Розділ 7Філософське вчення про розвиток. Діалектика та її альтернативи

227
Розділ 7
Філософське вчення
про розвиток. Діалектика
та її альтернативи
Ідея розвитку супроводжує філософську думку із самого початку
її існування. Сучасною всезагальною теорією розвитку всього сущого
(буття, матерії, свідомості тощо) є діалектика, яка адекватно відображає його еволюцію у своїх законах, категоріях та принципах. Вона – одна з найдавніших наук, витоки її беруть початок з історично перших аб- стракцій. Згідно з твердженням Гегеля філософія виникла як діалекти- ка, що системно і змістовно збагачувалась на шляху розвитку філософ- ської думки.
Однак діалектика є не тільки всезагальною теорією сущого, а й усезагальним методом його дослідження і вивчення. Як метод теоре- тичного мислення діалектика – сукупність суб’єктивно усвідомлених, об’єктивно зумовлених та практично виправданих прийомів, навичок, умінь у діяльності людини та людства. Отже, діалектика – це філософ- ська теорія, усезагальний метод і методологія наукового пізнання та творчості взагалі. У пізнавальній та практичній діяльності людей вона виконує світоглядну і методологічну функції.
Що ж таке діалектика, у чому полягає її зміст, які є альтернативи
їй? Відповідь на ці запитання і є метою розділу.
Знання філософії розвитку, творче використання її принципів, за- конів та категорій виступають важливою умовою чіткої світоглядної та методологічної дисципліни фахівця будь-якого профілю.
§ 1. Історичні форми та особливості
діалектики
Слово «діалектика» (від грец. dialektike – мистецтво вести бесіду) має багато спільного зі словом «діалог» (від грец. dialogos – розмова між двома або декількома особами). Спочатку діалектику розуміли як мистецтво вести дискусію, маючи на увазі дискусію, спрямовану на

228
Частина друга. Ключові проблеми онтології та гносеології
взаємозацікавлене обговорення проблеми з метою досягнення істини шляхом протиборства думок, поглядів. Вважалося, що діалектик – це людина, яка вміє запитувати і відповідати.
Потім стародавні мислителі помітили, що суперечність і мінливість мають місце не тільки в думках, а й у реальному бутті. Одним із пер- шовідкривачів цього був Геракліт із Ефеса. Світ уявлявся йому в об- разі «живого вогню» або потоку річки, в яку неможливо «ввійти двічі».
У рухомому світі з часом усе втрачає колишні риси, переходить у свою протилежність: вологе висихає, а сухе стає вологим, переходить одне в одне холодне і гаряче, живе і мертве.
Уперше сам термін «діалектика» ввів Сократ для позначення мис- тецтва вести бесіду. Він практикував ведення вчених бесід про сенс загальних понять, сенс життя і т. д. Метою цих бесід був перехід від окремих випадків використання понять (справедливість, краса та ін.) до їх загальних визначень. Розвиваючи такий підхід, учень Сократа
Платон представив діалектику вже як метод аналізу і синтезу понять, як рух думки людини від багатоманітних конкретних їх значень до за- гальних понять – ідей, які виражають істинно суще. Він обґрунтовував діалектичні висновки про те, що вищі роди сущого можуть мислитися тільки таким чином, що кожний із них є і не є, рівний собі самому і не рівний, тотожний собі і переходить у своє «інше». Тому буття містить суперечності: воно єдине і множинне, вічне і скороминуще, незмінне
і мінливе, покоїться і рухається. Суперечність є необхідною умовою для спонукання душі до роздуму. Це мистецтво і є, за Платоном, мис- тецтвом діалектики.
У цих думках сформульовано основи діалектики в її сучасному розумінні. Тому вважають, що історично першою формою діалектики
є стихійна діалектика стародавніх філософів – наївна діалектика буття і пізнання без проникнення в сутність процесів.
В епоху Середньовіччя діалектика була витіснена метафізикою, перетворилася на софістику і схоластику, які активно використовува- лися панівними верствами для насадження і закріплення у свідомості людей релігійного світогляду.
Повернення до діалектики з елементами метафізики було здійсне- но у філософії Нового часу (Декарт, Спіноза, Дідро та ін.). Проте най- більш ґрунтовно концепція діалектики була сформульована в німецькій класичній філософії Гегелем. Її називають другою формою діалекти-
ки – ідеалістичною.

229
Розділ 7. Філософське вчення про розвиток. Діалектика та її альтернативи
Гегель уперше уявив світ як процес загального розвитку від ниж- чого до вищого, указав на джерело розвитку – боротьбу протилежнос- тей, сформулював основні закони та категорії діалектики. Через взаємозв’язок категорій він сформулював сукупність закономірностей, що відображають універсальні зв’язки світу і пізнання. Заслуга Гегеля полягає перш за все у тому, що він у систематичній формі виклав діа- лектичне світобачення і відповідний йому діалектичний метод дослі- дження. Він розробив діалектику як філософську науку, протилежну метафізичному способу мислення.
Проте діалектика Гегеля мала ідеалістичний характер. Моделлю гегелівської діалектики була не об’єктивна реальність, а її мислення, в якому вона відображалася. Діалектика Гегеля суперечила даним при- родознавства, у межах якого були висунуті глибокі діалектичні ідеї: теорія розвитку стосовно геології (Лойель), еволюційні ідеї Ламарка, космологічні ідеї Канта – Лапласа та ін.
Діалектика Гегеля створила передумови для виникнення наступної форми діалектики, в якій німецькі мислителі Маркс та Енгельс спро- бували зробити новий крок – поєднати матеріалізм із діалектичною логікою. Унаслідок цього у другій половині ХIХ ст. з’явилася третя
історична форма діалектики, що було об’єктивно зумовлено розвитком наукового пізнання. До 40-х рр. ХIХ ст. були зроблені нові відкриття в різних галузях науки, що дали природничо-наукове обґрунтування дiалектико-матерiалiстичного погляду на природу. Серед них – від- криття закону збереження та перетворення енергії у фiзицi, який об-
ґрунтував взаємозв’язок багатоманітних форм руху матерiї; створення клітинної теорії – у бiологiї, що розкрила структурну єдність усієї живої природи (як рослинного, так i тваринного світу), а також еволю- ційна теорія Дарвіна, яка обґрунтувала ідею розвитку стосовно всієї живої природи. За цих умов матерiалiстична діалектика виявилась формою філософського мислення, найбільш адекватною до науки, являючи собою аналог самої дiйсностi, тобто даючи змогу мислити i пізнавати її вiдповiдно до неї самої.
У створенні цієї форми діалектики істотну роль відіграло відкрит- тя матерiалiстичного розумiння iсторiї, завдяки чому було здійснено синтез діалектики не тільки з матерiалiзмом, а й із гуманізмом. Діа- лектика почала розглядатися не сама по собі, а з точки зору розв’язання конкретно-історичних проблем людської життєдiяльностi.
Останніми роками деякі дослідники, характеризуючи діалектику
Гегеля і матеріалістичну діалектику як класичну, виділяють і четверту,

230
Частина друга. Ключові проблеми онтології та гносеології
некласичну форму діалектики. У сучасній західній філософії найбільш характерні елементи зазначеної форми діалектики виявляються у при- таманному їй герменевтичному способі філософствування. Проте тут діалектичний метод застосовується передусім для виявлення сенсу за допомогою інтерпретації (Рікьор), а також для ситуативного аналізу об’єкта, що пізнається.
Відзначимо характерні особливості класичної діалектики.
По-перше, діалектика є таким способом розуміння світу, при якому дійсність осмислюється як така, що перебуває у взаємозв’язках, взаємо- зумовленості та постійній зміні. Проте слід пам’ятати, що діалектика
є теорією не будь-яких змін, будь-якого руху, а тільки однієї форми змін – розвитку. Матеріалістична діалектика дає найглибшу, усебічну та най- багатшу за змістом теорію розвитку. Вона вчить, що ні в природі, ні в суспільстві, ні в мисленні немає нічого, що не перебувало б у стані змін, бо все, що існує, має свої внутрішні суперечності, які неминуче змушують його змінюватися, набирати нових форм, розвиватися.
По-друге,матеріалістичнадіалектика визнає існування діалектики об’єктивної та суб’єктивної.
Об’єктивна діалектика – це взаємозв’язок та розвиток природних
і соціальних явищ. Вона існує незалежно від суб’єкта, від людини та людства. Суб’єктивна діалектика – це діалектика мислення суб’єкта і пiзнання ним об’єктивного свiту. Яким же є їх співвідно- шення? Суб’єктивна дiалектика вiдображає об’єктивну. Об’єктивна та суб’єктивна дiалектика збiгаються за змiстом (у них загальним
є змiст – єдина дiалектична закономiрнiсть розвитку дiйсностi).
Водночас вони розрiзняються за формою, тому що мислення, у свою чергу, має свої особливостi порiвняно з iншими сферами дiйсностi, свою внутрiшню логiку розвитку. Об’єктивна дiалектика вiдобража-
ється в мисленнi: суб’єктивнiй та iдеальнiй формах.
По-третє, внутрішній зміст, логічний каркас діалектики як науки створюють її принципи, закони та категорії. Тодi дiалектика визнача-
ється як система принципiв, законiв та категорiй, що у сукупностi вiдображає цiлiснiсть об’єктивного свiту і його пiзнання в безперервнiй змiнi та розвитку. При цьому пiд принципами розумiють загальні й уні- версальні, основоположні ідеї, настанови, критерії, які визначають сенс
і роль усіх інших елементів у системі. У сучасних концепціях діалек- тики найбільш вагома роль відводиться принципу зв’язку та принципу розвитку. Закони дiалектики виражають усезагальнi суттєвi зв’язки

231
Розділ 7. Філософське вчення про розвиток. Діалектика та її альтернативи
в процесi розвитку. Вони виконують важливу методологiчну функцiю в побудовi її теорії. Законів у діалектиці три: закон діалектичної проти- лежності, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін та закон заперечення заперечення. Категорії діалектики – це найбільш фунда- ментальні вузлові поняття, в яких і через які здійснюється філософське мислення. Принципи, закони та категорії діалектики розглядаються далі.
По-четверте,діалектика як наукова система виконує три головних завдання. Засновуючись на аналізі і природи, і суспільства, вона ви- ступає як діалектика буття і є загальною теорією розвитку (онтологією).
Діалектика, застосована до логічного мислення, його законів і форм, виступає як діалектична логіка (теорія методу). Будучи спрямованою на аналіз процесу пізнання, його законів, вона виступає ще і як теорія пізнання (гносеологія). Іншими словами, матеріалістична діалектика як учення про загальні закони розвитку водночас є логікою і гносео- логією. Це пов’язано з тим, що закони об’єктивного світу після того, як вони пізнані, стають законами мислення, тобто законами логіки, а закони логіки є відображеними законами об’єктивного світу. Роз- криваючи закони розвитку самої речі, ми осягаємо і закони розвитку пізнання, і навпаки, через вивчення пізнання та його законів виявля- ються закони об’єктивного світу. При такому способі розгляду матері- алістична діалектика як загальна теорія розвитку постає як цілісна система, як єдність трьох складових: теорії розвитку, теорії методу та теорії пізнання.
Нарешті, по-п’яте,особливістю діалектики є те, що вона виконує роль як теорії, так і методології. На підставі змісту законів і категорій діалектики і закономірностей функціонування та розвитку процесу пізнання формуються відповідні вимоги до мислячого суб’єкта в його орієнтації у пізнавальній діяльності, а також відповідні норми, прави- ла, яких він змушений додержуватись у питаннях пізнання і практич- ного перетворення дійсності. Методологічно вірні орієнтири, які дає матеріалістична діалектика, допомагають обрати оптимальний шлях дослідження, уникнути багатьох помилок, відхилень, не витрачати даремно сили і засоби, а отже, і дорогоцінний час на безперспективні зусилля та непотрібні дії.
Таким чином, діалектика в сучасному розумінні це: а) об’єктивний
процес розвитку явищ на підставі виникнення, боротьби та
розв’язання притаманних їм суперечностей; б) філософська наука

232
Частина друга. Ключові проблеми онтології та гносеології
про універсальні закони руху і розвитку природи, суспільства і мис-
лення; метод пізнання і перетворення світу. Знання загальних за- конів розвитку, які надає діалектика, дає можливість розібратися в минулому, правильно зрозуміти процеси, що відбуваються в наш час, передбачити майбутнє.
§ 2. Діалектичні принципи загального
взаємозв’язку та розвитку
Вихідним моментом у розкритті змісту будь-якої науки (і діалек- тика в цьому плані не є винятком) є аналіз її принципів.
Що ж таке принципи?
У філософському плані поняття «принцип» означає фундамен-
тальні положення, первісне начало, найсуттєвішу основу певної кон-
цепції або теорії. Для діалектики як філософської теорії принципи надають її змісту характеру єдиного цілого, перетворюють закони
і категорії діалектики на струнку систему. У сучасних концепціях діа- лектики найсуттєвішу роль відіграють принцип загального зв’язку та принцип розвитку.
Принцип загального зв’язку. Наш світ – надзвичайно різноманіт- ний. Кожен предмет має множину властивостей, які він розкриває через зв’язок з іншими предметами. Інакше кажучи, кожне утворення виявля-
ється через зв’язок з іншими утвореннями. Отже, кожен об’єкт знахо- диться в закономірному зв’язку з іншими і бере участь у взаємодії з ін- шими об’єктами. Немає об’єктів, які б існували поза будь-якими зв’язками
і взаємодією. Саме в урахуванні всебічного взаємозв’язку і взаємодії об’єктів і полягають одна з найсуттєвіших ознак діалектики та зміст принципу найзагальніших закономірних зв’язків. Зазначений принцип визначає, що все у світі взаємопов’язане і взаємозумовлене, ці зв’язки не привносяться ззовні, вони притаманні самим предметам і процесам.
Переходи одних явищ в інші відображають загальну властивість рухомої матерії, виступають виявом універсального зв’язку об’єктів.
Отже, діалектика вимагає визначення всезагального зв’язку, що панує в матеріальному світі. Зв’язок – це таке відношення, при якому
ті або інші зміни одного явища (процесу) необхідно супроводжують-
ся тими або іншими змінами іншого явища (процесу). Зв’язки харак- теризуються такими рисами.

233
Розділ 7. Філософське вчення про розвиток. Діалектика та її альтернативи
По-перше,вони мають об’єктивний характер, тобто існують як об’єктивна закономірність, незалежно від свідомості людей.
По-друге,вони є універсальними, бо виявляються всюди і завжди, в усіх явищах, на всіх рівнях і ступенях.
По-третє, взаємозв’язок є багатогранним за своєю сутністю і при- родою, бо кожний предмет, будь-яке явище пов’язані з іншими, і цей зв’язок характеризується невичерпною мережею відносин між явища- ми і процесами матеріального та духовного світу.
По-четверте, реальні зв’язки є безкінечно різноманітними за харак- тером, ступенем глибини і складності, формами виявлення. Діалекти- ка передбачає диференційований підхід до аналізу різноманітних зв’язків дійсності, вирізняючи серед них зв’язки, притаманні основним видам матерії та формам її руху (механічні, фізичні, хімічні, біологіч- ні, суспільні); зв’язки, притаманні основним формам існування матерії
(просторові, часові, структурні, генетичні, причинні, функціональні).
Однак серед невичерпної різноманітності конкретних форм зв’язків діалектику цікавлять найбільш характерні зв’язки (характер зв’язків), що виявляються в усіх явищах і процесах дійсності. До таких форм зв’язків належать: внутрішні і зовнішні, суттєві і несуттєві, необхідні
і випадкові, стійкі і нестійкі, загальні і одиничні зв’язки.
Роль цих зв’язків у розвитку є різною: через одні зв’язки річ реа- лізує свою природу, вони для неї є такими, що відіграють головну роль;
інші для неї виявляються другорядними. На цій підставі з’явився вираз:
«Закон є зв’язок». Чи так це насправді? Так, якщо додати, що закон – це не будь-який зв’язок. Для зв’язків, що стають законом, характерна низка ознак: їх об’єктивність, суттєвість, необхідність, стійкість, за- гальність.
Об’єктивність зв’язку. Це означає, що закон відображає об’єктивний стан речей, об’єктивний зв’язок між речами, предметами, явищами (за- кон збереження енергії та речовини, закон усесвітнього тяжіння та ін.).
Суттєвість зв’язку. Суттєвий зв’язок – це такий зв’язок, який ви- значає існування речі, її рух та розвиток. Так, періодичний закон хіміч- них елементів виражає суттєвий зв’язок між атомною вагою, зарядом атомного ядра та хімічними властивостями елементів.
Необхідність зв’язку. Необхідний зв’язок – це такий зв’язок, який з необхідністю виявляється в певних умовах. Наприклад, відомий у фізиці закон залежності опору провідника від складу провідника, його довжини і площі поперечного перерізу з необхідністю виявляєть-

234
Частина друга. Ключові проблеми онтології та гносеології
ся в кожному випадку проходження електричного струму в провіднику, оскільки він обумовлений природою речовини, з якої зроблено провід- ник, притаманними йому об’єктивними характеристиками.
Стійкість зв’язку. Стійкий зв’язок – це такий зв’язок, який надій- но зберігається. Він має місце протягом усього існування відповідної форми руху матерії (певної стадії її розвитку) або мислення й існува- тиме доти, доки існують ці явища і предмети.
Загальність зв’язку. Загальність зв’язку виявляється в тому, що йому підпорядковуються багато чи навіть усі предмети, явища, про- цеси об’єктивного світу.
Різноманітність зв’язків. Діалектика передбачає диференційова- ний підхід до аналізу зв’язків:
− зв’язки, притаманні основним формам руху матерії (механічні, фізичні, хімічні, біологічні, соціальні);
− зв’язки, притаманні основним формам існування матерії (про- сторові, часові, структурні).
Принцип розвитку. Діалектика як учення про найзагальніші за- кони і закономірності буття виходить із того, що об’єктивний світ пере- буває в постійному русі, зміні та розвитку. Це положення діалектики фіксується у другому її принципі – принципі розвитку, який стверджує, що все рухається, усе змінюється; явища пов’язані в часі, їх зміни мають тенденцію до сходження від нижчого до вищого.
Проте бачити розвиток і визнавати його існування недостатньо.
Необхідно ще розібратися в самому понятті «розвиток».
Що ж таке розвиток? Як це поняття тлумачиться у філософії?
Визначити поняття «розвиток» можна шляхом його співвідношен- ня з іншими вже відомими поняттями – «зміна» і «рух». Зміна – це перехід предметів, явищ з одного стану в інший. Вона протилежна
«стійкості» і має спрямований характер – прогресивний чи регресивний.
Прогрес – поступова зміна до вищої організації, від простого до склад- ного. Процес, який іде у зворотному напрямку, називають регресом.
Поняття «рух» відносно матерії діалектика визначає як «зміну взагалі», тобто рух охоплює всі процеси, що відбуваються у світі, незалежно від їх змісту. Рух за своїм обсягом значно ширший за розвиток, але розвиток за своїм конкретним змістом багатший за рух. Розвитку притаманні такі риси
(саме вони і відрізняють його від феномену руху):
а) скерованість у часі – від минулого через сучасність до майбут- нього;

235
Розділ 7. Філософське вчення про розвиток. Діалектика та її альтернативи
б) незворотність процесу, тобто реальні предмети, явища, що змі- нюються, є неповторними у своїх індивідуальних рисах;
в) поява в процесі розвитку нового, тобто того, що не існувало раніше;
г) закономірний характер розвитку, підпорядкованість його певним законам.
Таким чином, розвиток являє собою певну форму зміни взагалі,
особливий вид руху, якому притаманні закономірні, спрямовані, незво-
ротні, якісні зміни матеріальних об’єктів.
Розвиток характеризується трьома типами змін:
− одноплощинний розвиток – перехід об’єкта з якісного стану одного ступеня складності в інший якісний стан такого самого ступе- ня складності;
− регресивний розвиток – перехід об’єкта з якісного стану вищого ступеня складності в інший якісний стан нижчого ступеня складності;
− прогресивний розвиток – перехід об’єкта з якісного стану ниж- чого ступеня складності в якісний стан вищого ступеня складності.
Слід зазначити, що як би не поєднувалися у процесі розвитку про- гресивні, регресивні та одноплощинні зміни, будь-який об’єкт або сам проходить стадію прогресивного розвитку, або входить в інший об’єкт, який розвивається в прогресивному напрямку.
Процес розвитку відбувається за певних умов, які є різними для неживої, живої та соціально організованої матерії. Для цих рівнів кри-
теріями розвитку виступають:
− для неживої матерії – ускладнення структур;
− для живої матерії – здатність до відображення;
− для соціально організованої матерії – рівень розвитку суспіль- ства.
Крім цих принципів діалектики, іноді називають ще принцип при- чинності, принцип системності зв’язків та принцип історизму.
Принцип причинності є розвитком і конкретизацією принципу най- загальніших закономірних зв’язків. Відповідно до цього принципу одне явище породжує інше; причина є всезагальною, але відшукати першо- причину досить складно.
Принцип системності зв’язків передбачає цілісний розгляд об’єктів, тобто співвідношення об’єкта із середовищем і внутрішнє розчлено- вування системи на елементи з визначенням їх місця у цій системі.
Принцип історизму пов’язаний із закономірністю, незворотністю та цілеспрямованістю розвитку історії.