1   2   3   4   5
Ім'я файлу: Водоп'янова О.О.Державна муніципальна соціально-економічна політ
Розширення: docx
Розмір: 428кб.
Дата: 05.07.2022
скачати

Зміст
Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади формування програм соціально-економічного розвитку

1.1 Теоретичні основи та підходи формування програм соціально-економічного розвитку

1.2 Суть, форми та функції формування програм соціально-економічного розвитку України

1.3 Інституційне забезпечення програми соціально-економічного розвитку

Висновки до 1 розділу

Розділ 2. Аналіз і оцінка реалізації та джерела щодо розробки програм соціально-економічного розвитку України

2.1 Дослідження стану формування програм соціально-економічного розвитку України

2.2 Аналіз ефективного виконання програми

Висновки до 2 розділу

Розділ 3. Удосконалення процесу формування та реалізації регіональних програм

3.1 Соціально-економічний розвиток України: проблеми та шляхи вирішення

3.2 Забезпечення цільового програмування соціально-економічного розвитку

Висновки до 3 розділу

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Додатки
Вступ

Ринкові умови вимагають переходу до регіонального стратегічного управління, що виникла у відповідь на виклики та загрози зовнішнього середовища: зростання нестабільності, зростання глобалізації, загострення конкуренції. Загалом, стратегічне управління – це дії щодо розробки найважливіших цілей України та шляхів їх досягнення з метою забезпечення її розвитку в нестабільному зовнішньому середовищі шляхом зміни регіону та зовнішнього середовища. Для регіонів України стратегічне управління формує основу для чіткого визначення регіональної позиції відповідно до вимог конкурентів і споживачів, а також дозволяє визначити заходи щодо покращення цих позицій.

Питання соціально-економічного розвитку України сьогодні є дуже актуальним, і Україна знаходиться в процесі пошуку власного шляху вдосконалення існуючого підходу до розвитку. регіональний рівень і відповідні стратегії.

Цей напрямок розвитку потребує нового підходу до використання потенціалу економіки, населення та природних ресурсів регіону, що дозволить вийти на новий рівень якості життя економіки та населення та конкурентоспроможності.

Важливість теми магістерської роботи зумовлена ​​передачею державної політики з центральної адміністрації на регіональний рівень, а також передачею повноважень органам місцевого самоврядування та регіональним адміністративним організаціям. Це відкриває широкі можливості для збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів України.

У реалізації функцій державного управління важливу роль відіграють такі засоби безпосереднього впливу на соціально-економічний розвиток держави, як розробка та реалізація регіональних цільових програм. Найпоширенішими серед них є соціальні програми. Складність «Регіональної соціально-економічної програми», розмаїтість і різноманітність у розумінні їх сутності зумовлює необхідність їх дослідження.

У сучасних умовах регіональні програми соціального розвитку є юридично самостійними документами і призначені для використання як засіб регулювання регіонального розвитку.

На практиці розробка стратегії соціально-економічного розвитку пов'язана з підготовкою ранніх і короткострокових програм і цільового планування розвитку території. Розроблена стратегія визначає зміст основних сфер діяльності ОМС.

Зараз на різних рівнях управління та території розроблено багато соціально-економічних програм, але значна частина з них не виконується або не може бути реалізована.

Теоретичні засади та практичні механізми стратегічного управління регіональним розвитком України досліджено в працях О. Берданової, В. Ващенка, В. Воротіна, О. Коротича, В. Мамонової, М. Орлатої, Ю. Шарова та ін. .

Теоретико-методологічні аспекти проблеми відображені в працях В. Гіца, В. Мамутова, В. Василенка, Н. Соловйової та ін. Програму соціально-економічного розвитку області досліджують І. Беганська, П. Гурій, Т. Желюк, В. Певерзєв, В. Савченко, Д. Стеченко та ін.

Програми місцевого розвитку досліджує І. Пілунський, а державні соціальні програми є об’єктом наукового інтересу О. Макарової.

Метою дослідження магістерської роботи є розгляд питання соціального програмування територіального розвитку України, яке залежить від ефективності програм.

Метою є визначення наступних завдань.

 вивчення теоретичних основ створення та реалізації регіональних програм соціально-економічного розвитку;

 розкрити сутність, форму та функції програми соціально-економічного розвитку;

 аналіз організаційного забезпечення регіонального програмування;

 з’ясувати стан виконання регіональних програм соціально-економічного розвитку;

 аналіз створення та реалізації регіональних програм соціально-економічного розвитку;

 вносити пропозиції щодо покращення виконання регіональних соціально-економічних цільових програм.

Об’єктом дослідження магістерської роботи є створення та реалізація програм соціально-економічного розвитку.

Теоретико-інформаційною основою дослідження є: законодавчі акти України; розвиток наукових концепцій і теорій вітчизняних і зарубіжних вчених з питань державного регулювання підприємництва; статистичні, довідкові та періодичні інформаційні матеріали; Інтернет ресурси.

Методологічною основою магістерської роботи стала сукупність принципів і методів наукового дослідження, загальнонаукових і спеціально-аналітичних методів, які дозволили вирішити поставлені завдання.

Структура роботи складається зі вступу, трьох частин, висновку, списку використаних джерел та додатку.

Розділ 1. Теоретичні засади формування програм соціально-економічного розвитку
1.1 Теоретичні основи та підходи формування програм соціально-економічного розвитку

Ефективність народногосподарської діяльності значною мірою залежить від рівня соціально-економічного розвитку регіону, який часто визначається галузевими, територіальними та функціональними відмінностями. Це визначає необхідність розвитку адміністративної системи кожного регіону країни. Термін «розвиток» часто вживають у таких термінах: економічний розвиток, економічний розвиток України, регіональний розвиток. У кожному з цих випадків розвиток пов'язаний насамперед з деякими прогресивними змінами в економічній сфері. Але поряд із суто економічними характеристиками часто враховуються соціальні параметри розвитку. Крім того, соціальні характеристики оцінюють рівень розвитку будь-якого регіону. Еволюція завжди має напрямок, визначений метою або системою цілей. Якщо цей напрям позитивний, то можна говорити про прогрес, а якщо негативний, то про регрес або деградацію. Інакше кажучи, характер регіонального розвитку завжди включає конкретну ціль або декілька цілей.

Регіональний розвиток є складним і динамічним процесом, і для його вивчення необхідно вивчити принципи регіонального розвитку як основу, а також дослідити впливові фактори різних рівнів, які визначають напрямок подальшого розвитку регіональної економічної системи та її елементів. Існуючі теоретичні засади управління регіональним розвитком не можна вважати науковими та раціональними. Підтвердженням цього є незбалансованість і пропорційність соціально-економічного розвитку регіону, відсутність тісних прямих і зворотних зв’язків між регіональними та місцевими адміністративними одиницями, підприємствами, 10 міністерствами та іншими організаційно-господарськими структурами. області [9, с. 2].

У сучасних умовах розвиток теорії та методології регіонального управління відбувається за двома основними напрямами. Перш за все, це розширення та поглиблення змісту дослідження (збагачення класичної теорії новими факторами, вивчення та розуміння нових процесів і явищ). Другий напрямок – підвищення «якості» методології дослідження. У працях основоположників регіональної економіки регіон не розглядався як суб’єкт економічних відносин і носій економічних інтересів. У сучасній теорії регіон розглядається як багатофункціональна і багатогранна система.

Найбільшого поширення набули такі регіональні парадигми: регіон – напівдержава, регіон – квазікорпорація, регіон – ринок, регіон – суспільство (Мал. 1.1).



Мал. 1.1 Взаємозв’язок моделей та парадигм регіонального розвитку

Джерело: [26, с. 25]

Подібність регіональної та національної економік дозволяє використовувати макроекономічні теорії (неокласичну, неокейнсіанську та ін.) у регіональних дослідженнях і є привілеєм, орієнтованим на дослідження факторів виробництва, зайнятості та ефективності зайнятості. рівень доходів населення. Коли недостатньо аналізувати регіон як однорідний простір, а необхідно враховувати внутрішні відмінності регіональної економічної системи, доречним є втручання мікроекономічної теорії. Теорія та методологія мікроекономічних досліджень більш сумісні з парадигмами «регіональної напівкорпорації» та «регіонального ринку». Загалом парадигми регіонального розвитку наголошують на виведенні регіону на новий рівень розвитку, зокрема на зростанні ролі недоторканних цілей і факторів регіонального економічного розвитку з урахуванням принципів сталого регіонального розвитку [35].

На формування та реалізацію регіональної політики соціально-економічного розвитку в Україні на етапі становлення ринкових відносин впливають чотири групи факторів: державна регіональна політика; фактори реалізації економічних відносин у регіоні (ринкові зміни); природно-ресурсний і виробничий потенціал регіону; організаційно-адміністративні фактори.

Перша група факторів є основою досягнення соціально-економічних цілей. Інші групи факторів мають подвійне призначення. З одного боку, вони є основою для досягнення соціально-економічних цілей, а з іншого – виступають цілями соціально-економічного розвитку України на окремих етапах. Важливим методологічним моментом цього процесу є те, що політика соціально-економічного розвитку регіону не є складовою регіональної політики держави, а може розглядатися як розроблена на основі новітніх принципів і засад.

Тому бажано розробити відповідні механізми політики соціально-економічного розвитку України: механізми реалізації державної регіональної політики; механізми обґрунтування цілей політики соціально-економічного розвитку; інституційні та ринкові механізми обміну; механізми визначення засад цільового використання природних ресурсів і факторів розвитку; механізми вдосконалення управлінських рішень [35].

Як зазначалося вище, механізм реалізації державної регіональної політики є основою для розробки регіональних стратегій соціально-економічного розвитку, тому є основою для формування та реалізації цієї політики. Передбачені такі засоби економічного та фінансового забезпечення: виділення коштів з державного бюджету для фінансової підтримки регіонів, що перебувають у кризовому стані, створення ефективних та економічно самостійних територіальних угруповань шляхом їх укрупнення, завершення передачі державної власності, передача інших прав державної власності.

Крім того, ці ресурси мають включати: створення інституцій та механізмів забезпечення взаємного представництва центральної та регіональної влади; визначати розміри соціальних виплат з урахуванням демографічних, галузевих та інших особливостей регіону; розробити методику та запровадити фінансову збалансованість місцевих бюджетів; створення збалансованого бюджету всіх рівнів на основі реальних доходів, оптимізація видатків бюджету за мінімальним стандартом бюджетної забезпеченості, перехід до розмежування коштів державного та місцевих бюджетів; створення мережі агентств регіонального розвитку; створення в регіоні зон економічного зростання та зон; розробка нової моделі організації місцевих адміністрацій та розподіл повноважень між ними; Запровадження прогнозів і планування регіонального соціально-економічного розвитку України.

Водночас важливим є дослідження функціональних питань територіальної соціально-економічної системи (СЕС), яка є об’єктом політики регіонального розвитку. Особливої ​​уваги потребує зв'язок між його компонентами, оскільки їх недосконалість значною мірою сприяє схильності до руйнування. Пріоритетним є вирішення конфлікту підсистеми «людина-природа», тобто необхідно розробити основні принципи модернізації інфраструктури охорони довкілля найближчим часом.

Структура ТСЕС створюється під впливом процесу створення комплексу у формі суспільно-природної інтеграції, що сприяє формуванню основи територіально-виробничого комплексу (ТВК) як продуктивної сили. Внаслідок концентрації, спеціалізації, консолідації та кооперації вони сильно залежать від коливань ринкових умов на даному етапі. Кардинально змінюється структура їх виробництва. У зв'язку з переходом від виробничої економіки до споживчої важливе місце в структурі ТСЕС стали займати територіально-побутові комплекси (ТПК), територіально-рекреаційні комплекси (ТРК).

У системі сталого соціально-економічного розвитку регіону особливого значення набуває задоволення потреб та інтересів населення, які виступають важелями людської діяльності та діяльності, формують систему економічних відносин. Успіх у підвищенні рівня життя населення можна визначити, лише знаючи рівень задоволення потреб та інтересів. Рівень добробуту різних груп населення регіону визначається такими критеріями, як рівень задоволеності матеріальними умовами, роботою, професією, умовами проживання, охороною здоров’я, сімейним станом тощо. З урахуванням цих критеріїв на основі середньогеометричної ваги значень основних показників на одну особу (середньомісячна заробітна плата, грошові доходи, витрати, роздрібний товарообіг, платні послуги, виробництво споживчих товарів, зайнятість) інтегровано. зроблено оцінку соціально-економічного стану розвитку України [60, с. 45].

Тому базовий напрямок управління регіональним розвитком має розроблятися з урахуванням закономірностей сталого розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, які розглядаються крізь призму основних складових: економічної цілісності, соціальної спрямованості та екологічної безпеки. серйозний.

Розвиток регіонів України як соціально-економічної системи потребує створення певної інституційної основи управління територіями на основі ознак їх цілісності [14, с. 204], ознаки включають самовідтворення, самоуправління та самоорганізацію. Тому процес формування нової парадигми регіонального розвитку нерозривно пов’язаний із розробкою парадигми державного регулювання регіонального розвитку, що є вкрай важливим і необхідним у контексті змін.

Управління економічними процесами, структурними змінами регіональної економіки, їх інституційними основами, фінансово-економічними відносинами, що встановлюються з «центром» для визначення внутрішніх і зовнішніх меж управління регіональною економічною системою та створення регіонального комплексу, потребує діагностики. визначити проблемні зони та переваги, і на цій основі так звані «точки» – це не лише зростання, а й регіональний розвиток, тобто можливості його якісно покращити та вийти на новий рівень шляхом відповідних соціально-економічних змін у даному регіоні. ситуації. національний інтерес для забезпечення національної безпеки.

Соціальна політика є однією з найважливіших сфер відповідальності будь-якої держави. Основними завданнями державної соціальної політики є координація соціальних відносин, узгодження інтересів усього суспільства та окремих груп населення, забезпечення сталого людського розвитку, боротьба з бідністю та соціальною ізоляцією, забезпечення гідної зайнятості та гідного життя. умов, для забезпечення соціального захисту та розвитку соціальної сфери: освіти, охорони здоров'я, ЖКГ, сфери послуг, культури. Як уже зазначалося, основним засобом реалізації державної політики в соціальній сфері є створення та реалізація соціальних програм. За загальним правилом, «програма» відноситься до ряду дій, спрямованих на досягнення заздалегідь визначеної мети. Якщо говорити про «соціальну програму», то це послідовність дій, спрямованих на досягнення певної соціальної мети (вирішення соціальної проблеми).

Тому поняття «соціальна програма» виділяється за такими критеріями [62, с. 32]:

1. Спрямованість на вирішення конкретних соціальних проблем;

2. Наявність певної частини покриття (ефекту);

3. Фінансові та організаційні ресурси.

Цілі та очікувані соціальні результати визначаються соціальною політикою (стратегією соціального розвитку). Структура, фінансовий обсяг, масштаби та інші показники соціальних програм відповідають бюджетній політиці. Загальну структуру та організаційну схему будь-якої соціальної програми наведено на мал. 1.2.



Мал. 1.2 Узагальнена структурно-організаційна схема соціальної програми України

Соціальну програму можна представити як системний об'єкт у вигляді певної схеми (мал. 1.3). Вхідні дані програми — це компоненти, отримані із зовнішнього середовища, в якому реалізується програма, і визначають їхній вплив на програму. Екологічні компоненти можна поділити на інформаційну, економічну, політичну, включаючи соціальну та фіскальну політику. На виході програми ми отримуємо кінцевий продукт – компоненти, які програма доставляє у зовнішнє середовище і може за допомогою нього впливати: змінювати інформаційний простір, впливати та змінювати самопочуття та свідомість населення. благополуччя.



Мал. 1.3 Схема системи соціального програмування
У створенні та реалізації соціальних програм можуть брати участь різні організації, в тому числі державні організації та організації місцевого самоврядування, громадські організації, що працюють у соціальній сфері. Також суб’єктом цього процесу є органи законодавчої, виконавчої та судової влади, які визначають цілі, завдання, пріоритети, нормативно-правові основи соціальної політики та безпосередньо здійснюють практичну роботу з їх реалізації.

Досягнення високої конкурентоспроможності об’єктів регіональної економічної системи завдяки досконалому менеджменту є гострою потребою трансформаційних змін, пов’язаних із посиленням сучасних викликів, регіоналізму та глобалізації. національна економічна система в цілому. Головною метою управління соціально-економічним розвитком регіону є створення сприятливих умов для життя населення, виробництво і розповсюдження продукції в різних регіонах країни. Таке управління повинно здійснюватися з метою оптимального використання території, природних і робочих ресурсів регіону.
  1   2   3   4   5

скачати

© Усі права захищені
написати до нас