1   2   3   4   5
Ім'я файлу: Українські спортсмена на Паралімпійських іграх(легка атлетика).d
Розширення: docx
Розмір: 129кб.
Дата: 01.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
Українські спортсмена на Паралімпійських іграх(легка атлетика).d
Українські спортсмена на Паралімпійських іграх(легка атлетика).d
Українські спортсмена на Паралімпійських іграх(легка атлетика).d

ЗМІСТ



Вступ 3

РОЗДІЛ 1 Становлення і розвиток Українського паралімпійського спорту 5

1.1. Розвиток світового паралімпійського руху 5

1.2. Український паралімпійський спорт 15

РОЗДІЛ 2 Участь українських спортсменів в Паралімпійських іграх 18

2.1. Аналіз результатів участі української збірної в Паралімпійських іграх 18

2.2. Результати збірної з легкої атлетики в Параолімпійських іграх 23

РОЗДІЛ 3 Практичні рекомендації паралімпійскій збірній з легкої атлетики 27

Висновки 30

Список використанИХ ДЖЕРЕЛ 32


Вступ



Актуальність дослідження. У нашій країні дедалі активнішим чинником, який впливає на рівень здоров’я людей, є фізична культура і спорт. У Законі України «Про фізичну культуру і спорт» наголошується, що «фізична культура – складова частина загальної культури суспільства, яка спрямована на зміцнення здоров’я, гармонійний розвиток, підвищення фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості». Водночас є категорія людей з різними вадами здоров’я, зокрема інваліди, котрі, з огляду на різні причини, не мають можливостей займатися фізичною культурою і спортом.

Згідно зі світовою статистикою, кожен десятий житель Землі є інвалідом, у кожній четвертій родині світу є інвалід. Воєнні дії в нашій державі значно погіршили статистику стосовно кількості інвалідів. У зв’язку з тим, що кількість інвалідів в Україні може сягати відмітки понад 2 млн осіб, одним з напрямів реалізації Цільової комплексної програми «Фізичне виховання – здоров’я нації», затвердженої указом Президента України, було визначено фізкультурно-оздоровчу, реабілітаційну та спортивну діяльність серед інвалідів.

Особливо підкреслюється, що фізична культура і спорт серед інвалідів є складовою частиною фізкультурного руху України, що об’єднує соціально-демографічні групи населення з різними формами недоліків, є одним з важливих напрямів соціальної політики держави та забезпечує реалізацію прав громадян України, які мають певний ступінь втрати здоров’я, на заняття фізичною культурою і спортом, досягнення вищих спортивних результатів та їхню відповідну оцінку суспільством і державою.

В Україні інвалідам не приділялось належної уваги, але останнім часом процеси демократизації та гуманізації українського суспільства активізували цю проблему. Україна стала рівноправним членом параолімпійського руху й тому постають питання дослідження, осмислення й аналізу розвитку спорту серед інвалідів. В останні кілька десятиліть в олімпійському русі виразно виділяється одна із його форм – паралімпійський спорт. Значення занять фізичною культурою для інвалідів є дуже вагомим, що й обумовило актуальність нашого дослідження.

Метою роботи є теоретичне узагальнення впливу занять фізичною культурою на людей з фізичними та розумовими вадами, характеристика участі українських спортсменів у різного виду змаганнях, зокрема, у легкоатлетичних видах змагань на Паралімпійських іграх, розробка рекомендацій паралімпійській збірній з легкої атлетики.

Згідно з метою, необхідно вирішити такі завдання:

  • охарактеризувати етапи розвитку світового паралімпійського руху;

  • проаналізувати становище розвитку паралімпійського спорту в Україні;

  • проаналізувати результати участі української збірної в Паралімпійських іграх;

  • визначити й охарактеризувати результати збірної з лекої атлетики України в Паралімпійських іграх;

  • розробити практичні рекомендації паралімпійській збірній з легкої атлетики.

Об’єктом дослідження є легкоатлетична паралімпійська збірна України.

Предмет дослідження є участь легкоатлетичної паралімпійської збірної України у Паралімпійських іграх, особливості розвитку паралімпійського спорту в Україні.

Методи дослідження, що використовувалися в процесі написання роботи: аналіз та опрацювання наукових джерел, узагальнення, систематизація, порівняння, конкретизація, історичний метод тощо.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (22 найменування).

РОЗДІЛ 1
Становлення і розвиток Українського паралімпійського спорту



1.1. Розвиток світового паралімпійського руху



Розвиток спорту інвалідів має понад столітню історію. Ще у ХVІІІ-ХІХ ст. медичні фахівці, анатоми, фізіологи довели, що рухова активність є одним з основних важливих чинників реабілітації людей з особливими потребами. Французьким лікарем Тіссо у 1780 р. було впроваджено методику, про яку він написав у книзі під назвою «Медична хірургічна гімнастика в гігієнічному аспекті. Вправи зі зброєю» [1]. А у 1895 р. француз Селестіно Леконт теоретично обґрунтував великий лікувальний ефект від занять фехтуванням [2].

Подальші спроби по залученню інвалідів до спорту відбувалися в ХІХ ст. У Берліні в 1888 р. був заснований перший спортивний клуб для людей з вадами слуху, а у 1922 р. в Англії створений спортивний клуб з автоперегонів для інвалідів. 16 серпня 1924 р. Було створено Міжнародний спортивний комітет глухих (МСКГ). 10-17 серпня 1924 р. в Парижі вперше проведені «Олімпійські ігри для глухих», в яких брали участь спортсмени – представники офіційних національних федерацій Бельгії, Великої Британії, Голландії, Польщі, Франції та Чехословаччини. На ці Олімпійські ігри також приїхали спортсмени з Італії, Румунії та Угорщини. До програми ввійшли змагання з легкої атлетики, велоспорту, футболу, стрільби та плавання.

Міжнародний спортивний комітет глухих кожні чотири роки організовував літні Всесвітні ігри для глухих. До початку Другої світової війни в нього вступили Німеччина, Швейцарія, Данія, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Австрія, США, Японія та Болгарія. У 1949 р. до них приєдналися Іспанія і Югославія.

Окрім цього, організовувалися та проводилися Міжнародні зимові ігри глухих. Особливістю організації та проведення змагань для глухих було використання під час старту стартових вогнів, прапорців і міжнародної дактилологічної системи, яка дозволяє спортсменам без перекладачів вільно спілкуватися одне з одним [3, 4].

Сучасні Паралімпійські ігри – це змагання спортсменів з різноманітними пошкодженнями опорно-рухового апарату, спортсменів з вадами зору та слуху, а також спортсменів з вадами інтелекту. Параолімпійські ігри були організовані завдяки діяльності Людвіга Гуттманна та Міжнародної Федерації Сток-Мандевільських ігор, що провела в Англії перші змагання для спортсменів, які мають проблеми з опорно-руховим апаратом.

Розвиток світового паралімпійського руху відбувався таким чином. Під час Другої світової війни, число людей, які мають пошкодження, суттєво зросло, тому ідею спорту для лікування та реабілітації було відновлено. У 1944 році лікаря-нейрохірурга Людвіга Гуттмана, котрий спеціалізувався на лікуванні травм спини, британський уряд призначив на посаду керівника Сток-Мандевільської лікарні. Пізніше на базі цієї лікарні в англійському місті Ейлсбері було засновано центр лікування спинальних травм. Попри стереотипи щодо осіб з фізичними вадами, Людвіг Гуттман вважав, що «важливе не те, що втрачене, важливе те, що залишилося» [5].

Відповідно до цієї концепції, він задіяв спорт у реабілітації солдатів із ураженнями спинного мозку. Засновник паралімпійського спорту дотримувався думки, що військові з травмами спини мають повне право нормально жити в суспільстві як активні його члени. Л. Гуттман використовував спортивні навантаження в реабілітаційній програмі, до якої входив різнобічний розвиток, а саме:

  1. тренування тіла

  2. відновлення життєвих цінностей.

Перші тренування хворих Гуттман почав проводити зі стрільби з лука, а пізніше до тренувань долучили такі види спорту, як: теніс, баскетбол, волейбол, настільний теніс, плавання, перегони на візках, рукоборство, легка атлетика тощо.

Перша в історії група інвалідів, що взяла до рук спортивне спорядження, складалася з 16 паралізованих чоловіків і жінок військовослужбовців. Це відбулося в госпіталі Сток-Мандевиль 28 липня 1948 року. Тоді були проведені перші змагання зі стрільби з луку для спортсменів на інвалідних візках. Символічним є те, що дата початку змагань збігалася з часом відкриттям Олімпійських ігор у Лондоні. Це стало поштовхом для ідеї проведення паралельно з Олімпійськими іграми міжнародних ігор параплегіків.

У подальшому кількість учасників змагань зростала, так само розширювався і діапазон видів спорту. Продовжувалися розширюватися кордони цих змаганнь за межі Великої Британії. Згодом ці змагання стали щорічним міжнародним фестивалем. Із 1952 року участь в іграх почали брати спортсмени-інваліди із Голландії, Німеччини, Швеції, Норвегії [6].

У 1956 році Людвіг Гутман розробив хартію спортсменів, заклавши цим самим основи, на яких продовжує свій розвиток спорт людей, котрі мають певні фізичні вади. Символічно, що під час проведення Олімпійських ігор у Мельбурні (Австралія), Сток-Мандевільські ігри були нагороджені Кубком Фернлі. Цю почесну нагороду отримує організація, що має значні досягнення в популяризації олімпійського руху [7].

Л. Гутмана на практиці довів, що спорт для людей з фізичними недоліками створює передумови для успішної життєдіяльності, відновлює жагу до життя та нервову рівновагу, дозволяє повернутися до повноцінного життя попри фізичні проблеми.

I Всесвітні ігри інвалідів пройшли у Римі (Італія) з 18 до 25 вересня 1960 р. майже відразу після закінчення XVII Олімпіади. Фактично це були перші літні Паралімпійскі ігри. На час проведення міжнародних змагань вони називалися ІХ Сток-Мандевільськими іграми, так як термін «Паралімпійські ігри» був ухвалений Міжнародним олімпійським комітетом (МОК) лише у 1984 р., після чого змагання 1960 р. були визнані І Паралімпійскими іграми [8-10].

Церемонія відкриття відбулася на стадіоні «Аква Ацетоса», понад 5 тис. вболівальників були присутні в залі для підтримки спортсменів-інвалідів. У змаганнях брали участь команди з 23 країн світу, це 400 спортсменів, що приїхали змагатися у 8 видах спорту та під час протиборств було розіграно 57 комплектів нагород (291 медалей). Італійська делегація спортсменів мала найбільшу кількість спортсменів. Це були перші змагання, на які допускалися не тільки інваліди, а також спортсмени, які отримали травми під час бойових дій.

У змаганнях брали участь спортсмени лише з ушкодженнями спинного мозку зі стрільби з луку, легкої атлетики, дартцу, снукеру, плавання, настільного тенісу, баскетболу та фехтування серед спортсменів на візках. У підсумку боротьби Паралімпійських ігор 1960 р. турнірну таблицю в неофіційному заліку очолили: Італія (29 – золотих медалей, 28 – срібних, 30 – бронзових), Англія (20 – золотих, 15 – срібних, 20 – бронзових), Федеративна Республіка Німеччини (15 – золотих медалей, 6 – срібних, 9 – бронзових).

Кількість учасників таких ігор почала зростати, розширювалася географія країн, збільшувалася кількість видів спорту. До спортсменів зі спинальними травмами приєдналися спортсмени з іншими фізичними вадами. Ігри почали проводити регулярно – кожні 4 роки, так, щоб їх термін проведення співпадав з Олімпійськими іграми.

Графічним символом світового паралімпійського руху є червона, синя й зелена півсфери, що символізують розум, тіло та нескоримий дух (рис. 1.1).



Рис. 1.1. Символ паралімпійського руху

Термін «Паралімпіада» спочатку складався з двох слів: «параплегія» і «олімпіада». Згодом, коли такі ігри стали відбуватися регулярно і включали змагання не тільки спортсменів з параплегією, а й інших, було обрано латинське значення префікса «пара» – що означає приєднатися. Тобто термін «Паралімпіада» почав означати, що ігри для інвалідів приєднуються до Олімпійських ігор [11].

Сучасні Паралімпійські ігри – це Олімпійські ігри для інвалідів, які проводяться один раз у чотири роки у тій же країні, де і Олімпійські ігри з літніх і зимових видів спорту. У них беруть участь інваліди різних категорій: з паралічем двох верхніх або двох нижніх кінцівок; з паралічем усіх чотирьох кінцівок; з ампутованими кінцівками; ті, що страждають церебральним паралічем; сліпі й особи з вадами розумового розвитку [12].

У 1982 році був заснований Міжнародний координаційний комітет Всесвітньої організації спорту інвалідів – орган, що сприяв поширенню Паралімпійських ігор серед населення. Через десять років, у 1992 році, він перетворився у Міжнародний паралімпійський комітет (МПК).

Класифікація спортсменів на групи для участі в паралімпійському спорті має великий гуманістичний, морально-етичний і спортивний сенс. Метою цього розподілу є створення об’єктивної початкової точки змагань.

Спортсмени з різними вадами розподіляються на групи відповідно до їх загальних і функціональних класифікацій. За допомогою загальної класифікації визначається діагноз і ступінь враження організму. Функціональна визначає ступінь рухових можливостей для участі в змаганнях з певного виду спорту, причому рухові можливості паралімпійців враховуються незалежно від їх тренованості, а клас спортсмена підлягає постійному перегляду з урахуванням можливих функціональних змін організму.

До загальних класифікаційних груп належать спортсмени:

  • з вадами зору (3 класи);

  • з пошкодженнями спинного мозку (8 класів);

  • з ампутаціями (9 класів);

  • з церебральним паралічем (8 класів);

  • з іншими («Les Autres») пошкодженнями опорнорухового апарату (6 класів).

Крім оцінки силових можливостей паралімпійців у категорї «інші порушення опорно-рухового апарату», використовується оцінка можливих амплітуд рухів у суглобах за мануально-м’язовим тестуванням:

  1. 0 балів – відсутність рухів;

  2. 1 бал – мінімальна амплітуда рухів;

  3. 2 бали – до 25 % нормальної амплітуди рухів;

  4. 3 бали – до 50 % нормальної амплітуди рухів;

  5. 4 бали – до 75 % нормальної амплітуди рухів;

  6. 5 балів – повна амплітуда рухів.

Слід зауважити, що у функціональних класифікаціях з різних видів спорту спортсменів «з іншими порушеннями опорно-рухового апарату» можна розподіляти на 6-8 класів та об’єднувати у стартові групи.

У нинішніх літніх Паралімпійських іграх беруть участь спортсмени з ампутованими кінцівками й іншими порушеннями опорно-рухового апарату, з церебральним паралічем, з вадами зору та спортсмени на візках.

Спортсмени розподіляються в групах за класами відповідно до їхніх функціональних можливостей, а не категорій інвалідності. Такий класифікаційний принцип базується, перш за все, на тих можливостях спортсменів, як дають їм змогу змагатися в певній спортивній дисципліні, а лише тоді розглядаються медичні показники. Тобто спортсмени зі схожими функціональними можливостями, що належать до різних нозологічних груп (наприклад, з церебральним паралічем та зі спинномозковою травмою), можуть опинитися в одному функціональному класі в такій дисципліні, як плавання вільним стилем на 100 м.

Чи не головною складовою підготовки спортсменів до Паралімпійських ігор є процес класифікації та кваліфікації. Брати участь в Паралімпійських іграх можуть лише ті спортсмени, котрі відповідають умовам допустку, які встановлені відповідно до положень і правил Міжнародного паралімпійського комітету.

Класифікація та кваліфікація – це доготривалий процес, який триває чотири роки між Параолімпійськими іграми і має свої етапи. Відповідно до встановленої системи паралімпійських заявок і кваліфікації, національні паралімпійські комітети мають подавати попередні заявки.

Перший етап полягає у поданні національними паралімпійськими комітетами основної інформації про всіх кандидатів, які хочуть брати участь у Паралімпійських іграх.

На другому етапі відбуваются кваліфікаційні змагання, організаторам ігор надається інформація про кваліфікацію та класифікацію кандидатів, які заявлені на участь у Паралімпійських іграх.

Наступний – третій – етап полягає в подачі фінальних заявок національними паралімпійськими комітетами на всіх спортсменів, які братимуть участь у Паралімпійських іграх. Ці заявки є остаточними, після їх подання вносити в них будь-які виправлення чи робити заміни спортсменів забороняється. Заміна спортсмена може здійснюватися лише за наявності поважних причин (травма, хвороба тощо) і лише в тому класі та виді програми, на які було заявлено попереднього спортсмена. Спортивним комітетом Міжнародного паралімпійського комітету розроблено систему зі збору інформації про заявки та класифікацію з метою забезпечення можливості перевірки кваліфікаційного та класифікаційного статусу кожного спортсмена, що претендує на участь у Паралімпійських іграх [13].

Відповідно до класифікаційної стратегії, усі спортсмени, які братимуть участь у Паралімпійських іграх, одержують один із трьох паралімпійських статусів:

  1. «постійний статус» (РР8). Спортсмени, які мають визнану та погоджену класифікаційну оцінку, отримують «постійний статус». Спортсмени із таким статусом має право не проходити класифікацію під час Паралімпійських ігор;

  2. «під наглядом» (РК8). Спортсмени з нестабільним станом здоров’я та функціональних можливостей отримують статус «під наглядом». Після прибуття на Паралімпійські спортсмени, які мають такий статус, повинні пройти класифікацію;

  3. «новий статус» (РИВ). Усі спортсмени, які ніколи не мали міжнародної визнаної класифікаційної оцінки і про яких немає жодних відомостей у відповідних міжнародних організаціях, отримують «новий статус» і проходять класифкацію кваліфікацію.

Кожен вид спорту паралімпійської програми контролюється підрозділами Міжнародного паралімпійського комітету, Міжнародної організації спорту інвалідів та інших організацій.

Міжнародні спортивні федерації ведуть рейтинговий облік результатів спортсмена на кваліфікаційних та офіційних змаганнях і враховують їх при встановленні критеріїв відбору до Паралімпійських ігор та визначенні статусу спортсмена.

Спортсменів і команди, котрі виявили бажання змагатися на Іграх, протягом 3-4 років відбирають згідно із системою кваліфікаційних змагань з кожного виду спорту. Розподіл спортсменів на класи здійснюється відповідно до висновків медичних обстежень.

Існують точні критерії підсумовування рейтингу спортсменів, а також їх відбору перед проведенням Паралімпійських ігор та чемпіонатів світу. Різні види спорту мають свої системи визначення рейтингу спортсменів для відбору до змаганнь [14]. Якщо відбувається об’єднання початкових груп і проводиться змагання між спортсменами різних класів, то існує низка правил, згідно з якими відбувається нарахування бонусних балів. Наприклад, якщо спортсмен нижчого класу виграє у спортсмена вищого класу, то він отримує додаткові очки за різницю у класі.

Спеціальні правила передбачають не лише підвищення рейтингу, але і його зниження. Наприклад, рейтинг спортсмена не змінюється протягом 2 років після Паралімпійських ігор або чемпіонатів світу. Якщо протягом наступних років спортсмен не бере участі в змаганнях, то його рейтингові бали знижуються на 25%, а потім – взагалі анулюються до участі в наступних Паралімпійських іграх або чемпіонаті світу.

Така сама система рейтингової оцінки діє і на регіональних змаганнях. Якщо спортсмен не набрав нових рейтингових балів протягом 30 місяців, то його виключають з рейтингового списку і він втрачає всі набрані бали. У різних регіонах світу діє диференційована система нарахування балів [15].

На основі описаних вище рейтингових критеріїв відбувається відбір спортсменів до участі у Паралімпійських іграх. На Паралімпійських іграх функціонує Класифікаційний координаційний центр, який наглядає за класифікаційними процесами спортсменів та відповдає за розклад розгляду протестів. Протести або апеляції до Арбітражної комісії з класифікації подаються до служби протестів або до рефері. Вони повинні бути складені згідно з «Положенням про правила та класифікацію», що розроблені різними міжнародними федераціями. Терміни подачі протестів у різних видах спорту відрізняються. Разом із протестом подається грошовий внесок, повернення якого здійснюється лише в тому випадку коли протест задовольняють.

Міжнародний паралімпійський комітет затверджує програму видів спорту для наступних Паралімпійських ігор під час проведення попередніх ігор, на яких може відбуватися демонстрація нових видів спорту та проводитися показові виступи тощо. Нові спортивні правила за видами спорту для інвалідів різних нозологічних груп розробляються за участю Міжнародних спортивних федерацій разом зі спортивними асоціаціями. Для цих видів спорту змагання з паралімпійських видів спорту проводять згідно з положеннями або правилами й умовами Договору про співпрацю між Організаційним комітетом Паралімпійських ігор і комітетами, підкомітетами чи секціями з кожного окремого виду спорту. Відповідальність за технічне оснащення та проведення змагань несуть сторони, між якими укладено договір про проведення змагань. Організаційний комітет Паралімпійських ігор заздалегідь інформує національні паралімпійські комітети про програми, регламент і місця проведення змагань, порядок класифікаційного спостереження, допінгового контролю, жеребкування, квоти та правила змагань з окремих видів спорту, форму та інвентар, функціональні класи та кваліфікаційні стандарти.

Відповідно до Медичного та антидопінгового кодексу Міжнародного паралімпійського комітету на Паралімпійських іграх допінговий контроль проводиться Організаційним комітетом Паралімпійських ігор за участю Медичної комісії та Міжнародного паралімпійського комітету спільно з комітетом з відповідного виду спорту. Проведення допінгового контролю починають здйснювати з дня офіційного відкриття Паралімпійського селища [16]. Під час підготовки до Параолімпійських ігор Міжнародний паралімпійський комітет тісно співпрацює з Міжнародним олімпійським комітетом та Організаційним комітетом Олімпійських ігор.


  1   2   3   4   5

скачати

© Усі права захищені
написати до нас