Ім'я файлу: диплом1бух учет.docx
Розширення: docx
Розмір: 51кб.
Дата: 18.04.2021
скачати



Вступ

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОБУДОВИ ОБЛІКУ ВИТРАТ

1. Поняття витрат та їх класифікація

1.2. Сутність та функції обліку витрат

1.3. Системи обліку витрат у вітчизняній та зарубіжній практиці

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ОБЛІКУ ВИТРАТ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Облік інших прямих витрат

2.2. Зведений облік витрат

Розділ 1. Теоретичні аспекти побудови обліку витрат

1.1.Поняття витрат та їх класифікація

Витрати виробництва — це те, у що обходиться створення продукту підприємству. Водночас суспільні витрати на створення продукту включають також додаткову працю, втілену в додатковому продукті. Витрати виробництва — це загальноекономічна категорія. Процес виробництва являє собою продуктивне споживання факторів виробництва, заміщення яких є необхідною умовою процесу відтворення.

Вмінені витрати з позицій окремої фірми (підприємства) поділяють на зовнішні та внутрішні. Зовнішні (або явні) витрати пов'язані з придбанням фірмою ресурсів (тобто це витрати на сировину, матеріали, робочу силу тощо). При цьому вмінені витрати дорівнюють вигоді, яку можна отримати, якщо при тих самих витратах використати альтернативний
ресурс.

Внутрішні (або неявні) витрати пов'язані з використанням факторів виробництва, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, технічне та інше обладнання, підприємницькі здібності тощо), а також з деякими її перевагами (місцезнаходження, престижність торгової марки тощо). При цьому вмінені витрати дорівнюють вигоді, що може бути отримана при альтернативному використанні власних ресурсів.

Для визначення фінансових результатів підприємства важливо розуміти різницю між спожитими і не спожитими витратами.Фінансовий результат — це різниця між доходами і витратами звітного періоду. Спожиті витрати — це збільшення зобов'язань чи зменшення активів у процесі поточної діяльності для одержання доходу звітного періоду. У свою чергу, неспожиті витрати — це збільшення зобов'язань чи зменшення активів у процесі поточної діяльності для одержання доходу чи іншої вигоди в майбутніх періодах. Витрати на продукцію- це витрати, зв'язані з виробництвом чи із придбанням товарів для реалізації.

Витрати періоду- це витрати, що не включаються в собівартість запасів і розглядаються як витрати того періоду, у якому вони були здійснені.Підприємства, що випускають продукцію, до таких витрат відносять витрати на управління, маркетинг, дослідження, розробки і т.п.

У торгових підприємствах витратами періоду є витрати обігу. Важливою рисою витрат як у виробничій, так і в невиробничій сфері є характерїхньогозв'язку з певним об'єктом: продуктом, підрозділом, проектом і т.д. Під об’єктами витрат розуміють сегменти діяльності підприємства, які потребують вимірювання, пов’язаних з ними витрат.

Прямі витрати- це витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо до визначеного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом. До прямих витратналежать витрати, пов'язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, купівельні вироби і напівфабрикати тощо), що можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості.

Відповіднонепрямі витрати — це витрати, що не можуть бути віднесені до визначеного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом. До непрямих витрат належатьвитрати, пов'язані з виробництвом декількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію обладнання, загальновиробничі), що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг) за допомогою спеціальних методів.

Поточні витрати — це звичайні витрати, або витрати з періодичністю менше місяця [2].

Одноразові витрати- це одноразові витрати або витрати, які здійснюються періодично (періодичність більше місяця) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

Основні витрати- це сукупність прямих витрат на виробництво продукції.

Прямі матеріальні витрати — це вартість витрачених матеріалів, що стають частиною готової продукції і можуть бути віднесені до визначеного виробу економічно доцільним шляхом.

Прямі витрати на оплату праці — зарплата робітників, що може бути включена в собівартість конкретних виробів економічно доцільним шляхом.

Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (майстра, допоміжного персоналу і ін.) і зарплату робітників, що не може бути прямо віднесена на продукцію (оплата простою, додаткові виплати і т.п.), розглядають як непряму зарплату і включають до складу виробничих накладних витрат.

Інші прямі витрати — всі інші прямі витрати, окрім прямих матеріальних витрат і прямих витрат на оплату праці.

Прикладом таких витрат є амортизація чи оренда спеціального устаткування, оплата послуг контрагентів, придбання спеціального інструменту, виплати (роялті) за отриману ліцензію на виробництво продукції і т.п.

Виробничі накладні витрати- це витрати, пов'язані з процесом виробництва, що не можуть бути віднесені до конкретних виробів економічно доцільним шляхом.

Конверсійні витратице витрати на обробку сировини для перетворення його в готовий продукт.

До витрат на збут відносяться:

• оплата і комісійні продавцям, торговим агентам, працівникам відділу збуту і складів, водіям і інші;

• витрати на рекламу і дослідження ринку;

• витрати на відрядження;

• оренда, податки, страхування, амортизація, ремонт і утримання приміщень і устаткування відділу збуту складів, транспортних засобів, демонстраційних залів і інші;

• пакувальні матеріали і ремонт тари;

• фрахт і інші виплати, зв'язані з транспортуванням продукції;

• безнадійні борги і витрати на інкасацію дебіторської заборгованості;

• надання знижок (дисконт) покупцям;

• обслуговування після продажу

Загальні й адміністративні витрати включають :

• загальні і корпоративні витрати (реєстрація акцій, щорічні збори, винагорода директорам, добровільні внески й інші);

• витрати на персонал офісу (зарплата, страхування, додаткові виплати, навчання й інші);

• витрати на утримання приміщень і устаткування офісу (оренда, податки, страхування, амортизація, ремонт, комунальні послуги);

• гонорари за професійні послуги (юридичні, аудиторські, медичні й інші);

• витрати на зв'язок (поштовий, телефонні,телексфакс і інші);

• амортизація нематеріальних активів;

• інші загальні витрати.

Релевантні витрати- це витрати, що можуть бути змінені внаслідок ухвалення рішення, а нерелевантні витрати — це витрати, що не залежать від прийняття рішень.

Диференціальні витрати – це витрати що складають різницю між альтернативними рішеннями.

Постійні витрати- це витрати, абсолютний розмір яких із збільшенням (зменшенням), випуску продукції істотно не змінюється.

До постійних належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Дійсні витрати- це витрати, що вимагають виплати грошей чи витрати інших активів. Ці витрати відбиваються в бухгалтерських регістрах у міру їхнього виникнення.

Можливі витрати(втрати) — це вигода, що втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитися від альтернативного рішення.

Маржинальні витрати- це витрати на виробництво (чи реалізацію) однієї додаткової одиниці продукції (товару).

Контрольовані витрати— це витрати, що менеджер може безпосередньо чи контролювати може робити на них значний вплив.

Відповідно,неконтрольовані витрати — це витрати, які менеджер не може контролювати чи не може робити на них значний вплив.

Отже, витрати підприємства об’єктивно виникають у процесі діяльності і пов’язані з тим, що процес виробництва нерозривно пов’язаний з процесом споживання. Витрати підприємства є досить складною і дуже важливою з точки зору обліку та управління категорією, що і зумовлює наявність досить складної системи класифікації витрат, залежно від різних аспектів управління ними.

1.2.Сутність та функції обліку витрат

Облік витрат на підприємстві має дуже важливе значення, тому що відображає загальні витрати періоду за елементами витрат реалізованої продукції різних періодів в співставленні з доходами, розрахунки собівартості готової продукції за статтями витрат, витрати за центрами їхнього виникнення, за групами відповідальності, витрати допоміжних й обслуговуючих виробництв та інші.

Облік витрат переслідує наступні основні завдання:

  • Забезпечення інфрмації щодо тогого, де, коли і в яких обсягах використовуються ресурси підприємства;

  • Прогноз того, де для чого і в яких обсягах необхідні додаткові ресурси підприємства;

  • Забезпечення максимально високого рівня віддачі від використання ресурсів у різних часових проміжках.

  • Забезпечення реальної і якісної інформації про собівартість окремих видів продукції;

  • Представлення об’єктивних даних для складання бюджету підприємства;

  • Можливість оцінки кожного підрозділу підприємства з фінансової точки зору;

  • Прийняття обґрунтованих і ефективних управлінських рішень.

Критерії, яким має задовольняти облік витрат

  1. Точність облікових записів, узгоджених із здійсненими операціями і констатованими явищами і подіями

  2. Ясність і стрункість запису господарських оборотів, в розумінні їх логічної узгодженості

  3. Правильна грошова оцінка, як витрат, так і операцій, що здійснюються, а також явищ, що спостерігаються і пов’язані з виникненням витрат

  4. Повнота та визначеність фактів та явищ господарської діяльності, що реєструються, а також легальність та законність записів відповідно до чинного законодавства

  5. Виправність, правдивість і документальна обгрунтованість записів

  6. Належна класифікація, групування і систематизація фактично обумовленого рахунковим матеріалом, а також рівна і правильна номенклатура бухгалтерських рахунків

  7. Актуальність, своєчасність і правильність записів, в розумінні їх хронологічної послідовності

Організація обліку витрат за економічними елементами має велике значення для складання фінансової звітності та проведення економічного аналізу.

В системі управління інформація про собівартість може бути використаназа такими напрямками:

— прогнозування, тобто розрахунок величини рівня витрат з метою виявлення шляхів розвитку виробництва і підвищення ефективності його діяльності;

— планування, тобто розрахунок величини витрат на більш короткий проміжок часу з врахуванням організаційного та технічного рівня виробництва. Сюди слід віднести економічне обгрунтування рішень про виробництво нових виробів і зняття з виробництва застарілих; розрахунок економічної ефективності нової техніки, організаційно-технічних заходів і заходів з раціоналізації і винахідництва тощо;

— нормування, тобто визначення оптимального розміру витрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, необхідних для виробництва запланованих до випуску готових виробів, виконання робіт і надання послуг;

— облік фактичних виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції, враховуючи порівняння фактичних і запланованих (нормованих) показників з метою розробки заходів у випадку їх розходження;

— аналіз та дослідження поведінки витрат, особливо тих, що викликані відхиленнями від нормального виробничого процесу, визначення факторів, що мали вплив на величину і рівень собівартості, виявлення резервів зниження витрат виробництва;

— контроль і регулювання, оцінка результатів діяльності з метою розробки рішень з вдосконалення виробничого процесу таким чином, щоб цілі, поставлені перед трудовим колективом і підприємством в цілому, були досягнуті.

Облік витрат є основою процесу управління собівартістю продукції та дозволяє провадити планомірний процес формування витрат виробництва і собівартості як всього обсягу, так і одиниці продукції, визначення продажних цін і, звідси, рентабельності виробництва та окремих видів продукції, виявлення резервів економії, зниження собівартості і забезпечення систематичного контролю виконання планових (нормативних) завдань за собівартістю.

1.3.Системи обліку витрат у вітчизняній та зарубіжній практиці

Кожна конкретна система обліку виробництва на певному підприємстві включає способи і методи за якими здійснюється: відбір облікової номенклатури, розробка нормативного господарства, підбір системи документального оформлення операцій (документи), побудова загальної схему обліку, розробка схеми облікових реєстрів, визначення Центрів затрат, визначення методів виявлення відхилень затрат від норм (квот, кошторису тощо), визначення методів розподілу непрямих затрат, визначення методів розрахунку незавершеного виробництва, методів оцінки відходів, побічної продукції, методів визначення сукупної собівартості продукції та собівартості окремих її видів.

Одним з найважливіших структурних складових системи обліку витрат є визначення собівартості продукції. Різноманітність прийомів обліку і калькулювання собівартості продукції визначається рядом факторів, які можна звести в дві групи: галузеві особливості та організаційні передумови.

Галузеві особливості облікувитрат виробництва залежать від номенклатури виготовленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг, характеру виробництва і технології, яка застосовується. Наведені фактори змінюються залежно від конкретних умов та впливають на організацію обліку, вибір об'єктів обліку витрат і об'єктів калькулювання собівартості продукції.

Виділяють наступні організаційні передумови:

  • рівень розвитку виробничого обліку і діяльності структурних підрозділів підприємства. Залежно від деталізації обліку за місцями виникнення витрат, центрами відповідальності, його поглибленням (доведенням до бригад і робочих місць) змінюється і ступінь аналітичності обліку витрат;

  • прийнятий спосіб оперативного контролю за собівартістю. На багатьох підприємствах застосовується прогресивний спосіб документування відхилень від діючих норм в ході виробництва, що дозволяє оперативно виявити причини відхилень і впливати на них з метою попередження негативних наслідків;

  • ступінь забезпеченості адміністрації, власників, засновників та акціонерів інформацією для прийняття рішень. Повнота цієї інформації, скорочення періоду її представлення, забезпечення інформацією необхідних рівнів управління розширюють можливості управлінського впливу на процес формування собівартості продукції. Але водночас зменшуються або підвищуються ступінь деталізації виробничого обліку та його трудомісткість. Це, як правило, погіршує контроль за витратами в процесі виробництва продукції і знижує вплив управління на собівартість продукції (робіт, послуг).

Методи обліку витрат і калькулювання собівартості

Метод

Галузі (сфери) застосування

Характеристика

І

2

3

Позамовний

Застосовується в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах

Об'єктом обліку є окреме замовлення, оформлене договором між виробником та замовником. Виробничі витрати групуються за окремим цехом, далі сумуються вцілому по підприємству, після цього здійснюють облік собівартості одиниці продукції за сумою усіх витрат

Однопроцесний(простий, однопередільний)

Застосовується у виробництвах, де технологічний процес не поділяється на стадії

Здійснюються наступні операції:

  • облік витрат на підставі первинних документів;

  • розподіл витрат за визначеними процесами;

  • розподіл за визначеними категоріями;

  • розрахунок суми загальної величини витрат; розподіл витрат залежно від виду продукції

Попередільний (багатопередільний)

Застосовується в тому випадку, якщо сировина та матеріали проходять декілька закінчених стадій обробки (переділів)

Витрати обліковуються в розріза технологічних переділів, видів продукції, напівфабрикатів. Контроль витрат при цьому проводиться за кожним об'єктом обліку (технологічний процес, стадія, фаза виробничого процесу). Прямі витрати перевіряються за кожним переділом окремо, а в середині переділу — за видами продукції

Стандарт-кост

Застосовується для щоденного виявлення відхилень від діючих норм на виробництво з метою запобігання понаднормативних витрат і коригування самих норм

Аналогічно нормативному, але норми встановлюються на основі оцінки майбутньої ситуації.

Продовження таблиці

Директ- кост

Застосовується для прийняття управлінських рішень, щодо фактичної рентабельності продукції

В собівартість враховуються тільки змінні витрати.

Нормативний

Застосовується для щоденного виявлення відхилень від діючих норм на виробництво з метою запобігання понаднормативних витрат

Витрати на виробництво обліковуються з поділом їх на три складові.

• витрати в межах норм (плану, кошторису, тощо);

• зменшення (економія) або збільшення (перевитрати) витрат порівняно з нормою внаслідок зміни норм під впливом технічного прогресу;

• відхилення витрат порівняно з нормою у бік зменшення (економія) або збільшення (перевитрати).



Система калькулювання “Директ-кост”є однією з найбільш використовуваних в управлінні на сучасних підприємствах. У цьому випадку в калькуляцію включаються витрати, безпосередньо зв'язані з виготовленням даного виробу. Тому критерієм точності числення собівартості продукції повинна бути не повнота включення витрат у собівартість, а спосіб їхнього віднесення на виріб.

"Директ-кост" — це один з методів обліку витрат по неповній собівартості. Основною його особливістю є те, що собівартість продукції враховується і планується тільки в частині змінних витрат. Постійні ж витрати поетапно списуються за рахунок фінансового результату. Ефективне керування витратами і прибутком залежить від точності калькуляції. Найбільш точною є та калькуляція, що містить у собі не усі види витрат, а тільки ті, котрі безпосередньо зв'язані з виробництвом даної продукції.

 З огляду на недоліки застосування системи "директ-кост", необхідно відзначити, що їхня конкретизація можлива в результаті вивчення особливостей виробничих процесів кожного конкретного підприємства.

Найбільш типовими недоліками є наступні :

• складності в розподілі витрат на прямі постійні і прямі перемінні і як наслідок — неточність визначення собівартості (витрати виникають не в результаті виробництва, а внаслідок підтримки виробничих потужностей у робочому стані);

• складності калькулювання і як наслідок — необхідність додаткового навчання персоналу підприємства й інші.

Розподіл загальновиробничих витрат по аналітичних позиціях калькуляційних рахунків:

  • змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності підприємства у звітному періоді;

  • постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності.

  • нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення.

Система нормативного калькулювання собівартості припускає дотримання наступних принципів:

  • складання попередньої калькуляції нормативної собівартості по кожному виробі на основі діючих на підприємстві на початок місяця — норм і кошторисів;

  • ведення протягом місяця обліку змін діючих норм для коректування нормативної собівартості на початок наступного місяця, визначення впливу цих змін на собівартість продукції й ефективності заходів, що послужили причиною зміни норм;

  • документування фактичних витрат протягом місяця з розподілом їх на витрати в межах норм і відхилення від норм;

  • встановлення причин і винуватців виявлених відхилень від норм для вживання оперативних заходів впливу;

  • визначення фактичної собівартості випущеної продукції як алгебраїчної суми нормативної собівартості, відхилень від норм і змін норм.

«Стандарт-кост» у повному розумінні слова означає стандартні вартості витрат. Ця система спрямована насамперед на контроль за використанням прямих витрат виробництва, а суміжні калькуляції — для контролю накладних витрат.

Система «Стандарт-кост» задовольняє запити підприємця і служить могутнім інструментом для контролю виробничих витрат. На основі встановлених стандартів можна заздалегідь визначити суму очікуваних витрат на виробництво і реалізацію виробів, обчислити собівартість одиниці виробу для визначення цін, а також скласти звіт про очікувані доходи майбутнього року. При цій системі інформація про наявні відхилення використовується керівництвом для прийняття їм оперативних управлінських рішень.

В основі системи «Стандарт-кост» лежить попереднє (до початку виробничого процесу) нормування витрат по статтях витрат:

  • основні матеріали;

  • оплата праці основних виробничих робітників;

  • виробничі накладні витрати (заробітна плата допоміжних робітників, допоміжні матеріали, орендна плата, амортизація устаткування й ін.);

  • комерційні витрати (витрати по збуті, реалізації продукції).

Слід зазначити, що система «Стандарт-кост» у закордонній практиці не регламентована нормативними актами, у зв'язку з чим не має єдиної методики встановлення стандартів і ведення облікових регістрів. У результаті цього навіть усередині однієї компанії діють різні норми: базисні, поточні, ідеальні, прогнозні, досяжні і полегшені.

Норми витрат матеріалів і виробничої заробітної плати встановлюються звичайно в розрахунку на один виріб. Для контролю за накладними витратами розробляються кошторисні ставки за визначений період, виходячи з наміченого обсягу продукції. Кошториси накладних витрат носять постійний характер. Однак при коливаннях обсягу виробництва для контролю за накладними витратами створюються змінні стандарти і ковзні кошториси.

Розрахунок відхилень від норм витрат при системі «Стандарт-кост»



Види відхилень

Розрахунок відхилень

I. За матеріалами

1

За ціною використовуваних матеріалів

(Нормативна ціна одиниці матеріалу — фактична ціна) * кількість придбаного матеріалу

2

По кількості використовуваних матеріалів

(Нормативна кількість матеріалу на фактичний випуск продукції — фактична витрата матеріалів) * нормативна ціна матеріалів

3

Сукупне відхилення витрати матеріалів

(Нормативні витрати на одиницю матеріалу – фактичні витрати на одиницю матеріалу) * фактична кількість використовуваних матеріалів на випуск продукції

II. По праці

1

По ставках заробітної плати

(Нормативна погодинна ставка заробітної плати — фактична погодинна ставка заробітної плати) * фактично відпрацьований час

2

По продуктивності праці

(Нормативний час на фактичний випуск продукції — фактично відпрацьований час) * нормативна погодинна ставка оплати праці

3

Сукупне відхилення по трудових витратах

(Нормативні витрати праці на одиницю продукції — фактичні витрати праці на одиницю продукції) * фактичний обсяг випуску продукції

III. По накладних витратах

1

По постійних накладних витратах

(Кошторисна ставка постійних накладних витрат на одиницю продукції — фактична ставка постійних накладних витрат на одиницю продукції) * фактичний обсяг випуску продукції

2

По змінних накладних витратах

(Кошторисна ставка перемінних накладних витрат на одиницю продукції — фактична ставка перемінних накладних витрат на одиницю продукції) * фактичний обсяг випуску продукції

IV. По валовому прибутку

1

За ціною реалізації

(Нормативна ціна одиниці продукції — фактична ціна одиниці продукції) * фактичний обсяг реалізації

2

По обсязі реалізації

(Обсяг кошторисної реалізації – обсяг фактичної реалізації) * нормативний прибуток на одиницю продукції

3

Сукупне відхилення по валовому прибутку

Сукупний нормативний прибуток — сукупний фактичний прибуток

РОЗДІЛ 2

МЕТОДИКА ОБЛІКУ ВИТРАТ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Облік і розподіл непрямих витрат

До непрямих витрат належатьвитрати, пов'язані з виробництвом декількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію обладнання, загальновиробничі), що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг) за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати створюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають декілька елементів), котрі відрізняються за функціональною роллю у виробничому процесі.

Для обліку загальновиробничих витрат призначений рахунок 91 „Загальновиробничі витрати". При цьому підприємство може самостійно відкрити субрахунки, наприклад 917 «Загальновиробничі витрати основного виробництва” і 912 “Загальновиробничі витрати допоміжного виробництва", а також субрахунки, що забезпечують іншу аналітику залежно від специфіки виробництва, особливостей формування виробничої собівартості продукції.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні. На кожному підприємстві встановлюється свій перелік постійних і змінних витрат, що обумовлює їх окремий облік.

2.2. Зведений облік витрат

В економічній літературі поняття "Облік зведення затрат" трактується по-різному; як "Зведений облік затрат", або як "Зведення затрат", або як "Облік зведення затрат". Є й інші тлумачення. Але якщо прийняти за вихідну точку поетапну побудову обліку процесу виробництва, то облік зведення затрат — це третій етап. Разом з тим це етап завершення обліку використання ресурсів як елементів затрат і як використання продуктивних сил. На цьому етапі з'являється можливість одержати загальну суму затрат на виробництво за певний відрізок часу — місяць, квартал тощо.

На першому етапі затрати на виробництво обліковуються по центрах первинного формування елементів затрат. Це дозволяє по кожному такому центру (бригаді, ланці, дільниці, цеху, фермі, переділу тощо) одержати суму затрат. Наявність підсумкових даних про затрати окремих структурних підрозділів господарства дає змогу одержати підсумкові дані у цілому в розрізі елементів затрат та видів затрат.

На даний момент у господарствах затрати на виробництво зводяться по центрах їх первинного використання (бригадах, ланках, дільницях, цехах, фермах, технологічних фазах, переділах, виробництвах тощо), всередині центрів формування (по виробах, групам виробів, видах робіт, послугах, видах витрат) та сукупно, тобто по господарству у цілому незалежно від призначення.

Це означає, що затрати зводяться як по горизонталі, так і по вертикалі, за ієрархією виробництва. Але у всіх випадках затрати зводяться за ознакою "Елементи затрат".

На методику та техніку обліку зведення затрат на виробництво впливають багато факторів: належність до певної галузі, тип виробництва, характер технології, характер організації технології, кількість продукції, організаційна побудова управління, варіанти обліку напівфабрикатів, характер організації технології, кількість продукції, наявність або вид напівфабрикатів.

Загалом визначено такі варіанти зведення затрат в залежності від особливостей виробництва: однопередільний, одновирібний (однопродуктовий), однопередільний багатовирібний (багатопродуктовий), попередільний (багатопередільний) одновирібвоий з попроцееним методом групування витрат, попередільний (багатопередільний) одновирібний з послідовним нашаруванням витрат, попередільний (багатопередільний) багатовирібний з безнапівфабрикатним прийомом зведення витрат та попередільний (багатопередільний) напівфабрикатний багатовирібний з послідовним нашаруванням витрат.

Названі вище варіанти зведення витрат є основними й дуже рідко схрещуються на практиці.

Для правильної побудови обліку зведення затрат важливе значення має вірне вирішення поняття напівфабрикатів (напівпродуктів).

Напівфабрикат (напівпродукт) — це продукт окремих технологічних фаз (переділів, цехів, дільниць, бригад тощо), який повинен пройти ще одну або декілька технологічних фаз (переділів тощо) обробки, перш ніж стати готовою продукцією. Разом з тим для даної стадії (фази, переділу) він є закінченим продуктом. Якщо напівфабрикат для даної фази (або переділу) є готовим і він призначений для іншого виробництва за межами господарства, тобто реалізується, то у такому випадку його облікують як готову продукцію, і тоді його наявність на методику обліку зведення затрат не впливає.

Якщо напівфабрикат (напівпродукт) призначений для подальшої обробки на цьому ж підприємстві, то його міжцеховий рух обліковується.

При безнапівфабрикатному варіанті обліку зведення затрат з метою контролю за збереженням напівфабрикатів, а також визначення обсягу виготовленої продукції, стану залишків незавершеного виробництва у виробничих підрозділах (цехах, переділах) організується оперативний облік руху напівфабрикатів у натуральному вигляді.

Основою такого обліку є документ внутрівиробничого переміщення цінностей за ходом технологічного процесу. У цьому випадку бухгалтерія повинна здійснювати контроль повноти та своєчасності обліку диспетчерськими службами внутрішньовиробничого переміщення напівфабрикатів. При цьому варіанті в кожному цеху обліковуються тільки власні витрати. Собівартість готової продукції визначається підсумовуванням дольової участі кожного цеху. Це означає, що в незавершеному виробництві кожного цеху будуть рахуватися затрати з деталей та вузлів всіх цехів до випуску готового продукту.

При напівфабрикатному варіанті обліку зведення витрат ведуть системний облік руху напівфабрикатів на рахунках за ходом технологічного процесу. Передача напівфабрикатів із цеху в цех або на склад відбивається на рахунках як у кількісних, так і у вартісних вимірниках, з цією метою собівартість напівфабрикату кожного цеху обчислюють щомісячно. Собівартість напівфабрикатів визначається підсумовуванням власних витрат та витрат, прийнятих від цехів попередньої обробки.

При цьому варіанті собівартість готового продукту визначається послідовним "нашаруванням" витрат кожного цеху за ходом технологічного процесу. Основною ознакою цього варіанту є факт відбиття в витратах цехів комплексної вартості напівфабрикатів, які надійшли із інших цехів. Напівфабрикатний варіант є обов'язковим при організації внутрішньогосподарського розрахунку, оренди, підряду. Досліджуване підприємство не використовує напівфабрикатний варіант обліку зведення витрат.

Фактично зведений облік витрат відбувається позамовним методом. Виробничі затрати збираються спочатку по бригадам, але потім обов’язково сумують по підприємству в цілому, і завдяки цьому розраховують собівартість одиниці продукції, враховуючи суму затрат обох бригад. Непрямі затрати щомісячно розподіляють між замовленнями. Фактична собівартість окремих замовлень визначається або після передачі на склад або після здачі замовнику безпосередню. Значним недоліком даного методу зведення витрат є те, калькуляцію не можна скласти до тих пір, поки не буде виконана вся робота по даному замовленню.

В процесі виконання замовлень витрати матеріалів і зарплати виробничих робітників контролюється за допомогою кошторисної калькуляції, які складають до запуску замовлення в виробництво шляхом лімітування відпуску матеріалів на виробництво і співставляють нараховану зарплату з сумою по цій статті в кошторисній калькуляції. Але кінцевий результат виконання плану по собівартості може бути виявлений тільки після виконання замовлення. Це обумовлює необхідність покращання позамовного методу обліку шляхом застосування принципів нормативного методу обліку затрат виробництва.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Конституція України.- К.: Видання інституту законодавства Верховної Ради України, 1996. – 249 с.

  2. Кодекс законів про працю України від 23.12.70 р. / Организация труда и заработная плата: практическое пособие.- У 2- х тмах. Т.2. – Х.:Фактор, 2002. – 348 с.

  3. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28 грудня 1994 р. в редакції Закону від 22 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — №27.

  4. Про оплату праці: Закон України, прийнятий Верховною Радою України 24.03.95 №108/95- ВР // Відомості Верховної ради України, 1995.- №14-15.

  5. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України, прийнятий Верховною Радою України 16.07.99. №996-ХІV // Відомості Верховної Ради України. — №40.

  6. Про перелік товарів, не дозволених для виплати заробітної плати: Постанова КМУ від 03.04.93 р. №244 // Урядовий кур’єр, 1993. — №13.

  7. Про затвердження типових форм первинного обліку по розрахункам з працівниками і службовцями по заробітній платі: Наказ Міністерства статистики України від 22.05.96 р. №144 / / урядовий кур’єр, 1996. — № 22.

  8. Планрахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань. і господарських операцій: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада1999 р.№ 291 // Бухгалтер, учет и аудит.— 2000. №1.

  9. Інструкціяпро застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада1999 р. №291 // Бухгалтер, учет й аудит.— 2000. — № 1.

  10. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затв. наказом МФУ від 29.10.1999 № 290 // ОВУ. –1999. – №46. – С.122-125.

  11. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”, затв. МФУ від 31.12.99 р. №318 // ОВУ. –2000. №1. –С.24-25.

  12. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затв. наказом МФУ від 30.11.99 № 291.

  13. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг, затверджені наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.2001р. № 47.

  14. Білуха М. Т. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. — К., 2000. — 690 с.

  15. Белуха Н.Т. Контроль и ревизия в отраслях народного хозяйства: Учебник.- М.: Финансы и статистика, 1992. – 368 с.

  16. Білуха М. Т.Курс аудиту: Підручник. — К.: Вища школа: т-во “Знання”, 1999. — 574 с.

  17. Білуха М. Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту: Підручник. — К. : Манускрипт, 1996. — 320 с.

  18. Бухгалтерський облік для менеджерів та економістів: Навч. посіб. / Т.А. Бутинець, Л.В. Чижевська, С.Л. Береза / Житомир. інж.-технол. ін-т. — Житомир: ПП "Рута", 2000. — 670 с.

  19. Буфатіна І. Облік на виробництві. //Все про бухгалтерський облік. –2001. — № 57.- С.4-19.

  20. Голов С., Пархоменко В.Новый план счетов: построение и применение // Бухгалтер, учет й аудит. — 2000. — № 1.

  21. Грабова Н.М. Теорія бухгалтерського обліку. Навч. Посібник / ред. Кужельського М.В. — К: “А.С.К.”, 2000. – 272 с.

  22. Грабова Н.М., Кривоносов Ю.Г. Облік основних господарських операцій в бухгалтерських проводках. — К.: “А.С.К.”, 2000. – 504 с.

  23. Завгородній В.П. Бухгалтерський облік в Україні. — К.: “А.С.К.”, 2000. – 848 с.

  24. Жовначар Р.І. Планування діяльності підприємств // Фінанси України. – 2004. -№1. – С.2127.

  25. Завгородній В. П. Автоматизація бухгалтерського обліку, контролю, аналізу і аудиту. – К.: «А. С. К.»,1998 р. — 648 с.

  26. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. Київ: ”Знання”, 2000 . — 378 с.

  27. Куpсом pефоpм – облік 2000: [У 2 ч.]: Hавч.-пpакт. посіб. — : Баланс-Клуб, 2000-. — (Бібліотека бухгалтеpа, 2000). — (Hаціональні стандаpти бухобліку). [Ч.1] / [Шевченкова Л., Плєшонкова Л., Матвієць С. та ін.]. — 2000. — 333 с.

  28. Лишиленко О.В. Бухгалтерський фінансовий облік: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / / Акад. муніцип. упр. — К.: ЦУЛ, 2003. — 524 с.

  29. Максимова О. Навчитися правильно рахувати затрати – перший крок до управління ними // Баланс . – 1999. -№ 14.

  30. Організація бухгалтерського обліку./ Бутинець Ф.Ф., Лайчук С.М. Олійник О.В., Шигун М.М– Житомир: ПП “Рута”, 2002. – 592 с.

  31. Павленко Н. Организация труда и заработная плата: практическое пособие.- У 2- х томах. Т.1. – Х.: Фактор, 2002. – 244 с.

  32. Пархоменко В.М. Бухгалтерський облік в Україні: Нормативи. Коментарі. Ч. 4 /— К.: Лібра, 1998. — 448 с.

  33. Пархоменко В.М. Облік амортизації // Фінанси України. – 2003. — №8. – С.62-65.

  34. Самуэльсон П., Нордхаус В. Анализ издержек. // Экономические науки. -№7. -1990. – С. 17 – 26.

  35. Сахарцева І.І. Основи складання бухгалтерської звітності за вимогпми Національних стандартів україни. – К.: Кондор, 2003. – 614 с.

  36. Сопко В. Бухгалтерський облік . — К. : КНЕУ , 1999- 458 с..

  37. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. екон. спец. — К.: А.С.К., 2000. — 784 с.

  38. Цал-Цалко Ю.С. Витрати підприємства: Навч. посіб.— Житомир: ЖІТІ, 2002. — 647 с.

  39. Шандова Н.В. Використання собівартості для прийняття управлінських рішень // Фінанси України. – 2003. — №2. –С.97-103.

  40. Шандова Н.В. Створення ефективної системи управління витратами підприємства // Фінанси України. – 2003. — №7. – С.97-101.

  41. Швець В. План рахунків у контексті реформи бухгалтерського обліку в Україні // Бухгалтерський облік і аудит. – 1999. — №4. – С.3-4.

  42. Шеремет А.Д. Теория экономического анализа: Учебник.- М.:ИНФРА, 2002. – 333 с.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас