1   2   3   4   5
Ім'я файлу: озима пшен 2009 2.doc
Розширення: doc
Розмір: 666кб.
Дата: 20.06.2022
скачати
Пов'язані файли:
obraz_bacalavr.docx

Зміст
Вступ 4

Розділ 1. Огляд літератури 6

    1. Ботанічна і морфологічна характеристика озимої пшениці 6

    2. Біологічні особливості озимої пшениці 9

    3. Роль сорту та технології вирощування в реалізації вражаю

озимої пшениці 15

Розділ 2. Характеристика господарства та його грунтово-

кліматичних умов 29

2.1. Загальні відомості про господарство 29

2.2. Грунтово-кліматичні умови господарства 30

Розділ 3. Методика проведення досліджень 35

Розділ 4. Результати досліджень 38

4.1. Характеристика сортів озимої пшениці 38

4.2. Оцінка сортів озимої пшениці за цінними господарськими ознаками 40

4.3. Кореляційні зв’язки між цінними господарськими ознаками

в сортів озимої пшениці 44

4.4. Мінливість господарсько-цінних ознак сортів озимої пшениці

та їх урожайність 46

Розділ 5. Економічна ефективність вирощування сортів озимої пшениці 50

Розділ 6. Охорона праці 54

Розділ 7. Охорона довкілля 61

Висновки 65

Пропозиції виробництву 67

Додатки 72


4
Вступ
Зернове господарство має вирішальний вплив на розвиток всіх галузей агропромислового комплексу нашої країни. Серед зернових культур озима пшениця є найважливішою продовольчою культурою, їй належить провідне місце серед зернових культур, як за площею посіву так і за валовими зборами.

Озима пшениця – основна продовольча культура в нашій державі. Саме її врожайність і рентабельність вирощування в значній мірі визначають ступінь добробуту сільськогосподарських товаровиробників. На превеликий жаль, середня врожайність цієї культури в Україні в 2,5 рази нижча, ніж в країнах Західної Європи. Такий стан речей обумовлений багатьма чинниками, одним з яких є використання для посівів насіння невисоких репродукцій та застарілих сортів, що не відповідають сучасним вимогам високо інтенсивного землеробства (Зайцев О., Ковальов О., 2004).

Тому необхідно проводити інтенсифікацію виробництва зерна, шляхом використання генетики і біотехнології, селекції та насінництва, виведення і впровадження нових сортів.

В останні десятиліття особливого значення надається підвищенню рівня продуктивності та якості зерна озимої пшениці. Поряд з виведенням нових сортів, що відносяться до сильних і цінних, розроблена система організаційних і агротехнічних заходів, що дозволяють у виробничих умовах отримувати високий врожай зерна.

Доведено, що сорт – самий найдешевший і доступний засіб підвищення врожайності. В сучасних умовах він став фактором, без якого неможливо реалізувати в землеробстві досягнення науково-технічного прогресу. Сорт являється біологічним фундаментом, на якому базуються всі решта елементів врожайності. Саме завдяки широкому впровадженню нових сортів в ряді країн Західної Європи та Америки урожайність зернових культур в останні роки досягла 5 - 7 т/га ( Неттевич Э. Д., 2001).


5
Поєднання в одному сорті урожайності в оптимальних умовах з доброю стійкістю до несприятливих грунтово-кліматичних факторів є однією із головних задач селекції.

Потенціал урожайності сортів озимої м’якої пшениці в процесі селекції збільшився майже вдвічі. Чому ж при такому високому потенціалі нових сортів рівень урожайності озимої пшениці у виробничих умовах значно нижчий. Таким чином, через порушення сівозмін, неправильне використання добрив, неякісний обробіток ґрунту, тощо не доповнення ґрунту поживними речовинами викликає даний недобір врожаю (Чубко О., 2006).

Поради науковців та досвід виробничників свідчать про доцільність упровадження системи взаємодоповнюючих сортів: у кожному господарстві висівати по 3-4 різнотипові сорти з різними генетичними потенціалами, типами реакції на умови вирощування, строками дозрівання, рівнями зимостійкості, посухостійкості, іншими адаптивними властивостями. За вдалого поєднання вони повинні доповнювати один одного, нівелювати і пом’якшувати фактори негоди, несприятливі умови й стресові явища, недоліки агротехніки, раціональніше використовувати попередники, родючість ґрунтів, агроекологічні умови, ресурсні можливості (Уліч Л., 2006).

Процеси вдосконалення технологій і створення нових сортів тісно взаємопов’язані. Правильний добір нових сортів інтенсивного типу для умов конкретних господарств у поєднанні із сучасними технологіями дозволить підвищити урожайність і стабілізувати виробництво пшениці в Україні.

Мета дипломної роботи полягала у вивченні сортів озимої пшениці за комплексом цінних господарських ознак, виділені кращих сортів різних груп стиглості за даними характеристиками для послідуючого вирощування в умовах господарства.

6
Розділ 1. Огляд літератури
1.1. Ботанічна і морфологічна характеристика озимої пшениці

Пшениця належить до ботанічної родини злакових (Graminea), або тонконогових (Poacea).

Серед інших родів, що входять до родини Poacea пшениця Tritikum L. виділяється найбільшим поліморфізмом. Всі існуючі види пшениці (їх 27) поділяються на чотири групи за кількістю хромосом, утворюючи таким чином поліплоїдний ряд. Це диплоїдні (n=7), тетраплоїдні (n=14), види, до яких належить тверда пшениця, гексаплоїдні (n=21) і октаплоїдні (n=28). Пшениця м’яка належить до гексаплоїдних видів. Ареал цього виду охоплює всі континенти земної кулі. Її вирощують на землях, які розташовані нижче рівня світового океану, а також на висотах до 4000 м (Губанов Я.В., Иванов М.М, 1988).

Крім того на невеликих площах вирощують і використовують у селекційній практиці деякі інші види. Серед них круглозерна, польська, спельта, полба, персикум, тургідум, двозернянка, Маха, Тимофеєва, карликова.

Коренева система пшениці мичкувата, сильно розвинута; представлена первинною кореневою системою, яка розвивається із зародка, а вторинна із вузлів кущення. Коренева система у пшениці не утворює головного стрижневого кореня. Вже із самого початку проростання насіння має декілька майже однакових розвинутих зародкових коренів. У процесі дальшого росту і розвитку з нижніх стеблових вузлів починають формуватися придаткові або вузлові корені, які утворюють мичкувату кореневу систему. Насіння проростає декількома корінцями. Одночасно з появою бокових пагонів, після утворення вузла кущення починають розвиватися вузлові стеблові корені. Це відбувається через 14-26 днів після появи сходів.


7
Зародкові корені мають велике значення на початку вегетації та в не поливних умовах, коли часто у посуху в рослин вторинні корені не утворюються або глибше орного шару не проникають. При доброму розвитку вузлових коренів з покращенням водного режиму верхніх шарів грунту, значення їх збільшується, а зародкових зменшується (Ткаліч І.Д., Демішев Л.Ф., 2006).

Стебло - соломина циліндричної форми. Вона може бути порожньою, або заповненою паренхімною тканиною під колосом. Стебло по довжині розділене на 5-6 частин вузлами у вигляді кільцеподібних потовщень. Довжина першого нижнього міжвузля, яке розміщене над вузлом кущення залежно від сорту і умов вирощування може коливатися від 2 до 15 см. Довжина другого і наступних міжвузлів перевищує довжину першого. Найбільш довге останнє колосоносне міжвузля - 25-50 см, а у деяких сортів і більше.

Листки пшениці з’являються із верхнього шару меристеми конуса наростання. Вони розділяються на прикореневі і стеблові. Всі стеблові листки закладаються на другому етапі органогенезу до початку диференціації колоса. Ріст листків і процеси диференціації їх тканин, які супроводжуються розвитком листкових пластинок, відбуваються в період від появи сходів і до дев’ятого етапу органогенезу, коли рослини цвітуть і запліднюються.

На головному пагоні більшості сортів озимої пшениці закладається 8-10 листків, на бокових - менше на 1-3.

Результати багатьох досліджень свідчать, що розміри листкових пластинок, в період їх фотосинтетичної діяльності істотно впливають на формування сухої маси рослини і врожаю зерна. Високоврожайні сорти відзначаються більш високим вмістом хлорофілу на одиницю площі листкової поверхні, а максимальна кількість цієї сполуки знаходиться в листках верхніх ярусів.


8
Суцвіття у пшениці - колос, який складається із багатоступінчастого стрижня і колосків. На кожному виступі колоскового стрижня розміщується по одному колоску. Колосок складається із двох симетрично розташованих широких колоскових лусочок, які мають зовнішню і внутрішню жилку, збоку розташований кіль, колосовий (кільовий) зубець, плече. Поміж колосковими лусочками в суворій послідовності розташовані квітки, вони двостатеві, однодомні. За способом запилення пшениця належить до самозапильних культур. В умовах жаркої і сухої погоди може відбуватися і перехресне запилення. Кожна квітка у пшениці з двох боків прикривається двома квітковими лусочками - зовнішньою і внутрішньою. Зовнішня лусочка в остистих сортів, у безостих - остюковий відросток; внутрішня лусочка має два кіля. В кожному колоску є по 2-5 і більше квіток, з яких верхні 1-2 квітки в більшості не зав’язують зерен.

За формою колоса пшеницю м’яку розрізняють на три типи: веретеноподібні, призматичні і булавовидні. Довжина колоса, інші морфоструктурі елементи продуктивності істотно змінюються залежно від умов вирощування. Колір колоскових лусок буває білим або червоним, а остюки - червоним, білим, чорним.

Плід пшениці - зернівка, які в агрономічній практиці називають зерном. У зернівці розрізняють власне сім’я (зернину), яка складається із зародка, ендосперму і насінної оболонки. Розміри зернівок сильно змінюються залежно від сорту і умов вирощування. Довжина їх коливається від 4 до 9 мм, ширина від 8 до 2,2 і товщина від 1,8 до 3,5 мм.

Зародок складається із щитка, який з’єднує його з ендоспермом, бруньки і зачаткових кореневих бугорків. У ендоспермі виділяється зовнішній шар - алейроновий, який складається із одного ряду клітин і в якому майже немає крохмалю і власне ендосперм, клітини якого містять крохмальні зернини. Проміжки між крохмальними зернинами заповнюються білковими речовинами (Животков Л.О., Бірюков С.В., 1993).

9
1.2. Біологічні особливості озимої пшениці

Нормальний життєвий цикл озимої пшениці складається із ряду періодів, які характеризуються якісними змінами біохімічних реакцій, фізіологічних функцій і органоутворюючих процесів. В процесі росту і розвитку озимої пшениці, на основі змін, що проходять в рослинах при проходженні фаз розвитку, формуються нові якості та властивості, утворюються органи.

Рослини озимої пшениці, проходять 12 етапів органогенезу. 1 етап - проростання насіння, формування конуса наростання головного пагона, утворення зародкової бруньки;

2 етап - йде інтенсивний ріст, формування вегетативної маси. На головному стеблі зазвичай закладається 6-8 вузлів і міжвузлів. В залежності від погодних умов цей етап становить восени 20-40 днів і весною до 20 днів;

3 етап - характеризується диференціацією головної осі зачаткового суцвіття. Цей етап за часом співпадає з закінченням яровизації і триває близько 15 днів;

4 етап - співпадає з часом переходу від фази кущення до фази виходу в трубку. В цей час рослини озимої пшениці переходять від вегетативного до генеративного періоду розвитку, тривалість до 15 днів;

5 етап - йде закладання тичинок і покривних органів квітки. Довжина етапу - близько 17-18 днів;

6 етап - співпадає з ростом третього-п’ятого міжвузлів стебла. Йде подальший ріст і диференціація тичинок зі скороченою тканиною в пиляках і стовпчика;

7 етап - йде інтенсивний ріст в довжину всіх органів колоса: колосового стрижня, колоскових і квіткових лусочок, остюків у остистих форм; закінчується формування пиляків і стовпчика;

8 етап - закінчує процеси формування всіх органів суцвіття і квітки. Довжина етапу 6 днів і співпадає з фазою колосіння;


10
9 етап - проходить цвітіння і запліднення рослин, зупиняється наростання надземної маси;

10 етап - закладаються всі органи, характерні для нормального розвинутого плода пшениці. Одночасно відмирають нижні стеблові листки;

11 етап - формується маса зернівки, стійкість рослин проти посухи, відмирають листки верхньої частини стебла;

12 етап - поживні речовини перетворюються у запасні, призупиняється ріст зернівки, відмирає рослина;

У озимої пшениці розрізняють такі фенологічні фази: набубнявіння і проростання зерна, сходи, кущення, вихід в трубку, колосіння, цвітіння, налив і дозрівання зерна. Початком цих фаз вважається, коли не менше 10% рослин вступають у відповідну фазу, а повні фаза - при 75% рослин.

Фазу набубнявіння і проростання зерна поділяють на такі періоди: водопоглинання, набухання, ріст первинних корінців, ріст проростка, вихід проростка.

Закінчення фази набухання і проростання зерна визначається появою пера у вигляді шильця над поверхнею грунту. Дружність проростання і поява одночасних сходів залежить від температури посівного шару грунту. Мінімальною температурою для появи сходів є 2-5 ºС. При оптимальній температурі і вологості грунту сходи з’являються на 6-8 день (Зінченко О.І., Салатенко В.М., 2003).

Поява на поверхні грунту першого листочка означає, що в рослин почалась фаза сходів.

У фазі 3-4 листочків міжвузля припиняє ріст і на підземній частині рослин утворюються потовщення, яке називається вузлом кущення.

Початком фази виходу в трубку вважається той період, коли стебловий вузол першого міжвузля піднімається на висоту 2-3 см від поверхні грунту. (Зінченко О.І., Салатенко В.Н., 2003).

Фаза колосіння починається, коли з піхви листка з’являється половина суцвіття у 5-10 рослин (Бобро М.А., Танчик С.П., 2001).


11
Цвітіння починається на 2-3 день після виколошування з нижніх квіток колосків, які розташовані в середній частині колоса, і розповсюджуються вверх і вниз по колосу.

Налив зерна триває від початку молочної до воскової стиглості, що займає 10-15 днів. При достиганні насіння, вологість зерна швидко знижується від 35-40 до 16-18%, висихають стебла, листки та суцвіття.

Озима пшениця - одна із найбільш вимогливих до факторів зовнішнього середовища.

Озима пшениця належить до колосостійких культур, здатна проростати при 1-2 ºС. Взимку при загартуванні вона витримує зниження температури грунту на глибині кущення до мінус 16ºС, а високо морозостійкі сорти - до мінус 20 ºС. (Кияк Г.С., 1994).

Зимостійкість значною мірою залежить від глибини залягання вузла кущення, яка, своєю чергою, обумовлена багатьма факторами. Важливу роль у розміщенні вузла відіграють: інтенсивність освітлення, температура, тип та якість обробітку ґрунту, глибина загортання насіння (Глухова Н., ЄльніковМ., Рябчун Н., 2006).

Значною перепоною для підвищення врожайності сортів озимої пшениці є несприятливі осінньо-зимово-весняні умови, які часто спричиняють загибель або пошкодження посівів. Умови зимівлі визначають територію районування та ступінь промислової придатності сортів. Навіть стійкі до холоду форми можуть у несприятливі зими сильно зрідити або загинути. Ушкоджені рослини уповільнюють свій ріст, запізнюються із дозріванням, через що знижується стійкість до хвороб, і як наслідок урожайність.

Озима пшениця не має глибокого періоду спокою, як у дерев’янистих рослин, але вона здатна за низьких температур різко знижувати темпи росту та інтенсивність фізіологічних процесів. Тому треба розрізняти осінній, зимовий та весняний періоди росту й розвитку рослин, які в тому чи іншому ступені визначають здатність сорту до перезимівлі.


12
Осінній. Це період формування основних органів озимої рослини та проходження загартування, під час якого рослини нагромаджують речовини, здатні захищати вузол кущення. Це один із найголовніших періодів, бо саме від визначає ступінь підготовки рослини до зимового періоду і її можливість протистояти дії низьких температур. Тому для одержання гарантовано високих урожаїв потрібні такі умови, які б сприяли не тільки росту, але й розвитку озимої пшениці, пов’язаному з динамікою нагромадження пластичних речовин. При цьому успіх значною мірою залежатиме від того, наскільки повно ми зможемо задовольнити вимоги рослини та створити сприятливі умови для її росту.

Зимовий. Характерна особливість українських зим – щорічні відлиги, які протягом однієї зими можуть бути кілька разів. Зміна температурного режиму взимку призводить до змін фізіологічних процесів у рослинах, що має негативні наслідки для озимих культур. Додаткові витрати рослинами поживних речовин на підтримку життєздатності під час відлиг спричиняють їх виснаження. Рослини починають інтенсивно дихати, а за тривалих відлиг можуть різко втрачати загартованість та відновлювати вегетацію, що знижує зимостійкість культури і збільшує небезпеку вимерзання в разі значного похолодання в подальші періоди.

Зимостійкість не є сталою властивістю рослин; у період росту навіть найбільш морозостійкі сорти озимої пшениці за своєю стійкістю майже не відрізняються від менш морозостійких. Диференціація сортів і видів рослин за морозостійкістю починається лише після того, як рослини здолають процес загартування. Успішніше він відбувається в умовах змінних температур, де рослини проходять своєрідний «тренінг».

Вирішальним фактором збереження зимостійкості є динаміка витрати цукрів. Незважаючи на те, що посіви ранніх строків до моменту припинення осінньої вегетації накопичують більшу кількість органічних речовин і розчинних вуглеводів у вузлах кущення, використовують вони їх протягом зимівлі інтенсивніше, і до моменту весняного відростання такі посіви перебувають у значно ослабленішому стані.


13
Сума розчинних вуглеводів поступово зменшується протягом зими до часу відновлення весняної вегетації. І якщо рівномірніший температурний режим у зимовий період, то менше вуглеводів втрачають зимуючі рослин.

Весняний. Це період відновлення вегетації та протистояння рослинами озимої пшениці весняним заморозкам. Урожай озимої пшениці значною мірою залежить від часу відновлення весняної вегетації. Ця закономірність полягає в тому, що організм озимої пшениці, виходячи із стану спокою, потребує певної, часто значної тривалості переходу від стану спокою до активного росту. Якщо цей перехід збігається з періодом низьких позитивних температур, то розморожування тканин рослини і відновлення їхньої активної діяльності відбувається успішно. Якщо ж, навпаки, під час відновлення весняної вегетації рослини із стану спокою потраплять в умови підвищених температур, інтенсивно відтають, це створює небезпеку для їхньої життєдіяльності (Глухов Н., Єльніков М., Рябчун Н., 2006).

Озима пшениця добре витримує високі температури до 40 ºС не завдають їй великої шкоди, особливо при достатній вологості грунту (Зінченко О.І., Салатенко В.Н., 2003).

Озима пшениця вимоглива до вологи. На формування одиниці маси сухої речовини вона витрачає 300-450 одиниць води - транспіраційний коефіцієнт. Великої шкоди посівам завдає дефіцит вологи в ґрунті під час проростання насіння і появи сходів.

Найбільш сприятливими для розвитку кореневої системи та надземної частини пшениці є умови за яких вологість до початку зими поступово зменшується (Ткаліч І.Д., Демішев Л.Ф., 2006).

Світловий режим для життя рослин має не менше значення ніж температура, вологість та мінеральне живлення. В зв’язку з різною інтенсивністю освітлення неоднаково відбуваються біологічні, фізіологічні та біохімічні процеси в рослинах.


14
Озима пшениця належить до рослин довгого світлового дня. Вегетаційний період її, залежно від умов вирощування та особливостей сорту коливається від 240-320 днів.

Вимоги до грунту. Коренева система найкраще розвивається на пухких грунтах (об’ємна маса 1,1-1,25 г/см³). Пшениця добре росте на родючих грунтах з високим вмістом гумусу і легкодоступних рослинам елементів живлення. Кращим для неї є чорноземні, каштанові, сірі і темно-сірі, опідзолені ґрунти, середньо-суглинкові за механічним складом з нейтральною реакцією. Погано росте на солонуватих і кислих грунтах важкого механічного складу та на ділянках, де застоюється вода (Алімов Д.М., Шелестов Ю.В., 1995).

15
1.3. Роль сорту та технології вирощування в реалізації вражаю озимої пшениці

Значенню сорту, як надійного резерву підвищення продуктивності озимої пшениці увагу приділяли давно. Ще на початку минулого століття в зерновому клині вирощували сорти озимої пшениці, які були створені методом довготривалого відбору (Лихочвор В.В., 1989).

Важливу роль у підвищенні продуктивності зерна озимої пшениці відіграли такі сорти, як Миронівська, Ювілейна, Аврора, Одеська 51. Їх впровадження у виробництво дало змогу забезпечити продуктивність озимої пшениці до 31,9 ц/га з 23,6 ц/га, що забезпечували сорти Миронівська 808 і Безоста 1.

Сьогодні в умовах переходу України до ринкових суспільних відносин, реформування агропромислового комплексу і обмеженого його забезпечення зростає роль і значення сорту в підвищенні продуктивності і стабільності виробництва. Найдоступніші сучасному сільськогосподарському виробництву агрозахід, за допомогою якого в умовах дефіциту агроресурсів можна реально вплинути на рівень і стабільність продуктивності окремих культур є підбір сортів з відповідною екологічною пластичністю і рівнем інтенсивності за урожайністю (Кириченко В.В., Костромінін В.М., Корчинський А.А., 2002).

Новостворювані сорти повинні характеризуватись низкою цінних господарських ознак - високопродуктивний стійкий проти ураження хворобами та шкідниками, стійкий до вилягання, зимостійкість висока. Структура врожаю має поєднувати такі параметри: продуктивність колоса - 1,6-1,8 г, густота синхронно розвинутих стебел - 550-600 шт. на 1 м², висота стебла - 70-90 см, відношення зерна до соломи, як 1:1. для підвищення інтенсивності фотосинтезу необхідно, щоб новостворені сорти мали ширші листки і розміщені під меншим кутом відносно стебла. Важливо, щоб при цьому забезпечувався рівномірний розвиток пагонів першого і наступних порядків (Лихочвор В.В, 2001).


16
Фундаментальним напрямком підвищення врожайності зернових культур є впровадження сортів інтенсивного та високо інтенсивного типу. Адже зернова продуктивність сорту – це генетична ознака, і не кожен сорт зможе окупити витрати врожаєм. Сьогодні в Україні представлено великий асортимент сортів озимої пшениці, проте лише окремі з них мають генетичну здатність забезпечити, за належної технології, отримання високих урожаїв – 100 ц/га і більше. Це засвідчують результати Державного сортовипробування сортів. Однак урожай озимої пшениці в 100-120 ц/га є цілком реальним в Україні. Так, високоінтенсивні сорти озимої пшениці селекції Інституту фізіології рослин і генетики НАН України Смуглянка, Золотоколоса, Фаворитка та інші вперше за всю історію Державного сортовипробування України сформували рекордні врожаї в 115,2-124,1 ц/га.

Фізіологічною особливістю розвитку короткостеблових сортів озимої пшениці (Смуглянка, Колумбія та інші) є високий рівень реутилізації пластичних речовин у другій половині вегетації при відносно помірному розвитку сходів. Тому не бажано застосовувати для обробки насіння пшениці короткостеблових сортів протруйники, які викликають затримку рослин у розвитку або мають низький рівень фітотоксичності (Швартау В.В., 2006).

Ступінь інтенсивності сорту. Ця комплексна ознака зумовлюється як біологічними, так і морфологічними властивостями сорту. З господарської точки зору інтенсивність сорту визначається ступенем його реакції на загальний рівень умов вирощування (родючість грунту, вологозабезпеченість, температурний режим тощо). За цією ознакою існуючі сорти поділяють на три типи: напівінтенсивні, високоінтенсивні та сорти універсального типу. Напівінтенсивні сорти призначені для гірших умов вирощування – для ґрунтів, збіднених на запаси вологи та поживних речовин; при сівбі із значними відхиленнями від оптимальних строків. Сорти високо інтенсивного типу найбільш придатні для вирощування за інтенсивними технологіями, при зрошенні, по парових та інших кращих попередниках. Сорти цього типу мають найвищий потенціал урожайності. Сорти універсального типу займають проміжне положення між першими двома типами. За параметрами реакції на умови вирощування вони можуть значною мірою перекривати показники високо інтенсивних і напівінтенсивних сортів, але цілком не можуть замінити їх через те, що діапазон гомеостатичності генотипів пшениці все ж обмежений (Лисенко С.П., Чайка В.Г., 2005).


17
За останнє десятиріччя селекціонери Інституту фізіології рослин і генетики НАН України та Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла під керівництвом академіка НАН України В. Моргуна, завдяки розробленим оригінальним методам селекції створено 20 сортів озимої пшениці, які записано в Державний реєстр сортів України та рекомендовано для вирощування в усіх зонах України. Серед них високо інтенсивні сорти Смуглянка, Колумбія, Золотоколоса, Володарка, Фавортика; сорти з високою якістю зерна – Ятрань 60, Київська 8, Переяславка, Ласуня, Зимоярка, Трипільська, Сонечко, Наталка, Почаївка; сорти універсального використання – Подолянка, Богдана, Снігурка, Добірна, Вінничанка, Трипільська, Новокиївська; сорти спеціального використання – Пивна, Зимоярка та Хуторянка, які створено вперше в Україні. Генетичний потенціал цих сортів сягає понад 100 ц/га. Слід відзначити принципово нові озимо-ярі сорти Зимоярка та Хуторянка – дворучки, які вирізняються винятковою пластичністю, їх можна висівати восени або на весні. Важливою рисою високопродуктивних сортів є ранньостиглість. До групи ранньостиглих сортів належать: Веснянка, Почаївка, Солоха, Колумбія.

Однією із головних фізіологічних особливостей короткостеблових сортів (Смуглянка, Золотоколоса, Володарка, Колумбія) та інших є те, що вони добре відгукуються на підвищені дози добрив, на відміну від високорослих та середньорослих відомих сортів. Дотримання технології живлення із застосуванням мікроелементів з технологією захисту забезпечили рентабельність вирощування сортів ІФРГ на рівні 140-160% і більше залежно від урожайності та класності зерна (Майор П., 2008).


18
У сучасному інтенсивному землеробстві важливим завданням є не тільки забезпечення стійкого збільшення виробництва продукції зерна, але й підвищення його якості. Головним у вирішенні цього завдання залишається розробка і впровадження сучасних технологій вирощування озимих зернових культур, подальше вдосконалення їх завдяки оптимізації, створенню всіх природних і антропогенних чинників підвищення продуктивності. Важливий чинник адаптації інтенсивних технологій – чітка орієнтація їх на біологічні особливості певної культури та її нових високопродуктивних сортів і гібридів, що потребує вдосконалення й оптимізації всіх елементів технології вирощування цієї культури (Ільницький М.В., 2003).

Складовими інтенсивних технологій вирощування зернових культур є розміщення посівів після кращих попередників, вирощування високопродуктивних сортів, диференційована система обробітку ґрунту, інтегрована система захисту рослин, створення оптимальних умов розвитку зернових культур (Асанашвілі Н.М., 2002).

Набір попередників, які забезпечують високі врожаї озимої пшениці, в різних зонах України неоднаковий, але всі вони повинні відповідати принаймні одній вимозі – бути надійними щодо накопичення достатньої кількості продуктивної вологи на початок сівби (не менше 10 мм у 10 – сантиметровому шарі ґрунту). Ці культури повинні рано звільняти поле та не висушувати грунт на велику глибину.

Слід пам’ятати, що інтенсивні сильні і цінні сорти вибагливіші до попередників. Тому кращі попередники (чисті і зайняті пари, зернобобові культури) слід відводити для їх вирощування (Танчик С.П., Каленська С.М., Дмитрашак М.Я., 2004).

Через слабку кореневу систему, високу чутливість до якості підготовки та фітосанітарного стану ґрунту озима пшениця дуже вимоглива до попередників. У Лісостепу кращими попередниками озимої пшениці є зайняті однорічними та багаторічними травами на один укіс пари, горох, озимі на зелений корм, однорічні трави, кукурудза на зелений корм і силос (Яновський Ю., Бокоч І., 2006).


19
На думку (І. Шаповал 1997) оптимальний рівень насичення сівозмін зерновими культурами становить у Степу – до 60% (35% озимої пшениці і 25% ярих колосових та кукурудзи); Лісостепу – 55-60% (35% озимої пшениці і 25-30% ярих зернових і зернобобових культур); на Поліссі – 50 - 55%(30% озимих, переважно жита, і 20-25% ярих зернових культур).

Багаторічними дослідженнями встановлено, що навіть при достатньому внесенні добрив та дотриманні інших агротехнічних заходів озима пшениця дуже вимоглива до попередників. Високі і стійкі врожаї вона дає тільки після попередників, які забезпечують її в достатній кількості вологою і поживними речовинами протягом усього періоду вегетації (Бойко П.І., 1998).

Науково-обгрунтовані сівозміни, правильна система обробітку грунту, удобрення, оптимальні строки сівби поліпшують фітосанітарний стан посівів (Дубовий В.І., Кавунець В.П., 2006).

Загальними принципами у системах обробітку грунту мають бути:

  • післязбиральне лущення полів на глибину від 5-6 см до 8-10 см дисковими лущильниками або важкими культиваторами, обладнаними стрілчастими лапами. Останні мають переваги перед дисковими на полях з багаторічним типом забур’яненості;

  • лущення в єдиному циклі із збиральними роботами з мінімальним розривом у часі, особливо за посушливих умов;

  • проведення наступного основного обробітку з вирівнюванням і ущільненням поверхні;

  • доведення поля до посівного стану в єдиному технологічному циклі із застосуванням агрегатів, обладнаних розпушуючими або підгризаючими органами, котками чи комбінованими агрегатами типу «Європак»;





  • 20
    здійснення передпосівного обробітку в єдиному технологічному циклі з сівбою за мінімального розриву в часі;

  • за вмісту доступної вологи у верхньому (0-10 см) шарі грунту 10 мм і більше параметри передпосівного обробітку мають забезпечувати рівномірну глибину загортання насіння – не більше 5 см, з оптимумом 3-4 см. Поля після стерньових попередників слід переважно орати на глибину 16-18 см. Оранка є також оптимальним прийомом обробітку після багаторічних трав (Русанов В.І., 2004).

Оскільки основним і стратегічним, з економічної точки зору, попередником під озиму пшеницю є горох (накопичує за період вегетації від 60 до 100 кг/га д.р. доступного азоту), обробіток грунту під сівалки для нульового висіву не проводиться, для висівання сівалкою точного висіву ДТА-6 («Квернеленд») проводиться мінімальний.

Прямий висів озимої пшениці без обробітку грунту дає можливість навіть у посушливі роки отримати стабільні сходи, позаяк на період висівання використовується ґрунтова волога з нижніх шарів, яка піднімається по вертикальних капілярах і накопичується на посівному ложі (ефект точки роси). При такому висіванні сходи зазвичай дружні, формується рівномірна популяція рослин з великим відсотком продуктивних пагонів (до 95%). Рівномірний розвиток головного і бічного пагонів досягається також за рахунок розкидного способу висіву з шириною міжряддя 19-25 см. За даними науковців, для зменшення ефекту автотоксичності (алелопатія), слід насіння злакових культур розміщувати з невеликою відстанню одне від одного (Сергієнко О., Ісичко О., 2004).

Ефективність строків та способів підживлення мінеральними добривами великою мірою залежить від стану посівів, попередників, основного внесення добрив, типу ґрунту (Овчеренко Б., 2002).

Ефективним і швидкодіючим заходом підвищення врожайності та поліпшення якості зерна озимої пшениці є удобрення. З урожаєм зерна 10 ц/га озима пшениця виносить з грунту азоту - 28-37 кг, фосфору - 11-13 кг, калію -20-27 кг (Городній М.М., Сердюк А.Г., Капілевич В.А. та ін., 1995).


21
В Степу України при внесенні 30 т гною на га у грунт потрапляє майже 140-160 кг азоту, близько 90 кг фосфору та 150-160 кг калію.

На всіх ґрунтах Лісостепової зони найбільший приріст урожаю забезпечує внесенням повного мінерального добрива. Фосфорні і калійні вносяться в основне удобрення, азотні добрива вносяться дрібно.

Сорт може ефективно „працювати” лише за відповідного режиму використання, у певних технологічних умовах вирощування. Сорти інтенсивного типу не вигідно використовувати в умовах, де їх генетичний потенціал реалізується лише на 30%. Недоцільно також висівати сорти з обмеженим потенціалом врожайності на полях із високим агрофоном та добрим ресурсним забезпеченням. В обох випадках не раціонально використовуватимуться ресурси і недобиратиметься урожай (Уліч О, 2001).

Застосування, наприклад, розрахункової дози азоту (N 60) до сівби в поєднанні з фосфором та калієм забезпечило в середньому за три роки досліджень приріст урожаю зерна озимої пшениці, попередником якої була кукурудза на силос - 7,3 ц/га. Підвищення загальної кількості азоту до 90 кг/га (N 60 до сівби + N 30 весною) дозволило отримати максимальну надбавку – 9,9 ц/га, в тому числі за рахунок підживлення – 2,6 ц/га. В той же час, внесення N 30 в фазу весняного кущення рослин на неудобреному фоні продукувало додатковий урожай 5,6 ц/га (Горбатенко А.І., Горобець А.Г., Коваленко В.Ю., Чабан В.Г., Цилюрик О.І., 2006).

Вирощування нових сортів озимих зернових культур засвідчило, що система їх удобрення має ґрунтуватись на передпосівному внесенні фосфорно-калійних добрив та наступних підживленнях азотом: рано навесні, у фазу виходу в трубку – на початку колосіння. Цим досягається формування високопродуктивних посівів пшениці. Роздрібне застосування азотних добрив краще задовольняє потребу рослин у цьому макроелементі, що бере активну участь в основному продуктивному процесі – фотосинтезі (Білітюк А.П., 1999).


22
На добре розкущених посівах озимої пшениці з рівномірно розвинутими пагонами в умовах відновлення вегетації в період з 28 лютого до 22 березня перше підживлення азотом небажане. Ефективніше перше підживлення в дозі N 30 кг. д.р. на посівах озимих пізніх строків висівання, що вийшли із зимового спокою у фазі 3-4 листків і початку кущення. Достатня вологозабезпеченість посівів в цей період, наявність позитивних температур, що не перевищують 10…12 ºС, якісний склад сонячних спектрів і додатково внесений азот стимулюють ранньовесняне продуктивне кущення. Практичні спостереження показують: що довший саме цей період, то вища ефективність кущення. За нашими спостереженнями, період ранньовесняного кущення в сприятливі роки може сягати 30-46 днів.

Можливе перше підживлення посівів ранніх строків висівання з дещо заниженою густотою (200-250 росл./м²) і збільшеною нормою азоту (30-60 кг/га д.р.). В умовах достатньої вологозабезпеченості грунту при прогнозуванні й вірогідності досить раннього відновлення вегетації на посівах у фазі 3-4 листків і початку кущення у виробництві практикується внесення по тало-мерзлому ґрунту невисоких доз складних добрив з високим вмістом водорозчинних форм фосфору. Цей агроприйом сприяє інтенсивнішому росту вторинної кореневої системи та ефективнішому кущінню. У цьому разі норму азотних добрив зменшують до 25 кг/га д.р.

За умов пізнього відновлення вегетації озимих (26 березня-6 квітня) проводять перше азотне підживлення на всіх площах посіву, незалежно від стану розвитку рослин (Черемха Б., 2004).

Дослідження показали, що від строків сівби значною мірою залежить стійкість проти шкідників і хвороб. Так, за сівби через кожних 5 днів з 20 серпня до 20 вересня пошкодження озимої пшениці шведською мухою зменшилося з 16,3 до 0,9%, гессенською – з 13,4 до 0,1%. За пізніших строків сівби рослини озимої пшениці менше уражуються бурою іржею і борошнистою росою. Дані одержані у відділі сортової агротехніки Миронівського інституту пшениці, свідчать, що строки сівби істотно впливають на врожайність. Так, кращими для сорту Миронівська 61 по попередниках горох і кукурудза на силос, були, відповідно, 20 і 10 вересня. За сівби 1 і 30 вересня зниження врожаю в середньому за три роки виявилося значним. Урожайність за цих строків сівби (1 і 30 вересня) по попередниках горох і кукурудза на силос варіювала в межах 35,4-75,6 ц/га і 27,6-77,9 ц/га, 31,5-84,7 ц/га і 26,5-83,8 ц/га, що свідчить про нижчий її рівень окремими роками за пізніх строків сівби, кращими нормами висіву для яких є 5,0-6,0 млн. схожих насінин на 1 га.


23
Вирішальний вплив на формування врожайних якостей насіння в потомстві мають умови в період колосіння-дозрівання. Якщо під дією строків сівби і відбуваються зміни врожайних властивостей, то це залежить від повної зміни періоду колосіння-дозрівання, що може збігатися з якимись змінами погоди в кращий чи гірший для формування насіння бік (Кавунець В.П., Шевченко А.І., Русинов В.І., Твердохліб А.М., Корчмарський В.С., 2005).

Найкраща продуктивність озимої пшениці формується при утворенні до часу припинення осінньої вегетації 2-4 пагонів. Тому необхідно сіяти, щоб за осінній період вегетації сума середньодобових температур 550-580 ºС, що становить 45-60 днів. Проте, найбільшою зимостійкістю володіють рослини озимих, які мають 3-4 стебла, а сума середньодобових температур за осінню вегетацію становить 550-600 ºС (Алабушев А.А., 1985).

На думку В.Ф. Сайко, В.В. Мурашев ( 1992 ) питання про оптимальні норми в агрономічній літературі та сільськогосподарській практиці знову стає актуальним в зв’язку з впровадженням у виробництво нових крупнонасінних сортів інтенсивного типу, широким застосуванням мінеральних добрив та неоднаковою реакцією рослин на норми висіву.

При визначенні норми висіву необхідно керуватися також стійкістю сорту проти вилягання. Сорти, що більш схильні до вилягання, доцільно висівати при менших нормах, а стійкіші – при більших. Коли розміщують озиму пшеницю після непарованих попередників, як правило, норму висіву необхідно підвищити на 10-15 %, тому що польова схожість та виживаємість рослин за таких умов гірші, ніж по парових попередниках (Бондаренко В.Д., Артюх А.Д., Ярчук И.И., 1987).


24
За загальними даними дослідних установ і сортодільниць, норми висіву озимої пшениці знаходяться в межах від 3-4 до 5,5-6 млн/га схожих насінин. Для такого сорту, як Миронівська 808 оптимальною нормою висіву при звичайному і вузькорядному способах сівби по непаровому попереднику і на середньому рівні удобреності є висів 4-4,5 млн/га схожих насінин, а на високому агрофоні 3,1-3,5 і точному пунктирному способі сівби на початку оптимальних строків є 2-2,5 млн/га схожих насінин. Для сортів Іллічівка, Поліська 70, Одеська 51, Охтирчанка за звичайних умов кращою нормою є 4-4,5, а для Киянки – 4,5 – 5 млн/га (Гудзь В.П.,1989).

Проведені нами експериментальні дослідження показали, що глибину загортання насіння слід визначати диференційовано, враховуючи типи ґрунтів, наявність вологи в посівному шарі грунту, якість насіння, сортові особливості, специфічну дію різних препаратів на ріст колеоптиле, особливості застосування польових агрегатів (Кавунець В.П., Русанов В.І., Корчмарський В.С., 2002).

В Лісостеповій зоні насіння достатньо загортати залежно від умов, ґрунту, в середньому на глибину 3-4 см. Сіють пшеницю різними способами: звичайним рядковим з шириною міжрядь 15 см, вузькорядний - 7,5 см, перехресним з міжряддям - 15 см, розосередженим, гребеневим, широкорядним та іншим (Черемха Б., 2004).

Протруєння насіння – це захід, який дає змогу знешкодити насіння від збудників хвороб, які передаються через насіннєвий матеріал, захищає насіння і проростки від пліснявіння в ґрунтових умовах, знижує ураження кореневими гнилями, послаблює негативний вплив пошкоджень та травмування на якість посівного матеріалу; стимулює ріст і розвиток рослин


25
завдяки дії препаратів на деякі фізіологічні процеси в проростаючому насінні і рослинах, а також поліпшує перезимівлю озимих культур. Обираючи протруйник, необхідно врахувати не лише комплекс збудників на насінні і в ґрунті, а й ті стресові умови, які впливають на рослині в полі. Фізіологічно ослаблені рослини є добрим субстратом для кореневих гнилей та пліснявих грибів (Ковалишена Г., 2003).

Досить ефективним заходом передпосівного стимулювання насіння озимої пшениці, поліпшення його якості та підвищення врожайності є обробка посівного матеріалу плівкоутворюючим ріст регулятором Марс 1 у поєднанні із протруйником Вітавакс 200 ФФ приріст урожаю за такого поєднання становив у сорту Миронівська 65 - 2,2 ц/га, сортів Миронівська 67 і Крижинка – 2,4 ц/га. Крім того, підвищувалася й енергія проростання насіння (в середньому на 3%) у післядії регулятора і протруйника (Анішин Л.А., 2000).

Слід пам’ятати, що ряд системних протруйників (Байтан Універсал, Раксіл, Вінцит, Сумі -8 ФЛО) вкорочують довжину колеоптіле, що належить враховувати при встановленні глибини заробки насіння. Не можна висівати насіння озимої пшениці, оброблене цими препаратами, на глибину більше 5-6 см. Недотримання цієї умови – одна з причин зниження його польової схожості (Русанов В.І., 2004).

Проблема захисту сходів від підгризаючих совок, хлібного туруна, дротяників (при досягненні порогу шкідливості) досить актуальна. Тому нами на основі проведених досліджень пропонується передпосівне інкрустування насіння з додаванням у плівкоутворюючі розчини суміші протруйників та інсектицидів (Бі -58 40% к.е. 0,7 кг/га, Волатон 50% к.е. 0,7 кг/га, Дурсбан 40% к.е. 0,7 кг/га, Рубіж 0,7 кг/га), що дає можливість відмовитися від внесення у грунт гранульованих інсектицидів, в результаті чого поліпшується агроекологічний стан і надійно захищаються сходи від підгризаючих шкідників (приріст урожаю - 3,7-5,0 ц/га). Однією із найважливіших умов одержання насіння з високими врожайними


26
властивостями є відсутність патогенної мікрофлори. Хвороби завдають великої шкоди насінню на всіх етапах його життєдіяльності. Обробка насіннєвих посівів у фазу весняного кущення і на початку колосіння значно поліпшує фітосанітарний стан посівів, що сприяє підвищенню врожаю цієї культури. Найбільший приріст урожаю (до 4 ц/га і більше) забезпечують препарати Бампер 25% к.е. 0,5 л/га; Імпакт 25% к.е. 0,5 л/га; Тілт 25% к.е. 1,0 л/га; і Фолікур БТ 22,5% к.е. 0,5 л/га (Кавунець В.П., Корчмарський В.С., Маласай В.М., 2006).

У весняному догляді за посівами надзвичайно відповідальним етапом є дотримання технологій внесення засобів захисту рослин. За настання оптимального температурного режиму такі гербіциди, як Діален Супер, Діален, вносять для боротьби із забур’яненістю в третьому та на початку четвертого етапів органогенезу. У пізніші фази застосовують гербіциди: Гроділ, Гранстар, Гроділ Ультра (Черемха Б., 2004).

Найбільш небезпечними шкідниками на озимій пшениці є: мишовидні гризуни; кліщі (зерновий, пшеничний); цикадки (шестикрапкова, смугаста, темна); попелиці (велика злакова, звичайна злакова, черемхова, ячмінна); пшеничний трипс; клопи (шкідлива черепашка, маврський, польовий, трав’яний, малий хлібний, гостроплечий, гостроголовий); хлібні туруни (малий, великий); хлібні жуки (Трибель С.О., 2006).

Заходи боротьби з шкідниками поділяють на дві групи: профілактичні й винищувальні.

До профілактичних належать такі заходи:

  • використання вдосконалених зерносховищ, побудованих за сучасними типовими проектами, із забезпеченням не проникності для гризунів і птахів;

  • систематичне прибирання сховищ, млинів, елеваторів, оточуючої території, очищення тари, зерноочисних машин та транспортних засобів від зернового просипу, пилу, рослинних решток. Особливо ретельно цю роботу необхідно проводити після ремонту і просушування приміщень перед завантаженням зерна; зібрані рештки знищувати.


  • 27
    очищення, сортування, а в необхідних випадках і просушування зерна перед закладанням його на зберігання; швидке видалення відходів з території сховищ та використання їх на корм худобі;

  • розміщення зерна на зберігання за категоріями, вологістю, зараженістю, зерно нового врожаю слід зберігати окремо від старого, насіннєвого – окремо від фуражного й продовольчого.

  • підтримання температури й вологості у сховищах залежно від пори року, згідно з вимогами відповідних інструкцій, а також систематичний дистанційний контроль за температурою зерна. Тут необхідно враховувати, що шкідники запасів часто не витримують термічної обробки зерна й інших продуктів – заморожування до 10 ºС або прогрівання до 50 ºС і вище.

  • дотримання карантинних заходів при переході з одного складського приміщення до іншого: використання скребків, килимків, віників для очищення взуття й одягу, тралів для переходу по зерну, матерчатих панчіх, які надівають на взуття для пересування по трапах.

Знезараження незавантажених сховищ, продовольчо-фуражних складів та млинів проводять вологим способом, використовуючи емульсії Актелліку 500 ЕС, 50% к.е. (0,5 г/м²); Лебайциду, 50% к.е. (0,6 мл/м²); Фастаку, 10% к.е. (0,2 г/м²); Карате 050 ЕС, 5% к.е. (0,4 мл/м²) за норми витрати рідини 200 мл/м², після чого протягом доби робиться провітрювання (Круть М., 2003).

З початком трубкування озимої пшениці обприскування проти хвороб поєднують з обробкою проти бур’янів. У фазу колосіння шкодять посівам озимої гусениці злакові листокрутки, личинки п’явиці, клопа – шкідливої черепашки. Для захисту посівів від цих шкідників необхідне обприскування одним із інсектицидів: Бі -58 новий, 40% к.е. (1,5 л/га); Волатон 500, 50% к.е. (1 л/га); Децис , 25% к.е. (0,25 л/га); Карате, 5% к.е. (0,15 л/га); Сумітіон, 50% к.е. (0,6- 1,0 л/га) (Русанов В.І., 2004).


28
Кращим за врожайними властивостями було насіння, зібране наприкінці воскової – у повній стиглості, здатне забезпечувати приріст урожаю в потомстві порівняно із насінням більш ранніх строків збирання (тістоподібна стиглість зерна) 2,1-3,3 ц/га. Отже, в умовах правобережного Лісостепу кращі результати на насінницьких посівах дає вчасне пряме комбайнування (Кавунець В.П., Корчмарський В.С., Маласай В.М., 2006).

Збирання озимої пшениці краще проводити прямим комбайнуванням у перші дні повної стиглості і коли вологість зерна знизиться до 16-18%. Обмолот слід проводити добре відрегульованими комбайнами. Використовують різні комбайни: “Лан”, “Славутич”, СК-5 А ”Нива”, СК-6 “Колос”, Дон –1500, “Домінатор”, “Джон Дір”, “Фіатагрі” (Танчик С.П., Каленська С.М., Дмитрашак М.Я., 2004).

Полеглі, забур’янені, з неодночасним достиганням та схильні до осипання посіви збирають роздільним способом. Скошувати у валки починають, коли вологість зерна в колосі знизиться до 30-32%. Висота зрізу за роздільного збирання має бути не меншою 20-22 см. До обмолоту пшениці у валках приступають за вологості зерна в межах 14-16% (Русанов В.І., 2004).


29
Розділ 2. Характеристика господарства та його грунтово-кліматичних умов
2.1. Загальні відомості про господарство

Місцезнаходження господарства СВК «Селищанський» Тиврівського району, Вінницької області, с. Селище знаходиться в 20 км від обласного центру та районного центру на відстані 17 км. Дане господарство за агрогрунтовим районуванням знаходиться у правобережній центральній провінції Лісостепу. Основним виробничим напрямом господарства є зерно-тваринницький.

За господарством закріплено 1451 га землі, в т.ч. 1132 га сільськогосподарських угідь, з них 979 га ріллі, пасовища займають 137 га, сіножаті 10 га, багаторічні насадження 6 га та інші с.-г. угіддя 302 га.

Структура посівних площ (Таблиця 1).

Таблиця 1

Структура посівних площ в СВК «Селищанський» Тиврівського району Вінницької області

Сільськогосподарські

культури

2007

2008

2009

Га

%

га

%

га

%

Зернові, всього

481

49,1

372

37,9

380

38,8

в т.ч. озимі зернові

317

65,9

127

34,2

112

29,5

Ярі зернові і зернобобові, всього

164

34,1

245

65,8

268

70,5

Технічні, всього

178

18,2

144

14,9

202

20,7

Пари

80

8,2

148

15,1

129

13,2

Кормові, всього

240

24,5

315

32,1

268

27,3


30
В структурі посівних площ найбільше приходиться на озимі зернові культури від 37,9-49,1 %, на кормові культури від 24,5-32,1 %., на технічні культури припадає від 14,9-20,7%. Зміна площ кормових угідь пов’язана із зміною поголів’я тварин, а зміна площ інших культур значною мірою залежить від чергування їх на полях в сівозмінах, оскільки розміри полів у межах однієї сівозміни коливаються в значних межах.


2.2. Грунтово-кліматичні умови господарства

У господарстві поширені слідуючі типи ґрунтів: темно-сірі опідзолені, сірі опідзолені.

Темно-сірі опідзолені ґрунти основною фракцією в механічному складі цих ґрунтів є фракція грубого пилу (частки 0,05-0,01 мм), яких в орному шарі міститься від 43,7 до 46,2%. Мулуватих часток, які сприяють оструктуренню ґрунтів, міститься в орному шарі 30,28%. Темно-сірі опідзолені важко суглинкові ґрунти характеризуються досить високими фізико-хімічними показниками, вміст гумусу в середньому становить 2,8% в 30 см шарі грунту, вміст якого з глибиною помітно зменшується. Реакція ґрунтового розчину слабо кисла та близька до нейтральної (рН 5-6), сума ввібраних основ становить 25,1 мг-екв. на 100 г грунту. Ступінь насиченості основами порівняно висока – 91,6%. Забезпеченість рухомими формами фосфору в основному середня, обмінним калієм підвищена.

Сірі опідзолені ґрунти відносно бідні органічною речовиною, так вміст гумусу в орному шарі в середньому становить 2,35%, реакція ґрунтового розчину 5,0, гідролітична кислотність 2,8 мг-екв. на 100 г грунту, а ступінь насичення основами становить 86,2%, ці ґрунти також характеризуються середньою забезпеченістю рухомими формами фосфору і калієм.


31
Центральний агро-кліматичний район Вінницької області належить до смуги культур середньої стиглості. Характеризується помірно-теплим і вологим кліматом. Опади, температура повітря, довжина денного освітлення, сума ефективних температур безпосередньо впливають на ріст і розвиток культур. Порівняно недалеке розташування території господарства від акваторії південних морів склало тут умови для формування помірно-континентального клімату.

Весна розпочинається переважно в другій декаді березня, коли середньодобова температура повітря перевищує 0°С. Однак весняні заморозки бувають до 20 – 25 квітня (в окремі роки вони можливі і в першій декаді травня). Нічні заморозки, як правило, закінчуються при переході середньодобових температур через +5 °С й з цього часу розпочинаються до кінця листопада. Довжина вегетаційного періоду становить 190-250 днів (табл. 2.1) (Барвінченко В.І., Заболотний Г.М., 2004).

Таблиця 2.1

Кліматичні елементи центральної під-зони Вінницької області.

№ з/п

Кліматичний елемент

Показник

1

Сума позитивних температур (вище+0°С)

2671-2780

2

Тривалість безморозного періоду, діб

199-205

3

Середньорічна температура повітря, °С

6,7-7,0

4

Середній з абсолютних мінімумів температури повітря, °С

-25

5

Абсолютний мінімум температур повітря, °С

-32…-34

6

Середня дата першого приморозку (восени)

1-7.X.

7

Середня дата останнього приморозку (весна)_

23-25.IV.

8

Тривалість вегетаційного періоду, діб

190-250

9

Сума опадів за вегетаційний період, мм

369-425

10

Сума опадів за рік, мм

530-540

11

Сума ефективних температур (вище +10 °С) за вегетаційний період, °С

980-1100

12

Тривалість періоду зі сніговим покривом, днів

87-90

13

Середня глибина промерзання ґрунту, см

55-57

14

Переважаючий напрямок вітру

Пн.-зх.



32
Середня дата останнього та першого приморозків у повітрі збігається з датами переходу середньодобових температур вище + 10°С і нижче восени. Цей період відповідає активній вегетації рослин з довжиною у середньому 155-160 днів.

Довжина періоду з промерзанням ґрунту в середньому 66-72 дні, при глибині промерзання 50 – 55 см (коливається від 22 до 81 см). Сніговий покрив невеликий (20-25 см) і нестійкий. Гідротермічний коефіцієнт (ГТК) становить 1,7 – 1,8.

За середньобагаторічними показниками перехід середньодобової температури повітря через +5 °С навесні (початок вегетаційного періоду) проходить 6 – 10 квітня.

Перші приморозки на поверхні ґрунту бувають в останні п'ятиденці вересня, у повітрі – в першій декаді жовтня. Останні приморозки весною на поверхні ґрунту спостерігаються в другій п'ятиденці травня, у повітрі – в третій декаді квітня (Барвінченко В.І., Заболотний Г.М., 2004).

Опадів протягом року випадає 503-590 мм. Із цієї суми близько 70 % опадів випадає в теплий період року і 30 % - у холодний.

Кліматичні умови центральної під-зони Вінницької області сприятливі для вирощування основних сільськогосподарських культур.

Характеристика метеорологічних умов за період проведених досліджень показано в таблиці 2.2.

Значне значення має вологість посівного шару на час сівби пшениці. Значні запаси її у ґрунті необхідні з самого початку бубнявіння насіння, яке у м’якої пшениці відбувається при поглинанні 50-55% води від сухої маси насіння. Тому дружні сходи з’являються лише при наявності в посівному шарі 10-15 мм продуктивної вологи, а процес кущення – при вологості орного шару 0-20 см не менше 20-30 мм.

Протягом вегетації пшениця поглинає вологу нерівномірно. Найбільше вона потрібна рослинам у період трубкування, особливо за 15 днів до виколошування з тривалістю близько 20 днів, коли рослина інтенсивно росте


33
Таблиця 2.2

Температура і опади по даних зональної метеостанції


Місяці

Середньомісячна

температура, °С

Сума опадів, мм

Середня

багатор.

2007

2008

2009

Середня багатор.

2007

2008

2009

Січень

-5,5




-3,2

-3,9

32




18

19

Лютий

-4,1




0,2

-1,4

28




16

46

Березень

1,2




3,9

1,3

35




36

57

Квітень

8,1




9,3

10,4

28




97

0

Травень

14,4




13,6

14,0

41




41

40

Червень

17,9




18,1

18,9

73




45

110

Липень

20,0




19,5

20,4

85




102

46

Серпень

18,5




20,2

18,6

44




58

7

Вересень

14,2

13,7

13,0




39

100

95




Жовтень

7,5

8,6

10,5




29

11

12




Листопад

1,6

0,4

3,3




41

42

34




Грудень

-2,1

-1,9

-0,5




29

28

53




За рік

8,5




9,0




511




607





і в неї формуються колоски, квітки. Після колосіння опади, як правило мають пригнічуючий вплив на формування урожаю озимої пшениці.

Озима пшениця потребує достатньої кількості вологи протягом усієї вегетації. Високий урожай її спостерігається при весняних запасах вологи в метровому шарі грунту до 200 мм, а на період колосіння – не менше 80-100 мм при постійній вологості грунту 70-80 % НВ. Середньорічна температура за 2008 рік була вищою порівняно із багаторічною і склала 9,0ºС, що на 0,5 ºС вище. За температурним режимом у період сходів можна відмітити сприятливі умови протягом обох років досліджень, проте вищою температура була у 2007 році. У період проходження загартування (кінець листопада початок грудня
  1   2   3   4   5

скачати

© Усі права захищені
написати до нас