1   2   3   4
Ім'я файлу: лфк нервової системи (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 108кб.
Дата: 11.02.2020

Розрізняють хвороби нервової системи, що пов'язані зі структурними ор­ганічними порушеннями мозку та нервових стовбурів, І неврози, при яких збе­режена анатомічна цілісність, але є зміни функцій головного мозку. Причина­ми цього можуть бути: травма, інтоксикація, розлади обміну речовин, пере­втомлення, емоційне перенапруження. Основними проявами пошкоджень і захворювань нервової системи є розлади рухів, чутливості, трофіки, рефлексів.

Розлади рухів визначаються повною відсутністю м'язового скорочення (параліч або плегія) і частковим випадінням рухової функції {парез). Параліч (парез) однієї кінцівки має назву відповідно моноплегії (монопарезу), обох кін­цівок з одного боку тіла — геміплегії (геміпарезу), симетричних кінцівок — параплегії (парапарезу), трьох кінцівок — триплегії (трипарезу), чотирьох — тетраплегії (тетрапарезу). Паралічі і парези можуть бути двох видів: спастичні і в'ялі.

Спастичний параліч виникає при травмах і захворюваннях ЦНС — перед­ньої центральної звивини кори великих півкуль чи пірамідного шляху. Він ха­рактеризується відсутністю довільних рухів, високим м'язовим тонусом і ви­сокими сухожильними рефлексами, появою патологічних рефлексів, синкіне-зій (побічні, мимовольні супутні рухи).

В 'ялий, або атонічний, параліч виникає при ураженні передніх рогів та ко­рінців спинного мозку і периферичних нервів. Для нього характерна відсут­ність довільних і мимовільних рухів, сухожильних рефлексів, низький тонус і атрофія м'язів.

Розлади рухів можуть також виявлятися порушеннями координації (атаксія) і гіперкінезами — рухами, що позбавлені фізіологічного значення і виникають мимовільно. До них відносяться судоми, атетоз (червоподібні ско­рочення м'язів пальців кінцівок), тремтіння.

При захворюваннях і травмах нервової системи можуть виникати розлади чутливості. Це анастезія — повне випадіння тактильної чутливості, гіпесте­зія — пониження чутливості, гіперстезія — підвищення чутливості. При пору­шеннях поверхневої чутливості хворий не розрізняє тепло і холод, не відчуває уколів. У випадках розладу глибокої чутливості в нього зникає уява про положення кінцівок у просторі, рухи стають некерованими. Порушення чутливості виникають при ушкодженнях периферичних нервів, задніх рогів і корінців спинного мозку, провідних шляхів і тім'яної частини кори великих півкуль.

Пошкодження спинного мозку і периферичних нервових стовбурів викли­кають трофічні зміни. На фоні змін больової, температурної, тактильної, м'язовосуглобової чутливості, крово- і лімфообігу, в ділянках з порушеною Іннервацією шкіра стончується, робиться сухою, з'являються тріщини, вираз­ки, пролежні, місцеве змертвіння тканин.

Захворювання і пошкодження нервової системи лікують комплексно, вико­ристовуючи консервативні і оперативні методи. Серед них засоби фізичної реабілітації, що цілеспрямовано діють на різноманітні прояви патологічного процесу, мають надзвичайно велике значення.

  КАІНІКО-ФІЗІОАОГІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСОБІВ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Лікувальну фізичну культуру застосовують на всіх етапах реабілітації хворих. При захворюваннях і пошкодженнях нервової системи во­на реалізує стародавній принцип "лікування собі подібним", тобто лікує руха­ми порушення функції рухів. Лікувальна дія фізичних вправ проявляється у вигляді чотирьох основних механізмів: тонізуючого впливу, трофічної дії, фор­мування компенсацій, нормалізації функцій, серед яких перший і останній є провідними при цій патології.

Фізичні вправи втягують у реактивну відповідь всі компоненти нервової системи, починаючи від кори головного мозку до периферичних рецепторів. Змінюється функціональний стан ЦНС, поліпшуються її регуляторна здатність та тонус, рефлекторна діяльність І набуття нових умовних рефлексів. Фізичні вправи стимулюють створення нової позитивної домінанти, яка за законами негативної індукції пригнічує і сприяє усуненню патологічного застійного вог­нища у корі головного мозку. Рухи нормалізують динаміку основних нервових процесів, їх силу, рухливість і врівноваженість, регуляторну функцію ЦНС і викликають позитивні емоції, що особливо важливо у лікуванні хворих на нев­рози — неврастенію, істерію, психостенію.

Тонізуючий і стимулюючий вплив фізичних вправ на організм, що забез­печується насамперед нервовим механізмом, доповнюється також гумораль­ним та ендокринним. Взаємодія і єдність цих механізмів забезпечує загальну реакцію хворого, викликає зміни функції органів і систем організму. Причому одне лише уявлення про фізичне навантаження викликає зрушення гемодинаміки, газообміну, біопотенціалів м'язів , настроює організм на по­дальшу роботу і знижує психічну пригніченість, що нерідко спостерігається при травмах і захворюваннях нервової системи

Фізичні вправи активізують трофічні процеси. Рухи активні і пасивні по­ліпшують крово- і лімфообіг, живлення і обмін речовин, стимулюють регене­рацію нервових волокон і рубцювання пошкоджених тканин, зменшують ймовірність утворення вторинних деформацій, трофічних порушень у вигляді ви­разок, пролежнів тощо.

ЛФК сприяє відновленню діяльності всіх ланок іннерваційних механізмів у паретичних кінцівках. Сполучення пасивних рухів з уявними вправами у надсиланні імпульсів до їх активного виконання відновлює сліди погаслих ру­хових стереотипів. Вправи сприяють поступовому розгальмуванню пригніче­них ділянок нерва, відновленню його провідності та скорочувальної здатності м'язів. Цього досягають різноманітними прийомами ЛФК, що залежать від ви­ду параліча. При в'ялому паралічі добір вправ проводиться таким чином, щоб збільшився потік імпульсів від пропріоцепторів паретичних кінцівок і зміцню­вались м'язи. При спастичному паралічі основні зусилля спрямовані на трену­вання керуванням м'язами, на їх розтягнення і розслаблення. При стійкому порушенні функції ЛФК сприяє формуванню компенсацій як тимчасових, так і постійних.

 ЗАХВОРЮВАННЯ І ТРАВМИ ПЕРИФЕРИЧНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

До захворювань периферичної нервової системи  відносять: ра­дикуліт — запалення нервових корінців, плексит — запалення нервового спле­тіння, неврит — запалення нервового стовбура. Патологічний процес може розвинутись в одному з них — мононеврит або в декількох — поліневрит. Він інколи захоплює нервовий корінець і стовбур — радикулоневрит чи декілька таких діялянок — полірадикулоневрит. Причиною цих хвороб здебільшого є травма, запалення, інтоксикація, порушення обміну, авітаміноз.

Травма може призвести до струсу, забиття, часткового або повного розри­ву нерва. При струсі спостерігається короткочасне порушення провідності по нерву, що тягне за собою нетривалі рухові і чутливі розлади. Забиття викли­кає стиснення або розчавлення нервового стовбура і більш тривале порушен­ня цих функцій. Випадіння або обмеження руху на тривалий час, зниження м'язового тонусу і атрофія м'язів виникають при повних або часткових розри­вах нерва.

Характерним клінічним проявом травматичних і інфекційно-токсичних уражень периферичних нервів є рухові порушення у вигляді парезів і паралі­чів та болю. Найчастіше периферичні паралічі мляві. Вони супроводжуються м'язовими атрофіями, зниженням або зникненням сухожильних рефлексів, зни­женням м'язового тонусу, трофічними змі­нами, розладами чутливості шкіри, болем при розтягненні м'язів і нервових стовбу­рів. Вони потребують фіксуючих пов'язок для запобігання контрактур, порочних по­ложень кисті, стопи, відвисання кута рота та ін.

Лікування захворювань і травм пери­феричних нервів є комплексним І прово­диться у стаціонарі або поліклініці, сана­торії. Застосовують консервативні, а у ви­падках порушення цілісності нерва — оперативні методи лікування. Значне місце належить засобам фізичної реабілі­тації.

У лікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру призначають після усу­нення гострих проявів патологічного процесу. її завдання: підвищення загаль­ного і психоемоційного тонусу хворого; поліпшення кровообігу і обмінних проце­сів у зоні ураження; протидія судинним і трофічним розладам, утворенням зро­щень та рубцевих змін; сприяння віднов­ленню нормальної провідності нерва; по­передження розвитку контрактур і туго-рухливості у суглобах, профілактика по­рушень постави, зміцнення паретичних м'язів і зв'язкового апарату; стимулюван­ня формування компенсацій, навчання са­мообслуговування і користування при­строями, що полегшують побутові дії. ЛФК протипоказана при наявності силь­ного болю і загального тяжкого стану хворого.

ЛФК призначають відповідно до рухового режиму. Водночас застосову­ють лікування положенням, що покликане протидіяти виникненню контрак­тур (згинальні, розгинальні, привідні, відвідні), деформаціям і тугорухли-вості у суглобах. Хворі кінцівки кладуть у шини або гіпсові, пластмасові лонгети для надання їм положень, що перешкоджають подальшому розтягу­ванню ослаблених м'язів, знижують напруження в антагоністах і підтриму-ють пасивну рівновагу між ними і паретичними м'язами. Лікування поло­женням повторюють протягом дня кілька разів від 20-25 хв до 3-4 год. Під час занять фізичними вправами кінцівка звільняється від утримуючих її пристосувань.

При проведенні занять з ЛФК рекомендується дотримуватися таких пра­вил: вибирати вихідні положення, що забезпечують безболісне виконання фі­зичних вправ і сприяють виявленню довільних та розвиненню наявних актив­них рухів; застосовувати спеціальні вправи для розвитку рухливості у сугло­бах, прикладних навичок, зміцнення м'язів; збільшувати амплітуду рухів слід поступово, використовуючи махові рухи без обтяження, уникаючи різких ру­хів; не доводити напружені м'язи до стану вираженого стомлення, для цього чергувати спеціальні вправи із загальнорозвиваючими; досягати розтягання скорочених м'язів вправами з обтяженням; підтримувати і розвивати досягну­тий результат самостійними заняттями кілька разів на день; застосовувати ра­зом з фізичними вправами масаж, гідрокінезитерапію та інші методи фізичної реабілітації.

При лікуванні хворих на неврити, які преребувають на постільному режи­мі, використовують загальнорозвиваючі і спеціальні вправи, що добираються відповідно до характеру рухових порушень. Серед них значне місце приділя­ють посиланням імпульсів до скорочення паретичних м'язів, мінімальним ізо­метричним напруженням. Протягом дня їх рекомендують повторювати самос­тійно декілька разів. Перед тим як застосовувати ці вправи, слід навчити хво­рого диференційованих напружень таких м'язів на здоровому боці. Включають пасивні вправи, і реабілітолог проробляє на кожному занятті всі суглоби паретичної кінцівки по осях її рухів. При появі перших ознак відновлення провід­ності нерва, що з'являється спочатку в проксимальних, а пізніше в дистальних відділах кінцівки, виконують активні рухи у мінімальному дозуванні (2-3 ра­зи). Це запобігає перенапруженню м'язів, інакше вони втратять здатність ак­тивно скорочуватись на декілька днів.

Рухи виконуються із полегшених положень, при яких укорочується дов­жина важеля; використовуються ковзні поверхні, застосовують гамачки, лям­ки та інші пристосування, що виключають необхідність переборювати масу кінцівки . Вправи виконують у повільному темпі з постійно зроста­ючою амплітудою переважно за рахунок махоподібних рухів без обтяження. Широко використовують вправи у воді. Після закінчення занять з ЛФК про­довжують лікування положенням. Хворим з порушенням іннервації стопи її фіксують під прямим кутом до гомілки для попередження звисання цієї час­тини ноги.

При ураженні нижніх кінцівок найбільша увага приділяється розвитку їх опорної функції. З появою активних рухів в кульшовому і колінному суглобах дозволяється часткова опора на ноги у положенні лежачи на спині, потім вико­нують вправи в упорі стоячи на колінах на місці і в русі. Для підготовки до ко­ристування милицями зміцнюють м'язи спини і плечового пояса.

У напівпостільному режимі в комплексах лікувальної гімнастики застосо­вують пасивні, пасивно-активні і активні вправи з обмеженим дозуванням, але повторюються вони у занятті кілька разів. Поступово вільні і махоподібні рухи ускладнюють додатковими обтяженнями, опо­ром. Включають вправи на коор­динацію рухів, побутового і про­фесійного характеру для форму­вання компенсацій. Особливу увагу приділяють відновленню ру­хів у суглобах кистей, пальців і стоп. Хворого навча­ють правильно стояти, використовуючи спинку стільця, милиці, ціпок; потім ходьби на місці, ходьби з двома милицями або ціпком, з одним ціпком і тільки після цього — без опори. Звисаючу стопу обов'язково фіксують еластичною тягою  або спеціальним ортопедичним черевиком.

У вільному режимі вправи ускладнюють і виконують з предметами, опором, снарядами і на снарядах. Для розтягнення укорочених м'язів застосо­вують махоподібні вправи з додатковою вагою, змішані виси. При ходьбі при­діляють увагу правильній постановці ніг, поставі, рухам по східцях. Пацієнтам з в'ялими паралічами верхніх кінцівок, окрім вправ по осях рухів суглобів, продовжують насичувати комплекси ЛФК вправами на координацію і віднов­лення різноманітних рухових дій. В цьому режимі рекомендують подальше ви­користання гідрокінезитерапії.

Хворим з ураженням верхніх кінцівок в заняття включають вправи на ко­ординацію для опанування хвату і утримання дрібних предметів, вправи з по­ролоновими, гумовими, пружинними пристосуваннями і пристроями для роз­робки пальців, відновлення побутових і трудових навичок. Заняття рекоменду­ється повторювати 5-8 разів на день, з них двічі у воді.

У післялікарняннй період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, механотерапію, працетерапію.

Лікувальна фізична культура у цей період має такі завдан­ня: повне відновлення функцій ураженої ділянки, сили і витривалості м'язів; тренування високодиференційованих рухів і складної координації; відновлен­ня професійних і побутових навичок, удосконалення рухових компенсацій при необоротних ураженнях периферичних нервів; підтримання фізичної і профе­сійної працездатності.

Фізичні вправи добирають залежно від стану рухової системи, критеріями оцінки якої є ступінь атрофії м'язів, їх сила, функціональна здатність, ступінь побутової активності, повнота відновлення рухових навичок і функціонально­го стану серцево-судинної, дихальної та інших систем організму. В комплекси лікувальної гімнастики включають вправи для зміцнення м'язів тулуба і кінці­вок, на точність і координацію рухів, врівноважування сили м'язів-антагоніс­тів, витривалість, коригуючі вправи. їх виконують у повільному і середньому темпі з повною амплітудою, без різких рухів і ривків. Використовують гідро-кінезитерапію, спортивно-прикладні вправи, рухливі ігри, прогулянки, те­ренкур, плавання, веслування, ходьбу на лижах, їзду на велосипеді, ближній туризм.

 Радикуліт

Радикуліт — запалення корінців спинного мозку. Він, переважно, спос­терігається у попереково-крижовому відділі хребта. Радикуліт може виникати самостійно або бути наслідком остеохондрозу хребта та інших захворювань. У спортсменів радикуліт виникає внаслідок забиття поперекового відділу хребта при падінні, невдалих зіскоках, перерозгинання тулуба, хронічних перевантаженнях по вер­тикальній осі хребта. Основним проявом цього зах­ворювання є різкий біль у поперековому відділі, що віддає в ногу. Рухи тулуба суттєво обмежуються, особливо нахили вперед, повороти у здоровий бік. На боці радикуліту утруднене випрямлення ноги, спостерігається зниження м'язового тонусу і атро­фія м'язів сідниці, стегна і гомілки. Рефлекторно-больове щадіння викликає порушення постави і розвиток сколіозу. Захворювання перебі­гає хронічно, постійно загострюється у разі пере­охолодження, фізичного напруження, травми. У гострий період хворих госпіталізують і в комплексі лікування їм призначаються засоби фізичної реабі­літації.

У лікарняний період реабілітації застосову­ють ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру призначають у постільному режимі після зати­хання гострих проявів захворювання. її головні завдання: поліпшення кро-во- і лімфообігу і трофічних процесів у зоні ураження; сприяння розсмок­туванню вогнища запалення і зменшення больового синдрому; розслаб­лення напружених м'язів, попередження контрактур, стимуляція віднов­лення уражених м'язів; формування компенсацій, підвищення загального тонусу організму. Заняття проводять на фоні індивідуального укладання хворого, витягання з елементами фіксації, використання масажу, фізіоте­рапії. Для зменшення болючості хворому в положенні лежачи на спині в підколінну ділянку кладуть високий валик, ноги відводять та розвертають назовні і з'єднують п'ятки; в положенні лежачи на животі під нижню його ділянку і таз кладуть подушку. Застосовують витягання в положенні лежа­чи на спині або животі на похилій площині чи ліжку з піднятим узголів'ям з фіксацією тулуба за лямки, що проведені під пахвами, як при компресій­них переломах хребта у поперековому відділі. В заняття включають загальнорозвиваючі, дихальні та ідеомоторні вправи, пасивні рухи, що вико­нуються у повільному темпі, з невеликою амплітудою, обмеженою кількіс­тю повторень. Поступово застосовують активно-пасивні і активні рухи кінцівкою на ураженому боці. Тривалість заняття з лікувальної гімнастики 10-15 хв.

У напівпостільному режимі основним завданням ЛФК є  відновлення рухової і опорної функції уражених кінцівок, зміцнення м'язів спини і ніг, формування компенсацій і корекція дефектів постави. Більшість вправ ліку­вальної гімнастики і самостійних занять виконують з положень, що розванта­жують хребет: лежачи на спині, животі, в упорі стоячи на колінах. Застосову­ють вправи, що кіфозують хребет і зменшують тиск на спинномозкові корін-ці і нерви Використовують змішані виси, вправи і витягання у воді. У положенні стоячи виконуються нахили, повороти і колові рухи тулуба з не­великою амплітудою у повільному темпі. Під час ходьби звертають увагу на утримання правильної постави. Тривалість заняття з лікувальної гімнасти­ки— 25-30 хв.

У вільному режимі ЛФК вирішує такі завдання: зміцнення м'язів тулу­ба, сідниці і ноги на боці ураження; поліпшення функціонального стану організму і підготовка до фізичних навантажень побутового І виробничого характеру. Фізичні вправи виконують у різних вихідних положеннях, але уникають таких, що підвищують навантаження на хребет, створюють умови для його скручування. Вправи кінцівками виконують з максимально можливою амплітудою, плавно, з повним виключенням ривкових рухів. Продовжують витягання на похилій площині, виси на гімнастичній стінці, корекцію постави симетричними і асиметричними вправами, заняття у воді.

У післялікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний

масаж, фізіотерапію, працетерапію.

Лікувальну фізичну культуру застосовують постійно для подальшого зміцнення м'язів тулуба, збереження рухливості хребта і нор­мальної постави; загартування і тренування організму до фізичних наванта­жень побутового і виробничого характеру, подовження ремісії захворювання. Реалізація цих завдань здійснюється за допомогою ранкової гігієнічної і ліку­вальної гімнастики, ходьби, плавання, рухливих ігор, теренкуру, ходьби на ли­жах, їзди на велосипеді. При виконанні всіх фізичних вправ дотримуються уникнення осьового перевантаження хребта, надмірної амплітуди рухів кін­цівками, різких і ривкових рухів, піднімання ваги в положенні "підйомного крана".

Неврит лицевого нерва

  1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас