Руководство по психодиагностике / И. Н. Носс М.: Изд-во института психотерапии, 2005. C. 8-43. 11. Положення про психологічну службу системи освіти України // Психолог. 2003. №4 (52). С. 23-28

1
Психодіагностика
ТЕМА І
«ІСТОРІЯ, ПРЕДМЕТ ТА ЗАВДАННЯ ПСИХОДІАГНОСТИКИ»
Навчальний час 6 годин
ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
1. Передісторія психодіагностики .
2. Джерела психодіагностики як науки. Психологічне тестування.
3. Предмет та завдання психодіагностики.
Рекомендована література:
1. Анастази А. Психологическое тестирование: Книга 1/ А. Анастази; под ред. К.М.Гуревича, В.И.Лубовского. – М.: Педагогика, 1982. – С.17-31.
2. Анастази А., Урбина С. Психологическое тестирование: Пер. с англ. / А..Анастази, С.Урбина. – 7-е межд. изд. – СПб.: Питер, 2001. – С. 15-
63.
3. Бодалев А.А. Столин В.В. Аванесов В.С. Общая психодиагностика
/ А.А.Бодалев, В.В.Столин, В.С.Аванесов. - СПб.: Изд-во «Речь», 2000. -
440 ст.
4. Видатні психологи: біографічний довідник / упор. Т.Шаповал. – К.:
Видавн. дім "Шкільний світ"; Видавн. Л.Галіцина, 2005. – 120 с.
5. Галян І.М. Психодіагностика: Навчальний посібник / І.М.Галян. -
К.: «Академвидав», 2009. – С. 9-27.
6. Гуревич К.М. Что такое психологическая диагностика /
К.М.Гуревич. – М.: Знание, 1985. – 80 с.
7. Дружинин В. Н. Экспериментальная психология / В.Н.Дружинин.
— СПб: Издательство «Питер», 2000. — С. 7-144.
8. Лаак Я. Психодиагностика: проблемы содержания и методов.— М.:
Издательство «Институт практической психологии», Воронеж: НПО
«МОДЭК», 1996.— С. 23-53.

2 9. Марцинковская
Т.Д.
История детской психологии
/
Т.Д.Марцинковская. – М.: ВЛАДОС, 1998. – 271 с.
10. Носс И.Н. Руководство по психодиагностике / И.Н.Носс – М.:
Изд-во института психотерапии, 2005 . – C. 8-43.
11. Положення про психологічну службу системи освіти України //
Психолог. – 2003. - №4 (52). – С. 23-28.
12. Психологическая диагностика: Учебник для вузов / под ред.
М.К.Акимовой, К.М.Гуревича. – Спб.: Питер, 2008. – С. 18-41.
13. Скребец В.А. Психологическая диагностика: Учеб. пособие /
В.А.Скребец. – К.: МАУП, 1999. – С. 7-18.
14. Степанов С.С. Психология в лицах: Сборник очерков /
С.С.Степанов. – М.: Эксмо-Пресс, 2001. – 384 с.
Інформаційні ресурси
1.
Этический кодекс психолога
Украины http://psyhological.ucoz.ua/publ/ehticheskij_kodeks_psikhologa_ukrainy/2 9-1-0-269 2. Лаборатория «Гуманитарные Технологии» http://www.ht.ru/cms/
3.
«Иматон»: тесты и методики для психологов http://www.imaton.com/
4. Куб — электронная библиотека www.koob.ru
Термін "психодіагностика" запровадив Герман Роршах для позначення процесу дослідження за допомогою створеного ним "Заснованого на перцепції діагностичного тесту". Паралельно з поняттям "психодіагностика" використовують термін "психологічне тестування".
Спочатку під психологічним тестуванням розуміли будь-які вимірювання у психології, однак із розвитком тестів це словосполучення застосовують лише щодо вимірювання особливостей та когнітивних здібностей особистості.

3
Із появою перших соціальних спільнот, формуванням людського колективу перед людиною постала потреба пізнати себе, людей зі свого оточення. Природним і очевидним є прагнення зрозуміти мотиви певних дій, оцінити потенційні можливості,
індивідуально-психологічні особливості особистості. Спочатку люди намагалися зробити це за допомогою емпіричних, навіть езотеричних, окультних методів, однак із часом було вироблено різноманітні методики (тести), а згодом сформувалася психодіагностика як галузь психологічної науки, покликана розробляти методи виявлення і вимірювання психологічних характеристик
індивіда.
Зародження і становлення психодіагностики як науки
Психодіагностика як науково-практична дисципліна сформувалася наприкінці XIX - на початку XX ст. її джерелами були експериментальна психологія, психофізика, психофізіологія, психометрія, психотехніка, яка вивчає проблеми практичної діяльності людей у прикладному аспекті. її витоки заглиблені у давній історії, свідчення про що (переважно у письмовій формі) збереглися до наших часів.
Донаукове використання психодіагностичних процедур
Передісторія психодіагностики пов'язана з. тестовими випробуваннями з метою визначення об'єктивних індивідуальних відмінностей (різних здібностей, знань, умінь і навичок). Перші такі тести було створено більше чотирьох тисяч років тому. Опис процедури, дещо подібної до тестування, міститься у Біблії (книга Суддів), де розповідається, як військам полководця Гедеона, втомленим після виснажливого переходу, перед важкою битвою веліли пити воду з джерела.
Усі воїни відчували сильну спрагу. Проте одні пили воду, стаючи навколішки, інші, не втрачаючи гідності, черпали її долонями. Саме з них сформували добірний військовий загін.
За 2200 років до н. е. у Китайській імперії існувала система перевірки здібностей осіб, які бажали зайняти посади урядових чиновників. Кожні

4 три роки чиновників особисто екзаменував імператор із музики, стрільби з лука, верхової їзди, уміння писати, міркувати, знання ритуалів і церемоній.
Система іспитів була засобом добору здібних, ерудованих, лояльних до влади людей для адміністративної служби.
У середині ІІІ тис. до н. е. у Вавилоні влаштовували іспити випускникам шкіл, у яких готували переписувачів. Професійно підготовлений переписувач був зобов'язаний знати чотири арифметичні дії, уміти вимірювати поля, розподіляти раціони, ділити майно, володіти мистецтвом співу і гри на музичних інструментах. Крім того, перевіряли його уміння розрізняти тканини, метали, рослини тощо. Такі іспити були зумовлені важливою роллю переписувачів месопотамської цивілізації.
У Давньому Єгипті, щоб стати жерцем, кандидат повинен був пройти складні випробування. Спочатку у нього з'ясовували біографічні дані, рівень освіченості, оцінювали зовнішність, здатність вести бесіду. Потім перевіряли уміння працювати, слухати і мовчати, випробовували вогнем, водою, ситуаціями, у яких він мав виявити вольові здібності (подолання підземель у повній самотності тощо). Жорстокі іспити доповнювала загроза смертельного покарання для тих, хто не здатний витримати труднощів навчання.
Сувору систему іспитів успішно подолав давньогрецький філософ
Піфагор (прибл. 580-500 до н. е.). Повернувшись після навчання у Грецію, він заснував школу. Вступити до неї могли тільки ті, хто долав випробування, подібні до тих, які витримав він сам. Пріоритетним методом діагностування Піфагор вважав фізіономіку - мистецтво розпізнавання характеру і здібностей людини за її зовнішнім виглядом. Важливого значення він надавав інтелектуальним здібностям. Якщо вступник успішно розв'язував складну математичну задачу, його зараховували до школи, а невдах висміювали. До школи також приймали новачків, які гідно трималися у критичній ситуації, уміло відповідати на випади проти них.

5
Один із перших системних описів тестів - перелік випробувань військових здібностей - був запропонований давньогрецьким вченим
Платоном (прибл. 427-348 до н. е.).
У Спарті успішно функціонувала система виховання воїнів, у Римі - система навчання гладіаторів. Люди, на думку Платона, народжуються не подібними одне на одного, їх природа і здібності різні, тому в будь-якій справі можна досягнути значних результатів без надмірних зусиль, якщо виконувати роботу відповідно до своїх природних задатків.
Свідченням використання іспитів тестового характеру є також матеріали з основ релігійного навчання чань-буддизму. Його учителі використовували загадки, питання-парадокси з одночасним створенням ситуації психологічного стресу. Відповідати на них необхідно було відразу, на роздумування не відводилося жодної секунди. У цих діалогах-двобоях парадоксальність постановки питань (наприклад, чи була борода у бородатого варвара) створювала драматичну напругу, що підсилювалася агресивною поведінкою наставника.
Парадоксальні загадки використовували як тести на здатність до характерного для чань-буддизму процесу мислення. Залежно від відповіді тестованого неофіта досвідчений наставник визначав його рівень освіченості, з'ясовував заходи, необхідні для поглиблення його досвіду, виявляв тих, хто приховував некомпетентність.
У монастирі Шаолінь у середні віки теж існувала дуже жорстка і оригінальна система оцінювання мотивації, емоцій но-вольової стійкості, мовних, мислительних і фізичних здібностей, моральних та інших якостей.
На Далекому Сході у державі Цзинь психодіагностичні процедури використовували у системі медичної освіти. Так, за результатами іспитів розподіляли тих, хто опанував медицину: кращі вступали на державну службу як лі-карі-практики або викладачі-дослідники, інші - одержували дозвіл займатися приватною практикою. Тим, хто не здав іспит, рекомендувалося або продовжити підготовку, або змінити професію.

6
Різні конкурси та іспити проводились і у середньовіч-ньому В'єтнамі.
У 1370-1372 рр. там було переатестовано всіх військових і цивільних чиновників, що дало змогу суттєво поліпшити державний апарат.
Деякі народи проводили іспити на здатність до шаманства. Якщо, наприклад, в казахів хто-небудь оголошував себе шаманом, то на підтвердження цього він повинен був ходити по снігу у тріскучий мороз босоніж і з оголеною головою, лизати язиком розпечені до червоного залізні предмети. У народності ханти невдалого претендента, який не зміг подолати випробувань, вважали божевільним. В ульчів і нанайців шаман проходив іспити під час поминок.
У країнах Заходу запровадження письмових тестових робіт супроводжувалося необхідністю долати несприйняття їх. Наприклад, в
Англії цей процес тривав більше ста років. Значущість письмових робіт оцінив англійський орден єзуїтів, вбачаючи у них засіб підвищення мотивації навчальної роботи. Його стараннями практика застосування письмових робіт поширилася у багатьох країнах. В Америці у 1762 р. навіть відбувся відкритий виступ студентів Єльського університету проти використання письмових іспитів.
Донаукове використання психодіагностичних процедур підтверджує
їх особливе значення в оцінюванні індивідуальних якостей людей як невід'ємної складової суспільного життя багатьох цивілізованих народів.
Однак не всі індивідуальні відмінності вивчає психологічна наука, предметом її інтересу є передусім індивідуально-психологічні відмінності.
Сутність психодіагностики як науки
Однозначного трактування предмета психодіагностики не існує.
Психологи розглядають психологічну діагностику як науку про встановлення достовірного психологічного діагнозу (О. Бодальов, В.
Столін); особливий вид психологічного експериментування, яке полягає у ранжуванні людей за психологічними і психофізіологічними ознаками, що дає змогу вивчати їх різноманітні психологічні і психофізіологічні риси (С.

7
Рубінштейн, К. Гуревич, П. Дерюгін, В. Дюк та ін.); сукупність методик і прийомів формування психологічного діагнозу оцінки (Л. Бурлачук, С.
Морозов, С. Батигін, І. Дев'ятко та ін.); розділ психології, що вивчає принципи, методи і засоби психологічної оцінки (М. Шевардін).
Загальна психодіагностика розглядає закономірності прийняття валідних і надійних діагностичних суджень, правила "діагностичних умовиводів", за допомогою яких здійснюється перехід від ознак або
індикаторів певного психічного стану, структури, процесу до констатації наявності і вираження цих психологічних "змінних". Вона охоплює сукупність правил застосування психодіагностичних інструментів, заснованих на знанні властивостей змінних, що вимірюються, і вимірювальних інструментів, а також етичних і професійних норм психодіагностичної роботи. Водночас психодіагностика досліджує мотивацію клієнта щодо обстеження і способи її підтримки, розробляє методи оцінювання стану обстежуваного загалом, способи повідомлення йому інформації без завдання шкоди, навики презентації інформації тощо.
Отже, більшість дослідників визнають психодіагностику галуззю психологічного знання, спрямованою на розроблення методів розпізнавання індивідуально-психологічних особливостей, яка оперує тестами
(стандартизованим мірилом
індивідуально-психологічних особливостей) і якісними (не стандартизованими) оцінками особистості.
Психодіагностику вважають частиною або особливим видом експерименту
(К. Гуревич, С. Рубінштейн, В. Дюк); предмет психодіагностики -
інструментом психологічного вимірювання, оцінки досліджуваного об'єкта
(Л. Бурлачук, Р. Немов), її також визначають як розділ психологічної науки, теоретичної дисципліни і сфери практичної діяльності психолога
(О. Бодальов, В. Столін, М. Шевардін).
Одне із значень терміну «діагноз» в перекладі з грецької мови –
«розпізнавання». Діагностика розуміється як розпізнання чогось.
Психологічна діагностика – науково-практична дисципліна, що розробляє

8 методи виявлення, вимірювання та вивчення індивідуально-психологічних особливостей людини.
Її метою є збирання інформації про особливості психіки, виявлення різноманітних психічних та психофізіологічних якостей та особливостей, а також рис особистості.
Типи діагнозу.
1. Діагноз на основі констатації наявності чи відсутності певної ознаки. В цьому випадку одержані при діагностуванні дані про
індивідуальні особливості психіки співвідносяться або з нормою (при визначенні патології розвитку), або з деяким заданим критерієм.
2. Діагноз, що дозволяє порівнювати виразність ознаки у часі
(лонгитюдні дослідження) або у вибірці.
Галузі практичного використання результатів психодіагностики.
1. Освітянська
2. Професійно-орієнтаційна
3. Клінічна Зазначимо, що поняття «клінічна діагностика» використовується й у більш широкому сенсі – як методологічний підхід. В психології існує розуміння клінічної діагностики як інтенсивного вивчення окремого випадку.
4. Експертна
Зв'язок із іншими галузями:
1. За об’єктом дослідження та сферою застосування: загальна психологія, соціальна психологія, професійна психологія, вікова, патопсихологія тощо.
2.
За методологічною та
інструментальною основою: експериментальна психологія, диференціальна психологія, психометрика, тестологія, психофізіологія тощо.
3. За міждисциплінарними зв’язками: математика, статистика, психіатрія, соціологія, логіка, кібернетика тощо.

9
2. Передумови виникнення психодіагностики та її джерела.
І етап – інтуїтивний, коли типології виконували діагностичну функцію, дозволяючи відносити ту або іншу людину, залежно від її характерних рис, до визначеного типу й прогнозувати її поведінку.
Способи діагностики за особливостями поведінки знайшли своє відображення ще в Біблії. Зокрема, в Книзі суддів Бог радить полководцеві
Гедеонові (Кн. Суддів, 7:5-7), як потрібно відбирати воїнів для битви:
З античної епохи до нас дійшла робота Теофраста «Характери» (372-
287 р. до н.е.), у якій описуються «типи», «скупого», «брехуна», «хвалька» й ін.
Типи темпераменту від Гіппократа та Галена.
Але, перша спроба досліджувати відмінності б Хуан Хуарт (1530-
1589), який у трактаті «Про здібності до наук» спробував розробити методи діагностики задатків у дітей на основі виявлення розуміння, пам’яті та уяви.
Ближче до нашого часу широку популярність здобувають такі
«науки», як френологія, фізіогноміка, графологія (Ф.Галль та інші).
Перші дослідження диференціації рівнів розумової відсталості аж до психічного захворювання на основі мовного розвитку започатковані французькими лікарями Ж. Ескіролем (1772-1840) і Е. Сегеном (1812-1880). розроблена «дошка Сегена», що потребувала вставити з максимальною швидкістю різні фігури довільної форми у відповідні їм за формою прорізи на дошці стали основою для сучасних невербальних тестів інтелекту.
Основи психологічної математичної статистики закладалися в працях бельгійського математика Ламберта Кьютела.
В 30-х рр. XIX ст. німецький дослідник Вольф, досліджуючи рівні уваги, вводить поняття психометрії.
Реалізація інструментального виміру психофізіологічних явищ закладена психофізиками Е. Вебером й Г. Фехнером.
В 1816 р. Ф. Бессель, астроном з Кенігсберга, провів дослідження й

10 виявив різницю між часом реакції в різних людей, на підставі чого розробив діагностику.
ІІ етап - створення експериментальної психології, Першими експериментальними методами психологію озброїла, переважно, фізіологія у 1878р., коли В. Вундт (1832-1920) заснував у Німеччині першу лабораторію експериментальної психології при вивченні елементарного рівня психіки.
Наукове вивчення
індивідуальних відмінностей належить
Ф.Гальтону, яким створено перший інструмент для їх вимірювання – тест у якому за допомогою особливостей сенсорного розрізнення можна оцінювати інтелект людини.
Ф. Гальтон удосконалює вже відомі експериментально-психологічні прийоми визначення порогів чутливості, часу реакції, створює нові
(свисток для визначення межі сприйняття висоти звуку і лінійка для зорового розрізнення довжини). У 1888 р. він запропонував метод обчислення коефіцієнта кореляції.
Карл Пірсон (1857-1936) удосконалив математичний апарат для обчислення кореляції, внаслідок чого з’явився відомий дотепер коефіцієнт кореляції Пірсона.
Перший експериментальний метод запропонований Г.Еббінгаузом
(1850-1909), який вивчав пам’ять, використовуючи набори беззмістовних складових.
В 1890 р. американський психолог Д.Кеттелл (1860-1944) публікує роботу – «Розумові тести і вимірювання», в якій наголошує на провідному місці у психодіагностиці тестів і статистичного аналізу великих вибірок людей.
Вітчизняні експериментальні дослідження в психології започатковані
І.М. Сеченовим та І.П. Павловим та В.М.Бехтеревим.
ІІІ етап - диференціальна психологія. Перші роботи з психодіагностики датуються початком ХХ ст. До них належать

11 дослідження Г.І. Россолімо (1909), який запропонував метод кількісного вивчення психічних процесів у нормальному та патологічному станах.
1. Проективні методики – у 1921 р. побачила світ книга швейцарського психіатра і психолога Роршаха «Психодіагностика». У 1935 р. Г.Мюррей запропонував перший проективний тест ТАТ. У 1939 р. опублікований проективний тест угорсько-швейцарського психолога
Леопольда Сонді. У 1945 р. з’являється тест Розенцвейга для оцінки реакцій на фрустрацію.
2. Інтелектуальні тести – у 1938 р. у Великобританії з’явився тест – прогресивні матриці Равена для вимірювання загального інтелекту. У 1937 р. були опубліковані Каліфорнійські тести на розумову зрілість. Торндайка
і Терстоуна.
3. Клінічні прояви – 1947 рік – запропонований ММРІ
Моудслейський медичний опитувальник, призначений для діагностики нейротизму, один з перших опитувальників, розроблених Айзенком.
4. Професійні особливості – У 1905 р. Мюнстбергером розроблений діагностичний інструментарій профвідбору телефоністів на основі вимірювання професійно значущих якостей. В 20-ті роки ХХ ст. значний розвиток отримала психологія праці й психотехніка (І.Н.Шпільрейн,
С.Г.Геллерштейн, Н.Д.Левітов).
5. Особистісні особливості – У 1905 О.Ф. Лазурський запропонував новий напрям в диференціальній психології – наукову характерологію. У
1950 р. – поліфакторний опитувальник Р.Кеттелла 1955 р. – Д. Векслером запропонований тест для вимірювання інтелекту дорослих. У 1966 р.
Роттер створив на основі концепції локус контролю шкалу екстернальності
– інтернальності.
В СРСР психодіагностика широко використовувалася у педології як комплексній науці для цілісного, синтетичного вивчення дітей. Критика педології спричинила Постанову ЦК ВКП(б) від 4 липня 1936 р. «Про