МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ АВТОМАТИКИ, КІБЕРНЕТИКИ ТА ОБЧИСЛЮВАЛЬНОЇ ТЕХНІКИ
КАФЕДРА УКРАЇНОЗНАВСТВА
СЛОВНИКОВЕ БАГАТСТВО ЛІТЕРАТУРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Реферат виконав:
студент І курсу
групи АКІТ-11
Ковальчук Максим Дмитрович
Перевірила:
доц. Шийка Світлана Володимірівна
Рівне - 2020
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………….3
СЛОВНИКОВИЙ СКЛАД МОВИ……………………………..4
БАГАТСТВО ЛІТЕРАТУРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ……...7
ВИСНОВОК……………………………………………………………11
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………12
ВСТУП
Українська мова в багатстві, витонченості і гнучкості форм не поступається ані жодній із сучасних літературних мов слов'янства і не бідна аж ніяк на поняття, аби нею заважко було перекладати глибину філософських думок і змальовувати високохудожні образи. Це не мова простолюду тільки, як твердять московські невігласи, а мова цілої нації, політичне майбутнє якої іще попереду, але чиє місце на право самостійного розвитку в ряду цивілізованих народів уже завойоване й не може бути зайняте ніким іншим". (М. Драгоманов).
Українська мова ввібрала в себе все найкраще, найніжніше, найвеличніше, наймудріше, найпоетичніше і найболючіше – перший голос немовляти, яким воно сповістило про свою появу на світ, і останній розпачливий зойк прощання людини з білим світом, голосний сміх щасливої дитини і зворушливий плач сироти, невимовний біль чумака в далекій дорозі і тягар каторжника на важкій підневільній праці, солодке задоволення від творчої праці та побратимської вірності і велике розчарування від холодної людської байдужості, блакить високого неба і золотого сонця пшеничних ланів, сяйво світлого місяця і ясних зір, багрянець світанкових заграв і срібло цілющо-перлистих рос, могутність бурхливого Дніпра і оспіваного в піснях тихого Дунаю, міць столітніх дубів, що символізують силу української нації і мінливо-веселкові переливи хвиль Чорного моря, тихий шепіт шовкових трав і таємний шум замріяних смерек, красоту опоетизованої червоної калини та хрещатого зеленого барвінку, гіркоту поневіряння на чужині і відчуття піднесеності в молитві до Бога за рід свій, за Україну, за мир, добро і спокій на всій планеті. Українська мова розвивалася впродовж віків, накопичуючи своє багатство та різноманіття.
Частина 1. Словниковий склад мови
Найповніше і найяскравіше виявляється розвиток мови у словниковому складі, найчутливіший і найбільш рухомій галузі мовної системи. Однак при цьому основна маса слів залишається без змін, живе й широко використовується у мовленні. Ці слова складають основу, ядро лексики української мови – основний лексичний фонд , переважна більшість слів якого давні за походженням успадковані з спільнослов’янської та спільносхіднослов”янської мов і називають найважливіші, найнеобхідніші, відомі всім предмети і явища дійсності.
Наявність основного словникового фонду забезпечує можливість спілкуватися поколінням, розділеним цілими епохами. Завдяки стійкості основного словникового фонду ми читаємо й розуміємо пам’ятки, залишені нам з XIV-XVI ст..і навіть пам’ятки давньоруської мови – “Слово о полку Ігоревім”, “Повчання” князя Володимира Мономаха та ін.
Основний словниковий фонд, зберігаючись, удосконалюється і відіграє важливу роль у розвитку лексики, бо служить джерелом поповнення її від слів, що входять до ядра лексики, утворюються нові слова, які поповнюють словникове багатство мови.
Розвиток і вдосконалення словника включає два протилежні процеси: поповнення його новими словами й усунення з мови зайвих, не потрібних для спілкування слів. У мові постійно з’являються нові і з неї випадають застарілі слова. Оскільки поповнення лексичного запасу переважає над відмиранням слів, словниковий склад мови з часом збагачується, зростає.
Поява нових та випадання старих слів – поступовий і досить тривалий процес, що має місце на всіх етапах розвитку мови.
Слова, які приходять у мову, спочатку перебувають на території лексичної системи: використовуються рідко, лише окремими мовцями. І тільки з часом вони поширюються, узвичаюються і посідають відповідне місце у складній лексичній системі. Слава ж, що старіють, навпаки, починають використовуватися дедалі рідше, поступово відсуваються від ядра словникового складу і виходять з ужитку. Таким чином, на кожному етапі розвитку мови в її словниковому складі можна виділити два шари – активну і пасивну лексику.
До активної лексики належать слова, що повсякденно використовуються всіма або частиною мовців у тій чи іншій сфері суспільного життя. Активна лексика охоплює передусім загальновживані слова, які використовуються в усіх різновидах усного і писемного мовлення: земляк, життя, тихий. До активної лексики входять також слова, обмежені в своєму вжитку певною сферою спілкування.
Слова, що входять до активного словника, різні за походженням і стилістичним використанням. Серед них є корінні українські і запозичені слова.
Другий шар – пасивна лексика – набагато менший. Його складають слова, що не є обов’язковими, необхідними для повсякденного спілкування у будь-якій сфері.
Чіткої межі між активною і пасивною лексикою немає. Обидва шари перебувають у постійній взаємодії: з активного запасу слова, старіючи, переходять у пасивний, а з пасивного нові слова в активний. Бувають випадки, коли слова виходять із активного словника, а згодом повертаються до нього знову. Так сталося, наприклад, з іменами генерал, полковник, офіцер, міністерство, які наповнені новим змістом, повернулися у нашу мову.
Таким чином, у лексиці української мови з погляду її розвитку можна виділити три шари: 1) сучасну лексику, тобто активний словник; 2) застарілу; 3) нову лексику, що складають пасивний словник.
Відмирання слів – досить складний і тривалий процес. Слово архаїзується поступово. Виявившись зайвим, воно починає дедалі рідше використовуватись мовцями, переходить у пасивний словник, після чого нерідко осідає на дні віків, залишивши дані про себе у писемних пам’ятках та історичних словниках.
Залежно від того, що спричинилося на архаїзації слів, серед застарілої лексики виділяють архаїзми і історизми.
Архаїзми – слова, що вийшли з активного вжитку внаслідок зміни їх іншими, рівнозначними словами.
Характерною особливістю є те, що предмети і явища, які ними позначаються існують і в сучасній дійсності, проте називаються іншими словами, до яких архаїзми є застарілими синонімами: поет – піїт, студент – лицедій.
Архаїзм використовується переважно у художньому і публіцистичному стилях, де виконують різні стилістичні функції: служать засобом створення колориту минулих віків, тону урочистості.
Другу групу застарілих слів складають історизми, або хронізми, – слова, що вийшли з активної лексики в зв”язку із зникненням понять, предметів, явищ, які вони позначали. Це слова, які не обслуговують сучасні сфери життя, а тісно зв’язані з історією народу, відбивають його суспільне життя.
Історизми використовуються переважно у науковому, художньому і публіцистичному стилях. Особливо часто вдаються до них автори наукових праць, присвячених дослідженню, історії, культури, літератури минулих епох.
Неологізми – це нові слова, що з’являються в мові з її розвитком і ще не входять до активної лексики. Так, зовсім недавно неологізмами були слова космонавт, атомохід.
Неологізмом слово вважається до того часу, поки воно не стало звичним, не увійшло до активної лексики. Так, у свій час лексичні запаси української мови поповнились словами ударник, міськрада та ін. З часом ці слова увійшли до активної лексики і давно не вважаються неологізмами.
Неологізми найчастіше є творами, які виникають на базі словотворчих засобів української мови за зразком існуючих у ній слів: місяцехід (складання основ слів місяць і ходити, як пішохід). Творяться неологізми всіма можливими в українській мові способами. Нові слова з’являються і внаслідок запозичень з інших мов (хобі).
Серед неологізмів виділяють лексичні і семантичні. Нові за змістом і звуковим оформленням слова називаються лексичними неологізмами. У свій час лексичними неологізмами були такі слова як, обком, радгосп, телевізор.
Відомі слова, що набувають нового значення називаються семантичними неологізмами. Семантичними неологізмами в свій час були слова: рада, династія, вузол, морж.
Кожне нове слово виконує певну функцію – номінативну або художньо-зображальну.
Неологізми використовуються в усіх стилях мовлення: науковому, публіцистичному, художньому. Вони збагачують різні шари лексики.
Частина 2. Багатство літературної української мови.
В українській мові існують семантичні групи слів (омоніми, синоніми, антоніми), багатозначні й абстрактні, застарілі й новоутворені слова, що становлять її багатство. Виражаючи думку, мовець може використати різноманітні засоби залежно від знання мови, ерудиції, стилю висловлення. Багатство і різноманітність мовлення виявляються на лексичному, фразеологічному, словотвірному, граматичному і стилістичному рівнях.
Лексичне і фразеологічне багатство мовлення формується словниками української мови, творами художньої, наукової, суспільно-політичної літератури, усної народної творчості. Лексичне багатство вимагає не тільки засвоєння великої кількості слів, а й усіх можливих значень багатозначного слова. Наприклад, слово вертеп має три значення:1) печера; 2) старовинний пересувний ляльковий театр, де ставили релігійні і світські п’єси; 3) сховище або місце гульбища злочинців.
Багатство мовлення забезпечується і багатством форм. У мові є велика кількість варіантів слів та їх форм, засвоєння і використання яких робить мовлення кожної людини багатшим, виразнішим, різноманітнішим.
Щодо літературної мови, то вона становить культурне надбання нації і виступає важливим чинником єдності національного мовного простору. Духовний і матеріальний розвиток народу відбивається у його літературній мові. Завдяки стабільності літературних норм здобутки в галузі господарського, суспільно-політичного, культурно, художньо-естетичного життя нації зберігаються у літературній мові і передаються новим поколінням. Літературна мова взаємодіє з іншими формами національної мови, зазнає впливу усної розмовної практики, пристосовуючи літературні норми до адекватного вираження думок й почуттів. Літературна мова має розгалужену систему синонім. рядів, її лекс. багатства відображаються у словниках омонімів, паронімів, у лексиконах іншомовних слів, що приходять у літ. мову через книжні стилі.
Унікальність та різноманітність літературної української мови охарактеризовує:
– її синонімічне багатство (напр.: синоніми до слова «бити» –- вдарити, відшмагати, вгріти, випарити, випороти, висікти, віддухопелити, врізати, впекти, всипати, вшкварити, гамселити, гатити, гепнути, дзвякнути, дубасити, духопелити, затикати, заїхати, калатати, катувати, клепати, кокнути, кулачити, мазнути, місити, молотити, обамбурити, одшкварити, спороти, періщити, пороти, потрошити, свиснути, сікти, стукнути, тарахнути, телепнути, товкти, тріснути, тюжити, ударити, усмалити, уперіщити, урізати, хвиськати, цьвохнути, частувати, чухрати, шмагати, шкварити, шмиргнути) Синонімічне багатство мови свідчить про її безмежні виражальні можливості, здатність виявляти й передавати найтонші значеннєві й емоційно-експресивні відтінки слів. Важливість синонімів у мовленні полягає в тому, що вони урізноманітнюють висловлення, сприяють уникненню монотонності, повторень, а також здатні виділяти, підсилювати й уточнювати думку;
багатство фразеологічних зворотів та крилатих висловів: (байдики бити, дивитися чортом, Богу душу віддати, брати за барки, вивести на чисту воду, витрішки продавати, втерти носа, дати гарбуза, вашими устами та мед пити, валити з хворої голови на здорову, в гречку скакати, втопити в ложці води, сидіти на шиї) Фразеологічне багатство української мови відбиває глибоку мудрість народу, його історію, культуру. Фразеологізми охоплюють різні сфери життя, є активним засобом людського мислення. У діловому спілкуванні фразеологізми, цитати на підтвердження певної думки, прислів’я і приказки вживаються здебільшого в усному мовленні (бесіди, лекції, публічні виступи, промови). В окремих випадках використовуються як розгорнені синоніми до відповідних слів, щоб наголосити на тому чи іншому факті, підкреслити щось, а найчастіше – як засіб влучного і образного вираження певного значення, надання мові емоційного забарвлення. У письмовому діловому мовленні, зокрема в офіційних документах, уживання фразеологізмів не допускається.;
багатство українських прізвищ (свідчать про спостережливість, гумор народу: Білозір, Ведибіда, Вернигора, Вирвихвіст, Вівчарик, Волоцюга, Гарник, Гречкосій, Гуляйвітер, Дармограй, Дзиґа, Забіяка, Закусило, Залицяйло, Їжакевич, Киця, Кривошия, Круть, Макодзьоб, Морикінь, Неїжборщ, Нетудихата, Салоїд, Терпеливець тощо);
багатство прислів’їв і приказок про всі сторони життя, наприклад: про шлюб і кохання: «Сухарі з водою, аби серце с тобою», «До любої небоги нема далекої дороги», «Кому як мара, а кому як зоря», «Я його так люблю, як сіль в оці, а кольку в боці», «Вона за ним сохне, а він і не охне», «Жінка чоловікові подруга, а не прислуга», «Не заглядайся на чужих жінок, бо свою згубиш» та ін.;
багатство абревіатур. Наприклад найбільшу кількість значень має абревіатура ПК. Це палац культури, паровий кран, передній край, перфокарта, підбирач-копнувач, пістолет-кулемет, предметний каталог, Повітряний кодекс, пожежний кран, польовий караул, постійний комітет, променевий кінескоп, проміжний конденсатор, прохідницький комбайн, прядильно-крутильна (машина), парсек та інші.
лексичне багатство. Українська мова може звучати на найрізноманітніших регістрах: по-простацькому і найвишуканіше. Нею можна передавати найтонші настроєві гами, надається вона й до найповажнішого інтелектуального мислення й творення.
Яскравим прикладом унікальності української мови може бути цей короткий текст, написаний лише зі слів, які починаються на літеру «П».
Перший поцілунок
Популярному перемишльському поету Павлу Петровичу Подільчаку прийшло по пошті приємне повідомлення:
– Приїздіть, Павле Петровичу, – писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, – погостюєте, повеселитись! Павло Петрович поспішив, прибувши першим потягом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів.
Посадили Павла Петровича поряд панночки – премилої Поліни Полікарпівни. Поговорили про політику, погоду, Павло Петрович прочитав підібрані пречудові поезії. Поліна Полікарпівна програла прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку…
Прийшла пора – попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пільзнерського пива. Принесли печених поросят, приправлених перцем півників, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливою, пироги, присмажені пляцки…
Потім прислуга подала пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок. Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про панночку.
Поліна Полікарпівна попросила прогулятися по Підгорецькому парку, полюбуватись природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла підхмеленому поету. Походили, погуляли…Порослий папороттю прадавній парк подарував парі приємну прохолоду…Повітря п’янило принадними пасовищами…Посиділи, помріяли, позітхали, пошептали, пригорнулися. Прозвучав перший поцілунок… - прощай, парубоче привілля! Прийдеться поету приймакувати.
ВИСНОВОК
Упродовж свого багаторічного розвитку, українська мова набула чималого багатства та різноманіття, і тепер у сучасній українській літературній мові послуговуються сотнями тисяч слів (360—400 тис). Це свідчить про те, що мова досягла рівня найрозвиненіших мов світу. Українська мова посідає почесне місце серед трьох тисяч мов світу, а за мелодійністю вона, за даними ЮНЕСКО, посідає друге місце в світі, після італійської. Джерелами такого багатства мовлення є лексичні, фразеологічні, словотворчі, граматичні, стилістичні ресурси мови, складені мовною практикою всіх попередніх поколінь носіїв цієї мови, збагачені розвитком суспільства.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
Г.Р.Передрій, Г.М.Смоляні нова. “Лексика і фразеологія української мови”
Б.Антонечко-Давидович “Як ми говоримо”
Гриценко Т. Б. Українська мова та культура мовлення / Т. Б. Гриценко. – К., 2005.
Жовтобрюх М. А. Українська літературна мова. - К.: Наук, думка, 1984.
Пономарів О. Д. Сучасна українська літературна мова. - К., Либідь, 2001.
Русанівський В. М. Мова в нашому житті. - К. : Наук. думка, 1989.
Ющук І. П. Українська мова. - К.: Либідь, 2004.