Ім'я файлу: режисерскі принципи леся курбаса.docx
Розширення: docx
Розмір: 72кб.
Дата: 10.02.2021
скачати


Реферат на тему:

Режисерскі принципи Леся Курбаса





Харьковский национальный университет искусств им. И.П. Котляревского

Театральный факультет

Кафедра режиссуры драматического театра


Хохлов Володимир

2 курс режисура драматичного театру (заочне відділеня)



ВСТУП

Становлення театру, його жанрів, форм та систем показує, що кожен період видовищного мистецтва починався з появи нових традицій. Причому на початку історії, де театральне видовище не виділилося з форми громадського спілкування, це було своєрідне таїнство, присвячене певному богові, містичній сутності чи обожненій особі - містерія. Аналогічно й називався видовищний жанр, з якого у майбутньому проростали театральні системи. Не став винятком із цієї традиції театр, що очолював Лесь Курбас, який, на думку Н. Корнієнко, «будував театр, котрий зв'язав би наше минуле через пам'ять про містерію і наше завтра». Містерійну природу курбасового театру усвідомлювали не лише дослідники, а й сучасники.

Лесь Курбас – митець, що змінив український театр, підніс сцену на зовсім новий рівень і відкрив власну концепцію сценічного мистецтва, власну акторську та режисерську школи. Передусім, режисер першим європеїзував український театр, що доти був виключно побутовим, національно-етнографічним. Саме завдяки митцю наше сценічне мистецтво почало ставати новим, істинно естетичним. Відкрило для себе коло сміливих героїв, актуальних тем, прийомів, до того часу просто недоступних. Лесь Курбас геніально створив експериментальний театр українського модернізму. Зміг вивести його на лінію передових мистецьких шукань Заходу. Митець спробував синтезувати національні традиції українського театру з найновішими формами європейського.

Режисер, Олесь Курбас відкрив для театру артиста нового часу - актора акцентованого впливу і акцентованого вияву. Він не вважав, що театр, це місце, де актор грає випадкові ролі і говорить чужі слова; все мало свій зміст, підтекст, причину. Саме тому, сьогодні не втрачає актуальності, вивчення творчості та життєдіяльності режисера, пізнання прнинципів та методів. Оскільки вони є основою театральної діяльності сьогодення.

РОЗДІЛ 1. ТВОРЧІСТЬ ЛЕСЯ КУРБАСА

    1. Творче місіонерство режисера

Лесь Курбас - засновник новаторського Молодого театру у 1917–1919 роках. Фундаментатор Київського драматичного театру у 1920–1921 роках. Організатор мистецького об’єднання «Березіль» у 1922-1935 роках. Лесь Степанович кардинально змінив вигляд української сцени. Наповнив її розмаїттям ідей і форм. Підніс на якісно новий рівень. З цим видатним ім’ям пов’язане створення нового режисерського театру в Україні. Завдяки йому відбулося становлення власної концепції сценічного мистецтва. Ініціївалося відкриття акторської та режисерської школи.

Для свого часу Лесь Курбас був людиною надзвичайно освіченою. Мислення мав європейського спрямування. Він не мав перед очима зразків мхатівських вистав, а творив власний театр. Цей театр називали – «театр революційної доби». Він творився у гострій полеміці на супротив з традиційним театром, що тяжів до життєподібних та життєвідтворювальних форм. Режисер творив свій театр, започаткований на революційних новаторських засадах. Заручений підтримкою у колі соратників М. Терещенка, В.Чистякової, Б.Тягна, В.Василька, Н.Ужвій, А. Бучми.

«Театр Курбаса» виріс і сформувався в повне художнє ціле з метафоричної переконливості, алюзійної багатозначності, технічної складності та смислової насиченості. Він вражав звичайних глядачів, друзів, ворогів напруженими й ектатичними сценами, які складалися з десятків акторських тіл, що рухалися як гігантська істота. На перший погляд, у своїх виставах режисер виявляв пробільшлвицькі погляди. Його не завжди розуміла публіка, про те це, навпаки, заряджало Курбаса, додавало впевненості та потужності. Він завоювував інтелектуалів, вражав естетів та принаджував лівих радикалів. Свого часу, Микола Йосипенко так охареткризував діяльність театру Леся Степановича, - «Курбас проводив організовану й надихаючу студійну роботу, яка виховала для сучасного театру цілу плеяду видатних майстрів».

Митець запропонував творчу дисципліну, яку назвав «запальний ентузіазм і віру у нове мистецтво майбутнього». Йому завжди вдовалося знаходити мужність у подоланні труднощів, виявляти винахідливість у формуванні вистав. Творча спадщина видатного режисера Леся Курбаса сьогоднві поволі повертається.

Досліджували життя митця, Н.Корнієнко, М.Верхацький, Н.Кузякіна, Х.Водяний, В.Василько, О.Комишин, Р.Скалій, Ю.Бобошко та ін. З них можна виділити 10 важливих фактів з творчості митця. ( Табл.1)

Таблиця 1

Факти про Леся Курбаса

У восьмому класі гімназії написав першу літературну спробу – етюд «В гарячці».

Жив із кулею в серці.

Знав вісім мов, але ніколи не вивчав російської.

Курбаса популяризували та підтримували відомі колеги, попри страх перед владою.

Перший у радянському театрі отримав театральну медаль Парижа у 1925 році

Леся Курбаса називали револціонером театру

На Одеській кіностудії зняв кілька стрічок: у 1922 році – “Шведський сірник”, 1924-му – “Вендета” і “Пригоди Макдональда”, 1925 – “Арсенальці”.

Етюд “В гарячці” на чотирьох сторінках з’явився в українському часописі “Літературно-науковий вістник” за квітень 1906 року під псевдонімом Зенон Мислевич.

Увів до обов’язкового акторського вишколу акробатику й спорт.

Здійснював переклади оригінальних світових класичних творів.



У 1988 році видавництво «Дніпро» видало однотомник мистецької спадщини Курбаса. У ньому вміщено різні її жанри, зазначені режисерські щоденники, вміщена філософсько-театрознавча естетика. Записані цикли лекцій з режисури та практики сцени. Були включені маніфести, виступи в періодиці 20-х років. Можна прочитати стенограми бесід та інтерв’ю. Не забуто про переклади й драматичні твори. Систематизовано великий матеріал, який видобуто з архіві. Нарешті, це означає, що практичне відновлення основоположних підвалин будівництва української національної культури.
1.2 Новаторство та філософія театру Леся Курбаса
Початком самостйної театральної дільності режисера стала участь в студентському театрі, під час навчання у Львові. Він був його організатором, акторм і режсером. Саме там, разом із вивченням академічних дисциплін, Лесь Степанович вивчав уроки національної боротьби за український університет. Театрознавці зазначають, що Курбас людина, яка змінила український театр, коли в Києві у 1916р. режисер відкриває Молодий театр. Його репертуар досить не звичний, нагадує справжню авантюру. Творчий колектив «молодого», став першим модерним театром України.

Основним новаторством Курбаса стало те, що він відкрив артиста нового часу, актора акцентованого впливу і акцентованого вияву. Режисер не вважав, що театр, це місце, де актор грає випадкові ролі. У театрі все має свій зміст, підтекст, причину. Лесь Курбас перейняв культуру мови у традицій корифеїв, тим самим засвідчив ознаку культури актора, культури театрального колективу загалом.

Режисер казав: «Коли у актора невелика культура, то він прямо переносить емоцію уявлення на свою емоцію, мускульні рухи уявлення на свої рухи.» Також Курбас не радив акторам покладатися на інтуїцію. Він вважав, що емоція мусить бути приборкана, а переживання рефлекторного порядку мають залишитися поза рампою.

Лесь Курбас не визнавав надмірності під час гри, не вірив у первтілення «нутром». Махання руками, крик, не зрозумілі хаотичні переживання те, з чим режисер постійно боровся під час репетицій. Лесь Степанович говорив: «Ви плачете на сцені, а публіка спокійно поглядає, а треба, щоб ви були спокійні, а публіка плакала!»

Важливу роль у театрі режесера відігравала самостійна робота актора. Існує таке поняття як «акторський принос», коли актор працює самостійно, дома чи в театрі, над роллю, а потім «приносить» режисеру результат своєї праці. Актор «театру Курбаса» – це не просто працівник, який вивчив текст, міміку, інтонацію і мізансцени. Це той, хто в першу чергу вміє думати.

Саме видатний Лесь Курбас вводить до обов’язкового акторського вишколу акробатику й спорт. Юрій Смолич згадує: «Глядача дивує діапазон можливостей «березільського» актора — від видержаного патосу трагедії до атракціонів у „Шпані. І радує те, що, з математичною точністю виконуючи акробатичний трюк чи який інший атракціон, він ніколи не забуде «березілець» того, що він не тільки акробат, а насамперед — актор.» У розумінні режисера створений актором образ, існує тоді, коливін втілений у чітку, зафіксовану форму. Вміння виявити своїм тілом, жестом, голосом, темпераментом у певній зробленій формі максимум не життєвих (натуралістичних) рефлексів, а глибоко внутрішніх нюансів і прагнень, – це і є об’єктивізація ролі.

Режисеру вдавалося не можливе, наприклад поєднувати такі різні театральні жанри як бурлеск і гротеск. Він постійно наполягав на вдосконаленні своїх артистів, наполягав щоб вони читали відомі філософські твори. Прагнув виховати актора-інтелектуала, який буде мислити не стандартно.

Лесь Курбас постійно був у творчих пошуках, ніколи не стояв на місці, займався реінкарнацією власного театру. «Березіль» пройшов творчий шлях починаючи від Антропософії Рудольфа Штайнера. Це означає релігійно-містичне сприйняття світу. Людина володіє особливими надприродними якостями. Вони дають їй можливість вступати у пряме спілкування з існуючим світом духів. Закінчуючи філософією Григорія Сковороди.

Лесю Курбасу вдалося синтезувати містерію з театром новітніх інтелектуальних технологій і чуттєво-психологічних осяянь. Його кращі вистави: «Джіммі Гіґґінс» за Сінклером; «Газ» Кайзера; «Гайдамаки» за Шевченком; «Макбет» Шекспіра. Вистави за п'єсами видатного українського драматурга Миколи Куліша справжні футоро-тексти культури.
РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ЗАСАДИ РЕЖИСЕРСЬКОЇ ШКОЛИ ЛЕСЯ КУРБАСА
2.1 Система і метод
Відомі терміни такі як «театральна» і «режисерська система» в деяих джерелах вживаються як синоніми. Вони є як показниками співвідношення загальних та індивідуальних рис постановок режисера – тобто є системою. Інколи поняття «театральна система» виступає як замінник «режисерської системи». Це поняття є розуміється як система органїзації вистави у дорежисерському театрі. Інколи поняття «система» вживається по відношенню до таких явищ як театр певного часу, доби, нації. Також це поняття асоціюється до театру певного класу. Є система володіння ляльки. Вистава як система, педагогічна система виховання актора. Система – алгоритм фахової діяльності режисера.

На початку двадцятих років термін «система» з ’явився і в практиці Леся Курбаса. Режисер застосовував його у таких значеннях:

- як загальна впорядкованість естетичних принципів, методу тощо;

- як метод роботи режисера над виставою;

- як технологія акторської творчості;

- як спосіб виховання актора;

- як наукове знання про театр, включаючи й термінологічний словник.

Найяскравіші здобутки театру Курбаса пов’язані саме з пошуком та вивченням режисерських систем, жанрів і форм. Він полягає в дослідженні їх як функціонально - системного явища.

Режисер вважав, що найголовнішими серед системотворчих чинників є: - міф, як драматичний, тобто, конфліктний і водночас «чудесний» сюжет про «диво»;

- свято, в структурі якого постає театральне видовище;

- форми громадського спілкування, що виникають навколо свята і прямо або опосередковано йому підпорядковані;

- система розваг і видовищ, похідних від свят і форм громадського спілкування;

- утилітарне призначення жанру.

Курбас казав: «Усі театри всіх жанрів: опера, драма, сатира, оперета це система культурно соціальних установ, через які пануючий клас настроює глядача в потрібному для себе напрямі, конкретно на своє світовідчування і своє світорозуміння». Таким чином, і режисерська система має визначитися як ієрархія (Рис.1).


  1. МІФ

Лежить в основі режисерсько системи. Диктує буттєву роль людини.





2. СВЯТО

У структуру якого включене театральне видовище, а також форми громадського спілкування (розваг і видовищ), що виникають навколо свята, прямо або опосередковано підпорядковані йому.




3. ЖАНР ТЕАТРУ

Сукупність прийомів здійснення на його сцені видовищ (принцип), а також репертуар (аспект).


Рис 1 - Ієрархія режисерської системи Л. Курбаса
Усі ці ознаки вкупі складають поняття режисерської системи. Тобто, системи сценічних жанрів і прийомів. Відповідно й «сюжетом» історії режисури стає зміна театрального синтаксису. Також сюди відноситься еволюція, боротьба засобів інсценізації міфологічної події у відповідності до вимог місця, часу, глядача і форм громадського спілкування. Водночас, своєрідність режисерської системи забезпечується не лише міфологічними засадами, синтаксисом, а й особливостями методу - ідеальний порядок праці режисера над п’єсою.

Ще у 1925 року метод унаочнився і розгорнувся в постановочному плані вистави. Метод - основний стрижень який й сьогодні анонімно використовується й удосконалюється як у навчальному процесі, так і в театральній практиці. Це той професіональний досвід, який може бути удосконалений і переданий. В понятті Курбаса, метод - загальний закон творчості, що полягає в образному перетворенні життєвої події на видовище, створенні засобами.

Методи, що використовувалися Курбасом у процесі праці з акторами, у більшості своїй не були його винаходом у точному розумінні слова. Вони в тій чи іншій формі існували в європейській театральній практиці й раніше, проте саме Курбас вперше почав систематично застосовувати їх у практиці української сцени. Беручи до уваги і її специфіку, і особливості конкретного етапу нашої історії.

Лесь курбас часто використовував прийом методу «потоку свідомості». Естетична цінність прийому полягала у відтворенні об’єктивної реальності, що поставило театральний експеримент Курбаса в систему координат світового авангарду.

Як бачимо, Курбас був ознайомлений фактично з усім масивом винаходів європейської модерної режисури періоду «бель епок» і подальшого періоду першої третини ХХ-го століття. Ці винаходи він апробував на теренах українського постпровінційного театру. Для українського театру, система сценічних методів яких, в силу історичних обставин, штучно обмежували, найбільше значення має саме аспект функціонально-системне явище. Не штучне знов-таки щеплення західноєвропейського «театру абсурду», «панічного театру» тощо.
2.2 Основні принципи режисури Леся Курбаса
Режисерські принципи, це способи викладення сценічної історії. Дослідження теоретичної спадщини Курбаса відкриває глибинний філософський зміст. Це надає можливість зрозуміти все коло питань, пов’язаних зі створенням його театральної системи, та застосування основних режисерських принципів, які вводить український театр у контекст світової культури. Основними принципами режисури Леся Степановича можна вважати (Табл.2).
Таблиця 2

Основні принципи режисури Л. Курбаса


ПРИНЦИП


ПОЯСНЕННЯ






Скасування прем’єри

Кожен спектакль і є прем’єра, після якого, чи ж на слідуючій репетиції роблять поправки і поліпшення. Спектакль і роль мусить жити для публіки і для актора.

Абсолютно ніяких компромісів з чим би то не було.

Спектакль об’являється, коли вже все готово.

Обов’язкова генеральна репетиція

Має бути присутній реквізит та готові усі декорації.

Педагогічний бік в театрі мусить бути поставлено якнайширше.

Танці чи пластика мусять бути в театрі щодня. Фехтування хоч двічі на тиждень. Систематичні заняття за Волконським.

Кожен актор мусить по змозі постійно мати свіжу роботу

Та актор краше розвивається

Всяка акторська робота ведеться в інтимному, приятельському порозумінні з режисером.

Режисер мусить завжди бути поінформований про бажання актора, могти давати йому ролі по схемі, потрібній для його розвитку, бути в курсі творчого життя актора і розвою його техніки і у всім йому допомагати.

Режисер мусить бути дзеркалом актора

Допомагати розвиненню самокритики в ньому, пізнанню себе і творчих своїх сил і засобів

У виборі репертуару кермуюся не літературною вартістю, а театральною для наших часів.

Вистава має бути актуальною


Система виховання акторів Л.Курбаса складається з цілого ряду законів: - закон мотивації – кожен рух актора має свою ціль та завдання, для досягнення мети;

- закони економності – мінімум засобів максимум – максимум вражень;

- закон сприймання світу - «весь світ театр…»

- закон фіксації – спочатку засвоюються зовнішні дії, які пероходять у внутрішню, щоб зафіксувати єдтне ціле.

- закон послідовності діяння – на сцені актор чітко та доступно для сприйняття;

- закон ритмічності – актори мають вміти рухатитися, потрапляти в такт

- закон контрастів – вистава має вражати.

Ці закони є прямим результатом розвитку та вдосконалення відомих на той час традиційних методів виховання актора. Цінність Курбасової практики полягає саме в передбаченні, якщо навіть це були помилки й проби, які потім лягли в основу режисерського театру ХХ століття.

2.3 Характеристика сценічного жанру режисера
Перші, не літературні спроби систематизації сценічних жанрів з’явилися лише наприкінці XIX століття. Це сталося у зв'язку з реальними потребами нової професії – режисури. Цій професії, відтепер належало вирішувати проблему «ансамблю», тобто, злагодженості, гармонійності вистави у найширшому розумінні. До таких класифікацій можна віднести:

- бінарний поділ на типи театрів: «переживання» і «удавання» (К. Станіславський);

- поширений, хоча й надто загальний, поділ на театр «умовний» і «натуралістичний» (життєподібний», «ілюзорний»);

- театр акцентованого «впливу» і «вияву» (Лесь Курбас);

- театр «священний», «грубий» і «неживий» (Пітер Брук).

Визначення типу театру передбачало й наступний крок: - визначення типу, тобто жанру або вистави. Найперша проблема осмислення сценічного жанру постала перед режисерами, які акцентували увагу на постановочному боці вистави (синтаксис), але водночас здійснювали не лише практичну, а й педагогічну діяльність - Всеволодом Мейєрхольдом і Лесем Курбасом, а відповідно й очолюваними ними навчальними закладами - ДВИРМ і «Березолем».

Для характеристики сценічного жанру Лесь Степанович вживав терміни: аспект, принцип і план. Аспект – це один з трьох основних драматичних жанрів. Він насичений трагічним або комічним пафосом.

План ведення спектаклю - це сумма принципових формальних і стилістичних законів, норм і можливостей. Типів театральних видовищ і других видів людської діяльності, що беруться за зразок при створенні театрального видовища. Вони, по суті, є індивідуальним виявом жанру конкретної вистави. Жанру, в якому виявляються як ознаки трагічного або комічного аспекту, так і принципові ознаки належності до того або іншого типу видовища. Наприклад, за Курбасом, не можна в трагедійний план вставляти яке-небудь перетворення від чогось протилежного або зовсім чужого, трагедії, скажімо, від мелодрами чи від комедії, чи інших речей несуразних, коли ми собі сказали, що воно буде іти в такому плані.

Поряд з терміном «план» Курбас вживає й інший - «принцип». Щодо цього терміну, режисер пояснював: «Коли ви робите спектакль на засадах психологічного театру, то мізансцени будуть визначатися психологічним моментом. Перш за все, найважливіше і найважче вирішити в кожному спектаклі принципову справу. Перше - це основна умовність, коли можна її так назвати. Під цим я розумію: щоб міг діяти грецький театр, щоб міг діяти наш театр чи будь-який театр на світі, мусить бути потреба цього театру у глядача, і він мусить бути прийнятим». З цих даних окреслюється поняття принципу як способу викладу сценічної історії, тобто, режисерського прийому. Як зазначав Курбас, до певного часу аспект, принцип і план вистави складали непорушне ціле.

Водночас, сам хронотоп, в якому народився той або інший жанр, залишився майже нездоланною ознакою певного типу видовища - як ненав’язливий, органічний елемент, що лежить в основі поділу видовищних жанрів. Цей зв’язок не є опосередкованим, - він має прямий, імперативний характер. Типологія жанрів - це перш за все типологія хронотопів, в той час як усі жанрові різновиди сценічних творів є результатом взаємодії хронотопу і літературного жанру. Наприклад, літературний жанр комедії, проходячи крізь простір площі, вілли, бенкетної зали, університетського зібрання, палацу, салону, бульвару тощо набуває певних рис. Деякі з хронотопів вже давно вживаються на театрі як уточнююча ознака жанру. Наприклад, придврний, ярмарковий, природний, камерний, інтимний тощо. Увійшовши у звичну для сьогоднішнього сприйняття архітектуру овистави, театр, з одного боку, переніс ознаки приміщення на свій репертуар, а з іншого - призвичаїв глядача до сприйняття у просторі сценічної коробки будь-якого видовищного жанру, кожен з яких продовжує нести на собі тавро хронотопу, в якому він народжений.

ВИСНОВКИ
Дослідивши творчість режисера, та його власні режисерські принципи, можна зробити такі висновки.

Лесь Курбас - основоположник національного українського модерного театру ХХ ст. Його ім'я стоїть поряд з іменами Станіславського і Мейєрхольда, Брехта і Арто. Засновник новаторського Молодого театру, Київського драматичного театру, мистецького об’єднання «Березіль».

Режисер кардинально змінив вигляд української сцени, наповнив її розмаїттям ідей і форм, підніс на якісно новий рівень. З ім’ям Курбаса пов’язане не тільки створення режисерського театру в Україні, але й власної концепції сценічного мистецтва, власної акторської та режисерської школи. Л.Курбас був людиною для свого часу надзвичайно освіченою, європейського спрямування. Він творив власний театр, театр революційної доби, у гострій полеміці з традиційним театром, що тяжів до життєподібних, життєвідтворювальних форм. Основні принципи режисера: скасування поняття прим’єра, відсутність копромісів, обов’язкова генеральна репетиція, режисер-педагог, актор мусить постійно мати нові ролі, режисер завжди розуміє актора, режисер-дзеркало актора, вистави завжди актуальні.

Режисер творив свій театр на революційних новаторських засадах у колі соратників Н.Ужвій, В.Василька, Б.Тягна, В.Чистякової, М.Терещенка, А. Бучми. Його методики розроблялись в унікальних умовах лабораторії-майстерні мистецького об’єднання «Березіль», яке фактично було прообразом професійної театральної школи. Система виховання акторів О.Курбаса складається з цілого ряду законів: закон мотивації, закони перспективи, закон сприймання світу, закон фіксації, закон послідовності діяння, закон ритмічності, закон контрастів, світлотіні тощо.

Викладачі майстерності актора і режисури, сценічної мови та інших спеціальних дисциплін у своїй практичній діяльності творчо використовують ідеї Л. Курбаса у фаховому навчанні актора.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Акторська майстерність корифеїв. Збірник статей/ Упоряд. І.Волошина. – К.: Мистецтво, 1973. – 184 с.

2. Волицька І.В. Театральна юність Леся Курбаса: (проблема формування творчої особистості) / І.В. Волицька. – Львів: Ін-т народознавства НАН України, 1995. – 152 с.

3. Єрмакова Н. Лесь Курбас – театральний педагог / Н.Єрмакова // Проблеми театральної освіти в Україні: Матеріали наукової конференції [Голова ред.колегії: академік І.Д.Безгін]. – К.:ВВП «КОМПАС», 2003. – С. 11

4. Корнієнко Н. Український театр у переддень третього тисячоліття. (Пошук картини світу. Ціннісні орієнтації. Мова. Прогноз) /Н.Корнієнко. – К.: Факт, 2000 – 160 с.

5. Курбас Лесь.Філософія театру /Лесь Курбас. [Упоряд. М.Лабінський]. – К.: Основи, 2001. –917 с.

6. Олійник Л. До питання виховання акторів на першому курсі /Л.Олійник // Проблемитеатральної освіти в Україні. Матеріали наукової конф. – К.:ВВП Компас, 2003. – 12-21. ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО Наукові записки. Серія: Мистецтвознавство. – 2010. – №1 153

7. Островерх О. Концепції просторової організації українського театру останньої чверті ХІХ –початку ХХ ст. /О.Островерх // Мистецтвознавство України: Зб. Наук. Пр. [Редкол.:А.Чебикін та ін.]. – К.:СПД Кравчук В.К., 2003. – Вип.3. – 338 с.

8. Петров В.А. Деякі коментарі до курсу «Режисура та майстерність актора» /В.Петров. –Челябінськ, ЧДІК, 1990. – 68 с.

9. Проблеми театральної освіти в Україні // Матеріали наукової конф. – К.: ВВП Компас, 2018 р. –148 с.

10. Проблеми театральної педагогіки: лекції з курсу спец дисциплін. – Рівне: РДІК, 1993. – 65 с.



скачати

© Усі права захищені
написати до нас