УКРАЇНА
Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
Статус Конституційного Суду України визначається ст. 147—153 Конституції України та Законом України «Про Конституційний Суд України» від 16.10.96.
Завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України. Діяльність Конституційного Суду України базується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного і всебічного розгляду справ та обґрунтованості винесених ним рішень. Конституційний Суд України ухвалює рішення та дає висновки у справах щодо: конституційності законів та інших нормативно-правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; відповідності Конституції України чинним міжнародним договорам України або тим міжнародним договорам, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість; додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених ст. 111 та 151 Конституції України; офіційного тлумачення Конституції та законів України.
Рішення й висновки Конституційного Суду України із зазначених питань є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Закони, інші нормативно-правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність від дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Конституційний Суд України складається з 18 суддів. Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України. Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг 40-річного віку, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як 10 років, проживає в Україні протягом останніх 20 років та володіє державною мовою. Суддя Конституційного Суду України призначається на 9 років без права бути призначеним на повторний строк.
Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України таємним голосуванням лише на один трирічний строк.
Правосуддя в судах загальної юрисдикції в Україні здійснюється шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справ. Порядок здійснення цивільного судочинства передбачений Цивільним процесуальним кодексом України від 18.07.63, господарського — Господарським процесуальним кодексом України від 06.11.91, адміністративного — Кодексом України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 та кримінального — Кримінально-процесуальним кодексом України від 28.12.60.
Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації. Систему судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України та Закону України «Про судоустрій України» складають: місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд України; Касаційний суд України; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.
Згідно з Конституцією України в системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані. Військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону. У судах різних судових юрисдикцій може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ даної юрисдикції.
Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України. Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, голови та заступника голови суду.
Місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. Місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов’язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, розгляд яких здійснюють військові суди. Підсудність окремих категорій справ місцевим судам, а також порядок їх розгляду визначаються процесуальним законом.
В Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди. Апеляційними загальними судами є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України. У разі необхідності замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких поширюється на кілька районів області. Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України.
ЯПОНІЯ
Правова система Японії побудована на основі моделі нормативно-судової, англосаксонської правової системи (домінуюче значення має судова, юридична практика, прецедент). Зокрема, конституційний контроль здійснюють суди загальної юрисдикції. Однак окремі елементи функціонування даної системи не збігаються з основними принципами побудови такої моделі. Не так активно ведеться перевірка конституційності законів та законопроектів. Суди дуже обережно підходять до порушення справ, у яких беруть участь адміністративні органи.
Кардинально систему взаємин між державним управлінням і правом змінила Конституція Японії від 03 листопада 1946 р. [4]. У країні вперше було введено систему державного управління, формально засновану виключно на парламентських законах.
У результаті конституційних реформ 1947–1948 рр. склалася сучасна судова система Японії, яка включає Верховний суд, вищі, територіальні, сімейні та первинні суди.
У Конституції Японії закріплено основні принципи функціонування правової системи. Вся повнота судової влади належить Верховному суду, який наділений найбільшими повноваженнями як вищої судової інстанції, вищого органу конституційного нагляду і як орган керівництва всіма нижчими судами. Верховний суд установлює правила для роботи не тільки судів, але й адвокатів. Виданим ним правилам зобов’язані слідувати і прокурори. Він засідає в Токіо і складається з голови й 14 членів суду.
Компетенція Верховного суду поширюється на всю територію країни й умовно може бути розділена на три основні сфери: розгляд цивільних, кримінальних і адміністративних справ; судове управління; здійснення конституційного контролю.
Вищий судовий орган Японії – остання інстанція для розгляду всіх цивільних, кримінальних та адміністративних справ. Суд остаточно вирішує з другої інстанції справи про злочини проти держави, а з третьої інстанції – інші кримінальні та цивільні справи. При цьому прості справи розглядаються членами будь-якого з трьох відділень.
Верховний суд також здійснює певні повноваження судового управління відповідно до традицій судового централізму Японії. У цій якості він узагальнює судову практику, видає керівні вказівки для нижчих судів, а також положення про прокуратуру при судах, акти про судову дисципліну і про управління судами (акти, що мають адміністративний характер). Він наділений владою встановлювати правила процедури судочинства, правила керування судовими справами, роботи адвокатів, внутрішнього розпорядку в судах.
Рішення, що стосуються принципових положень керівних вказівок та інших важливих питань управління, приймаються особливою колегією, що складається з членів Верхоного суду та інших вищих судів Японії. При цьому Верховний суд може делегувати судам нижчих інстанцій право встановлювати правила своєї процедури.
Суд здійснює свою роботу в повному складі (кворум 9 членів) під головуванням головногосудді або у складі відділень (є три відділення з п’ятьма суддями в кожному, складають кворум 3 члени). Рішення суду й особливі думки окремих суддів публікуються. Ця практика базується на англосаксонській системі права, але не дотримується нижчими судами.
Верховний суд вправі вирішувати питання про конституційність будь-якого закону, указу, постанови або адміністративного акта. Таке рішення може бути прийнято, якщо за нього проголосувало не менше 8 суддів. У разі визнання закону неконституційним, копія рішення надсилається в Парламент і Кабінет Міністрів. Особливість конституційного контролю полягає в тому, що це питання вирішується поза зв’язком з розглядом карної або цивільної справи. Позов про неконституційність акта подається до суду першої інстанції.
На відміну від більшості європейських конституційних судів, Верховний суд Японії не має справи виключно з конституційним контролем, а також не має спеціальної схеми вибору справ. Він не має право за своїм розсудом витребувати в іншого суду справу для перевірки і виправлення рішень з питань права в порядку certiorari. Завантаженість справами членів Верховного суду надзвичайно велика, тому Верховний суд визначає собі близько 30 “науково-дослідних суддів” з числа дуже досвідчених суддів судів. Для підготовки справи до слухання є 20 “дослідних секретарів”.
Майже всі вони повинні мати досвід суддівської роботи протягом декількох років.
Таким чином, конституційний контроль якості перевірки будь-яких законодавчих та адміністративних актів на предмет їх відповідності Конституції може здійснюватися не тільки Верховним судом, але й нижчими судами, деякі з яких неодноразово протягом останніх десятиліть виносили з вельми прогресивних позицій рішення про визнання неконституційними навіть найважливіших урядових постанов внутрішньо- і зовнішньополітичного характеру.