Ім'я файлу: рф1.doc
Розширення: doc
Розмір: 80кб.
Дата: 09.04.2023
скачати
Пов'язані файли:
ІНДЗ Спортивні споруди.docx
Біографія Роджерса.odt
Приймання товарів у відділ.docx
методична доповідь.doc
Захід Дружба.docx
Реферат ТОХТ.docx
Лабораторна робота №2.doc
33205.doc
Lab№2 ЧМІ.docx
Повна робота.docx
Гроші і кредит. ДЗ 15.docx



МВС УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ХЕРСОНСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ
Кафедра професійних та спеціальних дисциплін


РЕФЕРАТ
З дисципліни «Криміналістика»
На тему: «Розслідування шахрайства»

Виконав: студент 4-го курсу

Групи 19ПЗдс-2

Целеп Андрій
Перевірив: доцент кафедри

Оржинська Е.І.

План

  1. Криміналістична характеристика шахрайства

2. Початковий етап розслідування

3. Наступний етап розслідування

Література

1. Криміналістична характеристика шахрайства

Останнім часом в Україні шахрайство набуло поши­рення і характеризується зміною форм, видів і способів. З економічними перетвореннями в країні, розвитком ринко­вих відносин пов'язано проникнення шахрайства до сфери підприємницької діяльності: інвестиційної, довірчої, стра­хової, банківської.

Шахрайство — це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловжи­вання довірою (ст. 190 КК). Предметом шахрайства може бути не тільки майно, а й право на таке майно (наприклад, заволодіння шляхом шахрайства такими документами, що надають право вступити у спадщину, отримати майно за заповітом, вимагати виконання майнових зобов'язань та ін.)

Для відмежування шахрайства від інших видів пося­гань на власність важливо встановити наявність обману або зловживання довірою. Під обманом розуміється пові­домлення неправдивих відомостей або приховування, умов­чання певних обставин, повідомлення про які було обо­в'язковим у даних ситуаціях. Шахрайський обман являє собою такий вплив на поведінку власника майна або особи, що відає майном чи охороняє його, який здатний ввести цю особу в оману відносно добровільних дій з передачі майна винному. Шахрайський обман передбачає передачу злочи­нцю майна самим потерпілим або іншою особою. Пленум Верховного Суду України в постанові від 25 грудня 1992,р. звернув увагу судів на те, що «обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) або зловживання довірою (недобросовісне вико­ристання довір'я з боку потерпілого) при шахрайстві за­стосовуються винною особою з метою викликати у потер­пілого впевненість про вигідність і обов'язковість передачі йому майна чи права на нього. Обов'язковою ознакою шах­райства є добровільна передача потерпілим майна чи пра­ва на нього».

Обманні дії повинні передувати заволодінню майном. За своїм змістом і формами обман буває різноманітним і може стосуватися предмета, подій, дій і фактів. Формою шахрайського обману може бути категорична думка чи припущення про будь-яку обставину. Такий обман може набирати форми письмової або усної мови, руху чи жестів.

Зловживання довір'ям полягає в тому, що злочинець для заволодіння майном потерпілого використовує близь­кі, довірчі стосунки з ним. Довір'я може породжуватись службовими, родинними стосунками, особливою довірли­вістю потерпілого.

Способи вчинення злочину. Існують різноманітні спо­соби шахрайства, які можуть бути класифіковані за різними підставами. Так, залежно від спрямованості шахрайського посягання розрізняють такі основні способи шахрайства:

1) з метою заволодіння державним, або колективним майном:

заволодіння матеріальними цінностями шляхом отри­мання цього майна за підробленими документами на базах, складах та інших об'єктах з використанням упущень від­повідних службових осіб;

заволодіння грошовими коштами шляхом незаконного отримання державних пенсій або інших виплат від органів соціального захисту за допомогою підроблених документів про стаж роботи, заробіток та інші дані, необхідні для от­римання пенсії;

заволодіння майном шляхом придбання тих або інших товарів в кредит за підробленими документами і ухилення від сплати решти суми;

привласнення майна, помилково відпущеного у вели­кій кількості чи кращої якості;

отримання авансу за обіцянку виконати певні роботи чи за постачання товарів з наступним ухиленням від вико­нання зобов'язань за договором;

постачання товарів у меншій кількості та нижчої якос­ті, ніж передбачено договором;

заволодіння крупними грошовими сумами в банківсь­ких установах шляхом використання у банківських розра­хунках між організаціями фальшивих кредитових авізо і різного роду чекових документів;

2) з метою заволодіння індивідуальним майном гро­мадян:

підміна предметів продажу, обміну і грошових коштів, що підлягають передачі контрагенту (використання шах­раями грошових і майнових «ляльок»);

продаж виробів нижчої, ніж передбачено домовленіс­тю, якості (продаж прикрас з міді, латуні чи бронзи як зо­лотих);

заволодіння предметами угоди без наміру виконати зобов'язання за договором (залишення потерпілого під якимось приводом і зникнення через прохідний двір — «протяг»);

обрахування потерпілого при розміні великих купюр грошей або при купівлі;

підкидання потерпілому фіктивних цінностей, втягнення його у «розподіл» знахідки і видурювання грошей як частини вартості «знайденого»;

обман під час азартних ігор;

проведення лотерей, ворожіння чи знахарство як фор­ми обману;

позичання грошей без наміру повернути борг;

шлюбні афери;

збирання «пожертвувань»;

продаж невідчужуваного майна.

Способи шахрайства можуть бути поділені на види за­лежно від сфери соціально-економічної діяльності:

1) соціальної допомоги (підроблення документів з ме­тою отримання пенсій чи допомог, надання довідки про значно завищену заробітну плату з метою підвищення пен­сії та ін.);

2) побутового обслуговування (отримання .речей, що дорого коштують, за документами своїх родичів, за викра­деними чи знайденими документами);

3) страхування (завищення сум шкоди, що підлягають сплаті клієнтові в результаті обумовлених страхових подій);

4) туризму (туристичні афери);

5) вивезення робочої сили за кордон (афери зі збиран­ня грошей у бажаючих поїхати на заробітки) та ін.

Способи шахрайства поділяють залежно від характеру «стосунків», що виникають між підприємствами чи госпо­дарськими товариствами:

1) фіктивне представництво (використання фіктивних документів про належність до тієї чи іншої фірми з метою укладання договорів і отримання товару без оплати);

2) фіктивне посередництво (особа чи група осіб діють від імені неіснуючої фірми з метою укладення договору з підприємством на закупівлю в нього сировини, матеріалів то­що для іншого підприємства; від першого підприємства шах­рай отримує матеріальні цінності, а від другого — гроші);

3) отримання позик під фіктивні проекти (шахрай пред'являє документи, що нібито підтверджують його наміри).

Залежно від тривалості злочину можна виділити такі способи шахрайства:

1) одноразові (отримання товару в кредит без наміру наступної виплати грошей);

2) тривалі (незаконне отримання пенсії або грошової допомоги).

Залежно від характеру локалізації шахрайства можуть бути названі такі способи:

1) спрямовані на вузьке коло жертв;

2) спрямовані на широке охоплення населення.

Місце і обстановка. Місце вчинення злочину обира­ється з урахуванням можливості реалізації обраного спо­собу злочину, предмета посягання, особи жертви. Деякі спроби шахрайства можуть реалізуватися у кількох міс­цях, не пов'язаних між собою. Мова може йти й про тери­торіальне поширення будь-якого виду шахрайства. Шах­раї можуть створювати «спеціальні фірми», в яких здійс­нюється збирання грошей від громадян (оформлення віз чи паспортів для виїзду за кордон, різні туристичні афери, довічне страхування, підтримка клубів, побудова класич­них фінансових пірамід, благодійні заходи та ін.).

Шахрайські посягання з метою заволодіння колектив­ним майном (майном юридичних осіб) вчиняються за міс­цем знаходження власників чи зберігання їх цінностей. У сучасних умовах все частіше шахрайські діяння відбуваю­ться в установах (чи на підприємствах), де укладаються угоди: на біржах, у брокерських конторах, посередницьких фірмах, агентствах з нерухомості, адвокатських і нотаріальних бюро, під час аукціонів. Шахрайство, спрямо­ване на заволодіння майном фізичних осіб, вчиняється в місцях купівлі-продажу предмета посягання, на вулицях, вокзалах, за місцем проживання злочинця чи жертви.

Обстановка вчинення шахрайства тісно пов'язана зі способом злочину. При вчиненні шахрайства може мати місце створення злочинцем обстановки, що сприяє досяг­ненню мети заволодіння цінностями шляхом обману чи зловживання довір'ям. Шахрай може демонструвати своє удаване знайомство з впливовими людьми (пред'являти візитні картки, фотографії, автографи), виявляти поін­формованість з певних питань, пропонувати дружбу, за­прошувати до ресторану, розповідати про себе. Шахрайсь­кий обман може виявлятися в конклюдентних діях, які вводять потерпілого в оману щодо необхідності передачі майна. Такими прийнято визнавати: використання форме­ного одягу особою, яка не має права його носити, і володіння на цій підставі майном; споживання продуктів під виглядом готовності сплатити їх вартість; зміна зовніш­нього виду, форми чи властивостей різних предметів і ви­дача їх за інші предмети з метою заволодіння майном.

Час вчинення злочину. Час є не тільки елементом криміналістичної характеристики злочину, а й дозволяє встановлювати черговість, розвиток різних явищ і проце­сів у часі. Важливо з'ясувати початок і закінчення шах­райського діяння, його протяжність у часі. Шахрайство може мати тривалий часовий період, складатися з кількох часових відрізків.

У більшості випадків шахрайство вчиняється у денний час. Воно може бути пов'язано з часовим інтервалом діяль­ності тієї або іншої установи, організації чи підприємства.

Предмет посягання. Предметом посягання при шах­райстві можуть бути матеріальні цінності у всій їх різноманітності, грошові кошти, право на майно. Це можуть бу­ти готівка чи безготівкові гроші, товари, сировина, напів­фабрикати та ін. Характеристика предмета посягання має значення для встановлення особи злочинця.

Особа злочинця. Суб'єктом шахрайства може бути відповідно до чинного кримінального законодавства Украї­ни тільки приватна особа, яка досягла на момент вчинення злочину 16 років. Більшість шахраїв мають сильний дар уяви, здатність впливу і вміння переконувати. До особис­тих якостей шахрая належать його хитрість, брехливість, уміння прихилити до себе оточуючих, знання способів під­роблення документів. За своїм зовнішнім виглядом — це звичайно поважні люди, які уміють себе «подати», обізнані в галузі психології. Вони спостережливі і мають швидку реакцію на обстановку, що змінюється. Шахраї використо­вують можливості перевтілення, встановлюють контакт з людьми різних типів, обирають відповідну манеру пове­дінки.

Шахраї можуть бути поділені на певні групи:

1) «нові» шахраї, що використовують механізми рин­кових відносин, можливості кредитно-банківських опера­цій, лжефірм, страхової, інвестиційної і довірчої діяльності;

2) шахраї-гастролери, які постійно роз'їжджають і не­гайно зникають з місць вчинення злочинних діянь;

3) шахраї-гравці, які використовують азартні ігри (кар-точні шулери, «катали», «червоні валети» та ін.);

4) шахраї, які не мають постійного місця роботи чи проживання, неодноразово судимі за шахрайство та інші злочини;

5) шахраї, які вчинили злочин вперше, за легковажніс­тю, під впливом інших осіб чи ситуацій;

6) шахраї-одинаки і шахраї, які вчиняють злочин гру­пою, в тому числі з розподілом ролей.

Особа потерпілого. Дані про жертву злочину мають важливе значення в системі криміналістичної характерис­тики шахрайства. Спостерігається певний зв'язок між осо­бливостями особи потерпілого і особи злочинця, простежу­ється відома вибірковість з боку шахрая. Система ознак, що належать до особи потерпілого, містить:

1) демографічні відомості (стать, вік, місце проживан­ня, роботи та ін.);

2) дані про спосіб життя, риси характеру, схильності, зв'язки і стосунки;

3) відомості про фіктивність.

Сліди злочину. Для злочинної діяльності в формі шах­райства взагалі не характерні сліди, залишені на місці по­дії. Може не існувати й місця події. У більшості випадків сліди злочинної діяльності зберігаються в документах та їх реквізитах, вони часто містять відомості, важливі для розслідування. Ці документи використовуються для обма­ну й введення в оману державних службовців, посадових чи матеріально відповідальних осіб.

Сліди можуть бути виявлені на предметах, залишених шахраєм (сліди рук, мікросліди, запахові сліди). Характе­рними слідами при шахрайстві є ідеальні сліди (ті, що збе­реглися в уявних образах). Це пов'язано з тим, що злочи­нець і жертва спілкуються значний час, в спокійний і не­вимушеній обстановці.

2. Початковий етап розслідування

Найбільш загальні типові слідчі ситуацїі на початко­вому етапі розслідування шахрайства такі:

1) є дані про подію злочину і особу злочинця;

  1. злочинець затриманий відразу після вчинення зло­чину

3) є дані про подію злочину, спосіб його вчинення, осо­ба злочинця невідома;

4) є дані про подію злочину, але механізм вчинення шахрайства і особа злочинця невідомі.

Запропоновані типові ситуації передбачають висунен­ня і перевірку слідчих версій. Основою для цього можуть бути такі загальні типові припущення: шахрайство мало місце; вчинено інший злочин; надійшла неправдива заява і злочинного діяння взагалі не було. Якщо передбачається, що шахрайство мало місце, то можливе існування таких типових версій: заволодіння матеріальними цінностями чи грошима могло бути вчинено за допомогою підроблених документів (доручень, накладних, кредитових авізо, дого­ворів, посвідчень тощо); заволодіння майном могло бути вчинено за допомогою легальних форм підприємницької діяльності чи використання фіктивних підприємств; заво­лодіння майном припускається вчиненим за допомогою «ляльок» (речових чи грошових), підміни товарів або гро­шових знаків; заволодіння грошима (іншими цінностями) передбачається вчиненим за допомогою азартних ігор; за­володіння майном припускається вчиненим групою шах-раїв-гастролерів та ін. Залежно від ситуації і версії, що пе­ревіряється, слідчий обирає найбільш доцільні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи, визначає їх послідовність і відповідний комплекс.

На початковому етапі розслідування шахрайства дії слідчого визначаються залежно від характеру даних, які в нього є. У процесі розслідування повинні бути доведені та­кі обставини: подія шахрайства (час, місце, спосіб вчинен­ня злочину та ін.); винність конкретної особи у шахрайстві і мотиви вчинення злочину; обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого; характер і розміри шкоди, заподіяної шахрайством; обставини, що сприяли вчиненню шахрайства.

Для перевірки версії про те, що шахрайства не було, необхідно встановити, чи мав заявник майно і цінності, на які він посилається як на предмет злочинного посягання, чи не міг він його розтратити. У такому разі необхідно де­тально допросити заявника про обставини передачі майна та його індивідуальні ознаки. У заявника доцільно з'ясува­ти, де і коли було придбано майно або цінності, хто знав про їх існування, яким чином відбувалася подія, за яких обставин, в якому місці, хто міг бачити передачу майна, хто перебував на місці вчинення злочину тощо.

У разі підтвердження заяви потерпілого порушується кримінальна справа. Якщо з часу вчинення злочину мину­ло небагато часу, організується спостереження в місцях найбільш ймовірної появи злочинця. За кримінальними об­ліками органів внутрішніх справ перевіряється, чи»є в них дані про осіб, які мають властивості, притаманні шахраю, чи не зареєстровані нерозкриті шахрайства, що вчинені способом, аналогічним використаному підозрюваним. Ін­формацію про особу злочинця важливо отримати від по­терпілого і свідків.

Як свідків допитують осіб, у розпорядженні яких пере­бувало майно, незаконно отримане шахраєм, інших осіб, які бачили чи мали контакт зі злочинцем до шахрайства або під час його вчинення.

При допиті свідків необхідно з'ясувати обставини передачі майна, ознаки зовнішності злочинців, їх одяг, прикмети. Слід визначити, коли їх бачили, про що розмов­ляли; які дії вказували на те, що злочинці переслідували шахрайські цілі, та ін.

При допиті потерпілого необхідно з'ясувати: коли і за яких умов шахрай вчинив обман чи зловживання довір'ям і заволодів майном; чому потерпілий опинився в цьому місці; чи був він один або з ким-небудь з числа своїх знайомих; чи були якісь особи разом з шахраєм; як вони поводили себе; який спосіб шахрайства був застосований злочинцем; які предмети чи документи передано шахраю; хто мав відомості про наявність у потерпілого майна; коли і на підставі чого він запідозрив, що став жертвою злочи­ну; які індивідуальні особливості майна, переданого злочи­нцям; в якому напрямку і за яких обставин злочинці втек­ли, та ін. Цей перелік є приблизним і не охоплює усіх пи­тань, які з'ясовуються при допиті потерпілого під час роз­слідування різних форм і видів шахрайства.

З метою виявлення, фіксації і вилучення слідів злочи­ну та інших речових доказів, з'ясування обстановки події проводиться огляд місця події або огляд предметів чи до­кументів.

Огляд місця події проводиться у тих випадках, коли передбачається можливість виявлення слідів злочину, відо­ме місце, де було вчинено шахрайство.

Огляд предметів і документів (записок, візиток, грошових чи речових «ляльок», доручень, договорів та ін.), отриманих потерпілим від шахраїв, проводиться негайно при їх виявленні. Під час такого огляду здійснюється інди­відуалізація виявлених предметів, встановлення ознак під­роблення документів, визначаються дані, що можуть бути використані для розшуку шахрая. У разі необхідності про­водиться виїмка документів чи предметів.

Затримання підозрюваного повинно бути старанно підготовленим і несподіваним. Його необхідно проводити таким чином, щоб шахрай не зміг непомітно викинути чи знищити ті чи інші предмети, речі, документи. Після за­тримання шахрая проводиться особистий обшук затрима­ного, а потім обшуки за місцем його проживання та за місцем роботи. У процесі обшуку здійснюються пошуки май­на, отриманого шляхом обману, різного роду документів (у тому числі підроблених), інших предметів.

Допит підозрюваного повинен проводитись без зво­лікань. При цьому доцільно використовувати ефект рапто­вості. Перший допит підозрюваного має певною мірою роз­відувальний характер, спрямований на з'ясування позиції допитуваного, його аргументів, отримання інформації про подію, що відбулася. Слідчий ще не має достатньої сукуп­ності доказів для повного викриття підозрюваного у шах­райстві.

3. Наступний етап розслідування

Діяльність слідчого на наступному етапі розслідування розпочинається з аналізу і оцінки зібраних фактичних да­них, урахування нових слідчих ситуацій, визначення по­дальшого спрямування розслідування.

Типовими слідчими ситуаціями на цьому етапі роз­слідування можуть бути такі:

1) встановлено конкретну особу та її причетність до вчиненого шахрайства, пред'явлено обвинувачення;

2) є підозрюваний, зібрані докази, але їх недостатньо для встановлення причетності підозрюваного до вчиненого шахрайства, обвинувачення не пред'явлено;

3) зібрано недостатньо доказів, немає підозрюваного, не встановлено особу злочинця;

4) зібрані докази свідчать про відсутність складу зло­чину (шахрайства) у діях підозрюваного.

Якщо особа підозрюваного встановлена, то можуть ма­ти місце такі типові слідчі ситуації при розслідуванні шах­райства: підозрюваний визнає себе винним; підозрюваний не визнає себе винним.

Типовими слідчими діями на наступному етапі роз­слідування є: допит свідків, допит підозрюваного (обвину­ваченого), пред'явлення для впізнання, очна ставка, при­значення та проведення експертиз та ін. На цьому етапі як свідків допитують осіб, які не були допитані раніше, але щось бачили, чули про розслідуваний злочин, знайомі з шахраєм. Свідків виявляють під час допиту потерпілого, огляду місця події, оперативно-розшукової діяльності. Під час допиту свідків з'ясовуються обставини вчинення шах­райства, дані, що характеризують підозрюваного (обвину­ваченого), його спосіб життя, стосунки, встановлюються відомості про наявність у нього певного майна і місце його зберігання.

На наступному етапі розслідування проводиться до­пит підозрюваного (обвинуваченого). На час допиту слідчий вже має необхідну інформацію про подію злочину, зібрано необхідні докази для викриття допитуваного у вчиненні шахрайства. Слідчий може використовувати постановку контрольних запитань, пред'явлення доказів (у тому числі різного роду документів), оголошення показань свідків.

При пред'явленні підозрюваного для впізнання не­обхідно враховувати, що шахраї досить часто змінюють свій зовнішній вигляд перед вчиненням злочину, одягають невластивий їм одяг; змінюють зачіску, відпускають боро­ду чи вуса, надягають окуляри. Тому при пред'явленні їх для впізнання впізнаючому необхідно дати можливість спокійно і уважно ознайомитися із зовнішністю осіб, яких йому пред'являють. Пред'являються для впізнання також окремі речі чи предмети, що могли належати потерпілому.

Призначення і проведення експертиз пов'язано з необхідністю дослідження підроблених документів та ін­ших предметів, що використовував шахрай. З цією метою, призначається проведення почеркознавчої, техніко-криміналістичної експертизи (для встановлення особи, яка ви­конала текст документа чи підписала його, способів виго­товлення документа, типу машинописних, поліграфічних або комп'ютерних засобів, змін у тексті документів, під­робки відбитків печаток і штампів та ін.). Якщо на предме­тах чи документах виявлено сліди (рук, нігтів, мікросліди тощо), можуть бути призначені трасологічні та інші судові експертизи.

Література


Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів освіти. — Кол. авторів: Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. та ін. / За ред. В. Ю. Шепітька. — К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. — 684 с.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас