1   2   3
Ім'я файлу: реферат 1.odt
Розширення: odt
Розмір: 54кб.
Дата: 04.06.2020
скачати

Волейбол в олімпійському русі - реферат

Виконав студент групи KI-21

Лишак Максим

ВСТУП


“Немає нічого шляхетніше за сонце, яке дає стільки світла и тепла. Так і люди прославляють ті змагання, величніше за які немає нічого, — Олімпійські ігри”, — ці слова давньогрецького поета Піндара, написані два тисячоліття тому, не забуті і до цього дня. Не забуті тому, що Олімпійські змагання, які проводили на сході цивілізації, продовжують жити в пам’яті людства.

Як же воно все-таки виникло  — це легендарне, це дивне явище  за назвою Олімпійські ігри? Ми знаємо, що світове співтовариство розвивалося власною працею, і до того ж дуже повільно — століттями, тисячоріччями відмивало, відтирало свою темну, інколи звірину душу, вчило, створювало свій вузький первісний розум. Ось з’явився великий винахідник колеса. Потім прийшов великий Архімед, Ньютон, Ейнштейн... Тобто що ми хочемо сказати? А те, що процес розвитку людства був поступальним.

Проте були речі і явища, які одразу виникали досконалими  і не вимагали доробки. Наприклад, скульптури великих майстрів стародавності, єгипетські піраміди, “Іліада” і “Одисея” таємничого Гомера. Ці “речі” виникали не тільки в стародавності. Можна назвати музику Моцарта і вірші Лермонтова, картини Ботічеллі і будинки Корбюзьє.

Ось до таких творів людського  генія треба віднести й ідею Олімпійських ігор... Звичайно, програма їх не раз і не два змінювалась, удосконалювалась, а інколи... погіршувалася. Але не це важливо. Залишилося головне — сама ідея безкорисливих, чесних, до кінця товариських ігор...

Недостатнє висвітлення в літературі ролі волейболу в Олімпійському спорті і зумовило вибір теми нашого дослідження: “Волейбол в Олімпійському русі”.

З моменту свого “винайдення” гра у волейбол переживає бурхливий  розвиток. Це виражається й у зростаючій кількості волейболістів, і в зростаючому числі країн-членів Міжнародної федерації волейболу. За своєю поширеністю ця гра займає провідне положення на світовій спортивній арені і в олімпійському русі.

Предметом даного дослідження є  динаміка зміни ролі волейболу в  Олімпійських Іграх.

Метою нашого дослідження є пошук  подальших методів удосконалення  системи підготовки висококваліфікованих волейболістів з метою здобуття високих результатів на Олімпійських Іграх.

Крім того, що гра у  волейбол є чисто спортивною, відбувається розвиток волейболу як гри заради відпочинку, гра у волейбол стала засобом організації дозвілля, підтримки здоров’я і відновлення працездатності.

 

РОЗДІЛ І

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ОЛІМПІЙСЬКИХ ІГОР ТА ОЛІМПІЙСЬКОГО РУХУ

 

1.1. Олімпійський  рух у давнину

 

Немає рахунку числу міфів — одному прекраснішому за інший! — про виникнення Олімпійських ігор. Почесними родоначальниками їх вважають богів, царів, правителів і героїв. Установлено з очевидною безперечністю одне: перша відома нам Олімпіада у стародавності проходила в 776 р. до нашої ери.

Кожні Олімпійські ігри перетворювалися у свято для  народу, свого роду конгрес для  правителів і філософів, конкурс  для скульпторів і поетів.

Дні олімпійських торжеств — дні загального миру. Для древніх  еллінів ігри були інструментом миру, що полегшували переговори між містами, сприяли взаємопорозумінню і зміцненню зв’язків між державами.

Олімпіади звеличували  людину, тому що відбивали світогляд, наріжним каменем якого були культ  досконалості духу і тіла, ідеалізація  гармонійно розвиненої людини — мислителя й атлета. Олімпіоніку — переможцеві ігор — співвітчизники віддавали шану, якої удостоювалися боги, у їхню честь створювалися пам’ятники при житті, складалися хвалебні оди, улаштовувалися бенкети. Олімпійський герой в’їжджав у рідне місто на колісниці, одягнений у пурпур, увінчаний вінком, в’їжджав не через звичайні ворота, а через пролам у стіні, що у той же день зашпаровували, щоб олімпійська перемога ввійшла в місто і ніколи не залишала його.

Центром олімпійського  світу стародавності був священний округ Зевса в Олімпії — гай уздовж ріки Алфей при впаданні в неї струмка Кладей. У цьому прекрасному містечку Еллади майже триста разів улаштовувалися традиційні загальногрецькі змагання на честь бога-громовержця. Вітри іонічного моря схиляли могутні сосни і дуби на вершині пагорба Кронос. У його підніжжя розкинулася заповідна територія, тишу якої раз у чотири роки порушувало олімпійське свято.

Така Олімпія, колиска  ігор. Про її колишню велич нагадують  нині аж ніяк не безмовні руїни. Свідчення  античних авторів, статуї і зображення на вазах і монетах відтворюють картину Олімпійських видовищ.

Біля священної Олімпії  виросло згодом однойменне містечко в оточенні апельсинових і маслинових гаїв.

Нині Олімпія —  типове провінційне містечко, що живе туристами, які стікаються до олімпійських руїн із усього світу. У ньому все олімпійське: від назви вулиць і готелів до блюд у тавернах і сувенірів у незліченних крамничках. Нічим не примітний вхід у священний гай. Під ногами почорнілий мармур сходів та плити священного черепашнику. Варто протягнути руку, і доторкнешся до гілки дикої оливи, якою вінчали голову Олімпіоніка. Над головою простягли свої крони могутні сосни і дуби. А вище — блакить неба, під наметом якого отут були споруджені величні споруди. На жаль, їх не минули ані землетруси, ані розливи рік, ані час. Але як разючі ці останки колишньої величі!!!

Своєю понині збереженою славою Олімпія цілком зобов’язана  Олімпійським іграм, хоча проводилися  вони там лише раз у чотири роки і тривали лічені дні. У перервах між іграми пустував величезний стадіон, розташований неподалік, в улоговині біля пагорба Кроноса. Заростали травою бігова доріжка стадіону й укоси пагорба, що оточували арену, і насипів, що служили трибуною для глядачів. Не лунав стукіт копит і гуркіт колісниць на прилеглому іподромі.

Зате під час Олімпійських ігор тут вирувало життя. Десятки  тисяч прибуваючих атлетів і  гостей до відмови заповнювали грандіозні на ті часи спортивні споруди. Їхній  ансамбль за своїм складом в основі мало відрізнявся від сучасних спортивних комплексів. У ті далекі часи на Олімпіадах виявлявся лише переможець в окремих видах змагань — Олімпіонік. Говорячи сучасною мовою, ніхто не фіксував абсолютні досягнення атлетів. Досконалість місць змагань мало кого цікавила. Усіх більше займала обрядова сторона свята, присвяченого Зевсу.

Як відомо, давньогрецьку  історію з деяким ступенем вірогідності відображає міфологія. Один з поетичних  міфів древньої Греції оповідає про  те, як виник олімпійський стадіон. Якщо прислухатися до цієї легенди, то його засновником був Геракл із Криту. Приблизно в 17 ст. до н.е. Він і його чотири брати висадилися на Пелопонеському півострові. Там у пагорба з могилою титана Кроноса, відповідно до переказу переможеного в боротьбі сином Зевсом, Геракл на честь перемоги свого батька над дідом організував змагання зі своїми братами з бігу. Для цього на площадці біля підніжжя пагорба він відміряв відстань у 11 стадій, що відповідало 600 його ступням. Імпровізована бігова доріжка довжиною 192 м 27 см і послужила основою майбутнього Олімпійського стадіону. Протягом трьох сторіч саме на цій примітивній арені далеко не регулярно проходили ігри, названі пізніше Олімпійськими.

Поступово Олімпіади  завоювали визнання всіх держав, розташованих на Пелопонеському півострові, а до 776 р. до н.е. придбали загальногрецький характер. Саме з цієї дати почалася традиція увічнювати імена переможців.

Напередодні урочистого відкриття Ігор поблизу стадіону на березі ріки Алфей розкидалося  древнє наметове містечко. Сюди крім безлічі  шанувальників спорту прямували і торгівці різними товарами, власники розважальних закладів. Так ще в древні часи турбота про підготовку до ігор втягувала в організаційні справи найрізноманітніші соціальні прошарки населення Греції. П’ять днів офіційно тривав Грецький фестиваль, присвячений прославлянню фізичної сили і єдності нації, що поклоняється обожненій красі людини. Олімпійські ігри в міру росту їхньої популярності впливали на центр Олімпії — Альтиса. Понад 11 століть в Олімпії проводилися загальногрецькі ігри. Подібні ж ігри проходили й в інших центрах країни, але жодні з них не могли порівнятися з Олімпійськими.

Одна з найпрекрасніших  легенд минулого оповідає про богоборця  і захисника людей Прометея, який викрав вогонь з вогонь з Олімпу і приніс його в очереті і навчив смертних користуватися ним. Як говорять міфи, Зевс повелів Гефесту прикувати Прометея до Кавказької скелі, пробив йому груди списом, а величезний орел щоранку прилітав клювати печінку титана, він був врятований Гераклом. І не сказання, а історія свідчить про те, що в інших містах Еллади існував культ Прометея, а в його честь проводилися Прометейі — змагання бігунів з палаючими смолоскипами.

Фігура цього титана залишається і нині одним із найяскравіших  образів у Грецькій міфології. Вираз  “прометеєв вогонь” означає прагнення до високих цілей у боротьбі зі злом. Хіба не той же зміст вкладали древні, коли близько трьох тисячоріч назад запалювали Олімпійський вогонь у гаї Альтиса?

Під час літнього сонцестояння учасники змагань і організатори, прочани і болільники віддавали почесті богам, запалюючи вогонь на вівтарях Олімпії. Переможець змагань з бігу удостоювався почесті запалити вогонь для жертвопринесення. У відблисках цього вогню відбувалося суперництво атлетів, конкурс художників, укладалась угода про мир посланцями від міст і народів.

Ось чому була відновлена традиція запалювання вогню, а пізніше  і доставки його до місця проведення змагань.

Серед олімпійських ритуалів особливою емоційністю забарвлена церемонія запалювання вогню  в Олімпії і доставки його на головну арену ігор. Це одна з традицій сучасного Олімпійського руху. За хвилюючою подорожжю вогню через країни, і навіть — іноді — континенти, за допомогою телебачення можуть спостерігати мільйони людей.

Вперше олімпійське  полум’я спалахнуло на Амстердамському стадіоні в перший день ігор 1928 року. Це безперечний факт. Однак до останнього часу більшість дослідників в області олімпійської історії не знаходять підтвердження тому, що цей вогонь був доставлений, як велить традиція, естафетою з Олімпії.

Початок смолоскиповим  естафетам, що доставляли вогонь з Олімпії  в місто літньої Олімпіади, було покладено в 1936 р. З тих пір  церемонії відкриття Олімпійських ігор збагатилися хвилюючим видовищем  запалювання на головному олімпійському  стадіоні вогню від смолоскипа, пронесеного естафетою. Біг факелоносців — урочистий пролог Ігор протягом понад чотирьох десятиліть. 20 червня 1936 р. в Олімпії був запалений вогонь, що зробив потім 3075 кілометровий шлях по дорогам Греції, Болгарії, Югославії, Угорщини, Чехословаччини і Німеччини. А в 1948 р. смолоскип уперше зробив морську подорож.

У 394 р. н.е. Римський імператор  Феодосій І видав указ, що забороняє  подальше проведення Олімпійських ігор. Імператор прийняв християнство і вирішив викорінити антихристиянські ігри, що прославляють язичеських богів. І півтори тисячі років ігри не проводилися. У наступні століття спорт утратив те демократичне значення, що додавали йому в Древній Греції. Надовго він перестав відігравати роль найбільш доступного засобу спілкування між народами.

 

1.2. Розвиток Олімпійських  Ігор у ХХ столітті

 

З настанням епохи  Ренесансу, що відновила інтерес  до мистецтва Древньої Греції, згадали  про Олімпійські ігри. На початку 19 ст. спорт одержав у Європі загальне визнання і виникло прагнення  організувати щось подібне до Олімпійських ігор. Деякий слід в історії залишили локальні ігри, організовані в Греції в 1859, 1870, 1875 і 1879 роках. Хоча вони і не дали відчутних практичних результатів у розвитку міжнародного Олімпійського руху, але послужили поштовхом до формування Олімпійських ігор сучасності, зобов’язаних своїм відродженням французькому суспільному діячеві, педагогові, історикові Пьєру Де Кубертену. Ріст економічного і культурного спілкування між державами, що виникло наприкінці 19 ст., поява сучасних видів транспорту, підготували ґрунт для відродження Олімпійських ігор у міжнародному масштабі. Саме тому заклик Пьера Де Кубертена: “Потрібно зробити спорт інтернаціональним, потрібно відродити Олімпійські ігри!”, знайшов належний відгук у багатьох країнах.

23 червня 1894 р. у Парижі  у Великому залі Сорбонни зібралася  комісія з відродження Олімпійських  ігор. Її генеральним секретарем  став Пьєр Де Кубертен. Потім  оформився Міжнародний Олімпійський  Комітет — МОК, у який увійшли  найбільш авторитетні і незалежні громадяни різних країн.

За рішенням МОК гри  першої Олімпіади були проведені  в квітні 1896 р. у столиці Греції на Панафінійьскому стадіоні. Енергія  Кубертена й ентузіазм греків перебороли багато перешкод і дозволили  виконати намічену програму перших ігор сучасності. Із захватом приймали глядачі барвисті церемонії відкриття і закриття відродженого фестивалю спорту, нагородження переможців змагань. Інтерес до змагань був так великий, що на мармурових трибунах Панафінійського стадіону, розрахованих на 70 тисяч місць умістилося 80 тисяч глядачів. Успіх відродження Олімпійських Ігор підтвердили громадськість і преса багатьох країн, які зі схваленням зустріли дане починання.

Проте ще на початку підготовки Ігор в Афінах виявилися труднощі, пов’язані з економічною слабкістю Греції. Прем’єр-міністр країни Триконіс відразу ж заявив Кубертену, що Афіни не в змозі здійснити настільки великий міжнародний захід, зв’язаний з великими витратами засобів і обсягами робіт для перебудови міста і спортивних споруд. Лише підтримка населення допомогла перебороти цю перешкоду. Видні суспільні діячі Греції утворили Організаційний комітет і знайшли засоби. У фонд підготовки ігор надходили приватні внески, що утворили великі суми. Були випущені поштові марки на честь Олімпійських ігор. Доход від їхньої реалізації пішов у фонд підготовки. Енергійні заходи оргкомітету й участь усього населення Греції принесли бажані плоди.


 

І все-таки явна непідготовленість  Греції до серйозних заходів подібного  масштабу позначилася насамперед на спортивних результатах змагань, що були невисокі навіть за оцінками того часу. Причина тому була одна — відсутність належним чином обладнаних споруд.

Знаменитий Панафінійський стадіон був одягнений білим  мармуром, але його місткість виявилася  явно недостатньою. Спортивна арена не витримувала жодної критики. Занадто вузька, що має нахил з одного боку, вона виявилася погано пристосованою для змагань легкоатлетів. М’яка гарева доріжка до фінішу мала підвищення, а віражі були занадто круті. Плавці змагалися у відкритому морі, де старт і фініш були позначені розтягнутими між поплавцями канатами. У таких умовах про високі досягнення не приходилося навіть мріяти. Стало ясно, що на примітивній арені стадіону атлети не можуть досягти високих результатів. Крім того, небачений приплив туристів, що кинулися в Афіни, виявив необхідність пристосування міського господарства для їхнього прийому й обслуговування.

В даний час Мармуровий стадіон в Афінах для змагань  не використовується, залишаючись пам’ятником  перших ігор. Природно, що організація сучасних олімпійських ігор під силу лише економічно розвиненим країнам, міста яких мають необхідні спортивні споруди і досить упорядковані, щоб належним образом прийняти необхідну кількість гостей. Виносячи рішення про чергові ігри 1900-1904 років у Парижі в Сент-Луїсі МОК виходив з того, що в цих містах у той час проводилися всесвітні виставки. Розрахунок був простий — обрані міста у Франції і США вже мали мінімально необхідні спортивні споруди, а підготовка до всесвітніх виставок забезпечувала умови для обслуговування туристів і учасників ігор.

До прославлених Паризьких  ансамблів підготовка ігор ІІ Олімпіади  не додала нічого істотно нового.

На змаганнях Ігор ІІ Олімпіади в Парижі були показані досить високі результати. Однак розрахунки на використання вже існуючих споруд і сполучення Ігор із Всесвітньою виставкою себе не виправдали. Змагання проходили на аренах, далеко розташованих одна від одної і не розрахованих на велику кількість глядачів. Легка атлетика проводилася в Булонському лісі на ґрунтових доріжках Ресинг клуба, плавання — в Аньєрі, гімнастика у Венсенському лісі, фехтування в Тьюільрі, теніс на острові Пюто. Паризькі ігри стали частиною програми третьої Всесвітньої виставки. Вони залучили мало глядачів, були слабко відбиті в пресі.

Ще менш ефективними  виявилися ігри ІІІ Олімпіади, проведені  вперше на Американському континенті в Сент-Луїсі. Їх також пристосували до всесвітньої виставки 1904 року. Переважну  більшість учасників склали самі американці. Змагання проводилися головним чином на спортивних площадках Університету Вашингтона, розрахованих на 40 тис. місць. Бігова доріжка стадіону мала пряму траекторію — 200 м. Плавці стартували в штучному руслі ріки на території виставки з наспіх збитого плоту. Ці ігри залишили малопомітний слід в історії олімпійського руху.

Організатори ІV Олімпіади  в Лондоні врахували помилки  попередників. У столиці Великобританії за короткий термін був зведений стадіон Whіte-cіty із трибуною на 100 тис. місць. На його території розмістили також  стометровий плавальний басейн, арену для змагань борців і ковзанку зі штучним льодом.

Олімпійські ігри в Лондоні  поклали початок спорудженню  спеціальних спортивних комплексів для їхнього проведення. Правильність такого рішення підтвердили високі результати, показані атлетами на стадіоні “Whіte-cіty”, і великий інтерес до ігор, виявлений аматорами спорту і пресою багатьох країн. При побудові “Whіte-cіty” архітектори вперше поставили проблему створення комплексу спортивних споруд на одній території.

Популярність сучасного олімпійського руху підкріпили гри V Олімпіади в Стокгольмі. Їхня чітка організація, а головне спеціально побудований королівський стадіон принесли іграм заслужений успіх. Малий розмір стадіону, дерев’яний козирок над трибунами створювали гарну видимість і акустику. Стадіон був оснащений круговими проходами і тоннелями. Усі наступні ігри залишили в історії олімпійського руху незгладимий слід не тільки у виді високих спортивних досягнень, але й у формі унікальних споруд, оснащених прогресивними технічними пристроями, що сприяють високим досягненням атлетів, удосконаленням структури міст-столиць олімпійських ігор.

Ігри VІІ олімпіади 1920 року відбулися в бельгійському місті  Антверпені. Олімпійський стадіон був  розглянутий як споруда міського призначення. Тут аматори спорту вперше спостерігали за хокейними матчами, проведеними на штучному льоді. Для змагання велосипедистів був обладнаний великий велодром “Garden-cіty”. Ділянка каналу Вільбрек перетворилася у водний стадіон для змагань з веслування. Футбольний турнір проходив на стадіоні “Біршот”. На олімпійському стадіоні під час церемонії відкриття олімпійських ігор був піднятий білий прапор з п’ятьма переплетеними кільцями, що символізують єдність спортсменів усіх континентів, і пролунала олімпійська клятва.

1924 рік відзначився тридцятиріччям олімпійського руху. Честь організації Ігор VІІІ Олімпіади була надана Парижеві. Цього разу Париж ретельно готувався до проведення Олімпійських ігор. З цією метою був оголошений архітектурний конкурс на кращий проект Олімпійського стадіону. Переможець конкурсу М. Фор-Дюжарик розробив проект сучасного стадіону з трибунами на 100 тисяч місць, з комплексом спортивних споруд для змагань з різних видів спорту й олімпійське село для 2 тисяч спортсменів. Хоча реалізувати проект не вдалося, але він послужив стимулом для створення подібних комплексів у майбутньому. У передмісті Парижа був побудований стадіон “Коломб” із трибунами на 40 тис. місць, що відповідає вимогам того часу, але не відрізняється особливою красою і зручністю для глядачів. Плавці змагалися в басейні “Турель”. Ігри пройшли з великим успіхом. Були показані високі спортивні результати. На змаганнях були присутні понад 600 тис. глядачів.

До цієї олімпіади  побудували житло для частини  атлетів. Це були дерев’яні одноповерхові будинки із санвузлами і душами.

Ігри ІX олімпіади (1928 р.) відбулися в Амстердамі — великому економічному і культурному центрі Нідерландів. У межах міста до ігор був побудований стадіон, що примикав до міського парку. У просторі під трибунами обладнали допоміжні приміщення. Стадіон на 40 тис. місць відрізняла вежа над трибунами, що імітує повітряний млин.

Олімпійський комплекс включав також басейн для плавання, тенісний корт, зали для боксу, боротьби, фехтування, тренувальні площадки. Поблизу стадіону — канал, гавань для яхт, готель.

Ігри X олімпіади в  американському місті Лос-Анджелесі (1932 рік) відзначені початком формування олімпійського комплексу міста, що включило стадіон, плавальний басейн, Олімпійське село. Побудований в  античному стилі стадіон “Колізей” (1923 р.) до олімпіади був реконструйований, його трибуни стали вміщати понад 100 тисяч глядачів. Для того часу стадіон був вищим досягненням спортивного будівництва. Над центральною аркою стадіону горів олімпійський смолоскип. Намітивши велику програму Ігор, організатори зіштовхнулися з необхідністю розосередити місця проведення змагань по різних видах спорту. Так, веслярі змагалися на спеціально збудованому каналі в Long Beach, велосипедисти — у місті Пасадені, де був побудований тимчасовий велотрек, що після Ігор розібрали. Змагання з кінного спорту проводилися за містом.

Для розселення спортсменів  уперше було споруджене Олімпійське  село. Воно складалося з 700 збірних житлових будиночків. Організація села забезпечила  сприятливі умови для тісних контактів і здобуття взаємопорозуміння між спортсменами різних країн.

Однак віддаленість місця  проведення Ігор від європейських країн  і недостатній розвиток транспортних зв’язків негативно позначилися  на числі учасників.

У 1932 році було вирішено провести Ігри ХХІ Олімпіади  в Берліні. У 1933 році в Німеччині до влади прийшли нацисти. Вони стали використовувати підготовку Олімпіади у своїх пропагандистських цілях. Для проведення Ігор у Берліні був зведений комплекс, що відрізнявся надмірною пишністю. Проект архітектора Вернера Марха на іграх був визнаний гідним золотої медалі. Головна арена стадіону вміщала 100 тисяч глядачів. Ще 150 тисяч спостерігало за змаганнями, що проходили в плавальному басейні, спортивному залі і на стадіоні, призначеному для хокею.

Ігри ХХІV Олімпіади, проведені  в 1948 році в Лондоні, показали, яким великим у людей є прагнення  до миру і взаємного співробітництва. Організовані в умовах жорстокого післявоєнного  режиму економії, вони проте залучили рекордне для того часу число країн-учасниць (59) і безліч туристів.

Нових спортивних споруд до ігор не побудували. Старий олімпійський стадіон, побудований до ігор 1908 року, був непридатний через погану бігову доріжку. Головною спортивною спорудою олімпіади став Імперський стадіон  в Уемблі на 60 тис. місць. Вперше в Лондоні змагання з плавання проводилися в закритому басейні.

На стадіоні “Уемблі” з ентузіазмом була зустрінута урочиста церемонія відкриття післявоєнних ігор. У ту пору, природно, на них  не приходилося очікувати ані  високих спортивних результатів, ані пишності оформлення, ані особливих турбот про підвищену комфортність для аматорів спорту, що приїхали в Англію. Але сам факт проведення всесвітнього свята фізкультури незабаром після завершення ІІ Світової війни став підтвердженням життя олімпійського руху.

Ігри XV Олімпіади 1952 року в Хельсінкі виявилися ще більш  представницькими. Саме там у числі 69 національних команд вперше на олімпійську  арену вийшли спортсмени Радянського  Союзу. Дебютанти всупереч прогнозам  домоглися разючих успіхів. У неофіційному заліку вони по балах розділили перше і друге місця із загальновизнаними фаворитами — спортсменами США.

Високі спортивні результати, досягнуті спортсменами на олімпіаді-52 багато в чому стали наслідком  оптимальних умов змагань, створених на спеціально побудованих для проведення ігор спорудах.

Стадіон включає бігову доріжку (400 м), футбольне поле, легкоатлетичні сектори. Головна трибуна укрита козирком. Під нею розташовуються допоміжні приміщення.

1956 рік ознаменував собою новий етап у розвитку Олімпійського руху. Ігри XVІ олімпіади були вперше проведені на Австралійському континенті в Мельбурні. Віддаленість нової олімпійської столиці від переважної більшості розвинених країн, своєрідні кліматичні умови створювали деякі труднощі для учасників і гостей ігор, що прибули на “зелений континент”. Але організатори приклали багато зусиль, щоб перебороти ці перешкоди. Високі спортивні досягнення, показані посланцями різних країн, стали кращою оцінкою діяльності оргкомітету.

Підготовка до ігор XVІ Олімпіади стала видатною подією для архітекторів Австралії і багато в чому визначила характер подальшого розвитку будівництва на континенті.

Ігри XVІІ Олімпіади 1960 року в Римі по праву можна вважати  початком нового напрямку в організації  підготовки наступних олімпіад. Вперше була зроблена спроба охопити в цілому все коло питань, що підлягають рішенню організаційного комітету. Поряд з підготовкою і будівництвом спортивних комплексів і окремих споруд велику увагу приділили удосконаленню інфраструктури олімпійської столиці — Рима. По древньому місту проклали нові сучасні автомагістралі, ряд старих будинків і споруд знесли. Символізуючи зв’язок нинішніх ігор з Давньогрецькими деякі найдавніші пам’ятники архітектури Рима були переустатковані для проведення в них змагань з окремих видів спорту.

Деякі уявлення про масштаби підготовки дає просте перерахування  олімпійських об’єктів, що були використані  для проведення в них змагань  і розміщення учасників Ігор.

Очолив список головний олімпійський стадіон “Стадіо Олімпіко” місткістю 100 тисяч глядачів. На ньому проходили церемонії відкриття і закриття ігор, а також змагання з легкої атлетики і кінного спорту.

Одним з найбільш примітних  об’єктів був визнаний “Велодромо Олімпіко”, на треку якого змагалися  велосипедисти. Ця споруда й у наші дні вважається одним із кращих велодромів світу.

Після Олімпіади в  Римі фахівці стали надавати великого значення можливості використання споруд у після олімпійський період.

Примітні Ігри Римської Олімпіади ще і тим, що з них  велися телевізійні передачі в деякі країни Європи. Хоча передачі йшли по радіорелейних і кабельних лініях, але це вже було знаменням вступу на спортивні арени науково-технічної революції.

При підготовці Ігор XVІІІ  Олімпіади в Токіо (1964 р.), було витрачено 2668 млн. доларів, у тому числі на забезпечення матеріально-технічної бази ігор — 460 млн. доларів, інші засоби пішли на організаційні цілі і на розвиток інфраструктури міста.

Організатори перших олімпійських ігор на Азіатському континенті підготували понад 110 різних об’єктів для змагань і тренувань спортсменів. Величезна столиця Японії перетворилася. З’явилися нові лінії метро і монорельсова міська залізниця. Були знесені старі будівлі і розширені вулиці. Для рішення транспортної проблеми міста через нього проклали швидкісні магістралі. Значно поповнилося готельне господарство японської столиці. Справжнім центром токійської Олімпіади стали криті споруди — спортивні зали в парку “Йойоги”. Їхній архітектурний вигляд був запозичений із природи.

Олімпійське будівництво багато в чому визначило подальший напрямок містобудування Японії.

Характерною рисою токійських ігор став повновладний вступ електроніки  на Олімпійські арени. Її застосування в спортивному суддівстві багаторазово збільшило його точність і оперативність. Новий етап у розвитку засобів масової інформації відкрили телевізійні передачі через космос, що переступили границі континентів і залучили немислиму раніше кількість глядачів до того, що відбувається на олімпійських аренах. Можливість бачити Олімпійські Ігри будь-якій людині на Землі неймовірно збільшила популярність Олімпійського руху.

Програма Олімпійських Ігор була розширена. Медалі розігрувалися  в 163 видах змагань з 19 видів спорту. Для нас же XVІІІ Олімпійські  Ігри примітні тим, що вперше в програму були включені волейбол — чоловіки і жінки, і дзюдо.

 

У 1968 році Олімпійські  Ігри були вперше проведені на території  Латинської Америки. Місто Мехіко з  честю виконав почесний обов’язок  хазяїна Ігор ІX Олімпіади. Цьому  багато в чому сприяв зростаючий потік туристів з різних країн, що сприяло розвитку економіки Мексики, розширенню міжнародних контактів, що сприяють розширенню національної культури.

Організатори ігор XX Олімпіади  в Мюнхені врахували досвід Рима, Токіо і Мехіко та зробили все  можливе, щоб перевершити досягнення попередників. Насамперед було проведене удосконалення інфраструктури столиці олімпіади-72. Заново спорудили грандіозний олімпійський комплекс спортивних споруд “Обервізенфельд”. У нього ввійшли: оригінальної конструкції стадіон, універсальний палац спорту, криті велотрек і басейн. Крім того побудували стрілецький комплекс, гребний канал, іподром і ряд інших спортивних споруд. Організатори Ігор оголосили Мюнхен олімпійським центром коротких відстаней і зелених ландшафтів.

З огляду на надзвичайний приплив туристів, організатори зробили реконструкцію центра міста, спорудили лінії метро, проклали нові під’їзні колії до міста, у 10 разів збільшили готельний фонд. Для розміщення спортсменів звели величезні корпуси олімпійського села, у яких могло оселитися 10-15 тис. тимчасових жителів.

Приступаючи до підготовки Олімпіади-80, її організатори вивчили  всебічно досвід своїх попередників і традиції Олімпійського руху. Головною ареною ігор ХХІІ Олімпіади був визначений стадіон у Лужниках.

Підготовка до Ігор велася ефективно і здавалося ніщо не передвіщало ускладнень. Однак відбулися події, що поставили під загрозу зриву не тільки Ігри в Москві, але і всю долю сучасного олімпійського спорту. Своєрідним протестом проти введення радянських військ в Афганістан пролунав заклик президента США Картера до Національного олімпійського комітету США бойкотувати Ігри Олімпіади в Москві. Багато країн підтримали США, зажадали перенести Ігри в іншу країну, але Міжнародний олімпійський комітет виключив можливість переносу.

США почали великі зусилля  до того, щоб схилити інші країни до бойкоту. Уряди ряду країн, що прийнято відносити до країн вільного світу, робили твердий тиск на свої Національні  олімпійські комітети, примушуючи їх до бойкоту, тому багато країн бойкотували Ігри Московської Олімпіади. Разом з тим, атмосфера твердого політичного тиску, використання олімпійського спорту як інструмент у досягненні політичних цілей викликали чергову хвилю невдоволення, як політичних діячів, так і спортивних організацій.

Після кампанії бойкоту Ігор Московської Олімпіади, організованої в 1980 році президентом США Картером, що привела до відмови багатьох країн прибути до Москви, важко було розраховувати, що це ніяк не відіб’ється на наступних ХХІІІ Іграх, які проходили 1984 року в Лос-Анджелесі. Так і відбулося. Використовувавши нездорову політичну атмосферу, що склалася в США перед Іграми XXІІІ Олімпіади, Москва організувала відповідний бойкот, жертвами якого в кінцевому рахунку стали не тільки самі Ігри, що втратили основне — атмосферу змагання в більшості видів спорту, але і спортсмени 14 соціалістичних країн, багато хто з яких — СРСР, НДР, Угорщина, Болгарія, Куба, були безсумнівними лідерами олімпійського спорту.

Уперше керував Іграми Олімпіади неофіційний Оргкомітет на чолі з П. Юберротом, який не тільки зумів зробити Ігри прибутковими, але і забезпечив їхню високу організацію, прекрасну інформацію. На жаль, місто, у якому в 1932 році було створене перше олімпійське село, у 1984 році відмовився від неї й оселив олімпійців у гуртожитках місцевого університету.

Проте відсутність кращих спортсменів світу перетворило  змагання в більшості видів спорту усього лише в яскраві видовища. У змаганнях не змогли взяти участь 125 чемпіонів світу. Легко переконатися, що у випадку участі спортсменів більшості соціалістичних країн, імена 7 з 10 чемпіонів Ігор Лос-Анджелеської Олімпіади були б іншими.

Значимість Ігор ХХІV Олімпіади в Сеулі не обмежується  тільки їхнім спортивним змістом. Вони мають колосальне міжнародне значення і несуть у собі найвищі гуманістичні і загальнолюдські цінності.

Як відзначали багато західних оглядачів, південнокорейська  влада скористалися проведенням  Олімпійських Ігор, щоб вивести країну з політичної ізоляції.

Ігри в Сеулі перевершили  найоптимістичніші прогнози, продемонструвавши усьому світові зразки мирного співіснування і ділового співробітництва і заклали міцний фундамент для успішного проведення наступних Олімпіад.

Після успішного проведення Ігор у Сеулі авторитет міжнародного олімпійського руху різко зріс. Після  Сеульської Олімпіади спроби використовувати спорт як засіб політичного шантажу стали настільки непопулярні, що вже не могли бути використані без втрати авторитету і поваги для його ініціаторів.

І дійсно ХХV Олімпійські  Ігри 1992 року в Барселоні стали  найбільш масовими і спокійними за всю сучасну історію Олімпіад.

У змаганнях прийняли участь спортсмен Куби, Національний олімпійський комітет якої бойкотував Сеульські Ігри, і спортсмени ПАР. Німеччину вже представляла одна команда. У 1991 році відбувся розпад СРСР. Час, який залишився до Ігор Олімпіади, не дозволив новоутвореним на його території незалежним державам здійснити всі формальності, пов’язані з утворенням НОК і наданням заявок для участі в Іграх. Тому республіки СРСР були змушені у відповідності зі спеціальним рішенням Міжнародного олімпійського комітету виступати об’єднаною командою Співдружності Незалежних Держав — ОК СНД. Самостійними командами виступали лише Латвія, Естонія і Литва, членство яких у Міжнародному олімпійському комітеті, перерване напередодні Другої світової війни, було відновлене одразу після розпаду СРСР.

В Олімпійській першості, яка вже не вперше відбулась на території США під час проведення ХХVІ Олімпійських Ігор 1996 року в  Атланті, приймали участь спортсмени з 197 країн світу.

Ігри в Атланті стали найбільш масовими. Змагання проходили в 31 виді спорту в 271 дисципліні. Ігри знаменні тим, що вперше самостійними командами виступали Росія, Україна та інші союзні республіки СРСР.

Обов’язково слід згадати, що саме на цій Олімпіаді вперше в програму були включені змагання з пляжного волейболу.

ХХVІІ Олімпіада 2000 року в Сіднеї стала останньою, проведеною під керівництвом Хуана Антоніо Самаранча. На олімпійські змагання прибув 10651 учасник, 6582 спортсмена і 4069 спортсменок з 199 країн світу. Змагання проходили в 28 видах спорту в 300 дисциплінах.

Ігри XXVІІ Олімпіади стали другими Іграми, що були проведені в південній півкулі.

Олімпійський вогонь був запалений в Олімпії 8 червня 2000 року і доставлений у Сідней 15 вересня. Олімпійське село розташувалося  в житловому масиві Невінгтон  в Олімпійському парку, що примикає до Сіднея, і займає 100 гектарів. Олімпійське село було спроектовано і побудоване для одночасного прийому 10200 учасників змагань і 5100 посадових осіб делегацій. Воно складалось з 1150 модульних будинків. Уважно продумані і враховані питання охорони навколишнього середовища. Максимально використовувалась сонячна енергія. Устаткування будинків вироблялося з урахуванням комплекції учасників і делегатів, а також національних культур.

 

РОЗДІЛ ІІ

  1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас