Ім'я файлу: Стаття - Розвиток соціального підприємництва як напрям державног
Розширення: docx
Розмір: 476кб.
Дата: 12.01.2021

РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА ЯК НАПРЯМ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ

В статті досліджуються особливості розвитку соціального підприємництва як напряму державного регулювання ринку праці. У статті проаналізовано підходи до визначення поняття “соціальне підприємство”. На основі проведеного дослідження, доцільно соціальне підприємство визначити як вид діяльності, що поширюється на такі галузі, як освіта, охорона навколишнього середовища, боротьба з бідністю, захист прав людини та спрямований на вирішення соціальних проблем. В ході дослідження систематизовано національні моделі розвитку соціального підприємництва та визначено особливості нормативно-правового регулювання соціального підприємництва в країнах світу. Аналіз сучасних моделей розвитку соціального підприємництва підтверджує, що воно активно розвивається в багатьох країнах та вирішує проблеми безробіття та соціального захисту. Встановлено, що в сучасних умовах спостерігається недостатній рівень розвитку соціального підприємництва в Україні. Для поліпшення ситуації, що склалася, у статті обґрунтовано та розроблено механізм розвитку соціального підприємництва. Для активізації розвитку соціального підприємництва в Україні запропоновано: розробити та впровадити закон про соціальне підприємництво, що визначав би чіткі критерії соціального підприємництва та створив правові механізми підтримки соціальних підприємців; сприяти поширенню інформації про соціальне підприємництво через засоби ЗМІ; розробити та впровадити програми з професійного навчання бажаючих для здійснення діяльності у сфері соціального підприємництва.

Постановка проблеми. Розвиток національної економіки потребує значного підвищення ефективності використання людських ресурсів, основним індикатором яких виступає ринок праці. Сучасний ринок праці України характеризується значним напруженням внаслідок падіння рівня реальної заробітної плати, збільшення прихованого безробіття, зниження попиту на робочу силу, збільшення чисельності соціально вразливих верств населення. Ефективний механізм регулювання ринку праці повинен включати різнопланові та диференційовані за силою впливу підсистеми, не обмежуючись лише сферою трудових відносин. У цьому аспекті актуальним є функціонування і розвиток соціального підприємництва, як одного із інструментів вирішення соціальних проблем. Розвиток соціального підприємництва в Україні став можливим за рахунок посилення ролі економічно активних учасників національного ринку в підтримці соціально вразливих категорій громадян і вирішенні соціально значущих питань. Проте поширення соціальних підприємств в Україні блокується відсутністю законодавства, яке б регламентувало діяльність соціальних підприємств та невизначеністю ключових понять і критеріїв ідентифікації таких підприємств. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Значний внесок у розробку та аналіз проблем, пов’язаних з розвитком соціального підприємництва внесли вчені С. Алворд, Г. Діс, Б. Дрейтон, Дж. Кікал [1], Т. Лайонс, Дж. Майр, І. Марті, М. Маклін, А. Передо, Р. Спір та інші. Серед українських авторів, які досліджують проблеми соціального підприємництва, можна відзначити роботи З. Варналія, З. Галушки [2], О. Кірєєвої [3], В. Удодової, В. Шаповал та інші. Однак, ґрунтовне дослідження ефективних інструментів розв’язання соціальних проблем здійснення соціально спрямованої підприємницької діяльності ще не здійснено. У цьому контексті визначення й узагальнення зарубіжного досвіду становлення та розвитку соціального підприємництва та його адаптація до умов України є актуальним та представляє науковий інтерес. Метою статті є дослідження особливостей розвитку соціального підприємництва як одного з напрямів державного регулювання ринку праці. Виклад основного матеріалу дослідження. Початком розвитку соціального підприємництва як економічної інституції слід вважати 60-70-х роки ХХ ст. Сьогодні соціальне підприємництво у всьому світі набуло поширення і втілюється в різноманітних формах. Усі провідні країни світу вже запровадили таку форму підприємництва в соціально-економічну сферу життя та використовують його як інструмент державного регулювання ринку праці, що є актуальним і для України. З метою більш ефективного розвитку та реалізації соціального підприємництва, що починає зароджуватись в Україні, необхідно проаналізувати досвід країн з достатньо розвиненим сектором соціального підприємництва. Перш за все, слід відзначити, що соціальне підприємництво є якісно новим видом діяльності, що поєднує підприємницьке новаторство та соціальну спрямованість, з метою вирішення певної соціальної проблеми. Соціальне підприємництво слід відрізняти від благодійних установ чи організацій, а також від підприємництва у класичному його розумінні. Воно являє собою діяльність, що пов’язана із виробництвом суспільно значущого продукту або послуги. Однак стрімкий розвиток соціального підприємництва в окремих країнах зумовлений не тільки загостренням соціальних проблем, але й формуванням належного нормативно-правового забезпечення даного виду діяльності. Проаналізуємо досвід розвитку соціального підприємництва, особливості його нормативно-правового забезпечення та оподаткування країн, що досить істотно відрізняються одна від одної: Великобританія, Польща, США, Бразилія та Індія (рис. 1). Проаналізовані аналітичні джерела та правові акти низки зарубіжних держав демонструють різноманітність підходів до розвитку соціального підприємництва. Спостерігаються певні відмінності і у змісті правових актів, який є відображенням теоретико-методологічних підходів до розуміння партнерства між громадськими об’єднаннями і державою шляхом формування та розвитку соціального підприємництва (табл. 1).



Аналіз національних моделей розвитку соціального підприємництва та особливостей його нормативно-правового регулювання дозволяє зробити висновок, що для ефективного розвитку в України соціального підприємництва доцільно впровадити наступні положення: врахування такого показника, як соціальна користь (Великобританія); введення «соціальних консультантів», експертів (Великобританія, Канада); законодавче врегулювання юридичних зобов’язань уряду будувати партнерські відносини з некомерційним сектором (Австрія, Бельгія, Великобританія, Іспанія); створення рад соціальних підприємств (Канада); делегування повноважень державного управління (Ірландія); встановлення процедур щодо здійснення певних проектів і відповідальності за корупційні дії (США, Словенія); децентралізації системи соціального забезпечення (Італія) тощо. Розглянувши досвід окремих країн, проаналізуємо стан та перспективи розвитку соціального підприємництва в Україні. По-перше, на сьогоднішній день відсутні ґрунтовні вітчизняні дослідження щодо змісту соціального підприємництва та його правового регулювання. Спостерігається використання категорій «соціально відповідальний бізнес», «соціальний бізнес» та «соціальне підприємство» як синонімів. По-друге, в українському законодавстві відсутні положення або будь-які згадування соціального підприємництва. Законопроект «Про соціальне підприємництво» був представлений на розгляд до Комітету Верховної Ради з питань економічної політики у 2013 році, але не набрав чинності. По-третє, не висвітлюється проблема правового забезпечення діяльності підприємств, створених громадськими об’єднаннями, що працюють у форматі соціального підприємництва. З одного боку, є дозволи на таку діяльність у Законі України «Про громадські об’єднання» та у Господарському і Податковому Кодексах України, з іншого – не сформована методологія правового забезпечення такої діяльності та державного управління нею. Складність становлення соціального підприємництва, на думку керівника Всеукраїнського ресурсного центру розвитку соціального підприємництва Василя Назарука, полягає у наступному: надлишок законів, що суперечать один одному; головним джерелом прибутку підприємці, які працюють у соціальній сфері, вважають гранти, що йде у розріз із міжнародною практикою; безпечність підприємців, які не переживають за майбутнє компанії, створеної за рахунок чужих коштів; абсолютна відсутність підтримки з боку держави; соціальні підприємці не шукають підтримки спільнот [15]. Аналізуючи розвиток соціального підприємництва в Україні, доцільно соціальне підприємництво визначити як вид діяльності, спрямований на вирішення соціальних проблем. Також можна вважати, що воно утворюється безпосередньо на волонтерському русі, та є певним гібридом волонтерського руху та класичного підприємництва. Прибутки, що отримує соціальне підприємство, спрямовуються на його розвиток та розширення, громадські справи чи на вирішення гострих суспільних проблем. Діяльність соціального підприємства поширюється на такі галузі, як освіта, охорона навколишнього середовища, боротьба з бідністю, захист прав людини тощо. В Україні можливі наступні підходи до розуміння практики соціального підприємництва: соціальне підприємництво як спосіб соціальної підтримки певних груп населення; соціальне підприємництво як механізм сприяння економічному розвитку, підтримки підприємництва; соціальне підприємництво як альтернативний державному механізм вирішення соціальних проблем; соціальне підприємництво як соціально орієнтований бізнес [16]. Щодо перспектив розвитку, то більшість експертів стверджують, що соціальне підприємництво має великі можливості в Україні. Серед них можна виділити наступні: відсутність спеціального закону, що дає можливість знайти оптимальну організаційноправову форму для підприємств; наявність ресурсів, в яких не зацікавлений традиційний бізнес (біженці, національні меншини, особливі соціальні категорії); підтримка соціального підприємництва міжнародними фондами. За таких умов доцільно запропонувати механізм розвитку соціального підприємництва, що розкриває цілі, принципи, критерії, компоненти та позитивні ефекти від розвитку соціального підприємництва (рис. 2).



Основною метою соціального підприємництва слід вважати не отримання прибутку, а виробництво продукту або послуги, призначеної для вирішення суспільної проблеми. Основними принципами, що покладено у діяльність соціального підприємства, доцільно вважати: принцип соціального партнерства і прозорості взаємин держави і бізнесу; принцип добровільності та непримусовості, ініціативності з боку суб’єкта господарювання; принцип системності державної політики, розділення політичних, економічних і господарських функцій; принцип раціональності та ефективності інституціонального забезпечення. Встановлено, що позитивними сторонами розвитку соціального підприємництва є: сприяння подоланню соціальної ізольованості – працевлаштування людей з обмеженими фізичними можливостями, безробітних; забезпечення розвитку нових напрямів реформування державних соціальних послуг; залучення цільових груп до виробництва товарів чи надання послуг (розв’язання проблем ресоціалізації, адаптації, працевлаштування тощо); сприяння залученню громадян до участі у соціальних ініціативах на волонтерських засадах, об’єднання громад навколо соціальних проблем; формування та розвиток нових видів соціальних послуг, що залишаються поза увагою звичайного бізнесу у зв’язку з малоприбутковістю, непопулярністю, відсутністю належної професійної підготовки; надання якісних послуг та товарів представникам цільової групи на пільгових умовах (тим самим задовольняючи їх потреби та покращуючи якість життя); забезпечення більш ефективного використання існуючих ресурсів у вирішенні соціальних проблем; сприяння зниженню навантаження на місцеві бюджети у вирішенні соціальних проблем, що є актуальним в сучасних умовах [17]. Доцільно закцентувати увагу на тому, що для активізації розвитку соціального підприємництва в Україні необхідним є: розробка та впровадження Закону «Про соціальне підприємництво», що визначав би чіткі критерії соціального підприємництва та створив правові механізми підтримки соціальних підприємців; поширення ґрунтовної інформації про соціальне підприємництво, особливо серед безробітного населення; розробка програм з професійного навчання населення основам соціального підприємництва; створення спеціальних кредитних програм для залучення фінансових коштів для започаткування соціального підприємства.

Висновки. Підкреслюючи актуальність проблеми становлення та розвитку соціального підприємництва в Україні як напряму державного регулювання ринку праці, можна зробити такі узагальнюючі висновки. Україна знаходиться тільки на початковому етапі: соціальне підприємництво тільки починає формуватися, вивчаються різноманітні методики та підходи, досліджуються форми та напрями. Соціальне підприємництво, хоч і повільно, але перетворюється на реальний механізм вирішення суспільних проблем в Україні, коли підприємництво у соціальній сфері, охоплює різні соціально незахищені верстви населення. Для стрімкого розвитку соціально корисної підприємницької діяльності необхідно створення правового забезпечення та норм її регулювання. Головну роль у цьому процесі повинна відігравати саме держава, яка через механізми стимулювання повинна визначити стратегію розвитку підприємництва та його взаємодію з соціумом. Корисним для України є використання досвіду європейських країн, що полягає у державній підтримці та сприянні збільшенню масштабів такої діяльності, впровадженні сертифікації діяльності соціальних підприємств, що підтверджує визнання факту провадження соціально-корисної, некомерційної діяльності, а також застосування практики надання грантів з бюджету, кредитів та фінансування окремих програм, наданні значних податкових пільг за умов, якщо прибуток використаний для реалізації соціальних цілей підприємства або якщо комерційна діяльність здійснюються у процесі реалізації соціальної мети.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас