Зміст
РОЗДІЛ 1. Сутність соціального страхування та соціальгого забезпечення….…..3
Сутність і необхідність соціального страхування……………….……….….3
Поняття соціального захисту та соціального забезпечення в Україні. Функції соціального забезпечення. …………………………………………....…8
РОЗДІЛ 2. Характеристика основних видів соціального страхування та забезпечення……………………………………………………………………….….14
2.1. Види соціального забезпечення……………………………………………...….14
2.2. Види загальнообов’язкового державного соціального страхування…………17
Список використаної літератури…………………………………………………….22
РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти та сутність соціального страхування
Сутність і необхідність соціального страхування
Об'єктивна необхідність в захисті існувала з давніх часів, однак необхідні були і певні економічні передумови. З подальшим розвитком суспільства ускладнювалися трудові відносини, які призвели спочатку до виникнення окремих елементів, а згодом і цілої системи соціального страхування. Саме у зв'язку з перетворенням одного з основних факторів виробництва — робочої сили — на товар і відповідно заробітної плати — в основне джерело існування для багатьох членів суспільства, виник особливий вид соціального ризику — ймовірність матеріальної незабезпеченості як наслідок втрати заробітку [1, с. 21].
Світовий досвід свідчить про те, що система соціального страхування — це один з основних інститутів соціальної політики в умовах ринкової економіки, покликаний забезпечити реалізацію конституційного права громадян на матеріальне забезпечення в певних випадках. Соціальне страхування діє у всіх моделях соціальної політики, разом з тим, його масштаби і форми, співвідношення з іншими заходами соціальної підтримки, розрізняються.
У сучасних джерелах інформації існує безліч трактувань цієї категорії.
В семантичному значенні соціальне страхування — це надання різних форм підтримки членам суспільства. В юридичній та економічній науці погляд на соціальне страхування пояснюється неоднозначно і понині не є загальновизнаним. Прихильники економічної теорії мали на увазі під соціальним страхуванням всілякі види допомоги нужденним членам суспільства за рахунок державних фондів споживання. В свою чергу, послідовники правової концепції з самого початку будували свою позицію паралельно на декількох, часом зовсім несумісних, умовах, зокрема на економічній і суб'єктній умовах. Вони вважали, що соціальне страхування зачіпає не всіх членів суспільства, а лише певних громадян, що користуються специфічним захистом з боку держави [2].
Також у науковій літературі існує підхід, відповідно до якого дефініція "соціальне страхування" трактується в широкому і вузькому плані. У широкому сенсі воно розглядається як система інститутів (організацій і правил), що забезпечують компенсацію або мінімізацію наслідків змін матеріального становища працюючих та інших категорій громадян внаслідок втрати роботи, трудового каліцтва, інвалідності, хвороби, травми, настання старості. У вузькому сенсі соціальне страхування інституціоналізовано у форму системи обов'язкового соціального страхування [3].
Із соціальних позицій соціальне страхування — форма соціального захисту, яка дозволяє у випадку настання соціального ризику зберегти необхідні стандарти рівня та якості життя, а значить, і соціальний статус родин робітників, що підтверджується ст. 46 Конституції України [4].
Найчастіше під соціальним страхуванням мається на увазі "загальнообов'язкове державне соціальне страхування у вигляді системи прав, обов'язків і гарантій, яке передбачає надання соціального захисту у вигляді матеріального забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, перед! бачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджет! них та інших джерел, передбачених законом" [4].
Таким чином, сутності дефініції "соціальне страхування" можна дійти висновку про те, що у науковій літературі термін "соціальне страхування" вживається разом або поряд з такими поняттями, як "соціальна справедливість", "соціальне забезпечення", "соціальний захист" та інші.
На основі дослідження визначень різних авторів можна сформувати наступне визначенням досліджуваного поняття: "соціальне страхування представляє собою систему економічних відносин з приводу утворення різного виду резервів грошових і матеріальних засобів, не! обхідних для відшкодування збитку, надання допомоги або для соціального забезпечення в зв'язку з настанням певних подій". Страхування є важливим компонентом ринкової інфраструктури, займає не останнє місце в житті сучасної людини, так само як і в економічній системі країни.
Соціальне страхування існує у двох формах: обов'язкове і добровільне страхування. Для різних країн і етапів розвитку страхування при співставленні цих форм виявляються певні відмінності [5].
Обов'язкове соціальне страхування — це різновид державних соціальних гарантій, які забезпечуються через цільові позабюджетні (державні або суспільні) фонди. На цей раз реалізується принцип неповного самофінансування. На випадок дефіциту даних фондів держава надає їм допомогу з державного бюджету. Таким чином, вона виступає гарантом фінансової стійкості цих фондів і реалізації програм обов'язкового соціального страхування [5]
Існує два види обов'язкового соціального страхування: обов'язкове загальне страхування й обов'язкове професійне страхування. Загальне обов'язкове страхування поширюється на всіх осіб, які працюють за трудовим договором або за контрактом. Обов'язкове професійне страхування розповсюджується на осіб, які працюють на місцях, пов'язаних із підвищеним травматизмом, особливо небезпечними та несприятливими умовами праці. Рівень страхових внесків за умови обов'язкового професій! ного страхування вищий, ніж при обов'язково! му загальному страхування, але, відповідно і вищий рівень матеріального забезпечення [5].
Добровільне соціальне страхування грунтується на принципах колективної солідарності і взаємодопомоги за відсутності підтримки держави (державного бюджету). Його характерними рисами є демократизм в управлінні страховими фондами, найбільш повна реалізація принципу самоврядування, соціальне партнерство роботодавців і найманих працівників, тісна залежність страхових виплат і програм від рівня доходів страхувальників..
В Україні більшого розвитку набуло саме загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту (що включає матеріальне забезпечення громадян у визначених законом випадках) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями, громадянами, а також за рахунок бюджетних та інших джерел, передбачених законом [6]. Пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Варто зазначити, що значення та роль соціального страхування підвищується в умовах економічної та соціальної нестабільності, коли значна кількість робітників втрачають місце роботи, а інфляція, що має місце в країні не дає змогу зберегти наявний рівень життя. У цих умовах роль цього виду страхування багатократно зростає та допомагає знизити соціальні ризики застрахованих осіб.
Слід наголосити на тому, що Конституція України проголосила права і свободи людини можуть бути реалізовані тільки за умови повно! го соціального забезпечення. В умовах економічного падіння, яке призвело до погіршення не тільки матеріального становища громадян країни, а й до їх духовного і морального виснаження, держава повинна виробити таку політику, яка дозволила б застосовувати такі форми і методи соціального захисту, які б захищали населення, особливо малозабезпечені верстви, і створювала умови не тільки для їх існування, але і для розвитку. Саме одним з таких ефективних інструментів і є соціальне страхування.
Матеріальне забезпечення працівників, що здійснюється в рамках соціального страхування, сприяє підтримці певного рівня життя громадян і їх сімей при настанні страхових випадків, а також дозволяє особам, що втратили працездатність відновлювати її. Додатково варто наголосити на ролі соціально! го страхування як засобу запобігання нещасним випадкам та мінімізації наслідків соціальних ризиків, що погіршують соціальне становище працівників внаслідок настання старості, інвалідності або смерті застрахованого члена сім'ї.
Збереженню звичного рівня життя громадян буде сприяти розвиток добровільного страхування, наприклад, додаткової пенсії. При укладанні відповідного договору підприємство сплачує внески за своїх працівників протягом певного терміну. Накопичена сума при! носить інвестиційний дохід, а при досягненні пенсійного віку застраховані особи у встановлені терміни отримують виплати на додаток до державної пенсії. Можливо і індивідуальне страхування, при якому працівник сплачує внески самостійно і починає отримувати страхові виплати (додаткову пенсію) після досягнення зазначеного у відповідному договорі віку.
Таким чином, соціальне страхування населення — дуже актуальне питання в аспекті ринкової економіки. Особливо підвищується актуальність цього питання в період економічної та соціальної нестабільності в країні, оскільки члени суспільства втрачають можливості для підтримання звичного рівня життя внаслідок масових звільнень, значної інфляції та інших негативних чинників. Тому питання соціального захисту та страхування населення обов'язково необхідно розглядатися урядом для стабілізації соціально-економічного становища держави.
Поняття соціального захисту та соціального забезпечення в Україні. Функції соціального забезпечення.
В Україні поняття "соціальний захист" почали широко вживати лише на етапі переходу до ринку і як його атрибут, хоча в тій чи іншій формі соціальний захист завжди був притаманний українському суспільству. Формуванню сучасних систем соціального захисту у світі сприяло усвідомлення необхідності створення соціальних амортизаторів ринкових ризиків.
Багато людей ще й нині не сприймають термін "соціальний захист" щодо населення загалом, вважаючи, що він стосується лише найнужденніших, або, як часто нині висловлюються, незахищених верств населення. Дедалі частіше соціальний захист передбачає комплекс заходів, спрямованих на створення безпечного соціального середовища людини.
Зокрема, у ст. 46 Конституції України проголошується, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також: у старості та інших випадках, передбачених законом. [7]
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також: бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У найширшому трактуванні соціального захисту до нього включають також заходи з охорони здоров'я, соціальну роботу тощо.
Отже, соціальний захист передбачає певний рівень матеріальної забезпеченості, тобто підтримку доходів, захист добробуту.
Визначення соціального захисту
Соціальний захист — це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах. Організаційно-правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їх діяльністю, економічні — формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів і трансфертів. Отже, з позицій економіки соціальний захист — це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства: від багатих до бідних, від здорових до хворих, від молодих до літніх.
Термін "соціальний захист" вживається лише кілька років. Він замінив термін "соціальне забезпечення", який зберігає право на існування, проте характеризує дещо вужче поняття, ніж соціальний захист. Соціальне забезпечення є складовою системи соціального захисту і виконує функцію накопичення та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню та ін.[8]
Соціальне забезпечення включає пенсії та різні види допомоги (по тимчасовій втраті працездатності, по вагітності й пологах, по догляду за дитиною до 3 років, по догляду за хворою дитиною, на поховання, допомогу непрацездатним особам, дохід яких менший від встановленої межі малозабезпеченості, тощо).
Соціальне забезпечення передбачає також подання допомоги в натуральному вигляді (обслуговування інвалідів, людей похилого віку у спеціалізованих установах — будинкахінтернатах і вдома). За радянських часів всі соціальні виплати здійснювала виключнодержава.
Тому під соціальним забезпеченням розуміють переважно державне соціальне забезпечення, тобто яке здійснюють державні органи. Отже, соціальне забезпечення — це заходи матеріальної підтримки особи та сім'ї з боку держави.
Соціальне забезпечення – це поєднання систем державного і недержавного матеріального забезпечення і соціального обслуговування фізичних осіб (їхніх сімей), які знаходяться в складних, здебільшого негативних, життєвих обставинах на обумовлених, як правило, в законі чи договорі умовах зі спеціально створених для цього фондів та які ґрунтуються на перерозподілі частини валового національного продукту з метою вирівнювання доходів різних верств населення і забезпечення соціальної злагоди в суспільстві.
Функції соціального забезпечення:
1) економічна (через розподіл ВНП здійснюється спочатку акумуляція коштів із наступним використанням їх з метою надання особі допомоги);
2) виробнича (право на багато видів соціального забезпечення залежить від трудової діяльності особи – характеру роботи, виду і розміру зарплати, від самого факту тощо);
3) реабілітаційна (поновлення втраченого через певні обставини соціального статусу особи);
4) соціальна (соціальне забезпечення як один з видів соціального захисту населення; держава гарантує реалізацію людині конституційного права на соц. забезп.);
5) політична (спрямована на зняття або пом’якшення можливої соціальної напруги у суспільстві);
6) демографічна (направлена на забезпечення розширеного відтворення населення, подолання тенденції до зменшення чисельності населення – напр. стимулювання народжуваності, підтримка багатодітних сімей тощо);
7) виховна (вплив існуючої системи соціального забезпечення на свідомість, думки, почуття, волю людей з метою усвідомлення населенням позитивних якостей, як-то працелюбства, соціального обов’язку тощо). [8]
Процедурними відносинами у сфері соціального забезпечення вважаються такі відносини, які виникають та існують при визначенні і встановленні юридичних фактів, що є необхідними для існування матеріальних відносин соціального забезпечення.
Соціально-страховими вважаються відносини, які існують у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування, щодо організації соціального страхування, утворення соціальних страхових фондів, формування коштів останніх та розподілу цих коштів між особами, котрі потребують соціального забезпечення.
Cоціально-забезпечувальні відносини, які виступають основою (ядром) предмета права соціального забезпечення, не є однорідними і поділяються на декілька відносно самостійних видів суспільних відносин. Спільним, що їх об’єднує в одну групу і завдяки чому вони розглядаються як єдиний вид суспільних стосунків, є визначені законом соціальні ризики, з настанням яких у особи виникає право на соціальне забезпечення. Зміст права на соціальний захист, що проголошується у ст. 46 Конституції України, дає підстави для виділення у структурі соціально- забезпечувальних відносин трьох окремих їх різновидів: пенсійних відносин; відносин щодо надання матеріальних допомог та відносин щодо надання соціальних послуг.
Предметом права соціального забезпечення є комплекс якісно однорідних суспільних відносин, що існують у сфері соціального забезпечення осіб, які зазнали соціального ризику (соціально- забезпечувальні відносини), а також пов’язані з ними процедурні та соціально-страхові відносини. Важливе значення для характеристики будь-якої галузі права, крім предмета правового регулювання, має і метод, тобто специфічний спосіб впливу держави (законодавця) на відповідні суспільні відносини. Аналіз правових засобів, за допомогою яких право соціального забезпечення здійснює регламентацію відповідних суспільних відносин, а також способів нормотворчості (централізований і децентралізований) дає можливість зробити висновок, що дана галузь права має переважно імперативні засади регулювання, забезпечені переважно централізованим способом прийняття правових норм. Цей висновок випливає з аналізу основної схеми побудови соціально-забезпечувальних правовідносин, яка полягає в існуванні правового зв’язку: людина – компетентний орган, що надає той чи інший вид соціального забезпечення. Той факт, що в межах правовідносин соціального страхування в цьому зв’язку виступає не держава, а відповідний фонд соціального страхування, ситуації принципово не змінює. У цих відносинах практично відсутня рівність сторін за винятком деяких з них, наприклад щодо добровільного пенсійного страхування.
Опрацьовуючи питання щодо системи права соціального забезпечення, необхідно враховувати те, що ця система являє собою науково обґрунтований, об’єктивно існуючий зв’язок інститутів і норм, які складають самостійну галузь права. У системі права соціального забезпечення традиційно виділяють Загальну і Особливу частини. Відповідно, кожна із цих частин містить властиві їй правові інститути, а останні, у свою чергу, складаються з норм права, які є найнижчою ланкою внутрішньої структури галузі права. Загальна частина об’єднує норми про предмет права, предмет науки, принципи, джерела, організаційні форми забезпечення. Особлива частина права соціального забезпечення включає норми, які регулюють умови надання, форми та розміри видів соціального забезпечення, порядок їх встановлення, захист порушених прав у сфері соціального забезпечення тощо.
Від системи права соціального забезпечення слід відмежовувати систему законодавства щодо соціального забезпечення, яка являє собою сукупність взаємопов’язаних між собою нормативно-правових актів, покликаних забезпечити відповідну сферу суспільних відносин.
Отже, під правом соціального забезпечення ми пропонуємо розуміти галузь права, яка за допомогою відповідних нормативно-правових актів регулює специфічні соціальнозабезпечувальні відносини, що виникають між державою (в особі її уповноважених органів) та особою, котра через ті чи інші життєві обставини потребує матеріальної чи іншої безповоротної допомоги від держави.
Соціальне забезпечення в суспільстві виконує наступні функції. По-перше, воно забезпечує певні мінімальні гарантії для всіх громадян по доступу до базових соціальних благ. По-друге, воно оберігає громадян від різноманітних ризиків, що виникають в процесі їх життєдіяльності. По-третє, воно забезпечує допомогу тим громадянам, які опинились у скрутному становищі.
РОЗДІЛ 2. Характеристика основних видів соціального страхування та забезпечення
2.1. Види соціального забезпечення
Соціальне забезпечення виражається у певних грошових сумах або у формі матеріальних і побутово-культурних благ та послуг, що надаються окремим категоріям громадян. Перелік видів забезпечення визначений Конституцією України. Грошові суми виплачуються, як правило, у вигляді пенсій та допомог.
Пенсії — це регулярні грошові виплати, які отримують громадяни від держави та спеціальних фондів після досягнення встановленого віку, у разі інвалідності, втрати годувальника, за вислугу років. Їх характерними ознаками є:
грошові виплати за віком та у разі непрацездатності, коли особа звільняється від обов’язку працювати або не може працювати за станом здоров’я;
виплати зі спеціальних фондів;
розмір залежить в основному від одержуваного заробітку.
Допомоги — це такі грошові виплати (крім пенсій) громадянам у випадках, передбачених законом, що надаються з фондів соціального страхування та за рахунок державного бюджету. Види допомоги відрізняються між собою їх безпосередньою метою та низкою юридичних ознак. Допомоги можна класифікувати за періодичністю виплат (одноразові та регулярні), за їх метою (у разі тимчасової непрацездатності, у зв’язку з народженням дитини та ін.).[9]
Третім видом соціального забезпечення є соціальні послуги та пільги побутового характеру.
Соціальні послуги — це комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя. Основними формами надання соціальних послуг є матеріальна допомога та соціальне обслуговування. Матеріальна допомога надається особам, що перебувають у складній життєвій ситуації, у вигляді грошової або натуральної допомоги: продуктів харчування, засобів санітарії і особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу, взуття та інших предметів першої необхідності, палива, а також технічних і допоміжних засобів реабілітації. Соціальне обслуговування здійснюється шляхом надання соціальних послуг:
за місцем проживання особи (удома);
у стаціонарних інтернатних установах та закладах;
у реабілітаційних установах та закладах; в установах та закладах денного перебування;
в установах та закладах тимчасового або постійного перебування;
у територіальних центрах соціального обслуговування;
в інших закладах соціальної підтримки (догляду).
За Законом України «Про соціальні послуги» можуть надаватися такі види соціальних послуг:
- соціально-побутові послуги — забезпечення продуктами харчування, м’яким та твердим інвентарем, гарячим харчуванням, транспортними послугами, засобами малої механізації; здійснення соціально-побутового патронажу, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів тощо;
- психологічні послуги — надання консультацій з питань психічного здоров’я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем, застосування психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості, із метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації, надання методичних порад;
соціально-педагогічні послуги — виявлення та сприяння розвитку різнобічних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, організація індивідуального навчального, виховного та корекційного процесів, дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та художньої діяльності тощо, а також залучення до роботи різноманітних закладів, громадських організацій, заінтересованих осіб;
- соціально-медичні послуги — консультації щодо запобігання виникненню та розвитку можливих органічних розладів особи, збереження, підтримка та охорона її здоров’я, здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів, працетерапія;
соціально-економічні послуги — задоволення матеріальних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, що реалізуються у формі надання натуральної чи грошової допомоги, а також допомоги у вигляді одноразових компенсацій;
- юридичні послуги — надання консультацій з питань чинного законодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, сприяння застосуванню державного примусу й реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій щодо цієї особи (оформлення правових документів, адвокатська допомога, захист прав та інтересів особи тощо);
- послуги з працевлаштування — пошук підходящої роботи, сприяння у працевлаштуванні та соціальне супроводження працевлаштованої особи;
- послуги з професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями — комплекс медичних, психологічних, інформаційних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для реалізації права на професійну орієнтацію та підготовку, освіту, зайнятість;
- інформаційні послуги — надання інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації (довідкові послуги); розповсюдження просвітницьких та культурно-освітніх знань (просвітницькі послуги); поширення об’єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг, формування певних уявлень і ставлення суспільства до соціальних проблем (рекламно-пропагандистські послуги); [9]
Перелік та порядок надання соціальних послуг за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування регулюються законодавством про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
Усі види соціального забезпечення мають спільну мету — соціальний захист громадян у передбачених законом випадках. [9]
2.2. Види загальнообов’язкового та добровільного державного соціального страхування
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — система, що передбачає матеріальне забезпечення громадян у разі настання страхового випадку (наприклад, досягнення пенсійного віку, непрацездатність, хвороба і т. ін.), а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету відповідного Фонду соціального страхування, що формується шляхом сплати обов'язкових страхових внесків юридичними та фізичними особами, а також за рахунок інших джерел.[10]
Страхові фонди є некомерційними самоврядними організаціями, що здійснюють керівництво та управління за визначеними законом видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, провадять акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та здійснюють інші функції згідно з затвердженими статутами.
Кошти цільових страхових фондів не включаються до складу Державного бюджету України.
Взяття на облік страхувальників, забезпечення збору та обліку страхових коштів, контроль за повнотою та своєчасністю їх сплати, ведення Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, у тому числі персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб, здійснюють органи доходів і зборів та Пенсійний фонд України в межах компетенції, визначеної законом.
Управління фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюють правління та виконавчі дирекції страхових фондів, які забезпечують визначені законами конкретні види соціального страхування.
В свою чергу, контроль за виконанням статутних завдань та цільовим використанням коштів відповідним фондом із загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснює Наглядова рада. З цією метою до складу Наглядової ради входять у рівній кількості представники від застрахованих громадян, роботодавців та держави.[10]
Види загальнообов'язкового державного соціального страхування:
1) пенсійне страхування:
пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);
пенсії у зв'язку з втратою годувальника, крім передбачених пунктом 4 ст.25 Закону України: "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування"
медичні профілактично-реабілітаційні заходи;
допомога на поховання пенсіонерів;
пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
пенсія у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
2) страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності:
допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);
допомога по вагітності та пологах;
3) медичне страхування:
діагностика та амбулаторне лікування;
стаціонарне лікування;
надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення;
профілактичні та освітні заходи;
забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли особливо важкі операції або мають хронічні захворювання.
4) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності:
профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням;
відновлення здоров'я та працездатності потерпілого;
допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків;
допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
5) страхування на випадок безробіття:
допомога по безробіттю;
відшкодування витрат, пов'язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією;
дотація роботодавцю для працевлаштування безробітних, у тому числі молоді на перше робоче місце;
допомога на поховання безробітного;
профілактичні заходи, спрямовані на запобігання настанню страхових випадків.
6) інші види страхування, передбачені законами України.[11]
Добровільне соціальне страхування — страховання громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та винятково особистій праці, а також інших громадян, які мають свідоцтво на право займатися індивідуальною діяльністю, та їхніх помічників. Вони мають право на всі види забезпечення з державного соціального страхування, встановлені для робітників, службовців і членів кооперативів, за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування України. Внески сплачуються з доходів за тарифами, які встановлює Кабінет Міністрів України. Розмір доходу визначається в порядку, передбаченому чинним законодавством. Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю за патентом, сплачують внески з тієї суми доходу, з якої визначається плата за патент. Виплату всіх видів забезпечення з державного соціального страхування вказаним громадянам здійснює орган, в якому громадяни зареєстровані як страхувальники (профспілковий орган або орган Фонду соціального страхування України за місцем проживання). Підставою для виплати є відповідно оформлені документи. Порядок обчислення допомоги, інших видів забезпечення з соціального страхування та розміри їх встановлюються чинним законодавством (Постанова Кабінету Міністрів України від 2.06.1993 „Питання соціального страхування").[12, 13]
Список використаних джерел
Внукова Н.М. Соціальне страхування: Кредитно-модульний курс, учбової літератури / Н.М. Внукова, Н.В. Кузьминчук. — 2009. — 412 с.
Графова В.С. Социальное страхование и его функции // Гуманитарные научные иссле! дования. — 2014. — № 4 [Електронний ресурс].
- Режим доступу: http://human.snauka.ru/ 2014/04/6293
Гринберг Р.С. Теория и методология ис! следования социальных проблем / Отв. ред. Р.С. Гринберг, Т.В. Чубарова. — Ин!т между! нар. экон. и полит. исслед. — М.: Наука, 2013.— 189 с.
Основи законодавства України про за! гальнообов'язкове державне соціальне страху! вання: Закон України від 14.01.1998 р. № 1608! ВР [Електронний ресурс] // Верховна Рада Ук! раїни: [сайт]. — Режим доступу: http:// zakon1.rada.gov.ua/laws/show/16/98!вр
Модернізація системи соціального стра! хування в Україні. Аналіт. доп. / О.П. Коваль.— К.: НІСД, 2014. — 38 с.
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text.
Поняття та організаційні форми соціального забезпечення в Україні План лекції [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://nkkep.com/wp-content/uploads/2020/04/6.04-pr.sots.zabezp-YU-4142.pdf.
Право соціального забезпечення [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://studies.in.ua/pravo_soc_zabezp.html.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування в Україні : Навч. посіб. / В. Й. Плиса ; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л., 2003. — 160 c. — Бібліогр.: с. 117—118.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
Добровільне соціальне страхування // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
Добровільне страхування // Термінологічний словник з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму, фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та корупції / А. Г. Чубенко, М. В. Лошицький, Д. М. Павлов, С. С. Бичкова, О. С. Юнін. — Київ : Ваіте, 2018. — С. 222-223. — ISBN 978-617-7627-10-3.