Тема 6. Право на свободу та особисту недоторканність та судові гарантії захисту прав людини у практиці ЄСПЛ
1. Прочитайте та проаналізуйте рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine) від 10.02.2011 (заява № 40107/02).
У справі «Харченко проти України» Європейський суд з прав людини визнав низку порушень статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 5 гарантує право на свободу та особисту недоторканність, а тому є ключовим елементом захисту прав особи. Особиста свобода є фундаментальною умовою, якою кожен повинен користуватися, і позбавлення якої дуже ймовірно матиме прямий і негативний вплив на користування багатьма іншими правами. Особа не може бути позбавлена свободи крім випадків, встановлених у пункті 1 статті 5, і, як зазначав ЄСПЛ, цей перелік винятків є вичерпним. ЄСПЛ неодноразово констатував порушення пункту 1 статті 5 Конвенції, коли було визнано, що тримання заявника під вартою не було «законним» для цілей одного з підпунктів пункту 1 статті 5, з конкретним врахуванням процесуальних гарантій, які забезпечуються національною правовою системою.
У справі Харченка ЄСПЛ розглядав три періоди досудового ув’язнення заявника, і щодо двох з них констатував порушення пункту 1 статті 5. Хоча, завдяки внесенню змін до чинного законодавства окремі проблеми, виявлені у цій справі (взяття під варту та продовження строку тримання під вартою за санкцією прокурора, а також неврахування періоду ознайомлення з матеріалами справи у строк досудового ув’язнення), вже не виникають, проте інші проблеми досі мають місце.
Окрім порушення пункту 1(с) статті 5 Конвенції щодо періодів, протягом яких тримання під вартою здійснювалося без відповідного судового рішення, ЄСПЛ у справі Харченка вказав ще на дві проблеми: порушення пунктів 3 та 4 статті 5 Конвенції.
Порушення пункту 3 статті 5 визнано у зв’язку з тим, що національні суди часто або не обґрунтовують продовження строку тримання під вартою, або ж обґрунтовують це однаковими підставами протягом всього періоду ув’язнення, тоді, як після спливу певного часу подальше існування обґрунтованої підозри перестає само по собі бути підставою для позбавлення свободи, а суди зобов’язані обґрунтовувати рішення про продовження тримання під вартою іншими підставами, які мають бути чітко вказані.
В цій справі Суд наголосив, що слід невідкладно запровадити конкретні реформи в законодавстві та адміністративній практиці України для їх узгодження із висновками Суду, викладеними у цьому рішенні, щоб забезпечити відповідність такого законодавства та практики вимогам статті 5. Суд запропонував Урядові України протягом півроку з дня набуття рішенням статусу остаточного (10 травня 2011 року) подати розроблений план заходів.
2. Прочитайте та проаналізуйте рішення Великої палати ЄСПЛ у справі «Остін та інші проти Сполученого Королівства» (Austin and Others v.United Kingdom) від 15.03.2012 (заява № 39692/09).
Проголошуючи «право на свободу», стаття 5 передбачає фізичну свободу людини; її мета полягає в забезпеченні того, щоб жодна особа не могла бути свавільно позбавлена волі. Вона не пов'язана зі звичайними обмеженнями свободи пересування, які регулюються статтею 2 Протоколу № 4. Різниця між обмеженням свободи пересування, котре є достатньо серйозним для того, щоб кваліфікуватись як позбавлення волі згідно зі статтею 5 § 1, та звичайними обмеженнями свободи пересування, які регламентовані статтею 2 Протоколу № 4, полягає у ступені або інтенсивності прояву, а не в характері або сутності. Позбавлення волі не обмежується класичним випадком тримання під вартою після арешту або засудження, проте може мати багато інших форм.
У справі «Остін та інші проти Сполученого Королівства» заявники скаржилися на те, що їхнє утримання в поліцейському кордоні протягом семи годин в ході проведення демонстрації в центрі Лондона складало позбавлення свободи в порушення статті 5 § 1 Конвенції.
Суд вважає, що питання про те, чи були заявники позбавлені свободи, а отже чи застосовується стаття 5, тісно пов’язане з суттю скарг заявників. Тому він приєднує це попереднє питання до суті справи. Він доходить висновку, що справа не є неприйнятною з будь-яких інших підстав, а тому оголошує її прийнятною.
Стаття 5 закріплює фундаментальне право людини, а саме - захист фізичної особи від свавільного втручання з боку держави в її право на свободу. Не можна виключати, що за певних обставин використання обмеження в пересуванні та контроль за натовпами можуть призвести до невиправданого позбавлення свободи в порушення статті 5 § 1. У кожному випадку стаття 5 § 1 повинна тлумачитися таким чином, щоб враховувати конкретні обставини, за яких було застосовано обмежувальний захід, а також функції поліції у сфері виконання своїх обов’язків з підтримки порядку та захисту населення, які вона зобов’язана виконувати як в рамках національного законодавства, так і за Конвенцією.
3. Прочитайте та проаналізуйте рішення Великої палати ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України» (Burmich and Others v. Ukraine) від 12.10.2017 (заява №№ 46852/13, 47786/13, 54125/13) щодо порушення статті 6 Конвенції.
12 жовтня 2017 року Велика палата Європейського суду з прав людини прийняла рішення у справі «Бурмич та інші проти України», яке стосується системної проблеми невиконання державою судових рішень.
Це рішення стало доленосним, адже Європейський суд постановив вилучити із реєстру справи п’яти заявників, які скаржилися на невиконання чи надмірно тривале виконання рішень національних судів та відсутність ефективних засобів правового захисту, а разом з ними усі інші заяви, які стосуються таких самих порушень, загальна кількість яких складає 12 143. Це означає, що Європейський суд не буде розглядати по суті однотипні індивідуальні скарги, а передасть їх на розгляд Комітету Міністрів Ради Європи. Більше того, Суд постановив, що у подальшому усі заяви проти України щодо невиконання судових рішень не будуть розглядатися, а переадресовуватимуться Комітету Міністрів.
Проблема невиконання Україною судових рішень не нова і має довгу та невтішну історію, тому ухвалення саме такого рішення зумовлене багатьма факторами.
Після ухвалення «пілотного рішення» Україна повинна була у найкоротший час вирішити таку системну та структурну проблему. У 2016 році Комітет Міністрів навіть розробив для України трьохступеневу стратегію для пошуку життєздатного довгострокового вирішення проблеми невиконання рішень національних судів. Ця стратегія полягала в наступних трьох кроках: 1) обчислити загальну суму боргу, яка виникла внаслідок невиконання судових рішень; 2) запровадити схему виплат з певними умовами чи з альтернативними пропозиціями для забезпечення виконання рішень; 3) внести зміни до державного бюджету з метою забезпечення достатніх коштів для ефективного функціонування зазначеної схеми виплат. Проте влада не спромоглася сформулювати глобальний підхід для врегулювання питання.
Таким чином, Європейський суд, у справі «Бурмич та інші проти України» постановив, що повторення одних і тих самих висновків у величезній кількості схожих рішень не сприятиме досягненню справедливості, і лише накладе істотний тягар на ресурси Суду. Це не сприятиме жодним чином посиленню захисту прав людини згідно з Конвенцією. ЄСПЛ також зазначив, що проблема виконання цих рішень має фінансовий та політичний характер, і, як показують події, що відбулися після пілотного рішення у справі Іванова, їхнє вирішення виходить за межі компетенції Суду відповідно до Конвенції, як це визначено в статті 19. Ці проблеми можуть бути адекватно вирішені лише між Державою-відповідачем, з одного боку, та Комітетом Міністрів, з іншого, оскільки останній має повноваження відповідно до пункту 2 статті 46 Конвенції контролювати виконання рішень Суду.
Отже, в Україні ситуація залишається невирішеною, тисячі громадян, ставши жертвою порушень Україною своїх зобов’язань за Конвенцією щодо невиконання судових рішень національними судами, зверталися із останньою надією на справедливість до Європейського суду, проте тепер, через халатність держави до вирішення нагальної хронічної проблеми, наші громадяни позбавлені і такої можливості. Комітет Міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за виконанням рішень ЄСПЛ, теж фактично не має у розпорядженні дієвого механізму змісити державу діяти, а всі попередні рекомендації цього органу залишалися без належної реалізації. Тому наразі залишається очікувати дій від влади і сподіватися, що рішення Великої Палати стане сигнальним дзвінком для термінових заходів.
4. Прочитайте та проаналізуйте рішення Великої палати ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Fedorovych VOLKOV v. Ukraine) від 09.01.2013 (заява № 21722/11).
У справі «Олександр Волков проти України» заявник скаржився на порушення його прав за Конвенцією під час його звільнення з посади судді Верховного Суду України. Зокрема, він стверджував за статтею 6 Конвенції, що: (і) його справа не розглядалася «незалежним та безстороннім судом»; (іі) провадження у Вищій раді юстиції (далі - ВРЮ) було несправедливим у зв’язку з тим, що воно не здійснювалося згідно з процедурою, передбаченою національним законодавством, яке закріплює низку важливих процесуальних гарантій, включаючи строки застосування дисциплінарних стягнень; (ііі) Верховна Рада України (далі - парламент) ухвалила рішення про його звільнення на пленарному засіданні з порушенням правил використання системи електронного голосування; (iv) його справа не розглядалась «судом, встановленим законом»; (v) рішення у його справі постановлялись без здійснення належної оцінки доказів, а важливі доводи, висунуті стороною захисту, не були належним чином розглянуті; (vi) відсутність у Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) достатніх повноважень для розгляду актів, ухвалених ВРЮ, суперечила його «праву на суд»; (vii) не дотримувався принцип рівності сторін. Заявник також скаржився на те, що його звільнення не відповідало статті 8 Конвенції і що у нього не було ефективних засобів юридичного захисту у цьому зв’язку, всупереч статті 13 Конвенції.
Звільнення судді за порушення присяги в Україні підпадає під гарантії §1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі – Конвенція) в її цивільно-правовому аспекті: «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру». Також звільнення людини з посади судді є втручання у його право на повагу до приватного життя, стаття 8 Конвенції. Відповідно, в такому випадку «втручання» має відбуватися на підставі національного закону належної якості, мати правомірну мету й бути пропорційним.
У контексті даної теми важливою для України є справа «Волков проти України», в якій у 2013 році було визнано порушення нашою державою низки положень Конвенції, серед яких: порушення прав заявника на незалежний та безсторонній суд; принципу юридичної визначеності в частині відсутності строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності; порушення права заявника на повагу до його приватного життя; відсутність належної якості закону, яким диференціюються види дисциплінарних заходів стосовно судді й саме поняття «порушення присяги судді».