Румуни живуть на українських землях з XIV століття. Тоді волохи з Мармарощини і Південної Трансильванії, яких вважають предками сучасних румунів і молдован, почали заселяти території сучасного Закарпаття та Буковини. Пізніше чимало румунів також опинилися на Бессарабії. Сьогодні в Україні мешкає понад 150 тисяч етнічних румунів. Понад 30 тисяч з них — у прикордонних населених пунктах Закарпаття, де вони компактно проживають поруч з українцями, угорцями та представниками інших національних спільнот, спілкуються місцевим діалектом румунської і змалечку знають по декілька мов.
Румуни України
Звідки походять румуни як етнос, для істориків загадка. Історичних джерел збереглося мало, але є загальноприйнята версія, що румуни й молдовани — це нащадки волохів, які ще за Середньовіччя вели на цих землях напів кочовий спосіб життя.
В Україні мешкає понад 150 тисяч етнічних румунів. Найбільше їх — 114 тисяч — живе на Буковині, навколо Чернівців. Там румуни посідають друге місце за чисельністю після українців. Одне з найвідоміших буковинських румунських сіл — Красноїльськ, де щороку проходить карнавал — Красноїльська Маланка. Також румунські поселення є на Бессарабії та на Закарпатті.
На Закарпатті румунів понад 30 тисяч, і є кілька селищ, де вони проживають компактно: Діброва (Нижня Апша), Середнє Водяне (Середня Апша), Солотвино, Глибокий Потік, Топчино, Біла Церква та Плаюць. У селах Тячівського та Рахівського району кількість румунського населення становить подекуди 98 %.
Самоназва «румуни» з’явилася лише у XVI столітті, а Румунія як окрема держава сформувалась у XIX ст. внаслідок об’єднання трьох земель: Валахії, Молдови і Трансильванії.
Як і маленька їхня частина — Мармарощина, всі ці великі землі століттями перебували у складі різних держав, час від часу отримуючи незалежність або автономію у складі імперій.
У той самий час, коли утворилася румунська держава, у Трансильванії з’явилася перша організація, яка поставила собі за мету зберегти румунську культуру — «Трансильванська асоціація румунської літератури і народної культури Румунії». Ця організація заснувала перший в Румунії музей.
На території України є люди, які й сьогодні переймаються збереженням румунської культури. Якщо першопрохідці хотіли віднайти свою ідентичність, то зараз українські румуни мають іншу причину: вони бояться її втратити.
У буковинських Чернівцях діє редакція румуномовної газети «Конкордія» та виходять програми румунською мовою на UA: БуковИна. На Закарпатті ж для румунів видаються газети «Мараморошани» і «Апша», є румуномовні радіо й телебачення. Суспільний мовник UA: ЗАКАРПАТТЯ випускає програми мовами національних спільнот, у тому числі й румунською.
Прикордонне Солотвино
Історик Віталій Она — етнічний румун, родом із Солотвино. Вчився спершу в Одесі, а тоді — у Румунії на магістра історії. Румунія для нього, як і для мешканців інших прикордонних селищ — «країна через річку».
Через прикордонне селище пролягає дорога до КПП «Солотвино — Сігету Мармацієй» (рум. Sighetu Marmaţiei, укр. Сигіт-Мармароський), яку щодня перетинає чимало людей. Для солотвинців, каже Віталій, піти в сусіднє місто Сигіт — те саме, що піти на сусідню вулицю.
Колись це була одна земля — Мармарощина (рум. Maramureş, що означає Великий Муреш), яка з XIV століття була у складі спершу Угорського королівства, тоді — Польщі, Османської та Російської імперій, Австро-Угорщини.
Після Першої світової війни і розпаду Австро-Угорщини Мармарощину розділили: південна частина відійшла до Румунії, північна — до Чехословаччини. Кордон провели по річці Тиса. Багато українців лишилося за Тисою, на румунській території. Так само багато румунів лишилось по інший бік кордону.
Потім — Друга світова війна, і знову геополітичні зміни: Радянський Союз підписує угоду з Чехословаччиною, і Закарпаття (разом з Північною Мармарощиною) стає частиною УРСР. Так румуни Закарпаття потрапили до незалежної України — не покидаючи власних домівок, у яких жили поколіннями.
Закарпаття — це історія про стерті кордони. Зараз це найбільш багатонаціональний регіон України. У Солотвино віддавна поруч жили українці, румуни, угорці та представники інших національних спільнот.
— Ми живемо в розумінні з угорцями, українцями, росіянами, євреями, німцями. Типове Закарпаття, що можу сказати.
Румунів та угорців було приблизно порівну, але в 90-ті багато угорців мігрували в Угорщину. Зараз більша частка населення селища — етнічні румуни.
— У нас не дивляться, угорець ти чи румун. Спокійно румун жениться на угорці, угорка вийде заміж за румуна чи навпаки. Тобто у нас тут все змішано. Володіти чотирма-пʼятьма мовами тут — це нормально.
Віталій Она розповідає, що на будівлі селищної ради Солотвино донедавна майоріло три прапори: посередині румунський, бо голова ради — румун. З боків — угорський та український, бо замголови — угорець, а секретар селищної ради — українець.
— Та вже у нас три прапори стояли, було спокійно, нормально. Дуже приємно те, що у нас живуть у розумінні.
Сіль та румунські хати
На території Солотвино ще з часів Римської імперії добували сіль. Пізніше соляний промисел тут розвивали угорці. Це місце було «Ельдорадо солі для Угорщини», як каже Віталій.
Останні кілька десятків років через активний видобуток солі рельєф у селищі карстується, утворюються провалля, шахти затоплює вода і їх закривають. В зоні ризику також перебувають житлові будинки та готелі, зведені на берегах соляних озер.
— Там твориться прірва. Там досить небезпечно, але дуже багато там досі ходять, фотографуються. Відколи шахту перекрили — це як перекрите в людини повітря.
З 2013 року курорт у Солотвино через постійні провали ґрунту визнали зоною надзвичайної ситуації. Але солотвинці відмовляються переїхати в евакуаційне містечко в сусідній Тереблі.
Половина телесюжетів про румунів Закарпаття — про їхні великі будинки, справжні палаци з десятками кімнат. Найчастіше так висвітлюють Нижню Апшу (Діброва), в якій живе багато підприємців. «Зробити дім хоча б на цеглину вищим за сусідський» — цей постулат розтиражовано скрізь. Так говорять і самі місцеві. Віталій впевнений, що це традиція побутує саме серед румунів Закарпаття.
— Дуже багато місцевих (у Нижній Апші) в 90-х роках працювали на заробітках в Росії. Ця тенденція — з Рубльовки. Звісно, там великі будівлі і кожний хотів показати свій авторитет. І в нас з’явилася схожа традиція: у кого більша хижа, той і пан кращий.
У Солотвино ця тенденція виражена менше. До того ж, зараз помалу з Румунії приходить мода на невеликі будівлі з сонячними батареями і маленьким подвірʼям.
Архітектура Солотвино стрімко розвивалася за часів Чехословаччини. Тогочасні будинки досі стоять, хоч і залишились їх одиниці. Віталій показує єдиний автентичний румунський будинок, який зберігся в Солотвино. В Румунії ж таких нині ще є дуже багато.
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ