Ім'я файлу: Формування (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 74кб.
Дата: 08.06.2021
скачати
Пов'язані файли:
МКР_1 (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 74кб.
Дата: 08.06.2021
скачати
Пов'язані файли:
МКР_1 (1).docx
Формування здорового способу життя
учнів початкової школи
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ I. Теоретичні основи здорового способу життя учнів початкової школи………………………………………………………………………………...5
Суть понять «здоров’я», «здоровий спосіб життя» та їхніх складових…...5
Фізичні, фізіологічні і психологічні особливості розвитку дітей молодшого шкільного віку…………………………………………………...8
Просвітницька робота з батьками як умова виховання здорової дитини…11
Розділ II. Зміст, форми та методи взаємодії вчителя з батьками в оздоровчому вихованні молодших школярів………………………………….15
2.1. Характеристика основних форм взаємодії педагогів і батьків в оздоровчому вихованні молодших школярів…………………………………………………….15
2.2. Організація бесід для батьків « Здоров’я дитини – багатство родини»……21
2.3. Використання тренінгових форм роботи з батьками як метод формування здорового способу життя молодого покоління в сім’ї……………………………23
Висновки…………………………………………………………………………...26
Список використаної літератури………………………………………………..28
Додатки……………………………………………………………………………..31
Додаток А. Сценарій тренінгового заняття «Як виховати дитину фізично здоровою»…………………………………………………………………………...31
Додаток В. Година спілкування «Здоров'я – головний життєвий скарб»…….....36
Додаток С. Загадки та прислів’я…………………………………………………..40
Вступ
Найважливіша цінність суспільства – життя і здоров’я людини. Проблема збереження здоров’я населення, особливо учнів початкових класів, залишається однією із найбільш актуальних для держави.
Одним із важливих завдань початкової освіти в забезпеченні оздоровчого виховання школярів є формування в них свідомого, відповідального ставлення до збереження та зміцнення здоров’я. Державний стандарт загальної початкової освіти розглядає здоров’я цілісно і багатовимірно через його фізичну, психічну, соціальну та духовну складові. Кожна складова здоров’я багатогранна. І лише за умови їх органічного поєднання формується і розвивається здоров’я людини.
Ідея здорового способу життя проходить у початковій школі крізь усі навчальні предмети. Діти навчаються відповідального і дбайливого ставлення до власного здоров’я завдяки змісту освіти і системі виховання. Саме від учителів початкових класів, значною мірою залежить, яким буде здоров’я дитини у подальшому житті. Проте школа не єдине місце, де виховується і розвивається зростаюча особистість. ЇЇ розвиток відбувається й поза стінами навчального закладу, насамперед – у сім’ї. На яку височінь не була б піднесена шкільна справа, школа сама, без допомоги батьків, не може успішно здійснювати виховання й навчання молодого покоління. Розвиток особистості – це процес її становлення, удосконалення фізичних та духовних, сил під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких найважливішими є цілеспрямоване навчання та виховання. Воно має різні форми й відбувається на основі взаємодії дитини із середовищем. А позитивний вплив середовища ( у нашому випадку це сімейне та шкільне) на формування особистості відбувається лише тоді, коли вона здатна сприймати його як орієнтир у своїй життєдіяльності.
Школа та сім’я – два суспільних середовища, на яких покладено обов’язок виховувати особистість. Визначаючи школу провідною ланкою у розвитку особистості, треба зазначити, що без поєднання зусиль із сім’єю ефективність цього процесу буде низькою. Адже саме сім’я найбільшою мірою впливає на її всебічний розвиток: способом спільного життя, побутом, працею, традиціями, звичаями. Саме в сім’ї дитина засвоює такі загальнолюдські поняття, як добро і зло, правда і кривда, корисне і шкідливе, тобто морально-етичні принципи, на яких споконвіку базується педагогічний досвід народу.
Отже, ефективність взаємодії сім’ї та школи в оздоровчому вихованні молодших школярів залежить від того, які стосунки складаються між педагогами, учнями й батьками. За умов активної взаємодії, спільної організації просвітницької та оздоровчої роботи на основі взаємодії довіри та співробітництва значно посилюється виховний і розвивальний ефект цього процесу.
Мета курсової роботи – теоретично довести необхідність виховання здорового способу життя у молодших школярів.
Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:
обґрунтувати сутність понять «здоров’я», «здоровий спосіб життя»;
проаналізувати фізичні, фізіологічні і психологічні особливості розвитку дітей молодшого шкільного віку;
обґрунтувати основні форми взаємодії педагогів і батьків в оздоровчому вихованні молодших школярів.
РОЗДІЛ І. Теоретичні основи здорового способу життя учнів початкової школи
Суть понять «здоров’я», «здоровий спосіб життя» та їхніх складових
Здоров’я людини є складним феноменом глобального значення, який може розглядатися як філософська, соціальна, економічна, біологічна та медична категорії; як об’єкт споживання, вкладання капіталу, як індивідуальна й суспільна цінність, явище системного характеру, динамічне, постійно взаємодіюче з навколишнім середовищем, що, у свою чергу, постійно змінюється. Виходячи з цього, складно визначити здоров’я у повному обсязі, якщо це взагалі можливо – історія розвитку науки про здоров’я налічує близько восьми десятків визначень.
«Здоров’я» – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад. Тому здоров’я розглядається не лише як ресурс, а як мета життя [5, с. 37].
У загальному вимірі здоров’я передбачає наявність сукупності здатностей:
пристосування до середовища і особистих можливостей;
протистояння зовнішнім і внутрішнім хворобам, іншим ушкодженням, старінням та формам деградації;
збереження себе, природного та штучного середовищ проживання;
розширення можливостей, умов проживання, обширу і розмаїття доступного екологічного, інтелектуального та морально-етичного середовища;
збільшення тривалості повноцінної життєдіяльності;
покращення можливостей та здібностей свого організму, якості життя й середовища життєдіяльності;
народження, підтримка й збереження собі подібних, а також культурних, духовних і матеріальних цінностей;
розвиток адекватної самосвідомості, етико-естетичного ставлення до себе, близьких, людства, добра та зла.
Світова наука передбачає цілісний погляд на здоров’я як феномен, що інтегрує принаймні чотири його сфери, або складові: фізичну, психічну (розумову), соціальну (суспільну) й духовну. Усі ці складові невід’ємні одна від одної, вони тісно взаємозв’язані й саме у сукупності виявляють стан здоров’я людини [ 14, с. 93].
Фізичне здоров’я визначається такими чинниками, як індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, фізіологічні функції організму в різних умовах довкілля, під час спокою та руху, рівень фізичного здоров’я органів і систем організму.
Фізичне здоров’я визначається такими чинниками, як індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, фізіологічні функції організму в різних умовах довкілля, під час спокою та руху, рівень фізичного розвитку органів і систем організму.
До сфери психічного здоров’я належать індивідуальні характеристики психічних процесів і властивостей людини – особливості мислення, характеру, психоемоційного типу ( зокрема, збудженість, емоційність, чутливість), які зумовлюють силу і швидкість реакцій на подразники та життєві ситуації, рівень стресу, вірогідність афектів, уяви, почуття тощо. Психічне здоров’я також значною мірою зумовлює потреби людини, мотивацію, психологічні настанови, життєві цілі тощо.
Духовне здоров’я тісно пов’язане із багатством духовного світу особистості , знанням і сприйняттям духовної культури ( цінності освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики тощо). Це рівень свідомості, особливості світогляду й життєвої самоідентифікації, ставлення до сенсу життя, оцінка власних здібностей і можливостей їх реалізації відповідно до усвідомлених ідеалів, життєві цілі, загалом ментальність людини.
Соціальне здоров’я характеризується рівнем соціалізації особистості, ставленням до норм і правил, прийнятих у суспільстві, соціальними зв’язками з людьми та соціальними інститутами, набутими соціальним статусом та прагненням до його підвищення у межах чинних законів і моральних традицій, джерелами і рівнем доходів і витрат тощо.
Здоровий спосіб життя – це динамічна система поведінки людини, базована на глибоких знаннях різних факторів, що впливають на здоров’я людини та на вибір нею алгоритмів поведінки, які максимально забезпечують збереження, зміцнення здоров’я. Крім того, це постійне коригування своєї поведінки завдяки набутому досвіду і з огляду на вікові особливості [20, c.75].
Складові здорового способу життя охоплюють різноманітні елементи, що стосуються усіх сфер здоров’я – фізичної, психічної, соціальної та духовної.
Найважливіша з них – харчування ( у тому числі якісна питна вода, необхідна кількість вітамінів, мікроелементів, жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок), побут ( якість житла, умови для пасивного й активного відпочинку, рівень психічної та фізичної безпеки на території життєдіяльності), умови праці ( безпека не тільки у фізичному, а й психічному аспекті, наявність стимулів і умов професійного розвитку), рухова активність ( використання засобів фізичної культури й спорту, різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, відновлення після фізичних і психічних навантажень).
Неабияке значення для здорового способу життя мають інформованість людей і можливість доступу до спеціальних профілактичних процедур, здатних протидіяти природному процесу старіння, сприятливих екологічних умов, достатньої системи охорони здоров’я. Крім того, існує багато інших складових здорового способу життя, що стосуються переважно не тільки фізичного і психічного, а й соціального і духовного здоров’я ( відсутність шкідливих звичок, світоглядні настанови на пріоритетну цінність здоров’я тощо).
Фізичні, фізіологічні і психологічні особливості розвитку дітей молодшого шкільного віку
Життя людини – це безперервний процес розвитку. Перші кроки і подальший розвиток рухової функції, перші слова і розвиток мовної функції, перетворенні дитини в підлітка в період статевого дозрівання, безперервний розвиток центральної нервової системи, ускладнення рефлекторної діяльності – це тільки приклади з величезного числа безперервних змін організму.
Організм дитини весь час знаходиться в процесі росту і розвитку, які проходять безперервно в певній закономірною послідовності. Від моменту народження до дорослої людини дитина приходить через певні вікові періоди. Дитині в різні періоди життя властиві певні анатомо-фізіологічні особливості, сукупність яких накладає відбиток на реактивні властивості опірність організму.
Дитина 6-10 років – це не зменшена копія дорослої людини. Це вік, коли проходить черговий період глибоких якісних змін усіх систем організму, його вдосконалення. Тому не допустимо перенос засобів, методів, прийомів, які вчитель використовує в середньому і старшому ланці. Разом з тим, молодший шкільний вік найбільш сприятливий для формування у дітей практично всіх фізичних якостей і координаційних здібностей, що реалізуються в руховій активності. Щоб якісно будувати роботу з цією категорією учнів вчителю необхідно мати глибокі знання з анатомії, фізіології, психології дитини [ 20, c.55].
Молодшим шкільним віком прийнято вважати вік дітей приблизно від 7 до 10-11 років, що відповідає рокам навчання в початкових класах. Це вік відносно спокійного і рівномірного фізичного розвитку. Збільшення росту і ваги, витривалості, життєвої ємності легень йде досить рівномірно і пропорційно. Кісткова система молодшого школяра ще знаходиться в стадії формування – окостеніння хребта, грудної клітки, таза, кінцівок ще не завершено, в кістковій системі ще багато хрящової тканини. Процес окостеніння кисті і пальців у молодшому шкільному віці також ще не закінчується повністю, тому дрібні й точні рухи пальців і кисті руки скрутні і стомлюючі.
Відбувається функціональне вдосконалення мозку – розвивається аналітико-систематична функція кори; поступово змінюється співвідношення процесів збудження і гальмування: процес гальмування стає усе більш сильним, хоча як і раніше переважає процес порушення, і молодші школярі у високому ступені збудливі.
Основний діяльністю дітей, їх першою і найважливішою обов'язком стає навчання – придбання нових знань, умінь і навичок, нагромадження систематичних відомостей про навколишній світ, природу і суспільство. На перших порах учні початкової школи добре вчаться, керуючись своїми відносинами в родині, іноді дитина добре учиться по мотивах взаємин з колективом. Велику роль відіграє й особистий мотив: бажання одержати гарну оцінку, схвалення вчителів і батьків.
Спочатку у дитини формується інтерес до самого процесу навчальної діяльності без усвідомлення її значення. Тільки після виникнення інтересу до результатів своєї навчальної праці формується інтерес до змісту навчальної діяльності, до придбання знань. Ось ця основа і є сприятливим ґрунтом для формування у молодшого школяра мотивів навчання високого суспільного порядку, зв'язаних з справді відповідальним відношенням до навчальних занять.
Формування інтересу до змісту навчальної діяльності, придбанню знань пов'язано з переживанням школярами відчуття задоволення від своїх досягнень. А підкріплюється це почуття схваленням, похвалою вчителя, який підкреслює кожен, навіть найменший успіх, найменше просування вперед. Молодші школярі відчувають почуття гордості, особливий підйом сил, коли вчитель хвалить їх[ 21, c. 167].
Великий виховний вплив вчителя на молодших школярів пов'язано з тим, що вчитель із самого початку перебування дітей у школі стає для них незаперечним авторитетом. Авторитет учителя – найважливіша передумова для навчання і виховання в молодших класах.
Навчальна діяльність у початкових класах стимулює, насамперед, розвиток психічних процесів безпосереднього пізнання навколишнього світу – відчуттів і сприймань. Молодші школярі відрізняються гостротою і свіжістю сприйняття, свого роду споглядальною допитливістю. Молодший школяр з живою цікавістю сприймає навколишнє середовище, яке з кожним днем розкриває перед ним усе нові й нові сторони.
Деякі вікові особливості властиві увазі учнів початкових класів. Основна з них – слабкість довільної уваги. Можливості вольового регулювання уваги, управління ним на початку молодшого шкільного віку обмежені. Довільні уваги молодшого школяра вимагає так званої близької мотивації. Якщо у старших учнів довільна увага підтримується і при наявності далекої мотивації (вони можуть змусити себе зосередитися на нецікавої і важкій роботі ради результату, який очікується в майбутньому), то молодший школяр зазвичай може змусити себе зосереджено працювати лише при наявності близької мотивації (перспективи одержати відмінну оцінку, заслужити похвалу вчителя, краще усіх справитися з завданням і т. д.). Значно краще в молодшому шкільному віці розвинена мимовільна увага. Все нове, несподіване, яскраве, цікаве саме собою привертає увагу учнів, без усяких зусиль з їхнього боку.
Вікові особливості пам'яті в молодшому шкільному віці розвиваються під впливом навчання. Посилюється роль і питома вага словесно-логічного, смислового запам'ятовування і розвивається можливість свідомо керувати своєю пам'яттю і регулювати її прояви [ 26, c. 137].
Молодший шкільний вік – вік досить помітного формування особистості. Для нього характерні нові відносини з дорослими й однолітками, включення в цілу систему колективів, включення в новий вид діяльності – вчення, яке пред'являє ряд серйозних вимог до учня. В молодшому шкільному віці закладається фундамент моральної поведінки, відбувається засвоєння моральних норм і правил поведінки, починає формуватися суспільна спрямованість особистості. Характер молодших школярів відрізняється деякими особливостями. Перш за все вони імпульсивні – схильні негайно діяти під впливом безпосередніх імпульсів, спонукань, не подумавши і не зваживши всіх обставин, по випадкових приводів. Причина – потреба в активній зовнішній розрядці при віковій слабкості вольової регуляції поведінки.
Молодші школярі дуже емоційні. Емоційність позначається, по-перше, в тому, що їхня психічна діяльність зазвичай забарвлена емоціями. Все, що діти спостерігають, про що думають, що роблять, викликає у них емоційне забарвлене відношення. По-друге, молодші школярі не вміють стримувати свої почуття, контролювати їх зовнішній прояв, вони дуже безпосередні і відверті у вираженні радості.
Таким чином, молодший шкільний вік є найбільш відповідальним етапом шкільного дитинства. Основні досягнення цього віку обумовлені провідним характером навчальної діяльності і є багато в чому визначальними для наступних років навчання: до кінця молодшого шкільного віку дитина повинна хотіти вчитися, вміти вчитися і вірити у свої сили. Основне завдання дорослих у роботі з дітьми молодшого шкільного віку - створення оптимальних умов для розкриття і реалізації можливостей дітей з урахуванням індивідуальності кожної дитини.
Просвітницька робота з батьками як умова виховання здорової дитини
Досвід діяльності освітньо-виховних закладів свідчить, що успішне виховання здорової дитини можливе лише за умови конструктивної взаємодії сім’ї та школи. Навіть якщо школа і спроможна впливати на формування здорового способу життя учнів, о її вплив послаблюється без підтримки батьків. Саме сім’я несе основну відповідальність за розвиток і здоров’я дитини, бо саме у ній закладаються найважливіші риси особистості. Досвід, який дитина набуває у сім’ї визначає її індивідуальну поведінку, формує її цінності. Від того, які відносини склалися у сім’ї, залежить розвиток самосвідомості дитини, її духовний і психічний стан, можливість соціальної та фізичної адаптації в соціумі.
Відомо, що майже усі батьки позитивно ставляться до збереження й зміцнення здоров’я своїх дітей, але не всі вони є взірцями здорового способу життя, не навчають своїх дітей. У більшості батьків не сформовані ціннісні уявлення про здоров’я людини й здоровий спосіб життя. У них відсутні необхідні знання про всебічний розвиток особистості, форми організації занять фізичною культурою, методи загартування, раціональне харчування тощо.
Переважна більшість батьків не володіє методами та способами формування здорового способу життя. Тому одним із завдань учителя є підвищення ролі сім’ї у формуванні здорового способу життя учнів молодшого віку, організація спільної оздоровчої діяльності школи та сім’ї. Перший підхід до вирішення поставленого завдання полягає в необхідності разом з батькам обговорити програму з формування культури здоров’я їхніх дітей, заручитися їхньою підтримкою, а після цього виробити спільні шляхи вирішення проблеми, тобто зробити батьків своїми спільниками [23, c. 24].
Другий підхід ґрунтується на тому, що батьки зазвичай не знайомі з батьками однокласників своїх дітей, мало спілкуються з ними не знають, який устрій життя в їхніх родинах. Тому бажано створити умови для спілкування батьків, сформувати батьківську спільноту.
Загалом структура взаємодії школи та сім’ї з означеної проблеми містить:
Педагогічну діагностику сімей ( особливості психологічного клімату, фактори впливу сімейного середовища на здоров’я дітей, рівень підготовки батьків до виховання тощо).
Визначення завдань і способів взаємодії батьків і педагогів щодо збереження та зміцнення здоров’я дітей, формування їхнього здорового способу життя.
Озброєння батьків валеологічними знаннями та оздоровчими методиками.
Організацію різних форм спільної роботи, щоб забезпечити неперервність і систематичність у формуванні здорового способу життя дітей, аналіз і корекцію спільної роботи у цьому напрямку.
Наступний підхід – індивідуальна робота з батьками. Знання виховних можливостей та характеру взаємодії з дітьми, рівень педагогічної культури та культури здоров’я є вихідними положеннями у диференційованому підході до кожної сім’ї. Він дає можливість поглиблювати контакти батьками, опиратися на їхні почуття до своїх дітей, знаходити невичерпні резерви сімейного виховання.
Робота педагогів шкіл з батьками здійснюється у двох напрямках: з колективом батьків та індивідуально. Можна виділити найбільш раціональні її форми: загальні та класні збори батьків, колективні та індивідуальні консультації, бесіди, лекції, конференції, оформлення різних за формою та змістом текстових матеріалів, фотомонтажі, виставки робіт учнів. Батьки залучаються до участі в організації навчально-виховного процесу: керівництво гуртками, виступи перед батьками та дітьми, підготовка та участь у проведенні позакласної й позашкільної роботи, господарська допомога [27, c. 118].
Налагодження з батьками доброзичливих контактів відбувається легше, якщо педагог будує спілкування цілеспрямовано, зажуючи на ситуацію, наперед обдумує не тільки зміст бесіди, а й її хід, можливі варіанти та несподівані повороти. Даючи поради, прагнучи, якщо це необхідно, внести корективи до виховних дій батьків, потрібно пам’ятати, що пряме нетактовне втручання у внутрішні справи сім’ї може спричинити протест і заподіяти важко виправної шкоди. Адже кожний батько, виховує своїх дітей так, як вважає за потрібне, виходячи зі своїх знань, умінь, відчуттів і переконань.
Індивідуальна робота з батьками та іншими дорослими членами сім’ї складна й різноманітна.
Перевагою індивідуальної роботи є те, що, перебуваючи наодинці з педагогом, батьки відвертіше розповідають йому про свої проблеми внутрішньосімейних відносин, про які ніколи б не сказали при сторонніх. Під час індивідуальних бесід необхідно дотримуватися головного правила: зміст індивідуальної бесіди повинен бути відомий лише її учасникам. Слід уважно ставитися до прохань батьків. Не виконати прохання можна тільки у тому разі, якщо це може нашкодити дитині. Індивідуальне спілкування не тільки дає можливість вчителеві впливати на батьків, а й багато у чому допомагає у виборі правильного підходу до дітей.
Великі можливості надає робота з колективом батьків: широка педагогічна інформація, обмін досвідом, створення в необхідних випадках громадської думки, залучення батьків до участі в житті класу. Ця робота ведеться у двох напрямках: підвищення педагогічної культури батьків та об’єднання батьків у згуртований колектив, діяльність якого спрямована на підвищення рівня оздоровчої роботи з усіма дітьми [24, c.46].
Колективні консультації для батьків можуть бути планові та позапланові. Час і терміни проведення планових консультацій педагог намічає заздалегідь. Від теми майбутньої консультації залежить, чи усі батьки будуть запрошені (можливо лише ті, які мають проблеми, висвітленню яких присвячується консультації). Позапланові консультації призначаються як за ініціативою учителя, так і на прохання самих батьків.
Отже, з вище сказаного, можна зробити висновок, що робота з батьками є досить значним питанням для школи та педагога, і цьому треба призначати чимало уваги. Батьки та педагог повинні допомагати один одному, адже від них обох залежить майбутнє дитини.
1 2 3 4