Ім'я файлу: адміністративне.docx
Розширення: docx
Розмір: 31кб.
Дата: 30.03.2020

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Кафедра адміністративного права

Реферат

«Управління національною безпекою»


Виконав:

курсант 2 курсу

6 факультету

групи 06-17-03

Кащей А.О.

Викладач: Бенедик В.І.
Харків 2018

ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЮ БЕЗПЕКОЮ
1.1. Основні засади забезпечення національної безпеки
1.2. Система забезпечення національної безпеки
РОЗДІЛ 2. НЕДОЛІКИ УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЮ БЕЗПЕКОЮ УКРАЇНИ
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Якісними показниками національної безпеки є рівень захищеності територіальної цілісності, державного суверенітету, конституційного ладу, економічного, оборонного й науково-технічного потенціалу України, прав громадян та законних інтересів держави від посягань з боку окремих організацій (також груп і осіб), розвідувальної та підривної діяльності іноземних спецслужб.

Національна безпека досягається шляхом проведення єдиної державної політики у сфері її забезпечення економічними, політичними та організаційно-правовими заходами проти загроз та порушень прав та інтересів громадян, суспільства та держави.

Встановлення та підтримання національної безпеки є одним з основних завдань держави, яка має закладати фінансову, матеріальну, правову, територіальну та інші основи, що забезпечують результативну та стабільну діяльність органів державної влади щодо забезпечення захищеності державного суверенітету та прав і свобод громадян.

З кожним роком Україна потребує все більшого удосконалення заходів національної безпеки, що спричинено підривною діяльністю з боку країни-сусіда та її агресивним ставленням до нашої держави і народу. Практика державного управління за останні десять років продемонструвала наявні проблеми діяльності органів, що підтримують національну безпеку, їх неузгоджену та іноді нераціональну діяльність. Найважливішим є те, що ці проблеми є актуальними і сьогодні та потребують негайного розгляду та вирішення.

Саме тому тема «Управління національною безпекою» є дуже важливою і цікавою. Я вважаю що її розгляд є обов’язковим для вивчення основних аспектів адміністративного управління.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЮ БЕЗПЕКОЮ

1.1. Основні засади забезпечення національної безпеки

Для початку розглянемо поняття «національна безпека» та зясуємо його значення.

Національна безпека- це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави (національних інтересів), за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація загроз національним інтересам у різних сферах життєдіяльності суспільства та держави. [5]

Суб’єкти, які забезпечують національну безпеку (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, НАБУ, ЗСУ, СБУ, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України, органи та підрозділи цивільного захисту, громадяни та об’єднання громадян), діють в багатьох сферах державного управління, а саме: сприяють сталому розвиткові держави, своєчасному виявленню, запобіганню та нейтралізації реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, прикордонної діяльності та оборони, боротьби з корупцією, охорони здоров’я, міграційної політики, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, культурного розвитку населення, пенсійного забезпечення та соціальної політики, захисту прав власності, ринку фінансових послуг, житлово-комунального господарства, податково-бюджетної та митної політики, обігу цінних паперів та фондових ринків, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, ринку банківських послуг, торгівлі та підприємницької діяльності, валютної та монетарної політики, ліцензування, захисту інформації, інформаційних технологій, транспорту та зв’язку, промисловості та сільського господарства, енергетики та енергозбереження, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, функціонування природних монополій, захисту екології та навколишнього природного середовища та ін. [1]

Отже, усі сфери державного управління у тій чи іншій мірі потребують гарантування національної безпеки для стабільної діяльності та розвитку країни. Для ефективного виконання поставлених завдань у зазначених сферах субєкти забезпечення національної безпеки спираються на встановлену нормативно-правову базу. Неухильно дотримуючись нормативно- правових актів, органи державної влади виконують попередньо створені програми та стратегії, що приводять до досягнення поставлених цілей у реалізації безпеки країни.

Правовою основою забезпечення національної безпеки України є: Конституція України, Закон України «Про національну безпеку України», Закон України «Про Службу безпеки України», Закон України «Про розвідувальні органи України», Закон України «Про контррозвідувальну діяльність», Закон України «Про боротьбу з тероризмом», Закон України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб», Закон України «Про інформацію», Закон України «Про державну таємницю», Закон України «Про Національну систему конфіденційного зв’язку», Закон України «Про страховий фонд документації України», Закон України «Про службу зовнішньої розвідки України», Закон України «Про військово-цивільні адміністрації», Закон України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму», міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані на виконання Конституції та законів України інші нормативно-правові акти. [6]

Важливо зазначити й те, що при забезпеченні безпеки органи державної влади, які уповноважені на це, спираються на систему принципів, що закладають і встановлюють основу їх діяльності. Такими принципами є:

1) принцип пріоритету прав і свобод людини та громадянина (наголошує на тому, що права людини є вищою цінністю і до них потрібно ставитися з повагою);

2) принцип верховенства права (так як Україна є правовою державою, то діяльність субєктів забезпечення національної безпеки повинна перш за все відповідати Конституції України, Законам України та іншим нормативно-правовим актам);

3) принцип пріоритету мирних засобів у розвязанні конфліктів (полягає у тому, що держава перед застосуванням сили та примусу надаєте перевагу мирним засобам щодо вирішення певних конфліктів);

4) принцип своєчасності і адекватності заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам (при здійсненні державної політики щодо національної безпеки, органи державної влади повинні вчасно вирішувати наявні проблеми та робити це згідно до законодавства);

5) принцип чіткого розмежування повноважень та взаємодії органів державної влади у забезпеченні національної безпеки (кожен орган державної влади має діяти в межах компетенції, що встановлена у відповідних нормативно-правових актах);

6) принцип демократичного цивільного контролю над воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки (контроль над військовими формуваннями та правоохоронними органами для утвердження конституційних засад демократичної держави);

7) принцип використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки (співпраця з іншими країнами для колективної боротьби зі спільними загрозами національній безпеці, прикладом чого можна назвати Конвенцію Ради Європи про запобігання тероризму). [1]

1.2. Система управління національною безпекою

Для реалізації державної політики з національної безпеки, управління її забезпеченням, захисту інтересів народу та держави в усіх сферах життя створено систему управління (забезпечення) національної безпеки.

Система забезпечення національної безпеки – це сукупність органів державної влади, організацій, посадових осіб та громадян, які у межах своєї компетенції здійснюють управління забезпеченням національної безпеки згідно до покладених на них завдань та цілей, що відповідають законодавству.

Систему забезпечення національної безпеки було сформовано незадовго після проголошення Україною незалежності. Вона орієнтувалася на внутрішньому та зовнішньому напрямках діяльності. У внутрішньому напрямку основним та пріоритетним завданням суб’єктів з розвитку державної політики щодо безпеки є гарантування прав і свобод людей та громадян (захист прав громадян відбувається і від зовнішніх посягань). Щодо зовнішнього напрямку, то тут Україна обрала підтримку міжнародного миру шляхом ядерного роззброєння, неприйняття участі у військових конфліктах та блоках, дотримання статусу нейтральної держави у майбутньому.

Систему управління національною безпекою можна охарактеризувати наступними ознаками:

1) до її складу входить безліч ієрархічно розташованих елементів (система складається з великої кількості підсистем управління в воєнній, економічній, інформаційній та ін. сферах);

2) існування кореляції між системними елементами ( взаємозв’язок та співвідношення між суб’єктами забезпечення національної безпеки при їх діяльності);

3) система є органічною сукупністю взаємопов'язаних елементів, які у своїй єдності, утворюють нову якість (елементи не мають достатньої ефективності, якщо вони не пов’язані між собою). [2]
При створенні системи управління національною безпекою потрібно мати на меті формування балансу між інтересами особи, суспільства та держави. Велику роль у цьому процесі відіграють інституції, завданням яких є застосування державно-владних повноважень і ресурсів для досягнення цілей, покладених на систему національної безпеки. Державні інституції мають виконувати завдання щодо забезпечення функціонування ядра національної безпеки, яке складається із його системоутворюючих елементів, основне місце серед яких посідають життєво важливі інтереси української нації.

Для належного функціонування системи управління національною безпекою потрібно нейтралізувати дисбаланс , який може бути присутнім у ній, шляхом застосування системи стримувань та противаг, за допомогою якої можливо гарантувати забезпечення прав і свобод особи та громадянина. Розвиваючи цей напрям, слід створити наступну систему гарантій:

1) створення на основі Конституції України нормативно-правових актів, що мають регулювати компетенцію суб’єктів системи забезпечення національної безпеки, контролювати та регламентувати їх дії, права, обов’язки та принципи взаємодії та ін., що дозволить збалансувати систему;

2) формування недержавної підсистеми забезпечення національної безпеки;

3) утворення механізму забезпечення інтересів особи, суспільства та держави на різних рівнях: локальному, національному, регіональному, міжнародному і глобальному- як єдину та повязану систему;

4) удосконалення та розвиток існуючих та створення нових інститутів безпеки;

5) встановлення механізму нагляду за діяльністю субєктів забезпечення національної безпеки для дотримання ними принципу законності (функція контролю).

Звичайно, що кількість гарантій можна збільшити, але головне- це привести систему управління національною безпекою до ладу, створити механізм, що забезпечить її ефективне функціонування та гарантуватиме виконання плану державної політики щодо національної безпеки в державі у майбутньому. [3]

РОЗДІЛ 2. НЕДОЛІКИ УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЮ БЕЗПЕКОЮ УКРАЇНИ

Попри добре сформовану систему забезпечення національної безпеки, широку правову основу, велику кількість суб’єктів, діяльність яких спрямована на захист інтересів особи, суспільства та держави, існує ряд невирішених та актуальних проблем в управлінні національною безпекою, які потребують негайного вирішення для подальшого розвитку держави за обраним курсом.

Головною проблемою сучасної системи забезпечення національної безпеки є дублювання повноважень органами державної влади. Тобто, у деяких сферах діяльності, інституціях компетенція суб’єктів управління національною безпекою збігається щодо регулювання певних відносин. Наприклад, діяльність Збройних сил України та Державної прикордонної служби України щодо захисту територіальної цілісності держави, а також Служби Безпеки України та органів внутрішніх справ- щодо здійснення правоохоронної функції. Тому, у даній ситуації, доцільним було б розмежування компетенції органів державної влади для їх індивідуальної відповідальності за конкретні сфери відносин, що призведе до більш ефективної їх діяльності.

На сьогодні одним із проблемних органів державної влади, який потребує негайного реформування, є Служба Безпеки України.

Відомо, що СБУ є одночасно і спецслужбою і правоохоронним органом. Слід зазначити, що ніде у сучасному світі спецслужба не веде правоохоронної діяльності. На неї покладаються завдання: контррозвідувальної протидії розвідувальній діяльності, боротьби з рухами, що загрожують конституційному ладу, боротьби з тероризмом та ін. Натомість правоохоронна діяльність – завдання МВС. Отже, для вирішення цієї проблеми потрібно позбавити СБУ компетенції здійснювати досудове слідство, дізнання та інші повноваження, які здійснюються Національною поліцією та іншими правоохоронними органами. Натомість, за Службою варто закріпити повноваження у сфері управління та забезпечення безпеки держави як основні. [7]

Наступною проблемою управління національною безпекою є те, що Україна за останні роки перш за все намагається захистити такі інтереси як державний суверенітет, територіальна цілісність та недоторканість кордону, недопущення втручання у внутрішні справи. Таким чином, можна сказати, що держава перш за все піклується про захист самої себе, а не окремої людини чи нації. Такі дії зовсім не відповідають євроінтеграції України та європейським цінностям.

По-третє, захист конституційного ладу, прав та свобод людини, побудови соціальної, демократичної та правової держави не відповідає функціональній структурі органів забезпечення національної безпеки. Це зумовлено тим, що фактично лише Міністерство внутрішніх справ забезпечує безпеку в соціальній та гуманітарній сферах. Можна дійти висновку, що гуманітарна та соціальна сфера мабуть є найменш забезпеченими. Отже управління національною безпекою у цих відносинах потребує корегування та вдосконалення.

Четвертою проблемою можна назвати недолік Закону України «Про національну безпеку України» 2018 року, у якому не закріплено те, що на розвиток Військово-промислового комплексу має виділятися 0,5% ВВП України, хоча у 2016 році таке положення в законі було. Це не надає основ для встановлення чіткого та визначеного фінансового забезпечення діяльності такого суб’єкта забезпечення національної безпеки як ВПК. [4]

Крім перелічених проблем щодо управління національною безпекою в Україні існує ряд інших менш масштабних недоліків, які також повинні підлягати виявленню та усуненню, особливо з боку законодавчої влади (реалізація пунктів законів, корегування змісту нормативно-правових актів та ін.)

ВИСНОВОК

Отже, проаналізувавши статтю, можна сказати, що «Управління національною безпекою» є важливою темою і, крім того, актуальною для розгляду та дослідження щодо сучасного становища України. В цілому, система та механізми забезпечення національної безпеки (ЗНБ) мають гарну правову основу, кваліфіковані кадри та методи діяльності, але потребують обов’язкового реформування, розвитку та вдосконалення інших елементів, таких як структура органів державної влади, що є суб’єктами управління національною безпекою, їх компетенція, керівництво та порядок призначення державних службовців на керівні посади. Важливим є піднесення захисту прав та свобод громадян, української нації, як завдання, на виконання якого в першу чергу повинні витрачатися основні сили ЗНБ. Це положення є одним із багатьох умов євроінтеграції України. Але для втілення «мрії» щодо входження до складу ЄС нашій державі слід акцентувати увагу не лише на цьому положенні, а на управлінні національною безпекою в цілому, бо саме продумане, проаналізоване, узгоджене та адекватне реформування усієї системи ЗНБ дасть змогу побороти корупцію, зловживання владою, перевищення службових повноважень в органах державної влади; встановити та оновити структуру, механізми, засоби та методи ЗНБ; привести до відповідності європейських стандартів законодавства, що регулює ЗНБ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018

2. Битяк Ю.П. Адміністративне право України//Битяк Ю.П. Київ Юрінком Інтер, 2005 — 544 с.


3. Гай-Нижник П. П. Росія проти України (1990–2016 рр.): від політики шантажу і примусу до війни на поглинання та спроби знищення – К.:«МП Леся», 2017. –332 с. 

4. Захаров Є.Ю. Служба безпеки України та права людини// Інтервю — УГСПЛ, 2016.

5. Корнієвський О. Національна безпека // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — 489 с.

6. Литвиненко О. Нормативно-правова база у галузі безпеки і оборони України// Литвиненко О. Редкол.: Флурі Ф., Бадрак В. Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння, Київ, 2016. 872 с.

7. Ткач О., Сорокін С. Український науковий журнал «ОСВІТА РЕГІОНУ»// Ткач О., Сорокін С. — ВАПН, Київ, №4 2016 — 122 с.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас