1   2   3
Ім'я файлу: журналистика.docx
Розширення: docx
Розмір: 209кб.
Дата: 22.06.2022
скачати
Пов'язані файли:
Курсова.docx
курсова алгоритми.doc




ВСТУП

У країнах, які, як зараз Україна, потерпають від конфліктів та серйозної незахищеності людини, засоби масової інформації відіграють важливу роль як активний захисник прав людини та демократизації, а також як медіатор для деескалації і врегулювання конфліктів шляхом збирання та поширення неупередженої інформації.

Традиційна роль «гарної» роботи журналіста полягає в наданні громад- ськості можливості приймати усвідомлені рішення. Проте навіть у кращі часи гарна журналістика є складною роботою. У суспільстві, якому загрожує збройний конфлікт, журналісти стикаються з набагато більшими трудно- щами. Вони працюють у атмосфері страху і погроз, а також в умовах, коли конфронтуючі сторони постійно прагнуть встановити контроль над ЗМІ.

Однак саме при висвітленні конфліктів гарна журналістика має клю- чове значення. У конфліктних ситуаціях роль засобів масової інформації має вирішальне значення для надання громадськості повної, правдивої та неупередженої інформації. Належні підходи та методи журналістики, пов’язаної з висвітленням конфліктів, дозволяють засобам масової ін- формації надавати громадськості більш повну, об’єктивну та достовірну інформацію про конфлікти.

Зрештою, наша робота як журналістів полягає у висвітленні подій: новин про людей, реальних людей, які часто живуть у жахливих обста- винах. Але як цього досягти у надзвичайно складних, емоційно-напру- жених і небезпечних обставинах? Які існують міжнародні стандарти та досвід для журналістів, які висвітлюють конфлікт?

Багато з цих стандартів засновані на найважливіших етичних нормах професії журналіста, таких як точність, неупередженість, справедливість і баланс, тоді як інші сформувалися із зростаючого усвідомлення норм на- лежної журналістики конфлікту. Гарна журналістика повинна бути точною, неупередженою, збалансованою і відповідальною, щоб в результаті вийшло: Точність+Неупередженість+Відповідальність=Надійність. Надійність зводиться до нашого власного рівня довіри. Рівень довіри до нас, як до ЗМІ, в ході будь-якого конфлікту є нашим капіталом. Якщо ми зруйнуємо цю довіру, у нас нічого не залишиться, і нам просто не варто буде далі виконувати свою роботу. Цю довіру необхідно заслужити, а потім підтримувати її на відповідному рівні.

Роль ЗМІ полягає саме в тому, щоб розібратися у конфлікті, пояснити його, повідомити обставини та відшукати інші точки зору, а не просто в тому, щоб звернутися до тих самих старих джерел і повторити ті самі причини невдоволення.

Журналісти повинні розуміти, чого прагнуть всі сторони конфлікту, і які є можливі варіанти для деескалації, компромісу або навіть можли- вого врегулювання конфлікту.

Журналістика конфлікту дає кореспондентам можливість готувати професійні репортажі про конфлікти, не підливаючи олії у вогонь. Жур- налістика конфлікту означає, що ми готуємо докладні репортажі, ви- світлюємо думки всіх сторін і надаємо їм можливість обговорити всі питання, пов’язані з конфліктом. У своїй важливій роботі щодо журна- лістики конфлікту Росс Говард окреслив обов’язки, які ми, як журналіс- ти, повинні виконувати під час висвітлення конфлікту.

Вони складаються з:

  • обов’язку зрозуміти конфлікт;

  • обов’язку чесно висвітлювати;

  • обов’язку висвітлювати передумови та причини конфліктів;

  • обов’язку представляти людську сторону;

  • обов’язку висвітлювати зусилля щодо досягнення миру;

  • обов’язку визнавати наш вплив.



Основна частина


Під час збройних конфліктів, чи то міжнародних, чи то внутрішніх, роль засобів масової інформації набуває особливого значення. Врахову- ючи те, що під час війни фактично відсутні організації громадянського суспільства, які могли б контролювати органи влади та збройні сили, журналісти стають головним (якщо не єдиним) джерелом неупере- дженої та об’єктивної інформації. Як наслідок сьогодні для багатьох журналістів військова журналістика перетворилася на небезпечну про- фесію, яка вимагає бути в центрі подій – поряд зі смертями, насиль-
ством, – ризикуючи власним життям, адже в зоні збройного конфлікту життя і здоров’я журналіста може піддаватися великий небезпеці. Між- народна організація Комітет із захисту журналістів (Committee to Protect Journalists, CPJ) веде сумну статистику працівників ЗМІ, які загинули при виконанні своїх професійних обов’язків.

У 2014 році, під час активної фази конфлікту на Сході, на території України загинуло під час виконання своїх обов’язків 5 журналістів. Це стало підставою CPJ включити Україну разом із Сирією, Іраком, Ізраїлем, Сомалі та Пакистаном за підсумками 2014 до списку країн які є найне- безпечнішими для роботи працівників мас-медіа. Це поставило питан- ня володіння навичками фізичної безпеки та правилами роботи у зонах бойових дій у особливу пріоритетність для українських журналістів.

Незважаючи на те, що журналісти знаходяться в зоні збройного кон- флікту під протекцією міжнародного і національного права, не варто розраховувати виключно на такий захист. Він гарантований лише в разі дотримання стороною конфлікту міжнародно визнаних правил веден- ня війни – що буває не завжди; також слід зважати на психологічний і психічний стан озброєних учасників конфлікту. Але не варто і недооці- нювати значення норм міжнародного гуманітарного права, що визна- чає права журналіста та захищає його в зоні збройного конфлікту.

Права і обов’язки журналістів у зоні збройного конфлікту визначає міжнародне гуманітарне право (МГП) (або міжнародне право збройних конфліктів), більшість норм якого визнані всіма державами світу. Клю- човими документами є Гаазькі конвенції і декларації 1899 і 1907 років (так зване Гаазьке право), Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 року і Додаткові протоколи до них 1977 року (Женевське право), ре- золюції Генеральної Асамблеї ООН. У широкому розумінні Гаазьке право застосовується до правил і звичаїв ведення війни і встановлює обме- ження на застосування зброї. Право Женеви містить норми про захист тих, хто знаходиться в зоні конфлікту, але не бере в ньому участі ци- вільне населення, поранені, військовополонені тощо. Особливе місце займає звичаєве міжнародне гуманітарне право, основні норми якого були зібрані в одному дослідженні Міжнародним комітетом Червоного Хреста у 2005 році.

https://www.icrc.org/eng/assets/files/other/ukr-irrc_857_henckaerts.pdf

Права журналістів у зоні збройного конфлікту безпосередньо закрі- плені у Конвенції про закони і звичаї суходільної війни (1907 р.), Конвен- ції про поводження з військовополоненими (1949 р.) і у І Додатковому протоколі до Женевських конвенцій щодо захисту жертв міжнародних збройних конфліктів.

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_222; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_199.

Розрізняють три категорії журналістів, які можуть працювати в зоні збройного конфлікту, та які знаходяться під захистом міжнародного гу- манітарного права:

  • військові кореспонденти,

  • журналісти, які перебувають у небезпечних професійних відряд- женнях до зон збройного конфлікту та

  • журналісти, відряджені до військової частини.

Документом, що посвідчує особу журналіста є, згідно з І Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, посвід- чення журналіста, видане владою держави, громадянином якої є жур- наліст, або держави, на території якої він постійно проживає або де зна- ходиться засіб масової інформації, до якого відноситься журналіст.

Відповідно до ст. 4 А (4) Конвенції про поводження з військовополо- неними 1949 р. військовими кореспондентами є представники засобів масової інформації, які мають акредитацію в збройних силах, супрово- джують військові формування, але не є їх членами. Особливість право- вого статусу військових кореспондентів полягає саме в супроводжен- ні ними військових формувань в офіційному статусі, про що свідчить акредитаційний документ, який видає уряд держави і тим самим бере на себе обов’язок забезпечувати безпеку журналіста, поки той дотриму- ється правил акредитації. Наявність документа про акредитацію перед- бачає обов’язок військового командування співпрацювати з журналіс- том в межах його професії.

Відповідно до І Додаткового протоколу Женевських конвенцій, у разі потрапляння в полон, військові кореспонденти користуються всіма правами військовополонених, що пов’язано з наявністю у військового кореспондента формального права супроводжувати військові форму- вання. У разі виникнення сумнівів щодо статусу особи, яка претендує на статус військовополоненого, ця особа залишається під захистом міжнародного гуманітарного права до вирішення питання компетент- ним судом (Конвенція «Про поводження з військовополоненими» 1949 р, ст. 5).

Близьким є поняття журналіст, відряджений до військової частини (embedded journalism). Появу цього поняття пов’язують з війною в Іраку 2003 року, хоча воно поки і не має чіткого правового закріплення. Влас- не, це є одним із способів отримання статусу військового кореспонден- та, оскільки пов’язане з отриманням акредитації. Наслідком цього є ко- ристування журналістом правами, передбаченими ст. 4 А (4) Конвенції про поводження з військовополоненими 1949 р.
Журналісти, що перебувають у небезпечних професійних відряджен- нях у районах збройного конфлікту, визначаються І Додатковим протоко- лом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується за- хисту жертв міжнародних збройних конфліктів від 8 червня 1977 року, як




Cкріншот із вебсайту організації Committee to Protect Journalists. Сумна ста- тистикажурналістівзагиблихпідчасвиконаннясвоїхпрофесійнихобов’яз- ківза2014рік.Українанатретьомумісці.https://cpj.org/killed/2014/

цивільні особи у значенні пункту 1 статті 50 згаданого документу. Як такі, вони користуються захистом згідно з Конвенцією про захист цивільного населення під час війни за умови, що вони не чинять дій, несумісних зі статусом цивільних осіб, а саме: не беруть участь у бойових діях, не засто- совують зброю, не займаються розвідувальною діяльністю. В той же час, навіть якщо журналіст вдався до зазначеної діяльності, це не означає що він набуває статусу комбатанта («Combatant» «той, що воює»). Жорсткі вимоги до комбатантів чітко виписані у Женевських Конвенціях 1949 року і Додаткових протоколах 1977 року. Найімовірніше такі діяння матимуть результатом втрату журналістом захисту за міжнародним гуманітарним правом на період вчинення таких дій та його звинувачення у скоєнні злочину, оскільки відповідно до норм міжнародного гуманітарного права лише комбатанти можуть брати участь у бойових діях.
Що стосується осіб, які не пов’язані трудовими чи контрактними відносинами з редакціями ЗМІ і працюють як приватні особи (фріланс) то, хоча і не існує міжнародно-правової заборони таким журналістам займатися професійною діяльністю в зоні конфлікту, міжнародне гума- нітарне право такий вид журналістики не згадує. Очевидно, за родом своєї діяльності, вони також підпадають під загальний захист цивіль- ного населення.

Для роботи в зоні АТО доцільно отримати акредитацію. Українське законодавство не вимагає обов’язкової акредитації в зоні збройного конфлікту, але за її відсутності робота в зоні конфлікту суттєво усклад- ниться; до того ж вона є дуже бажаною з огляду на вимоги безпеки. Акредитацію журналістів в зоні АТО здійснює Служба безпеки України.

Остання світова практика свідчить про запровадження більш жор- сткої процедури акредитації. Армія США, наприклад, запровадила подіб- ні правила під час війни у Перській затоці 1990-1991 років, що певною мірою обмежувало роботу журналістів, але жоден з медійників тоді не загинув, на відміну від в’єтнамської війни. З іншого боку, повинен існувати розумний баланс між забезпеченням потреб воєнної необхід- ності і дотриманням норм, які гарантують виконання засобами масової інформації їх функцій в демократичному суспільстві. Жорсткі умови акредитації представників преси з боку військового командування ро- блять важким висвітлення конфлікту саме з тих позицій, які обумовле- ні професійною культурою і совістю журналіста.

Ст. 15 Закону України «Про державну підтримку засобів масової ін- формації та соціальний захист журналістів» http://zakon0.rada.gov.ua/ laws/show/540/97-вр

і ст. 25 Закону України «Про інформацію» http://zakon5.rada.gov.ua/ laws/show/2657-12

містять однакову норму, що надає право засобу масової інформації ві- дряджати журналістів «у місця збройних конфліктів, вчинення терорис- тичних актів, ліквідації небезпечних злочинних груп» та визначають обов’язки журналістів щодо користування отриманою там інформацією, а саме: дотримуватися вимог щодо нерозголошення планів спеціаль- них підрозділів, відомостей, що є таємницею досудового розслідування, не допускати фактичної пропаганди дій терористів та інших злочинних груп, їхніх вчинків і заяв, спеціально інспірованих для засобів масо- вої інформації, не виступати в ролі арбітра, не втручатися в інцидент, не створювати штучної психологічної напруги в суспільстві.

При цьому вся відповідальність за відряджених журналістів покла- дається на засоби масової інформації, що їх відряджають. В той же час, це не виключає права журналістів діяти за власною ініціативою.



    1.   1   2   3

      скачати

© Усі права захищені
написати до нас