Ім'я файлу: ЕСЕ.rtf
Розширення: rtf
Розмір: 73кб.
Дата: 05.05.2021
скачати



ЕСЕ 

на тему «Виконання рішення суду як елемент дотримання права на справедливий судовий розгляд»

 Згідно зі ст.18 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України судові рішення, що набули чинності, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, – і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. 

   Одночасно з прийняттям змін до Конституції України 2 червня 2016р. було ухвалено два закони, які безпосередньо стосуються регулювання інституту примусового виконання судових рішень: “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” та “Про виконавче провадження”, що відбивають нові організаційно-функціональні та процедурні засади регулювання зазначеного сегменту юридичної практики. Безперечно, пріоритетним напрямом конституційної реформи у сфері правосуддя та реформування сфери судочинства і суміжних інститутів в Україні вважається гармонізація національного законодавства до європейських стандартів справедливого судочинства. Ключовим з цієї точки зору є п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ), відповідно до якого кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру. Вказане положення отримало назву “право на справедливий судовий розгляд” як невід’ємне право людини, що органічно пов’язане з міжнародноправовим принципом верховенства права та є його частиною. Невід’ємною складовою права на справедливий судовий розгляд, що була виведена у практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) з питань застосування та тлумачення зазначеної статті, є вимога обов’язковості виконання судових рішень, тобто гарантія їх примусового виконання.


Невиконання рішень національних судів України – найбільш масштабна та серйозна проблема функціонування судової системи. 

   Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов’язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державні підприємства, установи, організації, юридичні особі, примусова реалізація майна яких забороняється відповідно до законодавства.

   Водночас судова практика виявила досить значні проблеми із виконанням законодавства у цій сфері. Зокрема, можна виділити наступні проблеми:

1)«Відсутність рахунку».

Відмова або повернення заявнику його документів (виконавчого листа) через те, що у відповідача відсутній розрахунковий рахунок для списання таких коштів,що суперечить ст.3 Закону України « Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень — за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

   Тобто, навіть у випадку відсутності відповідного рахунку боржника в органах казначейської служби, стягнення коштів відбувається за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

   Проблемою також є те, що лише в поодиноких випадках можна зустріти покликання на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України», де зазначається, що відсутність відповідних рахунків для виплат за виданим виконавчим листом, тощо не можуть прийматися до уваги, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

2) Відмови судів в зміні способу виконання рішення

Позивач – представник ДВС в обґрунтування необхідності зміни способу виконання рішення посилався на зміни редакції ч.ч.1-2 ст.3 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (ЗУ) та Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 р. №845 (Порядок).

Заявник зазначає, що вказаним вище Законом і Порядком передбачено, що саме стягувач подає до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, заяву про виконання судового рішення разом із документами зазначеними у п. 6 Порядку. Також, заявник, посилаючись на інформаційний лист ВАСУ, зазначає, що підставою для зміни способу та порядку виконання судового рішення є зміна у правовому регулюванні порядку виконання судових рішень, боржником за яким є державний орган, яким не передбачено виконання рішень зобов’язального характеру.
В даному випадку представник ДВС обмежувально тлумачить або взагалі не звертає увагу на п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень ЗУ, де зазначається: виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є відповідні суб’єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим ЗУ, подаються до ОДВС протягом 6 місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками не було подано в строк, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Таким чином, враховуючи те, що виконавчі листи видано до набрання чинності ЗУ, вони підлягають поданню до ДВС.

Цікавими є також наступні аргументи:

Оскільки ЗУ та Порядком визначено порядок виконання судових рішень про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, а отже встановлення способу виконання такого рішення додатковому окресленню окремим судовим рішенням не підлягає.

Доводи державного виконавця щодо поданих заяв про зміну способу та порядку виконання фактично за своєю суттю є формою висловлення незгоди з позицією Державної казначейської служби України щодо повернення виконавчих листів, що суперечить принципам інституту встановлення способу виконання судового рішення.

   Слід зазначити, що у практиці ЄСПЛ були вироблені певні критерії ефективності засобів правового захисту права на розгляд справи та виконання судового рішення в розумний строк, відповідно до яких: 

1.  засіб є ефективним, якщо його можна використати для прискорення ухвалення рішення судом, що розглядає справу, або якщо він надає учаснику процесу адекватну компенсацію за затримку, що вже відбулася;

2. найбільш ефективними є засоби, спрямовані на попередження, а не на компенсацію за затримку розгляду справи чи виконання судового рішення;

3. поєднання пришвидшувального та компенсаторного засобів захисту є найкращим варіантом;

4. засоби захисту мають застосовуватися як щодо проваджень, що не завершилися, так і до проваджень, за якими ухвалені рішення;

5. засоби мають забезпечувати відшкодування як моральної, так і матеріальної шкоди;

6. рівень компенсації має бути адекватним компенсації, присудженої ЄСПЛ;

7. засоби мають поширюватися як на стадію судового розгляду, так і на виконання рішення. 
скачати

© Усі права захищені
написати до нас