Ім'я файлу: Розвиток емоц-вол сфери першокл.docx
Розширення: docx
Розмір: 28кб.
Дата: 21.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
(гхн).docx

Розвиток емоційно-вольової сфери

першокласників

Демяненко С.О.,

практичний психолог
Сучасна дитина живе в епоху великих економічних, політичних, моральних трансформацій, злому багатьох стереотипів поведінки, переосмислення деяких цінностей, перманентної нестабільності у суспільстві, нечітко визначених, а часто і різновекторних вимог з боку дорослих. Перша загальна картина світу дитини формується в дошкільному віці та молодшому шкільному віці.

Як відомо, коли з тих чи інших причин відповідні емоційні та інтелектуальні якості, мотиваційні структури тощо не отримали достатніх умов для свого розвитку в дошкільному та млолодшому шкільному віці, згодом подолання наслідків – недоліків розвитку - виявляється справою вельми складною, а часом і зовсім неможливою.

Попри накази і постанови, які приймають дорослі в своєму дорослому світі, дитина 6-річного віку сприймає світ ірраціонально, пізнаючи його в першу чергу чуттєво і лише потім – інтелектуально.

Відносини з оточуючими людьми зароджуються і найбільш інтенсивно розвиваються саме у 5 – 7-річному віці. Перший досвід таких відносин стає тим фундаментом, на якому будується подальший розвиток особистості. Від того, як складуться відносини дитини в першому в його житті колективі – групі дитячого садка, класі однолітків – залежить подальший шлях його особистісного і соціального розвитку, а отже і його подальша доля.

Особливо важлива ця проблема в наш час, коли моральний, емоційний та комунікативний розвиток дітей викликає неабияке занепокоєння. Дійсно, дедалі частіше дорослі почали стикатися з порушеннями в сфері спілкування дітей, що зумовлено недостатнім розвитком емоційної сфери. Це обумовлено надмірною «інтелектуалізацією» виховання, «технологізацією» нашого життя. Ні для кого не є секретом, що найкращий товариш сучасної дитини – це телевізор чи комп’ютер, а улюблене заняття – перегляд мультфільмів чи комп’ютерні ігри. Діти стали менше спілкуватися не лише з дорослими, а й один з одним. А між тим живе спілкування суттєво збагачує життя дітей, забарвлює яскравими враженнями сферу їх почуттів та сприяє соціальній адаптації.

Тому особливу увагу слід приділяти розвитку емоційної сфери дітей. Адже якщо не розвивати емоційну складову особистості дитини, то їй буде досить важко соціально адаптуватися до навчання в школі і до нових взаємин з оточуючими, можуть виникнути певні порушення у поведінці та спілкуванні – уникнення контактів з однолітками, конфлікти, небажання враховувати думку інших. Це відбувається не тому, що дитина не знає правил поведінки, а тому, що шестирічній дитині важко відчути те, що відчуває інша людина.

Дитині шестирічног віку притаманні велика вразливість і чутливість. Із кожним роком збільшується кількість дітей, які мають емоційні проблеми: тривожність, невпевненість у собі, низьку самооцінку, агресивність, збудливість, невміння встановлювати взаємовідносини з однолітками, спілкуватися тощо.

У процесах діяльності, пізнання навколишньої дійсності і себе, спілкування з дорослими й однолітками дитина переживає різноманітні емоції і почуття, виявляє своє ставлення до того, що її оточує, що з нею відбувається. Ці переживання утворюють сферу емоцій і почуттів, які є формою відображення дійсності, наслідком задоволення або незадоволення потреб.

Емоції (лат. emovere - хвилювати, збуджувати) - психічні стани і процеси, виражені у формі безпосереднього переживання ставлення людини до світу, до того, що вона почуває і робить.

Вони виникли як засіб, що дає змогу живим організмам визначити біологічну значущість зовнішніх впливів і внутрішніх станів. Це - узагальнена чуттєва реакція у відповідь на сигнали, які зумовлюють зміни у фізіології організму – у свідомості людини постають не образи предметів і явищ, а переживання. Період від двох до шести (семи) років характеризують бурхливі, нестійкі емоції, швидкий перехід від одного емоційного стану до іншого.

Вивченням емоційної сфери людини займалися такі спеціалісти як О.В.Запорожець, О.І.Кульчицька, Л.В.Благонадьожина, Л.В.Лаврентьєва, Л.Т.Полякова, С.В.Мухіна, Л.А.Венгер та інші.

Преважна частина фахівців вважає, що емоції домінують у дошкільному дитинстві і зберігають своє значення в наступні періоди життя. Проте на ранніх етапах розвитку вони є провідними, на них значною мірою будується цілісна поведінка дитини; емоції керують її зв’язком з навколишнім світом і спрямовують його; світ перед дитиною постає таким, яким показують її власні відчуття. Недооцінювання у вихованні емоційної сфери порівняно з інтелектуальною породжує емоційну глухоту, бездуховність, жорстокість не лише між дітьми, а й між дорослими та дітьми.

Більшість спеціалістів, які вивчають проблему навчання і виховання, наголошують на тому, що емоційна сфера сучасних першокласників розвинута недостатньо, що в свою чергу погіршує адапацію до шкільного життя, спричинює виникненню тривожності, замкнутості, агресивності, заниження самооцінки. Причин цього є дуже багато, головна із них полягає в тому, що дорослі у першу чергу спрямовують усі свої зусилля на розвиток інтелекту­альної сфери дитини (діти повинні вступити в престижні школи, а потім у вищі навчальні заклади), забуваючи про емоційну сферу і не замислюючись над тим, що недостатньо розвинута емоційна сфера гальмує розвиток інтелектуаль­ної сфери. Саме емоції відіграють важливу роль у житті ді­тей: вони допомагають сприймати навколишній світ і реагу­вати на нього, у результаті визначають усе подальше жит­тя людини, її успішність і місце в соціумі.

Здатність дитини соціалізуватися залежить від багатьох чинників – здебільшого, від стосунків із дорослими, а також від індивідуальних особливостей самої дитини. Дуже часто труднощі адаптації викликані багатьма причинами, насамперед:

  • недостатнім розвитком потреби дитини у спілкуванні з дорослими й однолітками;

  • відсутністю установки на контакт, на відповідну реакцію у взаємодії, що постійно змінює активність позиції дитини у власних висловлюваннях та сприйняття співрозмовника;

  • недостатнім розвитком сфери емоцій, почуттів;

  • невиразністю експресивно-мімічних засобів спілкування;

  • відсутністю невербальних і мовних засобів спілкування.

Основна причина комунікативних труднощів – нерозвиненість емоційно-особистісної форми спілкування дитини з близькими людьми, що унеможливлює теплоту, щиросердечний контакт, спільне переживання емоційних станів.

Ці особливості знижують комунікативні можливості дітей. Діти усвідомлюють свій дефект, і тому у них з’являється негативне ставлення до спілкування. Дитина, яка мало спілкується з однолітками і не приймається ними через невміння організувати спілкування, бути цікавою іншим, відчуває себе меншовартісною, відторгнутою, що може призвести до емоційного неблагополуччя: зниження самооцінки, зростання боязкості у контактах, замкнутості, формуванню тривожності, або навпаки – до надмірно агресивної поведінки. У всіх випадках така дитина зосереджена на своєму Я, яке замикається на своїх перевагах чи недоліках.

Успішна адаптація дитини до умов шкільного життя та навчання, її соціалізація, прямо пов’язані з розвитком емоційної сфери та вольової регуляції дитиною своєї поведінки та діяльності. У моральному вихованні та формуванні міжособистісних стосунків провідну роль відіграють соціальні емоції. Важливим у становленні особистості маленької людини є розуміння нею власних почуттів і емоцій, вміння ними керувати. Свою індивідуальність дитина виявляє через можливість виражати емоції та почуття, програючи ситуації самовираження. Тож необхідно розвивати у першокласників здатність до емпатії, чутливість до емоційного стану інших людей.

Дослідники все більше переконуються в необхідності повернутися обличчям до емоційно-вольової сфери дитини. Вже в психологічній науці активно вживається такий термін, як «коефіцієнт емоційного розвитку», використовується поняття «емоційної інтелігентності», «емоційний інтелект», які за визначенням є інтеграцією п’яти основних характеристик, що містять як особистісні, так і якості, що визначають міжособистітсні стосунки:

  1. Адекватне уявлення про власні емоції та почуття;

  2. Здатність керувати своїм настроєм;

  3. Здатність до самомотивації;

  4. Емпатія;

  5. Соціальні навички побудови гармонійних стосунків із людьми.

Люди з добре розвиненим «емоційним інтелектом» можуть легко налагодити стосунки з тими, хто довкола них, швидше знайдуть вихід зі складного становища, здатні більш цілеспрямовано керувати своїми емоціями.

На нашу думку, необхідно постійно збуджувати у дітей інтерес до оточуючих їх людей, їх потреб, навчати спільному пошуку взаємовигідних рішень в конфліктних ситуаціях, підтримувати прагнення увесь час залишатися в контакті, виносячи досвід із невдалого спілкування. Адже всі ці навички дозволяють дитині керувати своїм емоційним станом, що є умовою дружнього та повноцінного спілкування з оточуючими.

Від емоцій, які найчастіше переживає дитина, залежить успіх її взаємодії з людьми, які її оточують, успіх прийняття її іншими, а отже, й успіх соціального розвитку, соціалізації. Емоції відіграють своєрідну орієнтувальну та регулювальну роль у спілкуванні. Останні дослідження показують, що так званий механізм емоційної корекції узгоджує загальне спрямування та динаміку поведінки дитини з тим особистісним значенням, яке має для неї конкретна ситуація та виконувані для задоволення власних потреб та інтересів дії щодо реалізації своїх ціннісних установок.

Отже, виховання емоційно розвиненої особистості, її переживань і почуттів, починаючи з перших років життя, залишається важливим завданням для батьків і педагогів, причому не менш, а в певному сенсі і більш важливим за виховання розуму та навчання дитини різних навичок та вмінь. Адже від емоційного ставлення до навколишнього світу буде залежати те, заради яких цілей будуть використані набуті дитиною знання і вміння.


скачати

© Усі права захищені
написати до нас