Ім'я файлу: 163.04.docx
Розширення: docx
Розмір: 73кб.
Дата: 25.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
Тактика допиту.docx
Тема 12 підпр..doc
Особливі порядки кримінальних проваджень і загальна характеристи
Загальні положення криміналістичної тактики.docx
ПСИХОЛОГІЧНІ ІДЕЇ О. М. ЛЕОНТЬЄВА.docx
Розширення: docx
Розмір: 73кб.
Дата: 25.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
Тактика допиту.docx
Тема 12 підпр..doc
Особливі порядки кримінальних проваджень і загальна характеристи
Загальні положення криміналістичної тактики.docx
ПСИХОЛОГІЧНІ ІДЕЇ О. М. ЛЕОНТЬЄВА.docx
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Явище домашнього насилля
1.1. Теоретико-прикладні засади явища домашнього насилля
1.2. Особливості загострення проблеми домашнього насилля в умовах пандемії COVID-19
Розділ 2. Реагування та протидія домашньому насильству
2.1. Міжнародний досвід реагування на насилля в сім’ї
2.2. Особливості запровадженя проєкту протидії домашньому насильству - «ПОЛІНА»
2.3. Повноваження правоохоронних органів в рамках здійснення заходів щодо протидії домашньому насиллю
Висновок
Список використаних джерел
ВСТУП
Сучасне суспільство веде активну боротьбу із таким явищем, як домашнє насильство. Кожного дня по всьому світі від його проявів страждають тисячі жінок та дітей. Раніше про домашнє насильство було прийнято здебільш мовчати, не акцентувати на ньому увагу, адже за стереотипом вважалось: «Б’є – значить любить». Сьогодні питання домашнього насильства висвітлюється на усіх рівнях: про нього говорять у ЗМІ, політики, громадські організації, науковці.
У рамках реалізації Національної стратегії у сфері прав людини, ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами парламентом було прийнято Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Об’єктом курсової роботи є положення законодавства, вивчення міжнародного досвіду щодо особливостей боротьби та протидії домашньому насильству.
Предметом курсової роботи є вивчення актуальності проєкту «ПОЛІНА» та особливостей його запровадження.
Метою курсової роботи є виробити системне бачення щодо проблеми домашнього насилля в України, особливо в світлі карантиних обмежень у зв’язку з пандемією, та підкреслити значимість проєкту «ПОЛІНА» в контексті даної проблеми.
Задля досягнення окресленої мети потрібно виконати такі основні завдання:
змістове наповнення терміну «домашнє насилля», його форми та способи здійснення;
дослідити засадничі нормативно-правові акти, на основі яких здійснюється протидія домашньому насиллю;
3) вивчити питання впливу на загострення ситуації з домашнім насилля у зв’язку з карантими обмеженнями, що викликані пандемією COVID-19;
4) розглянути особливості запровадження проєкту «ПОЛІНА»;
5) вивчити обсяг повноважень правоохоронців при здійсненні протидії домашньому насиллю.
Наукова новизна одержаних реезультатів полягає в комплексному аналізі явища «домашнього насилля», особливостей впровадження проєкту «ПОЛІНА», що став саме реакційним на вимогу сьогодення у зв’язку з існуванням нагальної проблеми домашнього насилля.
Практичне значення зібрані, дослідженні та проаналізовані матеріали є ґрунтовним джерелом з даної проблематики, що може бути використаним студентами задля більш поглибленого вивчення теми, а також практичними працівниками задля аналізу проблеми, в рамках вирішення якої вони здійснюють свої повноваження.
Структура курсової роботи: вступ, два розділи, п’ять підрозділів, висновки, список використаних джерел.
Розділ 1. Явище домашнього насилля
1.1. Теоретико-прикладні засади явища домашнього насилля
Неможливо оминути увагою нагальну проблему сьогодення – домашнє насилля. Останній часом даній проблемі дійсно приділяють багато уваги, шляхом здійснення різноманітних наукових розвідок, впровадження програм, що ставлять за мету протидію та запобігання домашньому насиллю, також активно розробляються та впроваджуються різноманітні нормативно-правові акти, якими створюється правове підґрунтя боротьби з домашнім насиллям. Однак, той факт, що активна протидія домашньому насиллю почалась саме зараз, зовсім не свідчить про те, що його не існувало раніше, це, по-суті, одна з найгостріших проблем, яка існує в світі. Оскільки, незалежно від того, яка в тебе стать, вік, сімейний стан, на скільки високий рівень економічного розвитку суспільства, в кому ти живеш та як оцінюєш своє матеріальне ставище – абсолютно кожна особа може стати жертвою домашнього насилля.
За даними ВООЗ від 2017 року, щороку 1,4 мільйона осіб, це значить приблизно 3800 загиблих на день, в різних куточках світу позбавляють життя шляхом насильства, серед них 56% - від руки, 33% - через травми, що заподіяні іншої особою, 11% - як результат воєнних дій або іншої форми колективного насильства. 90% смертей припадає на насильницькі смерті в країнах з низьким і середнім рівнем доходів. Насильство чинить негативний вплив не лише на кожен окремий індивід, що потерпає від насилля, а й на національну економіку в цілому, оскільки кожен рік виділяються мільярди доларів, що спрямовуються на охорону здоров'я, правоохоронну систему та відовлення втраченої продуктивності праці [1]. Щодо українських реалій та цифр: наші економічні втрати складають приблизно $208 млн на рік (станом на 2015 рік така сума відповідала 0,23% ВВП). У 2015 році «сумарна вартість втраченого макроекономічного продукту в результаті застосування насильства щодо жінок в Україні становила до $3,7 млн, зокрема недоотримані конкретно $1,5 млн були викликані передчасними смертями жінок працездатного віку» [2].
В основному вважають, що насильство корелюється з соціальними чинниками та проблемами, наприклад слабке управління та недієве законодавство; закріплення стереотипних гендерних ролей; безробіття; гендерна нерівність та нерівність у працевлаштуванні; деякі обмежувальні заходи в освітньому процесі, а також факторами ризику у полегшенні доступу до зброї та вживання наркотиків та алкоголю [3].
Останнім часом, було розроблено ряд документів, які розкривають сутність такого явища, як насильство. Це Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (2011 рік), Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (2005 рік), Декларація про викорінювання насилля щодо жінок (1993 рік), Конвенція Усунення насильства та домагань у світі праці (2019 рік), Конвенція Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 рік), Рішення Ради міністрів ОБСЄ 15/05 щодо запобігання та протидії насильству щодо жінок (2005 рік), Резолюція № 1635 Парламентської Асамблеї Ради Європи «Протидія насильству щодо жінок: на шляху до Конвенції Ради Європи» (2008 рік) тощо.
Україна теж рухається в напрямку розроблення законодавства щодо протидії насильству однак цей рух є досить повільним. Причинами неквапливого впровадження заходів щодо протидії домашньому насильству є особливе сприйняття таких дії суспільством ще з радянських часів: наше суспільство сприймає різні насильницькі акти як звичне явище у типовій родині («б'є, значить любить»), а також світобачення відповідно до якого люди нашого менталітету приховують факти насильства оскільки звикли до ідеалізованого бачення радянської сім’ї; зневіра в правоохороній системі щодо можливості застосування примусових заходів державою через існуючий контроль; першочерговість суспільних інтересів та ігнорування проблем що існую на рівні сімейних стосунків [4].
7 грудня 2017 року в Україні був прийнятий закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству», це стало дійсно проривом для українського суспільства. Порівнюючи закон «Про попередження насильства в сім'ї» від 2001 року що раніше був чинний (до 2018 року), то перевагою нового закону можна вважати встановлення конкретного визначення поняття домашнього насилля та закріплення форм його існування; розширення кола осіб, щодо яких воно застосовується; введення в дію Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі; розширення переліку суб’єктів що мають запобігати домашньому насильству, за якими закріплені встановлені обов’язки щодо реалізації певних заходів; доповнено повноваження Національної поліції України щодо конкретно шляхів реагування на домашнє насилля; запроваджено спеціальні заходи щодо протидії явищу насильства: терміновий та обмежувальний заборонні приписи тощо [5].
Згідно з положеннями Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство тлумачиться як «діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що здійснюється в сім’ї чи в межах місця мешкання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно мешкають (мешкали) однією сім’єю, але не знаходяться (не знаходились) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи мешкає (мешкала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь» [6].
Однак, Стамбульська Конвенція як «перший міжнародний юридично обов’язковий акт, перспективно відкритий для будь-якої країни в світі, що втілює комплексну низку заходів з запобігання та протидії насильству над жінками та домашньому насильству», до форм насильства також додає переслідування, сексуальне домагання, примусовий шлюб, ушкодження жіночих статевих органів, примусовий аборт та примусову стерилізацію [7].
Положеннями законодавства передбачено, що фізичне насильство є «формою домашнього насильства, що охоплює ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру» [6]. Такий вид насильства може виявлятись легкими подряпинами, штовханнями, смиканням за волосся, укусами і тяжкими наслідками, наприклад, катування, госпіталізації або безпосередньо смерті постраждалої особи.
Сексуальне насильство характеризується законом як «форма домашнього насильства, що охоплює будь-які діяння сексуального характеру, здійснені стосовно повнолітньої особи без її згоди або щодо дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, включно вчинені стосовно дитини або в її присутності» [6]. Такий вид насильства характеризується різними формами: зґвалтування в шлюбі, у позашлюбних відносинах або незнайомими людьми; систематичні зґвалтування під час збройних конфліктів; небажані сексуальні домагання; сексуальне насильство над вразливими групами населення, втягування дитини у зайняття дитячою проституцією/порнографією тощо. Характерними каталізаторами збільшення ризику застосування сексуального насильства вважаються вік; вживання алкоголю або наркотиків; зґвалтування у ранньому віці; наявність багатьох сексуальних партнерів; економічний стан [8].
Психологічне насильство тлумачиться законодавством як «форма домашнього насильства, що складається з словесних образ, погроз, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи» [6]. Такий вид насильства знаходить свій вияв у вигляді словесних образ, погрози вбивством або заподіяння травм; приниження; залякування; знищення або приховування особистих речей, з чого цілком логічно витікаючими є наслідки емоційної невпевненості; боязні всього навколо, неможливості захистити себе тощо[9].
Економічне насильство можна охарактеризувати як «форму домашнього насильства, що стосується умисного емансипування житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або доступу до них, залишення без догляду чи піклування, створення перепон в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру»[6]. До чинників, що сприяють існуванню та закріпленню в деяких сім’ях данного виду насильницьких дій можна зарахувати наступне:
1. жінки, що опинились у скрутному фінанасовому становищі, більш вразливі до того, аби стати жертвою економічного насилля;
2. знаходячись в скрутних фінансових умовах, жінкам важко наважитись залишити партнера, оскільки він застосуовуєє насильницькі дії, зокрема і через встановлення економічної залежності від нього;
3. здійснення насильства позначається на економічному статусі жінки, а також на її можливість отримати або зберегти роботу;
4. використання насильниками різноманітнихманіпуляційних прийомів, які безпосередньо негативно позначаються на економічному самопочутті осіб жіночої статі;
5. окрім ситуацій зі скрутнрим фінансовим становищем жінок, чоловіки можуть використовувати насильство, навіть не маючи доступу до економічних ресурсів та зайнятості, однак намагаючись продемонструвати те, що він хазяїн в будинку та відносин [10].
Чинники, що сприяють та підштовхують до здійснення насильницьких дій у ставленні щодо жінок, можуть бути внутрішніми, тобто індивідуальними; або зовнішніми, тобто ткими, що відбуваються у певному оточенні або в громаді [11].
Насильству щодо зазвичай характерне здійснення на 3 рівнях: сім’ї, громади та держави. Що стосується рівня сім’ї, то зазвичай дане явище пов’язують з поширеними у суспільстві стереотипами відносно гендерних ролей. На рівні громади насильство має місце через некоректно висвітлену інформацію у медіа та радяньський спосіб виховання дітей. Що ж до рівня держави, то тут ми говоримо про насильство, що зазвичай виявляється у нерівності прав та можливостей жінок та чоловіків у сфері працевлаштування: особи жіночої статі наче б і можуть високі посади, однак існує так звана «скляна стеля», що не дозволяється вище підніматись кар’єрними сходами; заробітна плата значно відрізняється, а також часто піддаються домаганням з боку чоловіків [12].
Незалежно від того, в якій формі здійснювалось домашнє насилля, об’язковим є надання таким жертвам психологічної допомоги. Однією з ключових організацій, яка активно діє в даному напрямку є Ла Страда-Україна, з 2016 року її загальнодержавна «гаряча» лінія працює цілодобово. Консультації здійснюютьсяза трьома напрямками: інформаційна, психологічна, юридична підтримка. Організація кординується в своїй праці та активно співпрацює в тому числі з низкою державних установ: Міністерством внутрішніх справ України; Національною поліцією України; Міністерством соціальної політики України; Міністерством освіти і науки України; Міністерством охорони здоров’я України; Міністерством закордонних справ України; Державною міграційною службою України тощо. За час своєї діяльності вони зафіксували, що понад 80% звернень здебільшого йде у вечірні та нічні години. Жінки, які звертаються визнають, що не звертались раніше через стереотипність мислення, що ситуації, які з ними траплялися, є типовим способом українського життя [9].
Отже, всі форми здійснення домашнього насильства є досить розповсюдженими у всьому світі. Абсолютно кожен тип здійснення насилля тягне за собою певні наслідки шкоди здоров’ю та життю постраждалих осіб. Можна відміти, що існує певна позитивна динаміка на законодавчому рівні, щодо реагування на дану ситуацію. Зокрема було прийнято новий закону в Україні, однак відсоток звернень жертв та фатальних наслідків через насильство все ще залишається вкрай тривожним.
1.2. Особливості загострення проблеми домашнього насилля в умовах пандемії COVID-19
Вже минуло більше року, з тим пір як світ «призупинився» та перейшов на карантинні обмеження. У грудні 2019 року у китайському місті Ухань зафіксували перші випадки коронавірусної хвороби COVID-19, а згодом 11 березня 2020 року на світовому рівні Всесвітньою організанізаєю охорони здодовов’я було оголошено про пандемію коронавірусної інфекції SARS-CoV-2 [13].
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12 березня 2020 року на території України був запровадений карантин, який помітно обмежив життєдіяльність людей [6]. Положеннями ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачно, що карантин – це «адміністративні та медико-санітарні заходи, що використовуються з метою перешкоджання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб». Дійсно прийняття рішення про оголошення карантну було необхідним заходом, оскільки світ опинився перед небаченим досі викликом. Однак, цікавим моментом, на якому слід проакцентувати увагу є те, що карантин обмежує свободу пересувань людей, а також в залежності від способу його втілення його також прирівняти до довільного позбавлення волі. Ця ремарка була вадливою в конксті нашої теми, оскільки така ситуація підвищила ризики жінок стати жертвами насильства, роблячи їх ще більш уразливими в таких умовах[14].
На початку карантину (березень - квітень 2020) року заступниця міністра внутрішніх справ України відмічала, що кількість звернень щодо домашнього насильства особливо не зазнала підвищення в періоду запровадження карантину. Однак на її думку це можна було пояснити ти, що в умовах ізоляції жертвам потрапляння у таку ситуацію, що складається з 3 етапів:
1 - підготовчий, який фокусує увагу на появі ризику;
2 - критичний, що передбачає скоєння насильницьких дій;
3 - посткритичний, коли акт насильства вже відбувся і напруга йде на спад (Збільшення звернень про домашнє насильство, 2020). Тобто на її думку до критичного моменту на той момент ситуація ще не дійшла, однак карантин триває вже понад рік, тому ми можемо презюмувати, що межа давно перетнута.
Важливим кроком також на нашу думку стало те, що в квітні 2020 року МВС України разом з ХНУВС (Харківським національним університетом внутрішніх справ) та Національною поліцією України запровадила чат-бот #ДійПротиНасильства у месенджері Телеграм. Цей телеграм-бот містить корисну інформації щодо сутності домашнього насилля, плану дій на різних етапах: 1) коли тільки існує ризик виникнення домашнього насилля; 2) коли напруга значно збільшилась та очевидно загострюється ситуація; 3) коли напруга сала, але домашнє насильство вже відбулось. Також в боті можна знайти інформацію щодо опису кривдників, як діятиме поліція у критичній ситуаціях тощо. Надзвичайно важливим є те, що через цей же телеграм-бот - це одразу можна здійснити виклик 102, просто натиснувши кнопку та виконуючи подальші вказівки. Також за допомогою боту можна знайти контакти спеціалістів, які містяться в його базі даних, що нададуть безоплатну правову допомогу, або ж зможуть надати юридичну консультацію, та контакти інших служб, які можуть надати допомогу(МВС запустило чат-бот, 2020).
За даними Міністерства соціальної політики України на квітень 2020 року існували та діяли 26 установ та закладів, що сприяли у наданні послуг постраждалим від домашнього насильства. Незалежно від того чи діють карантинні обмеження, усі зазначенні установи працюють у звичному режимі, однак виключно з дотриманням усіх правил карантинного режиму [15].
Також активно діють бригади соціально-психологічної допомоги, що утворенні з метою підтримки жертв насильства, такі бригади здійснюють консультування у форматі аудіо-дзвінків чи відео-колів, а також можуть здійснювати виїзд на місця скоєння при реальній загрозі здоров’ю та життю особи [16].
Відповідно до постанови «Про поширення експериментального проекту із започаткування «єдиного входу» опрацювання звернень громадян та запитів на публічну інформацію на опрацювання звернень та повідомлень про/або від осіб, які постраждали від торгівлі людьми, домашнього насильства, насильства за ознакою статі, насильства стосовно дітей, або про загрозу вчинення такого насильства» було створено «гарячу лінію» 15 47 з питань насильства, яка діє на основі Урядового контактного центру.
Слід зазначити, що хоч системи реагування з протидії домашньому насиллю в умовах пандемії коронавірусу COVID-19 працюють, однак все необхідними є вдоконалення у взаємодії один з одним для більш ефективної роботи. Програми, що впроваджені в українському суспільстві державним органами та громадськими організаціями, є актуальними та відповідають світовим підходам .
Щодо впливу коронавірусної ситуації на поширення домашнього насильства в Україні, то працівники національної поліції зазначають, що, звісно, наявний негативний вплив, що виявляється в збільшені кількості заяв щодо вчинення домашнього насильства від громадян. Наприклад за 2 місяці карантину з 12 березня по 12 травня 2020 року національна «гаряча» лінія з попередження домашнього насильства прийняла 4591 звернення. Якщо ж порівнювати ці цифри, наприклад, з до карантиними місяцями, то в січні було отримано 1203 звернення, в лютому 1273. Відповідно, ми можемо побачити, що дійсно кількість звернень стосовно фактів домашнього насильства, на превеликий жаль, зросла.
Щодо превалюючих форм насильства під час карантину, то в основному переважає змішана форма насильства, яка поєднує у собі елементи всіх видів. Однак все ж, домінуючими є види насильства є психологічне насильство, яке здійснюється щодо жінок та дітей, а також людей похилого віку.
Щодо опису портрету кривдника, то виділяють основні фінансові причини (відсутність роботи), що спричиняють агресію, також значно впливає факт ізоляція вдома 24/7, що призводить до емоційних вибухів. Каталізаторами, що мають найвагоміший вплив на виникнення домашнього насильства в умовах карантину , виділяють такі:
1) визначальними є соціально-економічні каталізатори: постійне перебування вдома, нездатність усвідомити потреби іншої людини, трактування слів, поглядів та жестів як провокації, відсутність нормальної моделі ненасильницького спілкування та поведінки;
2. індивідуально-психологічними каталізаторами: поток тривожної інформації, що транслювався з телебачення, постійно трансляція статистики стертей та захворівших підвищували тривожність людей, на фоні цього починались прояви ревнощів; виплески стресу, агресії, гніву.
Отже підсумовуючи можна зазначити, що в умовах карантину, який було вимушено введено у зв’язку з пандемією COVID-19, виникли підстави для появи нових причин для здійснення домашнього насилля це:
- фінансові проблеми в багатьох компанія, що спричинили затримки виплат для дійсних працівників, та майже унеможливили пошук роботи для вільно найманих працівників, особливо якщо їхня праця не може бути перенесена в онлайн;
- відсутність ресурсів для підтримки громадян, що опинились у скрутних становищах;
- ізоляція;
- хвиля негативістської інформації.
В принципі дані причини обумовили і наслідки та нові проблеми для потенційних жертв. Основні проблеми та наслідки можна вважати:
відсутність можливості звернутися по допомогу;
тотальний контроль та пресинг з боку партнера;
прояв таких емоцій, як агресія, гнів, ревнощі та стресове становище;
неналежне реагування правоохоронних органів.
Тобто, узагальнюючи, можна побачити, що домашнє насильство стало більш розповсюдженим в умовах карантину. Найбільш розпосюдженою формою його здійснення є психологічна, а отже до зони ризу потрапляють жінки і діти, що опинись з аб’юзерами в замкнуттому приміщенні, а також люди похилого віку. Можна також засвідчити, що на сьогодні портрет постраждалої особи інакший, аніж той, що існував, до запровадження карантинних заходів, переважно такою складовою стало перебування вдома. В той час, як до портрету кривдника однією зі складових, що його доповнили, це батьки щодо дитини. Чинники, що обумовлюють виникнення випадків домашнього насильства в умовах карантину, розділилися на соціально-економічні та індивідуально-психологічні.
1 2 3