Ім'я файлу: 90976.docx
Розширення: docx
Розмір: 53кб.
Дата: 23.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Контрольна робота_алгебра_8 клас.docx
Розширення: docx
Розмір: 53кб.
Дата: 23.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Контрольна робота_алгебра_8 клас.docx
Міністерство освіти і науки України
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Економічний факультет
Реферат
З вс. на тему:
болонська система Великобритнаії
Виконав: студент I курсу
Групи №171
Коновалюк Дмитро Дмитрович
Чернівці - 2020
Зміст
Вступ…………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. Болонський процес……………………………………….7
РОЗДІЛ 2. Реформування освітніх систем України та Великобританії………………………………………………………...10
РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ОСВІТИ У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ: ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ…….12
3.1 Порівняльний аналіз освіти Великобританії та України…..12
3.2 Вища та подальша освіта в Англії та Україні ………………...14
Висновок………………………………………………………………. 18
Мета роботи: дослідити фунціональніст та чинники Болонської системи в освіті Великобританії.
Завдання: аналізувати Болонської системи в освіті Великобританії.
Вступ
Сьогодні наша країна стоїть на порозі визначних змін, особливо на царині освіти, яка є одним з визначальних чинників відтворення інтелектуальних і продуктивних сил людини, саме тому в наші дні вона посідає головне місце у сфері концептуально важливих питань людини ХХІ століття. На цей час освіта України знаходиться в проміжному стані переходу від застарілої та нездатної задовольнити вимоги у наданні якісних освітніх послуг системи до нової, європейської, що претендує на конкурентоспроможність на «ринку» освіти, є мобільною та здатна співпрацювати з цим самим ринком.
З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу (далі ЄС), забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, правовий, економічний та освітній простір та створення передумов для набуття нашою державою членства у вище означеній організації Указами Президента затверджена Стратегія інтеграції України до ЄС. Не слід забувати також, що Україна є країною-учасницею Болонського процесу, що також накладає певні вимоги до системи її освіти. Відтак можу сказати, що саме Болонський процес став поштовхом та засобом демократизації , інтеграції освіти, зокрема вищої освіти країни.
Свою актуальність виявили такі питання, як забезпечення рівного доступу до освіти та забезпечення якості цієї освіти. На протязі багатьох років урядом України був розроблений ряд нормативно-правових документів покликаних регулювати реформи спрямовані на модифікацію національної системи освіти. У цих реформ знайшлося чимало прихильників та супротивників, їх впровадження. На царині сучасної вітчизняної науки та освіти утвердилася думка, у необхідності відходу від старих командно-адміністративних методів, які відчутних позитивних зрушень не дають. Окрім того нинішня система ліцензування та акредитації ВНЗ не довела своєї ефективності. У зв’язку із цим, з’явилась невід’ємна потреба в оцінці якості освіти і цим є моніторинг, який повинен носити системний характер.
Проте для впровадження системи оцінки якості освітніх послуг необхідно мати, по-перше, чіткі уявлення про критерії якості освіти, а по-друге, висококваліфікованих фахівців з означеного питання. Моніторинг же якості освіти виявляє гостру необхідність створення незалежних установ та інститутів, які були б спроможні оцінити якість надання освіти та підготовки фахівця тим чи іншим навчальним закладом, задля об’єктивної оцінки власного навчального процесу останнім та змоги планування його трансформації чи поліпшення. Ось чому метою моєї роботи виступає дослідження реформаторської діяльності системи шкільної та вищої освіти України, яка спрямована на запровадження стандартів щодо якості надання освітніх послуг. Задля досягнення мети порівняю процес розвитку нашої країни з процесом, що триває понад десятиліття у Великобритані. Відтак об’єктом мого дослідження виступає система повної середньої та вищої освіти України в порівнянні з системою освіти Великобританії. Відповідно до цього можу визначити предмет мого дослідження – впровадження реформ в систему освіти нашої держави відповідно до законодавства України та міжнародних документів. Не зайвим на даному етапі дослідження вважаю виокремити завдання, на вирішення яких спрямована моя робота:
- підбір та опрацювання найважливіших нормативно-правових документів, проектів, положень, статей, інформаційних повідомлень, тобто опрацювання всієї сукупності інформації для створення найбільш повної та точної картини досліджуваного; надання порівняльної характеристики двох систем освіти з визначеної проблеми; визначення критеріїв для оцінки якості освіти;
- висвітлення підсумків зовнішнього тестування як головного показника прозорості та доступності вищої освіти.
Звичайно, робота не охоплює всієї глибини теми досконало, проте в ній відображені основні зрушення, що відбулись в системі освіти нашої країни, подані факти, що відображають стан освіти іншої країни-учасниці Болонського процесу, що усвідомила необхідність реформування освіти значно раніше і провела ряд реформ для поліпшення стану освіти.
РОЗДІЛ 1. Болонський процес
1.1 Що таке болонський процес
Що таке Болонський процес Болонський процес або Болонська реформа ( Bologna process ) - це міжурядова європейська реформа, що має на меті створення Європейського простору вищої освіти (EHEA). Фундаментальними засадами цього простору є, взаємовизнання освітніх ступенів і кваліфікацій, прозорість (зрозумілість дипломів і ступенів через створення спільної триступеневої структури освіти) і європейська співпраця у сфері гарантії якості освіти.
Реформа є сукупністю інструментів гармонізації національних освітніх систем в Європі. Ця реформа має на меті полегшення мобільності студентів, викладачів, знань і технологій в європейських країнах через взаємовизнання університетських дипломів та періодів навчання поміж учасниками Болонського процесу. Реформа має на меті загальноєвропейську гармонізацію принципів та результатів освітніх послуг, а також підвищення ефективності працевлаштування дипломованих спеціалістів у всіх країнах ЄС.
Крім того, як це було зазначено в Стратегії Європейського простору вищої освіти в глобальному аспекті, Крім того, як це було зазначено в Стратегії Європейського простору вищої освіти в глобальному аспекті, Європейський простір вищої освіти має бути відкритим до світу, тобто уможливлювати мобільність студентів, дослідників і викладачів, а також сприяти справедливому доступу до якісної вищої освіти. Так, реформа покликана продемонструвати ефективність моделі не тільки для країн-членів Європейського Союзу, а й для нинішніх та потенційних кандидатів на вступ до ЄС (країн західнобалканського регіону та Туреччини), а також для країн-сусідів Союзу (країни Південного Середземномор’я та пострадянського блоку). Країни-партнери ЄС мають можливість долучитися до цього процесу, яка дає можливості поступової інтеграції для країн-сусідів. Європейський простір вищої освіти має стати відкритим простором, який уможливлює мобільність студентів, дослідників і викладачів, а також сприяє справедливому доступу до якісної вищої освіти.
Цілі Болонського процесу Є дина Європа передбачає вільне пересування праці (робочої сили), товарів і капіталу, звідси необхідність у порівнянності кваліфікацій у галузі вищої освіти, без чого вільне пересування висококваліфікованих кадрів неможливо . Вища освіта стає високорентабельною сферою бізнесу, в якій лідируючі позиції займають США. Європа лише як ціле може розраховувати на успішну конкуренцію в цій галузі. Н ині в Болонський процес входить 46 держав. Україна приєдналася у 2005 році . Болонський процес будується на засадах добровільності і нічого від своїх учасників не вимагає. Його головна мета - прозорість, порівнянність, «зрозумілість» існуючих освітніх систем, можливість легкого «перерахунку» однієї системи на іншу.
1.2 Історія Болонського процесу
Історія Болонського процесу Передісторія Болонського процесу сягає 1954 року, коли у Парижі держави-члени Ради Європи підписали Європейську культурну конвенцію, в якій було наголошено на необхідності запровадження пол i тики сп i льних д i й, спрямованих на збереження європейської культури та заохочення її розвитку. Конвенція наголошувала на необхідності заохочення громадян усіх держав до вивчення мов, історії та культури інших країн і спільної для них європейської культури.
Болонський університет, найстарший університет в Європі, не випадково став ініціатором міжурядової міжнародної реформи у 1999 році. Тринадцять років до того, у 1986, цей навчальний заклад виступив із пропозицією створення Великої Хартії університетів ( Magna Charta Universitatum ), яка була розроблена і остаточно підписана в Болоньї у 1988 році, з нагоди урочистого святкування 900-річчя Болонського університету.
У цьому документі закладено важливі підвалини „ автономії університетів ”. Університет визначається як „ хоронитель традиції європейського гуманізму ” що „постійно прагне до досягнення універсального знання, перетинає географічні і політичні кордони і затверджує нагальну потребу взаємного пізнання і взаємодії різних культур ”. Одним із засобів реалізації цієї програми було визначено те, що університети „ стимулюють мобільність викладачів і студентів, а також запроваджують спільну політику в питаннях рівного статусу, звань і іспитів без упередженого ставлення до національних дипломів ”. Відтак, мобільність і взаємовизнання дипломів, два наріжні камені Болонського процесу, було закладено у Великій Хартії університетів, до якої приєдналися більше 80 Європейських університетів.
Важливою передумовою Болонського процесу стала Сорбонська декларація 1998 року, прийнята з нагоди урочистого святкування 800–річчя паризького університету. Декларація укладена чотирма міністрами освіти європейських країн: Франції, Німеччини, Італії і Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії. Чотири міністри взяли на себе зобов’язання „просувати загальну структуру рекомендацій, спрямованих на вдосконалення зовнішнього визнання та мобільності студентів з їх подальшим працевлаштуванням ”.
Болонський процес завдячує своєю назвою так званій Болонській декларації, яка була підписана 19 червня 1999 року і італійському місті міністрами вищої освіти 29 європейських країн. З цього моменту починається офіційна історія реформи, кінець якої було зафіксовано 2010 роком.
У „Болонській декларації” було визначено основні цілі реформи і порядок її розвитку. Болонський процес розвивається через „програми дій”, що затверджуються на міжнародних міністерських Конференціях кожні два роки.
РОЗДІЛ 2. Реформування освітніх систем України та Великобританії
У кінці ХХ ст., як зазначає Фокін Ю., майже у всіх розвинених країнах світу, не виключаючи й тих, що мають потужну систему освіти, сформувалося масове невдоволення сучасним станом освіти. Більше всього претензій було висловлено до загальноосвітньої школи, серед них лунали й закиди про зниження рівня освіченості та моральності сучасних школярів, їх пасивності, неспроможності до самостійної діяльності та навчанню у вищій школі. Не оминула критика й діяльність ВНЗ. Відзначалися такі проблеми, як низький рівень професіональної мотивації та відповідальності, жорстка регламентація діяльності студентів, їх пасивність, нівелювання рівнів підготовки тощо.
Отож, система знань відпрацьована протягом тисячоліть виявилася неспроможною задовольнити потреби людини нового, ХХІ ст. З метою подолання кризи почались пошуки ефективних реформ. Проте сказати про це значно легше, ніж провадити такі зміни в житті, адже напрацьована за досить таки значний період розвитку людської цивілізації система освіти укорінилася, усталилась і подолати таку перепону нелегко.
Тепер поглянемо на іншу подію, яка так чи інакше пов’язана з початком реформування систем освіти країн Європи, – це підписання 1999 року Болонської декларації, з якої офіційно й розпочався Болонський процес, до якого приєдналися 45 країн, в їх числі і Україна. Метою цього явища було проголошено створення спільної Зони європейської вищої освіти, що мало забезпечити привабливість цій самій освіті, підвищити її конкурентоспроможність й забезпечити подальше розширення і розвиток Європи.
Як бачимо, Болонський процес не має нічого спільного з кризою, що її називає Фокін, проте реформи системи освіти спрямовані на поліпшення навчання, на розширення освітніх можливостей, на більший простір для пошуку роботи й, нарешті, на тісну співпрацю наукових осередків різних країн. З іншого боку, це доволі потужний стимул для створення нової системи з активним педагогом і не менш активним учнем.
Для України - це гарна можливість не тільки поліпшити стан власної освіти, а й напрацювати нові зв’язки, адже наразі всі наші зусилля спрямовані на приєднання до ЄС, а це потребує не тільки значних коштів, економічних і політичних змін, а й визнання високого рівня професійності випускників наших вузів.
Наразі проводяться перші реформи, проте вони є досить таки непослідовними. Все більше відзначаємо хиб і незадоволення такими нововведеннями, і, як слушно зауважив В.С. Курило, якщо ми не хочемо благополучно зруйнувати те, що мали, необхідно поступово і вмотивовано змінювати пріоритети й не експериментувати, а продумувати до найменших дрібниць і контролювати запроваджені зміни. Подолати віками прищеплювані принципи, норми, світогляд не так вже й легко, для цього треба мати потужну законодавчу базу і чітко усвідомити бажаний результат.
РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ОСВІТИ У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ: ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ
3.1 Порівняльний аналіз освіти Великобританії та України
Одним із найбільш пріоритетних напрямків у державній політиці Великобританії протягом останнього десятиліття стала освіта.
На сьогодні у Великобританії нараховується понад 850 вищих навчальних закладів (далі – ВНЗ) – з них 43 університети, 159 педагогічних коледжів, 30 політехнічних інститутів [1]. Для порівняння, в Україні на сьогодні існує 349 вищих навчальних закладів ІІІ – ІV рівнів акредитації та 505 – І – ІІ рівнів акредитації. За даними державної служби статистики України у 2004 – 2005 рр. кількість студентів у ВНЗ І – ІІ та ІІІ – ІV рівнів акредитації становила 1 млн 540 тис. студентів, а у2014 – 2015 рр. – 2 млн 491 тис. студентів [2]. Дані про динаміку підготовки фахівців українськими ВНЗ наведено у (Додаток А)
Вища освіта Великобританії – це велика і складна система, в якій існують нові та старі навчальні заклади, які формують свої навчальні програми, з огляду на запити роботодавців. Вони тісно пов’язані з торгово-промисловими підприємствами, а деякі, хоч і перебувають у зв’язку з національною та місцевою економікою, все ж мають у своїх навчальних програмах більше теоретичних дисциплін. Система вищої освіти Об’єднаного Королівства характеризується різноманітністю форм та змісту “навчальних пропозицій”, але при цьому зазнає швидких змін і на сьогодні до сформованих традицій та адміністративного поділу, система освіти Великобританії поділяється на три підсистеми:
Англія і Уельс.
Північна Ірландія.
Шотландія.
Північна залишається однією з найавторитетніших у світі. Необхідно зазначити, що можливість отримати вищу освіту британці розглядають швидше як привілей, аніж право.
Прагнення України на сучасному етапі підвищити рівень життя своїх громадян та конкурентоздатність держави через взаємодію вітчизняної системи освіти з європейськими освітніми структурами робить проблему дослідження системи оцінки якості вищої освіти Англії як ніколи актуальною. Адже, головним джерелом економічного зростання та конкурентоспроможності в “економіці знань” все більшою мірою стає виробництво не так товарів, як ідей та знань [3]. Проблеми освіти досліджували такі науковці Великобританії, як Е. Салліс та Б. Роджер, а в Україні на сьогодні вивченням цих питань займається низка дослідників, серед яких: С. Вітвицька, М. Кісіль, Є. Матвіїшин, А. Нєженцева та інші.
На сучасному етапі у Великобританії існує невелика група шкіл прямого субсидування Департаментом освіти і науки, так звані “паблік скулз”, випускники яких зараховуються в найбільш престижні університети і згодом займають високі посади в політичній і економічній ієрархії британського суспільства. 65 % студентів Оксфордського та Кембриджського університетів є випускниками “паблік скулз”.
Із досвіду України доцільно згадати про учнів Малої академії наук (далі – МАН), яка забезпечує ВНЗ підготовленими до наукової діяльності студентів, рівень базових знань яких перевищує загальний рівень випускника звичайної школи. Що стосується вступної кампанії, то протягом минулих років учні МАН не мали пільг при вступі до ВНЗ. Практика показала, що необхідності в таких пільгах немає, бо ВНЗ із задоволенням зараховують випускників МАН, адже рівень їх підготовки значно вищий за середній. Будь-які пільги та преференції, на нашу думку, є ґрунтом для певних зловживань. Достатньою мотивацією для молоді є сама творча атмосфера конкурсу, дорогоцінний досвід, якого вони набувають, та можливість порівняти себе з однолітками.
Загалом, система середньої освіти у Великобританії суттєво відрізняється від української моделі підходами до навчання та віковими групами учнів (табл.
2).
Традиційна доуніверситетська освіта у Великобританії триває 13 років, в Україні 11 років.
Що стосується вищої освіти, то вона у Великобританії представлена університетами і політехнічними коледжами. Існують три рівні навчання в університетах
– (Undergraduate), базова вища освіта з терміном навчання 3 – 4 роки та отриманням диплома бакалавра (Degree of Bachelor);
– (Graduate), повна вища освіта з терміном навчання 1 – 2 роки та отримання диплома магістр (Degree of Master);
– (Postgraduate) – навчання з отримання ступеня PhD (еквівалент кандидата наук Україні).
3.2 Вища та подальша освіта в Англії та Україні
Традиційну основу британської системи вищої освіти становлять університети, політехнічні навчальні заклади та коледжі. Всі університети Англії мають високий рівень автономії у визначенні курсів, програм і методів навчання.
Вищими ступенями, що присуджуються, є ступені магістрів наук, мистецтв та філософії; докторів філософії, літератури та права. Потрібно зазначити, що ступінь магістра взагалі малопоширений в країні і його часто присуджують особам, які не змогли пройти повний курс докторської підготовки [10]. В Україні, навпаки, 36% студентів продовжують навчання в магістратурі, при цьому проходять вступні випробування, усі інші здобувають освітньо-кваліфікаційний рівень “спеціаліст”, який згодом зникне з переліку [11].
За структурою у Великій Британії університети поділяються на колегіальні та унітарні. Найбільш яскраві приклади колегіальних університетів – Оксфордський і Кембриджський, доскладу яких входять відповідно 39 і 29 коледжів. До складу унітарних університетів належать факультети та навчальні відділення. Прийом до університетів здійснюється в централізованому порядку. Понад 90% абітурієнтів приходять до ВНЗ через Центральну раду з прийому, до якої подаються заяви із зазначенням спеціальності і не більше 5 навчальних закладів, де вони хочуть займатися. Рада, розглянувши заяву, відправляє її в 1 чи в 5 навчальних закладів, і на підставі конкурсу документів приймається остаточне рішення про зарахування. Лише в університетських коледжах Оксфорда та Кембриджа проводяться конкурсні вступні випробування, а до політехнічних коледжів абітурієнти подають заяви особисто, де і проходить конкурс їхніх документів про освіту. В Україні випускники здають незалежне тестування і після набрання необхідної для вступу уВНЗ суми балів, самостійно подають документи, не більше, ніж до 5 ВНЗ та максимально на 3 спеціальності у кожному [12].
Внаслідок того, що увітчизняній практиці навчальні заклади, які обирає абітурієнт, можуть бути різнопрофільні, тому виникає проблема, що випускник школи, маючи середню освіту, ще не обрав майбутню професію, а це становить певну загрозу для працевлаштування в подальшому.
Можна з впевненістю сказати, що позитивним впливом на удосконалення системи освіти України є введення зовнішнього незалежного оцінювання якості знань випускників. Поява такого тестування відкрила дорогу до вступу талановитим абітурієнтам в ті ВНЗ, котрі традиційно вважаються престижними, а значить в уявленні багатьох – недосяжними. Прагнення до відповідності європейським стандартам і поява незалежного оцінювання, безперечно позитивно вплинула на розвиток вітчизняної системи освіти.
Попри наявні переваги, недосконалість та неопрацьованість системи незалежного оцінювання породжується маса проблем, котрі ще мають бути вирішені. За даними Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, основними проблемами, з якими стикались минулорічні абітурієнти, стали:
якість тестових завдань (тобто, з різних предметів були некоректні формулювання питань та відповідей, а також існувала невідповідність шкільній програмі);
висока ймовірність складання тесту “навмання”.
Але сама ініціатива введення зовнішнього незалежного оцінювання є безперечно позитивною. Це система має всі перспективи стати дієвою і прижитись на Україні, для того потрібно лише надавати належну підтримку освітній сфері [13]. Можна вважати, що запровадження зовнішнього незалежного оцінювання є важливим елементом управління якістю освіти.
Протягом останніх п’яти років кількість українців, які вирушили по диплом за кордон, зросла в десять разів, а це, за підрахунками освітніх агентств, приблизно 26 тис. наших студентів. Причому половина з них влаштовує своє життя там, навіть не замислюючись про повернення на батьківщину. Абсолютний лідер серед українців – Великобританія, ВНЗ якої обирають 65% українських шукачів іноземної освіти. Університети Британії очолюють рейтинги найкращих ВНЗ світу, допомагають налагодити важливі для кар’єри контакти, до того ж статистика доводить, що випускники британських ВНЗ знаходять високооплачувану роботу. Аргументами такого вибору є те, що англійську мову вивчає більшість українців зі шкільної лави, і географічно до Європи ближче, ніж до США. Популярність Британії у вищих колах нашої та інших країн теж береться до уваги [15].
На сьогодні для українців є два шляхи вступу до британських ВНЗ. З одного боку, необхідно закінчити середню школу та вступити на підготовчий курс (Foundational level) університету і після його закінчення вступати до вишу, а з іншого – вступити до університету в Україні, навчатись протягом 2 років, а потім подавати документи до Британського університету, здавши тест з англійської мови (IELTS).
Безумовно, що такий рейтинг британських вишів пов’язаний з системою управління якістю освіти. Доцільно розглянути її становлення за останні десятиріччя.
У Великобританії студент сам обирає навчальнупрограму в одному або в декількох вишах світу. Є немало і таких, які з міркувань ощадливості залишаються в рідному місті, де мають можливість попрацювати 20 годин на тиждень протягом навчального року та повний робочий день під час канікул. В Україні ж існує потреба в об’єктивній інформації щодо якісних показників навчальних закладів та навчальних програм [24].
Висновок
Підводячи підсумки роботи хочеться в зазначити, що англійська система освіти являється дійсно однією з кращих у світі. Проведені часті реформи та доопрацювання навчальних планів дозволяють їй бути конкурентоспроможною на європейському ринку освіти. Надбанням освітньої системи Англії є її виняткова гнучкість. І в школі, і в університеті є можливість за своїм уподобанням вибирати дисципліни і спеціалізацію. Більше того – при бажанні вибрані предмети і напрямки можна замінити.
Такий розвиток освітньої системи Англії обумовлений - міцними традиціями даної країни, великою зацікавленість уряду у вихованні і достойному навчанні своїх громадян. Певною мірою ми не можемо відкидати фактор самостійності та індивідуальності навчальних закладів, особливо тих, які надають вищу освіту.
Враховуючи наведений вище аналіз, можна з впевненістю сказати, що використання підходів QAAHE для зовнішнього оцінювання вищих навчальних закладів в Україні може стати результатом запровадження корінних змін у системі нашої освіти. Адже дипломи англійських вишів цінуються у світі, насамперед в сферах бізнесу, інноваційних технологій тощо. За цього, основним критерієм процедури оцінки якості навчання в Україні повинна бути чіткість, прозорість, відповідальність.
Список використаних джерел
1. Андрійко А.Ф. Вища освіта України і Болонський процес. Досвід і напрацювання. К.: Освіта, 2012. – С. 54
2. В Україні майже не залишилося приватних шкіл [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.radiosvoboda.org/content/article/24383457.html.
3. Вітвицька С. С. Основи педагогіки вищої освіти / С. С. Вітвицька // Методичний посібник для студентів магістратури [Текст]. — К. : Центр навчальної літератури, 2003. — 316 с.
4. Глазиріна В.М. Педагогіка сучасної школи: Навч. Посібник для студентів педагогічних ВНЗ. – Донецьк: Норд-Прес, 2006. – С. 220
5. Державна служба статистика України. Освіта [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://ukrstat.gov.ua.
6. З Кембриджа з любов’ю [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http:// www.kosmonews.com.ua/527.
7. Кісіль М.В. Система зовнішньої оцінки якості вищої освіти в Англії // Нова парадигма: Журнал наукових праць / Гол. ред. В.П. Бех. – Вип. 53. – К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. – С. 32-38. [Електронний ресурс].
8. Образование и обучение в Англии [Электронный ресурс]. — Режим доступа : www.edukation.com.ua. доступу : http:// zakon2.rada.gov.ua/laws/show/832/95.
9. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу.- За ред. Кременя В.Г. – Тернопіль, 2012.
10. Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів [Електронний ресурс] : Указ Президента України № 342/96 від16.05.1996 р. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/77/96.
11. Сбруєва А.А. Порівняльна педагогіка: Навчальний посібник. – Суми: Редакційно-видавничий відділ СДПУ, 1999. – 300 с. [Sbr1-4 + Sbr5-8 z Comparativ]