Рішення восьмої сесії обласної ради сьомого скликання 23 лютого 2017 року №18-8/vii регіональна схема екологічної мережі Чернігівської області м. Чернігів 2017 рік зміст 2 вступ 6 розділ 1

2
ВСТУП
6
РОЗДІЛ 1.
ПРИРОДНІ УМОВИ І ОСОБЛИВОСТІ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ
ОБЛАСТІ
9
РОЗДІЛ 2.
НОРМАТИВНО–ПРАВОВІ
ТА
ІНФОРМАЦІЙНІ
МАТЕРІАЛИ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ ЕКОМЕРЕЖІ
22
РОЗДІЛ 3.
ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ПОБУДОВИ РЕГІОНАЛЬНОЇ
ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ТА
ЇЇ РОЛЬ В ОХОРОНІ БІОРІЗНОМАНІГТЯ
32
РОЗДІЛ 4.
ПІДХОДИ ДО ПРОСТОРОВОЇ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ
ОРГАНІЗАЦІІ ЕКОМЕРЕЖІ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
37
РОЗДІЛ 5.
ОПИС
СТРУКТУРНИХ
ЕЛЕМЕНТІВ
СХЕМИ
РЕГІОНАЛЬНОЇ
ЕКОМЕРЕЖІ
ЧЕРНІГІВСЬКОЇ
ОБЛАСТІ
5.1. Ключові території
5.2. Сполучні території
48
48
63
РОЗДІЛ 6.
ЕЛЕМЕНТИ ЕКОМЕРЕЖІ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ЯК
СКЛАДОВІ
НАЦІОНАЛЬНОЇ
ЕКОМЕРЕЖІ
УКРАЇНИ
6.1. Дніпровський екокоридор та прилеглі до нього території
6.2. Значення екомережі Чернігівщини у національній екомережі України
74
74
77
РОЗДІЛ 7.
ОХОРОНА БІОРІЗНОМАНІТТЯ В РЕГІОНАЛЬНІЙ
ЕКОМЕРЕЖІ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
7.1. Роль регіональної екомережі у збереженні хребетних
7.2. Роль регіональної екомережі у збереженні лісових та
інших територій
7.3. Роль регіональної екомережі у гідрофільного фіторізноманіття
85
85
88
90
РОЗДІЛ 8.
ІСТОРИКО–КУЛЬТУРНА
СПАДЩИНА
В
РЕГІОНАЛЬНІЙ
ЕКОМЕРЕЖІ
ЧЕРНІГІВСЬКІЙ
ОБЛАСТІ
94
ВИСНОВКИ
96
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
100

3
ВСТУП
Формування регіональної екологічної мережі Чернігівської області забезпечить збереження і відтворення біологічного і ландшафтного різноманіття та сприятиме: дотриманню екологічної рівноваги; сприятиме створенню більш екологічно безпечних і благополучних умов для життя і розвитку людини в регіону, запобіганню безповоротній втраті частини гено–, ценофонду, екосистем і ландшафтів області як частини півночі України; забезпеченню збалансованого та невиснажпивого природокористування; розвитку ресурсної і рекреаційної бази для екотуризму, відпочинку та оздоровлення населення; ренатуралізації земельних угідь, що вилучаються із сільськогосподарського використання; посиленню узгодженості діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадських екологічних організацій у вирішенні частини екологічних проблем.
З метою наукового забезпечення виконання заходів з формування екомережі Чернігівської області передбачалося проведення прикладних досліджень, спрямованих на розроблення рекомендацій і методів щодо збереження та відтворення ландшафтного різноманіття, в тому числі проведення оцінки сучасного стану природних ландшафтів, обґрунтування найбільш ефективних заходів, що забезпечать збалансоване і невиснажливе використання їх природних ресурсів, інвентаризацію природних комплексів та їх компонентів, організацію моніторингу довкілля у межах екологічної мережі, створення відповідних банків даних і геоінформаційних систем.
Реалізація моделі екомережі Чернігівській області включає систему таких заходів як: створення нових об’єктів природно–заповідного фонду; збільшення площі земель, наданих у користування установам природно–
заповідного фонду; збереження природних ландшафтів на ділянках, що мають історико–культурну та рекреаційну цінність; проведення заходів щодо створення та впорядкування водоохоронних зон і прибережних захисних смуг водних об’єктів, берегових смуг водних шляхів і зон санітарної охорони; запровадження особливого режиму використання земель на ділянках витоку річок; формування системи транскордонних

4 природоохоронних територій міжнародного значення; збільшення площ захисних лісових насаджень, створення полезахисних лісових смуг та залуження земель; консервація деградованих і забруднених земель з наступним їх частковим залісненням; збільшення площі лісів, типових для даного регіону.
На територіях, складових екологічної мережі Чернігівської області, має бути забезпечено проведення спеціальних заходів, спрямованих на запобігання знищенню або пошкодженню природних ландшафтів, природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, збереження видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, створення належних умов для їх розмноження та для розселення у природному середовищі.
Об’єкт дослідження: схема регіональної екомережі Чернігвської області та основні її структурні елементи.
Предмет дослідження: основні елементи регіональної екологічної мережі Чернігівської області (об'єкти природно–заповідного фонду; водні об’єкти, водно–болотні угіддя, водоохоронні зони, прибережні захисні смуги; ліси різних груп; рекреаційні території; інші природні території (сіножаті, луки, пасовища); ділянки, з видами тварин і рослин Червоної книги України; угруповання з Зеленої книги України, радіоактивно забруднені землі як природні регіони з окремим статусом.
Мета і завдання дослідження: розробка схеми регіональної екомережі
Чернігвської області та опис її основних структурних елементв, обґрунтування їх цінності і важливості.
Для досягнення даної мети були поставлені такі завдання:
1. Охарактеризувати особливості природно–географічних, біотичних і ландшафтних компонентів території досліджень, з врахуванням розробки схеми регіональної екомережі;
2. Розкрити сучасний стан нормативно–правової бази побудови екомережі і характеристик її компонентів;
3. На основі аналізу природно–заповідної, гідрологічного стану лісової

5 мережі території досліджень, запропонувати картографічну модельну схему регіональної екомережі Чернігівської області;
4. Зробити опис структурних елементів схеми регіональної екомережі
Чернігівської області (ключових і сполучних територій);
5. Розкрити значення регіональної екомережі Чернігівської області в загальнодержавній модели екомережі та змоделювати її вихід на території сусідніх областей і транскордонні території;
6. З’ясувати роль регіональної екомережі Чернігівської області в збереженні біо–, цено– та ландшафтного різноманіття, розбудови природно–заповідної мережі області і збереженні природної та історико–культурної спадщини.
Виконання даного дослідження передбачало поєднання таких методів
та підходів до організації дослідження: обробка архівних та нормативно–
правових матеріалів, камеральна обробка гербарного та колекційного матеріалу, маршрутно–польові експедиційні дослідження вибраного регіону, збір відповідного польового і робочого матеріалу, картографічні обробки, аналіз одержаних практичних даних з метою теоретичного узагальнення, розробка схеми регіональної екомережі.
В результаті проведених досліджень запропоновано схему регіональної екомережі Чернігівської області, в якій виділено такі основні елементи: 19 ключових територій (з них 6 – національного значення, 9 – регіонального, 6 – локального значення), 29 сполучних територій (з них 3 – національного значення, 18 – регіонального, 8 – локального значення)).
Ключеві та сполучні території регіональної екомережі Чернігівської області виділені на основі прийнятих критеріїв вибору. Здійнено їх опис і харатеритики ціноості щодо охорони біо–, цено– та ландшафтного різноманіття.
Практична спрямованість одержаних результатів На розробленій схемі "Регіональної екомережі Чернігівської області" позначені структурні елементи екомережі, їх локалізація, власні назви, які наведені в таблицях, зроблено відповідні позначення на картографічному матеріалі і відповідним чином зроблено опис всіх її елементів.

6
РОЗДІЛ 1.
ПРИРОДНІ УМОВИ І ОСОБЛИВОСТІ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ
ОБЛАСТІ
Чернігівська область займає площу 32,9 тис. км
2
(з півночі на південь вона простягнулась майже на 220 км, а з заходу на схід – на 180 км) [26].
В геоструктурному відношенні північна частина області розміщена на схилі Воронезького щита, південна і центральна пов’язані з рифтовою зоною та північним бортом Дніпровсько–Донецької западини.
Розташована Чернігівська область на півночі України, у 2-х фізико–
географічних зонах – Полісся та Лісостепу, що обумовлює своєрідність її ландшафту (рис. 1.1.). Більша частина область розміщується у
Придніпровській низовині, південна її частина у межах Полтавської рівнини і має переважно рівнинну, злегка хвилясту поверхню, абсолютні висоти 100–
220 м [26].
Переважають ерозійно–акумулятивні форми рельєфу (річкові долини, яри, балки) у поєднанні з акумулятивними (льодовикові і водно–льодовикові вали, зандрові рівнини). Виключенням є сильно еродовані території
Придеснянського плато (західні відроги Середньоросійської височини), численні лесові "острови" у північній та південно–східній частинах
Чернігівської області, а також болота і знижені та перезволожені теритрії давніх річкових та прохідних долин.
Клімат Чернігівської області помірно–континентальний, з досить теплим літом та порівняно м’якою зимою. Північна частина області розташована у помірно теплій вологій агрокліматичній зоні (до 650 мм опадів на рік), а південна – у теплій, недостатньо зволоженій зоні (до 450 мм опадів на рік).
Межа між агрокліматичними зонами майже відповідає зональній границі
"Полісся – Лісостеп". Середня температура січня від –7 С° до –8С°, а липня
+19...+19,5 С° [26]. Довготривалість безморозного періоду в області становить: у повітрі – 160 – 180 днів, на ґрунті – 140 – 150 днів. Більшість

8
Гідрологічна мережа Чернігівської області включає 1570 великих, середніх та малих річок різного розміру. Загальна довжина річкової мережі складає 8336 км, в тому числі великих річок – 596 км, середніх – 723 км, малих – 7017 км (рис.1.2.). Територією області протікають такі великі річки, як: Дніпро (91 км), Десна (505 км); середні – Сож (30 км), Судость (17 км),
Сейм (56 км), Снов (190 км), Остер (195 км), Супой (25 км), Удай (195 км), а також 1560 малих річок [26].
Найбільше господарське значення мають водні ресурси середніх і великих річок, яких налічується 10 обєктів загальною площею 1319 км.
Середньорічний стік річок складає 29,4 км
3
. Біля 65% стоку річок проходить у період весняної повені, в середині літа та восени.
В області є понад 1800 озер, ставків та водосховищ, водна поверхня яких складає близько 0,3% площі області, в тому числі 26 великих озер.
Річка Десна (загальна площа басейну – 88,9 тис. км
2
) є другою за величиною на території Дніпра річкою після Прип'яті та першою за довжиною (1130 км) його лівобережною притокою [26]. В басейні Десни, в середній за водністю рік, формується біля 22% поверхневого стоку Дніпра, і біля 15% стоку усіх його основних притоків.
На території області є майже всі типи ґрунтів, які характерні для Полісся та Лісостепу України. Найбільш розповсюджені поліські дерно–підзолисті
ґрунти (680 тис. га); сірі, темно–сірі лісові та близькі до них опідзолені чорноземи займають 508 тис. га; малогумусні вилужені чорноземи займають
113,4 тис. га, а типові для лісостепу малогумусні чорноземи – 272 тис. га [2,
26]. Ґрунти лучного, болотного ряду, а також торф'яні ґрунти поширені окремими ділянками, і разом складають близько 840 тис. га. В області було осушено біля 230 тис.га перезволожених земель та зрошується біля 15 тис. га сільгоспугідь.
Земельний фонд Чернігівської області складає 3190,3 тис. га. Аналіз його структури дозволяє констатувати наступне: 2099 тис. га (65%) зайнято сільського господарським угіддями, ліси та інші лісопокривні комплекси –

10 717,7 тис. га (22,5%), забудовані землі – 99,7 тис. га (3,1%), заболочені землі
– 121,4 тис. га (3,8%), відкриті (без рослинного покриву землі) – 28,2 тис. га
(0,9%), під водою – 67,8 тис.га (2,1 %), інші землі – 56,5 тис.га (1,8 %) [16].
Рослинність Чернігівщини у природному стані збереглася приблизно на третині її території, переважно у поліській частині області, це ліси, луки і болотні угруповання. У лісах на півночі області переважає Pinus sylvestris L.
(73%), а на півдні – Quercus robur L. (44%) [2 ].
За ландшафтними особливостями Чернігівщина поділяється на 4 такі фізико–географічні області: Чернігівське і Новгород–Сіверське Полісся та
Пічнічнопридніпровська терасова низинна область та Північнополтавська височинна область (рис.1.3.).
Чернігівське Полісся охоплює близько 13 тис. км
2
у північно–західній частині області і являє собою слабохвилясту піщану рівнину морено–
льодовикового походження з розповсюдженими тут боровими та суборевими лісами. Рілля займає тут близько 42% площі. Для нього характерна наявність незначно піднятих лесових "островів" , які складаються з лесових суглинків та має якості, притаманних північно– лісостеповим еродованим ландшафтам.
Численні пониження (давні річкові та прохідні долини) досить заболочені.
Новгород–Сіверське Полісся площею 5,5 тис. км
2 займає північно–
східну частину області. Основу його складає Придеснянське лесове ерозійно–
денудаційне плато з численними глибокими ярами, які врізані до корінних крейдяних порід. Є тут і карстові заглибини. Рілля тут займає близько 45% площі.
На півдні Чернігівської області 7,3 тис. км
2
займають ландшафти знижених слабкохвилястих дрєвньоалювіальних лесових рівнин (Дніпровські тераси) з численними лощинами, балками і западинами (степові блюдця).
Близько 73% площі становить рілля.

12
Південний схід області являє собою незначно підняту, глибоко розчленовану річковими долинами, ярами та балками лесову рівнину
(Полтавське плато). Майже всі придатні землі тут займає рілля (до 86% площі).
Геоботанічне районування нагадує за своєю структурою фізико–
географічне. [2, 5, 26]. Геоботаніки поділяють область таким чином:
Область Європейська широколистянолісова
Провінція Східноєвропейська,
Підпровінція Поліська,
Округ Чернігівсько–Новгород–Сіверський (Східнополіський):
 дубово–соснових лісів.
Райони:

Ріпкінсько–Добрянський соснових лісів зеленомохових, евтрофних відкритих боліт, торф’янистих та болотистих лук.

Городнянськийдубово–соснових і соснових лісів, евтрофних осокових та осоково-гіпнових боліт.
 Щорсько–Семенівський
соснових зеленомохових лісів, евтрофних боліт.
 Новгород–Сіверсько–Понорницький
дубово–соснових лісів, дубових лісів, заплавних лук.
 Чернігівсько–Сосницький дубово–соснових та дубови х лісів,справжніх лук.
 Остерський соснових лісів, зеленомохових лісів, лишайникових лісів, евтрофних осокових боліт, справжніх лук.
 Олишівсько–Коропський дубових лісів ліщинових, справжніх лук, евтрофних боліт.
Область Європейско–Сибірська лісостепова.
Провінція Східноєвропейська.
Підпровінція Лівобережнопридніпровська.

13
Округ
Бахмацько–Кременчуцький
терасових лучних степів, терасових дубово–соснових лісів, заплавних лук,евтрофних боліт, лучно–
галофітної рослинності.
Райони :
 Баришивсько–Бориспільський широколистяних лісів, сосново–
дубових лісів, галофільно–лучної рослинності, низинних боліт.
 Бобровицько–Бахмацький галофітної рослинності, лучних степів, низинних боліт і в’язово–дубових лісів.
Округ Роменсько–Поптавський лучних степів, дубових лісів, дубово- грабових лісів, та дубово-соснових лісів, евтрофних боліт.
Райони:
 Прилуцько–Роменський лучних степів, дубових та грабово–
дубових лісів, заплавних лук, низинних боліт.
Рослинний світ Чернігівщини включає понад 900 видів судинних рослин, що становить біля 18,4% від загальної кількості судинних рослин, поширених в Україні.
Згідно "Зоогеографічного районування України" Чернігівська область поділяється таким чином:
 область Палеоарктична;
 підобласть Бореальна Європейсько–Сибірська;
 провінція Європейсько–Західносибірська лісова;
 округ Східноєвропейський;
 район Мішаного лісу та лісостепу;
 ділянка Східноєвропейського мішаного лісу;
 підділянка Східного (Чернігівського та Новгород–Сіверського)
Полісся;
 ділянка Східноєвропейського листяного лісу і лісостепу;
 підділянка Лівобережна.

14
Тваринний світ характеризується ще більш багатим видовим складом, який становить близько 41% від загальноукраїнського. Так, на території
Чернігівської області поширені найпростіші 600 видів; членистоногі – 1500 видів; риби – 50, земноводні – 11 видів; плазуни – 7 видів; птахи – 286 вид; ссавці – 48 видів. Ландшафти Чернігівського та Новгород–Сіверського
Полісся, характеризуються різними річководолинними (заплавні, терасові, притерасові) та межирічними (при вододільними) природними територіями, які різностаново збережені. Серед них наближені до первинних лісові ландшафти, та дуже змінені меліоративними системами лучні і болотні (рис.
1.4.). На території поліської частини області збережені значні лісові масиви простягаються від нижньої течії Сожу до Снову, вдовж Дніпра (смугою місцями до 20 км та на межиріччі Дніпро–Десна).
Басейн Десни характеризується неширокою (від 2 до 10 км, місцями більше) смугою лісів в середній течії та пониззі; фрагментарно ліси поширені у заплавах Десни і Снову, на Лівобережжі Десни вище Чернігова; на її
Правобережжі - значною залісеністю відзначається все Новгород–Сіверське
Полісся та північний схід Чернігівського Полісся. Досить збереженими є також заплавні комплекси Десни, Сейму, Ревни, Снову, Сожу, Дніпра до верхів’я Київського водосховища, окремих малих річок, басейнів яких не зазнали або мало трансформовані меліорацією.
Для Лівобережного Полісся властивий високий ступінь поширення природних територій, значна частина яких зберігає потенціальні можливості відновлення до попередніх природних станів, частково через залісення або залуження. Тут доцільно створити Сновський природний заповідник
(Сновський національний природний парк), в якому б поєдналися завдання збереження мальовничої присновської природи та історико–культурна спадщина поліського дохристиянського села.