Зміст
Вступ……………………………………………………………………………..2
Розділ 1. Поняття та класифікація суб'єкту адміністративного права……….3
1.1. Поняття та ознаки суб'єктів адміністративного права……………3
1.2. Класифікація суб'єктів адміністративного права………………...7
Розділ 2. Характеристика громадян як суб'єктів адміністративного права...14
2.1. Загальна характеристика адміністративної суб'єктності громадян
2.2. Особливості адміністративної правоздатності громадян……….17
2.3. Особливості адміністративної дієздатності громадян…………..23
Висновки………………………………………………………………………..28
Список використаних джерел………………………………………………....31
Вступ
Актуальність теми. До найважливіших функцій держави, Конституція України віднесла забезпечення прав і свобод людини, соціальний, правовий та економічний захист громадян. Саме права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість державної діяльності, а їх утвердження та забезпечення є головним обов’язком держави. На сучасному етапі розвитку нашого суспільства метою адміністративно-правового регулювання є встановлення і регламентація таких взаємовідносин громадян, якими кожній людині має бути гарантовано реальне додержання і охорона у сфері виконавчої влади належних їй прав і свобод, а також ефективний захист цих прав і свобод у випадках їх порушення. Адміністративне право органічно пов’язано з виконавчою владою та державним управлінням. Воно виступає обов’язковим інструментом, за допомогою якого здійснюється реалізація державної виконавчої влади у формі державного управління, його норми є правовою основною побудови й ефективного функціонування найбільш активної та потужної державної підсистеми — апарату державного управління.
Мета. Метою цього дослідження є виявлення прогалин в чинному адміністративному законодавстві та внесення пропозицій щодо його вдосконалення.
Об’єкт. Об’єктом дослідження є характеристика адміністративної суб'єктності громадян.
Предмет. Предметом цього дослідження є взаємовідносини громадян, як суб’єктів адміністративного права і держави.
Завдання курсової роботи:
Визначення поняття та ознак суб’єкту адміністративного права
Класифікація суб’єктів адміністративного права
Характеристика громадян як суб'єктів адміністративного права.
Розділ 1. Поняття та класифікація суб'єкту адміністративного права
Поняття та ознаки суб'єктів адміністративного права
Питання про суб'єкти адміністративного права є одним з важливих, оскільки мова йде про учасників адміністративно-правових відносин, які вирішують завдання і здійснюють функції виконавчої влади, які координують розпорядницькі та контрольно-наглядові повноваження в галузі державного управління і місцевого самоврядування, розглядають справи про адміністративні правопорушення, що вчинюються фізичними і юридичними особами в господарській, фінансовій, митній сферах, а також про порушення громадського порядку.
Суб'єкти адміністративного права - це фізичні та юридичні особи, які відповідно до встановленого адміністративного законодавством та адміністративно-правових норм наділені певним обсягом прав та обов'язків у сфері адміністративно-правового регулювання управлінських відносин, а також реалізують функції виконавчої влади [8, c. 73].
Необхідно зазначити, що суб'єкти адміністративного права - це:
по-перше, реальні учасники адміністративно-правових відносин, які володіють адміністративно-правовим статусом і беруть участь в організації державного управління;
по-друге, одна із сторін публічної управлінської діяльності, яка наділена відповідною компетенцією, повноваженнями, наданими законодавством;
по-третє, вони можуть бути конкретними учасниками адміністративно-правових відносин, у які вони вступають за власним бажанням або в силу обов'язку (громадяни, посадові особи).
Для того щоб бути суб'єктом адміністративного права, особа повинна мати адміністративну правосуб'єктність, яка, своєю чергою, складається з адміністративної правоздатності та адміністративної дієздатності.
Якщо суб'єкт адміністративних правовідносин - це фактичний носій правових зв'язків, тобто він обов'язково в них бере реальну участь, то суб'єкт адміністративного права є, так би мовити, претендентом на цю участь. Але для того щоб визнаватися таким претендентом, відповідна особа повинна бути потенційно здатним носієм суб'єктивних прав і обов'язків. Така потенційна здатність суб'єкта визначається як адміністративна правосуб'єктність. Суб'єктами адміністративного права є громадяни, іноземці, особи без громадянства. Причому правове становище суб'єктів однієї категорії неоднакове [8, c. 74].
Ознаки суб'єктів адміністративного права:
володіння відповідно до приписів адміністративно-правових норм здатністю мати або реалізовувати (безпосередньо або через представника) права та юридичні обов'язки у сфері державного управління, тобто володіння адміністративною правосуб'єктністю;
володіння потенційною можливістю реально брати участь в адміністративно-правових відносинах;
зовнішня самостійність у реалізації своїх прав та обов'язків у сфері державного управління.
Необхідно розмежовувати поняття "суб'єкти адміністративного права" і "суб'єкти адміністративних правовідносин". Суб'єкт права може визначатись абстрактно у загальному вигляді. Суб'єкт правовідносин завжди конкретний. Суб'єкт права не завжди є суб'єктами правовідносин. Останнім він стає з моменту реалізації своїх прав та обов'язків у сфері виконавчої влади.
Для того, щоб суб'єкт адміністративного права став суб'єктом адміністративно-правових відносин, потрібні такі умови:
наявність норми адміністративного права, яка передбачає певні права та обов'язки;
наявність у суб'єкта адміністративної правосуб'єктності;
наявність юридичного факту як підстави для виникнення або припинення адміністративних правовідносин.
Суб'єкти адміністративного права можуть бути:
індивідуальні (фізичні особи);
колективні (юридичні особи, колективні утворення).
До індивідуальних суб'єктів адміністративного права належать громадяни України, іноземні громадяни, біженці, державні службовці, які можуть виступати і як прості громадяни (при захисті своїх особистих, приватних інтересів), і як офіційні представники держави (при захисті публічних інтересів).
До колективних суб'єктів належать органи державного управління, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства, установи, організації. [8, c. 75]
Якщо проаналізувати адміністративну правосуб'єктність громадян, то виявиться, що вона відрізняється залежно від статі, віку, стану здоров'я (наприклад, не всі можуть призиватися на військову службу, вступати до вищих навчальних закладів тощо).
Суб'єктами адміністративно-правових відносин є органи держави, насамперед це Президент України, органи виконавчої влади, а також внутрішні частини їх апарату, органи громадських організацій, діяльність яких регулюється правом, адміністрація підприємств, установ, організацій, а також органи місцевого самоврядування. Суб'єктами цих відносин треба визнати і структурні підрозділи підприємств, установ, організацій (наприклад, цех, факультет, відділення в лікарні тощо). Суб'єктами адміністративно-правових відносин є також різноманітні господарські структури. Зокрема на них, як і на всі інші організації, нормами адміністративного права покладено обов'язок додержувати пожежних, санітарних та інших загальнообов'язкових норм і правил (витрата електричної енергії, сплата оренди і т. ін.) [6].
Взагалі для адміністративного права характерна велика кількість суб'єктів з різними повноваженнями, структурою і правовими характеристиками. Цим зумовлене й існування різних варіантів їх класифікації. Тобто необхідною ознакою набуття особою адміністративно-правового статусу є наявність у неї конкретних суб'єктивних прав і обов'язків, які реалізуються даною особою як в адміністративних правовідносинах, так і поза ними.
. Класифікація суб'єктів адміністративного права
Адміністративне право відрізняється від інших галузей права багатоманітністю суб’єктів. До суб’єктів адміністративного права відносять:
1) фізичних осіб – громадян України, іноземців, осіб без громадянства;
2) юридичних осіб – органи виконавчої влади, будь-які інші державні органи, органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян, підприємства, установи, організації (в особі їх керівників, які очолюють органи управління цих підприємств, установ, організацій);
3) колективних суб’єктів (утворення), які не мають ознак юридичної особи, але нормами адміністративного права тією чи іншою мірою наділені правами і обов’язками: структурні підрозділи державних і недержавних органів, підприємств, установ, організацій, деякі інші громадські утворення (на кшталт загальних зборів громадян за місцем проживання).
Серед суб'єктів адміністративного права підприємства, установи та організації посідають особливе місце, оскільки через їхню діяльність держава здійснює свої функції та завдання, їх правосуб'єктність проявляється, в першу чергу, у взаємовідносинах із державними органами.
Підприємство — це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який здійснює виробничу, науково-дослідницьку та комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку.
Установи — це колективні утворення, які мають права юридичної особи, виконують соціально-культурні та адміністративно-політичні функції.
Адміністративно-правовий статус об'єднань громадян визначається сукупністю прав та обов'язків, які реалізуються у правовідносинах, що виникають між ними і суб'єктами виконавчої влади. Цей статус визначається Конституцією України та законами України "Про об'єднання громадян", "Про професійні спілки", "Про молодіжні та дитячі громадські організації" та ін. [3, c. 267-272].
Президент України є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина [1].
Зважаючи на такий статус, Президент України не входить до будь-якої з гілок державної влади структурно, але, водночас, має повноваження щодо усіх трьох гілок влади (законодавча влада – право законодавчої ініціативи, право вето, підписання законів; виконавча влада – кадрові повноваження; судова влада – утворення судів, здійснення помилування, призначення та звільнення третини складу Конституційного Суду України). Конституційна реформа, проведена у 2004 році поставила майже остаточну крапку в управлінській монополії Президента України щодо виконавчої гілки влади. Переважна більшість повноважень Президента України щодо органів виконавчої влади перейшла або до Верховної Ради, або до Кабінету Міністрів України.
Президент України залишається достатньо впливовим суб’єктом адміністративного права, який здатен своїми діями створювати, змінювати або припиняти права, покладати обов’язки в сфері державного управління.
Органи виконавчої влади посідають особливе місце у системі суб'єктів адміністративного права. По-перше, вони є основними (після Президента України) функціонально-галузевими носіями виконавчої влади в державі, а статус органу виконавчої влади закріплюється за ними в нормативному порядку; по-друге, є найважливішою складовою органів державного управління і державного апарату в цілому (як відомо, державний апарат, крім органів державного управління, об'єднує управлінські структури законодавчої влади, органи правосуддя, прокуратури та інші державні органи); по-третє, вони об'єднані єдиним керівництвом і підпорядкуванням внаслідок чого діють узгоджено і цілеспрямовано; по-четверте, кожен з органів цієї системи наділений державою специфічною компетенцією у сфері державного управління і реалізації державної виконавчої влади; по-п'яте, система органів виконавчої влади справляє регулюючий вплив на всі сфери державного і суспільного життя; по-шосте, в рамках своєї компетенції органи виконавчої влади самостійні в організаційному та функціональному відношеннях; по-сьоме, здійснюється специфічний вид державної діяльності, яка за своїм юридичним змістом є виконавчо-розпорядчою.
Таким чином, органи виконавчої влади України поділяються на:
вищий;
центральні;
місцеві;
спеціальні.
Вищим органом виконавчої влади є Уряд України - Кабінет Міністрів. Стаття 113 Конституції України фіксує, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади [1].
До його складу входять Прем'єр-міністр України, перший віце прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри.
Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції:
забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконаний Конституції і законів України, актів Президента України;
вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;
розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;
здійснює Заходи щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
організує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;
спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;
видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання [10, c. 76-77].
Центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Загальним положенням про міністерство та інший центральний орган державної виконавчої влади (затверджено Указом Президента України від 12 березня 1996 р.), а також положеннями про конкретний орган.
Робота центральних органів виконавчої влади спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України (п. 9 ст. 116 Конституції України).
Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і координує вжиття центральними органами виконавчої влади заходів з питань, - віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюджетних коштів за поданням державного секретаря міністерства.
Державна служба, державна інспекція та державне агентство є різновидом центральних органів виконавчої влади, що здійснюють координаційно-функціональну управлінську діяльність здебільшого міжгалузевого та спеціалізованого характеру. Вони покликані сприяти Уряду та міністерствам реалізовувати державну політику шляхом виконання управлінських функцій міжгалузевого характеру [9, c. 36].
Основними завданнями центральних органів виконавчої влади є:
надання адміністративних послуг;
здійснення державного нагляду (контролю);
управління об'єктами державної власності;
внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики на розгляд міністрів, які спрямовують і координують їх діяльність;
здійснення інших завдань, визначених законами України.
Місцеві органи виконавчої влади - це насамперед місцеві державні адміністрації. Місцеві державні адміністрації функціонують в областях, районах, містах, селах і селищах. Місцеві державні адміністрації у межах відповідної адміністративні територіальної одиниці забезпечують:
виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;
законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;
виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;
підготовку та виконання відповідних бюджетів;
звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;
взаємодію з органами місцевого самоврядування.
Держава набуває реальності та сили завдяки персоналу, кадровому складу своїх органів, а завдання і функції держави стають за умови практичної реалізації завданнями і функціями контингенту державних службовців. Інститут державної служби продовжує і завершує організаційне оформлення державного механізму, а найголовніше - робить цей механізм здатним практично вирішувати будь-які питання галузі державного управління [9, c. 38].
Закон визначив також поняття "посада" і "посадові особи". Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.
Основні обов'язки державних службовців:
додержання Конституції України та Інших актів законодавства України;
забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їхньої компетенції;
недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;
безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;
збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;
постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації;
сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість у роботі.
Також можна виділити учасників адміністративного процесу:
1) особи (органи), які розглядають і вирішують адміністративні справи;
2) особи, які обстоюють в адміністративному процесі особисті права та законні інтереси;
3) особи, які представляють та захищають інтереси інших осіб;
4) особи, які сприяють адміністративним провадженням та здійсненню адміністративного судочинства.
Норми кожної окремої галузі права поширюються на певне коло осіб, які, підпадаючи під вплив цих норм, виступають суб'єктами відповідної галузі права. Суб'єкти адміністративного права — це учасники суспільних відносин, які мають суб'єктивні права та виконують юридичні (суб'єктивні) обов'язки, встановлені адміністративно-правовими нормами. Оскільки в попередній главі підручника було розглянуто поняття суб'єктів адміністративних правовідносин, важливо бачити різницю між цими поняттями [5].
1 2 3