Міністерство освіти і науки України
Київський університет права НАН України
Рівненський інститут
Кафедра _________________________________
Юридичне супроводження спорів пов’язаних з порушеннями антимонопольного законодавства
Реферат
Виконав (-ла) студент (-ка)
__ курсу ____групи
_______________________
Прізвище, ім'я, по батькові
Рівне
2020
ЗМІСТ
ВСТУП ........................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. ПРАВОВІ ЗАСАДИ АНТИМОНОПОЛЬНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ................................. 5
1.1. Загальна характеристика конкуренції та узгоджених дій суб’єктів господарювання.......................................................................................................5
1.2. Антимонопольне регулювання господарської діяльності……….....................................................................................................8
1.3. Роль Антимонопольного комітету України в антимонопольному регулюванні господарської діяльності.................................................................11
РОЗДІЛ 2. ОСТАННІ ТЕНДЕНЦІЇ СПОРІВ У СФЕРІ АНТИМОНОПОЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА...........................................14
2.1. Спори у сфері антимонопольного законодавства, пов’язані з антиконкурентними узгодженими діями суб’єктів господарювання...............14
2.2. Спори у сфері антимонопольного законодавства, пов’язані зі зловживанням монопольним становищем на ринку…......................................17
2.3. Відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства у сфері захисту економічної конкуренції........................................................................ 19
ВИСНОВКИ …………………………………………………………..….. 23
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................ 25
ВСТУП
Після здобуття Україною незалежності, наша держава взяла курс на ринкову економіку, важливим елементом якої є конкуренція в сфері продажу товарів, виконання робіт та реалізації послуг. Конкуренція – це важливий та дієвий механізм, який забезпечує високу ефективність, пропорційність та динамічність ринкових відносин у сфері виробництва товарів та надання послуг.
Кожен суб’єкт господарювання прагне до того, щоб забезпечити собі найвигідніші умови виробництва та продажу товарів чи послуг на конкретному ринку, використовуючи при цьому позитивні риси конкуренції та монополізму. Проте трапляються ситуації, коли суб’єкти господарювання зловживають своїми можливостями, порушуючи публічні та приватні інтереси інших учасників ринкових відносин. Саме для забезпечення інтересів усіх учасників ринкових відносин необхідне державне втручання, засобом якого є антимонопольне регулювання. Запровадження і захист конкурентних відносин є одним з пріоритетних завдань держави, за яким неухильно слідкує Антимонопольний комітет України, виконуючи свої функції спеціалізованого органу у цій сфері.
Проте, навіть у найбільш розвинених правових системах рішення цілком професійного та безпристрасного державного органу може виявитися несправедливим. Тим паче, якщо виконуючи покладені на нього завдання, він діє на власний розсуд, збираючи докази, самостійно їх оцінюючи та виносячи «вирок» порушнику. Погодьтеся, органу державної влади щонайменше складно визнати, що за результатом багаторічного розслідування ознаки порушення не підтвердилися, він «дивився не туди», неефективно витратив свої ресурси тощо. Загальновизнаною мінімальною гарантією захисту прав осіб у такій ситуації є можливість оскаржити дії та рішення державного органу в судовому порядку.
Ця гарантія поширюється також на компанії, які невдало потрапили в поле зору АМКУ — право на судове оскарження передбачене профільним законом і Комітет навіть проінформує вас про таку можливість в останньому абзаці свого рішення про визнання порушення та накладення штрафу. Однак далі шлях до судового рішення про неправоту Комітету буде без дороговказів, а специфіка антимонопольних судових спорів, навпаки, не дасть занудьгувати. Саме у цьому і заключається актуальність даного дослідження.
Незважаючи на те, що огляд судових спорів щодо оскаржень рішень АМКУ, щодо накладення штрафів за порушення законодавста про захист економічної конкуренції постійно здійснюється, зокрема, такими вченими та юристами-практиками як Ю. Прокопенком, Я. Чекером, Н. Шихкерімовою,
О. Алексєєнком, Я. Корнієнком, Н. Чучаком, С. Шляром, О. Булаєвою та
М. Подпаловим, судова практика, так само як і практика Антимонопольного комітету не стоїть на місці і з метою визначення стратегії для юридичного супроводження спорів пов’язаних з порушенням антимонопольного законодавства, нам необхідно тримати руку на пульсі і слідкувати за будь-якими змінами, які відбуваються у цій сфері і які відбивають правову позицію правозастосовних органів у тих чи інших справах.
Метою цього реферату є дослідження сучасного законодавства України у сфері антимонопольного регулювання, а також визначення нових тенденцій щодо спорів у сфері антимонопольного законодавства.
Для досягнення мети цього дослідження, необхідним буде виконання таких завдань:
1) надати характеристику поняттям конкуренції та узгоджених дій суб’єктів господарювання, в тому числі у рамках українського законодавства;
2) висвітлити положення законодавства щодо антимонопольного регулювання в Україні і визначити місце Антимонопольного комітету України у його системі;
3) проаналізувати основні тенденції спорів у сфері антимонопольного регулювання, приділивши особливу увагу спорам, пов’язаним з узгодженими діями, зловживанням монопольним становищем та відшкодуванням збитків, завданих такими порушеннями.
РОЗДІЛ 1. ПРАВОВІ ЗАСАДИ АНТИМОНОПОЛЬНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1.1. Загальна характеристика конкуренції та узгоджених дій
Загальновідомим є факт, що саме завдяки конкуренції на ринку досягається баланс між попитом та пропозицією і саме тому конкуренція є одним з фундаментальних елементів ринку. Однак що ж саме визнається конкуренцією у сучасній правовій науці та законодавстві України зокрема?
Поняття конкуренції було вперше сформульоване відомим економістом Адамом Смітом у 1776 році. Він визначав її у якості суперництва, яке здатне підвищувати ціни під час скорочення пропозиції товарів, а також знижувати ціни у ситуації перевищення пропозиції над попитом [1].
Законом України «Про захист економічної конкуренції» визначається поняття економічної конкуренції, яке охоплює змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, у результаті чого споживачі-суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку [2, с. 64].
Господарським кодексом України, а саме статтею 25, визначене поняття конкуренції, під якою розуміється змагання між суб’єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, унаслідок чого споживачі та суб’єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб’єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку [3,
с. 12]. Отож, зробивши аналіз вищевикладеного, можна сказати, що поняття «конкуренції», яке надається українським законодавством є найбільш близьким до визначення цього поняття в рамках моделі досконалої конкуренції, що характеризується станом рівноваги між попитом і пропозицією товару на ринку.
Завдяки аналізу конституційних норм та принципів можна зазначити, що Конституція України розглядає процес підтримки та захисту конкуренції як двостороннє правове явище, оскільки, по-перше, такий процес є особливою діяльністю держави, спрямованою на забезпечення конкуренції у секторі економіки, а по-друге, являє собою певну економіку-правову гарантію реалізації конституційного принципу права на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Саме така діяльність держави дозволяє суб’єктам господарювання здійснювати підприємницьку діяльність за умов добросовісної конкуренції, а також недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції. У зв’язку з правом підприємців на умови добросовісної конкуренції на ринку, у них виникає можливість вільно конкурувати між собою та вимагати від своїх конкурентів та інших учасників ринку виконання правомірних загальнообов’язкових дій [4, с. 150].
У цьому аспекті також варто зазначити, що суб’єкти господарювання можуть вдаватись до не повністю чесних методів боротьби з метою зайняття більш вигідного становища на ринку або завоювання того чи іншого споживача, що часто не лише створює незручності для інших учасників ринку, а й може навіть обмежувати конкурентів у здійсненні їх діяльності. Антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання визнаються досить небезпечними у розрізі всього суспільства, адже їх результатами є не лише завдання безпосередньої значної шкоди великій частині населення, а й зупинення економічного розвитку та підривання економічної стабільності і, як наслідок, економічної безпеки держави, оскільки усувають конкуренцію, яка є основним регулятором економічного розвитку [5, с. 14]. Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про захист економічної конкуренції», узгодженими діями є укладення суб’єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарювання [2, с. 64]. Із наведеного випливає, що зміст узгоджених дій полягає в узгодженні суб’єктами господарювання своєї конкурентної поведінки, яка може виступати як діяльність, тобто вчинення певних дій, так і як бездіяльність, тобто утримання від певних дій.
Законом України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються: 1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; 2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; 3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками; 4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів; 5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб’єктів господарювання, покупців, продавців; 6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб’єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції; 7) укладення угод за умови прийняття іншими суб’єктами господарювання додаткових зобов’язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод; 8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин.
Зазвичай науковцями виділяються три основні види загроз для економічної конкуренції, які стають можливими у зв’язку зі здійсненням узгоджених дій. По-перше, це «недопущення», що характеризується негативним впливом на конкуренцію у результаті чого вона не може стати реальною конкуренцією. По-друге, це «усунення», що полягає у повному знищенні наявної на ринку конкуренції. По-третє, це «обмеження», що охоплює ситуацію, коли певний рівень наявної і потенційної конкуренції залишається на ринку, проте індивідуальна свобода суб’єктів господарювання, так само як і ефективність функціонування вільного ринку значно знижується.
1.2. Антимонопольне регулювання господарської діяльності
Для того щоб розглянути основні засади антимонопольного регулювання в Україні, спочатку необхідно визначити сутність дефініції «антимонопольного регулювання». Отож, регулювання економічної конкуренції (антимонопольне регулювання) — це процес обмеження монопольної діяльності, що передбачає безпосереднє державне регулювання на конкретних монополізованих ринках або діяльності конкретних монопольних утворень шляхом централізованого встановлення кількісних і якісних показників.
Антимонопольне регулювання перш за все спрямоване на захист інтересів як споживачів, так і суспільства в цілому від монопольної діяльності конкретних господарюючих суб'єктів, що може мати негативні наслідки.
Для досягнення вищезазначеної мети, основоположним є забезпечення збалансованості інтересів монопольних утворень та суспільства; забезпечення нормативного рівня якості товарів, які виробляються монопольними утвореннями; запобігання одержанню господарюючими суб’єктами надприбутків у зв’язку з використанням ними свого монопольного становища; регулювання забезпечення товарами специфічних груп та територій; а також забезпечення достатніх обсягів товарного наповнення ринку та доступу усіх членів суспільства, що поставляються на ринок монопольними утвореннями [1].
Фундаментальне значення у цьому процесі відіграють принципи антимонопольного регулювання, а саме: принципи незалежності, законності, відповідальності, гласності та прозорості, об’єктивності, системності, неперервності, ефективності та науковості.
Варто зазначити, що у зв’язку з визнанням державою пріоритету конкуренції, а також усвідомлення потреби збереження та підтримання збалансованості інтересів конкурентних та монопольних сил у суспільстві, виникає необхідність розробки та запровадження дієвого механізму захисту економічної конкуренції і саме антимонопольний контроль та регулювання є фундаментальним елементом такого механізму. Без сумнівів, антимонопольне регулювання є особливою формою державного впливу на економіку у вигляді системи заходів контролюючого та регулюючого характеру, спрямованих на реалізацію завдань антимонопольно-конкурентної політики.
Змістом такого державного впливу є регулярна перевірка дотримання суб’єктами державного законодавства, виявлення порушень та покарання за них, проведення перевірок суб’єктів господарювання з метою виявлення, припинення і попередження порушень законодавства України про захист економічної конкуренції.
Правові засади державної політики обмеження та запобігання монополізму, в тому числі недопущення недобросовісної конкуренції та здійснення державного контролю базуються на положенні ст. 42 Конституції України, якою охоплюється недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Стаття 92 Конституції також передбачає виключну компетенцію законів України щодо встановлення правил конкуренції та норм антимонопольного законодавства. Пунктом 4 статі 13 Основного Закону також гарантується державний захист усіх суб’єктів права власності та господарювання, а також соціальна спрямованість економіки [6].
Антимонопольну діяльність суб’єктів господарювання також регулює Господарський кодекс України, а саме його положення у ст. 18 щодо обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання, а також повноцінні глави 3 та 28 щодо обмеження монополізму та захист суб’єктів господарювання та споживачів від недобросовісної конкуренції та щодо відповідальності суб’єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, відповідно. Однак, варто зазначити, що положення Господарського кодексу поступаються ґрунтовністю положень спеціальним законам у цій сфері законодавства.
Законом «Про захист економічної конкуренції» встановлюються основні засади регулювання економічної конкуренції, що мають своєю метою її захист від недобросовісної конкуренції, а також передбачає відповідальність за певні види порушень і превентивні засоби запобігання монополізації товарних ринків.
Законом «Про захист від недобросовісної конкуренції» встановлюється відповідальність за певні прояви та типи недобросовісної конкуренції.
Законом «Про Антимонопольний комітет України» охоплюється правове становище антимонопольних органів на чолі з Антимонопольним комітетом України, а також їх компетенція і структура.
Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність» закріплюється рівність правового становища резидентів та нерезидентів на ринках України, механізми захисту інтересів товаровиробників-резидентів, а також передбачається можливість застосування заходів дискримінаційного характеру щодо іноземних компаній та осіб у відповідь на подібні дії урядів іноземних країн щодо українських виробників.
Не менш важливим є регулювання антимонопольної діяльності за допомогою укладення різноманітних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, оскільки норми таких правових актів мають пріоритет над нормами національного законодавства, якщо між ними буде невідповідність. У цьому аспекті можна згадати про укладений між державами-членами Співдружності незалежних держав (СНД) Договір про проведення узгодженою антимонопольної політики 25 січня 200 року і був ратифікований, незважаючи на те, що Україна не є членом СНД, Законом України від 16 січня 2003 року.
Саме антимонопольне законодавство встановлює перелік діянь, які є порушенням правил конкуренції під час здійснення господарської діяльності, а також зазначає покарання за них.
1.3. Роль Антимонопольного комітету України в антимонопольному регулюванні господарської діяльності
Антимонопольний комітет України (АМК України) є функціональним органом виконавчої влади. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» метою діяльності АМК України є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності [7]. Наділення даного органу зазначеною функцією відповідає принципу державного регулювання економіки, а саме принципу щодо того, що лише у випадках, коли ринковий механізм не спроможний розв'язати проблеми розвитку, держава вдається до регулювання такої ситуації.
Антимонопольний комітет є спеціальним відомством, на яке покладається здійснення державної політики в сфері економічної конкуренції, він виконує складні функції, в тому числі регулятивну, яка полягає у прийнятті на підставі названих законів і у межах наданих повноважень відомчих нормативно-правових актів з певних питань у сфері конкуренції; контрольну, спрямовану на забезпечення та здійснення контролю за станом товарних ринків і дотриманням її учасниками встановлених державою в цій сфері правил; розслідувально-юрисдикційну, що проявляється через процедуру виявлення порушень, встановлення їх складу, особи порушника та застосування до нього тих форм господарсько-правової відповідальності, що віднесені до компетенції антимонопольних органів [8, с. 210].
Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні антимонопольно-конкурентної політики та визначаються законодавством і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови АМК України, його заступників, державних уповноважених, голів територіальних відділень Комітету, у спеціальних процесуальних засадах діяльності АМК України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників АМК України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці [9, с. 125].
Функціями АМК України є основні напрями його діяльності, що характеризуються однорідністю та цільовою направленістю. АМК України реалізує свої повноваження у двох основних напрямах: внутрішньому та зовнішньому. Внутрішній (або внутрішньо-організаційний) напрям охоплює організацію, координацію, планування, забезпечення, облік та контроль. Зовнішня діяльність Антимонопольного комітету при порівнянні із внутрішньою є вагомішою, оскільки для її забезпечення реалізується більший обсяг повноважень і саме її можна визначити у якості основної. Зовнішні функції включають у себе нормотворчу, управлінську, контрольну, правоохоронну, інформаційну тощо.
На думку О. О. Бакалінської, функції АМК залежно від мети та функцій діяльності поділяється на: 1) організаційно-розбудовчі повноваження; 2) контрольно-запобіжні повноваження; 3) репресивні повноваження [10, с. 150].
На нашу думку, АМК як орган державної влади зі спеціальним статусом і суб’єкт адміністративно-господарської відповідальності поєднує в собі дві основні функції: контролюючу та каральну.
Основними принципами діяльності Антимонопольного комітету є принципи законності, гласності та захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.
Основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації антимонопольно-конкурентної політики в частині:
1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;
2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;
3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;
4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції;
5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель;
6) проведення моніторингу державної допомоги суб’єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції [7].
Правову основу діяльності АМК України складають відповідні норми Конституції України та Законів України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції» та інших, а також ряду підзаконних актів. Особливості реалізації норм цих актів отримали конкретизацію Антимонопольним комітетом України у своїх нормативно-правових актах: наказах, розпорядженнях, інструкціях тощо.
Антимонопольний комітет України підконтрольний Президенту України та підзвітний Верховній Раді України.
Таким чином, Антимонопольний комітет у системі органів державного антимонопольного регулювання в Україні займає провідне місце і являється органом спеціальної компетенції. Антимонопольний комітет України є державним органом зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель, рішення якого часто оскаржуються у судовому порядку, що безперечно потребує юридичного супроводу таких спорів.
РОЗДІЛ 2. ОСТАННІ ТЕНДЕНЦІЇ СПОРІВ У СФЕРІ АНТИМОНОПОЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
2.1. Спори у сфері антимонопольного законодавства, пов’язані з антиконкурентними узгодженими діями суб’єктів господарювання
У розрізі фармацевтичних ринків, Антимонопольним комітетом України було прийнято декілька рішення, у відповідності до яких виробників та оптових дистриб’юторів лікарських засобів було притягнуто до відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій шляхом встановлення певних умов дистриб’юторських договорів. До основних наслідків укладення між сторонами таких угод відносились їх можливості щодо завищення цін на лікарські засоби; встановлення контролю над ринками збуту фармацевтичних засобів; а також здійснення розподілу ринку як за територіальним принципом, так і за колом споживачів таких ринків.
Наразі за результатами розгляду таких позовів, було ухвалено декілька рішень, за якими у задоволенні позовів, потім апеляційних та касаційних скарг було відмовлено на користь АМК України. Це, наприклад, рішення у справах № 910/2316/18 ТОВ «Бізнес центр Фармація» проти АМКУ [11] та № 826/987/16 ТОВ «ТЕВА УКРАЇНА» проти АМКУ [12].
Скаржники стверджували, зокрема, що АМК України не доведено:
1) антиконкурентний характер узгоджених дій;
2) причинно-наслідковий зв’язок між умовами дистриб’юторських договорів щодо знижок та обмеженням конкуренції;
3) можливість негативного впливу на ринок у вигляді встановлення контролю за товарними потоками шляхом звітування дистриб’ютором про продаж продукції.
Судом такі аргументи було відхилено та зазначено, що будь-які узгоджені дії між суб'єктами господарювання, що мають прямий або непрямий вплив на ціноутворення, якщо між цими цифрами не було концентрації, підпадають під дію Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Відповідно, суд погодився з рішенням АМК України та його висновками щодо антиконкурентного характеру дій позивачів та зазначив, що механізм надання знижок призводить до необґрунтованого збільшення цін, які в кінцевому результаті сплатить споживач або держава, особливо в умовах існування державного регулювання цін шляхом застосування граничних рівнів торгової надбавки.
На ринку роздрібної реалізації пального рішенням АМКУ від 28 жовтня 2016 року №480-р було накладено штрафи на великих нафтотрейдерів за вчинення антиконкурентних узгоджених дій шляхом вчинення схожих дій, які призвели до обмеження цінової конкуренції. Тут варто згадати справи №910/741/17 Підприємство з іноземними інвестиціями «АМІК УКРАЇНА» проти АМКУ [13] та № 910/23710/16 ТОВ «Параллель-М ЛТД» проти АМКУ [14].
У випадку із задоволеними позовами судами прийняті до уваги такі недоліки наведеного рішення АМК України:
1) неправильно визначено товарні (АМК України звузив межі ринку до стандартних бензинів та видів дизельного палива) та територіальні межі ринку;
2) не доведено, що дії суб’єктів господарювання-порушників не є «простим співпадінням думок», а є саме результатом узгодженої поведінки на ринку;
3) не наведено належного економічного аналізу ринку задля того, щоб спростувати наявність об’єктивних причин для такої поведінки;
4) не враховано фактори, які впливають на вибір споживача (якість нафтопродуктів, місце розташування АЗС тощо), а конкуренція зведена лише до цінової конкуренції;
5) не наведено аналіз програм лояльності, оцінку їх складності та зрозумілості.
У рішенні про відмову в позові господарський суд погодився з висновками АМК України та зазначив, що товарні та територіальні межі ринку визначені правильно, а схожі дії нафтотрейдерів щодо встановлення і підтримання роздрібних цін на однаковому рівні можуть бути пояснені лише вчиненням суб'єктами господарювання узгоджених дій та свідчить про їх відмову від цінової конкуренції між собою.
На ринку ритейлу доля рішення АМК України №182-р від 29 квітня 2015 року вирішувалася судами у справі №910/18704/15 ТОВ «ФУДМАРКЕТ» проти АМКУ [15] майже два роки, і загалом можна визнати, що судовий розгляд вирішився скоріше позитивно для представників ритейлу. За висновками судів, АМК України не довів наявність факту обміну між конкурентами інформацією, яка є чутливою для ринку. Раніше суди також зазначали, що АМК України не доведено, що схожість поведінки торгових мереж є наслідком узгодженості їх конкурентної поведінки, та вказували на відсутність належного економічного аналізу ринку з боку регулятора.
Справи щодо антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення тендерів у межах законів «Про здійснення державних закупівель» та «Про публічні закупівлі», є тією категорією справ, які розглядаються судами найчастіше, а тому напрацьована стала практика оцінки доказів у таких справах.
При розгляді таких справ суди звертають увагу на те, що АМК України: (1) не може доводити змову, ґрунтуючись виключно на зовнішніх ознаках обміну інформацією, (2) має досліджувати обставини формування розрахунку цінової складової пропозиції та ринкову ціну на товар, який закуповується, та (3) повинен оцінювати потенційну можливість реального виконання кожним з учасників зроблених пропозицій.
2.2. Спори у сфері антимонопольного законодавства, пов’язані зі зловживанням монопольним становищем на ринку
На ринку електроенергетики предметом розгляду таких судових спорів з АМК України найчастіше є зловживання операторами ринку розподілу (передачі) електроенергії місцевими електромережами монопольним (домінуючим) становищем на ринку, яке полягає у створенні перешкод для доступу на оптовий ринок електричної енергії постачальників електроенергії за нерегульованим тарифом. Особливо актуальною ця практика є з огляду на прийняття тимчасовою колегією АМК України рішення про порушення Закону України «Про захист економічної конкуренції» ПАТ «Київенерго» та накладення на нього штрафу у розмірі 17 млн грн і з подальшим оспорюванням цього рішення і, в кінці кінців, визнання рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 08.02.2017 № 1-р/тк-тв у справі № 10/6373/17 [16].
Отож, незважаючи на те, що суди перших інстанцій погоджувались з висновком АМК України про те, що дії обленерго у частині відмови у погодженні запланованих обсягів закупівлі електричної енергії на оптовому ринку є порушенням ЗУ «Про захист економічної конкуренції», а тому залишали рішення АМК України у силі, на завершення справи суд визнав рішення АМК недійсним і задовольнив вимоги ПАТ «Київенерго» у зв’язку з (1) порушенням Методики АМКУ у процесі визначення територіальних (географічних), часових та товарних меж ринку, а також без проведення належних досліджень і збору доказів, аналізу результатів таких досліджень; (2) відсутністю з’ясування при прийнятті рішення певного кола питань, які мають значення для всебічного дослідження обставин справи, зокрема, питання щодо забезпечення ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" перетікання реактивної електричної енергії, а також коло відповідних споживачів, порядок врегулювання відносин у сфері розподілу електричної енергії (передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами); (3) не врахуванням що процес передачі електричної енергії місцевими (локальними) мережами без надання інформаційних послуг є неможливим в силу специфіки технологічних, економічних, фінансових процесів.
У категорії ринків телекомунікаційних послуг, з огляду на анонсоване дослідження операторів ринку телекомунікаційних послуг, суттєвою є справа № 910/4771/16 щодо ТОВ «ЗеонБуд», якого було притягнуто до відповідальності за зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження у цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] телевізійних програм шляхом встановлення таких цін на послуги, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції [17].
Це рішення АМК України було визнано недійсним у зв’язку з тим, що Комітетом було допущено неправильне застосування норм матеріального права стосовно визначення монопольного (домінуючого) становища на ринку. Також, визначаючи рентабельність послуги, що надавалася позивачем, АМК не було враховано, що ТОВ «Зеонбуд» рішенням Національної ради з питань телебачення та радіомовлення № 1724 від 08.12.2010 та особливостями умов ліцензії провайдера програмної послуги багатоканальної мережі МХ-1 у стандарті DVB-T (MPEG-4) зобов'язано забезпечити цілодобове телемовлення не менш як 95% населення України в багатоканальних телемережах та забезпечити безкоштовний доступ населення до вказаних каналів, що в свою чергу потребує капіталовкладень та впливає на рентабельність діяльності позивача. Зазначені факти не досліджувалися комітетом під час розгляду справи та винесення акту № 606-р від 03.12.2015 року.
Так, Вищим господарським судом України зазначено, що у цьому рішенні не міститься інформація стосовно товарних меж досліджуваного ринку, аналізу та формування групи взаємозамінних товарів тощо.
2.3. Відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства у сфері захисту економічної конкуренції
В Україні існує певний відповідний досвід відшкодування шкоди внаслідок порушення конкуренційного законодавства. Якщо говорити про відшкодування шкоди в позасудовому порядку не доводиться, адже такі домовленості є конфіденційними, то в судовій площині можна згадати принаймні про три знакові рішення щодо відшкодування шкоди.
Найбільш відомою є справа №910/4425/16 «Нібулон проти Укрзалізниці» про стягнення понад 174 млн грн. Комітет встановив, що ПАТ «Українська залізниця» зловживало монопольним становищем і застосовувало необґрунтовано завищені тарифи [18]. Рішенням АМКУ було встановлено, що Укрзалізниця безпідставно стягувала завищену плату за перевезення вантажів з Нібулона внаслідок помилкового застосування тарифу за перевезення «на експорт».
У своїй постанові від 03.07.2018 р. Верховний Суд наголосив, що для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування шкоди, необхідною є наявність 4‑х елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, що заподіює шкоду, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, а також вина заподіювача шкоди. У цій справі Верховний Суд стягнув на користь позивача з Укрзалізниці шкоду в подвійному розмірі.
У процесі розгляді спору Нібулон проти Укрзалізниці суди також аналізували питання позовної давності, яка має застосовуватися до спірних вимог. Відповідно до висновків Верховного Суду у справі, до вимог про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, застосовується загальна позовна давність, тобто 3‑річний строк позовної давності. До того ж цей строк позовної давності повинен обчислюватися з моменту прийняття рішення АМКУ, адже саме з цього моменту позивач отримав право на звернення до суду з позовом до особи, яка завдала шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Також варто відзначити, що через значний строк, який сплив з моменту винесення Комітетом рішення у 2013 році, майже третину стягненої суми складали інфляційні витрати.
Інша цікава справа № 910/12634/18 — спір за позовом «МАУ» до ТОВ «Амік Авіейшен Україна» [19]. У своєму позові авіакомпанія МАУ, яка здійснювала закупівлю авіаційного пального в АМІК протягом 2014‑2015 рр., скаржилася на заподіяння їй збитків внаслідок завищення відповідачем цін на авіаційне пальне, що було кваліфіковане Антимонопольним комітетом України як зловживання монопольним становищем шляхом завищення на 24% вартості послуг з реалізації авіаційного пального із заправкою повітряних суден на території Міжнародного аеропорту «Харків» та Міжнародного аеропорту «Одеса». В результаті розгляду справи господарський суд задовольнив позовні вимоги повністю та стягнув збитки у подвійному розмірі в сумі 21,6 млн грн. На стадії апеляційного провадження, відкритого за апеляційною скаргою АМІК, між сторонами була укладена мирова угода, відповідно до якої ТОВ «Амік Авіейшен Україна» погодилося сплатити позивачу 300 тис. доларів США. Цю справу варто відзначити, оскільки в ній вперше суд затвердив мирову угоду у справі щодо стягнення шкоди внаслідок порушення конкуренційного законодавства.
У своєму рішенні від 15.01.2019 р. господарський суд надає кілька цікавих теоретичних роз'яснень. Зокрема, суд зазначає, що шкодою визнається будь-яке знецінення особистого (немайнового) або майнового блага, яке охороняється правом. При цьому поняття шкоди є родовим щодо терміну збитків. Дотримання принципу повного відшкодування шкоди надає потерпілій особі правову можливість відновити своє первинне матеріальне становище. Цей принцип законодавчо закріплений, зокрема, у ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України.
Відповідно до рішення АМКУ, протиправність поведінки відповідача полягала у зловживанні відповідачем своїм монопольним становищем шляхом невиправданого завищення цін на свою продукцію та послуги. Відповідно, надмірно сплачені позивачем грошові кошти за ці послуги (у порівнянні зі звичайними цінами, які існували б за нормальних конкурентних умов) є прямими збитками, які охоплюються більш широким поняттям шкоди та перебувають у прямій причинно-наслідковій залежності від протиправної поведінки відповідача. Вимушена оплата необґрунтовано завищеної монополістом ціни товару є порушенням права суб'єкта господарювання та водночас негативним наслідком зловживання особою своїм монопольним становищем на певному ринку відповідно до ст. 29 Господарського кодексу України.
Багато порушень конкуренційного законодавства відбуваються на ринку постачання електроенергії, а тому не дивно, що серед знакових справ є кейс № 927/61/18 «ЕЛКОМ проти Чернігівобленерго» [20]. Рішенням Чернігівського обласного територіального відділення Комітету було визнано, що ПАТ «Чернігівобленерго» зловживало своїм монопольним становищем на ринку розподілу електричної енергії. ПАТ «Чернігівобленерго» протягом 4‑х місяців не приймало від позивача повідомлення на заявлений обсяг купівлі електроенергії на наступний місяць, фактично створюючи перешкоди для доступу іншого гравця на ринок. Варто зазначити, що суд лише частково задовольнив вимоги позивача, стягнувши понад 300 тис. грн, а також вказав, що інша частина заявленої шкоди (неотриманого доходу) не підтверджується матеріалами справи. Справа пройшла два кола оскарження в українських судах.
Найближчим часом регулювання щодо відшкодування шкоди за порушення конкуренційного законодавства може зазнати значних змін. Наразі у Парламенті на розгляді є три законопроекти щодо конкуренційно‑антимонопольної реформи: №2730, №2730‑1 та №2730‑2. Законопроект №2730‑1, який був поданий М. В. Павлюком, не містить важливих положень для цієї статті, а тому далі ми не будемо його розглядати. Натомість законопроект №2730, поданий групою депутатів на чолі з Л. А. Буймістер, та законопроект №2730‑2, поданий Р. А. Підласою та П. В. Фроловим, передбачають низку значущих нововведень щодо відшкодування шкоди. Варто зазначити, що положення цих законопроектів у частині змін щодо відшкодування шкоди є ідентичними, за винятком незначних лексичних відмінностей.
Підсумовуючи, варто зазначити, що законопроекти передбачають значне зменшення можливостей для порушника уникнути відповідальності за порушення конкуренційного законодавства. До того ж вони потенційно дозволяють спростити процес стягнення шкоди з порушників конкуренційного законодавства. Якщо відповідні зміни будуть прийняті, порушники конкуренційного законодавства будуть змушені турбуватися не тільки про розмір штрафів, накладених Комітетом, але й по‑справжньому брати до уваги та оцінювати перспективи потенційних судових позовів про відшкодування нанесеної шкоди, які можуть бути подані навіть без рішення Комітету. Можна з впевненістю очікувати, що запропоновані законопроектами зміни матимуть значний позитивний ефект на розвиток конкуренційних судових спорів в Україні.
ВИСНОВКИ
Варто зазначити, що даним рефератом було досліджено стан сучасного законодавства України у сфері антимонопольного регулювання, а також проаналізовано нові тенденції щодо спорів у сфері антимонопольного законодавства, зокрема щодо спорів, пов’язаних з антиконкурентними узгодженими діями суб’єктів господарювання та щодо спорів, пов’язаних зі зловживанням своїм монопольним становищем на ринку, а також проаналізовано тенденції щодо прийняття судами рішень про відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства у сфері захисту економічної конкуренції.
Статтею 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено право особи, якій була заподіяна шкода внаслідок порушення конкуренційного законодавства, звернутися до суду з позовом про відшкодування такої шкоди. За низку порушень передбачається відшкодування шкоди навіть у подвійному розмірі. Сьогодні подання позову про відшкодування шкоди можливе лише після винесення Антимонопольним комітетом України рішення, яким встановлюється порушення конкуренційного законодавства, що призводить до по‑справжньому великої тривалості процесів щодо відшкодування шкоди.
Наразі система оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України побудована таким чином, що остання крапка у спорі щодо оцінки дій суб’єкту господарювання залежить саме від господарського суду. Саме тому правові позиції судів мають суттєвий вплив на правозастосовну практику антимонопольного законодавства. І, відповідно, АМК України також вимушений враховувати такі позиції при здійсненні своє діяльності щодо виявлення та доведення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Аналізуючи наявну судову практику у справах про відшкодування шкоди, можна виділити кілька спільних рис у тих справах, в яких суди прийняли рішення про повне або часткове стягнення шкоди:
Факт порушення законодавства про захист економічної конкуренції та вина відповідача в кожному випадку підтверджувалася відповідним рішенням АМКУ про притягнення відповідача до відповідальності;
Шкодою суди визнавали різницю між фактично понесеними позивачем витратами, здійсненими внаслідок і в період вчинення відповідачем порушення, та обґрунтованими витратами, які позивач поніс би у разі відсутності такого порушення (наприклад: різниця між сплаченою позивачем МАУ вартістю пального у період вчинення відповідачем АМІК порушення та вартістю аналогічного пального, розрахованого за цінами, що склалися після усунення порушення; різниця між надмірно сплаченим тарифом на перевезення з боку Нібулон та платою, яка повинна бути сплачена у разі відсутності порушення з боку Укрзалізниці; сума вартості послуг, надмірно сплачена позивачем в результаті завищення обленерго економічного еквівалента реактивної потужності, у порівнянні з вартістю, яка мала бути сплачена; надмірно сплачена вартість товару внаслідок закупівлі товару продавцем через посередника, у порівнянні з вартістю товару за прямим договором з офіційним дистриб'ютором);
В кожному випадку наявність шкоди (збитків) обґрунтовувалася посиланням саме на зловживання відповідачем своїм монопольним становищем. Наразі в Україні не сформована судова практика щодо стягнення шкоди, спричиненої іншими видами порушень конкурентного права.
Категорія справ, що формується за позовами про стягнення збитків, спричинених порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, відзначається особливою складністю. Зокрема, це зумовлено необхідністю доведення під час звернення до суду всієї сукупності таких обставин: факт вчинення неправомірної поведінки у вигляді порушення законодавства про захист економічної конкуренції, підтверджений відповідним рішенням АМКУ; вина, наявність та розмір завданої шкоди; причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою.
Список використаних джерел
1. Юдіцький О. Л. Правові засади економічної конкуренції як об’єкта державного регулювання. 2014. URL: http://academy.gov.ua/ej/ej12/txts/10yolodr.pdf (дата звернення: 22.04.2020).
2. Закон України «Про захист економічної конкуренції». Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001. №12.
3. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003. № 18, № 19-20, № 21-22. 144 с.
4. Швайка Л. А. Державне регулювання економіки. К.: Знання, 2009. 462 с.
5. Верещагіна О. С. Господарсько-правове забезпечення антимонопольно-конкурентної політики в Україні : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.04 / О. С. Верещагіна ; кер. роботи Р. П. Бойчук ; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. Харків, 2014. 20 с.
6. Конституція України від 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996. № 30. 141с.
7. Закон України «Про Антимонопольний комітет України». Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993. № 50. с.472.
8. Пономарьов О. В. Правові основи діяльності Антимонопольного комітету України. Форум права. 2007. № 3. С. 207-211.
9. Кантур К. С. Роль Антимонопольного комітету України в розвитку конкуренції. Теорія та практика державного управління. №2 (45). 2014. С. 123-131.
10. Бакалінська О. О. Конкурентне право : навч. посіб. Київ: КНТЕУ, 2009. 379 с.
11. Постанова Верховного Суду Касаційного господарського суду від 4 червня 2019 року. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/75163567 (дата звернення: 22.04.2020).
12. Постанова Верховного Суду Касаційного господарського суду від 13 червня 2018 року. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/74729987 (дата звернення: 22.04.2020).
13. Постанова Господарського суду м. Києва від 21 листопада 2017 року. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/65969825 (дата звернення: 22.04.2020).
14. Постанова Господарського суду м. Києва від 7 листопада 2017 року. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/65773172 (дата звернення: 22.04.2020).
15. Рішення Господарського суду м. Києва від 10 лютого 2017 року. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/64679308 (дата звернення: 22.04.2020).
16. Рішення Господарського суду м. Києва від 17 липня 2017 року. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/67787151 (дата звернення: 22.04.2020).
17. Рішення Господарського суду м. Києва від 20 травня 2016 року. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/57840088 (дата звернення: 22.04.2020).
18. Рішення Господарського суду м. Києва від 15 грудня 2017 року. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/71067782 (дата звернення: 22.04.2020).
19. Рішення Господарського суду м. Києва від 21 січня 2019 року. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/79288730 (дата звернення: 22.04.2020).
20. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 3 квітня 2018 року. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/73345680 (дата звернення: 22.04.2020).