Ім'я файлу: Бронхи та легені.doc
Розширення: doc
Розмір: 63кб.
Дата: 16.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
Цистит етіопатогенез, класифікація, клінічна картина, діагностик
Перелік АЧІ хірургія .docx
Розширення: doc
Розмір: 63кб.
Дата: 16.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
Цистит етіопатогенез, класифікація, клінічна картина, діагностик
Перелік АЧІ хірургія .docx
РЕФЕРАТ
З АНАТОМІЇ ПО ТЕМІ:
“ОРГАНИ ДИХАННЯ. БРОНХИ. ЛЕГЕНІ.”
Дихальний апарат об'єднує органи людини, у яких циркулює вдихуване (збагачене киснем) та видихуване (насичене вуглекислим газом) повітря. До дихального апарату належать такі: порожнина носа з приносовими пазухами, носова частина глотки, гортань, трахея, бронхи та легені.
Порожнина носа - початкова частина дихального апарату. Вдихуване повітря, яке потрапляє через ніздрі в порожнину носа, підігрівається, зволожується та очищується від пилу. На бічних стінках порожнини носа є три носових раковини (верхня, середня та нижня). Проміжки між раковинами називаються верхнім, середнім та нижнім ходами носа. У порожнини носа відкриваються отвори приносових пазух. Внутрішня поверхня порожнини носа вкрита ніжною слизовою оболонкою. Зовні слизова оболонка покрита війчастим епітелієм, а в товщі має слизові залози, виділення яких зволожує слизову оболонку. Крім того, у слизовій оболонці є багато венозних сплетінь, що сприяє підігріванню холодного повітря, яке надходить у порожнину носа.
Повітря з носової частини глотки переходить у ротову і далі - в гортань. Крім функції проведення повітря гортань виконує і функцію голосового апарату.
Скелет гортані складають хрящі, які з'єднані між собою суглобами, зв'язками та м'язами. Порожнина гортані майже вся вкрита багатошаровим війчастим епітелієм з великою кількістю дрібних слизових залоз. У середньому відділі порожнини гортані розташовані голосові складки, які утворює слизова оболонка. У товщі голосової складки розміщені голосова зв'язка та голосовий м'яз. Виникнення звуку відбувається в гортані внаслідок коливальних рухів зв'язок, які виникають у результаті скорочення м'язів гортані під час видиху. Ці коливання передаються на струмінь видихуваного повітря. Завдяки органам, які виконують роль резонаторів (глотка, м'яке піднебіння, язик, передаються на струмінь видихуваного повітря. Завдяки органам, які виконують роль резонаторів (глотка, м'яке піднебіння, язик, губи, щоки), звуки стають роздільними.
Крім функції голосоутворення в гортані відбувається очищення, зволоження та підігрівання вдихуваного повітря
Трахея має форму трубки, яка не спадається і завжди зяє. У дорослої людини її довжина 9-15 см, діаметр 1,5-2,7 см. Трахея є безпосереднім продовженням гортані. На рівні IV-V грудних хребців трахея поділяється під кутом близько 70° на два головних бронха - правий та лівий, які йдуть до відповідних легенів. Довжина правого бронха 10-13 мм, а лівого - 40-60 мм. У відповідній легені кожен з бронхів розгалужується на бронхи меншого діаметру, аж до бронхів, які називаються бронхіолами і мають діаметр близько 1 мм. Таке розгалуження називається бронхіальним деревом. Кожна з бронхіол входить в окрему часточку легені.
Ацинус2 - основна структурно-функціональна одиниця легені, яка поділяється на дві дихальні бронхіоли та відповідні їм альвеолярні ходи, мішечки та альвеоли. В одній часточці є 12-18 ацинусів. Легеневі альвеоли мають вигляд круглих випинів діаметром до 0,25 мм. Стінки альвеол побудовані з еластичних волокон, які з боку отвору альвеоли вкриті одношаровим плоским епітелієм. Із зовнішнього боку еластичних волокон розміщені кровоносні капіляри. Через стінку альвеоли, яка має товщину 0,5 мкм, відбувається газообмін між альвеолярним повітрям та кров'ю. Кожна легеня покрита плеврою - тонкою блискучою серозною оболонкою, яка складається з двох листків: легеневого та пристінкового. Легенева плевра щільно покриває легеневу тканину, охоплюючи її з усіх боків. Біля воріт легені легенева плевра переходить у пристінкову плевру. Залежно від місця прилягання пристінкову плевру поділяють на три частини: середостінну, реберну та діафрагмальну. Між легеневою та пристінковою плеврою є щілиноподібний простір - порожнина плеври, де міститься незначна кількість серозної рідини, яка зволожує поверхні плеври, обернені одна до одної, і цим зменшує тертя між ними.
Газообмін в легенях і тканинах
Газообмін між повітрям і кров'ю відбувається в альвеолах. У звичайних умовах людина дихає атмосферним повітрям, яке має відносно постійний склад. У видихуваному повітрі завжди менше кисню і більше вуглекислого газу. Зворотне співвідношення спостерігається в альвеолярному повітрі. Газообмін у легенях відбувається внаслідок дифузії кисню з альвеолярного повітря в кров (близько 500 л. на добу) і вуглекислого газу із крові в альвеолярне повітря (близько 450 л на добу) внаслідок різниці між артеріальним тиском цих газів в альвеолярному повітрі і напруженням їх у крові. Парціальним тиском газу називається та частина загального тиску, яка припадає на долю кожного газу в газовій суміші. Якщо газ міститься в розчиненому стані, вживається термін "напруження'. Розчинення газу в рідині триває до появи динамічної рівноваги між кількістю розчинених і таких, що поступають в газове середовище молекул газу. При цьому напруження газу дорівнює парціальному тиску газу над рідиною. Оскільки парціальний тиск кисню в альвеолярному повітрі більший (102 мм рг. ст.), ніж у венозній крові (40 мм рг. ст.), то за законами дифузії він переходить із альвеолярного повітря в капіляри, тобто із середовища з більшим тиском в середовище з меншим тиском. Перехід вуглекислого газу в альвеолярне повітря відбувається завдяки різниці між його напруженням у венозній крові (47 мм. рг. ст.) і парціальним тиском в альвеолярному повітрі (40 мм. рг. ст.).
Газообмін між артеріальною кров'ю капілярів і тканинами відбувається так само, як і у легенях, але при цьому вирішальне значення має різниця напруження кисню в артеріальній крові та тканинах. У тканинах напруження кисню є близьким до нуля, а вуглекислого газу близько 50 мм. рт. ст., внаслідок утворення цього газу в мітохондріях. Таким чином, вуглекислий газ переходить у кров, а кисень - у тканини. Збідніла на кисень кров поступає в легені, де цикл обміну газів повторюється. У тканинах різниця напруження газів підтримується безперервним процесом біологічного окислення.
В нормально функціонуючих легеневих альвеолах в спеціальні клітини, які називаються альвеолярними макрофагами.
Вони захищають легеневу тканину від органічного і мінерального телу, яка міститься у дихаючому повітрі, знешкоджують мікроби і віруси і нейтралізують шкідливі речовини , які виділяються вірусами і мікробами.
Ці клітини переходять в легеневі альвеоли із крові. Тривалість їх життя визначається кількістю пилу і бактерій, які є у вдихаючому повітрі : чим більше забруднене повітря, тим швидше гинуть макрофаги. Від здатності цих клітин до фагоцитозу залежить рівень опірності організму до інфекції, крім того макрофаги очищають легеневу тканину від її власних загиблих клітин.
Відомо, що макрофаги швидко пізнають пошкодження клітини і направляються до них, щоб знищити.
На альвеолярні макрофаги має негативний вплив тютюновий дим. Він пригнічує їх рух, гальмує фагоцитоз.
Знання таких даних допоможе студентам у вивченні клінічної картини захворювань дихальної системи.
Токсичність тютюнового диму виражається також в прямому пошкодженні структури макрофагів зміни властивостей їх секреції, яка не перестає захищати легеневу тканину від шкідливих дій, але й сама починає сприяти розвитку процесів в легенях.
Цим пояснюється виникнення елефіземи і пневмосклерозу у курильників.
ЛЕГЕНІ (pulmones), ЛЕГЕНЯ (pulmopneumon)
БУДОВА, ТОПОГРАФІЯ, ФУНКЦІЇ.
Головним органом дихальної системи є легені.
Це парні об’ємисті органи, займають більшу частину грудної порожнини і постійно змінюють форму і розміри в загальності від фази дихання.
По формі це неправильні конуси, верхівкою напрямлені до надключичної ямки, а ввігнутою основою – до купола діафрагми.
Верхівка – звужена частина легені виходить через верхню апертуру грудної клітки в області шиї і виступає вище ключиці на 2-3 см.
На легені розрізняють три поверхні: 1) Зовнішня опукла – реберна прилягає до ребер і між реберних м’язів ;
2) Дещо зігнута – медіальна поверхня, поділяється на дві частини:
а) хребетна – ззаду межує з хребетним стовпом;
б) медіастінальна - спереду межує з органами середостіння.
3) Нижня ввігнута – діафрагмальна відповідає опуклості діафрагми.
Поверхні легень розділені краями: передній і нижній.
З внутрішньої сторони (на медіальній поверхні) в нижній легені є заглибина – ворота легень – це місце входження бронхіально-судинного пучка. Через ворота легень проходять такі анатомічні утворення: головний бронх, легенева артерія, дві легеневі вени, нерви, бронхіальні артерії і вени, лімфатичні судини. Всі ці утворення з’єднанні сполучною тканиною в загальний пучок, що називається коренем легень.
Границі легень: В медичній практиці прийнято визначати проекцію границь легень і плеври на поверхню грудної клітки шляхом вистукування. Нижня границя правої легені пересікає по середньо ключичній лінії VI ребро, по передній перед паховій лінії – ребро, по середній під паховій – VIІІ ребро, по задній під паховій лінії – Х ребро, по хребетній лінії закінчується на рівні шийки ХІ ребра, де переходить в задню границю.
Нижня границя лівої легені розміщена дещо нижче.
Будова легень. Глибокими щілинами ліва легеня ділиться на дві, а права – на три долі. Розрізняють косу і горизонтальну щілини. Права легеня складається з верхньої, середньої і нижньої долі, ліва легеня – з верхньої і нижньої. Долі легені поділяються на бронхолегеневі сегменти, в правій легені їх – 11, а в лівій – 10 сегментів. Сегменти легень складаються з легеневих дольок – це невеликі ділянки легеневої паренхіми, розділені сполучнотканинними перегородками, що містять вени і сітку лімфатичних капілярів. В верхівку кожної дольки входить один дрібний бронх (дольковий). Його діаметр – 1 мм.
Кожний дольковий бронх розгалужується всередині дольки на 12-18 тонких кінцевих бронхіол, в діаметрі 0,3-0,5 мм, які не містять хряща і залози.
Кінцеві бронхіоли, дихотомічно розгалужуючись дають початок дихальним бронхіолам, які відрізняються тим, що на їх стінках з’являються вже легеневі міхурці або альвеоли. Від кожної дихальної бронхіоли відходять альвеолярні ходи, що закінчуються сліпими альвеолярними мішечками. Стінки альвеолярних ходів і мішечків складаються з альвеол, в яких епітелій стає одношаровим, плоским (дихальний епітелій) і вони заповнені повітрям. Стінку кожної альвеоли обплітає густа сітка кровоносних капілярів. В стінці є теж еластичні волокна, завдяки чого можливе зменшення і збільшення об’єму при диханні.
Епітеліальні клітини легеневих міхурців виділяють біологічно активні речовини, які тонкою плівкою вистилають їхню внутрішню поверхню. Ця плівка підтримує постійний об’єм пухирців, не дає їм злипатися. Крім того, речовини плівки знешкоджують мікроорганізми, які проникають з повітря у легені. Відпрацьована плівка виводиться через повітроносні шляхи у вигляді харкотиння або перетравлюються “легеневими фагоцитами”.
При запаленні легень, туберкульозі та інших легеневих інфекційних захворюваннях плівка може ушкоджуватись. Тоді легеневі пухирці злипаються і не можуть брати участь в газообміні. У курців пухирці втрачають свою еластичність і здатність очищатися, плівка твердне від отрути, що в цигарках. Свіже повітря, інтенсивне дихання під час фізичної праці й заняття спортом сприяють обновленню плівки.
Дихальні бронхіоли, альвеолярні ходи і альвеолярні мішечки з альвеолами складають єдине альвеолярне дерево або дихальну паренхіму легень. Вони утворюють функціонально-анатомічну одиницю її, що називається ацінус, яка здійснює основну функцію легень – газообмін між кров’ю, яка протікає в капілярах легень і повітрям, яке заповнює легеневі альвеоли.
Отже, із сукупності ацінусів утворюються дольки з дольок-сегменти із сегментів – долі, а із долей ціла легеня.
Фізіологічна роль легень не обмежується газообміном;
Являються депо крові, в легенях руйнуються тромбоцити;
Секреторно-видільна функція, участь в обміні речовин (водному, ліпідному, сольовому з регуляцією хлорного балансу), що має значення в підтриманні кислотно-лужної рівноваги в організмі. Легені володіють потужно розвинутою системою клітин, які мають фагоцитарну властивість, беруть участь в теплорегуляції.
Кровообіг в легенях має свої особливості. В зв’язку з функцією газообміну легені одержують не тільки артеріальну, але й венозну кров. Легені мають дві системи кровоносних судин. Перша система служить для здійснення легенями спеціальної дихальної функції – функції газообміну. Вона представлена легеневими артеріями і венами і їх розгалуження. Ці судини складають мале або легеневе коло кровообігу. Особливістю цього кола є те, що по легеневих артеріях тече венозна кров, а по легеневих венах – артеріальна кров в ліве передсердя.
Друга система служить для забезпечення загальних обмінних процесів в самих легенях. Вона представлена бронхіальними артеріями і венами, які входять до складу великого кола кровообігу (артерії забезпечують паренхіму – тканину легень – киснем і поживними речовинами, а по бронхіальних венах з легень витікають продукти обміну.).
Ззовні легені покриті плеврою. Плевра, pleura, – це тонка, гладка, волога, багата еластичними волокнами серозна оболонка, що оточує кожну легеню. Розрізняють вісцеральну плевру, що щільно зрослася з тканиною легень і паріетальну, що вистеляє зсередини стінки грудної порожнини. В області кореня вісцеральна плевра переходить в паріетальну. Зверху паріетальна плевра утворює купол діафрагми. Навколо кожної легені утворюється герметично замкнута плевральна порожнина, яка містить невелику кількість серозної рідини, яка полегшує дихальні рухи легень.
Герметична плевральна порожнина, між легенями й пристінковою плеврою зволожена і в ній немає повітря і тиск в ній від’ємний. Тому легені завжди щільно притиснуті до стінки грудної порожнини і їхній об’єм завжди змінюється зі зміною об’єму грудної порожнини.
В місцях переходу одної частини паріенатльної плеври в іншу утворюються щілиноподібні простори – плевральні синуси.
Травма грудної клітки з пошкодженням пристінкової плеври може сприяти поступанню повітря в плевральну порожнину – пневмоторакс.
Запалення плеври називається плевритом.
Середостіння (mediastinum)
– це комплекс органів, які заповнюють простір між двома вісцеральними плевральними мішками. Воно обмежене спереду грудиною і частково хрящами ребер, ззаду – грудний відділ хребетного стовпа, по боках – вісцеральні плевральні мішки, знизу – сухожильний центр діафрагми, зверху – через верхню апертуру грудної клітки спілкується з областю шиї.
Умовно проведена через корені легень фронтальну площину середостіння ділиться на переднє і заднє. В передньому середостінні прийнято виділяти нижній і верхній відділи.
В нижній відділ переднього середостіння входить перікард з розміщеним в ньому серцем і великі кровоносні судини, головні бронхи, легеневі артерії і вени, лімфатичні вузли; грудна частина низхідної аорти, непарна і напівпар на вена, середній і нижній відділи стравохода, грудна лімфатична протока, симпатичні стовбури, блукаючі нерви входять в заднє середостіння.
В верхньому відділі переднього середостіння розміщуються вилочкова залоза (тімус), права і ліва плечоголовні вени, верхня частина верхньої порожнистої вени, друга аорти і її гілки, трахея, верхня частина стравоходу, грудна лімфатична протока, частина правого і лівого симпатичних стовбурів, блукаючі і діафрагмальні нерви.
Література:
1. Анатомія людини: У 2-х томах. Під ред. М.Р. Сапіна. - 2-е вид. Т 1. М .: Медицина, 1993.
2. Анатомія людини. Навчальний посібник для студентів спеціальності «Вища сестринську освіту» для заочної та очної форм навчання. Красноярськ: Вид-во КрасГМА, 2004.
3. Анатомія і фізіологія людини. Н.М. Федюкевіч. Ростов-на-Дону: Феникс, 2002.
4. Розенштраух Л.С., Рибакова Н.І., Вінер М.Г. Рентгенодіагностика захворювань органів дихання. «Е вид. - М .: Медицина, 1998..
5. «Фізіологія, основи і функціональні системи» під ред. К.А. Судакова, - М., Медицина, 2000..