РОЗДІЛ ФОНЕТИКОФОНЕМАТИЧНЕ
НЕДОРОЗВИНЕННЯ
МОВЛЕННЯ
Професор Р. Левіна в рамках психолого-педагогічної
класифікації мовленнєвих порушень виділила групу дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням мовлення (ФФН). До
цієї категорії належать діти з нормальним фізичним слухом і
інтелектом, у яких порушені вимовна сторона мовлення і особливо — фонематичний слух.
Фонематичний слух і фонематичне сприймання — це тонкий систематичний слух, що дає змогу розрізняти і впізнавати
фонеми рідної мови. Фонематичний слух є частиною фізіологічного слуху, спрямований на співвіднесення і зіставлення звуків,
які дитина чує, з їх еталонами, що зберігаються в пам'яті людини впорядковано — в «решітці фонем».
Поняття «фонематичний слух» слід відрізняти від поняття
«фонематичне сприймання».
З раннього віку дитина, що нормально розвивається, чує звуки навколишнього середовища, бачить артикуляційні рухи губ
дорослих і намагається їх наслідувати. При цьому вона постійно
стикається з різним звучанням фонем рідної мови: ті самі звуки (наприклад, голосні а, о) по-різному вимовляють дорослі і
діти, чоловіки і жінки. Кожна людина має індивідуальні особливості вимовляння звуків: одна говорить тихо, інша — голосно; дитина вимовляє звуки дзвінким, високим голосом, а доросла людина — низьким і хриплим. Проте ці звукові відтінки
не слугують для розрізнення звукових оболонок мовних одиниць.
Індивідуальний варіант звучання фонем визначається не однією ознакою, а їх сукупністю, яка охоплює не тільки компоненти, що чуємо (такі, як шумові, частотні і висотні характеристики), а й зоровий образ і рухові відчуття, які виникають під
час звуковимови. На думку Н. Жинкіна, до ознак звука належать і самі процеси кодування, які виникають під час переходу
сигналу від периферії нервової системи до центру.
73
Установлено, що вже на ранніх етапах розвитку мовлення
дитина «вловлює» деякі диференційні ознаки фонем. Трирічна
дитина, не вимовляючи ще правильно звуки рідної мови, здатна вже визначити, правильно чи ні вони звучать у мовленні
людей, що оточують її. Це можливо завдяки наявності фонематичного слуху і фонематичного сприймання.
Фонематичне сприймання — це здатність розрізняти фонеми і
визначати звуковий склад слова. Саме фонематичне сприймання допомагає відповісти на запитання: Скільки складів у слові
сом? Скільки в ньому звуків? Який приголосний звук стоїть у
кінці слова? Який голосний звук усередині слова?
Правильний розвиток фонематичного слуху і фонематичного
сприймання поктадено в основу безпомилкового засвоєння
письма і читання в процесі шкільного навчання.
4 . 1 . ВПЛИВ порушення фонематичного слуху
на розвиток усного мовлення дитини
Мовлення дітей з ФФН характеризується неправильною вимовою звуків: пропусками, спотвореннями, замінами.
Найтиповішими є заміни звуків на більш прості за місцем і способом артикуляції (наприклад, р замінюється на л або в). При
цьому дитина той самий звук може замінювати різними звуками: «лука» — рука,«ковово» — корова тощо. В низці випадків дитина може правильно вимовляти ізольований (окремий) звук, а
в самостійному мовленні замінювати, спотворювати його.
Кількість порушених звуків у дитини з ФФН може бути досить значною — до 16—20. Таке порушення звуковимови у дітей
безпосередньо зумовлене несформованістю у них фонематичного слуху.
Виділяють три можливі стани у разі недорозвинення фонематичного слуху:
• недостатній розвиток і впізнавання тільки тих звуків, вимова яких порушена;
• недостатній розвиток значної кількості звуків із різних фонематичних груп за відносно сформованої вимови їх;
• глибоке фонематичне недорозвинення, коли дитина практично не може виділити їх зі складу слова, визначити послідовність звуків у слові.
Поряд з порушеною звуковимовою у дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням спостерігаються помилки в
складовій структурі слова і звуконаповненості.
Складова структура слова — це кількість і порядок складів у
слові.
74
Звуконаповненість — кількість і лорядок звуків усередині кожного складу.
Нерідко в окремих дітей з ФФН спостерігаються труднощі у
вимові слів зі складною складовою структурою і в збігу приголосних, а також речень, що складаються з подібних слів (це стосується насамперед незнайомих і важких слів). Вимовляючи такий лексичний матеріал, вони перекручують звуко-складовий
малюнок слів: опускають склади, переставляють їх місцями і
замінюють, можуть пропустити або, навпаки, додати звук усередину складу, наприклад: «каркадил» — крокодил, «батуретка» — табуретка, «голопед» — логопед тощо.
Отже, характер описаних порушень свідчить про недостатність фонематичного слуху і сприймання у дітей з ФФН. Без
спеціальної корекційної роботи дитина не навчиться розрізняти і впізнавати фонеми на слух, аналізувати звукоскладову будову слова, що призводить до появи стійких помилок в оволодінні писемним мовленням.
Психолого-педагогічна характеристика дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням мовлення. Крім зазначених вище порушень мовленнєвого (вербального) характеру, окремо слід схарактеризувати можливі особливості в перебігу вищих психічних функцій у дітей з ФФН:
• увага у таких дітей може бути нестійкою, нестабільною і вичерпуватися, а також слабко сформованою, довільною, коли
дитині важко зосередитись на одному предметі і за спеціальним завданням переключитися на інший;
• пам'ять може не відповідати нормі. При цьому дитині потрібно більше часу і повторів, щоб запам'ятати заданий матеріал;
• спостерігаються особливості в перебігу мисленнєвих операцій: поряд з переважанням наочно-образного мислення у
дітей можуть виникати трудноті в розумінні абстрактних понять і відношень. Швидкість перебігу мисленнєвих операцій
може бути дещо уповільненою, внаслідок чого уповільнюється сприймання навчального матеріалу.
Виходячи з перелічених особливостей вищої нервової діяльності, дітей з ФФН в педагогічному плані можна схарактеризувати так:
* поведінка може бути нестабільною, з частою зміною настрою;
* можуть виникати труднощі в оволодінні навчальними видами діяльності; на заняттях діти швидко втомлюються, для них
складно виконувати одне завдання впродовж тривалого часу;
* можливі труднощі в запам'ятовуванні інструкцій педагога,
особливо дво-, три- і чотирискладових, що потребують поетапного і послідовного виконання;
75
• у низці випадків з'являються особливості дисциплінарного
характеру.
Під час планування і проведення корекційних занять потрібно враховувати ці специфічні особливості дітей з ФФН.
Організовуючи з ними логопедичну роботу, доцільно:
• здійснювати суто індивідуальний підхід до кожної дитини з
урахуванням її вікових і психічних особливостей;
• забезпечити позитивну мотивацію виконання завдань, щоб
підвищити ефективність корекційної дії;
• чергувати різні види діяльності;
• включати до занять тренувальні вправи з розвитку уваги, пам'яті, мисленнєвих операцій.
4.2. Організація роботи
в групах для дітей з ФФН
Згідно з Типовим положенням визначено основні
напрями організації роботи дошкільних закладів для дітей з
ФФН у двох вікових групах: старшій — для дітей шостого року
життя і підготовчій — для дітей сьомого року життя.
Корекційний вплив у цих групах має здійснюватися відповідно до спеціальної програми навчання і виховання дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням, розробленої окремо
для кожної групи. В процесі навчання дітей з ФФН в умовах
спеціального дитячого садка вирішують такі завдання:
• сформувати у дітей фонетичну систему мови, тобто уточнити і закріпити вимову збережених звуків, а також виправити
вимову порушених звуків;
• розвивати у них повноцінний фонематичний слух і сприймання, тобто за допомогою спеціальних прийомів навчити
дітей розрізняти звуки на слух, запам'ятовувати і відтворювати ряди звуків і складів;
• сформувати навички звукоскладового аналізу і синтезу, тобто вміння ділити слова на склади і звуки, послідовно аналізувати їх, проводити зворотні операції: складати склад зі
звуків, а слово — зі складів (синтез);
• на основі аналітико-синтетичної діяльності забезпечити засвоєння дітьми деяких елементів грамоти.
Незважаючи на цілком зрозумілі відмінності, що існують у
змісті корекційного навчання і виховання для дітей старшої і
підготовчої груп, виділені завдання є основоположними.
Програма навчання дітей з ФФН має включати:
• характеристику мовленнєвого розвитку дитини;
• обстеження мовлення;
76
• режим дня старшої (підготовчої) групи;
• логопедичну документацію.
Режим визначає оптимальний порядок проведення вихователем і логопедом занять із зазначенням їх кількості і тривалості.
Згідно з розпорядком логопед проводить різні типи занять:
• індивідуальні — окремо з кожною дитиною;
• під групові — з трьома-чотирма дітьми, об'єднаними за принципом подібності вади;
• фронтальні — з усіма дітьми або половиною групи залежно
від рівня мовленнєвого розвитку.
Чергування цих занять забезпечує максимальну ефективність
л о го п ед ичноїроботи.
Програму корекційного навчання, незалежно від вікової групи,
поділяють на три періоди. Кожний період передбачає визначений обсяг навчального матеріалу, запланованого для вивчення
під час індивідуальних, підгрупових і фронтальних логопедичних занять. Зокрема, визначено такий порядок вивчення звуків
на фронтальних заняттях: у, a, ay, ау, іе, і, п, пь, т, к, кь, птк, х,
хь, ль, йот, і-и, с, сь, з-зь, сь-зь, ц, б-п, ш-ж, с-ш, з-ж, л,р, ль-рь,
ль, л-р-ль-рь, ч, щ, ч-щ.
Залежно від вікової групи цей матеріал по-різному розподілений за періодами навчання.
Обладнання логопедичного кабінету має відповідати санітарно-гігієнічним вимогам і охоплює необхідні логопедичні посібники для обстежень і розвитку:
• інтелекту;
• слуху;
• зв'язного мовлення: вимовляння й умови оволодіння складовою структурою слів; фонематичного слуху; лексичного запасу і граматичної будови мовлення; елементів грамоти.
Рекомендації щодо роботи з батьками. Упродовж року логопед
надає батькам можливість вивчати індивідуальні зошити дітей,
щоб вони могли простежити динаміку їх навчання, щотижня
проводить вечірні бесіди з ними і організовує участь їх у виконанні домашніх завдань.
Крім того, логопед організовує оформлення тематичних виставок і стендів для батьків, не менше ніж три рази на рік проводить батьківські збори, планує показові виступи дітей.
Взаємозв'язок роботи логопеда і вихователя. Логопед має працювати в тісному контакті з вихователем, забезпечуючи чітку
послідовність цієї роботи. Тому вихователь логопедичної групи повинен знати мовленнєві і психолого-педагогічні особливості дітей, уміти підходити до них індивідуально. Бажано, щоб
він по можливості відвідував фронтальні логопедичні заняття,
77
аби з'ясувати, хто з дітей відчуває труднощі під час виконання
завдань логопеда і в чому вони полягають.
Ознайомлення з деякими спеціальними методичними прийомами дасть змогу вихователю не тільки ефективно закріплювати матеріал, пройдений логопедом, а й грамотно координувати з ним вирішення виховних завдань. Логопед і вихователь
разом планують роботу з розвитку мовлення дітей, визначаючи
тематику і зміст занять, лексичний матеріал і вимоги до мовлення дітей на кожному конкретному етапі навчання. Вихователь планує ознайомити дітей з лексичним матеріалом за заданими темами, а логопед забезпечує його автоматизацію і введення в самостійне мовлення.
Мовлення вихователя має відповідати правилам фонетики і
граматики. Він повинен володіти достатньо широким лексичним запасом.
Контрольні запитання і завдання
1. Схарактеризуйте фонетико-фонематичне недорозвинення мовлення.
2. Як впливає порушення фонематичного слуху на розвиток усного мовлення дитини?
3. Схарактеризуйте основні завдання корекційних занять.