Ім'я файлу: Реферат Безпека д-ви та сус-ва.rtf
Розширення: rtf
Розмір: 223кб.
Дата: 27.12.2022
скачати
Пов'язані файли:
Реферат Логіка.rtf
Реферат Державне будівництво.rtf
РЕФЕРАТ З БЖД Охорона навколишнього середовища.docx


ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія Управління Персоналом»

Волинський інститут МАУП ім. В. Липинського

Шифр групи: ВШБвл-8-22-Б1ПрБ (4.6з)

Прізвище, ім’я, по батькові студента:

Калуш Роман Ігорович

РЕФЕРАТ

з дисципліни: «БЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ ТА СУСПІЛЬСТВА»

за темою: «Тероризм: сутність та ознаки»

семестр : 1

викладач: _________________Колб С.О._________________________

Луцьк – 2022

План

Вступ

  1. Сутність сучасного тероризму та його основні характеристики.

  2. Ознаки тероризму.

Висновок

Список літератури

Вступ

Без перебільшення можна стверджувати, що майже всі без виключення науковці, які присвятили свої дослідження тероризму, пропонували власне визначення цього суспільно небезпечного явища. При цьому спроби дати власне визначення цьому поняттю не залишали як знаніфахівці цієї справи, так і дослідники, які лише роблять перші кроки у наукових розвідках. Тому дати вичерпний перелік усіх досліджень у цьому напрямі навряд чи можливо. Тим не менше наведемо 295 Юридичний науковий електронний журнал♦ лише невеличкий перелік тих, хто залишив нам у спадщину свої власні розуміння щодо сутності тероризму, а саме: В.Ф. Антипенко, А. Бакелеу, Дж. Белла, Л. Бонанте, Т.С. Бояр-Созонович, П. Вілкінсон, Ю.М. Гвоздєв, А.С. Грачов, Б. Дженкінс, Л. Діспо, М.Л. Ентін, В.П. Ємельянов, В.С. Зеленецький, Н.А. Зелінська, І.І. Карпець, M. Креншоу, В.Н. Кубальський, В. Лакер, В.А. Ліпкан, Є.Г. Ляхов, Л.А. Моджорян, В.Я. Настюк,Д.Й. Никифорчук, Л.В. Новиков, H. О’Салліван, Дж. Поуст, М.М. Руденко, М.Н. Семикін, А.Н. Трайнін, С.А. Трофімов, О.В. Шамара та інші. Така значна наукова увага до цієї проблеми привела до того, що нині є декілька сотен визначень поняття «тероризм», однак жодне з них не може претендувати на вичерпне відображення всієї сутності, характеристик і мотивації, форм і методів, хоча має вагоме наукове значення, адже розкриває значущі риси тероризму.


  1. Сутність сучасного тероризму та його основні характеристики.

У XXI ст. тероризм став невід'ємною частиною полі­тичних і економічних про­цесів у світі і значно загрожує громадській і національній безпеці. Поодинокі прояви переросли у масове явище.

Нині тероризм — проблема не лише для країн із політич­ним, національним чи релігійним розладом, — це вже проблема Північної Ірландії та Великої Британії, Лівії та США, Палестини й Ізраїлю, це проблема всієї світової спільноти. Терористичні акти у США 11 вересня 2001 року кардинально змінили характер загроз міжнародній безпеці у світі. Вони продемонстрували можливість ураження значної кіль­кості людей та об'єктів без застосування тра­диційної зброї: викрадений літак, комп'ютерні мережі, банківська або поштова система, засоби масової інформації, тобто те, що не підходить під визначення «зброя» у загальноприйнятому значенні.

Нині існує понад 100 визначень поняття «теро­ризм», однак жодне з них не підтримане міжна­родною спільнотою як загальновизнане.

Терміни «терор» і «тероризм» історично вжива­ються в декількох аспектах, що відкриває простір для довільного маніпулювання ними. Слово «те­рор», що у перекладі з латинської мови дослівно означає «страх, жах», вперше вжитий у політич­ному лексиконі у Франції жирондинцями та якобінцями, які об'єдналися для підготовки повс­тання й повалення «за допомогою залякування та помилування» кабінету міністрів при королі Людовіку XVI.

Першою терористичною групою в історії людства була, певно, секта сікаріїв, яка діяла у Палестині в 66-73 роках. н. е. Назва цієї секти походить від назви улюбленої зброї бойовиків угру­повання, а саме короткого меча (сіки), який легко можна було сховати під одягом. Тактика діяль­ності сікаріїв спрямовувалась головним чином на дії під час масових заходів. Вони вважали, що як­раз натовп є темрявою завдяки своїй щільності, давці і неможливості визначити, хто саме завдав смертельного удару. «Темрява натовпу» була їх улюбленим місцем здійснення терористичних актів. Головними цілями сікаріїв були представ­ники єгипетської і палестинської діаспори, які виступали за налагодження дружніх стосунків із Римською імперією. Уже в ті часи сікарії відрізня­лися релігійним фанатизмом. У муках вони вба­чали радість, вірили в те, що після повалення не­нависного режиму народ звільниться від мук та страждань.

У XI ст. Хасаном ас-Сабахом була створена таємна секта ассасинів, назва якої стала си­нонімом підступного вбивства. Вони вбивали кожного, хто був іншого віросповідання або нама­гався протистояти їм. 10 жовтня 1092 р. людина Хасана ас-Сабаха вбила самого візира сельд­жукського султана — Нізам аль-Мулька. Саме ас-Сабах розробив ідеологічні підвалини так званої терористичної «держави», яка не має кордонів, чітко визначеної території. Володіння цієї «держави» складалися з окремих замків-фор-тець, які дуже важко було захопити, а людей підкорити.

Наприкінці XVIII й упродовж двох третин XIX ст. поняття «терор» сприймалося у найширшому значенні неподільно від його етимології (La ter-reur — жах). Цим словом називали і відкрито на­сильницьку форму диктатури, і практику однора­зових політичних замахів. Із появою у XIX ст. опозиційних організацій, які практикували систематичні замахи, поняття «терор» і «тероризм» не поширюється на сферу воєнних дій, а виділяється як характеристики певного виду політичної боротьби. Ці поняття конкретизуються і відокремлюються одне від од­ного. Термін «тероризм» почали вживати на поз­начення політичних вбивств, які практикують опозиційні організації, а поняття «терор» закріпи­лось за репресивними діями держави.

Проаналізуємо, що нині розуміють під понят­тям «тероризм».

Енциклопедичні словники, зокрема і юридичні, визначають у його міжнародному аспекті:

  • тероризм міжнародний — насильницькі акти, вчинені проти окремих громадян чи об'єктів, зок­рема тих, що перебувають під захистом міжнарод­ного права, вбивства глав іноземних держав та урядів (їхніх дипломатичних представників), підривання приміщень посольств і місій, предс­тавництв організацій, штаб-квартир міжнародних організацій, вибухи у громадських місцях, на ву­лицях, аеропортах, вокзалах та ін;

  • тероризм міжнародний сукупність суспіль­но небезпечних у міжнародному масштабі діянь, що тягнуть за собою невиправдану загибель лю­дей, порушують нормальну дипломатичну діяль­ність держав, їхніх представників й утруднюють здійснення міжнародних контактів і зустрічей, а також транспортних зв'язків між державами;

  • тероризм — злочинна діяльність, яка вира­жається в залякуванні населення та органів влади з метою досягнення злочинних намірів.

Науковці України, зокрема В. Ємельянов, тлу­мачать тероризм як загально небезпечні дії або погроза ними, що вчинюються публічно, посяга­ють на суспільну безпеку і спрямовані на створен­ня в соціальній сфері обстановки страху, непокою, пригніченості з метою прямого або непрямого впливу на прийняття будь-якого рішення чи відмови від нього в інтересах винних.

Відомий фахівець із питань вивчення терориз­му Ю. Антонян вважає, що тероризм — це на­сильство, яке містить загрозу іншого, ще більшо­го насильства для того, щоб викликати паніку, зруйнувати або порушити державний чи суспіль­ний порядок, викликати страх, примусити про­тивника прийняти бажане рішення, викликати політичні та інші зміни.

С. Зелінський у своїй праці намагається визна­чити сутність сучасного тероризму: «Слід зазна­чити, що за всю історію існування соціального фе­номену тероризму значно змінився його зміст та форми прояву, хоча сутність залишилась тією ж — використання крайнього насильства або погрози насильством для досягнення певних політичних, релігійних чи інших публічних цілей, за наявності основного конструктивного елементу — мотиву злочинного терористичного діяння — залякуван­ня державної влади, суспільства або його частини».

У контексті пошуків визначення тероризму у міжнародному правовому полі 27 січня 1977 р. у Страсбурзі було прийнято Європейську конвенцію про боротьбу з тероризмом.

У цій конвенції було домовлено вважати теро­ристичними актами:

  • правопорушення, що підпадають під дію Кон­венції про боротьбу з незаконними актами, спря­мованими проти безпеки цивільної авіації, підпи­саної у Монреалі 23 вересня 1971 року;

  • серйозні правопорушення із посяганням на життя, фізичну недоторканість або свободу осіб, що мають міжнародний захист, зокрема диплома­тичних агентів;

  • правопорушення із викраденням, захоплен­ням заложників або серйозним незаконним зат­риманням;

  • правопорушення із застосуванням бомби, гра­нати, ракети, автоматичної вогнепальної зброї або листів чи пакетів із закладеним вибуховим прист­роєм, якщо таке застосування створює небезпеку для осіб;

  • замах на реалізацію будь-якого з наведених вище правопорушень або участь як спільника осо­би, яка намагається здійснити таке правопору­шення;

  • правопорушення із застосуванням насильства проти життя, фізичної недоторканості, проти власності, якщо таке діяння створило колективну небезпеку для осіб або свободи особи;

  • замах на здійснення будь-якого із наведених вище правопорушень [4].

Окрім зазначеного, тероризм також трактують як загрозу застосування насильства, яка спричинює почуття страху як у окремих громадян, так і загалом у суспільстві і розрахована на залякуван­ня та породження недовіри до органів державної влади у здатності протидіяти цим злочинним про­явам. Саме таке визначення наведене на Міжна­родній конференції із питань тероризму «Європа-2000», яка відбулася у м. Києві у березні 1996 р. [3].

Як уже зазначалось, сучасний тероризм — дуже складне, структуроване явище, яке відображає інтереси різних суспільно-політичних сил. Це дає змогу по-різному підходити до вироблення універсального визначення тероризму, що серйоз­но перешкоджає пошуку оптимальних заходів протидії та попередження терористичних виявів.

Найуніверсальнішим і найпоширенішим є тлу­мачення американських дослідників В. Маллісо-на і С. Маллісона: тероризм — «це систематичне використання крайнього насильства та погрози насильством для досягнення публічних і політич­них цілей».

Відомий керівник спецслужб ФРН Г. Нолан запропонував таке визначення: «Тероризм не­обхідно розуміти як вид боротьби, що в політичних цілях або з політичних мотивів намагається примусити державні органи або громадян насиль­ством або погрозами до певних дій» [16].

Поширення терористичних виявів та масш­табність їхніх руйнівних наслідків дає підстави деяким дослідникам, зокрема єгипетському політологу М. Сід-Ахмеду, трактувати поняття тероризму значно ширше, ніж було прийнято раніше. На його думку, технологічний розвиток, який досяг небаченого рівня у військовій галузі, призвів до того, що війна в класичному сенсі цьо­го слова стала неможливою, якщо не абсурдною. Оскільки абсурдність війни не означає закінчен­ня конфлікту, боротьба тепер загрожує набути інших форм. Зі специфічної точки зору, тероризм може розглядатися як продовження війни, а не тільки політики, іншими заходами [19].

Дослідник Максиміліан Стрімска визначає сутність сучасного тероризму так: «Сучасний те­роризм можна дефініювати як політично вмотивований та обґрунтований метод використання радикального насильства, головна мета якого — досягнення певного психічного ефекту. Характер­ною рисою сучасного тероризму є комуніка-тивність: поєднання насильницьких вчинків із політичним посланням, при чому це послання мо­же бути, а часто і є, диференційованим із огляду на різні сектори цільової публіки. Його ор­ганічною частиною може бути як інтенсивне заля­кування, тероризування одних, так і підбурюван­ня інших, потенційних спільників і наслідувачів терористів. Від останніх видів тероризму сучас­ний тероризм відрізняється насамперед система­тичним використанням крайнього насильства, яке визначає також характер навмисне виклика­ного психічного ефекту» [11].

Проект Кодексу злочинів проти миру та безпе­ки людства ООН закріплює таке тлумачення те­роризму: «...здійснення, організація, сприяння здійсненню, фінансування або заохочення агента­ми чи представниками однієї держави актів проти іншої держави, або попускання з їхнього боку здійсненню актів, спрямованих проти осіб або майна, і які за своїм характером мають за мету викликати страх у державних діячів, груп осіб або населення в цілому» [9].

Державний департамент США тлумачить сучас­ний тероризм як « ... заздалегідь продумане, політично вмотивоване насильство, що здій­снюється проти невійськових об'єктів певними групами всередині держави або таємними агента­ми якоїсь держави найчастіше з метою ефективно­го впливу на суспільство, який поширюється на громадян або територію двох або більше країн».

У Законі України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.03 р. тероризм трактується як « ... суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомо­му, цілеспрямованому застосуванні насильства із захопленням заручників, підпалами, убивствами, тортурами, залякуваннями населення та органів влади або здійсненням інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погро­зами виконати дії для досягнення злочинних цілей» [5].

Як свідчить аналіз, при дослідженні феномену сучасного тероризму, доцільно зважати на чотири основні характеристики.

По-перше, тероризм — це одна із форм ор­ганізованого насильства.

Він об'єктивно виражається в конкретному своєму прояві — у терористичному акті, який по­лягає у вчиненні певних злочинних діянь, а саме — вибухів, підпалів та інших загально небезпеч­них дій, що реально можуть заподіяти чи за­подіюють шкоду невизначеній кількості осіб і мо­жуть спричинити інші тяжкі наслідки, і так само у погрозі виконати такі дії.

Терористи не завжди мають намір вбити конк­ретну персону — вони прагнуть насиллям дес­табілізувати, залякати суспільство і владу, вбива­ючи пересічних громадян, тих, хто опинився по­ряд із об'єктом терористичного акту.

По-друге, тероризм переслідує політичні цілі і мотиви, це специфічна форма політичного на­сильства. Сучасний тероризм має за мету прове­дення насильницьких акцій аби примусити дер­жавні або інші органи прийняти рішення, яке б за­довольнило вимоги терористів.

Терористи прагнуть насильством дестабілізува­ти, залякати суспільство і владу, вбиваючи пе­ресічних громадян, тих, хто опинився поряд з об'єктом терористичного акту.

Сучасний тероризм поєднує високий рівень політичної мотивації з низьким рівнем участі мас, що відрізняє його від війни, партизанської бо­ротьби, національно-визвольного руху та інших масових політичних явищ.

По-третє, тероризм спрямований проти перева­жаючих за потужністю державних машин.

Феномен сучасного тероризму полягає у тому, що загибель від терористичних актів ні в чому не­винних людей відбувається на очах суперсучасних армій. Сучасні терористи розробляють або вико­ристовують уже існуючі в комунікаційному прос­торі сценарії застосування звичайних, цивільних, порівняно доступних і дешевих технологічних роз­робок, наслідки застосування яких із руйнівною метою можна порівняти з наслідками війни.

Класичні військові схеми за цих умов не спраць­овують, і як результат — колективні системи без­пеки виявляються не адекватними викликам часу та неспроможні активно протидіяти тероризму.

Сучасний тероризм за наявності незначних власних ресурсів здатен насильницькими метода­ми вирішити конфлікт навіть із значно переважа­ючими силами завдяки двом особливостям, які відрізняють його від інших форм збройного вирішення конфлікту, а саме:

  • цілковите ігнорування всіх правил ведення війни, починаючи від означення учасників бойо­вих дій до використання цивільного населення ворога як захисного щита та заручників задля власних інтересів;

  • нещадне використання цивільних ресурсів атакованого противника для досягнення власної мети.

По-четверте, характерним змістом тероризму є свідома спрямованість на чисельні людські жерт­ви, руйнування матеріальних і духовних ціннос­тей, провокація війни, недовіри і ненависті між соціальними, національними і релігійними група­ми, що сприяє виникненню і поглибленню анта­гонізмів у світі.

Останні найсерйозніші і чисельні за кількістю жертв терористичні акти спрямовувались на не-визначену кількість жертв, про що свідчить чіт­кий вибір об'єктів терористичних дій: вибухи в токійському і паризькому метро, вибухи по­сольств США в Кенії та Танзанії, вибухи в Москві і Міжнародному торговельному центрі в Америці.

Значно розширилися дії, які терористи можуть реалізувати проти людства: масові отруєння, радіоактивне зараження, зараження небезпечни­ми хворобами, поширення епідемій та епізоотій тощо. Знаряддями для здійснення терористичних актів можуть бути вибухові пристрої широкого спектра дії, радіоактивні, отруйні та інші небез­печні хімічні речовини, не виключаючи і атомної зброї.

Органічною частиною сучасного тероризму є як інтенсивне залякування, тероризування одних, так і підбурювання інших, потенційних спіль­ників і послідовників терористів. Від попередніх видів тероризму сучасний відрізняється насампе­ред систематичним використанням крайнього на­силля, яке визначає також характер навмисне викликаного психічного ефекту. Логіка політич­ного тероризму — це логіка винятково нищівної психологічної війни.

Логіка тероризму містить момент неповаги до усіх конвенцій і у цьому, певним чином, полягає його дієвість. Важлива не так нахабність терорис­тичних нападів, як те, що конкретні терористичні акти пов'язані з прогнозуванням екстремального насилля, не обмеженого жодною складовою час­тиною конвенцій.

Таким чином, сутність сучасного тероризму можна тлумачити як насильницьку дію, що дає змогу використовувати інформаційні, фінансові та технологічні ресурси, спрямовується на свідо­ме нехтування людським життям для досягнення основної мети — стати впливовим елементом формування нового світового порядку.

Сучасний тероризм успадкував від історичних попередників усі риси політичного насильства. Він володіє специфічними особливостями і ста­новить новий ступінь розвитку цього явища.

Трактування об'єктивного загальноприйнятого розуміння тероризму потребує врахування складності структури цього феномену, який є єдиним монолітним явищем із чітко визначени­ми межами і є методом політичної боротьби, що використовується різноманітними політичними силами.


  1. Ознаки тероризму.

  • Ознаками тероризму як соціально-політичного явища є: − тероризм становить протиправне застосування насильства або погрозу вчинення насильства; − це певна ідеологія, спосіб досягнення політичних, релігійних, сепаратистських, національних та інших цілей; − метою терористичних акцій є примушення державних органів та міжнародних організацій до прийняття певних політичних рішень або відмови від них; − тероризм відрізняється публічним характером його виконання; − характерною рисою тероризму є навмисне створення обстановки страху, напруги не на індивідуальному (або вузько груповому), а на соціальному (масовому) рівні; − тероризм може вчинятися членом законспірованої та структурованої організації (політичної, релігійної, екстремістської, спеціально створеної державними органами) або іншими особами, які залучені членами такої організації для вчинення однієї чи декількох терористичних акцій; − обов’язкова наявність «спеціального» або «випадкового» потерпілого, який виступає лише як засіб досягнення політичної мети. За відсутності єдиного визначення тероризму вищезазначений перелік ознак даєможливість виокремити це явище із загальної сукупності соціально небезпечних дій і створити підґрунтя для накопичення точних статистичних відомостей щодо кількості вчинюваних терористичних акцій та подальшого концептуального аналізу основних сторін, форм і механізмів здійснення, а також для з’ясування тих конкретних особливостей, яких вони набувають залежно від умов, місця та часу. Уявляється, що лише таким шляхом можна уникнути розповсюдженого нині у науковій літературі застосування визначення тероризму щодо досить різноманітних насильницьких злочинів, кримінальних «розборок», екстремістських та інших дій.

Наведені критерії можуть виконувати роль певного лакмусового папірця для відокремлення тероризму від інших соціальних явищ. Логічним завершенням цього переліку критеріїв було би викладення нової власної дефініції поняття тероризму, але ми вважаємо, що немає потреби пропонувати ще одне визначення, оскільки його поява в науковому обігу навряд чи сприятиме розробленню єдиного універсального поняття тероризму. У розрізі вирішення питання щодо пошуку єдиного визначення тероризму як соціально-політичного явища науковий інтерес становить дослідження Алекса Шміда, який у своїй роботі «Політичний тероризм: методика дослідження» проаналізував більше сотні визначень тероризму, що сформулювали вчені та експерти у цій галузі, але так і не наблизився до мети дослідження – знайти найбільш повне та вичерпне визначення цього явища. Водночас становить інтерес розроблена А. Шмідом таблиця повторюваності дефініційних елементів (всього 22) у 109 дефініціях визначення «тероризм». Так, термін «насилля,застосування сили» зустрічається у 83,5% досліджених визначень; «політичний» – у 65%; «підкреслений жах, терор» – у 51%; «загроза» – у 51%; «психологічний вплив та очікувана реакція» – у 41,5%; «розбіжність «жертва – мета» – у 37,5%; «умисна, спланована, систематична, організована дія» – у 32%; «метод боротьби, стратегія, тактика» – у 30,5%; «виключність, порушення загальновизнаних правил, відсутність будь-яких обмежень із позиції гуманності» – у 30%; «примушення, вимагання, заклики до схвалення» – у 28% тощо [11, с. 5–6]. Наприкінці свого дослідження вчений на запитання, чи містить цей перелік всі елементи, необхідні для складання чіткої дефініції тероризму, дає відповідь: скоріше за все – ні.

Висновок

Якщо віднайти визначення тероризму неможливо або безперспективно намагатися зібрати з цієї головоломки дефініційних елементів чітке визначення цього терміна, чи можемо ми зробити висновок, що феномен тероризму не піддається чіткому і навіть будь-якому зрозумілому визначенню? Незважаючи на чисельні заяви про неможливість вироблення універсального визначення тероризму, його термінологічного відмежування від суміжних понять, все ж таки є певна методологія пошуку відповіді на таке питання. Це, на нашу думку, юридичне закріплення на міжнародному та внутрішньодержавному рівнях вироблених наукою зовнішніх та внутрішніх ознак тероризму, його сутнісних критеріїв. Головним чинником, який ускладнює єдиний підхід до визначення тероризму та його юридичного оформлення і, як наслідок, розроблення узгоджених, універсальних міжнародних засобів боротьби з ним, є надмірна політизація цього питання. Доти, доки тероризм буде виконувати роль дієвого інструменту в рамках конфлікту розвинутих держав і держав «третього світу», виникатиме взаємне неприйняття визначень тероризму, що пропонуються сторонами конфлікту або їхніми апологетами.

Список літератури

  1. Зелинская Н.А. Политические преступления в системе международной преступности. Одесса: ФЕНІКС, 2003. 400 с.

  2. Закалюк А.П. Курс сучасної кримінології: теорія і практика: у 3 кн. Київ: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2007. Кн. 2: Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих видів злочинів. 712 с.

  3. Дьоміна Н.А. Інтернаціональний тероризм і „терористичний інтернаціонал”. Тероризм і боротьба з ним. Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників; під ред. А. Комарової та ін. Київ, 2000. С. 334–338. (Наукове видання „Міжвідомчий науковий збірник”, т. 19(1)).

  4. Антипенко В.Ф. Визначення поняття “безвинні жертви” у складі тероризму: актуальна проблема. Право України. 2001. № 6. С. 75–77.

  5. Токаревський Г. В. Міжнародний тероризм: сучас­ний стан та перспективи протидії // Стратегічна пано­рама. — 2003. — № 1.

  6. Матеріали VII регіональної науково-практичної конференції. 13–14 лютого 2001 р. — Львів, 2001.

  7. Зелинський С. А. Політичний тероризм як соціаль­но-правове явище. // Актуальні проблеми держави та права. — Вип. 6. — Ч. ІІ. — Одеса, 1999. — С. 40.

Terrorism: A New Guid to Actors, Authors, Concepts, Data Bases, Theories, and Literature. New Brunswick: Transaction, Books, 1998. 278 р.llbest.ru
скачати

© Усі права захищені
написати до нас