально-економічного й політичного розвитку Київської держави. Вона містить більшість перероблених і доповнених норм Короткої редакції, а також Устав Володимира Мономаха, в якому впорядковано ряд нових норм, що захищають інтереси феодалів, обмежують майнові й особисті права феодально залежного населення.
Але Устав був спрямований переважно на пом’якшення суспільних суперечностей, що загострилися в умовах занепаду Київської держави (його появу спричинило повстання у Києві у 1113 р.). Тут йдеться про порядок успадкування майна, регуляцію боргових зобов’язань і кабальних відносин, обмеження лихварства, заборону перетворення закупів у рабів, впорядкування правового становища холопів. Просторова редакція складається з об’єднаних ніби за єдиним змістом груп статей. Вона містить норми кримінального і спадкового права, визначає юридичний статус категорій населення (феодалів, вільного люду, холопів), подає своєрідний статут банкрутства та ін. Отже, за рівнем розвитку правових інститутів це вже достатньо розвинена пам’ятка права.
Третю редакцію Руської правди — Скорочену (50 статей за ІV Троїцьким списком) — дослідники розглядають як переробку у ХV чи навіть у ХVIІ ст. одного зі списків Просторової редакції.
Аналіз змісту норм Руської правди, наявність великої кількості її списків переконують у практичній спрямованості цієї пам’ятки давньоруського права. Вона насамперед допомагала суддям справедливо вирішувати справи на основі чинного права, а сторонам — захищати свої права у суді.
Коротка редакція «Правди» складається з 43 статей, Перша її частина (статті 1-18), що приписується князю Ярославу характеризується збереженням кровної помсти, всі перераховані матеріальні санкції носили радше компенсаційний характер, а не штраф на користь князя, що ми можемо спостерігати у Розширеній редакції. Зумовлена така ситуація, ймовірно, слабкістю князівської влади на даний момент.
Історики звертають увагу на те, що норми короткої редакції юридичного зводу загалом є дуже сприятливими для князівської влади, оскільки фактично узаконили їх недоторканість та недоторканість їхньої власності.
Походження
Існують різні погляди на походження і джерела Руської правди. Так, норманісти (Карамзін, Щепкін та ін.), тяжіючи до думки про низький рівень суспільно-економічного і правового розвитку Давньоруської держави, пов’язували її виникнення з впливом законодавства Швеції і Данії. Інші дослідники (Гетц та ін.) вважали джерелами Руської правди німецькі варварські правди. Ідеї впливу іноземного права на створення Руської правди дотримувався М. Максимейко, який вважав,що джерелом її Короткої редакції було законодавство Юстиніана.
Переважна більшість вчених сходиться на тому, що основним джерелом Руської правди були норми руського звичаєвого права.
Характеристика і вплив
Попри упривілейоване становище вищих прошарків суспільства, всі вільні перебували під опікою Руської Правди, головним завданням якої було давати можливість сторонам боронити свої права на життя, здоров'я і майно, а судові — підставу до справедливого вироку. Характеристичною прикметою Руської Правди була еволюція в бік гуманності (наприклад, заміна кари смерті грошовою карою).
Руська правда справила неабиякий вплив на розвиток права західних і північно-східних слов’ян, помітно вплинула на всі пам'ятки литовсько-руської доби, як Литовські статути (1529, 1566, 1588), Псковська судова грамота, Судебник Казимира Ягеллончика 1468, Судебники 1497, 1550 р. і певною мірою — Соборне уложення 1649 р.
Значення у сучасності
Руська правда є важливим історичним джерелом, яке допомагає дослідникам відтворювати діяльність адміністративного княжого апарату, виявляти нюанси суспільного розшарування, досліджувати вияви фінансових операцій, стежити за технікою управи ріллі, господарським знаряддям та врожаєм. Руська правда становить важливе джерело для пізнання найдавніших норм українського звичаєвого права, а згодом княжого законодавства і судових вироків.