Ім'я файлу: Документ Microsoft Word.docx
Розширення: docx
Розмір: 21кб.
Дата: 18.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
ессе.docx

Міністерство освіти і науки України

Дніпровський національний університет

Імені Олеся Гончара

Центр заочної та вечірньої форми навчання


Контрольна робота

з дисципліни: Історія в системі НУШ

Тема: «РОЛЬ ТА МІСЦЕ ІСТОРІЇ В СИСТЕМІ ГУМАНІТАРНИХ НАУК НУШ»


Підготував студент ІП-20м-1/з

Іванцов С.А.

Перевірив: кандидат історичних наук, доцент

Сніда Є.О.

Дніпро

2020

Історична наука відрізняється від особливого філософського погляду на історію, оскільки суто наукове дослідження історичних подій і фактів не в змозі обґрунтувати єдність і цілісність історичного процесу, на підставі яких тільки й можливе осягнення смислу історії. Ще Кант зазначав, що цілісність історії (як і цілісність світу) не дані нам у можливому досвіді і що історичні факти як такі не містять власних смислів. Кант вже формулює в обережній критичній формі думку про кінцеву моральну мету. Рушійні сили розвитку – це не моральні сили, вони народжуються в антагонізмі людських здібностей і інтересів, але разом із тим спрямовують рух до громадянського суспільства, до свободи в умовах дії зовнішніх законів.

Історія також ототожнюється з вивченням часу. В епоху античності історика називали translator temporis (передавач часу). І ще зовсім недавно Фернан Бродель дорікав представникам інших соціальних наук, що вони виявляють схильність ігнорувати як праці істориків, так і той специфічний об’єкт соціальної реальності, що найкраще вивчається історією. Цим аспектом виявляється соціальний час, складний, суперечливий людський час, що складає матерію минулого та саму структуру сучасного соціального життя.

Історія не відрізняється від суспільних наук «методом», тобто як емпірико-теоретичне знання, і «предметом», тобто як знання про соціальну реальність. Однак теза про те, що історія відрізняється від суспільних наук часом, природно, вимагає відповіді на декілька запитань. По-перше, чому тільки в суспільно-науковому знанні виокремилося в самостійну галузь знання про минуле (ще один виняток – біологія, де в окрему галузь виокремилася палеонтологія)? По-друге, якщо історія- знання про минуле, то як визначити за параметром часу інші суспільні науки? Якщо вони є знанням про теперішнє, то де межа між минулим і теперішнім у загальнонауковому знанні і чим вона зумовлюється? Як це не дивно, але, хоча історія вже давно визначається як наука про минулу соціальну реальність, з цього зазвичай не робиться висновок про те, що суспільні науки займаються вивченням сьогодення. Розрізнення історії та суспільних наук «за часом» до тепер практично не акцентувалося в науковій літературі. Теза про те, що історія займається вивченням тільки минулого, а не теперішнього, заперечується багатьма авторами. Наприклад, як зазначає французький історик Ж. Ле Гоф, висунута М.Блоком і Л.Февром теза про взаємозв’язок минулого й теперішнього навіть надихнула організаторів одного з британських історичних журналів узяти як назву «Минуле і теперішнє» (Past and Present) і в першому номері проголосити, шо історія не може логічно відокремити вивчення минулого від теперішнього та майбутнього.

Але так чи інакше, поки історія все-таки ідентифікується «за часом», як суспільно-наукове знання про минулу соціальну реальність. З цього випливає, що предметом суспільних наук загалом є «теперішнє». Ця ситуація склалася далеко не відразу. Природничо-наукова парадигма в суспільствознавстві, що йде від Огюста Конта, штовхала соціологів до визначення загальних законів розвитку суспільства. Еволюційний підхід, пов’язаний з визнанням соціальної динаміки, також орієнтував на пошуки законів – у цьому випадку законів розвитку, законів переходу від однієї суспільної системи до іншої. Але потім через певні причини соціологи збайдужіли до історії, а якщо й зверталися до неї, то, за рідкісними випадками, нічого, крім роздратування, в істориків не виникли.

З погляду методу також зрозуміло, чому спеціалізація «за часом» виникає в межах наукового знання про соціальну реальність. Інші види знання – філософія, мораль, мистецтво, ідеологія тощо – хоча й конструюють не тільки теперішню, а й минулу та майбутню соціальну реальність, проте роблять це за допомогою позачасових, атемпоральних категорій (буття, добро, краса, користь тощо).

Як показує практика, в дискусії про характер історичного знання наявна відома термінологічна плутанина. Дуже часто будь-яке знання про минуле, включаючи релігійне, філософське, природничо-наукове і т. ін. іменують «історичним»знанням (іноді використовують слово «уявлення», але це не змінює суті).

Минула соціальна реальність конструюється в межах різних типів знання як спеціалізованого, так і загального. Знання про минулу соціальну реальність є вагомим компонентом філософського, релігійного, ідеологічного знання. Усі ці типи знання беруть участь у формуванні «образу минулого», що складається в кожному сучасному суспільстві.

Історичний дух вірить у реальність минулого й виходить із того, що минуле як форма буття і до певної міри як зміст за своєю природою не відрізняється від теперішнього. Сприймаючи те, що вже не існує як колишнє, він визнає, що те, що відбулося «у минулому», колись існувало у визначеному часі й місці, так само, як існує те, що ми бачимо зараз.

Конструювання минулої реальності, що є обов’язковою функцією усіх історичних дискурсів, визнаних у певному суспільстві як знання, варто відрізняти від реконструкції минулої соціальної реальності. Під реконструкцією мають на увазі спроби відтворення такого образу минулої соціальної реальності, що існував у самій цій реальності, тобто в тих людей, які в цій реальності жили і для яких вона була теперішнім.

Н.Гартман вирізняв три групии проблем щодо історії як філософської проблеми, а саме:

1. З джерел ми знаємо історичний процес тільки частково. Як він відбувається загалом? Яка його тенденція, якщо простежити її від сучасності до майбутнього? Чи є в ньому мета, яка його спрямовує? Або принаймні закони, що в ньому діють?

2. Наше знання про історичне минуле не тільки має білі плями – воно також неадекватне, містить в собі передсуди й просто помилки. Якою мусить бути робота історичного пізнання, якщо воно претендує на наукову значущість?

3. Наше власне життя з його пізнанням вбудоване в історію. Ми знаємо її наївним чином лише в її безпосередності, маємо її форми за абсолютні, і лише себе – за об’єктивних суддів. Але яким чином ми самі, включно з нашим історичним розумінням, зумовлені історично? Як оптично побудована наша власна історичність? І як ми як ті, хто пізнає й розуміє, виходимо за межі власної історичної зумовленості.

Якщо говорити про відмінність філософії історії та соціології, то це перш за все відмінність двох типів знання. Соціологія – це галузь наукового знання. Усі ж варіанти філософії історії суто науковими не були й не могли бути. Вони містили умоспоглядальні припущення про цілісність і смисл історичного процесу, включали різні елементи телеології та уявлення про належне.

0Shares



скачати

© Усі права захищені
написати до нас