Ім'я файлу: Розвиток транспорту у період середньовіччя.docx
Розширення: docx
Розмір: 25кб.
Дата: 30.09.2021

Розвиток транспорту у період середньовіччя

Історично найстаріші види транспорту - вьючно-гужевий і водний (упродовж тисячоліть). Вже в середні віки водний, такий, що користується природними магістралями і, на ті часи, безпечніший (під небезпекою тоді розумілася не стільки вірогідність крахів, скільки нападу розбійників, та і перешкоди, що чиняться феодальними правителями), був переважним. Саме по морю, а не по суші Європа встановила широкі господарські зв'язки з Індією і взагалі зі Сходом, а пізніше і з Америкою. При користуванні річками застосовувалися волоки - перетягання судів через вододіли (знаменитий "шлях з варяг у греки"). По річках з використанням волоків йшло освоєння росіянами Сибіру.

Здавалося б, названі види транспорту переживали тривалу зрілість, перетворившись на класичних. Проте їх доля, особливо водного транспорту, виявилася складніше.

В період Промислової революції (у Англії друга половина XVIII ст., в країнах Західної Європи, в США - XIX ст.) - зростає значення внутрішніх водних шляхів. У Англії, пізніше в США, Німеччині, Франції, ще пізніше в Україні широко експлуатуються відомі і до того річкові шляхи, виникають системи каналів, що сполучають між собою річкові басейни. Це пов'язано з розвитком промисловості, з формуванням внутрішнього ринку, з потребою в масових, великотоннажних міжрегіональних перевезеннях вантажів. Зрозуміло, доводилося при цьому миритися з не зовсім вдалими, з точки зору вимог ринку, маршрутами, по яких течуть річки (чи нести серйозні витрати на "виправлення" цих маршрутів).

Таким чином, внутрішній водний транспорт пережив підйом після тривалої стабілізації. Одночасно цей процес знаменував собою початок спаду для гужового транспорту (вьючный в Європі ніколи не мав істотного поширення) : об'єми перевезень залишалися колишніми, але відносне їх значення стало знижуватися.

Усе сказане відноситься головним чином до вантажних перевезень. Масові пасажирські перевезення як самостійний напрям транспортної діяльності в цей період тільки зароджуються, і тут якраз гужовий транспорт на тривалий час стає переважаючим (диліжанси).

Революційного значення переворот в структурі транспорту відбувається з появою залізниць, а точніше, з винаходом паровоза. В порівнянні з внутрішнім водним транспортом залізничний, по-перше, набагато швидше, по-друге, грузоподъемнее, в третіх, не залежить від маршрутів, прокладених природою, хоча водний залишається дешевшим, особливо при перевезенні масових вантажів. Власне, відмічений вище розвиток внутрішніх водних перевезень відбувався саме тому, що залізниць ще не існувало. Як тільки вони з'явилися, почалося їх дуже швидке поширення - зростання, практично минующий стадію впровадження. Це рідкісне явище пояснюється просто - підготовленістю ринку до цього товару, дозрілим, хоча і прихованим попитом.

Залізничний транспорт - основний вид транспорту індустріальної епохи. Як ніякий інший, він пов'язаний з інфраструктурною мережею, і його розвиток був залізничним освоєнням території. Це освоєння грало величезну інноваційну роль. Прокладення залізниці різко змінювало економіко-географічне положення тієї або іншої території, відкривало доступ до природних ресурсів, означало приплив капіталів і динамічних, орієнтованих на розвиток мігрантів, початок індустріалізації, а разом з нею залучення до сучасної цивілізації, розширення кругозору жителів, залучення їх в систему внутрішньонаціональних і інтернаціональних інтенсивних зв'язків, включаючи міграції.

Другий такого ж значення переворот пов'язаний з поширенням (а не з появою, яка сталася набагато раніше) автотранспорту і триває зараз. Автотранспорт, на відміну від залізниці, пережив тривалу стадію впровадження (жартівливий, на перший погляд, гасло "автомобіль - не розкіш, а засіб пересування" мав цілком реальний агітаційний сенс опісля десятиліття після винаходу автомобіля). І тільки в другій половині ХХ століття він не лише практично повністю витісняє вьючно-гужевой, але і починає тіснити залізничний. Але останній, залишаючись самим вантажопідйомним, продовжує переважати у вантажних і пасажирських перевезеннях, хоча його доля неухильно знижується у зв'язку з прогресом автотранспорту.

Нарешті, серйозні зміни сталися з поширенням повітряного транспорту. Пройшовши таку ж тривалу стадію впровадження (особливість якої полягала в тому, що після десятиліть перебування - як і автомобіль - в статусі екзотичної іграшки авіація впровадилася спочатку у військовій справі і лише потім як "засіб пересування"), він абсолютно витіснив морський транспорт з сфери далеких пасажирських перевезень і успішно конкурує із залізничним. Але роль його в перевезенні вантажів незначна.

Потрібно додати, що в нашій країні історія виглядала трохи інакше. І залізничний, і автомобільний транспорт (але не повітря) розвивалися в ній повільніше, ніж в країнах Західної Європи і США. Від першої "іграшкової" залізниці (Санкт-Петербург - Царське Село) до другої, такої, що з'єднала дві столиці і що мала реальне економічне і соціальне значення - розривши в півтори десятки років, і того ж порядку термін - до початку масового залізничного будівництва. І зараз, коли на заході цей вид транспорту переживає повільний спад, в Україні, де далеко не завершено залізничне освоєння території, настання спаду доки не передбачається. Зате автотранспорт в Україні явно на стадії зростання почалося

При первісно-общинному ладу людина використовувала тварин; в умовах рабовласництва с появою приватної власності та розподілом людей на класи почали розвиватися держави, вимоги до транспорту підвищились. Розвитку набув водний транспорт, караванні шляхи, візки у вигляді волокуш та нарт пересували великі тварини. Звідси був один крок до створення колісних візків. Виникнення колеса визнано найвизначнішим винаходом людського генія. При феодалізмі зростав обсяг перевезень – проводилися роботи з розширення морських, річкових комунікацій, штучних шляхів сполучення. Сформувались фактори, які гальмували процес розвитку наземних видів транспорту – феодальна власність на землю, тому виникла ідея про повітряний транспорт.

В умовах капіталізму транспорт став самостійною галуззю, який здійснював перевезення пасажирів та вантажу за певну плату. Транспорт – це основа розвитку цивілізації.

З розвитком суспільства відбувався розподіл праці, виник обмін товарів між ремісниками та хліборобами, що спонукало до вдосконалення транспорту. З утворенням держав відбувалась міждержавна торгівля, що зробило свій внесок в розвиток транспорту.

З сивої давнини відомі трубопровідний, водний та тваринний види транспорту. Так, спроби побудувати канал між Середземним та Червоним морем належать:

1) до 16 ст. до н.е. (правління Рамзеса ІІ);

2) до 595 р. до н.е. (Нехао) (перешкодили жриці);

3) а через 100 років при Дарії І моря були з’єднані.

В 6 ст. до н.е. у Вавилоні паралельно Євфрату був збудований судохідний канал довжиною 600 км, а в портах Греції – моли, причали, доки, ремонтні майстерні.

Винахід колеса сприяв створенню наземних сухопутних доріг. В 6 ст. до н. е. Дарій І створив мережу суходольних доріг на просторі між Егейським морем та Персидською затокою, її основу складала царська дорога завдовжки 2400 км, приблизно через кожні 25 км на ній були споруджені станції з різними службами та приміщеннями. Уздовж дороги були збудовані храми та палаци. Намісники областей повинні були постійно дбати про стан дороги та безпеки руху мандрівників та купців.

Перші згадки про трубопроводи з бамбука, для зрошування полів у Китаї, датуються 5 тисячоліттям до н. е. В цей час в Єгипті на морському та річковому транспорті працювало 700 тис. осіб. Виконувалось перевезення будівельних матеріалів (блоки каміння до 3 т).У 4 –5 ст. до н. е. побудована трієра – судно водозміщенням 100 т, яка мала 86 весел, швидкість 6 вузлів, довжину – 40 м, ширину – 4м, посадку – 2м. В 3 ст. до н. е. збудовано мережу доріг, що сполучала столицю з провінціями.

Найбільшу мережу сухопутних доріг, що частково збереглись до наших днів, створила Римська імперія – 75 тис. км. Це радикальна схема з центром на пл. Форуму в Римі, від якої променями розходились в 5-ти головних напрямках дороги на: Азію з переправою через Адріатичне море до Балканського півострова і Грецію та Херсонес; Візантія – Азія; Німеччина – Англія; Африка з переправою через Месиньку протоку в Сіцілію та Карфаген. Тенологія будівництва цих доріг дуже висока, багато народів почали будувати такі конструкції дороги в 19-20 ст. н. е., а дві тисячі років до н. е. – це був період розвитку людського суспільства, коли торгували та воювали переважно з сусідами. Скромні можливості транспорту обмежували діяльність негоціантів та полководців. Процес формування древніх держав, таких як: Єгипет, Персія, Рим, Візантія та Київська Русь супроводжувався розвитком транспорту, що підтримував не тільки їх господарську цілісність, а і територіальну єдність. Організація транспорту в кожній із цих держав враховувала особливості способу виробництва та своєрідність природних умов.

Характеристика одного з найбільших кораблів Єгипту (220 –204 р. р. до н.е.) – тесароконтера: довжина 125 м, висота 22 м, 40 рядів весел, 4000 гребців, 400 матросів, 3000 воїнів, борти оснащені кріпосною стіною з 24 баштами, на носі закріплено 7 таранів, на кормі 4 керма управління, кожне довжиною 15 м, 4 дерев'яних та 8 залізних якорів.

На початку н.е. на морі було близько 1000 кораблів. 7- 8 століття н.е. – жодні податки за користування каналами не збирались. 8 століття н.е. – Київська Русь. Водний шлях “з варяг в греки”: Константинополь – Київ – Новгород – Балтійське море (Дніпро – волоком на р. Ловать, Ільмень озеро, р. Волхов, Ладозьке озеро, р. Нева).

З 8 ст. у Європі з'являються податки за використання шляхів сполучення: збори за зберігання вантажу, портовий збір, мостовий збір, за навантаження, розвантаження, огляд. Ці прибутки повинні були направлятись на ремонт та утримання шляхів сполучення. В деяких державах діяло перевантажне право, за яким купець повинен був перевантажувати вантаж із свого транспортного засобу на засіб феодала, по землі якого він проїжджав. Було поширене право, за яким будь-який вантаж, що впав з возу на землю, ставав власністю володаря землі.

У 9 ст. розквітло піратство. В 10 ст. у поході Олега (910 р.) – використана технічна новина, що здивувала греків. Описані воїни, які підійшовши до берега, витаскували лодії на землю, ставили їх на колеса і, піднявши вітрила, підступили до міста (вхід в бухту греки загородили великим залізним ціпом). Історики вважають, що були перетягнуті легкі кораблі на катках через водорозділ. Київський флот складався в середньому із 500 лодій.

Лодія виготовлювалаcь із стволів довжиною 10-15 м, видовблена всередині, придатна через низьку стійкість для плавання по річках. Для плавання на морі лодія складала основу, на яку набивались дошки, що збільшувало розміри, вантажопідйомність і стійкість. В подальшому лодії вироблялись цілком з дошок. Екіпаж нараховував 40-60 чол. У 13 ст. розбій на шляхах досяг найбільшого розмаху. В середні віки прискорення економічного розвитку різних країн пов'язано з удосконаленням морського і річкового судноплавства. В цей час на річкових шляхах отримало розповсюдження будівництво шлюзів. Будівництво шлюзів з воротами почалось в ХІV сторіччі в Нідерландах, а в V сторіччі – в Італії. Пізніше всі європейські країни почали будівництво каналів та шлюзів. Удосконалення конструкції кораблів, вітрильної оснастки та наукові досягнення сприяли відкриттю та освоєнню великої кількості невідомих земель, переділу світу. Це привело до того, що морський транспорт прискорив соціально-економічний розвиток країн, які займали вигідне транспортно-географічне положення. Активізація торгівлі та накопичення капіталу в цих країнах підготувало промислову революцію, що в кінцевому рахунку сприяло утвердженню в них нового капіталістичного способу виробництва.

ХVІ століття ознаменовано не тільки розвитком водного транспорту, а й використанням першого штучного конвейєра та рейкової колії в гірничій справі. В цей час в Росії було затверджено ямський наказ, згідно якого були організовані через 30-40 верст опорні пункти, де відбувалась зміна коней чи екіпажу – прообраз сучасної системи тягових плечей на міжміських автомобільних сполученнях. В 16 ст. козаки почали будувати судна – чайки довжиною до 60 м, шириною 10-12 м, глибиною до 8 футів (1 фут – 30,48 см). Чайки знаходились над поверхнею води на 2,5 фута, тому в хвилях важко помітити, екіпаж нараховував 50-70 чол.

Через 100 років в Росії було засновано управління водних та суходольних шляхів сполучення, яке мало характер військової установи. В цей час в світі почався бурхливий розвиток прототипів сучасних видів транспорту.

В 1769 році відбувся іспит першого прообразу автомобіля. 1783 рік ознаменувався польотом на повітряній кулі. В 1803 році пройшли з успіхом іспити паровозу. В 1810 році пропонується ідея переміщення вантажів в трубному просторі з використанням енергії повітря, а вже в 1843 році діяло перше пневмоконтейнерне сполучення. В 30-х роках XIX століття на золотих копальнях Сибіру та Уралу почали транспортувати тверді матеріали по трубах (гідротранспорт). В 1852 році відбувається перший політ дирижабля. В середині XIX століття отримує широке розповсюдження будівництво залізниць у всіх країнах світу. В Росії у 1865 році було створено міністерство шляхів сполучення, котре отримало цивільний статус. А вже в 1869 році були започатковані безпересадкові перевезення вантажів та пасажирів за угодами між приватними залізницями. Перший російський нафтопровід був побудований на околиці м. Баку під керівництвом Д. І. Менделєєва в 1878 році. Між тим розвиток автомобільного та повітряного видів транспорту стримувався відсутністю потужного і легкого двигуна. Тільки в 1885 році з винаходом двигуна внутрішнього згоряння склались сприятливі умови для розвитку цих видів транспорту.порівняно недавно), тоді як на заході зростання давно змінилося зрілістю. Усе це - ознаки що наступила із запізненням і потім надовго тривалій індустріальній стадії розвитку.


скачати

© Усі права захищені
написати до нас