Київський інститут інтелектуальної власності і права
Національного університету
«Одеська юридична академія»
Реферат
Тема: Культура Китаю
Виконала студентка 1 курсу
Групи ПС 1/19 БД
Резніченко Аліна Сергіївна
Київ – 2020
Зміст
Вступ 3
Розділ 1. Духовна культура. 4
Конфуціанство. 4
Даосизм 4
Моизм 5
Легізм 5
Буддизм 6
Розділ 2. Писемність. 7
Розділ 3. Мистецтво 8
Висновок 11
Список використаної літератури 12
Вступ
Китай є батьківщиною однією з найдревніших цивілізацій світу, і можливо, єдиною, де фізичний тип населення не змінювався впродовж 5 тисячоліть. Китай має історію, що налічує 5 000 років мистецького, філософського і політичного розвитку. Хоча регіональні відмінності створюють відчуття різноманіття, спільність мови і релігійно-етнічних поглядів об'єднують культуру Китая, у рамках котрої були створені такі значимі у всесвітньому масштабі явлення, як конфуціанство і даосизм.
Характерними особливостями китайської культури виступають: традиціоналізм - орієнтація на підтримку способу життя предків, на підпорядкування індивіда соціальному порядку; релігійно-поетичне ставлення до природи, що була предметом поклоніння; китайська церемонія - наявність фіксованих норм поведінки і мислення, що склалися на основі культу древності, і які були покладені в основу нового типу міської раціональної культури;
Основними видами мистецтв у Китаї виступають архітектура, література, музика, живопис, прикладне мистецтво. Уже у XV столітті до н.е. в Китаї існувала розвинена система ієрогліфічного письма, що нараховувала близько двох тисяч ієрогліфів.
Розділ 1. Духовна культура
Конфуціанство.
Відомий філософ того часу Конфуцій (551-479 рр до н.е.) - засновник конфуціанства. Характерною рисою навчання Конфуція є антропоцентризм. Його майже не цікавлять проблеми космогонії, він приділяє мало уваги парфумам і потойбічному світові..., хоча і вважає небо не тільки частиною природи, але і вищою духовною силою у світі, а жертвоприносини предкам - найважливішим вираженням поваги до них. Однак у центрі його уваги - проблеми людини, його розумового і морального вигляду. Кофуций першим розробив концепцію ідеальної людини (цзюнь-цзи), шляхетного чоловіка - не по походженню, а завдяки вихованню в собі високих моральних якостей і культури, - який насамперед повинний володіти жэнь - гуманністю, людяністю, любов'ю до людей; прояву жэнь - справедливість, вірність, щирість і т.д. Особливе місце зайняла концепція сяо - синовньої шанобливості, поваги до батьків і старшим узагалі. Конфуцій вважав сяо основою жэнь і інших чеснот і найефективнішим методом керування країною (тому що країна - це велика родина). Нарешті, Конфуцій надавав великого значення юе - музиці, кращому засобові зміни поганих вдач і звичаїв, а чільну роль чи відводив - етикетові, тобто правилам благопристойності, що регулює поводження людини в різних життєвих ситуаціях. Вихідною точкою навчання Конфуція про чіткий ієрархічний поділ обов'язків у суспільстві була концепція чжен хв - випрямлення (виправлення) імен, тобто приведення речей у відповідність з їх назвою...
Даосизм
Засновником даосизму був Лао Цзи , власне його Чи ім'я Ер (Чи Боян, Лао Данина). По переказі народився в 604 р. до н.е., однак історичність його особистості викликає сумніст. До основних ідей даосизму відносяться наступні: Дао - це невидимий усюдисущий закон природи. Дао не діє, тим самим, породжуючи всі, воно вічно і безіменно, порожньо і невичерпно. Відповідно до Дао взаємодіють два протилежні початки - инь і ян, досягаючи своєї межі. вони переходять друг у друга. В II ст. даосизм оформляється організаційно, початок йому поклала школа «Шлях небесних наставників», заснована напівлегендарним Чжан Лином. На початку V ст. оформляються ритуал і віровчення, даосизм стає державною релігією, потім розпадається на безліч сект і напрямкіст. Виходячи з навчання про Дао, даосизм запропонував оригінальну концепцію найкращого державного керування - недіяння: якщо правитель перебуває в бездіяльності, то в силу Дао справи самі налагодяться. І, так само як і інші філософські навчання, даосизм засуджує війну.
Моизм.
Моизм - етико-політичне навчання, засновник якого Мо цзи (Мо Ди) (близько 486 - 376 р. до н.е.). Для навчання Мо цзи характерний заклик до загальної любові, вимога вирішувати всі конфлікти мирними засобами і т.п.
Моисти були людьми незвичайними, що уражали сучасників повним забуттям особистого, готовністю жертвувати усім заради загального блага і справедливості. Моист із радістю віддавав своє життя за главу школи і міг позбавити життя єдиного сина за зло, учинене сторонньому.
Легізм.
Легізм - етико-політичне навчання, що виникло в Древньому Китаї в VI - III ст. до н.е. У центрі уваги легізма - проблема керування державою. Легісти вважали що політика не сумісна з мораллю і головні засоби керування - заохочення і покарання, причому останніх повинно бути набагато більше. Легисти розробили концепцію деспотичної держави, де усі рівні перед законом. Єдине виключення - це правитель, що є творцем законіст.
Найвизначніші представники легізма - це Шан Ян, Гуань Чжун, Цзи Чань, Чи Куй, Шэнь Бухай і Ганьби Фэй. Починаючи з III ст. до н.е. починається процес злиття легізма з конфуціанством, у результаті вже в епоху Хань легізм припиняє своє самостійне існування.
Буддизм
У I ст. у країну проникає буддизм (у формі хинаяни), але не одержує особливого визнання, з V ст. починається проникнення буддизму у формі махаяни. Його широкому поширенню сприяло те, що буддизм допускає необмежене розширення свого пантеону за рахунок включення в нього місцевих богів, а для махаяни характерно ще і те, що місцеві божества зливаються при цьому з персонажами буддійської міфології. Так, наприклад, дуже популярна в Китаї богиня милосердя Гуань-инь стала вважатися аватарой будди Авалокетешвари. Таким чином, протягом усього Середньовіччя в Китаї співіснують три релігії - конфуціанство, даосизм і буддизм; їх називали «три істини». Переважну більшість віруючих виконують обряди всіх трьох религий: так, для лікування хворих або для вигнання злих парфумів частіше запрошують даоських ченців, для здійснення похоронних обрядів - буддійських.
Однак у Китаї зі стародавності збереглися конфуціанство і даосизм.
Середньовічна філософія в Китаї розвивається в основному в руслі конфуціанства, даосизму і буддизму. Періодом розквіту філософської думки можна вважати епоху Сун. У цей період розвивається метафізика конфуціанства. Центральною проблемою, навколо якої йшла особливо напружена боротьба між різними школами, була проблема співвідношення ідеального закону (чи) і матеріальної першооснови (ци). У цю же епоху розробляються такі поняття, як «Велика межа», «Велика гармонія» і ін.
Розділ 2. Писемність
Писемність в Китаї виникла ще в сиву давнину (III тис. до н.е.) Археологи знайшли багато старовинних предметів з написами: це посуд, кістки для ворожіння, панцири черепах. В період правління династії Цінь було запроваджено єдине для всієї країни письмо. Воно дійшло до наших днів майже без змін.
Знаками в китайському письмі є ієрогліфи. Кожен ієрогліф означав окреме слово. У давньокитайському письмі використовувалось близько 10 тис. ієрогліфів. Розділових знаків не існувало. Тому навчання грамоти вимагало багато часу й зусиль. Спочатку китайці писали на панцирах черепах, кістках тварин та на бронзовому посуді.
У І тис. до н.е. китайці писали пензликом на дощечках з бамбука. Пензлик вмочали в лак, виготовлений із соку дерева. За допомогою шкіряного чи шовкового шнурка бамбукові дощечки з'єднували в особливу книгу. Подібна книга могла займати цілий віз, а то й більше.
Згодом китайці почали використовувати для письма шовкові стрічки.
На них було зручно писати, але шовк на той час був дуже дорогим матеріалом.
Наприкінці І тис. до н.е. почали писати на папері. Папір був значно дешевшим за шовк та зручнішим, аніж бамбукові дощечки. Ієрогліфи писали стовпчиками згори донизу.
Розділ 3. Мистецтво
Стародавні китайці досягли високої майстерності в обробці міді й бронзи. Про це свідчать матеріали археологічних розкопок. Бронзовий посуд прикрашався золотом, сріблом, коштовним камінням. На посудинах зображували сцени полювання і військових походів.
У Стародавньому Китаї будинки будували з дерева, і тому вони не збереглися до нашого часу. Проте до нас дійшли їх глиняні макети. Китайські архітектори створили своєрідний стиль багатоярусного будинку.
До нашого часу збереглися чудові рельєфи на надгробних кам'яних плитах. В основному на них зображувались картини жнив, полювання. Стіни склепів прикрашали похоронними фресками. На них зображувались побутові картини, наприклад виїзд на колісницях.
Важливе значення в Стародавньому Китаї надавалося танцям і музиці. До нас дійшло багато пісень Стародавнього Китаю, які були записані в "Книгу пісень" (Ші цзін).
У китайському мистецтві особливе місце посідають каліграфія, поезія та особливо живопис -- гохуа -- розпис водяними фарбами на шовку чи паперових сувоях. Ієрогліфічна кодова система давала змогу через ці три види мистецтва відображати життя людини в найпотаємніших порухах її душі, найбільш повно відтворювати її прагнення до злиття мистецтва з мистецтвом життя. Музика Китаю -- одна з найдавніших у світі (збірник "Книга пісень" датується XI -- VI ст. до н. е.).
Протягом двох тисяч років, починаючи з VI ст. до н. е., в Китаї будувався найбільший у світі Великий канал, який у XIII ст. з'єднав Пекін з Ханчжоу, -- складна гідротехнічна споруда з численними пристроями, цікавими способами перекачування та очищення води. Друга видатна споруда в період династії Цінь -- Великий китайський мур (IV -- III ст. до н. е.) довжиною 4 тис. км для захисту кордонів. У III--VI ст. до н. е. під впливом буддизму зводилися ярусні культові башти--пагоди, печерні храми. Надзвичайною витонченістю форм й легкістю пропорцій вирізняється "Залізна" пагода доби династії Сун (960--1279).
Живопис у Китаї як вид мистецтва з давніх-давен користується великою повагою. З часів середньовіччя дійшли вірші, що прославляють живопис, трактати про творчі шляхи живописців, опису окремих картин і своєрідні зведені історії живопису, що повідомляють зведення про численних художників різних епох. Однак у наші дні багато хто з тих художників, від яких не збереглося речовинних доказів їхнього існування, відійшли в простір легенд, перетворилися у свого роду символи, зв'язані з визначеними художніми напрямками.
Багато знаменитих картин загинули при пожежах, інші збереглися тільки в пізніх копіях. І все-таки уціліли добутки дають можливість відновити основний шлях розвитку китайського живопису, з'ясувати зміни, що відбувалися в ній протягом різних епох, а збережені трактати дозволяють зрозуміти, який естетичний зміст вкладали самі художники у свої здобутки. Художній стиль китайського середньовічного живопису у своїй основі виник ще в далекій давнині. Навіть ті деякі пам'ятники мистецтва, що ми можемо бачити, володіють такою послідовною наступністю, що дозволяють нам зробити цей висновок.
Сама рання зі збережених до наших днів картина на шовку, що належить до IV століття до н. е., при усій своїй схематичності написана вже в тій чіткій графічній манері, що так характерна для подальшого живопису Китаю. Розписи і плоскі різьблені рельєфи ханьського часу з їхньою розповідністю, великою динамічністю, стрімкістю переданих єдиною лінією фігур, що рухаються, і великою ритмічною досконалістю свідчать уже про досить розвинуті принципи мальовничого зображення.
І проте справжнім часом створення станкового живопису варто вважати епоху феодалізму (після ханьського часу). Найдавніші періоди історії Китаю (тобто II тисячоріччя - середина I тисячоріччя до н. е.) зі світом їхньої складної символіки, відсутністю в образотворчому мистецтві безпосереднього показу реальної видимої дійсності і розвинутого сюжету не могли створити станковий живопис як особливе, що відрізняється від інших видів мистецтва явище.
Відомо, що знаменитий китайський поет Цюй Юань, що жив у IV столітті до н. е., будучи у вигнанні і блукаючи по одній з віддалених провінцій, заблукав у покинутий людьми палац, де перед його очима стали стінні розписи з невідомими йому зображеннями. Легенда оповідає, що саме загадковість цих розписів, зміст яких вже і йому був незрозумілий, спонукала його написати повну здивованих питань поему "Вопрошаю небо".
Ті умовні знаки, що прикрашали вироби з бронзи, видимо, переносилися й у розписі на стінах. Сюжети і манера виконання, так само як і образи мистецтва, відрізнялися дивною спільністю як у настінних розписах, так і у візерунках бронзових виробів, різьблення по камені і глиняних судинах.
Висновок
Китайська культура - одна з найдавніших культур Стародавнього Сходу. Її розвиток пройшов багато періодів розвитку. Найдавніший період – стародавній, славиться своїми, досить глибокими пізнаннями в галузі живопису. До наших часів дійшло дуже мало шедеврів того періоду, але згадки про них нам доносять писемні твори поетів того часу. На витворах мистецтва тих часів ми можемо побачити витонченість, загадковість, тендітність, магічність тощо.
Живопис, спочатку, слугував для прикрашення тих чи інших речей, але згодом він став способом самовираження, відбиття міркувань, уявлень, фантазії, спогадів на різноманітних матеріалах, таких як шовк, папір і т. і.
Таким чином, можна сказати, що живопис Стародавнього Китаю продовжує вражати і дивувати людей своєю неперевершеністю, філософським змістом, несхожістю на інші види світового мистецтва, надихає людину на породження мистецьких витворів, формує внутрішній світ людини, яких допомагає поринути у світ природи, зрозуміти її, жити з нею у гармонії, усвідомити буття того часу.
Список використаної літератури
1. Рубель В. А. «Історія середньовічного Сходу» - К.: Либідь, 2002.
2. Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури. К.: Знання, 2000.
3. Матвєєва Л.Л. «Культурологія», 2007.
4. Левчук Л. Т. «Історія світової культури», 2003.
5. Історія світової культури" А.И.Чернокозост.
6. Енциклопедія нового Китаю.
7. «Китайська народна республіка». Довідник.