Ім'я файлу: курсова транспортування.docx
Розширення: docx
Розмір: 109кб.
Дата: 25.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
Lec_2.docx
pidruchnik.doc
Варіанти ДЗ ТТКМ.docx

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет екологічної безпеки, інженерії та технологій

Кафедра хімії і хімічної технології


РЕФЕРАТ

з дисципліни: «Транспортування нафти та продуктів її переробки»




На тему: «Склад газу та його вплив на процеси транспорту, допустимі норми шкідливих домішок в газі при транспортуванні»




Виконав: студент групи ХП-405

Феник Андрій Сергійович

Перевірила: доцент кафедри хімії і хімічної технології Тітова О.С.
Київ-2020

РЕФЕРАТ
Пояснювальна записка до реферату “ Склад газу та його вплив на процеси транспорту, допустимі норми шкідливих домішок в газі при транспортуванні”:

Об`єкт дослідження – природний газ.

Мета роботи – навести склад газу та його вплив на процеси транспорту

Метод дослідження – транспортування газу

Досліджено - природний газ
ПРИРОДНИЙ ГАЗ, ДОМІШКИ, ТРАНСПОРТУВАННЯ, МЕТАН, БУТАН

Вступ

Природний газ, нафта і кам'яне вугілля – основне джерело вуглеводнів.

Природний газ широко використовують як дешеве паливо з високою теплотворною здатністю.

Це один з кращих видів палива для побутових і промислових потреб. Природний газ служить цінною сировиною для хімічної промисловості.

Природний газ – суміш газів, що утворилися в надрах Землі при анаеробному розкладанні органічних речовин.

Газ, що надходить із свердловин, необхідно підготувати до транспортуванні кінцевому користувачеві. Необхідність підготовки газу викликана присутністю в ньому крім цільових компонентів домішок, викликають труднощі при транспортуванні або застосуванні. Так, пари води, що міститься в газі, за певних умов можуть утворювати гідрати або, конденсуючи, скупчуватися в різних місцях, заважаючи просуванню газу; сірководень викликає сильну корозію газового.

Також, при видобутку природного газу крім газоподібної суміші міститься конденсат, який створює ряд проблем при транспортуванні: освіті рідинних пробок, що в наслідку – розрив магістралі, підвищена корозія устаткування і магістрального трубопроводу.

Конденсат – высокомпонентное вещество, из которого получают полезные компоненты. Оно является товарным продуктом.

Газ, що надходить із свердловин, необхідно підготувати до транспортуванні кінцевому користувачу – хімічний завод, котельня, міські газові мережі. Необхідність підготовки газу викликана присутністю в ньому крім цільових компонентів домішок, викликають труднощі при транспортуванні або застосуванні


  1. Природні гази

Природні гази – це гази, що знаходяться в надрах Землі, а також гази земної атмосфери. Вони частково розчинені у підземних і наземних водах і нафтах, сорбовані вугіллям і деякими глинистими породами. Природні гази виділяються з надр Землі під час вулканічної діяльності тектонічними щілинами, пов'язаними з газоносними пластами, виносяться мінеральними джерелами. Їх можна поділити на гази біохімічні, вулканічні, метаморфічні, повітряного і хімічного походження, гази радіоактивних і термоядерних процесів.

Біохімічні гази – продукти життєдіяльності бактерій. Вони виникають при перетвореннях органічних речовин, відновленні сульфатів чи інших мінеральних солей. У результаті таких процесів можуть утворюватися СН4, С2Н6, Н2, Н2S, СО2, N2.

Вулканічні гази виділяються з надр Землі при виверженнях. Вони розчинені у розплавленій магмі, а також утворюються в процесі дії парів води при високих температурах на речовини магми і контактуючих з магмою порід.

Метаморфічні гази утворюються при перетвореннях викопного вугілля та інших гірських порід під дією тепла і тиску; містять СН4, СО2, Н2, різноманітні вуглеводні, Н2S, СО та ін.

Повітряні гази – гази атмосфери і гази, що знаходяться в надрах Землі. Сухе атмосферне повітря біля поверхні Землі складається з N2 (78,09 об. %), O2 (20,95 об. %), а також невеликих кількостей Ar, CO2, Ne, He, Kr, H2, N2O. Важливим джерелом газів атмосфери служать вулканічні виверження, процеси «дихання Землі» (мікрогазові виділення), радіоактивний розпад та ін. Найбільш легкі гази (наприклад гелій) не накопичуються в атмосфері й відходять у світовий простір. Промислова діяльність людини також впливає на склад атмосфери. Гази, що знаходяться у надрах Землі, складаються з N2 та інертних газів; вільний кисень у них відсутній.

Гази хімічного походження виникають при хімічній взаємодії між газоподібними речовинами, водяними розчинами і гірськими породами як за нормальних умов, так і при підвищених температурах і тисках, що спостерігаються на різних глибинах земної кори. При цьому можуть утворюватися Н2, СО, СО2, H2S, N2, а також СН4 та інші вуглеводні.

У результаті радіоактивних процесів та термоядерних реакцій утворюються гелій, аргон, ксенон та інші гази.

До природних газів відносяться також горючі гази, що накопичуються в породах-колекторах у вигляді самостійних газових покладів, і горючі гази, розміщені у вугільних пластах.

Походження природних горючих газів обумовлене біохімічним розпадом органічної речовини і подальшим метаморфізмом останнього під впливом геохімічних факторів. Крім того, горючі гази утворюються при взаємодії парів води з карбідами металів, а також СО і Н2.

Найбільше значення має природний газ із газоносних пластів – одна з основних горючих копалин, що займає ключові позиції у паливно-енергетичних балансах багатьох держав, важлива сировина для хімічної промисловості. Більше ніж на 90% воно складається з вуглеводнів, головним чином метану СН4. Містить і більш важкі вуглеводні – етан, пропан, бутан, а також меркаптани і сірководень (зазвичай ці домішки шкідливі), азот і вуглекислий газ ( вони в принципі некорисні, але й не шкідливі), пари води, корисні домішки гелію та інших інертних газів.

У викопному природному газі містяться вуглеводні з низькою молекулярною масою. Він має приблизно такий склад (за об'ємом):

80–98% метану; 2–3% його найближчих гомологів – етану, пропану, бутану і невеликої кількості домішок – сірководню, азоту, благородних газів, оксиду вуглецю (IV) і водяної пари. У табл. 8.4 показано приблизний склад газових покладів різних родовищ.

Основним газом самостійних газових покладів і вугільних пластів є метан. У газах, супутніх нафті, крім метану, містяться значні кількості його гомологів.

Теплота згоряння сухого природного газу 33,52–35,61 МДж/м3 (8000–8500 ккал/м3). У табл. 8.5 наведено густину і теплоту згоряння газів, які входять до складу газоподібного палива.

За способом видобутку природні горючі гази поділяються на власне природні гази, що видобуваються із суто газових родовищ, які практично не містять нафти; супутні гази, котрі розчинені у нафті та добуваються разом з нею, і гази газоконденсатних родовищ, що знаходяться в пластах під тиском і містять (у результаті так званого «зворотного» випаровування) керосинові, а іноді й солярові фракції нафти. Власне природні гази і гази газоконденсатних родовищ виходять на поверхню Землі під значним тиском (50–100 ат); супутні гази виділяються з нафти у сепараторах під невеликим надлишковим тиском або при розрідженні. Природні та супутні гази складаються загалом з алканів, незначної кількості цикланів і ароматичних вуглеводнів, невеликих кількостей азоту і аргону, а також містять сліди гелію і водню. Крім того, іноді в газах містяться Н2S, меркаптани і СО2. За складом природні горючі гази іноді поділяють на сухі та жирні. До жирних відносяться гази, що містять 50–100 (і більше) г/м3 вуглеводнів від С3 і вище. Власне природні гази зазвичай відносяться до сухих газів, супутні та газоконденсатні – до жирних.

Майже всі природні горючі гази зовсім не мають запаху або мають вельми слабкий запах, за яким їх складно розпізнати. Внаслідок цього важко своєчасно виявити присутність газу в приміщеннях і вжити заходів щодо запобігання його накопиченню, уникнувши пожеж, вибухів і отруєнь.

Для того, щоб можна було своєчасно виявити газ, який не має власного специфічного запаху, йому штучно додають запаху, тобто одоризують. Речовини, використовувані для штучної одоризації газу, називаються одорантами, а апарати, в яких відбувається одоризація, – одоризаторами.

  1. Трубопровідний транспорт

Трубопровідний транспорт є найекономічнішим засобом транспортування рідкого палива, пального і технологічного газу, різних хімічних продуктів. Це відносно новий вид транспорту. В Україні він виник у 20-ті роки в Прикарпатті, де вперше було побудовано газопровід Дашава - Стрий - Дрогобич (1924 р.).

  В Україні діють нафтопроводи Долина (Івано-Франківська обл.)- Дрогобич (Львівська обл.), Битків-Надвірна (Івано-Франківська обл.), Качанівка-Охтирка (Сумська обл.), Тнідинці-Прилуки (Чернігівська обл.)- Кременчук (Полтавська обл.)- Херсон, Кременчук-Черкаси, Самара-Ли- сичанськ-Кременчук-Херсон, який через Снігурівку підведено до Одеси. Через нього надходить в Україну сибірська нафта. Через територію західних областей (Волинської, Львівської, Закарпатської) у 1963 р. прокладено європейський нафтопровід «Дружба». У 1975 р. став до ладу нафтопродуктопровід Кременчук-Лубни-Київ.

  Нафтопровідним транспортом нині поставляється 93,6% усієї нафти, яку споживає Україна. Нафтопровідний транспорт України має 12 основних нафтопроводів 2,6 тис. км завдовжки. Діаметр труб — 720 мм. Система нафтопроводів забезпечувала доставку нафти в основному з Росії. Однак у зв'язку з різким зменшенням видобутку нафти в Росії виникла потреба в закупівлі на світовому ринку.

  Розробляється кілька варіантів транспортування нафти. Найоптимальніший - у порти Одеса та Південний танкерним флотом з країн Близького Сходу й південного Середземномор'я, перевалка її в Одесі й перекачування нафтопроводами на нафтопереробні заводи Херсона, Кременчука й Лисичанська. Частково нафта перероблятиметься на Одеському нафтопереробному заводі, що потребує його реконструкції. Ця схема забезпечує економічну незалежність України завдяки можливості закупівлі нафти у кількох держав і транспортування її безпосередньо в Україну без транзиту через інші країни.

  Мережа нафтопроводів здатна забезпечити зворотне постачання нафти з Одеси. Однак потрібне будівництво другої нитки нафтопроводу, посилення ряду нафтопроводі для пропускання великого обсягу нафти: Одеса-Снігурівка (від 19 до 45 млн. т); Снігурівка-Кременчук (від 26 до 37 млн. т), а також переобладнання насосних станцій для реверсу нафти.

  Одночасно виникає потреба в створенні державного запасу нафти близько 15 млн. т. В Україні є геологічні формації, сприятливі для створення підземних сховищ такого обсягу (Дніпропетровсько-Донецька западина, Український кристалічний щит).

  У перспективі важливе значення для забезпечення України нафтою матимуть поставки з країн Близького і Середнього Сходу. Поставлятиметься вона танкерами до Одеського порту, де через нафтотермінал потраплятиме на Одеський нафтопереробний завод і через систему нафтопроводів - на Херсонський, Кременчуцький і Лисичанський нафтопереробні заводи. Будівництво нафтопроводу з Одеси до нафтопроводу «Дружба» сприяло б поставкам нафти з цих регіонів і Азербайджану в країни Центральної та Західної Європи з наданням Україною транспортних послуг.

  Для ефективнішого функціонування галузі потрібно буде модернізувати нафтопроводи від Одеси до Херсона і Кременчука, що дасть змогу збільшити обсяги транспортування, забезпечити реверс нафти.

  Газопровідний транспорт. Найбільші газопроводи Шебелинка-Харків, Шебелинка-Брянськ, Шебелинка-Дніпропетровськ-Кривий Ріг — Одеса-Кишинів, Шебелинка-Диканька - західні райони України. З Прикарпаття йдуть газопроводи на Чехію, Словаччину і Польщу. Через крайню східну частину України проходять траси газопроводів Північний Кавказ - Москва, північнокавказький газ споживають також у Донбасі.

  В Україні створено мережу продуктопроводів: аміакопровод Тольятті-Горлівка-Одеса, етиленопровід о. Чепіль (Угорщина)-Калуш.

  Газопровідний транспорт України раніше забезпечував доставку газу з Росії (79%), Туркменістану (5%) і 16% за рахунок його видобутку в Україні. Тепер мережею газопостачання охоплено 45% міських і 8% сільських населених пунктів України, чого явно недостатньо.

Загальноприйнятими в європейських країнах є обмеження імпорту енергоносіїв з однієї країни 30-40% загальної потреби. В цих умовах слід розглянути поряд із традиційними джерелами постачання газу в Україну і альтернативні, зокрема закупівлю іранського газу, постачати який можна кількома шляхами. Перший - спорудити транзитний газопровід з Ірану через Кавказ в Україну. Варіант дорогий, крім того, він не дає гарантії надійності постачання у зв'язку із складною політичною ситуацією у Закавказзі. Другий - використання іранського газу, закупленого Україною споживачами Закавказзя з компенсацією поставками російського газу в Україну у відповідних обсягах замість поставок їх на Кавказ. При цьому значно скорочується транспортна робота, а нове будівництво обмежується спорудженням газопроводів в Україні й Азербайджані. Третій — поставка іранського газу транзитом газопроводом через Туреччину на експорт у країни Бал- канського півострова, Південно-Східної і Східної Європи. Нині у ці країни через Україну з Росії транспортується 22 млрд. м3 природного газу. У випадку заміщення його можна було б залишати в Україні. Крім того, газотранспортні системи на території Болгарії та Румунії, що вивільняються при цьому, дають змогу подавати реверсом у район Ізмаїлу на Південь України додатково 16-22 млрд. м3 газу, що з урахуванням газу, що залишається, забезпечить сумарні поставки газу в Україну обсягом до 44 млрд. м3 на рік. При цьому довжина траси нового газопроводу на території Ірану та Туреччини порівняно з першим варіантом скорочується в 1,5 раза. Реалізація проекту поставки іранського газу в Україну обсягом 25 млрд. м3 через країни СНД буде мати потребу 3,4 тис. км труб діаметром 1400 мм.

  Основним завданням діючої системи газопроводів, довжина яких становить 33 тис. км, залишається підтримувати їх у працездатному стані. Передбачається завершити спорудження газопроводів Тула-Шостка-Київ, Торжок-Долина, Мар'янівка-Херсон-Крим, Джанкой-Феодосія- Керч, Глібовського підземного сховища газу - Сімферополь-Севастополь. Необхідно і надалі подавати газ для забезпечення потреб малих міст і сільських населених пунктів. Враховуючи, що металургійні заводи України забезпечували трубами весь колишній СРСР, їх потужностей має вистачити для забезпечення власної нафтової і газової промисловості.

  Об'єкти транспортної мережі, що мають загальнонаціональне значення, слід інвестувати з державного бюджету, а також залучати іноземних інвесторів, кошти клієнтури, акціонерних товариств.

  Мережею газопостачання охоплено приблизно 50% міських поселень і лише 8% сільських, що дуже мало порівняно з європейськими країнами. У перспективі Україна повинна розширити кількість країн-постачальниць газу. Значна роль у цьому належатиме Ірану, який має величезні поклади газу і заінтересований у торгівлі з Україною. З метою вирішення цієї проблеми можливе будівництво газопроводів в Україну через Закавказзя і Північний Кавказ. Є й інший варіант поставок газу з цих регіонів - морським транспортом у зрідженому (скрапленому) вигляді.

  1. Шкідливі домішки в газі

Горючі гази часто містять токсичні (отруйні) домішки: окису вуглецю (СО), сірководень (H2S), сірковуглець (CS2), ціаністий водень, аміак(NH;)) і ін. Токсичний вплив на організм людини відбувається за рахунок дії отруйних домішок і продуктів неповного згоряння.

Окис вуглецю - один з найсильніших отрут, за токсичною властивостями є складовим компонентом штучних горючих газів і може утворюватися при недосконалості і поганий експлуатації пальникових і топкових пристроїв. Крім зазначених шкідливих домішок в газі містяться речовини, здатні зменшувати переріз газопроводів або закупорювати їх: смола, нафталін, водяні пари при їх конденсації, пил і продукти корозії металу. Наявність вологи в газі призводить до утворення в трубах снігових крижаних пробок, які можуть повністю закупорити газопровід. Водяні пари сприяють корозії газопроводів, арматури та апаратури. В пальному газі містяться і баластні домішки, до яких відносять азот і вуглекислоту. Наявність значних кількостей баластних домішок знижує теплоту згоряння і збільшує його питома вага. Ці фактори призводять до збільшення діаметра газопроводу і, як результат, до зростання металловложений на спорудження газопроводів.

Для зниження вмісту токсичних та інших шкідливих домішок газ піддають обробці та очистці. Очищення газу від механічних домішок виробляють і безпосередньо перед газовими приладами, пропускаючи його через спеціальні газові фільтри. Обробка газу полягає в очищенні, охолодження, осушення, уловлюванні різних продуктів і, якщо необхідно, одоризації.

Відсутність запаху взагалі у більшості природних і штучних горючих газів і наявність дуже слабкого запаху у деяких горючих газів ускладнює своєчасне виявлення місця витоку газу та присутності в приміщенні. Це призводить до необхідності одоризації пального газу спеціальними рідинами, що володіють різким і неприємним запахом.

  1. Склад газу та його вплив на процеси транспорту

Склад газів газових і газоконденсатних родовищ відзначається великою різноманітністю. Крім легких компонентів метанового ряду, які складають основну масу газу, що транспортується (метан, етан, пропан, бутан), пластовий газ може містити в собі конденсат, вологу, азот, вуглекислий газ, сірководень, рідкі гази і деякі інші компоненти [5]. У процесі видобутку разом із потоком газу із свердловин виносяться частинки породи пласта різного складу і розмірів. Джерелом забруднення газу є також продукти внутрішньої корозії та ерозії трубопроводу і обладнання компресорних станцій, будівельне сміття та опресувальна вода, які не були повністю вилучені з трубопроводу під час його очищення після закінчення будівництва (або ремонту). Вказані вище домішки знижують продуктивність газопроводу, викликають ерозію і корозію обладнання і труб, часто є шкідливими для людини. У деяких випадках вони можуть бути причиною важких аварій. Механічні частки в газовому потоці сприяють зносу перекачувального обладнання і приладів, скупчуються в трубопроводах і тим самим збільшують гідравлічні втрати і зменшують продуктивність газопроводу. Залежно від хімічного складу механічні частки можуть бути додатковою причиною внутрішньої корозії трубопроводу і обладнання. Волога в газовому потоці, а також пара важких вуглеводнів за певних умов конденсуються в трубопроводі, створюють скупчення рідини у знижених місцях газопроводу, збільшуючи цим гідравлічні втрати. Волога і важкі вуглеводні сприяють внутрішній корозії газопроводу. Волога створює також умови для формування газових гідратів у трубопроводі, що істотно порушує процес транспорту газу. У газі деяких родовищ міститься сірководень − найбільш небезпечна і шкідлива домішка. Сірководень викликає інтенсивну корозію труб, приладів і обладнання. Продукти згоряння сірководню завдають значної шкоди навколишньому середовищу. Вуглекислий газ і азот розглядаються як баластні домішки природного газу, наявність яких збільшує витрати енергії на перекачування газу і зменшує його теплотворність. Однак слід зазначити, що за присутності вологи вуглекислий газ може бути помітним корозійним фактором.

  1. Допустимі норми вмісту шкідливих домішов в газі

Існують ряд технічних умов і стандартів , що визначають вимоги до якості газу, в залежності від призначення природного газу. Зокрема, діючим нормативним документом [6] нормується вміст сірководню (не більше 0,02 г/м3 ), меркаптанової сірки (не більше 0,036 г/м3 ), об’ємна частина кисню (не більше 1%). Допустимий вміст механічних домішок згідно з цим стандартом становить 0,003 г/м3 . Кількість вологи і важких вуглеводнів у газі визначається точкою роси — найвищою температурою, при якій у газовій суміші утворюється рідка фаза, тобто починається процес конденсації. Для помірного клімату максимальна точка роси згідно з цим стандартом дорівнює 0 °С для теплого періоду року ( з 01.05 до 30.09 ) і мінус 5 °С для холодного періоду року (дане значення регламентовано для абсолютного тиску природного газу в 4,0 МПа). Крім того в даному нормативному документі регламентовано точку роси природного газу по вуглеводам (не вище 0 ° С). Також даний нормативний документ регламентує калорійні властивості природного газу. Так, за температури 20 ° С та тиску 101,325 кПа, нижча об’ємна теплота згоряння природного газу не повина бути менша ніж 32,5 МДж/м3 . В додатку Б представлено вимовги до природного газу згідно з [6]. Підготовка газу до транспорту відповідно до зазначеного вище стандарту відбувається на головних спорудах газових промислів. Другим важливим стандартом є стандарт [7], що містить технічні вимоги до якості природного газу, який подається комунально-побутовим споживачам. У цьому стандарті наведені такі ж самі допустимі норми, як і в попередньому стандарті, щодо вмісту сірководню, меркаптанової сірки, об’ємної частки кисню, більш жорсткі норми для вмісту механічних часток — не більше 1 мг/м3 . Стандарт нормує також межі теплотворності газу. Якість газу відповідно до вказаних стандартів забезпечується підприємствами дальнього транспорту газу, підземних сховищ або підприємствами-виробниками газу. В умовах міських газових господарств можливе тільки додаткове очищення газу від механічних часток на газорегуляторних пунктах та установках. Крім основних стандартів, що нормують допустимий вміст сторонніх домішок у природному газі, існують численні технічні умови з експлуатації обладнання і приладів компресорних станцій, де ставляться окремі спеціальні вимоги до якості газу, більш жорстко нормується вміст деяких шкідливих компонентів. У таких випадках передбачається додаткове очищення, осушення газу в умовах компресорної станції.


  1. Очищення природного газу від механічних домішок

Очищення природного газу від механічних домішок (твердих механічних часток та крапель рідини) проводиться в умовах промислів до надходження газу в магістральний газопровід, на кожній проміжній компресорній станції і на газорозподільних пунктах перед подачею газу споживачам. У процесі очищення газу від механічних домішок застосовують три основні принципи: принцип осадження часток під дією сили ваги, під дією інерційних сил і принцип фільтрації крізь волокнисті та пористі матеріали. Відповідно апарати для очищення газу залежно від принципу їх дії поділяють на гравітаційні, інерційні, фільтруючі та апарати комбінованої дії. Процес сепарації механічних часток в апаратах очищення може бути “сухим” або “мокрим”. В останньому застосовують спеціальну рідину (здебільшого масло), яка захоплює тверді і рідкі частки з газового потоку.

За формою корпусу апарати очищення поділяють на циліндричні (вертикальні або горизонтальні), сферичні і комбіновані. Ступінь очищення газу в апараті визначається величиною коефіцієнта очищення:

(3.1)

де m1 ,m2 — відповідно масовий вміст механічних часток на вході і виході апарата очистки.

  1. Апарати для очищення природного газу

Найпростішим є спосіб осадження часток під дією сили ваги, який застосовують у вертикальних або горизонтальних апаратах. Вертикальні гравітаційні апарати без додаткового внутрішнього обладнання застосовують в основному на нафтових промислах і лише в окремих випадках на газових. Використання вхідних патрубків тангенціального або радіально- щілинного типу, що закручують потік газу на вході в апарат, сприяє випадінню механічних часток і крапель рідини. Але основним процесом у такому апараті є процес випадіння твердих часток і крапель під дією гравітації у висхідному потоці газу. Основні недоліки вертикальних гравітаційних апаратів — відносно невелика продуктивність і спроможність відділяти з газового потоку лише відносно великі частки, розміром понад 30- 40 мкм. Коефіцієнт очищення в таких апаратах не перевищує 70-85 %. У багатьох випадках газ, що транспортується, містить в собі деяку кількість рідкої фази (вода, конденсат, метанол, солярове масло, яке виноситься із масляних пиловловлювачів), яка скупчується в знижених місцях трубопроводу і звужує поперечний переріз потоку газу. Для вловлювання і збирання цієї рідини в місцях її ймовірного скупчення на магістралі 1 (рис. 1) установлюють горизонтальні гравітаційні апарати — так звані конденсатозбірники типу ‘‘розширювальна камера". Завдяки збільшенню поперечного перерізу потоку швидкість газу в камері 2 зменшується, і краплини рідини під дією сили ваги випадають у нижню частину камери, звідки рідина під тиском газу через патрубок 3 періодично витискається в спеціальну ємність. Для безперешкодного проходження очисних пристроїв у розширювальних камерах передбачаються спеціальні направляючі.



Рис.1 — Горизонтальний гравітаційний апарат типу “розширювальна камера”

1 — магістральний трубопровід; 2 — камера; 3 — патрубок; L — робоча довжина апарата




Рис.2 – Схема руху газу в циклонному сепараторі.


Крім описаних вище розширювальних камер горизонтальні гравітаційні апарати без додаткового внутрішнього обладнання (перегородки, насадки і т.п.) для очищення газу практично не застосовують через їх дуже низьку ефективність. У той же час у багатьох конструкціях складних апаратів для очищення газу передбачено гравітаційні секції, які діють за принципом вертикальних або горизонтальних гравітаційних апаратів. До інерційних апаратів належать відцентрові або циклонні сепаратори, які широко використовуються як в умовах газових промислів, так і на компресорних станціях. У цих апаратах вимушено створюється закручений потік газу (рис. 2). Відцентрові сили відкидають механічні частки до стінок, які далі під дією сили ваги падають у збірник у нижній частині апарата.

Висновок



Основним критерієм якості природного газу необхідно вважати нижчу його теплотворну здатність, яка є функцією ряду параметрів, зокрема компонентного складу, вологості, наявності негорючих інгредієнтів (азоту, сірководню, вуглекислого газу). В кожному конкретному випадку з метою визначення якості природних вуглеводневих газів як пального необхідно проводити перерахунок нижчої теплотворної здатності на основі запропонованих моделей. Керування якістю природних газів повинно здійснюватися газовидобувними підприємствами при підготовці газу до транспортування. До заходів підвищення якості природних газів слід віднести глибоке осушення від вологи і газового конденсату з вилученням важких вуглеводневих газів (низькотемпературна сепарація), а також вилучення агресивних компонентів (сірководню та вуглекислого газу), які породжують корозійні процеси внутрішньої поверхні стінок трубопроводу, що призводить до появи в газовому потоці продуктів корозії з одного боку і виникнення аварійних витоків газу з трубопроводів з іншого.

Список використаної літератури


  1. Сусак О.М Трубопровідний транспорт газу Сусак О. М., Касперович В. К.,

Андріїшин М. П.  Івано-Франківськ: ІФНТУНГ. – 2014. – 438 с.: іл., табл.

  1. Трубопровідний транспорт газу / [М.П.Ковалко, В.Я.Грудз, В.Б.Михалків

та ін.]: за ред. М.П.Ковалка. – К.: АренаЕКО, 2002. – 600 с.

  1. http://bibliograph.com.ua/spravochnik-137-oborudovanie/102.htm

скачати

© Усі права захищені
написати до нас