МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Навчально-науковий інститут заочного та дистанційного навчання
РЕФЕРАТ
з дисципліни «Журналістські жанри»
АНАЛІТИЧНІ ЖАНРИ В ЖУРНАЛІСТИЦІ
Київ 2017
Зміст
Вступ
1. Аналітична журналістика та її жанри.
2. Коментар. Види коментарів та методика роботи журналіста над цим жанром. Коментатор – журналістська спеціалізація.
3. Основні прийоми аналітики: індукція, дедукція, аналогія.
Висновок.
Використані джерела.
Вступ
У процесі історичного розвитку друкованих видань виникали, розвивалися й затверджувалися різні види текстів, використовувані, залежно від мети публікації, в тій або іншій формі.
Стійкі форми або типи журналістських творів, об’єднаних схожими проблемно-цільовими, змістовними, стилістичними і структурно-логічними та формальними ознаками прийнято називати жанрами.
Будь-який журналістський задум здобуває втілення у формі певного жанру. Щодня розкриваючи газету, читач зустрічається в ній не просто з текстами, а замітками, репортажами, статтями, нарисами, інтерв’ю, есе та іншими жанрами журналістики. Жанри - це комунікативні канали для певного роду інформації. Неправильно пов’язувати жанр лише з формою журналістського твору, хоча б і такою, що склалася в глибинах історії й стабілізувалася в своїх структурних ознаках. Жанр - це певним чином окреслений зміст, що «відшукав» найбільш зручну форму для свого втілення. Жанр - це змістовно-формальна єдність.
А відтак, журналіст мусить навчитися бачити дійсність очима жанру, оскільки зрозуміти цю саму дійсність можна лише у зв’язку з певними способами її вираження. Адже журналіст не втискує матеріал у готову площину твору, а жанровий погляд служить йому для відкриття, бачення, розуміння й відбору життєвого матеріалу.
Жанри в журналістській (і літературній) творчості існують об’єктивно, тобто незалежно від бажань практиків і думок теоретиків. Можна впевнено говорити, що жанри - це великі групи текстів, які наділені спільними ознаками, а жанрологія - це наука про типологію текстів. Під жанрологією розуміємо ту частину теорії журналістики, що вивчає поділ текстів на роди і жанри.
Унаслідок тривалого історичного розвитку в журналістиці утворилося три жанрові єдності: інформаційна, аналітична та публіцистична.
Розглянемо в подальшому основні жанри аналітичної журналістики.
1. Аналітична журналістика та її жанри..
Головною й визначальною особливістю аналітичної журналістики ( її жанрів) є не тільки ознайомлення аудиторії (доведення до її відома) з будь-якими фактами ( подіями, новинами) а й аналіз причин їх виникнення, ходу розвитку подій, фактичних та можливих наслідків, більш глибоке проникнення в суть проблеми, більш широкий охват в часі та просторі, їх розгляд в пов’язанні з дійсністю та навколишнім життям конкретного суб’єкта (об’єкта) та соціуму (суспільства, суспільної групи та ін.).
Визначальними ознаками аналітичних жанрів є:
- встановлення журналістом однотипності фактів і явищ і об’єднання їх в логічний ряд;
- узагальнення їх, зіставлення з іншими, встановлення зв’язку між ними;
- оцінка ситуації і явища;
- постановка проблеми і виявлення всіх її аспектів;
- висловлення пропозицій про своє бачення розв’язання проблеми.
Предметом аналітичних жанрів у журналістиці виступають актуальні громадські явища, події, процеси, ситуації та пов'язані із нею теоретичні і практичні проблеми суспільного розвитку. Для них є характерним звернення до питань вибору ефективних шляхів розвитку суспільства; з’ясування причин, умов розвитку подій та ситуацій, підстав, мотивів, інтересів, намірів, дій різних соціальних сил; виявлення сучасних протиріч, тенденцій розвитку подій, правильності й обґрунтованості різноманітних точок зору, ідей.
Особливостями аналітичної журналістики ( на мою думку) є:
1. ЇЇ призвання не тільки констатувати факти (події, явища та ін.), але й розкривати причини їх виникнення (звідси – присутність в тексті тез, аргументів, авторської оцінки);
2. Відтворення процесу пізнання (чітко простежується логіка авторських міркувань для переконливості і доказовості).
3. Широке представлення всіх методи пізнання:
- порівняння (порівняння з метою виявити відмінності);
- аналогія (порівняння з метою виявити подібності);
- оцінка (перевірка предмета щодо відповідності ідеалу);
- деталізація (виявлення найвагоміших деталей);
- роз’яснення (відтворення ланцюга причинно-наслідкових зв’язків);
- пророцтво, передбачення розвитку подій та їх наслідків (побудова гіпотези);
- узагальнення (виявлення загального ланки у низці подій).
4. Чітко комунікативне орієнтування (співрозмовник є безпосередньо присутнім, або мається на увазі).
5. Наглядно-конкретний спосіб вивчення матеріалу (пояснення, що спираються на наявну в співрозмовника інформаційну базу, пояснення складного через просте.
6. Відображення дійсності у поступовій динаміці.
Аналітична журналістика є:
- засобом соціальної орієнтації аудиторії (тільки аналітичний текст може надати аудиторії факти причинно-наслідкової взаємозв'язку, обрати розгорнуті трактування та оцінки, обгрунтувати прогноз розвитку явищ, план дій, пов’язані з відтворюваним предметом).
- джерелом даних для соціальних інститутів. Попри те, що вимоги чинного законодавства не зобов’язують соціальні інститути реагувати на публікації у ЗМІ, які стосуються їхнього діяльності, аналітична журналістика може надати їм істотну інформаційну допомогу у прийнятті рішень щодо важливих і досить актуальних подій життя. Аналітичні публікації, які можуть викликати реакцію соціальних інститутів, діляться на дві групи: а) виступи, що досліджують той аспект життя, що є предметом спеціального інтересу й відповідальності даного соціального інституту; б) аналітичні виступи, що досліджують діяльність самих соціальних інститутів.
Аналітичні жанри мають не тільки серйозний і глибокий зміст, але й велику різноманітність мовних засобів, більш високий рівень володіння стилістичними засобами мови.
У порівнянні з інформаційними жанрами, аналітичні ширші за фактичним матеріалом, масштабніші за думкою, з дослідженням життєвоважливих явищ.
Аналітичні жанри за останнє десятиліття, поряд з інформаційними жанрами, стали займати основну нішу журналістських виступів в інформаційному просторі.
До основних аналітичних жанрів відносяться: стаття, кореспонденція, рецензія, огляд, розслідування, лист, коментар. В багатьох наукових працях визнаних фахівців журналістської справи (зокрема в монографії Тертичного О.О. «Жанры периодической печати») визначається значно більше аналітичних жанрів, але в цій роботі не ставиться за мету розгляд та аналіз їх всіх.
Стаття - це локальне відображення життєвоважливих явищ, проблеми або актуальної ситуації. Масштабні висновки випереджуються характеристикою фактичних даних і ситуацій, розглянутих у сукупності. Факти в аналітичній статті грають ілюстративну роль, важливішими є проблема та явище. У статті в повній мірі використовуються аргументація, мотивація дій, використовуються всі види текстів: розповідь, опис і роздум.
Стаття - це узагальнення і аналіз фактів і явищ. Якщо в кореспонденції події розглядаються від часткового до загального, то в статті все відбувається навпаки - від загального до приватного. Стаття бере факти в глобальних масштабах, аналізує їх, піднімаючи до науково обґрунтованих висновків.
Стаття, на мою думку, є головним жанром аналітичної журналістики, дає докладний огляд і аналіз актуальних подій і ситуацій, спирається на найрізноманітніші методи роботи журналіста, роз'яснює відбуваються процеси і орієнтує читача на подальші, самостійні роздуми. Стаття може мати різні жанрові різновиди:
- передова - в ній основа – це директивність;
- пропагандистська - важливим методом в ній є пропаганда;
-наукова та науково-популярна стаття;
-проблемна, що вимагає від автора всебічного, глибокого вивчення питання, компетентності, ініціативи, сміливості;
-практико-аналітична стаття звернена до актуальних повсякденним проблемам промисловості, сільського господарства, освіти і т.д. У таких статтях аналізується стан справ у певній галузі або на окремому підприємстві, ставиться завдання винести на суд громадськості аналіз ситуації і якісь конструктивні пропозиції. Опис проблемної ситуації вимагає її оцінки з різних сторін і пошуку вирішення проблеми, пропозиції програми дій. Залежно від підготовленості читачів, яким адресована газета (фахівцям в даній галузі або більш широкому колу), журналіст визначає ступінь доречності професійної лексики і необхідність роз’яснення деталей.
- полемічна стаття представляє собою виступ з критикою поглядів опонентів, представників іншої наукової школи. Деякі видання публікують полеміку досить часто (наприклад, «Українська правда»), в інших виданнях полемічні статті з’являються не часто ( наприклад, під час передвиборчих кампаній). Цей жанр передбачає дотримання ряду правил ведення полеміки як за змістом, так і по мовній формі. Авторами полемічних статей часто виступають не журналісти, а політики, економісти, науковці, фахівці в різних галузях виробництва, техніки. Тому представникам самих різних професій треба бути готовими до написання статей. Створення полемічного тексту має починатися з чіткого формулювання головної думки. Цю думку необхідно зробити ясною для читача. При написанні статті важлива доказовість доводів, підбір серйозних фактів. Серйозність фактів полягає в надійності їх джерел і достатності факту для виведення широких висновків. Важливою вимогою до автора полемічної статті є вимога поєднувати логічні доводи з емоційними засобами мови, розмежовувати факти і думки. Неприпустимо приписувати словами опонента той зміст, який вони не можуть мати, або той, який опонент зовсім не бажав виразити. Установка на взаєморозуміння учасників полеміки - важлива умова її конструктивності. Досягти такого взаєморозуміння неможливе без впевненого володіння нормами літературної мови.
Кореспонденція - відображення «шматочка життя», жанр, побудований на конкретному матеріалі, в якому в аналітичному плані розробляється актуальна тема, вирішується певна проблема. В кореспонденції на відміну від статті застосовується метод дедукції - синтезу, тобто проблема вирішується від приватного до загального. Кореспонденція аналізує групу фактів. Це робиться за допомогою опису фактів, їх аналізу та відповідних висновків. Тут дуже важливі приклади, оперативність, конкретність теми, чітке спрямування.
Види кореспонденції:
- інформаційна. Вона відрізняється широтою охоплення матеріалу, ґрунтовним розвитком теми;
- аналітична кореспонденція розкриває причини описуваного явища. Вона критичного плану;
- постановочна кореспонденція - такий вид відображає злободенну, актуальну ситуацію на основі аналізу та синтезу фактів. Кореспонденція - свого виду роздум. Журналіст спільно з читачем аналізує, зіставляє, порівнює, оцінює цілий ряд фактів. Якщо в статті структура довільна, то в кореспонденції - специфічна. Вона має: рубрику, заголовок, головні рядки, зачин, основну частину і кінцівку. За рубрикою можна визначити характер кореспонденції. Зачини різних видів цього жанру бувають різними: сюжетний, інформаційний, проблемний. Кінцівки теж відрізняються характерними рисами.
Рецензія - жанр, в якому дається оцінка художнього чи наукового твору, суспільно-політичної або технічної літератури, театральних постановок, кінофільмів, телевізійних передач, художніх виставок, музичних концертів і навіть побутових ситуацій. Рецензію також визначають як критику «відображеної дійсності». Рецензія (літературна, кіно, театральна) - аргументована критичний відгук, частіше за все, про творі літератури, мистецтва. Рецензент зазвичай оперує вторинними фактами. Також в рецензії присутній фактоїдний матеріал і тези. Адресатами, до яких звертається рецензент є реципієнт, тобто читач, слухач і глядач, а також автор оцінюваного або критикованого твору. З цього випливають безпосередні завдання рецензії - це виховна та естетична. Характерна риса рецензії - позиція. При рецензії можуть вирішуватися і ретроспективні завдання. За видами рецензії бувають : літературними; науковими; театральними; кіно-рецензіями та ін.
Огляд - жанр, який знайомить аудиторію з певними подіями з використанням аналітичного коментаря. Інакше огляд можна назвати «панорамою подій». Огляд - результат наскрізного спостереження певних явищ і процесів та їх публічний аналіз (спортивні змагання, політика, передвиборча кампанія). Види оглядів:
- внутрішні - про події життя всередині країни;
- міжнародні - про міжнародного життя. Розрізняють за часом- щоденні, щотижневі, місячні, річні. Також бувають інформаційні та проблемні.
За тематикою огляди можуть поділяться на: політичні; економічні; спортивні; культурні та ін. Особливим підвидом огляду є огляд преси і огляд листів.
Журналістське розслідування- розповідь про процес пошуку відповідей на актуальні питання, розбору скандальних подій, кримінальних історій, коли журналіст збирає та аналізує факти автономно від відповідних служб і органів або разом з іншими фахівцями. Версія - моделювання власного судження з приводу вже наявного ходу подій або явища, припущення, що ґрунтується на їх детальному вивченні (підкріплене деколи неординарними аргументами).
Предметом журналістського розслідування звичайно стає найбільш «кричуче» негативне явище, не помітити яке неможливо (це в першу чергу різні злочини, резонансні події, що приковують увагу суспільства). Якщо такі негативні явища – результат певних дій якихось людей або їх некомпетентності, недбалості та ін., то ці люди, як правило, вживають усіх необхідних заходів для того, щоб сховати «коріння», причини, та наслідки того, що відбувається.
Ціль журналістського розслідування насамперед і полягає в тому, щоб визначити це коріння, причини, виявити сховані пружини, що привели в дію якийсь механізм, що породив цілком конкретний результат. Основне питання, яке задає журналіст- розслідувач - ЧОМУ? Не менш важливим для даного жанру є ще одне питання- ЯК? Причому відповідь на друге питання займає в розслідуванні звичайно левову частку часу (у ході розслідування) і місця (у самій публікації).
Оскільки обставини всіляких злочинів або таємних акцій часто ретельно приховуються, то це, зрозуміло, різко утрудняє розслідування. У силу цього журналіст може застосовувати різні методи отримання інформації, що зближує його, з одного боку, зі слідчим, інспектором карного розшуку, а з іншого — із ученим-дослідником, якщо мова йде про історичні розслідування, пов'язані з гучними справами давно минулих часів. Це споріднення проявляється насамперед у скрупульозності вивчення зв'язку явищ, коли увага приділяється кожному дріб'язку, здатному пролити світло на те, що відбувається, вивести журналіста на вірний слід.
Неодмінною рисою ряду журналістських розслідувань часто є присутність самого автора серед діючих героїв історій, про які ведеться мова в публікаціях. Розповідаючи про те, як йшло розслідування, які перешкоди стояли на шляху, якими відкриттями, діями, емоціями воно супроводжувалося, автор тим самим робить процес розслідування наочним, що явно відрізняє даний жанр від інших жанрів, наприклад статті. У силу того що, як уже говорилося, журналістське розслідування наближається по характеру до того розслідування, яке ведуть правоохоронні органи, журналістові, який його здійснює, необхідно подбати про доказовість атеріалів, на яких він будує свій виступ. Відомо, що найціннішими є достовірні відомості, отримані із близьких до предмету розслідування кіл ( від колишніх дружин, друзів, співробітників).
Частину необхідних початкових відомостей журналіст може отримати з відкритих джерел – газет, журналів, теле- і радіопередач, бібліотек, баз комп'ютерних даних, інтернету. У кожному разі первинна інформація може бути корисною, наприклад, вона може підказати, де слід шукати урядові й інші документи (в якому міністерстві, відомстві, установі). Але, звичайно, основний обсяг конкретних відомостей, безпосередньо пов'язаних із предметом дослідження, може бути отриманий у результаті складної й кропіткої роботи з діючими джерелами інформації, задіяними в досліджуваній ситуації.
У ході розслідування журналіст вдається до самих різних методів отримання інформації – спостережень, інтерв'ю, аналізу документів та ін. Одним з найбільш продуктивних методів є «зміна професії» (журналіст на якийсь час може стати продавцем на ринку, щоб довідатися, як діють ринкові рекетири, або виступити в ролі хворого, щоб з'ясувати, що діється в лікарні, про яку погано відкликаються пацієнти).
Журналістові, що веде розслідування, варто прийняти для себе як закон пораду, яку дає у своєму «Короткому посібнику із проведення журналістського розслідування» відомий американський журналіст Майкл Берлін, який багато років займався цим видом журналістської творчості в газеті «Нью-Йорк пост»: «Ніяких крадених документів. Ніякої плати за інформацію. Ніяких незаконних проникнень на приватну територію, за винятком випадків, коли журналіст готовий нести за це судову відповідальність. І найголовніше - ні за яких умов не розкривати джерело інформації».
Лист – аналітичний жанр в епістолярній формі, в основі якого – гостра проблема, яка вимагає негайного вирішення.
Лист, як журналістський жанр, виник в результаті застосування форми особистої й ділової переписки для потреб журналістики. Публікація листів – це вже не приватна переписка між людьми. Адже, будучи опублікованим, лист стає надбанням не однієї особи або групи осіб, а тисяч і навіть мільйонів людей, тобто масової аудиторії. У силу цього представляти даний жанр можуть повною мірою тільки такі листи, які зачіпають інтереси, важливі для широкої аудиторії. Принесення в ділову або особисту переписку ідей, значимих для суспільства в цілому, було необхідною умовою становлення листа як самостійного жанру журналістики. Значний вплив на характер жанру виявили всілякі відозви, листівки, прокламації, що поширювалися серед населення в періоди всіляких суспільних катаклізмів – бунтів, повстань, революцій. Такі відозви, листівки, прокламації публікувалися й у газетах, що не пройшло для журналістики безслідно.
Публікації, виконані в жанрі листа, часто називають епістолярною журналістикою ( від грецьк. epistola – послання). Епістолярну журналістику (у жанровому відношенні) слід відрізняти від публікацій самих різних жанрів (починаючи із замітки й закінчуючи повноцінним нарисом), що містяться під рубрикою «Листи наших читачів» у багатьох газетах і журналах. У цьому випадку рубрика означає лише те, що матеріал надійшов у редакцію поштою й що автор його не є штатним працівником редакції. На жанр публікації така рубрика не впливає, і її не можна вважати жанроутворюючим фактором (хоча, зрозуміло, під цією рубрикою може бути опублікований текст, який дійсно являє собою добуток епістолярної публіцистики).
Лист, як епістолярний жанр , має властиві тільки йому характерні ознаки. Перша з цих ознак – форма безпосереднього звертання автора до адресата (читача, слухача). Друга ознака – прагнення автора спонукати адресата до невідкладних, активних дій у зв’язку із предметом виступу.
Можливість листа бути не просто засобом спілкування, але й інструментом ефективного впливу на широке коло читачів визначається пов’язаними з ним обставинами.
По-перше, своїм листам, як відомо, автори часто довіряють навіть самі таємні помисли. Тому вони вважають, що й у листах інших людей теж можна іноді прочитати те, що ті думають насправді. Ця психологічна установка, мимо волі людини, закріплювалася в її свідомості протягом століть. І не враховувати її журналісти не можуть.
По-друге, у листі, як ні в якому іншому матеріалі, автор може викласти самі мудрі своєї думки, виразити будь-які відтінки своїх почуттів. А це часом буває дуже важливо для досягнення взаєморозуміння між автором і читачем.
По-третє, лист чітко виділяє й називає коло адресатів, вибраних автором, і в такий спосіб фокусує на них увагу аудиторії, яка в результаті буде чекати реакції на даний лист. А в силу того, що сучасна преса часто використовує лист для звертання до впливових осіб (керівників держави, міністрів, депутатів та ін.), розраховуючи на їхнє негайне втручання в те або інше «волаюче питання», саме реакція ( під «контролем» аудиторії) й може стати розв’язанням обговорюваної в листі актуальної проблеми.
По-четверте, дуже часто лист у газеті – це публічний виклик адресатові, запрошення на відкриту «арену», де він повинен продемонструвати на очах у всіх не тільки свої професійні здібності або свою владу, але й особисту мужність, інтелект, моральну стійкість. Природно, що не кожен здатний виступити в ролі лицаря на турнірі, віч-на-віч із опонентом. Тому мало кому (особливо з можновладців) подобається подібне. В результаті між автором листа й адресатом може виникнути (часом незрима) ситуація конфлікту, яка чітко «вловлюється» аудиторією. А це, зрозуміло, приваблює читачів, тримає їх у стані напруженого очікування, спонукає стежити за кожним черговим номером газети або журналу, в яких може з’явитися відповідь на лист, що значно збільшує вплив публікації на читачів.
Саме ця, досить часто «ініційована» публікацією листа, ситуація найбільше яскраво характеризує можливості даного жанру.
Залежно від характеру аудиторії, якій адресуються листи, їх можна розділити на дві основні групи. Перша група – листа, адресовані конкретним особистостям. Такого роду публікації характеризуються яскраво вираженими рисами, властивими засобам міжособистісного спілкування, експресивністю, безпосередньою апеляцією тими можливостям, якими володіє адресат відносно предмета розмови. При цьому ступінь «розкутості» автора листа тим вище, чим ближче до нього по соціальному стану його адресат.
Щоб лист виконав своє основне завдання, він повинен переконати адресата в правильності позиції автора, у необхідності діяти саме так, як він пропонує. А це багато в чому залежить від характеру обґрунтування суджень автора.
У публікації, що претендує на серйозну реакцію з боку адресата, твердження автора повинні бути завжди підкріплені переконливими і ясними для аудиторії фактами. На жаль, на практиці так буває не завжди.
2. Коментар. Види коментарів та методика роботи
журналіста над цим жанром.
Коментатор – журналістська спеціалізація.
Коментар - (лат. commentarius - тлумачення) злободенний публіцистичний виступ, що пояснює і оцінює важливі політичні, державні, господарські, культурно-мистецькі та інші події, офіційні урядові документи, статистичні введення, протоколи масових зібрань, публікації і передачі засобів масової інформації . Коментар – аналітичний жанр, за допомогою якого автор виражає відношення до актуальних подій, формулює пов’язані з ними проблеми у формі стислого аналізу, а також виражає їхню оцінку й прогноз розвитку. Ґрунтується на широкій фактичній основі, тому має велике пізнавальне значення. Факти в коментарі відіграють роль яскравого фону, своєрідної ілюстрації, бо основне тут - в тлумаченні наведених фактів, авторських розмірковуваннях, вагомих узагальненнях й аргументованих висновках. На думку де-яких «корифеїв» аналітичної журналістики коментар можна віднести до особливого підвиду статті, так як він дозволяє оперативно відгукнутися на різні події, прокоментувати і оцінити їх. Я, особисто, так не вважаю.
Види коментаря: твердий коментар по факту, оперативний коментар, оперативна міні-рецензія, репліка, стовпчик
Залежно від об’єкту коментаря визначається його тематична спрямованість: політичний коментар; воєнний коментар; сільськогосподарський коментар тощо. Він може мати тон і критичний, і політичний, і сатиричний.
Для визначення самостійного жанру журналістики слово «коментар» стало застосовуватися в нашім сторіччі. Публікації, що підходять під це визначення, «коментували» (пояснювали, обговорювали) важливі події. Допомогою коментаря автор виражає відношення до актуальних подій, формулює пов’язані з ними завдання й проблеми у формі стислого аналізу недоліків або досягнень, а також дає їм оцінку, прогноз розвитку і т.д. Коментар відрізняється від інформаційних жанрів саме наявністю аналізу. Від статті, огляду й інших аналітичних жанрів коментар відрізняється тим, що в ньому звичайно аналізується якесь явище, уже відоме аудиторії, і в цьому аналізі превалює відношення до предмета відображення.
Основна мета сучасного коментаря:
- націлювати увагу аудиторії на важливі нові факти, що виходять на перший план суспільного життя, оцінювати їх;
- пов’язувати коментовану подію з іншими, виявляти причини цієї події;
- формулювати прогноз розвитку коментованої події;
- обґрунтовувати, як правило за допомогою прикладів, необхідні способи поведінки або розв’язку завдань.
Слід підкреслити, що коментар являє собою не тільки реакцію на нові явища. У коментарі активно висвітлюються проблеми, обговорюються стосовно до них актуальні факти.
Аналогічно відомим питанням, властивим інформаційному повідомленню: «що?», «де?», «коли?», « як?», коментарю притаманні питання: «що здійснилось?», «хто здійснив?», « при яких обставинах?», «чому?», «кому вигідно?», « яка ситуація?», «що робити?», «як краще?», «які існують відмінності, протиріччя?», « який можливий напрямок розвитку, яка його стратегія й тактика?».
Першим кроком при підготовці коментаря, як і при підготовці будь-якого іншого матеріалу, є вибір мети. Тому автор повинен чітко відповісти собі на запитання:
- яке явище (подію, факт) я прагну освітити?
- що я повинен розповісти аудиторії, які знання дати їй?
- які почуття викликати у аудиторії?
- які знання, про предмет майбутнього коментування в мене вже є?
- які можуть виникнути заперечення в мого опонента? Як їх урахувати?
Чим ясніше задум автора, тим точніше його розв’язок про постановку певних питань, на які потрібно відповісти. Чим ясніше ціль і постановка питань, тим більш цілеспрямовано збирається інформація, тим глибше продумуються зв’язки предмета, тим легше та впевненіше пишеться матеріал.
З огляду на опрацьовані навчальні посібники та монографії відомих фахівців журналістської справи, є незаперечним фактом те, що погляди, думки та підходи до методики написання (я розглядаю лише пресу та друковані видання) коментаря мають багато спільного, але й багато розбіжностей. На мою думку, на сьогодні немає чітко сформульованого та прийнятого всіми алгоритму написання аналітичного коментаря. Та все ж основоположні постулати майже у всіх одинакові. З огляду на це, дозволю собі в цій роботі висловити свою думку щодо методики та алгоритму написання ( підкреслюю ще раз – в періодичних друкованих виданнях) аналітичного коментаря. На моє переконання етапи написання аналітичного коментаря мають бути такими:
1. Визначення події (факту) для коментування. На цьому етапі журналіст повинен провести огляд подій в тій чи іншій сфері суспільного , економічного, політичного та ін. життя суспільства ( як в частковому, так і в світовому масштабі). Визначити її значимість, актуальність та затребуваність для суспільства та аудиторії в цілому.
2. Визначення аудиторії, для якої коментована подія (факт) має значення та є цікавою для обговорення. На цьому етапі журналіст аналізує саму подію й визначає категорії та групи суспільства для яких обрана для коментування подія (факт) має суттєве значення, стосується їхнього життя. Таким чином визначається сама актуальність порушення питання щодо коментування в цілому («потрібно, чи ні»).
3. Глибоке вивчення (аналіз) питань та процесів, яких торкається визначена для коментування подія (факт), порівняння своїх можливостей (як фахівця) в коментуванні цього, визначення свого відношення. На цьому етапі журналіст, з огляду на свою підготовленість, свої знання та можливість набуття нових знань, поглиблено вивчає всі аспекти вибраного для коментування питання. Зрозуміло, що «найерудованіша» і «найінтелектуальніша» людина не може обійняти всього. Тому для досконалого вивчення визначеного для коментування питання не соромно буде залучити відомих фахівців в області питання (проблеми), що вивчаються, отримувати консультації та ін. Головне, щоб по закінченню цього етапу журналіст міг би якнайбільш досконало володіти порушеним в коментарі питанням. Крім того, на цьому етапі журналіст має визначитись зі своїм відношення до факту (події) та визначити мету ( завдання ) свого коментаря, проаналізувати можливі наслідки.
4. Безпосереднє опрацювання ( написання) матеріалу, його редагування, надання на публікацію та публікація. На цьому етапі , застосовуючи свої знання мови, стилістики та ін., журналіст «пише» репортаж, сумісно з іншими посадовими особами редакції та фахівцями його редагує. Важливим є визначення та застосування стилістики, морфології, термінології та ін. Це є дуже важливим для розуміння аудиторією, на яку спрямовано коментар, суті та проблематики, самого відношення журналіста до події, запропонованого вирішення порушених в коментарі проблем, розуміння наслідків.
5. Аналіз впливу коментаря на аудиторію, його наслідків, визначення ступені досягнення мети. На цьому етапі журналіст вивчає, аналізує, оцінює наслідки написаного коментаря. На основі викликаного інтересу, відгуків та звернень, обговорення та ін. він повинен зробити для себе висновок: чи досягнута мета , чи є порушена в коментарі тема важливою для подальшого її розвитку.
При всій еластичності форми коментар має відносно стійку структуру. Коментар являє собою ( за винятком коротких форм коментаря) структуру доказового міркування із приводу якогось одного основного питання. Це визначене змістом, функціями, предметом жанру. В ході міркування коментована нова подія зв’язується з більш широкими загальними процесами, ситуаціями й завданнями, як правило вже відомими аудиторії. Таким чином, здійснюються інтерпретація нових явищ, їх пояснення, оцінка. Гарний коментар має завжди гарний логічний висновок. Події (факти), що коментують, їх деталі, подробиці служать аргументами на користь висунутої автором тези або посиланнями його умовиводу.
Коментування здійснюється за допомогою наступних прийомів:
- розробка взаємозв’язків між вихідними фактами, що й коментують (наприклад, обговорення передісторії події);
- деталізація коментованих подій, відновлення подробиць, ознак, які важливі для постановки питань;
- порівняння фактів, розробка аналогій, наприклад із прецеденту; проведення паралелей, що можуть бути застосовані в якості демонстраційних моделей події (предмета), коментаря;
- протиставлення, конфронтація різних або протилежних способів здійснення обговорюваних дій;
- інтерпретація тексту (роз’яснення документів, «переклад» доказів опонентів на ясну мову).
Ці та інші аналітичні способи застосовуються окремо або комбіновано. Їхній вибір виникає з конкретної мети доказового міркування й постановки необхідних питань незалежно від того, який спосіб використовується, коментарі містять ряд типових структурних елементів (основних складових коментаря): повідомлення про коментовану подію й постановка завдання коментаря; формулювання виниклих у зв’язку із цією подією питань; виклад фактів, що коментують, поглядів та думок, деталей; виявлення тез, що виражають відношення автора до події.
Побудова коментаря випливає із сутності жанру, і всі його структурні елементи обумовлюють один іншої. Тому всі вони повинні бути присутнім у коментарі. Інакше він може бути невдалим. Так, якщо в тексті відсутній початковий (який коментується) факт, якщо він невідомий аудиторії, то постановка питань повисає в повітрі, і мовлення в найкращому разі може йти лише про прояв загальної точки зору із приводу якихось, невідомих аудиторії подій. Це ж відбувається й тоді, коли коментатор починає з факту, наведеного для залучення уваги аудиторії, але такого, що не є фактом, який буде коментуватись.
Помилка в коментуванні виникає й тоді, коли постановка питань, пов’язаних з коментованим фактом, не виявлена в тесті. У цьому випадку аудиторії незрозуміла проблема, що обговорює автор, або вона довідується про неї занадто пізно. Тому слід зробити все можливе, щоб текст містив усі структурні елементи, і тим самим включити аудиторію в активний розумовий процес. Якщо ж автор сам не розуміє мети коментаря, плану постановки питань, то може трапитися, що він взагалі не буде коментувати щось, а буде просто повідомляти визначені факти.
Особливу роль відіграють значимість подій (фактів), що коментуються, їх актуальність, проблемність, точність. Вони впливають на якість аргументів. Від якості фактів, що коментують, залежить можливість небанального, обґрунтованого висновку (хоча в короткому коментарі наслідок може випливати безпосередньо з вихідних фактів).
Гарний коментар повинен мати ясний висновок. Якщо він відсутній, тоді послідовність думки автора може бути не сприйнята аудиторією. Цілеспрямований імпульс, що виходить від коментаря до аудиторії, буде слабким. Звичайно, це не означає, що висновок повинен бути викладений у дидактичній формі. Він може, начебто сам по собі, випливати з логіки міркувань автора й взаємозв’язку приведених ним фактів, прикладів, міркувань, що дозволяють аудиторії ( при відповідній підготовці) самостійно сказати останнє слово: «Висновок очевидний» або «Коментарі зайві».
Гарний заголовок коментаря, як і заголовок будь-якого іншого тексту, сигналізує про характер публікації. Він перебуває в тісному зв’язку з побудовою й способом коментаря. Часто при цьому мова йде про коротке оформлення питання; характерним представляється часте використання запитальних речень або тез (висновків). Іноді заголовок містить у собі головний аргумент, рідше — цікаву деталь. Заголовок коментаря відображає насамперед подію (факт) або пов’язану з нею ситуацію, процес, тенденцію, завдання, шляхи їх розв’язку, оцінку. Він може позначати й взаємозв’язки або відображати полемічну спрямованість коментаря.
Успіх коментаря багато в чому залежить від того, наскільки правильно він побудований. Варіантів побудови коментаря існує безліч. Але принцип його повинен бути одним – побудова публікації повинна сприяти ясності, зрозумілості коментованої проблеми. Читачеві дається можливість без особливих зусиль побачити, про що власне йде мова, які аргументи коментатор приводить на користь своєї позиції, які рішення пропонує та ін.
Отже, описані основні положення підготовки коментаря обумовлені функціонально. Вони прямо випливають із завдань цього жанру, визначаються внутрішньою його логікою, що міститься основі його доказового міркування. Це висуває високі вимоги до логіки мислення, логіки дій коментатора. Беручи до уваги швидкість, з якою повинні готуватися коментарі, цей жанр вимагає від автора високого самоконтролю, професійного самовдосконалення.
Коментар, як жанр аналітичної журналістики, покликаний не тільки «розібрати по поличках» складну фактуру події, факту, явища, але й повною мірою публічно висловити свою думку стосовно них.
«Факт священний, коментар вільний», – так звучить один із головних законів «західної» журналістики. Подія недоторканна – це догма, з якою не сперечаються. Коментар – це точка зору на факт, подію, процес. У ролі коментатора виступає, як правило, журналіст, який має достатній досвід, досконало володіє питанням, є фахівцем з даної тематики, має, таким чином, моральне право виступати з оцінками й прогнозами. Його функція – роз'яснити читачам складне питання, показати його в контексті, викласти існуючі точки зору, аргументувавши, при необхідності, свою й піддавши аргументованої ж критику всі інші. У якості коментатора не обов'язково виступає професійний журналіст. Можливе й запрошення для коментування когось із фахівців, які не працюють журналістами. Правда, при цьому автор повинен ураховувати здатності цієї людини: мало того, що він фахівець із проблеми, запрошений у якості «субкоментатора» повинен ще й мати ряд якостей, які дозволяють йому бути зрозумілим для аудиторії (наприклад, необхідна зрозуміла та ясна стилістика та мовлення). Так навіть якщо зміст коментаря буде винятково цікавим, незрозуміла стилістика мовлення може звести нанівець інтерес аудиторії, і результат виявиться нульовим У цьому випадку краще використовувати даного фахівця як консультанта, а професійному журналістові-коментаторові використовувати інформацію фахівця, по можливості пославшись на його авторитет. Головна риса журналіста - коментатора – уміння спілкуватися з невидимою для нього аудиторією. Незважаючи на право коментатора мати свою точку зору, необхідно пам’ятати: крім логіки й темпераменту, аудиторію завжди переконує ще й певне дистанціювання коментатора стосовно викладеного матеріалу . Виключенням можуть бути міркування або висновки, пов’язані, наприклад, із загальнолюдськими моральними цінностями. Так , наприклад, відсутність особистих емоцій і точки зору із приводу дій маніяка, що скоїв ряд тяжких злочинів, чи навряд буде гідно оцінено аудиторією, у цьому і йому подібних випадках слід згадати про таку якість інформації як персоніфікація. Важливим елементом роботи коментатора, є «почуття присутності». Однією з ознак професіоналізму в цьому плані є вміння бачити зі шпальт періодичних видань живих людей, уважного читача, співрозмовника, звертатися до цієї людини, а не в порожнечу, уявляючи разом за нею абстрактну мільйонну аудиторію. Деяким журналістам вдається уявити в ролі цієї «живої людини» редактора або колектив власного друкованого видання, сусідів, друзів, знайомих, сім’ю. Інші уявляють її більш абстрактно, це вже кому що вдається. Робота коментатора насамперед передбачає право й необхідність донести до аудиторії погляди, думки, судження, оцінки, висновки, можливі наслідки та варіанти розвитку, пропозиції.
Саме зазначене вище і дає можливість вважати аналітичного коментатора в періодичній пресі (й не тільки) окремо виділеною журналістською спеціалізацією.
3. Основні прийоми аналітики: індукція, дедукція, аналогія.
Аналітична журналістика, як всі інші сфери отримання, аналізу та надання інформації не може функціонувати без наукового пізнання.
Наукове пізнання відзначається своєю упорядкованістю і в ньому використовують методи наукового пізнання, своєрідні дороговкази у складному лабіринті осягнення дійсності. Кожен метод включає в себе сукупність засобів, що поєднуються певними регулятивними принципами.
Класифікуючи методи за ступенем їх загальності, як правило, виділяють такі групи методів:
всезагальні методи (діалектика і метафізика);
загальні методи;
спеціальні методи, які застосовуються в окремих сферах .
Розрізняють також ті наукові методи, до яких вдаються на емпіричному рівні пізнання, і методи теоретичного осмислення дійсності.
Методи пізнання дають можливість виявляти, накопичити дані, факти, аналіз яких дає можливість продукувати понятійне знання.
В аналітичній журналістиці всі жанри засновані на методі індукції і дедукції, аналогії, аналізі та синтезі. Розглянемо деякі з них.
Індукція, або аналіз це коли якась проблема розглядається шляхом розподілу на частини, від загального - до приватного.
Індукція — метод пізнання, за допомогою якого на підставі знання властивостей, зв’язків чи відношень окремих предметів роблять висновок про наявність цих властивостей (зв’язків чи відношень) усіх предметів чи явищ відповідної предметної сфери.
Об’єктивною основою індукції виступають закономірності об'єктивного світу, а суб’єктивною — пізнаваність цих закономірностей з допомогою логічних чи статистичних схем цього виду умовиводів. Логічні схеми, що застосовуються в припущенні, вказують на те, що осмислюванні явища не є випадковими, а статистичні — гуртуються на припущенні про те, що ці явища є випадковими.
Історично першим видом міркувань за індуктивною схемою була індукція, що ґрунтувалась на факті простого повторювання зв’язків між явищами. Це так звана популярна (народна) індукція. Вона виникає в ситуації, коли в окремих випадках вбачається певна регулярність, зокрема у формі повторюваності явищ, процесів, подій, що дає можливість сформулювати цілу низку одиничних суджень, у яких узагальнюється ця регулярність. За умови відсутності суперечливих випадків ця сукупність одиничних суджень розглядається як підстава для загального висновку.
Індукція поділяється на повну і неповну. Індукція, в якій висновок про всю множину предметів роблять на підставі знання кожного елементу цієї множини, називається повною. Повна індукція дає достовірні висновки. Так, знаючи, що Земля обертається навколо Сонця, Марс обертається навколо Сонця, Венера обертається навколо Сонця і т.д., на основі знання дев’яти одиничних суджень, суб'єктами яких виступають поняття, що позначаються відповідними іменами (назвами планет сонячної системи), робиться висновок за повною індукцією: "Отже, всі планети сонячної системи обертаються навколо Сонця".
Індукція, завдяки якій на основі знання лише деяких елементів множини предметів роблять висновок про всю множину, називається неповною. Неповну індукцію називають науковою лише за умови, що, крім формального, дається і реальне обґрунтування її висновків шляхом доведення їх не-випадковості, насамперед з допомогою виявлення причинно-наслідкових зв'язків між явищами, що досліджуються. Загалом же неповна індукція дає ймовірні висновки, які свідчать про необхідність діалектичного зв'язку між індукцією і дедукцією.
Дедукція, або синтез - це коли спочатку розглядаються частини проблеми окремо, а потім в загальному плані.
Дедукція — метод пізнання при якому істинність висновку випливає з істинності вихідних (складових) припущень на основі яких він зроблений. Тобто, якщо вихідні (часткові, складові) припущення є вірними, то й висновок, зроблений на їх основі, теж буде вірним. Висновок повинен базуватись винятково на основі попередньо наведених доказів та не повинен містити нової інформації про предмет, що досліджується. Дедукція була вперше описана у працях давньогрецьких філософів, таких як Арістотель. Процес виведення дедуктивно правильний тоді і лише тоді, коли з точки зору логіки за умови істинності вихідних припущень висновки також істинні; або, логічно неможливі хибні висновки за правильних припущень.
Дедуктивний, (англ. deductive, нім. deduktiv) тобто заснований на дедукції; дедуктивний метод — спосіб дослідження, при якому окремі положення логічно виводяться із загальних положень (аксіом, постулатів, законів).
Сучасна наука враховує діалектичний взаємозв'язок індукції та дедукції.
Аналогія (спорідненість подібність, відповідність) – це ланцюг логічних висновків, завдяки якому якого досягається знання про ознаки одного предмета (явища) на підставі знання інших таких предметів (явищ), що має подібність із досліджуваним. Аналогія завжди повинна проводитися тільки між предметами (явищами), що ставляться до одному роду, при цьому повинні співвідноситися їхні істотні (а не вторинні) ознаки.
Аналогію іноді помилково ототожнюють із методом порівняння, який є другим традуктивним (перенесення ознак з відомого порівнюваного предмета на інший, який досліджується) методом. Однак робити цього не можна, оскільки аналогія завжди переслідує тільки одну мета – пошук подібності ознак предметів (явищ, ситуацій, тощо), причому обов’язково стосовних до тому самому класу. Порівнянню ж підвласні явища, що становлять самі різні класи. При цьому воно виявляє як подібність, так і відмінність ознак явищ.
Види аналогії:
а) проста аналогія – коли журналіст, виходячи з одних подібних властивостей двох предметів, доходить висновку про подібність інших властивостей цих предметів;
б) розповсюджена аналогія – коли, виходячи з подібності явищ, роблять висновок про подібність, причин що їх викликали;
в) нестрога аналогія – висновок від подібності в одних ознаках до подібності предметів, що вподібнюються, у такій новій ознаці, про яку невідомо;
г) стругаюча аналогія – коли по подібності явищ в одній ознаці, роблять висновок про їхню подібність в іншій ознаці;.
Помилкові висновки при аналогії виникають через:
- складність обраних для аналогії явищ ;
- труднощі вибору для співвіднесення найбільш істотного, що визначає їхні ознак.;
- поспішністю умовиводів журналіста.
Висновок
Аналітична журналістика – оригінальний вид творчості, який ґрунтується на світовідчуванні автора: мистецтві пізнання дійсності, знанні навколишнього світу; таланті передачі сприйнятого публіцистичними засобами. Журналіст-аналітик у пошуках фактів використовує своєрідні (у тому числі наукові) методи й способи: їде у відрядження, бере участь у заходах, вивчає інформаційні ресурси, зустрічається зі співрозмовниками, а потім у творчій лабораторії створює публіцистичний образ побаченого, почутого, відчутого на основі літературно-художніх прийомів. Талановитий твір аналітика піднімає й розкриває конкретну тему – ту або іншу актуальну проблему. Різні по масштабу (глобальні, загальнодержавні, регіональні, місцеві, локальні або часткові), ті що зачіпають області матеріального або духовного буття людини, вони в медійному відбитті моделюють сучасну картину світу.
Високоякісна інформаційна продукція завжди користувалася попитом у аудиторії й завжди буде популярною, тому що суспільство зацікавлене в тому, щоб складні питання сучасності вирішувались ефективно й швидко, що неможливо без додання їм гласності, колективного осмислення, обговорення інноваційних ідей у якісній пресі.
Аналітична журналістика з моменту зародження по своїй природі є акумулятором і генератором новаторських ідей, суспільно значимих, суттєвих і фундаментальних проблем, сенсаційних за формою, що привабливо для широкої публіки. Це – найбільш складний сегмент креативної творчості журналістів, творчий пошук яких спрямований на виявлення актуальних суспільно значимих проблем.
Використані джерела
1. Вартанов Г.І. Короткий довідник журналіста. – К.: МІЛП, 2000. .
2. Вартанов Г.І. Система жанрів журналістики: Посібник для студентів. – К.: МІЛП, 1997.
3. Владимиров В.М. Основи журналістики в поняттях та коментарях: Навчальний посібник. – Луганськ: Вид-во Східноукр. держ. ун-ту, 1998.
4. Ворошилов В.В. Журналистика: Учебник. – 4-е изд. – СПб.: Издат-во Михайлова В.А., 2002.
5. Евдокимов Н.А. Жанры журналистики: Хрестоматия (с авторскими комментариями) / Н. А. Евдокимов; Восточноукраинский национальный университет им. В. Даля; МОН. – Луганск, 2005.
6. Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Львів: ПАІС, 2004.
7. Ким М.Н. Жанры современной журналистики. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2004.
8. Ким М.Н. Технология создания журналистского произведения. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2001.
9. Кривошея Г.П. Довідник журналіста: Навчальний посібник / Г.П. Кривошея; Національний авіаційний університет. – К.: НАУ, 2006.
10. Кривошея Г.П. Журналістика: поняття, терміни / Київський міжнародний університет. – К.: КиМУ, 2004.
11. Кривошея Г.П. Теорія і практика журналістики: Навч. посібник / Г.П. Кривошея; Національний авіаційний університет. – К.: НАУ, 2007.
12. Назаренко Г.І. Журналістські жанри.Курс лекцій. – К.: КиМУ, 2006.
13. Тертычный А.А. Жанры периодической печати: Учебное пособие. – М.: Аспект-Пресс, 2000.
14. Тертычный А.А.. Аналитическая журналистика: Учеб. пособие для студентов ВУЗов— М.: Аспект Пресс, 2010.