Ім'я файлу: 174422 (2).docx
Розширення: docx
Розмір: 29кб.
Дата: 22.12.2020
скачати
Пов'язані файли:
11048.docx
Розширення: docx
Розмір: 29кб.
Дата: 22.12.2020
скачати
Пов'язані файли:
11048.docx
Реферат студента 1 курсу
групи КА-97
факультет ІПСА
Кагарлицького Романа Євгенійовича
Історія розвитку футболу в світі та Україні
Історія розвитку систем, стилів гри та футбольних тактик
Навчання тактики гри у футбол
Вступ
На сьогоднішній день футбол є однією з найбільш популярних спортивних ігор Європи та всього світу. Високий рівень розвитку сучасного футболу потребує вирішення проблем організації навчально-тренувального процесу, використання найбільш досконалих форм, методів і засобів тренування.
На думку П.М. Казакова, Г.А. Лисенчука, В.В. Соломонко, А.М. Зеленцова, В.М. Шамардіна футбол характеризується гармонійною наступальною та оборонною потужністю команд, зміцненням взаємозв'язку між атакою та обороною. Саме тому на думку фахівців особливу увагу треба приділяти техніко-тактичної майстерності футболістів, яка визначається великою кількістю прийомів і є базою для ефективної змагальної діяльності. В змаганнях найвищого рівня перемагає команда в арсеналі якої є значна кількість різних тактичних комбінацій та взаємодій. Аналіз вітчизняної літератури з футболу показав, що безперервно зростаюча конкуренція на міжнародній спортивній арені покладає на фахівців завдання, щодо розробки нових теоретичних положень тактики гри, принципів ведення спортивної боротьби в футболі.
Тенденції розвитку сучасного футболу свідчать про те, що тактична підготовка гравців стала провідною поміж інших видів підготовки спортсменів, оскільки визначає їх цільову спрямованість і зміст роботи, конкретизує функціональні обов'язки футболістів у команді в різних ігрових ситуаціях, сприяє слушності вибору системи гри, визначає параметри моделей команд. Тактика є основним змістом всієї ігрової діяльності під час зустрічі. Вдало вибрана тактика боротьби проти конкретного суперника сприятиме досягненню успіху, а невдало підібрана тактика або не реалізована в ході матчу зазвичай приводить до поразки. Вміння правильно вирішувати задачі нейтралізації суперників і успішне використання власних можливостей в атаках характеризується тактичною зрілістю як команди в цілому, так і її окремих гравців. Команда може досягти успіху тільки при добре організованих і обов'язково активних діях всіх футболістів в нападі та в захисті.
1. Теоретичне значення проблеми
1.1 Історія розвитку футболу в світі та Україні
Футбол - одна з найдавніших ігор людства. Невідомо де і коли він з'явився. Архівні джерела, знайдені в Китаї та Єгипті, зокрема зображення гравців з м'ячем, окремо м'ячі, дають вченим підстави стверджувати, що футбол був відомий людству задовго до нашої ери. Китайцям гра була відома ще понад 5000 років тому. Імператори вважали, що ця гра є важливим засобом військової підготовки. Згодом під назвою «Кемарі» футбол із Китаю перекочував до Японії. Тут ця гра стала частиною чисельних релігійних обрядів, але широкого розповсюдження серед населення не набула. Археологічні розкопки, проведені в Єгипті та стародавній Греції, а також архівні джерела, засвідчують, що там футбол був досить поширеним. Так, він згаданий у всесвітньо відомій «Одіссеї» Гомера. Ця гра була складовою частиною спартанського виховання юнаків, оскільки вимагала від її учасників прояву сили та елементів боротьби. У стародавній Греції гра з м'ячем мала три назви: «Файнінда», «Гарпаціон», «Єпіскурос».
Після занепаду стародавньої Греції, футбол під назвою «Гарпастум», стрімко завойовує римлян і особливо захисників імперії. Зміст гри полягав у перекиданні м'яча один одному так, щоб занести його за основні лінії половини майданчика суперників. Правила гри забороняли одному і тому самому гравцеві володіти м'ячем двічі до взяття воріт. За їх порушення м'яч передавався суперникам.
У Франції ця гра називалася «Soule», «Choule». Завдання гравців тут зводилося до того, щоб переміщувати м'яч від однієї лінії до другої. Боротьба за м'яч була безкомпромісною і навіть небезпечною. Тож і з'явилися королівські та парламентські укази про заборону гри, що призвело до тимчасового занепаду футболу.
В Англії найпопулярнішим видом розваги був «футбол натовпу». Ігри неорганізованих гуртів проводилися на майданах і вулицях міст, що паралізувало життя населення, завдавало великих збитків ремісникам та торговцям.
В Італії в часи Середньовіччя у «calcio» грали переважно у містах Флоренції та Падуї, але там уже існували деякі правила гри. Так, визначалася кількість учасників у команді, існували ворота, ставилися певні вимоги до розташування гравців, що вважається витоками тактичних систем гри.
У 1863 році представники всіх створених до того часу футбольних клубів зібралися у Лондоні, щоб розробити єдині правила гри, але досягти згоди не вдалося, зате було створено Англійську футбольну асоціацію. Вже пізніше в цьому ж році було ухвалено перші єдині правила. У них було передбачено чисельний склад команд, розміри футбольного поля та воріт, гравцям заборонялося грати руками в межах штрафного майданчика (за винятком воротаря). Вони складалися з 13 пунктів. У перші правила постійно вносилися доповнення, поправки, нові параграфи. Однак в основному вони збереглися до наших днів. Створення Футбольної асоціації сприяло переходу від стихійного до організованого футболу.
Переворот у тактику футболу внесли дві команди міста Глазго. Їх гравцями у 1870 році під час гри вперше в історії було застосовано передачу м'яча. З тих пір футбол став командною грою. Н жаль, прізвище футболіста, який вперше здійснив передачу м'яча, історії невідоме. Цей гравець, власне, і дав поштовх для розвитку і подальшого вдосконалення сучасної тактики гри.
Спорт, і зокрема футбол, в Україні почав розвиватися пізніше, ніж в країнах Західної Європи. Футбол, за деякими джерелами, прийшов у Миколаїв і Київ одночасно, у 1901 році. Трохи пізніше в Харків, а на початку 1910 року і в Донбас. Слід відзначити, що в футбол тоді грали тільки іноземні службовці та іноземні моряки з кораблів, які перебували в портах України.
Бурхливо розвивався футбол у 1935 році у Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську. Тоді збірна Україні обійшла професіонального суперника «Ред Стар Олімпік» з рахунком 6:1. Команда «Динамо» (Київ) завжди приймала участь у вищій лізі, а в повоєнні роки вона стала тринадцяти разовим чемпіоном і дев'ятиразовим володарем Кубка радянського Союзу, Суперкубка Європи (1975), дворазовим - Кубка володарів Кубків країн Європи (1975, 1986). Про високий рівень українського футболу свідчить також і те, що у вищій лізі Радянського Союзу в різний час виступали команди: «Динамо» (Київ), «Шахтар» (Донецьк), «Металіст» (Харків), «Дніпро» (Дніпропетровськ), «Чорноморець» (Одеса) та ін.
Протягом багатьох років у міжнародних змаганнях основу національних збірних команд складали футболісти українських клубів. Досить згадати всесвітньо відомі прізвища таких гравців як Ю. Войнов, В. Мунтян, В. Пузач, В. Веремєєв, В. Банников, В. Колотов, О. Блохін, Л. Буряк та ін. О. Блохін (1975), І. Біланов (1986), А. Шевченко (2004) були визнані кращими футболістами Європи.
Весною 1992 року проводився перший незалежний чемпіонат України серед команд вищої, першої, другої та перехідних ліг. Титул першого переможця вибороли футболісти команди «Таврія» (Сімферополь). Тепер такі змагання відбувають восени та навесні.
Чемпіонат України проводиться і серед юнацьких команд молодшого та старшого віку. Створено і юнацьку національну збірну команду України.
1997 рік став знаменитим у розвитку сучасного українського футболу. Україна першою із пострадянських країн і країн Східної Європи на державному рівні затвердила Цільову програму розвитку футболу на 1997-2002 роки. Основною метою цієї Програми було створення системи, що сприяла б гармонійному розвитку футболу в нашій державі.
Отже, футбол є одним з найпопулярніших видів спорту серед населення України та всього світу.
1.2 Історія розвитку систем, стилів гри та футбольних тактик
У перші роки розвитку (1810-1863) гра у футбол не була організованою та плановою, не мала системи гри. Техніка гри була примітивною, гравці намагалися спрямувати м'яч у ворота або за лінію поля суперника, використовуючи удари і ведення. Переважала система «завдай удару і біжи». Її в літературних джерелах називають ще 1+10. Тут всі гравці були нападаючими і майже не існувало захисників.
Після затвердження єдиних правил гри, у 1863 році, з'явилася її тактична система з розташуванням гравців за схемою 1+1+9 (воротар, захисник і нападаючі). У 1863-1872 роках застосовувалося розташування гравців за схемою 1+2+8, а згодом і за схемою 1+1+2+7, тобто вони вже розташовувались в три лінії.
Шотландці перші намагалися обмірковано підійти до рівномірного розташування гравців на полі і досягли в цьому непоганих результатів. Характер боротьби, що велася між атакуючими і захисниками сприяв внесенню змін у правила гри, а фізична, технічна, тактична підготовка гравців стали рушійною силою в розвитку тактичних систем гри цього періоду розвитку футболу.
Перша система гри виникла в 1883 році у Шотландії. Її називають класичною або «пірамідальною». Певною мірою її почали застосовувати у всьому світі й проіснувала вона близько 50-60 років. За цією системою кількість гравців в лінії атаки і захисту майже вирівнюється. З введенням правила про положення «поза грою» атаки різко ускладнилися, що зміцнило і полегшило дії гравців в обороні.
Ця система передбачає здебільшого принцип зонного захисту. Тут головну роль виконував центральний півзахисник, який залежно від ситуації підтримував захисників або нападаючих. Крайні півзахисники прикривали крайніх або півсередніх нападаючих.
Італійська система гри. Особливість цієї системи - підстраховування можливих передач по центру поля. Крайні півзахисники прикривають крайніх нападаючих, центральний півзахисник - центрального нападаючого. Півсередні нападаючі при потребі відходять назад до власного штрафного майданчика. В атаках беруть участь два крайні і центральний нападаючі. За цієї системи перевага надається захисту. На її основі виникла відома система «катеначіо».
Австрійська система гри. Головна увага цієї системи - на забезпеченні передач на середні відстані. Захисники розташовуються в зоні штрафного майданчика, очікуючи наближення крайніх нападаючих. Центральний півзахисник зупиняє атаки, що ведуться по центру поля, а крайні півзахисники зупиняють крайніх та півсередніх нападаючих. Провідна риса системи - атакуюча гра. У ній бере участь п'ять нападаючих і три півзахисники повертаються на власну половину поля і зміцнюють оборону. Недолік системи - можливість суперників застосовувати швидкі контратаки.
Швейцарський замок «рігль». Характерною рисою цієї системи є зміцнення лінії оборони за рахунок послаблення ударної сили атаки. Завдання центрального захисника - розпізнавати і випереджати дії суперника. Крайні півзахисники підстраховують центрального, а обидва захисники знешкоджують підступи до штрафного майданчика. Один із півсередніх нападаючих відходить назад і додатково підстраховує центрального півзахисника.
«Система дубль-ве». Футболісти розташовуються на полі рівномірно. Важлива риса системи - персональна оцінка гравців суперника, замість зонної, яка переважала в іграх із застосуванням «пірамідальної» системи. Тут крайні півзахисники прикривають крайніх нападаючих, центральний захисник, відповідно - центрального нападаючого, півзахисники - півсередніх нападаючих.
Переваги системи «дубль-ве»:
· доступна для початківців (побудована на простих тактичних засадах);
· чисельно рівне розташування гравців під час атакуючих і захисних дій команди забезпечує пропорційний розподіл виконання завдань.
Недоліки системи «дубль-ве»:
· захисники розташовуються в одну лінію;
· в обороні мають місце схематичні дії за принципом «кожен свого». Часто у грі слабкому захисникові доводиться прикривати сильного нападаючого;
· обмежена участь нападаючих в оборонних діях, а захисників, навпаки, в атакуючих діях.
Ця система з'явилася після внесення змін до правил про положення «поза грою», яке було впроваджено в практику в 1925 році. Її основоположником був Герберт Чепмен, тренер клубу лондонського «Арсеналу». Він перший і заснував систему в грі у 1930 році.
Система «1+4+2+4». Систему першими застосували бразильці на чемпіонаті світу в 1958 році у Швеції. Важливо підкреслити, що у подібному розташуванні грали угорці під час своєї найвищої слави (1951-1956). Ця система значно змінила завдання всіх гравців. Воротар, крім захисту воріт від ударів суперника, керує діями захисників і розпочинає швидкі атаки своєї команди. Захисники прикривають крайніх нападаючих суперника і ще взаємодіють з іншими гравцями оборони та підключаються до атак своєї команди в глибині половини поля суперника.
У зоні штрафного майданчика центральні захисники персонально прикривають центральних нападаючих суперника, а далеко від воріт вони діють за зонним принципом. Забезпечується і взаємне підстраховування в обороні.
Півзахисники прикривають півзахисників суперника та беруть активну участь як в захисних, так і в атакуючих діях команди. Вони є провідними організаторами гри і, власне, якщо необхідно, уповільнюють або прискорюють темп гри.
Головне завдання крайніх нападаючих - атакувати ворота суперника, створювати позиції для ударів по воротах для себе або для партнерів по команді. Змінилися їхні обов'язки і в оборонних діях. Тут вони прикривають захисників суперника на їхній половині поля, а якщо потрібно, відходять до власних воріт.
Центральні нападаючі є головною ударною силою. Вони завершують свої дії ударами по воротах. Від них вимагається й уміння грати без м'яча (рухливість, зміна позицій тощо).
У системі «1+4+2+4» в атаці та обороні бере участь до восьми гравців, що свідчить про її перевагу над системою «дубль-ве».
Сьогодні існує кілька варіантів системи «1+4+2+4». Найбільш розповсюдженою є «1+4+3+3», яка характеризується забезпеченням середини поля трьома конструктивними гравцями, завдяки чому створюються передумови для комбінаційної гри, питома вага якої розподіляється між захистом і півзахистом.
Крім того, існують і варіанти 1+5+3+2 та 1+3+5+2, тобто зі зміцненою лінією захисту або зі зміцненою лінією середини поля.
Інший варіант цієї системи, яка носить зміцнений захисний характер, є «катеначіо» (1+1+4+2+3). Виникла вона в Італії. Її успішно використовувала команда «Інтер» (Мілан) під керівництвом тренера Еленіо Ерери. Тут провідну роль відіграє останній захисник, якого ще називають «вільним» або «ліберо».
З великим успіхом систему «1+4+4+2» використовували англійці на чемпіонаті світу в Англійці, де і здобули титул чемпіонів.
Система «1+1+3+3+3» найбільш поширена в країнах, де футбол досить розвинений, зокрема у Німеччині, Нідерландах. За цієї системи гри застосовується щільний принцип прикривання гравців у оборонній фазі гри. Важливе завдання тут виконує «вільний» захисник, гра якого стала різноманітнішою, строкатішою, оскільки, крім виконання захисних функцій, він підключається до атак і бере участь у їх завершенні. Гра всіх гравців за цієї системи характеризується частою зміною місць по ширині та глибині поля і тому потребує універсальних гравців.
У сучасному футболі визначально, що основне розташування гравців протягом матчу поступово змінюється. Немає потреби описувати основні розташування в системах гри, досить визначити характерні ознаки її організації в окремих закінчених частинах або фазах.
Система гри є тільки формою зовнішнього розташування гравців і вирішального значення для гри команди і досягнення нею успіху не має. На передній план висувається спосіб організації гри, її зміст, що й створює відчутну перевагу над формою, тобто розташуванням гравців.
Прогноз щодо створення оборонних і атакуючих систем гри або її способів в захисній та атакуючій фазах потрібний для успішної реалізації ігрових, тактичних завдань в окремих відрізках гри.
Просторові відношення між гравцями за різного розташування та виконання ігрових функцій спонукають до створення різних варіантів атакуючих і захисних систем. Існують різноманітні способи гри в цих системах.
Варіанти атакуючих систем гри:
1. Система швидкого нападу:
а) контратака гравця;
б) контратака групи гравців.
2. Система поступової атаки:
а) з підключенням захисників;
б) з підключенням гравців середини поля;
в) з підключенням «вільного» захисника;
г) система гри під тиском.
Варіанти захисних систем:
1. Система зонного захисту (простору):
а) пасивного зонного захисту;
б) активного зонного захисту (зонного «пресингу»).
2. Система персональної опіки:
а) персональна опіка по всьому полю;
б) персональна опіка на своїй половині поля.
3. Система комбінованого захисту:
а) з резервом в захисті;
б) з переднім чистильником;
в) із забезпеченням захисту.
Стилі гри
На думку футбольних фахівців, у світі існує кілька стилів гри. Так, скажімо, особливостями шотландського стилю гри є застосування гравцями численних коротких передач (на 5-10 м). Він вимагає високого рівня техніки і виходів гравців на вільні позиції. Гра ведеться шляхом виконання передач вперед, назад, упоперек, тому гравці розташовуються у вигляді трикутників. Мета цього стилю: довести суперника до втоми за рахунок тривалого збереження м'яча під своїм контролем і мінімальною витратою сил власної команди (тут гравці уникають індивідуальних дій).
Переваги шотландського стилю гри:
· тривале володіння м'ячем;
· намагання вести колективну гру;
· гра без м'яча;
· економія сил гравців.
Недоліки шотландського стилю гри:
· уповільнення гри (короткі передачі і прийом м'яча);
· неефективність його використання у складних метеорологічних умовах (нерівне, мокре, брудне поле). Метою цього стилю є швидке оволодіння простором поля, що вимагає першої «довгої» точної передачі.
Переваги англійського стилю гри:
· здійснення швидких атак;
· прискорення темпу гри;
· індивідуальні дії у грі (боротьба за м'яч);
· тиск під час ударів по воротах.
Недоліки англійського стилю гри:
· хаотичність гри;
· високі вимоги до кондиційних якостей гравців;
· втрата видовищності гри.
1.3 Навчання тактики гри у футбол
Гра у футбол - це спортивна боротьба, яка ґрунтується на безпосередньому контакті з суперником у дозволених правилами гри межах. Для досягнення високих показників у футболі, крім фізичної та технічної підготовки, гравці мусять мати досить високий рівень теоретичних знань. Він і визначає програму навчання тактики гри.
Вибір тактики гри
Вибір тактики гри залежить від багатьох чинників, спричинених внутрішніми та зовнішніми умовами.
Внутрішні умови:
1. Рівень технічної підготовки гравців власної команди та команди суперника.
2. Рівень розвитку рухових якостей (швидкості, сили, витривалості) власної команди та команди суперника.
3. Стан технічної готовності до гри власної команди та команди суперника.
Зовнішні умови:
1. Метеорологічні умови.
2. Стан поля (розміри, поверхня).
3. Місце проведення змагань.
4. Турнірне положення команд, які зустрічаються.
Якщо команда має перевагу в техніці, вона намагається проводити гру різноманітними способами, переходячи на індивідуальні дії. У випадку переваги в техніці на боці суперника, слід переключатися на зміцнений захист і застосовувати швидкі атаки. Якщо у команди є перевага в кондиційній (фізичній), гравцям доцільно використовувати безперервну зміну позицій, «розтягувати» гру по довжині і ширині поля, завдяки чому суперник змушений буде перейти на бігові поєдинки. Для нейтралізації цієї переваги краще перейти на уповільнену гру, уникати індивідуальних дій. Щоб проникнути в тил суперника, застосовуються точні передачі. Вони потрібні ще й для того, щоб не втрачати контроль над м'ячем. Захищатися краще позиційно. Якщо перевага суперника у фізичній підготовці не відчувається, тоді вирішального значення набувають психічні фактори. Тому тренер має займатися розвитком особистості й темпераменту кожного гравця зокрема. Тренер мусить передбачливо оцінювати ситуацію, що панує під час матчу серед своїх гравців і суперників та своєчасно вносити відповідні корективи в тактичні дії своєї команди.
Зовнішні умови атаки
Під час гри за сонячної погоди краще застосовувати високі і напіввисокі подачі і передачі м'яча, що дуже заважає захисникам, воротареві. Якщо доводиться грати за вітром - слід використовувати високі та напіввисокі передачі й подачі з урахуванням вітру. Удари по воротах за таких умов можна завдавати з далеких відстаней (30-35 м). Команді, яка гра проти вітру, доцільно застосовувати короткі передачі і подачі низом, що дає можливість зберігати контроль за м'ячем.
Гра на мокрому полі вимагає коротких, точних передач низом, у ноги партнеру, а ударів по воротах низом і з середніх відстаней. У захисті суперника щільно не тримати. На болотистій поверхні поля гру слід вести довгими передачами зверху, не використовувати ведення та обведення.
На довгому полі ускладнюється грав обороні, тому слід діяти «широко», застосовувати швидкі повздовжні передачі. На широкому полі доцільно користуватися поперечними передачами, з метою розтягування захисників, оскільки вони концентруються в середній частині поля і в зоні штрафного майданчика. Потрібно звертати увагу на під страховку. На нерівній поверхні поля застосовувати передачі низом не варто, оскільки ускладнюється прийом м'яча.
Сьогодні футбол є однією з найбільш популярних спортивних ігор Європи та всього світу. Високий рівень розвитку сучасного футболу потребує вирішення проблем організації навчально-тренувального процесу, використання найбільш досконалих форм, методів і засобів тренування.
Тенденції розвитку сучасного футболу свідчать про те, що тактична підготовка гравців стала провідною поміж інших видів підготовки спортсменів, оскільки визначає їх цільову спрямованість і зміст роботи, конкретизує функціональні обов'язки футболістів у команді в різних ігрових ситуаціях, сприяє слушності вибору системи гри, визначає параметри моделей команд. Тактика є основним змістом всієї ігрової діяльності під час зустрічі. Вдало вибрана тактика боротьби проти конкретного суперника сприятиме досягненню успіху, а невдало підібрана тактика або не реалізована в ході матчу зазвичай приводить до поразки.
Футбол - одна з найдавніших ігор людства. Невідомо де і коли він з'явився. Архівні джерела, знайдені в Китаї та Єгипті, зокрема зображення гравців з м'ячем, окремо м'ячі, дають вченим підстави стверджувати, що футбол був відомий людству задовго до нашої ери.
Футбол в Україні почав розвиватися пізніше, ніж в країнах Західної Європи.
Система гри у футбол є тільки формою зовнішнього розташування гравців і вирішального значення для гри команди і досягнення нею успіху не має. На передній план висувається спосіб організації гри, її зміст, що й створює відчутну перевагу над формою, тобто розташуванням гравців.
Отже, гра у футбол - це спортивна боротьба, яка ґрунтується на безпосередньому контакті з суперником у дозволених правилами гри межах. Для досягнення високих показників у футболі, крім фізичної та технічної підготовки, гравці мусять мати досить високий рівень теоретичних знань. Він і визначає програму навчання тактики гри.
Список літератури
1. Барсук О.Л., Кудрейко А.И. Страницы футбольной летописи. - Минск: Полымя, 1987.
2. Воскресенский Б.М., Кулибабенко С.И. Футбол в фалеристике, датах и событиях. - К.: Молодь, 1990.
3. Вихров К.Л. Знакомство с футболом. - К.: Реклама, 1983.
4. Все о футболе: Справочник / Сост. Лебедев Л.Г. - М.: Сов. спорт, 1990.
5. Кожухов В.А. Футбол: Буклет. - К.: Вища шк., 1984.
6. Соломонко В.В. та ін. Футбол: Підручник для студ. вузів фіз. виховання і спорту. - К.: Олимп. лит., 1997.
7. В.В. Соломонко, Г.А. Лісенчук, О.В. Соломонко. Футбол. - НУФВСУ «Олімпійська література», 2005.