1   2   3   4   5   6   7   8
Ім'я файлу: Записка Багач.docx
Розширення: docx
Розмір: 1033кб.
Дата: 14.06.2021
скачати
Пов'язані файли:
Записка.docx


Індекс приміщення визначається по формулі:

, (4.3)

де h - відстань від світильника до робочої поверхні , м

, (4.4)

де Н - висота стелі в лабораторії, Н=3,2м ;

h0 - відстань від підлоги до робочої поверхні, h0 = 0,8м

,

.

Виходячи зі значень коефіцієнтів відображення стелі, стін і підлоги, а також індексу приміщення і кривої розподілу світлового потоку світильника, визначаємо коефіцієнт використання світлового потоку світильника [17].

Коефіцієнт відбиття стелі ρп = 0,7;

Коефіцієнт відбиття стін ρс = 0,5;

Коефіцієнт відбиття підлоги ρпід = 0,3.

Отже коефіцієнт використання світлового потоку світильника = 0,42 [17 ].

шт.

Застосовувати однолампові світильники в приміщеннях, у яких постійно знаходяться люди забороняється, тому визначаємо кількість дволампових світильників

, (4.5)

.

Для забезпечення нормованої освітленості на робочому місці, необхідно установити 30 світильників типу ЛПО 2×40 .

План розміщення світильників у лабораторії електрообладнання рухомого складу представлений на рис.3.1.

3.5 Електробезпека

Приміщення лабораторії електрообладнання рухомого складу по ступені небезпеки поразки електричним струмом відноситься до приміщень підвищеної небезпеки [20 ].

Електрообладнання лабораторії по напрузі відноситься до категорії до 1000В, а по струму короткого замикання до 500А.

При виконанні лабораторних робіт на електроустановках, при їх обслуговуванні чи ремонті може виникнути небезпека ураження електричним струмом людини, внаслідок порушення або механічного ушкодження ізоляції, обриву проводу і т.п. Для того щоб уникнути цього розраховують захисне заземлення.

Заземленню підлягають: корпуси машин, світильників, щити управління, металічна броня кабелів, труби, в які закладається електропроводка та інші елементи в відповідності з ПУЕ.

На кожне заземлення складається паспорт, в якому міститься: схема заземлення, технічні дані, результати виміру опору заземлення. Контроль виконується з періодичністю не рідше одного разу на рік. Вимірюється прибором типу №416 спеціалізованими лабораторіями.



Рисунок 3.1 - План розміщення світильників у лабораторії

3.6 Контроль і профілактика ізоляції

Щоб запобігти замикання на землю й інші ушкоджень ізоляції, при яких виникає небезпека ураження людей електричним струмом, а також виходить з ладу устаткування, необхідно проводити випробування підвищеною напругою і контроль ізоляції [21].

При випробуванні підвищеною напругою дефекти ізоляції виявляються внаслідок пробою і наступного пропалювання ізоляції струмом. Виявлені дефекти усуваються, і виконуються повторні випробування устаткування.

Періодично виконується контроль ізоляції, вимір її опору або у терміни встановлені правилами або у випадку виявлення дефекту. Виміряють опір кожної фази щодо землі і між кожною парою фаз .

Опір ізоляції виміряється за допомогою мегомметра, він повинен бути не менше 0,5 МОм на фазу [18]. Виміри проводяться не рідше одного разу на рік з оформленням протоколу іспитів.

3.6.1 Захист від випадкового дотику

Для захисту від дотику до струмоведучих частин, неізольовані струмоведучі частини повинні бути закриті чохлами, кришками, кожухами і бути обгородженими. Огородження виконується з діелектричного матеріалу і розташовується на відстані 50 мм від неізольованих струмоведучих частин [22].

На захисних кришках, чохлах, кожухах і огородженнях повинні бути відповідні таблички, що попереджають про небезпеку.

Щоб виключити можливість дотику чи небезпечного наближення до неізольованих струмоведучих частин, повинна бути забезпечена неприступність за допомогою огородження, блокувань чи розташування струмоведучих частин на недоступній висоті чи в недоступному місці .

Щоб уникнути дотику до ушкоджених частин електричної проводки, її прокладають під штукатуркою або в спеціальних захисних коробах.

Для захисту від дотику до частин, які нормально чи випадково знаходяться під напругою застосовується подвійна ізоляція. Найбільш просто подвійна ізоляція здійснюється шляхом покриття металевих корпусів і рукояток електрообладнання шаром електроізоляційного матеріалу і застосуванням ізолюючих ручок.

3.7 Захисне заземлення

Корпуса електроустановок, апаратів, устаткування, світильників можуть опинитися під напругою при замиканні їхніх струмоведучих частин на корпус. Якщо корпус при цьому не має контакту з землею, дотик до нього також небезпечний, як і дотик до фази. Безпека забезпечується шляхом заземлення корпуса заземлювачем, що має малий опір і малий коефіцієнт дотику [22].

Захисне заземлення – навмисне електричне з'єднання з землею чи її еквівалентом металевих струмоведучих частин, що можуть виявитися під напругою внаслідок замикання на корпус чи з інших причин (індуктивний вплив сусідніх струмоведучих частин, винос потенціалу, розряд блискавки і .т.п.).

Опір заземлюючого пристрою для лабораторії електрообладнання рухомого складу дорівнює 4 Ом (Rз=4 Ом). В якості заземлюючих вертикальних стержнів застосовують „кутову” сталь з шириною смуги 40 мм, довжиною l = 2,5мм, в якості смуг застосовують стальну шину перетином 4 × 40 мм.

Розрахунковий питомий опір ґрунту визначаємо по формулі [4.6 ]:

, (4.6)

де - розрахунковий питомий опір ґрунту, ;

- коефіцієнт сезонності, ;

- питомий опір ґрунту, = 150 .

.

Визначаємо опір одиночного вертикального заземлювача

(4.7)

де R0 - опір розтіканню струму, Ом;

l - довжина одиночного заземлювача, l = 2,5м;

H - відстань від поверхні землі до середини заземлювача, м;

d - ширина одиночного заземлювача, м.

, (4.8)

де b - ширина полиці кутової стали, b = 0,04 м.

.

, (4.9)

де h0 - відстань від поверхні землі до початку заземлювача, h0 = 0,8 м.

,

.

Розраховуємо кількість паралельно з'єднаних одиночних заземлювачів, необхідних для забезпечення припустимих значень опору заземлення по наближеній формулі без обліку опору смуги зв'язку .

, (4.10)

де Rдоп - припустимий опір заземлюючого пристрою , для установок до 1000 В Rдоп = 4 Ом

- коефіцієнт використання групового заземлення, приймаємо =0,5.

.

Розраховуємо довжину горизонтальної сполучної смуги по формулі:

, (4.11

де a - відстань між вертикальними заземлювачами, а = 2,5 м.

.

Визначаємо опір сполучної смуги

, (4.12)

де dп - еквівалентний діаметр смуги , м.

, (4.13)

де bп - ширина смуги , bп = 0,15м





Розраховуємо результуючий опір заземлюючого електрода, з урахуванням сполучної смуги , по формулі:

, (4.15

де ηп – коефіцієнт використання сполучної смуги, ηп = 0,34.



Опір контуру, що заземлює, складає 2,97Ом, що менше припустимого опору заземлюючих пристроїв, і задовольняє умовам електробезпечності.

План розміщення заземлювачів представлений на рис. 3.2.



Рисунок 3.2 - План розміщення заземлювачів

3.8 Пожежна безпека

Лабораторія електрообладнання рухомого складу відноситься по пожежній та вибухонебезпечності до категорії Д згідно ОНТП 24 - 86 [24].

Пожежна безпека повинна забезпечуватися:

а) системою відвертання пожежі;

б) системою протипожежного захисту;

в) організаційно – технічними заходами.

Джерелом пожежі в лабораторії може бути електричне замикання, при якому починає горіти ізоляція, а також пожежа може виникнути внаслідок нагрівання контактних з'єднань або невиконання працівниками лабораторії правил пожежної безпеки.

Організаційним заходом щодо забезпечення пожежної безпеки є навчання робітників та службовців правилам пожежної безпеки, розробка і реалізація норм і правил пожежної безпеки, виготовлення і застосування засобів наочної агітації по забезпеченню пожежної безпеки. Крім того призначається відповідальний за протипожежний стан лабораторії, який щоденно після закінчення роботи повинен оглядати приміщення лабораторії.

Велике значення при проведенні протипожежних заходів має виконання ряду профілактичних мір:

  • дотримування в відповідному стані електричної проводки в приміщенні;

  • проведення ревізій та планових ремонтів електрообладнання лабораторії;

  • встановлення запобіжників;

  • запобігання куріння у лабораторії.

Проходи до вогнегасників повинні бути вільними. Несправні вогнегасники необхідно відправити на ревізію та перезарядку. На кожному вогнегаснику повинно бути вибите табло з датою.

Забороняється зберігати в лабораторії вибухонебезпечні , пожежнонебезпечні, токсичні й отруйні речовини.

При гасінні очагів запалення електрообладнання, необхідно насамперед відключити напругу, а потім приступити до гасіння вогню вуглекислотним або порошковим вогнегасником, чи сухим піском.

Користуватися пінним вогнегасником ОХП забороняється. При великому загорянні необхідно викликати пожежну частину по телефону 101 або 112.

Приміщення лабораторії повинне бути обладнане пожежною сигналізацією, що призначена для швидкого повідомлення службі пожежної охорони про загоряння.

Особа , відповідальна за пожежну безпеку зобов'язана:

  1. забезпечити дотримання встановленого протипожежного режиму;

  2. стежити за справністю устаткування і негайно вживати заходів по усуненню виявлених недоліків, що можуть спричинити пожежу;

  3. стежити за тим, щоб по закінченню робочого дня відключалася живлення лабораторних установок;

  4. забезпечити постійну готовність до дії засобів пожежогасіння, зв'язку і сигналізації.

Повинна бути розроблена конкретна інструкція про заходи пожежної безпеки. Усі працівники повинні проходити спеціальну протипожежну підготовку, що складається з протипожежного інструктажу і занять по пожежно-технічному мінімумі [24 ].

3.8.1 Заходи пожежної безпеки при роботі з ЕОМ.

Джерелами запалювання в приміщеннях з ЕОМ можуть бути електронні схеми, прилади, які застосовуються для технічного обслуговування, пристрої
електроживлення, кондиціонування повітря, де в результаті різних порушень може утворитись перегрівання елементів, електричні іскри і дуги, здатні викликати загоряння [24].

У сучасних ЕОМ дуже висока щільність розміщення елементів електронних схем. У безпосередній близькості друг від друга розташовуються з’єднувальні провода, кабелі. При протіканні по них електричного струму виділяється значна кількість теплоти. При цьому можливо оплавлення ізоляції. Для відводу надлишкової теплоти від ЕОМ служать системи вентиляції й кондиціонування повітря. З огляду на високу вартість електронного устаткування будівлі, у яких передбачене розміщення ЕОМ, повинні бути 1 й 2 ступеня вогнестійкості. Для виготовлення будівельних конструкцій мають використовуватись, як правило, цегла, залізобетон, скло, метал й інші негорючі матеріали. Застосування дерева повинне бути обмежено, а у випадку використання необхідно просочувати його вогнезахисними составами.

У випадку виникнення пожежі в приміщеннях з ЕОМ, застосування води для тушіння через небезпеку ушкодження або повного виходу з ладу дорогого устаткування можливо у виняткових випадках, коли пожежа приймає загрозливо великі розміри. Для гасіння пожеж на початкових стадіях можна застосовувати вогнегасники. Застосовуються головним чином вуглекислотні вогнегасники, достоїнством яких є висока ефективність гасіння пожежі, відсутність пошкодження електронного встаткування, діелектричні властивості вуглекислого газу [ 24 ].

3.9 Надзвичайні ситуації, їх класифікація та заходи захисту

Надзвичайна ситуація (НС) — порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат.

Надзвичайні ситуації, які можуть виникати на території України і здійснювати негативний вплив на функціонування об'єктів економіки та життєдіяльність населення, поділяються за такими основними ознаками:

  • за сферою виникнення;

  • за галузевою ознакою;

  • за масштабами можливих наслідків.

Постанова Кабінету Міністрів України від 15 липня 1998 р. N 1099 (1099-98-п) «Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій», яка виділила чотири класи надзвичайних ситуацій, втратила чинність. Постановою КМУ від 24 березня 2004 р. N 368 «Про затвердження Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями» не передбачено класифікації надзвичайних ситуацій за джерелами їх виникнення. Вказана Постанова виділяє як основну підставу класифікації — обсяг заподіяних наслідків, технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру — це наслідок транспортних аварій, катастроф, пожеж, неспровокованих вибухів чи їх загроза, аварій з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптового руйнування споруд та будівель, аварій на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічних аварій на греблях, дамбах тощо.

Надзвичайні ситуації природного характеру — це наслідки небезпечних геологічних, метеорологічних, гідрологічних, морських та прісноводних явищ, деградації ґрунтів чи надр, природних пожеж, змін стану повітряного басейну, інфекційних захворювань людей, сільськогосподарських тварин, масового ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміни стану водних ресурсів та біосфери тощо.

Надзвичайні ситуації соціального і соціально-політичного характеру — це ситуації, пов'язані з протиправними діями терористичного та антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об'єктів ядерних устав і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікації, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо.

Надзвичайні ситуації воєнного характеру — це ситуації, пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій.

Залежно від територіального поширення, обсягів, заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, розрізняють 4 рівні надзвичайних ситуацій — загальнодержавний, регіональний, місцевий та об'єктовий.

Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох та більше областей (Автономної республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше 1% обсягів видатків відповідного бюджету.

Надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення), Автономної республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше 1% обсягів видатків відповідного бюджету.

Надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно-небезпечного об'єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості об'єкта. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно-небезпечних об'єктів.

Надзвичайна ситуація об'єктового рівня — це надзвичайна ситуація, яка не підпадає під зазначені вище визначення, тобто така, що розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті, її наслідки не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.

Загальні ознаки НС:

  • наявність або загроза загибелі людей;

  • значне погіршення умов життєдіяльності;

  • істотне погіршення стану здоров'я людей;

- заподіяння економічних збитків.

3.9.1 Причини виникнення надзвичайної ситуації

Причини поділяються на природні та антропогенні.

Природні причини:

З усього виду небезпек вони належать до розряду найбільш стабільних і становлять стабільну загрозу для людства впродовж всього його існування. Природні явища , які мають надзвичайний характер і призводять до порушення нормальної діяльності населення, його загибелі, руйнування і знищення матеріальних цінностей називаються стихійними лихами. За причиною виникнення вони поділяються на :

1. Тектонічні - пов'язані з процесами, що виникають з процесами Землі.

2. Топологічні - причиною їх є процеси, що виникають на поверхні Землі.

3. Метеорелогічні - пов'язані з процесами в атмосфері.

Але в більшості випадків основною першопричиною виникнення цих стихійних лих є процеси які відбуваються в космосі.

Антропогенні причини

Антропогенні діляться на соціальні та економічні.

Соціальні:

  • ріст народонаселення;

  • урбанізація;

  • непідготовленість населення;

  • відсутність інформації про обстановку у НС;

  • відсутність нормативно-правової бази;

  • недбалість та некомпетентність посадових осіб, перевищення повноважень.

Економічні:

  • недосконалість технічних засобів і технологічних процесів;

  • зміна довкілля внаслідок природокористування (забруднення, вичерпність ресурсів);

  • бідність (зношування техніки, недостача коштів на модернізацію, профілактику й т.д.).

3.9.2 Принципи та заходи захисту в умовах надзвичайної ситуації

Організаційні та правові основи захисту громадян України, об’єктів виробничого та соціального призначення, довкілля від НС техногенного і природного характеру визначаються Законом України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, виданий Президентом України 8 червня 2000 року.

Згідно цього Закону, захист населення і територій від НС техногенного та природного характеру здійснюється на принципах:

  • пріоритетності завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров’я людей і довкілля;

  • безумовного надання переваги раціональній та превентивній безпеці;

  • вільного доступу населення до інформації щодо захисту населення і територій від НС техногенного та природного характеру;

  • особистої відповідальності та піклування громадян про власну безпеку, неухильного дотримання ними правил поведінки та дій у НС техногенного та природного характеру;

  • відповідальність у межах своїх повноважень посадових осіб за дотримання вимог цього Закону;

  • обов’язковості завчасної реалізації заходів, спрямованих на запобігання виникненню НС техногенного та природного характеру та мінімізацію їх негативних психосоціальних наслідків;

  • урахування економічних, природних та інших особливостей територій і ступеня реальної небезпеки виникнення НС техногенного та природного характеру;

  • максимально можливого, ефективного і комплексного використання наявних сил і засобів, які призначені для запобігання НС техногенного та природного характеру і реагування на них.



3.10 Висновки

У розділі відповідно до завдання:

  • визначено задачі розділу;

  • виявлено небезпечні і шкідливі виробничі фактори;

  • визначено параметри мікроклімату, природного і штучного освітлення;

  • розроблено рішення по забезпеченню електробезпеки, контролю і профілактики ушкоджень ізоляції, захисту від випадкового дотику, розраховано захисне заземлення;

  • розглянуті заходи безпеки при роботі на ЕОМ;

  • визначено можливі причини виникнення пожежі і розроблений комплекс заходів щодо пожежної безпеки.

Розроблені заходи і технічні рішення дозволять створити в лабораторії електрообладнання рухомого складу безпечні і здорові умови роботи .

4 ЕКОНОМІЧНА ЧАСТИНА

4.1 Сучасні проблеми міського електротранспорту

Життя сучасної країни – виробництво, розподіл і споживання благ– неможливо без участі транспортного комплексу, до якого входять всі існуючі види транспорту. Особливе місце в транспортній галузі займає міський пасажирський транспорт. Здійснюючи перевезення населення в межах території міста, що визначає його специфіку та обмежує його територіальне розташування, цей вид транспорту відіграє роль кровоносної системи міст. Роль пасажирського транспорту в житті сучасного міста важко переоцінити, адже нормальна діяльність міських суб’єктів господарювання та комфортне життя населення неможливі без забезпечення якісними транспортними послугами. Значна соціальна та екологічна значимість даної галузі для ефективного розвитку міст обумовлює доцільність і необхідність аналізу стану, проблем та окреслення можливих перспектив розвитку даного транспорту.

В Україні з перебудовою господарського механізму та переходом до ринкового формату відносин галузь міськелектротранспорту опинилась у глибокій системній кризі, яка з плином часу лише поглиблюється. Питання пошуку шляхів забезпечення стійкого розвитку міського електротранспорту залишається відкритим та актуальним.

Аналіз стану розвитку передбачає формування системи показників діяльності та моніторингу їх динаміки. Аналіз літератури [12] показує, що система показників МЕТ не є повністю сформованою та усталеною. Систематизація та узагальнення дають виділити три основні групи показників: економічні, соціальні та технічні, що визначає підприємства галузі як складні соціо-техніко-економічні системи. Соціальний аспект визначає роль міського електротранспорту у житті сучасного міста та визначає його соціальний ефект. Технічний аспект включено до складу провідних, враховуючи специфіку галузі, оскільки транспортна робота прямо визначається станом та параметрами експлуатації рухомого складу.

Економічний аспект визначає адаптацію до умов ринку. Аналіз економічного аспекту вказує на посилення негативних тенденцій − випереджаюче зростання витрат на перевезення пасажирів, що викликано, переважно, зростанням заробітної плати і матеріальних витрат. Така незбалансованість викликана регульованими тарифами на проїзд. Розмір дотацій не перевищує 60% від реальних потреб підприємств, що має наслідком стрибкоподібну зміну збитків галузі. Динаміка оновлення рухомого складу за останні п’ять років вказує на суттєві проблеми з поповнення парку новими вагонами, значний фізичний і моральний знос рухомого складу, що врешті знижує конкурентоздатність підприємств на ринку транспортних послуг. Так, середній вік вагонів в Україні перевищує 22 роки при терміні служби вагону 20-23 роки. Низький рівень випуску транспорту на лінії пояснюється недокомплектованістю водійськими кадрами і простоями у зв’язку з ремонтними роботами. Основною причиною скорочення ремонтів можна вважати відсутність необхідних коштів у замовників.

Аналіз динаміки перевезень пасажирів вказує на тенденцію постійного зменшення абсолютного розміру перевезень на фоні загального зменшення чисельності населення міст України [10]. За умов зростання питомої ваги автотранспорту − комерційних автобусних маршрутів і приватних авто в загальних обсягах міських перевезень пасажирів міськелектротранспорт з плином часу втрачає частини ринку. На фоні загального зменшення обсягів перевезень пасажирів в його структурі є тенденція постійного зростання питомої ваги безплатних пасажирів, станом на 2011 р. питома вага безплатних пасажирів перевищує 60% загального обсягу перевезень. При цьому компенсація, що має надаватися перевізнику замовником послуг за пільговий контингент, здійснюється не в повному обсязі. Іншою вагомою стороною зменшення доходів від реалізації є недостатній контроль за оплатою проїзду пасажирами, які не мають законодавчо встановлених пільг.

На мою думку, забезпечення стійкого розвитку можна досягти шляхом вирішення означених «вузьких місць», які втілюють найсуттєвіші проблеми галузі. Серед альтернативних шляхів реалізації программ реформування виділимо основні:

  • оновлення рухомого складу з урахуванням вимог сучасності та економічності, пошук оптимальних шляхів фінансування, застосування кредитних і лізингових схем, капітальне відновлення основних фондів, що значно підвищить термін служби транспортних засобів;

  • реформація та вдосконалення організаційно-правової форми господарювання, політики ціноутворення з дотриманням принципів самоокупності, беззбитковості та достатнього фінансування розвитку;

  • удосконалення взаємовідносин з приводу безбілетних пасажирів з урахуванням міжнародного досвіду монетизації пільг і введення сучасних технічних засобів контролю кількості перевезених пасажирів.

Враховуючи вищевикладені аспекти аналізу розвитку підприємств міського електротранспорту та зважаючи на суттєву його роль у виробничих і суспільних відносинах, першочерговими стратегічними цілями всіх рівнів транспортного управління вважаємо формування та реалізацію стратегій та організаційно-економічних механізмів стійкого розвитку підприємств даної галузі.

4.2 Економічна сутність понять «інвестиції»

Економічна діяльність суб`єктів господарювання значною мірою характеризується обсягами та формами інвестицій. Відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність"
1   2   3   4   5   6   7   8

скачати

© Усі права захищені
написати до нас