1   2   3   4
Ім'я файлу: лфк нервової системи (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 108кб.
Дата: 11.02.2020

Неврит лицевого нерва клінічно проявляється паралічем мімічної муску­латури ураженого боку обличчя: не повністю закривається око, порушене ми­гання повік, рот перетягнутий на здоровий бік і кут його опущений, носогубна складка згладжена, рух губ на боці ураження відсутній, мова стає нерозбірли­вою, хворий не може наморщити лоба, насупити брови. Скорочення м'язів здо­рової сторони обличчя призводить до постійного розтягнення і подальшого ослаблення паретичних м'язів, до наростаючої асиметрії обличчя. Тому застосовують ліку­вання положенням шляхом фіксації лейкоп­ластирем м'язів здорового боку і перетяган­ням їх на бік паретичних м'язів, де пластир прикріплюється до спеціального шолома-маски .

Лікування положенням розпочинається з 2-3-го дня і триває спочатку 1,5 год, а по­тім досягає 3,5-5 год щоденно. В інтервалах між накладанням лейкопластирної маски проводять заняття з ЛФК, лікувальний ма­саж, самомасаж, фізіотерапію.

У комплекси лікувальної гімнастики включають такі спеціальні вправи: підні­мання, опускання, зведення, розведення брів, надування щік без опору і з тиском на них, закривання і відкривання очей, складання губ для свисту, висування язика і обертання ним між губами і ураженою щокою, скалення зубів, вису­вання нижньої щелепи вперед, зміщення її у бік паретичних м'язів, роздуван­ня і втягнення ніздрів, пасивно-активні вправи для мімічних м'язів 

Всі ці вправи проводять перед дзеркалом в повільному і середньому темпі. Кожну вправу на початку курсу повторюють 10-15 разів, потім щод-ня додається по 3-5 і поступово доводиться до 30-40 разів. При виконанні вправ на ураженому боці слід підтягувати пальцем віко, кут рота та ін. Із збільшенням амплітуди самостійних рухів і сили скорочення паретичних м'язів поступово зменшується допомога при виконанні вправ. Під час за­нять слід стежити за точністю і якістю виконання рухів і не допускати утоми уражених м'язів. Хворим рекомендується жувати їжу зліва і справа; сидіти по 10-15 хв кілька разів на день, схиливши голову на бік ураження, підтри­муючи її рукою з опором на долоні; підтягувати м'язи зі здорового боку на уражений, вимовляючи звуки "о", "і", "а", "п", "ф", "р", "в", "щ", "ж", спі­вати "ма-ма-ма-ма", "чу-чу-чу-чу", "мі-мі-мі-мі" та ін.; спати на ураженому боці.

У випадках виникнення контрактур у паралітичних мімічних м'язах і синкінезій у вигляді мимовільного відтягування кута рота при спробі закри­ти око на тому самому боці, або навпаки, мивовільне закриття ока при під­нятті кута рота, слід чергувати активні розслаблення і суворо дозовані напру­ження уражених м'язів, а також використовувати протиспівдружні рухи. При контрактурі рекомендується самомасаж і проводиться він так: хворий засовує за шоку протилежного боку ураження великий палець і злегка розтягує її, а рештою пальців одночасно робить віялоподібне розминання м'язів щоки і ко­лового м'яза рота. Масаж рекомендують проводити після прогрівання хворої половини обличчя.

 Неврит окремих нервів верхніх і нижніх кінцівок

На верхніх кінцівках можуть виникати неврити променевого, ліктьового і середнього нервів; на нижніх — неврити сідничного, стегнового, малогомілко­вого і великогомілкового нервів.

Неврит променевого нерва характеризують звисаюча кисть не­можливість розігнути її і пальці, відсутність супінації. Таке положення спри­чиняє розтягнення розгиначів передпліччя і може призвести до контрактури м'язів, що згинають кисть. Тому застосовують лікування положенням, при якому кінцівку з розігнутою кистю і напівзігнутими пальцями укладають у лонгету в положенні супінації. З перших днів проводять пасивну гімнастику по кілька разів на день, заняття з гімнастики у воді, масаж, теплові процедури. При появі активних рухів хворих навчають брати дрібні предмети, включають елементи працетерапїї.

Неврит ліктьового нерва проявляється характерним симптомом — "кігтистою лапою" , яка є наслідком порушення функції міжкістко­вих і червоподібних м'язів кисті. Параліч цих дрібних м'язів позбавляє мож­ливості брати предмети і утримувати їх. Швидко настає атрофія міжкістко­вих м'язів пальців і м'язів долоні з боку мізинця, перерозгинання основних фаланг пальців, згинання середніх і нігтьових фаланг. Хворий не може відво­дити і приводити пальці, при цьому розтягуються м'язи-розгиначі перед­пліччя і виникає контрактура м'язів, що згинають кисть. Для запобігання та-ких ускладнень передпліччя І кисть укладають в спеціальну лонгету, де паль­цям надають напівзігнутого положення. З перших днів виконують пасивні вправи, гімнастику у воді, масаж, теплові процедури. При появі активних ру­хів, окрім виконання спеціальних вправ, для кисті і передпліччя хворому ре­комендують ліпити фігури з пластиліну, глини, захоплювати і утримувати дрібні предмети.

Неврит серединного нерва характеризується різким болем, порушен­ням чутливості, трофічними і вазомоторними розладами, відсутністю пронації і рухів в середніх і кінцевих фалангах IV і V пальців. Великий палець не згинається, не здатний протиставлятися іншим, він приведений до вказівно­го і сильно розігнутий у тильний бік. Кисть набуває пози, яку назвали "мав­пячою кистю" Неможливість згинання вказівного і великого пальців, ураження згиначів кисті і атрофія м'язів долоні не дають змоги ут­римувати дрібні предмети. Хворому накладають лонгету, що підтримує на­півзігнуту кисть в п'ястково-фалангових зчленуваннях. Тактика застосуван­ня засобів фізичної реабілітації приблизно така сама, як і при невриті ліктьо­вого нерва.

Неврит сідничного нерва (ішіас) клінічно проявляється болем по ходу нерва, що підсилюється при нахилі тулуба, піднятті прямої ноги; розладом чутливості, парезами і паралічами м'язів зі звисанням стопи, ротацією стегна назовні, порушеннями рухів у кульшовому і колінному суглобах, а при повно­му ураженні нерва — і у гомілковостопному. Хвору кінцівку укладають в лон­гету від пальців до верхньої третини стегна, утримуючи стопу під прямим ку­том. Перед масажем і лікувальною гімнастикою призначають фізіотерапевтич­ні процедури переважно теплового характеру. Застосовуються пасивні, а пізні­ше, з появою активних рухів, спеціальні вправи, що спрямовані на відновлен­ня рухів у суглобах, зміцнення м'язів кінцівки, координацію рухів, опорної функції ноги, корекцію постави.

Методика застосування ЛФК у цієї категорії хворих, в основному, співпа­дає з тією, що використовується при попереково-крижовому радикуліті. Од­нак є деякі особливості і відмінності у доборі спеціальних вправ. Насамперед це стосується вправ для відновлення рухів сто­пи, яка утримується під прямим кутом до гоміл­ки. Спочатку застосовують пасивні, активно-па­сивні, а у подальшому — тильні розгинання сто­пи. Включають рухи, що сприяють витягненню нерва: пасивні і активно-пасивні розгинання у колінному і кульшовому суглобах, піднімання з допомогою і самостійно випрямленої ноги спо­чатку лежачи, а потім сидячи і стоячи. Ці вправи виконують у повільному темпі, м'яко, з суворо поступовим збільшенням її обсягу. Потім вико­нують рухи, що сприяють відновленню опорної функції ноги.

Неврит великогомілкового нерва характе­ризується "порожнистою" формою стопи внаслі­док контрактури розгиначів, кігтеподібним поло­женням її пальців через параліч між-пальцевих м'язів, втрату підошовного згинання стопи і пальців, неможливість встати на носки, розвести і звести пальці.

Неврит малогомілкового нерва проявля­ється звисанням стопи  і опущенням її зовнішнього краю, обмеженням тильного згинання стопи і пальців, відведення і приве­дення. Хода хворого змінюється І стає "півня­чою" або "кінською", тому що для уникнення зіткнення носка звислої стопи з підлогою він вимушений різко піднімати ногу догори вище звичайного.

При ураженнях великогомілкового і малого­мілкового нервів накладають гіпсову лонгету, яку знімають під час масажу, лі­кувальної гімнастики, вправ у воді, фізіотерапевтичних процедур.

ЗАХВОРЮВАННЯ  І ТРАВМИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

До захворювань і травм ЦНС відносять: порушення мозкового кровообігу, травми і пухлини головного та спинного мозку, неврози, інфекційні захворю­вання. Залежно від локалізації і характеру патологічного процесу виникають спастичні і в'ялі паралічі і парези, зміни чутливості, трофічні розлади; пору­шення діяльності серцево-судинної, дихальної, травної систем, дефекації, сечовиділення; можливі втрата слуху, зору, мови, психічні порушення. Біль­шість цих хворих важкі, протягом тривалого часу і досить багато з них стають інвалідами.

Інсульт

Інсульт — гостре порушення мозкового кровообігу. Розрізняють ішемічні інсульти (мозковий інфаркт, розм'якшення мозку), що є наслідком закупорки судин тромбом чи занесеним в них емболом і геморагічні (крововилив). У вог­нищі ураження нервові клітини і їх елементи позбавляються живлення, стис­куються крововиливом, гинуть або функція їх різко порушується. Причинами цього грізного захворювання найчастіше є гіпертонічна хвороба, атеросклероз судин головного мозку, психічні і фізичні перенапруження, інфекція, інтокси­кація.

Починається інсульт гостро. Захворювання характеризується загальним важким станом хворого, розладами свідомості, серцевої діяльності, дихання, мови, парезами і паралічами. Залежно від локалізації, площі і обсягу пошкод­ження рухові розлади розвиваються в одній чи більше кінцівок. Вони виника­ють на протилежному вогнищу боці тіла, що пояснюється перехрещенням пі­рамідних шляхів на межі довгастого і спинного мозку.

Найчастіше спостерігається параліч кінцівок однієї половини тіла (гемі­плегія), який спочатку млявий і незабаром переходить у типовий для інсуль­тів спастичний параліч зі згинальними контрактурами у суглобах руки І роз­гинальними — у нозі. Виникає поза Верніке—Манна: паралізована рука при­ведена до тулуба, пронована і зігнута в ліктьовому, променево-зап'ястковому суглобах, пальці зігнуті в кулак. Одночасно у паралізованій нозі через під­вищення тонусу розгиначів стегна, гомілки і згиначів стопи вона витягнута, ротована назовні, стопа звисає і повернута всередину, пальці підігнуті. Це примушує хворого, коли він починає ходити, робити ногою коловий рух, щоб не зачепити носком за підлогу (ходьба косаря).

Інсульти лікують комплексно. У гострий період проводять невідкладні за­ходи для підтримки життєдіяльності хворого. Після цього застосовують засо­би, спрямовані на усунення причин, що викликали інсульт, та протидіють ус­кладненням захворювання і сприяють одужанню пацієнта. Використовують медикаментозну терапію, ортопедичні і нейрохірургічні методи, дієто- І психо­терапію, призначають засоби фізичної реабілітації.

Реабілітація хворих на інсульт проводиться у три етапи: І — ранній віднов­ний (до 3 міс), II — пізній відновний (до 1 року), III етап — залишкових пору­шень рухових функцій, резідуальний (понад 1 рік). З них І етап проводиться в стаціонарі під час лікарняного періоду реабілітації, II і НІ — у післялікарняний період. Тривалість етапів, як і періодів реабілітації, залежить від клінічного пе­ребігу захворювання і ступеня порушення рухових функцій. Розрізняють п'ять ступенів порушення рухових функцій: 1 — легкий парез, 2 — помірний парез, З — парез, 4 — глибокий парез, 5 — плегія або параліч.

У лікарняний період реабілітації призначають ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру призначають у постільному (розширеному постільному) режимі, який поділяється на А (2а) іБ (26). Протипоказана вона у суворо постільному режимі, при серйозних порушеннях серцевоїдіяльності і дихання, коматозному стані. Однак з перших днів, коли тонус м'язів уражених кінцівок не понижений і не перейшов у еластику, застосо­вують лікування положенням, що має велике значення у боротьбі з контрак­турами ноги і руки, що формуються. Паралізованим кінцівкам надають положення, протилежне позі Верніке—Манна. Укладання уражених кінці­вок проводять в положенні лежачи на спині і здоровому боці і через кожні 1,5-2 год змінюють розгинальне положення кінцівки на згинальне і навпа­ки. Лікування положенням переривається під час їди, сну, масажу і лікуваль­ної гімнастики. Його припиняють при появі болю і підвищенні еластичнос­ті м'язів.

Лікування положенням здійснюється так: у положенні лежачи на спині па­ралізовану руку розгинають у ліктьовому суглобі, відводять у горизонтальній площині від тулуба у бік до кута 90° і між нею і грудною кліткою кладуть ва­лик, що запобігає приведенню руки до тулуба. Далі плече повертають назовні, передпліччя — долонею догори, пальці випрямляють і розводять. Для збере­ження цього положення  накладають лонгету від пальців до ліктя і на передпліччя кладуть мішечок з піском. Паралізовану ногу згинають під ку­том 15-20° у колінному суглобі, куди підкладають валик. Стопу встановлюють під кутом 90е і спирають у вертикальний щит або кладуть в опірний ящик. На зовнішній бік стегна кладуть довгий мішечок з піском або ногу вміщують у протиротаційну шину, щоб не підвищувалася еластичність, використовуючи панчохи, ватнички та ін.

В положенні хворого на здоровому боці руку згинають у плечовому і лік­тьовому суглобах І укладають на подушку, а ногу згинають у кульшовому, колінному і гомілковостопному суглобах і укладають на іншу подушку .

Разом з лікуванням положенням на 3-4-й день хвороби у розширеному пос­тільному режимі 2а розпочинають заняття ЛФК. її завдання: підняття психо­емоційного стану хворого; поліпшення функцій серцево-судинної і дихальної систем, рухової діяльності і шлунково-кишкового тракту; попередження зас­тійних пневмоній, контрактур, пролежнів, атрофії м'язів і тугорухливості у суглобах ураженої кінцівки; стимуляція появи в них довільних рухів; підготов­ка до активного повороту на здоровий бік. Використовують лікувальну гімнас­тику, самостійні заняття 5-6 разів на день у вигляді дихальних вправ, а у по­дальшому — пасивних рухів рукою, особливо кистю, які виконують з допомо­гою здорової.

Комплекси лікувальної гімнастики складаються з простих активних і па­сивних вправ для здорових і пасивних — для уражених кінцівок, а також з ди­хальних вправ І на розслаблення, пауз для відпочинку. Пасивні рухи почина­ють з проксимальних відділів кінцівок, поступово переходячи до дистальних (плечовий — ліктьовий — променезап'ястковий суглоби й суглоби пальців; кульшовий — колінний — гомілковостопний суглоби й суглоби пальців). Ви­конують вправи у повільному темпі, плавно з максимально можливою амплі­тудою, суворо ізольовано у кожному суглобі і повторюють спочатку 3-4 рази, а згодом — 6-10 разів.

Особливу увагу звертають на проведення пасивних рухів у плечовому суг­лобі паретичної руки, не допускаючи розтягнення його сумки. Для цього реа-білітолог має фіксувати однією рукою плечовий суглоб хворого, а другою охоплює зігнуту у ліктьовому суглобі уражену руку пацієнта і виконує колові рухи, натискуючи в бік плечового суглоба, ніби вгвинчує головку плечової кістки в суглобову западину. Хворого навчають посилати вольові імпульси до активних рухів одночас­но з пасивним розтягненням передпліччя, згинанням гомілки.

Розширений постільний режим 26призначається орієнтовно на третьому тижні захворювання. Завдання ЛФК: поліпшення загального тонусу хворого; розгальмування тимчасово загальмованих нервових клітин, зниження м'язо­вого напруження в паретичних кінцівках, стимуляція відновлення активних рухів в них; протидія патологічним синкінезіям, атрофії м'язів, трофічним по­рушенням, вторинним деформаціям; переведення хворого в положення сидя­чи, підготовка нижніх кінцівок до переходу у положення стоячи.

Комплекси лікувальної гімнастики складають з вправ для здорових частин тіла, пасивних рухів паретичними кінцівками, вправ на розслаблення, дихальних вправ, пауз для відпочинку. Виконують вправи з вихідних положень лежа­чи на спині, животі, боці. Заняття починають з вправ для здорових кінцівок, чергуючи їх з пасивними для паретичних . Особливої уваги приділя­ють таким пасивним рухам: згинанню і супінації плеча; розгинанню і супіна­ції передпліччя; розгинанню кисті і пальців; відведенню і протиставленню ве­ликого пальця руки; згинанню і ротації стегна; згинанню гомілки при розігну­тому стегні; тильному згинанню і пронації стопи. Дія пасивних рухів краща, коли окремим сегментам кінцівок надають спеціальних вихідних положень. Так, пальці легше розгинаються, якщо кисть зігнута; розгинання передпліччя ефективніше при приведеному плечі, супінація передпліччя буде повноцінні­шою, якщо лікоть зігнутий, а відведення стегна повнішим у зігнутому поло­женні.

В цьому і наступних режимах слід стежити за тим, щоб під час виконання вправ не виникали патологічні синкінезії. Можуть виникати такі недоцільні порочні співдружні рухи: згинання ліктя і приведення плеча при згинанні кис­ті чи пальців; згинання руки при згинанні ноги; ротація стегна назовні, ви­прямлення коліна і підошовне згинання стопи при ходьбі та Ін. Зрозуміло, що краще попереджати синкінезії, використовуючи ретельне укладання кінцівок і правильне утримання їх при лікуванні положенням.

Хворого потрібно навчити диференційованому напруженню окремих м'язів та м'язових груп, контролю за можливою появою співдружніх напру­жень та рухів у визначених м'язах. У випадках появи синкінезій використову­ють такі методичні прийоми: свідоме пригнічення імпульсів у мязових синкі-незійних групах, загальмовування співдружніх рухів; фіксація лонгетою, елас­тичним бинтом одного або двох суглобів, у яких найбільше виявляються син­кінезії; активне розслаблення синергічних м'язів.

Під час занять слід виявляти початкові довільні рухи. Для цього застосо­вують зручні і полегшені вихідні положення з використанням ліжкових рам, блоків, гамачків для підтримання паретичної кінцівки. Хворого навчають роз­слаблення м'язів здорової ноги і руки, а після засвоєння цієї вправи — ура­жених. Під час заняття здійснюється перехід пацієнта в положення сидячи у бік паретичної кінцівки з допомогою, тому що інакше він може впасти. Реабілітолог трохи піднімає тулуб хворого під кутом 30° і утримує у такому поло­женні 3-5 хв. Якщо після цього прискорення ЧСС не перевищує 10-20 за хви­лину, то кут протягом трьох днів поступово доводять до 90°, а час сидіння — до 15 хв.

Спочатку хворий сидить у ліжку з обов'язковим забезпеченням упору для спини. Пізніше, коли він починає самостійно сідати у ліжку, йому доз­воляють сидіти на ньому зі спущеними ногами за таких умов : уражена рука в лонгеті, зігнута у лікті під тупим кутом, лежить на подуш­ці; стопи спираються на лавочку, стопа ураженої ноги — у спеціальній туфлі.

Напівпостільний режим призначають наприкінці першого місяця і почат­ку другого. Завдання ЛФК: поліпшення загального тонусу хворого; відновлен­ня старих і утворення нових умовно-рефлекторних зв'язків, розвиток тимчасо-воі компенсації; зниження м язового то­нусу у паретичних м'язах, протидія контрактурам, атрофії м'язів, синкінезі-ям; стимуляція подальшого відновлен­ня активних рухів і навичок самообслу­говування, перехід у положення стоячи і навчання ходьби.

У комплексах застосовують пасив­ні, активно-пасивні, активні вправи, лі­кування положенням. Активні вправи в уражених кінцівках виконують в одній площині і одному напрямку — до опра­цювання якісного руху в окремих сугло­бах, а потім —у різних площинах і нап­рямках. Реабілітологу слід підмічати найменші покращання рухової здатнос­ті хворих, що підбадьорює і підвищує їх психоемоційний стан, сповнює надією на повне одужання і уникнення інвалід­ності та стимулює заняття фізичними вправами.

Серед спеціальних вправ, що готують хворого до вставання і ходьби, вико­ристовують у положенні лежачи на спині поперемінні згинання ніг у колінних суглобах з притисканням підошов до поверхні ліжка. Імпульси від підошов мають визначене значення у відновленні такого складного рефлекторного акту, яким є ходьба. Притискання робить реабілітолог, утримуючи руками ноги за гомілковостопний суглоб. Для протидії синкінезіям в ураженій руці при виконанні таких вправ кисті з переплетеними пальцями у "замок" підкладають під голову.

З кожним днем збільшується час сидіння і хворому дозволяють перемісти­тися на стілець. Він ураженою рукою опирається на стіл, кисть розпрямлена, здорова нога укладається на уражену, стопа якої всією площиною спирається на підлогу. Після адаптації хворого до положення сидячи його навчають вставати. Найраціональніше це робиться таким чином: хворий нахиляється вперед до по­ложення, коли плечі будуть на лінії колін, стопи посуваються назад за цю лінію. Після цього починається розгинання у колінних і кульшових суглобах та піднят­тя таза і хворий, без особливих витрат сили і енергії, встає. У випадках недостат­ньої сили паретичної ноги або високого тонусу м'язів у ній реабітологу достат­ньо своїм коліном, рукою або будь-яким іншим пасивним упором протидіяти ураженій нозі. Перехід у положення сидячи проводиться в зворотному порядку: спочатку згинаються колінні і кульшові суглоби, а потім корпус і плечі нахиля­ються вперед. Завдяки такій методиці хворий сідає м'яко, без стрясання тіла.

У положенні стоячи хворого вчать розподіляти масу свого тіла рівномірно на обидві ноги. Після того навчають стояти на одній нозі, спочатку на здоро­вій, а потім — на ураженій, допускаючи згинання у коліні . У по­дальшому виконують вправи у ходьбі на місці. Основну увагу хворого зосереджують на відтворенні правильного рисунка ходьби. Для цього навчають згина­ти спочатку гомілку при вертикальному положенні стегна, а потім винесенню стегна вперед з одночасним вільним розгинанням гомілки при тильному зги­нанні стопи. Всі ці рухи виконують з допомогою реабілітолога, який притри­мує стегно, розгинає гомілку, а потім супроводжує хворого при ходьбі, притри­муючи і піднімаючи гомілку, ставлячи стопу в упор на підлогу всією підош­вою, і закріплення правильного рисунка ходьби (згинання коліна — згинання стегна + розгинання гомілки — тильне згинання стопи) полегшує акт ходьби і протидіє спонтанному виконанню кроків хворою ногою типу "косаря" та ін.

На всіх етапах навчання ходьби для попередження розтягнення сумки плечо­вого суглоба хвору руку укладають у спеціальну підтримуючу пов'язку-косинку, у якій передпліччя знаходиться у положенні супінації, кисть і пальці випрямлені (ве­ликий — у положенні опозиції"). Звисаючу стопу підтягують за носок еластичною тягою, що фіксується під коліном, або одягають ортопедичний черевик. При таких коригованих положеннях кінцівок розпочинають навчати власне ходьби . Спочатку це робиться з допомогою реабілітолога, який підтримує хворого спереду і ззаду за пасок. Потім він ходить у спеціальній колясці, згодом — з милицею, чо­тирьох- або трьохопорним ціпком, а пізніше — одноопорним. При цьому увагу хво­рого постійно звертають на збереження правильного рисунка ходьби.Вільний режим триває 2-5 тиж. Завдання ЛФК у цьому режимі: подальше покращання нервово-психічного стану хворого, відновлення активних рухів в уражених кінцівках, зниження в них м'язового тонусу і підвищення його в ос­лаблених м'язах; протидія контрактурам, синкінезіям; закріплення навички правильної ходьби з опорою і без неї, навчання ходьби по східцях; відновлен­ня прикладно-побутових рухів. Застосовують ранкову гігієнічну і лікувальну гімнастику, самостійні заняття, лікувальну ходьбу.

 Лікувальну гімнастику доповнюють вправами з опором, предметами, еластич­ними тягами. Вправи для тулуба і кінцівок виконують з вихідних положень лежачи, сидячи і стоячи. Особливу увагу приділя­ють розробці рухів кистю і пальцями. Ре­комендується розгинання їх на твердому м'ячі, качалці  та ін. Це робить­ся так: реабілітолог правою рукою роз­прямляє пальці ураженої кисті, лівою на­тискає на її тильну поверхню, притискає долоню до качалки чи м'яча і проводить повільне прокочування, розминаючи кисть. У подальшому хворий може це ро­бити самостійно декілька разів на день. Та­кі дії суттєво зменшують контрактуру, або сприяють її ліквідації. З хворим відпрацьо­вують хват великих, а потім дрібних предметів. Засвоєння цих рухів є основою розширення самообслуговування та відновлення у майбутньому трудових навичок.

Для паретичної кисті застосовують вправи з одночасним включенням здо­рової, або з її допомогою. Так, з вихідного положення сидячи на стільці ура­жена рука покладена на стіл виконують з допомогою здорової розгинання кис­ті, відведення великого пальця вбік, розведення пальців поодинці, розгинання їх, постукування пальцями по поверхні столу, розгинання нігтьових фаланг . Проводяться також активні вправи для кисті і пальців у застібанні ґудзиків різного калібру, зав'язування і розв'язування шнурків, зніманні і наді­ванні кілець на пірамідку, складання кубиків, вправи з пластиліном, пружин­ними мікроеспандерами, валиками качалками. Останніх два пристосування використовують при розробці рухів і в гомілковостопному суглобі.

При ходьбі увагу хворого звертають на рівномірність кроків, правильність перенесення і ставлення ураженої ноги. Застосовують ходьбу по слідовій до­ріжці  з невеликими брусочками, для подолання яких хворому слід піднімати хвору ногу. Його навчають ходити по спеціальних східцях з двома поручнями. Рух починають здоровою ногою, приставляючи до неї хвору. Па­цієнт здоровою рукою тримається за поручень, а уражена знаходиться у пов'язці-косинці у коригованому положенні.

1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас