1   2   3   4
Ім'я файлу: Операції комерційного банку з цінними паперами.docx
Розширення: docx
Розмір: 331кб.
Дата: 26.04.2020
скачати


Зміст
Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика операцій комерційних банків з цінними паперами

1.1 Сутність та класифікація операцій банків з цінними паперами

1.2 Емісійна діяльність банків на фондовому ринку

1.3 Види та функції портфеля цінних паперів банку

Розділ 2. Аналіз операцій банку з цінними паперами на прикладі ПАТ КБ "ПУМБ"

2.1 Організаційно - економічна та правова характеристика діяльності ПАТ КБ "ПУМБ"

2.2 Аналіз операцій ПАТ КБ "ПУМБ" з цінними паперами

Розділ 3. Основні проблеми діяльності комерційних банків з цінними паперами та шляхи їх подолання

Висновки

Список використаної літератури

Додатки
Вступ
Більшість комерційних банків активно виступають емітентами цінних паперів і укладають угоди як через фондову біржу, так і на позабіржовому РЦП (торгівля облігаціями, продаж акцій тощо).

Чинне законодавство передбачає різноманітність операцій з цінними паперами. Відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" комерційні банки мають право займатися емісійними операціями — випуском власних цінних паперів, організацією їх купівлі та продажу за дорученням клієнтів. За допомогою емісії цінних паперів державні органи прагнуть покрити бюджетний дефіцит, комерційні банки — збільшити кредитні кошти і розширити кредитування, а підприємства — залучити кошти для розширення своїх основних і оборотних фондів. Законодавством встановлено обов'язкову реєстрацію випуску акцій і облігацій підприємств та комерційних банків.

Комерційні банки можуть купувати і продавати цінні папери від свого імені і за свій рахунок як через фондову біржу, так і на позабіржовому ринку цінних паперів, а також на основі доручення клієнта про купівлю-продаж цінних паперів. При цьому банк виступає повіреним або комісіонером свого клієнта. За своєю природою зазначені угоди є договором купівлі-продажу.

Здійснюючи інвестиційну діяльність, тобто вкладаючи кошти в цінні папери, банки мають на меті насамперед отримання прибутку. На прибутковість інвестиційної діяльності банків впливають різні фактори: стан економіки, структура кредитно-фінансової системи, ступінь розвитку ринку цінних паперів, стан розробки законодавчо-нормативної бази, організація випуску й обігу цінних паперів, професіоналізм учасників фондового ринку, структура портфеля цінних паперів та їх диверсифікація.

Отже головною метою та завданням курсової роботи є дослідити та проаналізувати діяльність комерційних банків на ринку цінних паперів.

Предметом курсової роботи є теоретичне та практичне дослідження стану формування та управління портфелем цінних паперів на прикладі конкретної банківської установи ПАТ КБ "ПУМБ".

Основними завданнями щодо розкриття даної теми є:

  • визначення основних економічних категорій пов’язаних з формуванням та використанням портфеля цінних паперів банку;

  • дослідження методики аналізу портфеля цінних паперів;

  • оцінка вартості портфеля цінних паперів;

Об’єктом дослідження є ПАТ КБ "ПУМБ", який при здійсненні банківської діяльності керується чинним законодавством України, в тому числі нормативно-правовими актами НБУ, а також внутрішніми документами, що регламентують здійснення банківських операцій.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ З ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ
1.1 Сутність та класифікація операцій банків з цінними паперами
У більшості країн світового співтовариства провідним інституційним учасником ринку цінних паперів є банки. У процесі функціонування банківських установ цінні папери виступають важливим інструментом управління ліквідністю, дохідністю та ризиком банківських операцій.

Ринок цінних паперів (фондовий ринок) – це сукупність учасників фондового ринку і правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів). Залежно від активності та видів діяльності банківських установ розрізняють такі моделі фондового ринку[3]:

1) банківська (німецька) – це така модель, при якій банки є найголовнішими учасниками ринку цінних паперів. Вони мають можливість вкладати грошові ресурси як у державні, так і в корпоративні цінні папери;

2) змішана модель – характеризується рівномірною присутністю на ринку корпоративних цінних паперів як банківських, так і парабанківських установ;

3) американська модель, характерна передусім для США. За цієї моделі комерційним банкам було заборонено займатися операціями з цінними паперами, крім вкладень у державні фінансові інструменти та депозитні сертифікати банків. Водночас інвестиційним банкам, які є активними учасниками фондового ринку, дозволено операції з корпоративними цінними паперами, андеррайтинг, організація операцій зі злиття-поглинання, але заборонялося здійснювати прийом депозитів та кредитні операції. У кінці листопада 1999 р. ухвалено Закон Грімма–Ліча–Блайлі "Про фінансову модернізацію", яким частково скасовано чинність Закону Гласна–Стігола. Згідно з цим законом у США дозволено створювати фінансові холдинги (можуть мати у своєму складі як комерційні, так й інвестиційні банки), а також обмежені універсальні банки (restricted universal banks), які можуть надавати комерційні та інвестиційні банківські послуги. Однак їхня діяльність обмежена, оскільки дочірні банки і компанії, які входять до складу холдингу, мають відповідати власним нормам достатності капіталу.

На даний час майже всі країни відмовились від заборони на операції з корпоративними фінансовими інструментами. Протягом 70–90-х рр. комерційним банкам безпосередньо (ВеликоБританія) або через дочірні компанії (Канада) було дозволено з певними обмеженнями купувати акції корпорацій та здійснювати андерайтинг.

В Україні формується змішана модель ринку цінних паперів, де поряд з небанківськими фінансовими інститутами банківські установи мають право здійснювати операції як з державними, так і з корпоративними фінансовими інструментами. Вітчизняним універсальним банкам саме можливість використовувати кошти, отримані у процесі комерційної діяльності для інвестиційних операцій, сприяє становленню як провідних учасників ринку цінних паперів. Водночас законом України "Про банки і банківську діяльність" передбачено можливість функціонування в нашій державі інвестиційних банків, які мають змогу вкладати в акції більший відсоток регулятивного капіталу (до 90%). При цьому інвестиційні банки можуть залучати ресурси за рахунок депозитів фізичних осіб в обсязі не більше, ніж 5 % капіталу.

Банківські установи України відповідно до вітчизняного законодавства можуть здійснювати операції з такими групами цінних паперів[3]:

1. Пайові цінні папери – цінні папери, які посвідчують участь їхнього власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів), надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента.

2. Боргові цінні папери – цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають обов’язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов’язання.

3. Іпотечні цінні папери – цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів.

4. Похідні цінні папери – цінні папери, механізм випуску й обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів. На сьогодні в українському законодавстві чітко не визначено склад похідних цінних паперів, але встановлено склад похідних (деривативів) як фінансових інструментів до яких належать ф’ючерси, форварди, опціони та свопи.

5. Товаророзпорядчі цінні папери – цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Важливою специфічною рисою вітчизняних банків, що дає їм змогу отримувати більші доходи на ринку цінних паперів порівняно з іншими фінансово-кредитними інститутами, є широкий спектр операцій, які здійснюють банківські установи з фінансовими інструментами (рис. 2).

Емісійні операції банківських установ здійснюються шляхом залучення грошових коштів з допомогою випуску цінних паперів (акції, облігації, депозитні сертифікати) для реалізації визначених цілей. Формування власного портфеля цінних паперів призначене для управління ліквідністю, дохідністю та ризикованістю банківських операцій загалом.

Клієнтські операції передбачають проведення операцій на ринку цінних паперів з метою задоволення потреб клієнтів та отримання відповідної винагороди.

Брокерська діяльність охоплює купівлю-продаж цінних паперів банківською установою на замовлення клієнтів і за їхній рахунок.

Для виконання цих операцій на організованому ринку банк повинен бути членом відповідної фондової біржі.

Дилерські операції здійснюються шляхом придбання банківською установою цінних паперів на ринку за власний рахунок і на своє ім’я з метою перепродажу цих інструментів третім особам шляхом виставлення котирувань на купівлю та продаж.

Андеррайтингова діяльність передбачає посередницькі операції банків щодо первинного розміщення цінних паперів емітентів-клієнтів банку.

Управління цінними паперами клієнтів – діяльність, яка здійснюється банківськими установами від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами та грошовими коштами, ризначеними для інвестування в цінні папери, а також отриманими у процесі цього управління цінними паперами і грошовими коштами, які належать на праві власності установнику управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб.

Брокерські, дилерські, андерайтингові операції та управління цінними паперами клієнтів загалом об’єднуються в діяльність банків на фондовому ринку як торговців цінними паперами.

Депозитарна діяльність банку полягає у зберіганні та обслуговуванні обігу цінних паперів як у документарній (банк як реєстратор цінних паперів), так і в електронній формі (банк як зберігач цінних паперів). Цей вид діяльності банки здійснюють шляхом формування відокремленого підрозділу з метою уникнення перетікання інформації у відділ, що займається торговельними операціями з цінними паперами.

Консультаційні послуги (банк як інвестиційний радник) передбачають продаж аналітичної інформації клієнтам банку, які потребують додаткових даних при здійсненні операцій з цінними паперами. У США на сучасному етапі нормативно визначено відокремлення консультаційних та трейдингових (торгових) підрозділів. На відміну від решти фінансово-кредитних установ, банки можуть поєднувати декілька видів діяльності на фондовому ринку з класичними банківським операціями (залучення депозитів, кредитування). Однак, банк повинен організувати свою професійну діяльність на ринку цінних паперів у складі спеціалізованих структурних підрозділів, організаційно відокремлених від інших підрозділів банку, що здійснюють інші види діяльності. Банківська установа повинна розробити внутрішнє положення про спеціалізований структурний підрозділ банку для здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів. Таке положення має містити загальні вимоги щодо:

а) мети та предмета діяльності спеціалізованого структурного підрозділу, які мають ередбачати здійснення таким підрозділом певного виду професійної діяльності на ринку цінних паперів, з урахуванням встановлених обмежень;

б) наявності мінімальної кількості керівних посадових осіб і фахівців підрозділу, сертифікованих у встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) порядку;

в) наявності комп’ютерної техніки й відповідного програмного забезпечення;

г) наявності окремого приміщення;

ґ) обмежень на обмін інформацією з іншими підрозділами банку, які не здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

д) обмежень на обмін інформацією з іншими підрозділами банку, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, у разі суміщення окремих видів цієї діяльності;

е) переліку інформації, яка не підлягає передачі до інших підрозділів банку;

є) окремого технічного та технологічного забезпечення підрозділу;

ж) системи захисту від несанкціонованого доступу до інформації спеціалізованого структурного підрозділу;

з) системи обмеження доступу працівників банку, які безпосередньо не займаються здійсненням певних видів професійної діяльності на ринку цінних паперів, до окремих приміщень спеціалізованих структурних підрозділів банку.
1.2 Емісійна діяльність банків на фондовому ринку
Банки, як і будь-які суб’єкти господарської діяльності (юридичні особи), мають змогу здійснювати випуск цінних паперів для фінансування активних операцій.

Прийнявши рішення про залучення коштів шляхом випуску цінних паперів, банківським установам потрібно розробити основні засади емісійної політики, які передбачають здійснення сукупності заходів з метою акумуляції ресурсів відповідно до визначених цілей шляхом використання цінних паперів.

Основними елементами емісійної політики банку є:

1) формулювання цілей емісії;

2) визначення суми коштів, яку необхідно акумулювати;

3) проведення маркетингових заходів щодо визначення потенційних інвесторів для купівлі цінних паперів банку;

4) вибір певного виду цінного паперу, емісія якого буде здійснюватись;

5) розрахунок витрат, пов’язаних з обслуговуванням випуску;

6) визначення способу розміщення цінних паперів (самостійно чи з допомогою андеррайтерів);

7) вирішення питання щодо забезпечення функціонування ліквідного вторинного ринку банківських фінансових інструментів;

8) розрахунок ефективності використання акумульованих коштів.

Банки України можуть здійснювати випуск таких видів цінних паперів, як акції, облігації, іпотечні сертифікати, депозитні сертифікати та похідні фінансові інструменти.

Найбільш розповсюдженим емісійним цінним папером у вітчизняній практиці на даний час є акції. За рахунок них здійснюється формування капіталу банку[13].

Головною перевагою, що дає збільшення капіталу банку за рахунок випуску акцій, є прямий вплив його розміру на величину активних операцій, здійснення яких обмежується нормативами НБУ, що передбачають максимальний розмір тих чи інших вкладень залежно від величини банківського капіталу.

Іншими перевагами випуску акцій з метою залучення фінансових ресурсів є:

1) ринковий механізм оцінювання вартості власних цінних паперів;

2) відсутність фіксованих витрат;

3) розширення кількості акціонерів;

4) стимулювання персоналу за рахунок продажу їм акцій за пільговими цінами;

5) отримання банківських ліцензій, видача яких залежить від розміру банківського капіталу.

Емісії акцій мають певні відмінності у цілях та процедурах здійснення під час створення банку і додаткового випуску акцій.

Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" банки створюються тільки у формі відкритого акціонерного товариства або кооперативного банку.

Перше розміщення акцій банку в нашій державі (при створенні у формі відкритого акціонерного товариства) є винятково закритим (приватним) серед засновників (рис. 3).

Після заснування банківської установи у процесі діяльності виникає необхідність додаткових емісій акцій, яка може бути викликана різноманітними причинами. Це, перш за все, виконання вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного капіталу й отримання ліцензій на певні види діяльності, а також з метою дифузії (розпорошення) акціонерної власності та розширення спектра активних операцій.

Джерелами збільшення розміру статутного капіталу банку є:

а)додаткові внески (вклади), якими можуть бути винятково грошові кошти, у тому числі в іноземній валюті;

б) реінвестиція дивідендів.

Шляхами (способами) збільшення розміру статутного капіталу банку є:

а) збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості при збільшенні розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок додаткових внесків;

б) збільшення номінальної вартості акцій при збільшенні розміру статутного капіталу товариства за рахунок реінвестиції дивідендів.

При збільшенні розміру статутного капіталу банку акції, передбачені до розміщення, можуть розповсюджуватися шляхом:

1) публічного розміщення, якщо пропозиція акцій адресована більше, ніж 100 фізичним або юридичним особам, крім акціонерів товариства;

2) приватного розміщення, якщо акції розміщуються серед заздалегідь визначеного кола фізичних або юридичних осіб, кількість яких не перевищує 100 на дату прийняття рішення про збільшення статутного капіталу, крім акціонерів товариства.

На відміну від акцій, випуск банківськими установами боргових інструментів не впливає на відносини співвласності, зменшується сума оподатковуваного прибутку, оскільки відсотки, що сплачуються банком при обслуговуванні облігаційної позики, вираховуються з прибутку до оподаткування, але передбачається виплата фіксованого відсоткового платежу за користування коштами і повернення через певний період суми номіналу.

Головними причинами емісії банківських облігацій є необхідність диверсифікації джерел залучених коштів, а також реалізації певних інвестиційних програм й розширення спектра активних операцій. Мобілізація фінансових ресурсів з допомогою облігаційних позик надасть банкам певні переваги порівняно з депозитами:

1) кошти, залучені з допомогою облігацій, не включаються до розрахунку обов’язкових резервів, що формують банки в НБУ;

2) за облігаціями, проданими фізичним особам, не має потреби здійснювати відрахування у Фонд захисту вкладів фізичних осіб;

3) довші терміни облігаційних ресурсів (у середньому 2–3 роки);

4) можливість у короткий строк генерувати значний обсяг коштів.

Крім цього, вчасне погашення облігацій сприятиме формуванню авторитету банку як надійного позичальника на ринку боргових зобов’язань.

Облігації розміщуються банківськими установами тільки після повної сплати свого статутного капіталу. Як й акції, розміщення облігацій можна здійснювати публічним або приватним способом.

Облігації можуть вважатися додатково забезпеченими:

1) облігації вважаються забезпеченими порукою, якщо банк визначив їх такими в рішенні про розміщення облігацій та уклав відповідний договір поруки з поручителем щодо забезпечення виконання зобов’язання погашення основної суми боргу і виплати доходу за облігаціями;

2) облігації вважаються забезпеченими гарантією, якщо банк визначив їх такими в рішенні про розміщення облігацій та гарант гарантує перед власниками облігацій виконання емітентом зобов’язання погашення основної суми боргу і виплати доходу за облігаціями;

3) облігації вважаються забезпеченими страховкою, якщо емітент визначив їх такими в рішенні про розміщення облігацій та уклав зі страховиком відповідний договір страхування ризиків непогашення основної суми боргу і невиплати доходу за облігаціями.

Банківські установи мають право емітувати також іпотечні сертифікати й облігації, законодавчі механізми випуску яких розкриті в Законі України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" та в Законі України "Про іпотечні облігації".

Іпотечний сертифікат – це іпотечний цінний папір, забезпечений іпотечними активами або іпотеками.

Іпотечні сертифікати можуть бути випущені у вигляді:

– сертифікатів з фіксованою дохідністю;

– сертифікатів участі.

Іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю – це сертифікати, які забезпечені іпотечними активами та посвідчують такі права власників:

1) право на отримання номінальної вартості у передбачені умовами випуску сертифікатів терміни;

2) право на отримання процентів за сертифікатами на умовах інформації про випуск сертифікатів;

3) право на задоволення вимог – у разі невиконання емітентом взятих на себе зобов’язань – з вартості іпотечних активів, що є забезпеченням випуску сертифікатів з фіксованою дохідністю, переважно перед іншими кредиторами емітента.

Іпотечні сертифікати участі – це сертифікати, які забезпечені іпотеками та посвідчують частку його власника у платежах за іпотечними активами. Власник сертифікатів участі має такі права:

1) право на отримання частки у платежах за іпотечними активами відповідно до договору про придбання сертифікатів;

2) право на задоволення вимог – у разі невиконання емітентом взятих на себе зобов’язань – з вартості іпотечних активів, які перебувають у довірчій власності управителя. Власник сертифікатів участі бере на себе ризик дострокового виконання зобов’язань боржниками за договорами про іпотечний кредит, реформованими в іпотечний актив, про що обов’язково зазначається в інформації про випуск сертифікатів[5].

Ощадний (депозитний) сертифікат – це письмове свідоцтво банку про епонування грошових коштів, яке засвідчує право власника сертифіката бо його правонаступника на одержання після закінчення встановленого троку суми вкладу (депозиту) та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав.

Емітентами депозитних сертифікатів можуть бути лише банки-юридичні особи, та їхній випуск не потребує реєстрації у ДКЦПФР. Ощадний сертифікат має підписувати керівник банку або уповноважена на це особа.
1.3 Види та функції портфеля цінних паперів банку

цінний папір банк емісійний

Операції з цінними паперами належать до традиційних видів банківської діяльності, а в результаті їх проведення формується портфель цінних паперів комерційного банку.

Банківський портфель цінних паперів — це сукупність усіх придбаних та отриманих банком цінних паперів, право на власність, користування та розпорядження якими належить банку. Портфель цінних паперів банку формується для одержання доходів у вигляді процентів, дивідендів, прибутків від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів.

У міжнародній банківській діяльності на придбання цінних паперів банки спрямовують значну частину коштів, за оцінками фахівців — від 1/5 до 1/3 грошових ресурсів. В українських банках питома вага портфеля цінних паперів у сукупних активах значно нижча і становить лише 5—10 %.

Причин низької інвестиційної активності українських комерційних банків кілька. Пояснюються вони переважно недосконалістю внутрішнього фондового ринку, нетривалим часом його існування та значним регулятивним впливом на ринок з боку держави.

Перегляд структури активів на користь портфеля цінних паперів може бути зумовлений двома групами чинників. З одного боку, це — недоліки, властиві кредитним операціям[5]:

  1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас