Ім'я файлу: Порушення-звуковимови-у-дітей-243196.docx
Розширення: docx
Розмір: 25кб.
Дата: 28.02.2023
скачати
Пов'язані файли:
Магістри 1 курс Технологія мовленнєво-ігрової діяльності.doc
Metodichka_Lissova.docx



Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ВИНИ ПОРУШЕНЬ ЗВУКОВИМОВИ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ, ЇХ ПРИЧИНИ, ХАРАКТЕРИСТИКА…………………………………………4

РОЗДІЛ 2. ЕТАПИ КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ПРАВИЛЬНОЇ ЗВУКОВИМОВИ……………………………………………………..6

2.1. Завдання та зміст підготовчого етапу роботи……………………………………6

2.2. Постановка звуку…………………………………………………………………..9

2.3. Етап автоматизації звуку…..……………………………………………………..11

Висновки……………………………………………………………………………….13

Список використаних джерел………………………………………………………...14

Вступ

Мовлення – це процес використання людиною мови для спілкування. Залежно від віку, специфіки діяльності, середовища мовлення людини набуває певних особливостей – попри те, що люди спілкуються однією мовою. Наприклад, мовлення однієї людини образне, яскраве, виразне, переконливе, а іншої – навпаки, обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. У цьому вже виявляється відмінність у володінні мовою. Кожній людині властиві індивідуальний стиль мовлення, відмінність в артикуляції звуків, інтонуванні, логічній виразності. Кожен говорить по-своєму, хоча й користується спільною для всіх мовою.

Мовлення не існує і не може існувати поза мовою. Мова – знакова система, що використовується для вираження думок, для спілкування; побудована на звуковій основі, для передачі думки використовує слова; володіє граматичною системою, що забезпечує функціонування системи та створення найскладніших структур тексту. Водночас сама мова існує як жива лише за умови, що її активно використовують люди.

У ранньому віці дуже активно проходить розвиток комунікативних форм та функцій мовної діяльності, удосконалюються практичні мовні навички, поповнюється словниковий запас. Саме тому, коли дитині три-чотири роки, батькам варто звернути увагу на те, як вона розмовляє.

Актуальність. Правильне вимовляння як процес утворення звуків дуже важливе для розвитку дитини, оскільки вона оволодіває словом у першу чергу з метою ефективного спілкування з навколишнім світом. Загальномовленнєва підготовка починається від народження і здійснюється впродовж усього дошкільного дитинства аж до вступу до школи і передбачає формування первинних вимовних умінь і навичок, адекватне користування мовленням у конкретних ситуаціях, застосування мовних і позамовних засобів виразності для висловлювання власних думок, бажань та прохань.

Проте з тих чи інших причин своєчасне і правильне протікання процесу мовленнєвого розвитку дитини може бути порушене, що зумовлює окремі його недоліки та можливі труднощі у подальшому оволодінні письмом і читанням. Порушення вмовляння спостерігається при дислалії, дизартрії, ринолалії, а також у дітей, які мають вади слуху. Тому важливо турбуватися про правильне формування дитячої вимови та своєчасно попереджувати і виправляти її відхилення від загальноприйнятих норм.

Виходячи із вищесказаного, метою роботи є аналіз завдань та змісту роботи на етапі формування первинних вимовних умінь та навичок.

Для досягнення мети було поставлено наступні завдання:

  • Дослідити види порушень звуковимови у дітей дошкільного віку, їхпричини і характеристику

  • Проаналізувати етапи корекційної роботи щодо формування правильної звуковимови

Під час написання портфоліо до курсового проекту використовувались ряд загальнонаукових методів дослідження. Зокрема, найбільш вагомими були методи аналізу, синтезу, дедукції, узагальнення та класифікації. Особливе місце серед усіх використаних методів займає системний.


РОЗДІЛ 1. ВИНИ ПОРУШЕНЬ ЗВУКОВИМОВИ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ, ЇХ ПРИЧИНИ, ХАРАКТЕРИСТИКА

Серед порушень звуковимовної сторони мови найбільш розповсюдженими є виборчі порушення в її звуковому (фонемному) оформленні при нормальному функціонуванні всіх інших операцій висловлювання. Ці порушення виявляються в дефектах відтворення звуків мови: перекрученому (ненормативному) їх проголошенні, замінах одних звуків іншими, змішанні звуків і - рідше - їх пропусках. Термін «дислалія» одним з перших у Європі ввів в науковий обіг при І на Вільнюського університету лікар І. Франк. У монографії, що вийшла в 1827 р., він застосував його в узагальненому значенні як найменування усіх видів мовних розладів різної етіології. Трохи пізніше, у 30-і роки XIX сторіччя, швейцарський лікар Р. Шультесс також вводить у свої роботи термін «дислалія», але в більш вузькому, ніж у Франка, значенні: він зараховує до дислалії лише вимовні порушення, обумовлені анатомічними дефектами органів артикуляції. У класифікації Куссмауля була прийнята точка зору Шультесса, з таким же розумінням дислалії ми зустрічаємося в роботах Гутцмана[7].

Головною метою корекційної логопедичної роботи є формування у дитини уміння правильно (відповідно до літературної норми) вимовляти звуки мови в будь-якому за ступенем складності мовленнєвому матеріалі в різних умовах спілкування.

Щоб правильно відтворювати звуки мови (фонеми), дитина повинна вміти:

- упізнавати звуки мови і не змішувати їх у сприйнятті (тобто відрізняти

один звук від іншого по акустичним ознаках);

- відрізняти нормоване проголошення звука від ненормованого;

- здійснювати слуховий контроль за власною вимовою і оцінювати якість відтвореня і власної мови звуків;

- приймати необхідні артикулярні позиції, що забезпечують нормований акустичний ефект звуків ін.

Починаючи корекцію звуковимови, кожен спеціаліст прагне вибрати найбільш короткий і ефективний шлях навчання дитини. Але кількість витраченого часу в кожному конкретному випадку буде різною в залежності від багатьох факторів : від індивідуальних особливостей логопата, від структури мовленнєвого дефекту і його природи, від професійного рівня фахівця-логопеда, від його уміння використати найбільш точний, адекватний дефекту, коригуючий прийом, підібрати цікаві для дитини види роботи, які сприяють підвищенню пізнавальної активності учня та допомагають уникнути перевтоми[11].

Цілком природньо, що успіх логопедичної роботи залежить також від віку дитини. У дошкільників дислалія долається швидше, ніж у школярів, а у молодших школярів - швидше, ніж у старших.

Щоб правильно відтворювати звуки мови (фонеми), дитина повинна вміти:

- упізнавати звуки мови і не змішувати їх у сприйнятті (тобто відрізняти

один звук від іншого по акустичним ознаках);

-відрізняти нормоване проголошення звука від ненормованого;

- здійснювати слуховий контроль за власною вимовою і оцінювати якість відтвореня і власної мови звуків;

- приймати необхідні артикулярні позиції, що забезпечують нормований акустичний ефект звуків та ін.

РОЗДІЛ 2. ЕТАПИ КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ПРАВИЛЬНОЇ ЗВУКОВИМОВИ

2.1. Завдання та зміст підготовчого етапу роботи

Логопедична робота по вихованню правильної звуковимови здійснюється послідовно, поетапно. Всього цих етапів три:

I - підготовчий;

II - постановка звука (за Гріншпуном Б.М. - етап формування  первинних вимовних умінь та навичок);

III - автоматизація і диференціація поставленого звука, введення його в зв’язне мовлення (етап формування комунікативних умінь та навичок).

Зміст підготовчої логопедичної роботи залежить від структури дефекту, від того, яка ланка мовленнєвої системи порушена - мовленнєва моторика чи фонематичне сприймання. При комбінованій ваді, а це часто буває при складній дислалії, робота ведеться паралельно - і над формуванням вимовних, артикуляторних умінь та навичок і над фонематичним розвитком.

При функціональній моторній дислалії на підготовчому етапі розвивають моторику органів артикуляції. З цією метою проводять спеціальну артикуляційну гімнастику, спрямовану на поліпшення якості рухів (точності, координованості, переключення тощо), бо звук людського мовлення -фонема, артикулема - це сукупність певних рухів губ, щелеп, язика, піднебіння.

При дислалії можуть порушуватись довільні рухи окремих органів артикуляції (наприклад, підняття широкого кінчика язика, передньої його частини, до піднебіння - для Р; або торкання, дотик бічних країв язика до верхніх кутніх зубів-для шиплячих фонем тощо) [6].

У логопедичній практиці застосовуються різноманітні артикуляційні вправи (статичні, динамічні). Статичні вправи спрямовані на утримування артикуляційної пози протягом 6-10 секунд. "чашечка, "лопатка" , "голочка" тощо. Динамічні вправи передбачають ритмічне повторення 6-8 разів якогось руху того чи іншого мовленнєвого органу "маятник годинника", "гойдалка", "футбол" тощо. Добір вправ у кожному конкретному випадку визначається двома факторами : по-перше, особливостями правильної артикуляції звука, над яким працюють, і по-друге, характером дефектної артикуляції.

Наприклад, для виховання правильної артикуляції звука Р важливо навчити дитину піднімати язик угору і тріпотіти його кінчиком біля альвеол, тому артикуляційна гімнастика буде спрямовуватись на вироблення саме таких артикулем, а для звука С, при вимові якого інша позиція язика, потрібні інші артикуляційні вправи. Наприклад, при так званій міжзубній вимові звука С -губи у посмішці, зубки- стулені у два рядочка тощо.

Виходячи з положення про тісний взаємозв’язок ручної і артикуляційної моторики, в структуру логопедичних занять на підготовчому етапі включаються вправи на розвиток і вдосконалення дрібної моторики кисті І пальців рук. Вправи пропонуються в ігровій формі: "пальчики вітаються" /почергово вказівний палець, середній, безіменний, мізинчик торкаються подушечки великого пальця /; "пальчики потягуються" /покласти обидві руки долонями на стіл І піднімати почергово палець за пальцем догори від стола якнайвище), пальчики скласти "у замочок", зробити ними "дудочку", "дах", "стільчик", "зайчика", "обривання пелюсточок квітки", гра "на роялі" тощо[7, 9].

Артикуляційні вправи слід проводити в певній послідовності: спочатку за наслідуванням, потім за показом і словесною інструкцією і, нарешті, тільки за інструкцією.

Розвитку дрібних м’язів руки сприяють різноманітні вправи з предметами: мозаїка, нанизування пірамідок, намистинок, геометричне лото, викладання фігур та орнаментів з паличок, кубиків тощо. Малювання, графічні роботи також використовуються в логопедичній роботі з метою розвитку ручної моторики. Методика рекомендує: при обведенні контурів, при домальовуванні предметів спочатку вчать дітей обводити контур пальцем. Це сприяє формуванню дотикового, рухового, а також зорового образу даного предмета.

При сенсорній формі дислалії з дитиною, яка не усвідомлює неправильність своєї звуковимови, підготовчу роботу слід починати з розвитку слухової уваги, слухової пам’яті, фонематичних процесів.

Дітей слід привчати вслуховуватись у звучаще слово, впізнавати і розрізнювати звуки, що входять до складу цього слова, виділяти окремі з них (голосні, приголосні).

Роботу починають з розрізнення немовних звуків, наприклад, звуків природи, вулиці, звучащих іграшок, музичних інструментів.

В ігровій формі з використанням дзвіночка, сопілки, бубна, губної гармошки діти вчаться визначити джерело, напрямок звучання, силу гучності, кількість звучань тощо. Доцільно використовувати ігри "Що звучало?", "Як звучить вулиця?", "Що робить Петрушка за ширмочкою?", "Тихо-голосно", "Хто голос подає?" (голоси тварин) і т.і.

Вироблення умінь аналізувати звуковий склад слова починають з упізнавання звука в слові. Перед дитиною ставиться завдання плеснути в долоні, коли прозвучить слово, наприклад, із звуком С, Логопед проголошує слова: борщ, суп, сом, рак, ліс, білка, миска, рис... Дітям пропонується придумати слова із заданим звуком (не дефектним), відібрати малюнки, у назвах яких є запропонований логопедом звук, визначити місце звука в слові (початок, кінець, середина), визначити послідовно всі звуки в слові, порахувати їх кількість тощо. Така робота значною мірою сприяє розвитку у дітей спрямованості уваги до звукової сторони мовлення, вдосконаленню слухового сприймання, поліпшенню його взаємодії з артикуляцією[11]. 

У випадках сенсорної функціональної дислалії до виховання правильної артикуляції приступають лише після того, як дитина навчиться відрізняти свою дефектну вимову від унормованої.

Без вироблення фонематичного узагальнення за певною фонемою не буде відповідно закріплюватись правильний артикуляційний образ, навіть при достатніх вимовних можливостях. Тому, підводячи підсумки, слід виділити два основних напрямки підготовчої роботи - розвиток фонематичних процесів та розвиток мовленнєвої моторики.

2.2. Постановка звуку

Постановка звука (або етап формування первинних вимовних умінь та навичок) - етап вироблення нового динамічного стереотипу, правильної артикуляції фонем, вироблення нових зв'язків і загальмування неправильних, сформованихраніше.
Постановка звуку за О.В. Правдіною проводиться послідовними прийомами:


Потрібний артикуляційний уклад розчленовується на більш елементарні артикуляційні рухи, які тренуються шляхом підготовчої артикуляційної гімнастики. Після багаторазового повторення виробляється кінестетичне відчуття руху, який відпрацьовується, воно автоматизується, і дитина може здійснювати його швидко і правильно.

Прості відпрацьовані рухи вводяться в комплекс рухів, і таким чином виробляється правильний артикуляційний уклад порушеного звуку.

При відтворенні правильного укладу включається голосовидихувальний струмінь, і дитина несподівано для себе відтворює потрібний звук. Слухова увага залучається тільки після деякого закріплення правильної вимови. Потім пред'являється і пряма вимога вимовити потрібний звук[7, 11].

Вірну (унормовану) вимову звука можна поставити такими трьома способами:

- шляхом наслідування;

-механічним;

-мішаним;

Перший спосіб постановки звука ґрунтується на наслідуванні. Користуючись слухом, зором тактильно-вібраційними та м’язовими відчуттями, дитина (обов'язково перед дзеркалом) сприймає звучання та артикуляцію фонемні свідомо намагається відтворити потрібні рухи мовленнєвих органів та вірний акустичний образ. Наслідування супроводжується словесними поясненнями логопеда. Наприклад, щоб викликати у дитини вірний артикуляційний і акустичний образ С ("пісенька водички") треба посміхнутися, показати зубки, кінчик язика утримувати на дні ротової порожнини і видихати "холодний" струмінь повітря (що добре відчувається тактильне тильною стороною долоні).

Все це робиться перед дзеркалом, в якому дитина бачить своє обличчя і обличчя логопеда. Порівняння двох зображень, двох оральних образів допомагає дитині зрозуміти, що вона робить невірно і як це треба виправити.

Другий спосіб постановки звука полягає у використанні механічного впливу на мовленнєві органи. Це здійснюється за допомогою спеціального зонда або шпателя, або чисто вимитого пальчика тощо. [7]

Дитину просять вимовляти, наприклад , звук С, При міжзубній вимові у дитини в момент мовлення кінчик язика висовується з рота між зубами.                                                                                               

Використовуючи зонд, можна механічним способом утримати кінчик язика за нижніми різцями, як того вимагає правильна артикуляція звука С.

Треба пам’ятати: зонди можна використовувати тільки після стерилізації, отже вони повинні виготовлятись із спеціальної сталі, досить міцної, щоб не гнутися, і такої, яка не ржавіє від вологості. Розмір зонда має відповідати дитячої ротової порожнини.

 Третій спосіб постановки звука - мішаний. В ньому поєднуються наслідування і механічний виливна органи мовлення.

Механічна допомога застосовується як додатковий прийом при роз'ясненні того, як правильно відтворити потрібну артикуляцію.

Хочеться підкреслити, що яким би способом, ми не ставили звук, слід дбати про те, щоб він (цей звук) відразу звучав у складі (са, ша, ру...), бо при постановці ізольованого звука часто буває важко перейти до вимови його у складі, у слові, особливо це стосується звука Р.

Звук виявляється поставленим: якщо правильно багаторазово, безпомилково відтворюється ізольовано (Фомічова М.Ф.) або в одній із складових позицій (Гріншпун Б.М.) – етап постановки завершено.

2.3. Етап автоматизації звуку

Автоматизація    звуку, його    диференціація    із    звуком-замінником, введення звуку в зв’язне мовлення. Спостереження за процесом оволодіння дитиною звуками в нормальному онтогенезі показують, що з моменту появи у мові дитини першого правильного звука (наприклад, Р абр Ш...) до широкого включення його в самостійне мовлення інколи проходить досить чимало часу - 2-3 місяці, півроку. Отже, якщо в нормі  засвоєння  звука є часто тривалим процесом, то при дислалії процес автоматизації, або закріплення, рідко буває коротким[8].

Перші вправи на закріплення поставленого звуку проводиться тільки під контролем логопеда, щоб уникнути виникнення нової неправильної артикуляції, яку в подальшому знову слід коригувати, а отже і подовжувати курс корекційного навчання.

Потрібно пам’ятати, що фонетичні вправи швидко стомлюють дитину, тому мовленнєвий матеріал слід подавати в цікавій формі. Можна використовувати ігри ("вертоліт", "лото", "карти"...), малювання, художнє слово й інші види діяльності, які підвищують пізнавальну активність дитини, не допускають її перевтоми.

Заняття з дитиною рекомендується проводити систематично, не менше трьох разів на тиждень.

Потрібно зауважити, що методика не рекомендує одночасно закріплювати подібні за акустико-артикуляційними ознаками звуки (наприклад, С і Ш, С і Ц, Р і Л, тощо). У більшості випадків це подовжує час корекційної роботи над виробленням вірної артикуляції кожного звука зокрема[8, 11].

Етап автоматизації звука - це закріплення відпрацьованих навичок правильної вимови звуків в різних ситуаціях спілкування; це загальмування старих, неправильних динамічних стереотипів і вироблення нових.
Процес автоматизації звуку полягає в тренувальних вправах зі спеціально підібраними словами, простими за фонетичним складом, які не містять порушених звуків. Прийнята послідовність автоматизації звуків: склад (прямий - відкритий, зворотний – закритий; між 33 голосними; зі збігом;) – слово (на початку, в середині, в кінці), речення – зв'язне мовлення.


Диференціація як наступний етап логопедичної роботи над звуком необхідна з метою попередження та усунення можливого змішування близьких звуків, їх генералізації. В основі цього процесу лежить диференціойване гальмування (як вид внутрішнього гальмування), коли новий звук багаторазово повторюється і підкріплюється заохоченням логопеда, а інший близький звук – не підкріплюється повторенням. Відбувається диференціювання близьких подразників, їх відмінність. Наприклад: дитина вже добре вимовляє звук Ш у таких словах, як шапка, шуба, мішок, машина. Запропонувавши їй для відтворення слова типу соняшник, Саша, ви можете почути у відповідь "шоняшник" або "сонясник", "Шаша" або "Саса" (згідно О.В.Правдіної, це діти 3 рівня порушеної звуковимови). Як правило, у таких логопатів переважає  фонематичний дефект. У подальшому, якщо не приділяти спеціальної увага розрізненню звуків на слух і за артикуляцією, їх писемне мовлення буде супроводжуватись однотипними замінами літер[6].

Перш за все на етапі диференціації розрізняються на слух і у вимові новий поставлений звук і звук, який його раніше замінював. Наприклад, замість С вимовлявся Ш, диференціювати потрібно звуки Ш-С. З цією метою корисно повправляти дитину у вимові пар слів-паронімів (каша-каса, шапка-сапка..;). Почувши слово, наприклад, каша, дитина повинна назвати ізольовано Ш (один з пари опозиційних звуків), каса -с, миска-с, мишка -ш і т.і. Можна запропонувати дитині відібрати (з купки) малюнки, окремо в назвах яких міститься звук Ш і окремо із звуком С; придумати слова із звуком Ш і звуком С, або такі слова, в яких є і Ш і С в одному слові - шосе, шостий, суміш, сушка і т.і. - вірно їх вимовити.

Введення нового звука в зв’язне мовлення - це заключний етап логопедичної, роботи над звуком, етап формування комунікативних умінь та навичок. Мета його - навчити дитину користуватись поставленим звуком в усіх видах мовленнєвої діяльності. Більшою мірою на цьому етапі використовуються тексти, творчі справи, в мовленнєвому матеріалі яких часто зустрічається опрацьований звук.          
Висновки

Отже, однією з найскладніших та найважливіших функцій є мовлення. У психології мовленням називають процеси спілкування за допомогою говоріння, слухання, читання, письма. Мовлення - це і читання книжки, і написання листа рідним. Навіть мовчазні роздуми - це теж мовлення, яке називається внутрішнім мовленням.

Невиправлені помилки у мовленні можуть не лише закріпитися, а й залишитися у дитини на все життя. Вони не лише ускладнюють спілкування дитини, негативно потім впливають на засвоєння читання та письма. Порушення вимови може відбуватися у дітей при дислалії, дизартрії чи ринолалії.

У дітей перших років життя мовлення надає важливий вплив на розвиток відчуттів і сприйнять, на формування процесів гностики. Навіть пасивне оволодіння мовою в перші два роки життя сприяє розвитку у дитини узагальненого сприйняття, додає всім його сенсорним функціям активний пошуковий характер.

Необхідно враховувати, що кожна дитина має свій особливий, унікальний шлях мовленнєвого розвитку, який може зовсім не збігатися з розвитком мовлення інших дітей. Оцінка стану розвитку мовлення дитини охоплює: збирання інформації (спостереження за мовленням дитини, аналіз відповідей, продуктів дитячої діяльності, бесіди з батьками, обстеження життя в родині тощо), реєстрацію отриманих даних та відповідно інтерпретацію отриманих результатів.

Виховання правильної звуковимови здійснюється послідовно, поетапно. Всього цих етапів три – підготовчий, постановка звуку та автоматизація і диференціація звуку, введення його у зв’язне мовлення.

Вивчення мовлення дітей не слід обмежувати одним методом. Під час проведення діагностики необхідно домогтися, щоб вивчення було повним, досконалим і дійовим завдяки застосуванню різних методів, об'єднаних у систему, що дозволяє у звичних умовах поведінки і діяльності дитини всебічно виявити стан її мовленнєвого розвитку (використати спостереження, бесіди, доручення).
Список використаних джерел

  1. Артемова Л.В. Комплексне здійснення програмових завдань в ігровій

діяльності дошкільника, Київ: Дошкільне виховання, 1976, № 5 – С. 6-8.

  1. Богуш А.М. Заняття з розвитку мови в дитячому садку, Київ: Радянська

школа, 1988 – С. 175.

  1. Власова Т.А., Певзнер М.С. О детях с отклонениями в развитии. Изд. 2-е.

М., "Просвещение", 1973.

  1. Гонеев А.Д. пед. заведений / А. Д. Гонеев, Н. Й. Лифинцива, Н. В, Ялпаева; Под. ред. В. А. Основы коррекционной педагогики: Учеб. пособие для студ. высш. Сластенина, -М.; Изд. центр «Академия», 2002. - 280 с,

  2. Дефектологический словарь. Изд.2-е. М., "Педагогика", 1970.

  3. Малярчук А.Я. Дидактичний матеріал для виправлення мовних недоліків: Навч.посібник для вчителів-логопедів, вчителів і вихователів шкіл та дитячих садків – 2-е видання, виправлене та доповнене. К, Ірпінь: ВТФ, 1997

  4. Основы специальной психологии: Учеб. пособие для студентов сред. пед. учеб. заведений / Л,В, Кузнецова, Л,И, Переслени, Л,И Солнцева и др; Под ред. Л.В.Кузнецовой. - 2-е изд, стер. - М.: Издательский цетр «Академия», 2005 г. с.228 -241

  5. Програма виховання і навчання дітей дошкільного віку, “Дитина”, Київ:

Освіта, 1993.

  1. Федорович Л.О., Формування правильної вимови у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. - Вид. «Християнська зоря», Кременчук, 2004

  2. Филичева Т.Б., Туманова Т.В. Учись говорить правильно. – М., 1993.

  3. Филичева Т.Б., Туманова Т.В. Формирование звукопроизношения у дошкольников. – М., 1993.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас