Ім'я файлу: задача 2.doc
Розширення: doc
Розмір: 92кб.
Дата: 17.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Реферат інформаційні системи і технології в управлінні організац
1169 Творчий внесок Лесі Українки у розвиток української культур
задача ирина.doc
15597КУРСОВАЯ РАБОТА пенсия судей.docx
6.docx

Господарський процес

Задача

При розгляді господарського спору судом було встановлено,що позов подано до особи яка не повинна відповідати за позовом. Позивач згоди на заміну неналежного відповідача не дав, але суд за своєю ініціативою, Порядку Ч.3 ст. 24 ГПКУ виніс ухвалу про заміну неналежного відповідача, прийняте у справі рішення було оскаржене сторонами в апеляційному порядку як незаконне.


1.Чи є право суду на заміну неналежного відповідача безумовним?

2. Дати юр.оцінку діям суду.


3. Чи підглягає оскаржене сторонами в апеляційному порядку задоволенню?
Відповідь:
1. Коли цивільний позов надходить до суду, не завжди можна одразу встановити, чи є позивач або відповідач належними в цій цивільній справі.

При розгляді цивільної справи у випадку, коли судом першої інстанції буде встановлено, що позов поданий не до тієї особи, яка мусить відповідати за цивільними вимогами, суд має право за згодою позивача допустити заміну первинного відповідача належним відповідачем.

Під поняттям належний відповідач розуміється особа, яка повинна відповідати за цивільним позовом. В свою чергу, неналежними сторонами будуть ті особи, які не є суб'єктами права вимоги чи несення відповідного обов'язку.

Законодавцем покладений на суд обов'язок щодо перевірки сторін на їх процесуальну легітимність та визначення, чим підтверджується їх належність. Наприклад, у ст. 119 ЦПК передбачено, що позивач повинен у позовній цивільній заяві зазначити: ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, зміст позовних вимог і викладення обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом, тощо.

Насамперед повинен виявити пильність для встановлення належного відповідача цивільний позивач. У випадку, якщо у цивільній справі буде винесено судове рішення щодо неналежного відповідача, якщо допустити, що він в ході процесу не був виявлений, то позивач у такій справі не отримає очікуваного правового результату, витратить багато свого часу, а також коштів.

Відповідно до ст. 33 ЦПК суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Формулювання ч. 1 цієї статті дозволяє зробити наступні висновки: по-перше, для залучення належного відповідача замість неналежного необхідно клопотанням позивача; по-друге, суд при, відповідній заміні не припиняє розгляд справи; по-третє, суд не має права відмовити у задоволенні відповідного клопотання; по-четверте, суд може залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Правило про залучення належного відповідача цілком розраховане лише на ініціативу позивача. Якщо він не буде згодний з заміною, суд не має права залучати іншого відповідача ані замість неналежного відповідача, ані як співвідповідача. Якщо відповідач дійсно неналежний, що буде доведено в ході розгляду справи, суд відмовляє у задоволенні позову.

Саме позивач як ніхто повинен бути заінтересований у точному виборі свого опонента та намагатись довести, що зазначений ним відповідач зобов'язаний виконати покладений на нього законом або договором обов'язок.

Якщо в цивільному процесі відбулася заміна відповідача, або до цивільної справи залучений співвідповідач, справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку. Законодавець подбав про належні сторони шляхом надання їм можливості самостійно набувати права та нести процесуальні обов'язки в цивільному процесі з самого його початку, а не відповідати за попередні процесуальні дії неналежних сторін.
2. Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб'єктності сторін, що позивач є тією заінтересованою стороною, про яку йдеться в п. 1 ст. 5 ЦПК. І коли буде встановлено, що у справі бере участь неналежна сторона, то суд, керуючись ст. 105 ЦПК, не припиняючи справи, може допустити заміну первісних неналежних позивача чи відповідача належним позивачем чи відповідачем. Таке право суду розглядається в практиці як його обов'язок.

При виникненні питання про заміну неналежного позивача необхідною є його згода, за наявності якої він вибуває з процесу, а його місце займає належний позивач. Процесуальні дії, виконані неналежним позивачем, не мають сили для належного, тому розгляд справи розпочинається спочатку. Якщо неналежний позивач дав згоду на його заміну, а належний не бажає вступити в процес, то суд закриває провадження в справі на підставі відмови позивача від позову. Якщо неналежний позивач не погоджується на заміну його іншою особою, то ця особа може вступити в справу як третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про що суд повідомляє таку третю особу.
Незалежно від вступу третьої особи в справу суд зобов'язаний розглянути розпочату справу, винести рішення, яким дати відповідь, кому належить право вимоги, хто є належним позивачем.
Для заміни неналежного відповідача іншою особою необхідно мати згоду також позивача. При заміні відповідача розгляд справи починається заново. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може притягти цю особу як другого відповідача. Відповідь про те, хто є належним відповідачем, буде дана судом у його рішенні. Вимога позивача буде присуджена з одного з відповідачів, стосовно другого відповідача у вимозі буде відмовлено. При відмові у позові до такого відповідача зроблені ним витрати не присуджуються з позивача, а відносяться за рахунок держави. Заміна неналежної сторони належною можлива в суді першої інстанції протягом усього часу розгляду справи, про що суд постановляє мотивовану ухвалу.

В теорії цивільного процесу було порушено питання про те, що повинна бути згода відповідача на його заміну іншим відповідачем і що цим положенням необхідно доповнити відповідну норму ЦПК (в Україні — ст. 105 ЦПК). Це дасть можливість відповідачеві, який не визнає себе зобов'язаним перед позивачем, вимагати розгляду справи по суті і винесення судом рішення про відмову в задоволенні позову до нього з метою його реабілітації замість заміни іншим відповідачем3.
Реалізація цієї пропозиції призвела б до ускладнення цивільного процесу в справі і за суттю є непотрібною. Реабілітуючим може бути не тільки рішення суду про відмову в позові до відповідача, а вже сама ухвала суду про заміну відповідача (що передбачається ЦПК), в мотивувальній частині якої зазначаються підстави заміни — що відповідач неналежний, не є тією особою, яка повинна відповідати за позовом.

3. Законодавством передбачено варіанти розвитку процесу у випадку відсутності згоди позивача на заміну. При відсутності згоди на заміну відповідача іншою особою, суд може притягти цю особу як другого відповідача і ухвалити рішення за його участю. При такому судовому залучені відповідача участь декількох співвідповідачів не створює процесуальної співучасті. У випадку відмови у позові до такого відповідача (притягнутого до участі у справі судом) понесені ним витрати не повинні присуджуватися із позивача.
Заміна неналежної сторони належною можлива тільки у суді першої інстанції протягом усього часу розгляду справи. Питання про заміну неналежної сторони повинно вирішуватися у судовому засіданні, а не у момент порушення справи. Відповідно до ст. 33 ЦПК справа після заміни неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів може розпочинатися спочатку. Про це повинно бути клопотання залученого відповідача і таке право повинно бути роз’яснене судом при вступі нового відповідача (співвідповідача) у цивільний процес.
В аналогічному порядку здійснюється залучення додаткового (додаткових) відповідачів (наприклад, якщо у ході розгляду справи бути встановлено, що шкода завдана не однією особою, а декількома).
У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, яку не може бути оскаржено, місцевий господарський суд має відмовляти у прийнятті такої скарги з посиланням на частини 1 і 4 статті 106 Господарського процесуального кодексу України (ГПК).

У разі подання касаційної скарги на ухвалу місцевого або апеляційного господарського суду, яку не може бути оскаржено, відповідному місцевому або апеляційному господарському суду, до якого надіслано скаргу, слід відмовляти у прийнятті такої скарги з посиланням на частини 1 і 4 статті 11113 ГПК.

У разі подання касаційної скарги на ухвалу ВГСУ, яку не може бути оскаржено, суд має відмовляти у прийнятті такої скарги з посиланням на статтю 11122 ГПК.

Про відмову в прийнятті апеляційної або касаційної скарги виноситься ухвала.
Слід нагадати, що, відповідно до ГПК, оскарженню підлягають лише ті ухвали, оскарження яких прямо передбачено цим Кодексом. Всі інші визначення оскарженню не підлягають. До них, зокрема, відносяться визначення: про розгляд справи в закритому засіданні або про відхилення клопотання про розгляд справи в закритому засіданні (стаття 44 ГПК); щодо відведення судді (стаття 20 ГПК); про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача (стаття 24 ГПК); про прийняття позовної заяви і вступ третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору (стаття 26 ГПК); про допущення або залучення третіх осіб без самостійних вимог до участі у справі (стаття 27 ГПК); про відвід судового експерта (стаття 31 ГПК); про залишення заяви без руху про застосування превентивних заходів (стаття 435 ГПК); про об'єднання позовних вимог (стаття 58 ГПК); про відкриття провадженняпо справі (стаття 64 ГПК); про продовження строку вирішення спору (стаття 69 ГПК); про відкладення розгляду справи (стаття 77 ГПК); про поновлення провадження у справі (стаття 79 ГПК); про прийняття зауважень на протокол судового засідання (стаття 811 ГПК); про роз'яснення рішення (ухвали), про виправлення описок чи арифметичних помилок (стаття 89 ГПК); про прийняття апеляційної скарги (подання) до провадження (стаття 98 ГПК); про прийняття відмови від апеляційної скарги (стаття 100 ГПК); про прийняття касаційної скарги (подання) до провадження (стаття1114 ГПК); про прийняття заяви, подання прокурора про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (стаття 1131 ГПК); про видачу дубліката наказу (стаття 120 ГПК) та ін.

правове регулювання діяльності аграрних бірж в україні
http://hallbooks.net/basket_p_1_p_21_p_23.html

http://mydisser.com/en/catalog/view/6/347/3137.html

http://hata-nm.org.ua/birzhovij-rinok/regulyuvannya-birzhovo%D1%97-diyalnosti-v-ukra%D1%97ni.html
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1285-2005-%D0%BF
http://www.uame.com.ua/uk/index

http://superstudent.com.ua/makroekonomika/brzhova-dyalnst-v-ukran-na-priklad-qukransko-agrarno-brzhq-diplomna-robota.html
http://www.info-library.com.ua/books-book-112.html

http://radniki.at.ua/board/1/agrarne_pravo_ukrajini_pidruchnik_2_e_vidannja/6-1-0-20

Вступ 3 РОЗДІЛ І. Аграрна біржа як організаційно-правова форма біржової діяльності 6 1.1. Становлення та розвиток правового регулювання біржової діяльності в економіко-правовій історії 6 1.2. Організаційна структура аграрної біржі 10 1.3. Правове регулювання діяльності аграрних бірж 15 РОЗДІЛ ІІ. Правове забезпечення біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією 21 2.1. Біржові договори в системі договорів на реалізацію сільськогосподарської продукції 21 2.2. Виконання біржових угод 26 2.3. Способи забезпечення виконання біржових угод 39 Список використаної літератури 49 Додаток 52
http://superstudent.com.ua/makroekonomika/brzhova-dyalnst-v-ukran-na-priklad-qukransko-agrarno-brzhq-diplomna-robota.html
http://pidruchniki.ws/15070412/pravo/pravove_regulyuvannya_birzhovoyi_diyalnosti

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ БІРЖОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ 6

1.1. Історія розвитку інститутів біржової торгівлі 6

1.2. Законодавчо - правове регулювання біржової діяльності 13

1.3. Організація біржових інститутів. 23

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА СУЧАСНОГО СТАНУ РОЗВИТКУ "Української аграрної біржі". 29

2.1. Становлення та розвиток інфраструктури біржового аграрного ринку України  29

2.2. Загальна характеристика "Української аграрної біржі". 41

2.3. Аналіз потенціалу та обсягів діяльності "Української аграрної біржі". 56

2.4. Оцінка ф'ючерсних контрактів. 61

2.5. Ефективність функціонування бірж в умовах організації руху фінансових потоків  в економіці України. 66

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ БІРЖОВОЇ ДІЯЛЬТНОСТІ 76

3.1. Пробеми та напрямки державного регулювання розвитку аграрних бірж.. 76

3.2. Удосконалення інфраструктури біржового аграрного ринку. 83

ВИСНОВКИ.. 98

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 100

ВСТУП

Актуальність теми. Світовий досвід господарювання в ринкових умовах свідчить, що серед організаційних форм торговельної діяльності одне з основних місць посідає біржова торгівля. Вона є інституціональною системою, за рівнем розвитку й ефективності функціонування якої у світовій практиці визначається перспектива ринкової економіки країни, та значною мірою добробут нації. Означене положення обґрунтовує необхідність наукового поступу в напрямі вирішення проблеми розбудови ефективного національного біржового ринку з огляду на практичні приклади передових економік. Організаційно-економічний механізм біржового ринку дозволяє забезпечити гарантованість реалізації договірних зобов'язань учасників торговельних операцій, регулювання ринку, страхування і перерозподіл ризиків виконання укладених угод, а отже, стабільність виробничої діяльності підприємств.

Проте рівень розвитку біржової діяльності в Україні дуже низький, особливо в сфері товарообміну аграрного сектору, що підтверджує беззаперечну актуальність науково-практичних напрацювань у напрямі вирішення проблеми. Необхідно активізувати в Україні біржову торгівлю, привівши у відповідність до світової ринкової економіки, тому на часі теоретичне й методологічне обґрунтування шляхів вирішення цієї важливої проблеми, яка й до цього не залишалася поза увагою економічної науки.

Ефективне функціонування сучасного ринку прямо залежить від інфраструктури ринкового середовища. Важливим його елементом є організації, що забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. Саме до таких установ належать біржі. Оцінивши стабільність та напрям розвитку біржової діяльності і визначивши її місце в національній економіці, можна зробити висновки щодо майбутніх процесів у сучасному ринку України.

Для визначення місця біржової діяльності в національній економіці необхідно провести кількісний та відсотковий аналіз грошового обігу в біржових установах відносно загальних показників оборотів в економіці країни.  Говорити про розвиток біржового ринку та майбутні процеси можна лише після детального аналізу структурних напрямів фінансування.

Проблема біржової торгівлі обґрунтована вітчизняними науковцями, серед яких П.І. Гайдуцький, П.Т. Саблук, М.В. Зубець, В.П. Ситник, О.М. Шпичак, І.Г. Кириленко, Ю.С. Коваленко, В.Г. Андрійчук, О.П. Комарніцька, В.П. Горьовий, Б.В. Губський, М.О. Солодкий, Г.О. Шевченко, О.М. Сохацька, та зарубіжними, такими як Дж. Кейнс, В.К. Бансал, О. Штілліх, Дж. Хікс та ін. Проте в сучасних умовах залишається невирішеною проблема функціонування біржової торгівлі з метою розробки основних шляхів її удосконалення в частині розбудови ефективного механізму взаємодії біржових структур і забезпечення їх функціональності з огляду на надто велику як для України кількість. Пріоритетним напрямом наукового поступу в даному напрямі слід вважати обґрунтування оптимальних підходів до забезпечення розширення сфери функціонування біржової діяльності та застосування розвинених її видів і форм, що зумовлює актуальність обраної теми дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з’ясувати місце біржової діяльності в національній економіці країни, провести структурний та кількісний аналіз функціонування біржового ринку та визначити принципово новітні напрями його становлення.

Мета дослідження обумовила розв'язання таких основних завдань:

з'ясувати економічну сутність біржової діяльності та визначити види біржових контрактів;

визначити місце і роль біржової форми торгівлі в реалізації аграрної продукції та продовольства в Україні;

опрацювати цінову ситуацію на біржовому ринку в контексті стану цінової кон'юнктури на аграрному ринку;

визначити причини неефективного функціонування бірж в Україні;

дати оцінку результатам реалізації положень державної політики формування та розвитку біржового ринку й обґрунтувати шляхи удосконалення організаційно-економічного механізму його функціонування.

Об'єктом дослідження є процеси формування та функціонування біржової торгівлі в Україні, суб'єкти біржового ринку.

Предметом дослідження є система економічних відносин між учасниками біржового ринку України.

Методи дослідження. Теоретичну та методологічну основу досліджень становлять основні положення економічної теорії, закони та категорії ринку, праці економістів з проблем становлення і розвитку біржового ринку, законодавчі та нормативно-правові акти України тощо.

У процесі виконання роботи застосовувалися такі загальнонаукові та спеціальні економічні методи дослідження: діалектичний та монографічний (при дослідженні еволюції теорії біржового ринку), історичний (для здійснення періодизації розвитку біржової діяльності в Україні), узагальнення (при з'ясуванні економічної сутності біржової діяльності), статистико-економічний (для аналізу стану й оцінки тенденцій біржової торгівлі в Україні), абстрактно-логічний, аналізу та синтезу (при обґрунтуванні висновків і розробці пропозицій щодо удосконалення організаційно-економічного механізму біржової торгівлі в Україні).

Інформаційною базою роботи є дані Державного комітету статистики України, Союзу аграрних бірж України, Міністерства аграрної політики України, інформація із всесвітньої комп'ютерної мережі "Інтернет", матеріали особистих спостережень автора.







Крупка Ю. М.

К 84 Аграрне право України: Навч. посіб. для дистанційного навчання / За наук. ред. Н. Р. Малишевої.— К.: Універси­тет «Україна», 2006.— 160 с. 966-388-053-8
скачати

© Усі права захищені
написати до нас